Його Таємниця або «Прекрасна ложа» Xвильового

by Leonid Plyushch

Фундаментальне дослідження, якому видатний мислитель Леонід Плющ (1939–2015) присвятив понад двадцять років праці, пропонує радикально новий погляд як на творчість Хвильового, так і загалом на «наші 1920-ті». Шляхом копіткого історичного, біографічного й текстологічного аналізу поезії і прози Хвильового Плющу вдалося знайти відповідь на запитання, яку саме «таємницю» той обіцяв відкрити Любченкові за два тижні перед смертю.

На читача чекає захоплива філологічна подорож магічними світами Рудольфа Штайнера, чиє антропософське вчення було популярним серед культурної еліти «Розстріляного Відродження», а головне — подорож сторінками не менш «магічних» текстів Хвильового, які під уважним оком дослідника набувають цілком несподіваних смислів і значень.

Genres: Nonfiction, Literary Criticism

800 pages, Hardcover

First published January 1, 2006

About the author

Ukrainian mathematician, dissident, and literary critic. He completed his studies at the Kyiv University with a degree in mathematics in 1963 and worked at the Institute of Cybernetics of the Academy of Sciences of the Ukrainian SSR until 1968. In 1969 he joined the Initiating Group for the Defense of Human Rights. He was dismissed from his job in 1969 and arrested in 1972 for writing articles and signing letters of protest against the violation of human rights. He was declared mentally ill and incarcerated in the Dnipropetrovsk special psychiatric hospital. Pressure from various groups in the West, most notably from French mathematicians, led to his release and his summary expulsion from the Union of Soviet Socialist Republics to France in 1976. In 1977 he joined the Foreign Representation of the Ukrainian Helsinki Group. Also in 1977 his autobiography appeared, U karnavali istoriï (In the Carnival of History; also in English as History's Carnival, and in French, Italian, and German translations). Fascinated by the Tartu structuralist school (Iurii Lotman) and the Moscow mythologists (V. Ivanov), Pliushch turned to the study of literature. His approach to literature, somewhat influenced also by M. Bakhtin’s notions of the ‘carnival,’ permitted free-ranging associative interpretations. He made his debut as a literary scholar and critic with an insightful study of Taras Shevchenko as mythologizer, Ekzod Tarasa Shevchenka: Navkolo ‘Moskalevoï krynytsi’ dvanadtsiat’ stattiv (Taras Shevchenko’s Exodus: Twelve Essays apropos ‘The Soldier's Well,’ 1987). This was followed by a similarly stimulating examination of the most influential writer of the 1920s, Mykola Khvylovy, in Ioho taiemnytsia abo “Prekrasna lozha” Khvyl'ovoho (His Secret or Khvylovy’s “Beautiful Lodge,” 2006). Pliushch was active in the External Representation of the Ukrainian Helsinki Union and published in various Ukrainian and Russian newspapers and journals on literary and political subjects.

Reviews

[Serhiy · Rating 3 out of 5]

«Його таємниця» доволі провокативна літературознавча праця, контроверсійніша за «Дискурс модернізму» або «Шевченків міф України», але вона не викликала аналогічних дискусій, що прикро, бо хоч виклади Плюща часто сумнівні, але не безпідставні.

Бентежить вже основна теза — Хвильового слід читати через антропософію Штайнера, популярне містично-окультне вчення початку минулого століття. Причини для цього є: Хвильовий, попри заклики до Європи, людина сформована переважно російською культурою Срібного віку, в якій захоплена містикою було масовим, чому сприяв декадентський дух доби. Антропософія була дуже популярною, принаймні не знати про її існування Хвильовий не міг. Одним із відомих прибічників антропософії, близьким до самого Штайнера був Андрєй Бєлий і Плющ вважає, що саме він вплинув на Хвильового. Плющ наводить подібні мотиви, сюжети, теми, ідеї, стилістичні прийоми та лексичні елементи у творах обох письменників і приходить до висновку, що «Я (Романтика)» та «Санаторійна зона» певною мірою відповідь на, відповідно, «Срібного голуба» та «Петербург» Бєлого.

Проте чим далі Плющ відходить від літературних впливів, і глибше занурюється у деталі антропософії, кабали, інших містичних вчень та намагається знайти їхній вплив на Хвильового, тим менш переконливим він стає. Якщо припустити правоту Плюща, то Хвильовому потрібно було би проводи грандіозно кропітку роботу з зашифровування у своїх творах містичної символіки. Читається все це як «Маятник Фуко», або менш відомий роман-містифікація Ерленда Лу «Органіст», у якому герої шукали таємні коди у творах Шекспіра. Про Хвильового ми знаємо значно більше, ніж про Шекспіра, але все ж таки відносно мало, особливо про його дописьменницьке життя. Ніяких відомостей про читання їм творів Штайнера чи інших містиків немає, а велика біографічна лакуна дозволяє заповнювати її будь якими вірогідними, але не доведеними припущеннями.

Плющ в передмові чесно пише, що книга може здатися читачам непереконливою, але пояснює це тим, що метод дослідження повинен бути адекватним об’єкту. Важко погодитись, «внутрішню логіку» антропософії не можна не враховувати, але ризик, що хвіст почне виляти собакою. Ця книга виросла з однієї статті про запах слів у Хвильового, яку автор написав для «Сучасності» у 70-х роках. Пам’ятаєте цитату з «Арабесок»: «— Слухай Nicholas! А що ж далі? Як же з твоїм чиновником? — Маріє! Ти наївнічаєш. Нічого подібного не було. Я тільки приніс тобі запах слова». Якщо бути послідовним адекватності об’єкту, то «Його таємниця» повинна була б завершитися цією фразою.