Мемуар-автобіографія одного з найвідоміших дисидентів СРСР, українського математика Леоніда Плюща (1939–2015), вперше виданий на Заході 1979 р. п'ятьма мовами одночасно (російською, французькою, англійською, італійською й українською), належить до «золотого фонду» літератури антитоталітарного спротиву. Аналізуючи свій життєвий шлях від повоєнного дитинства до Дніпропетровської психтюрми, куди його вкинуто було з початком репресій 1972 р., Л. Плющ створює безцінний панорамний портрет цілого покоління "шістдесятників", якому історія дала шанс звільнити свою свідомість від гіпнотичної влади авторитаризму. Текст подається в авторській редакції 2002 року, з додатками й передмовою Оксани Забужко.
Ukrainian mathematician, dissident, and literary critic. He completed his studies at the Kyiv University with a degree in mathematics in 1963 and worked at the Institute of Cybernetics of the Academy of Sciences of the Ukrainian SSR until 1968. In 1969 he joined the Initiating Group for the Defense of Human Rights. He was dismissed from his job in 1969 and arrested in 1972 for writing articles and signing letters of protest against the violation of human rights. He was declared mentally ill and incarcerated in the Dnipropetrovsk special psychiatric hospital. Pressure from various groups in the West, most notably from French mathematicians, led to his release and his summary expulsion from the Union of Soviet Socialist Republics to France in 1976. In 1977 he joined the Foreign Representation of the Ukrainian Helsinki Group. Also in 1977 his autobiography appeared, U karnavali istoriï (In the Carnival of History; also in English as History's Carnival, and in French, Italian, and German translations). Fascinated by the Tartu structuralist school (Iurii Lotman) and the Moscow mythologists (V. Ivanov), Pliushch turned to the study of literature. His approach to literature, somewhat influenced also by M. Bakhtin’s notions of the ‘carnival,’ permitted free-ranging associative interpretations. He made his debut as a literary scholar and critic with an insightful study of Taras Shevchenko as mythologizer, Ekzod Tarasa Shevchenka: Navkolo ‘Moskalevoï krynytsi’ dvanadtsiat’ stattiv (Taras Shevchenko’s Exodus: Twelve Essays apropos ‘The Soldier's Well,’ 1987). This was followed by a similarly stimulating examination of the most influential writer of the 1920s, Mykola Khvylovy, in Ioho taiemnytsia abo “Prekrasna lozha” Khvyl'ovoho (His Secret or Khvylovy’s “Beautiful Lodge,” 2006). Pliushch was active in the External Representation of the Ukrainian Helsinki Union and published in various Ukrainian and Russian newspapers and journals on literary and political subjects.
Книга є водночас щоденником, в якому описана важлива сторінка історії дисидентва, та дуже детальним посібником з методів КГБ. Дивовижно і страшно від того, через що довелося пройти родині Плющів. Водночас в голові не вкладається, як за таких моторошних обставин, Леоніду Плющу вдалося зберегти себе, а його дружині Тетяні, не втратити віру і запал, з якими вона боролася за чоловіка. Про Плюща вона казала: «Леонід Іванович має велику чесноту ніколи нікому не передовіряти свого розуму. У всіх своїх думках, словах і вчинках він керується виключно моральними спонуками і власною совістю». Саме цей бік історії мені видався найбільш дивовижним, бо історія ця - про вибір. Варіанти насправді були: покаятися, забрати свої слова назад, офіційно вибачитися, донести на друзів і тд. І власне, навіть в такому випадку, я б не мала права на найменший осуд, адже шантажували усім: дружиною, дітьми, друзями, усім найдорожчим. Проте історія Плюща про інший вибір, про запитання собі: «Але, що було б, якби я пішов на зраду? Я міг би виторгувати свободу за не дуже велику ціну. Можна було б навіть не давати свідчень на товаришів-тільки написати покаянного листа у газету, олаяти свої погляди, звинуватити себе у ворожому ставлення до народу. А далі? Дружину втрачу і так і сяк, повагу друзів також. Залишаться навколо мене самі морди. Навіть вірнопіддані зневажатимуть. Залишиться куля в лоб чи алкоголізм. Значить я втрачу ще більше, аніж якщо з глузду з‘їду в психушці». Отже, з цього ракурсу Плющ як особистість мене вразив до глибини душі.
