What do you think?
Rate this book
Дикий Схід. Нарис історії та сьогодення Донбасу
«Дикий Схід» – це нарис історії Донбасу від ХVI ст. і до сучасних подій. Спираючись на документальні джерела, а також власний досвід і спостереження, автор описує становлення, буття та занепад «вугільного» регіону – української землі, глибоко травмованої російськими імперськими експериментами. Будучи очевидцем драматичних подій весни 2014 року, автор приділяє особливу увагу анатомії донбаського сепаратизму, а також економічним, політичним і соціокультурним процесам, які зробили Донбас придатним для російських геополітичних авантюр.
- GenresNonfictionHistory
352 pages, Hardcover
First published January 1, 2018
6 people are currently reading
97 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 9 of 9 reviews
November 10, 2018
Крута книжка під кількома оглядами. Якщо Казанцев в "Чорній лихоманці" описав проблеми Донбасу 1991-2014 рр., то Віхров задає ширшу рамку: 1930-і як парадигматичні роки, які і задали курс розвитку Донбасу - і плоди чого ми пожинаємо від 2014 р. Навіщо тоді писати про період до 1930-х? Все просто: показати, що Донбас міг і був іншим. Тому книга водночас і пояснює, чому сталася катастрофа 2014, і не стигматизує регіон, а показує інші шляхи, якими він міг піти.
І, звісно ж, аналіз 2014-2017 рр. - це сильна сторона книги.
Стиль же затягує: це і цікаві випадки, і вражаючі історії, але за цим всім не губиться головна лінія тексту. Тобто це збірка історій, які сплітаються в цілісну картину і розповідь. Тому читається легко, але не є спрощенням!
І, звісно ж, аналіз 2014-2017 рр. - це сильна сторона книги.
Стиль же затягує: це і цікаві випадки, і вражаючі історії, але за цим всім не губиться головна лінія тексту. Тобто це збірка історій, які сплітаються в цілісну картину і розповідь. Тому читається легко, але не є спрощенням!
December 26, 2025
Таке треба обовʼязково перевидавати.
Звісно, бажано доповнити останні розділи, бо вони зафіналилилися 2020 роком. Але навіть без цього книга додає розуміння, як утворювався саме такий соціальний та етнічний ландшафт Донеччини та Луганщини.
P.S. У книзі є вставка з фото, остання світлина – парад вишиванок у Маріуполі, рік 2017 💔
Звісно, бажано доповнити останні розділи, бо вони зафіналилилися 2020 роком. Але навіть без цього книга додає розуміння, як утворювався саме такий соціальний та етнічний ландшафт Донеччини та Луганщини.
P.S. У книзі є вставка з фото, остання світлина – парад вишиванок у Маріуполі, рік 2017 💔
March 14, 2023
У книжці на жаль дуже багато ідеологічних штампів. Не рекомендую. Аж шкода стало автора, як же ж йому жити з всім цим мотлохом у голові.
July 1, 2023
Чому я з таким завзяттям читаю книги про український Схід?
"Я дивився на все, стоячи на іншім боці ріки.
Просто мовчав, дивлячись в очі зла.
Забував про Луганськ і Донецьк, поки хтось
не приходив у школу з синцями попід очима,
я не знав як з’єднати точки, щоб все зійшлось,
і не знав як говорити з ними.
Я тепер мовчу, бо і сам не можу вернутись домів.
Облітає осіннє листя, гримотять за спиною кулі.
Мої мертві більше ніколи не лишатимуть моїх снів:
вони тут назавше, зайві і безпритульні."
Це цитата з мого вірша, написаного у жовтні на основі спогадів. Спогадів про всіх тих переселенців, яки раптом нізвідки впали на наші харківські цивільні голови.
І от як я реагував. Добре, якби ніяк. Але ні. Я вважав, що все не так однозначно. Вважав, що іхтамнєт. Добре, так, мені було лишень 14. Добре, це частково виправдовує. Перед ким? Та ясна річ перед собою. Але я не виправдовую. Слизька доріжка. З намулом москальської саможалості.
Ось тому я і читаю книги про Схід. Щоби спокутувати свою провину. Щоби зрозуміти причини того, що відбудеться. Щоби не виявитись знову кінченим, якому не потрібні сєпарські області.