Щодо самого тексту: Плющ - неосяжний інтелектуал, в книзі дуже багато імен і подій, які описані з презумпції того, що читач уже є глибоко в курсі всього, що відбувалося, і хто ким був. І автор не зупиняється на передісторії подій чи стосунків, та й взагалі на поясненнях як, що і звідки. Погляди свої він часто подає так, що схоже треба прочитати всі Капітали Маркса, щоб хоч щось зрозуміти. Тому спершу мені було тяжко читати, було відчуття, що ця історія не для мене. Більше того, в мене планка на мемуари вже була поставлена Шевельовим, і спершу мені було все не те і не так, не той рівень відвертості і відкритості. Але з іншого боку, тут згадуються вже відомі імена Горської, Світличного, Сверстюка, Дзюби, описується як був організований спротив, як працював самвидав, і в цьому безумовна цінність спогадів. Згодом, після тривалого читання, відбулося те, що відбувається зі мною коли читаю листування, або мемуари. Я дуже прив’язуюсь до автора, і що ближче до кінця, то сильніше щемить. І навіть брак розуміння всього контексту, не став тут на заваді.
Тепер щодо видання: Думаю видавництво могло б частково вирішити проблему з нерозумінням, описану вище, позаяк, в книзі фактично нема приміток та коментарів. Було б чудово, якби книжка була упорядковона з показником та примітками. Хоча я розумію, що упорядкувати працю, де така кількість імен, дуже непросто, та все ж маємо чудовий приклад спогадів Шевельова від Видавця Олександра Савчука. Мені, як читачеві було б дуже радісно, читати книгу в такому форматі. Хоча, безперечно, спасибі Коморі і Забужко за популяризацію. Це вже дуже багато. Взагалі література подібного типу, мною завжди сприймається як проходження певного читацького рівня, коли можна сміливо ділити свій читацький досвід на до і на після. Тверде 5.
Леонід Плющ, розуміючись на математиці, історії, політиці та філософії, цікавився, як влаштований устрій країн. Тому він бачив слабкі місця радянської дійсності та розумів, як можна демократизувати країну, в якому руслі слід її змінювати. Він писав про це та боровся проти свавілля радянської влади, за що його запроторили до божевільні, де насильно катували "лікувальними" препаратами від шизофренії. Коли вся світова спільнота забила на сполох, у родини Плюща забрали радянське громадянство і дали можливість виїхати за кордон, де український дисидент написав ці мемуари, достеменно описуючи ту країну, з якої йому вдалось вирватись, ту параноїдальну країну шизофренії з манією величі, страхом перед підступами імперіалістів, сіоністів, українських націоналістів, у котрій "усілякі хвороби є, немає тільки здоров'я", - ту величезну божевільню, «де здорових людей лікують параноїки, шизофреніки, психопати та істерики». Леонід Плющ гарно описав весь радянський абсурд, де цілком природно було перейматись розвінчуванням однієї відомої особи, замовчуючи мільйони невідомих загублених доль, не розуміти, що не можливо перегнати американців тільки в одній галузі, коли інші відстають, коли у будь-якій книжці мали бути цитати з Леніна, Макса та Еншельса, а зміст її нікого не цікавив, коли при звертанні українською мовою тебе просили говорити "по-чєлавєчєскі", проголошуючи таким робом російський націоналізм інтернаціоналізмом. Коли заборонячи релігію, позбавили тим самим суспільство «настанов, що виходили поза межі минулого та сучасного, настанов, що раніше відігравали ролю духовних будівельних риштовань майбутнього та діяли на спрямування загального розвитку». Леонід Плющ описав ту країну, яка перетворилась на країну без Бога, цінностей, без сумління з людьми без пам’яті, що не жили, а просто перебували у постійному карнавалі театру абсурду. 700 сторінок, але вони варті, щоб ми пам’ятали та не допустили більше повернення до країни божевілля.
Emotions (in the sense of a hysterical sentiment) aside, mathematician's logic, almost scientific observations, and life as an answer to the question of how to live consciously in a lawless, false, corrupted, and cruel state (even knowing that prison is inevitable).
"Freedom is a necessity that my consciousness has become aware of and accepted. It is a duty to myself as a self-aware person, a way of living that I have chosen in given conditions with my given possibilities".
Важливі свідчення реалій брєжнєвської доби та каральної психіатрії, втім читається важко, бо відсутня чітка хронологія подій і багато невідомих широкому загалу імен
Книжка видана у 2018 році, і я звернув увагу, з якою негативною конотацією Леонід Плющ використовує словосполучення "слуга народу". Але мемуари не впливають так, як серіали. Аналогій з сьогоденням вистачає - і про вибір, і про методи роботи КДБ (одне з питань до редактора - чому використовується русомовна абревіатура?). Занурення в ті роки та настрої - повне і без прикриття "незручних моментів". Марксист, який знає твори "основоположників" краще за ідеологів ЦК КПУ. Це як з Біблією - не дозволяли читати, аби тримати в покорі. В давнину спалювали, а тут - страшні стіни спеціальної психлікарні, розташованій на території тюрми. Це твір-подяка Тетяні, дружині, яка не зломилась та витягнула чоловіка з сересеру. Ця боротьба, коли її залякували збільшенням доз для чоловіка, аби не писала - що їй це вартувало? Виступ міжнародних організацій математиків на захист Плюща - теж не пересічна подія, науковці не побоялись бути не "поза політикою", а впливати на неї, бо в тому числі і завдяки їх голосу Франція прийняла сім'ю Плюща. Мені не вистачило приміток наукового редактора - бо деякі моменти написані явно після 1979, навіть у 1990-х, на мій погляд. Як вже писали в одному з відгуків - це велика робота, але вона того варта. Також для молодшого покоління деякі звичні для сересерівського періоду речі потребують пояснення.