А тепер про книгу. Макс Віхров написав дуже чітку книгу. Музикальною противагою їй буде Михедова "Я змішаю твою кров із вугіллям". Якщо у Михеда вийшов чистий блюз, історія про Схід, розказана в "Доброму Шубіні" за чарочкою, то у Віхрова вийшов реп: мінімум музичних рішень, тільки фактаж, сенси, меседж. Все чітко. Історія категорії фото, дослідження з ухилом у раціо.
Зазвичай, книги про Схід починаються з історії Джона Юза. Але Віхров починає з раніших часів: козацькі поселення він вважає за почин Сходу. І має рацію Не кінчені англійці, які виколонозували Ірландію і поїхали нищити "Південь Московії", не бельгійці і німці, а саме українці створили Схід. І хай гіркін повіситься від цього (вслід за моторолою), але се є факт. Все почалось з козаків. Навіть всесвіт. Бог курив козацьку люльку і був небесним гетьманом. Адам був отаманом. Жарт. Але зі Сходом ні, не жарт, там дійсно все почалось навіть не з козаків, а ще з кочовиків. Але гості часто тут і залишаються. Тож відлік як такий від козаків.
Далі Віхров веде нас історією краю від козаків і аж до 2020-го року. Тут має місце бути і особиста думка автора, але він мінімізує її. Якщо Совок уроди, то от вам цифри чому. І ситуації. І от вам кабінетна історія Стаханова, якого навіть звали Андріє, а не Олексієм. Ну і так далі.
Наприкінці щедрий додаток з фото. Що прекрасно доповнює.
Читати рекомендую з книгою Михеда. Читати рекомендую.
"Я дивився на все, стоячи на іншім боці ріки.
Просто мовчав, дивлячись в очі зла.
Забував про Луганськ і Донецьк, поки хтось
не приходив у школу з синцями попід очима,
я не знав як з’єднати точки, щоб все зійшлось,
і не знав як говорити з ними.
Я тепер мовчу, бо і сам не можу вернутись домів.
Облітає осіннє листя, гримотять за спиною кулі.
Мої мертві більше ніколи не лишатимуть моїх снів:
вони тут назавше, зайві і безпритульні."
Це цитата з мого вірша, написаного у жовтні на основі спогадів. Спогадів про всіх тих переселенців, яки раптом нізвідки впали на наші харківські цивільні голови.
І от як я реагував. Добре, якби ніяк. Але ні. Я вважав, що все не так однозначно. Вважав, що іхтамнєт. Добре, так, мені було лишень 14. Добре, це частково виправдовує. Перед ким? Та ясна річ перед собою. Але я не виправдовую. Слизька доріжка. З намулом москальської саможалості.
Ось тому я і читаю книги про Схід. Щоби спокутувати свою провину. Щоби зрозуміти причини того, що відбудеться. Щоби не виявитись знову кінченим, якому не потрібні сєпарські області.
А тепер про книгу. Макс Віхров написав дуже чітку книгу. Музикальною противагою їй буде Михедова "Я змішаю твою кров із вугіллям". Якщо у Михеда вийшов чистий блюз, історія про Схід, розказана в "Доброму Шубіні" за чарочкою, то у Віхрова вийшов реп: мінімум музичних рішень, тільки фактаж, сенси, меседж. Все чітко. Історія категорії фото, дослідження з ухилом у раціо.
Зазвичай, книги про Схід починаються з історії Джона Юза. Але Віхров починає з раніших часів: козацькі поселення він вважає за почин Сходу. І має рацію Не кінчені англійці, які виколонозували Ірландію і поїхали нищити "Південь Московії", не бельгійці і німці, а саме українці створили Схід. І хай гіркін повіситься від цього (вслід за моторолою), але се є факт. Все почалось з козаків. Навіть всесвіт. Бог курив козацьку люльку і був небесним гетьманом. Адам був отаманом. Жарт. Але зі Сходом ні, не жарт, там дійсно все почалось навіть не з козаків, а ще з кочовиків. Але гості часто тут і залишаються. Тож відлік як такий від козаків.
Далі Віхров веде нас історією краю від козаків і аж до 2020-го року. Тут має місце бути і особиста думка автора, але він мінімізує її. Якщо Совок уроди, то от вам цифри чому. І ситуації. І от вам кабінетна історія Стаханова, якого навіть звали Андріє, а не Олексієм. Ну і так далі.