Відмінна книга. Як на мене повинна стати підручником або обов'язковою лектурою для школярів, студентів та всіх, хто цікавиться рідною історією, вивчає особливості ментальності та поведінки людини у часи репресій, переслідувань та ін соціальних девіацій.
Оскільки книга вийшла як мемуари, то над нею можете і посміятись, і поплакати, і провести паралелі з тим, що маємо на сучасному етапі державотворення. Адже все має причину і наслідок, люди, котрі боролись і непохитно вірили у власні цінності, переконання залишають нам дороговкази/інструкції з державного будівництва, та й просто зауваги до соціальної комунікації, побудови відносин, вміння довіряти, цінність і мистецтво бути, бути людиною хто або що б тебе не зламало.
Мемуар-автобіографія одного з найвідоміших дисидентів СРСР, українського математика Леоніда Плюща. Доволі вичерпний аналіз еволюції поглядів інтелегенції як учасника демократичного руху в Україні 60-80х років. Якщо «Бунт проти імперії» описує «події зі сторони», то тут всі події описуються із середини. Ще з цінного - окремий паралельний розділ від дружини плюща, де вона описує своє життя та дії продовж 3 років увʼязнення чоловіка.
«Адже не заради абстрактного народу, абстрактної ідеї ми боремось. А заради себе як частини цього народу, заради поваги і любові до себе. І тому, якби навіть усі зрадили, зреклись, це б не змінило моєї позиції.»
Важливий матеріал, щоб збагнути тогочасні реалії. Насправді, голова йшла обертом від кількості бюрократичних нюансів та юридичних знань, в яких треба було розбиратися громадянам, щоб відстоювати свої права. Щиро захоплююсь Леонідом та Тетяною, яким довелось пережити це все. А вони ж лише одні з багатьох, хто жив в тому пеклі.
Не скажу, що читати було просто. Багато філософських відступів, вражень про книжки, оглядів різних течій тощо. Я явно програю автору у глибині розуміння цих тем) Та загалом, читати ці свідчення раджу, щоб скласти уявлення про формування та настрої активної спільноти, тогочасні "процеси", каральну психіатрію та інше.
Поза цілою книгою часом трагічних, часом - комічних і чудово написаних спогадів Леоніда Плюща про 60-70 роки в ссср, переважно - в Києві, неймовірно цінними є додатки з щоденниками його дружини Тетяни та копіями деяких її листів за 3,5 роки до всіх можливих міністерств, кгб і лікарень, аби витягти чоловіка з вʼязниці, а потім «психушки», де його повільно травили забороненими препаратами. Неймовірно, що в тих умовах вона не здалась і змогла вибороти виїзд для родини, разом із чоловіком-дисидентом
Навіть якби я не знала, ким був Леонід Плющ, прочитавши перші сторінки його свідчень, можна з впевненістю сказати - точні науки: математика, фізика, тощо. Чітко, логічно і послідовно викладені події кінця 1960-х і початку 1970-х. Текст настільки "математичний", що, на перший погляд, позбавлений емоцій, - але саме це емоцій і додає: це якби людина хотіла забути і відкинути все те, що пережила... І саме це відчуваєш, і це болить. Ці свідчення математика, публіциста, літературознавця, правозахисника, дисидента, Леоніда Плюща, писалися для іноземного користування, але впевнена, що кожен знайде для себе багато нових імен, фактів і невідомих йому подій. Плющ був дуже самокритичним, так само ставився до дисидентського руху як в Україні, так і в Росії: і хвалив, і сварив, розумів, у чому сила, а у чому слабкість. Це книга про радянську дійсність, про систему, людей, в системі, чи поза нею, слабких і сильних, вільних і підневільних, живих і доживаючих... Дуже рекомендую цю книгу тим, хто цікавиться історією, хто шукає відповідей на питання, чому у нас проблеми з елітою, де наші генії?! А особливо рекомендую тим, хто все ще вірить, що у 1960-70-х вже "було краще", бо "стабільність", бо без війни і ГУЛАГу... Читала довго, і це книга не для релаксу, але, на мою думку, із серії - must read!