Наприкінці щедрий додаток з фото. Що прекрасно доповнює.
Читати рекомендую з книгою Михеда. Читати рекомендую.
November 18, 2024
«Будь-який старопромисловий регіон – це подарунок долі, за який потім доведеться дуже дорого платити.»
Попри те, що я сама з Донеччини, довгий час історія мого краю не викликала в мене великої цікавості. Так, я знала трохи про своє місто із розповідей вчительки ще в школі, знала поверхневі особливості регіону та щось про Юза і європейські інвестиції у заснування та розвиток місцевої промисловості. Наразі, я стараюся це змінювати.
Максим Віхров – український журналіст, публіцист та дослідник, що спеціалізується на висвітленні й аналізі ситуації на Донбасі. До літа 2014 року працював у Луганську, тепер живе і працює у Києві.
«Дикий схід» - одна зі книжок, які беруть на себе місію пояснити феномен Донбасу якнайширшому колу читачів. Але, на відміну від багатьох схожих книжок, тут автор розповідає не лише про сьогодення (умовно від відновлення Україною незалежності), а робить екскурс углиб віків.
Починаючи з шістнадцятого століття ми можемо прочитати про козаччину й особливості життя й боротьби різних народів, а також вплив російської імперії на ці території. Особливо цікавими для мене були розділи про «народження» Донбасу із подальшим описом місцевої соціально-політичної ситуації вже в часи радянського союзу, а також вплив історичних подій на формування «Донбаського характеру». Після прочитання багато речей стають на свої місця, так ніби я це вже знала, відчувала з власного досвіду, але не знала в які слова вкласти. Боляче було читати про те, через які труднощі, репресії та нелюдське ставлення доводилося проходити жителям Донеччини та Луганщини.
Цінними, безсумнівно, були й розділи вже про сучасні часи, бо у 2014 році я була ще дитиною, а надолужити знання про ті роки зараз, коли з’являється купа інформації про трагічні події й злочини росіян кожного дня, досить складно. Тому такі книжки з вибірковою, структурованою інформацією – гарна нагода дізнатися нове не лише для мене, а й, впевнена, для багатьох інших.
Звісно, охопити все лише в одній книжці неможливо, але це й не є задачею автора. Це хороша праця, хоча мені здалася трохи суховатою місцями (виключно суб’єктивна думка, бо в період читання я ще й через сторонні причини зловила нечитун, тож це мало свій вплив). Натомість надалі я планую читати більше подібних книжок, аби розширювати свої знання про рідний край.
(Інст з відгуками: @_daria_barnes. Тг: Помішана на сучукрліті🌖)
Попри те, що я сама з Донеччини, довгий час історія мого краю не викликала в мене великої цікавості. Так, я знала трохи про своє місто із розповідей вчительки ще в школі, знала поверхневі особливості регіону та щось про Юза і європейські інвестиції у заснування та розвиток місцевої промисловості. Наразі, я стараюся це змінювати.
Максим Віхров – український журналіст, публіцист та дослідник, що спеціалізується на висвітленні й аналізі ситуації на Донбасі. До літа 2014 року працював у Луганську, тепер живе і працює у Києві.
«Дикий схід» - одна зі книжок, які беруть на себе місію пояснити феномен Донбасу якнайширшому колу читачів. Але, на відміну від багатьох схожих книжок, тут автор розповідає не лише про сьогодення (умовно від відновлення Україною незалежності), а робить екскурс углиб віків.
Починаючи з шістнадцятого століття ми можемо прочитати про козаччину й особливості життя й боротьби різних народів, а також вплив російської імперії на ці території. Особливо цікавими для мене були розділи про «народження» Донбасу із подальшим описом місцевої соціально-політичної ситуації вже в часи радянського союзу, а також вплив історичних подій на формування «Донбаського характеру». Після прочитання багато речей стають на свої місця, так ніби я це вже знала, відчувала з власного досвіду, але не знала в які слова вкласти. Боляче було читати про те, через які труднощі, репресії та нелюдське ставлення доводилося проходити жителям Донеччини та Луганщини.
Цінними, безсумнівно, були й розділи вже про сучасні часи, бо у 2014 році я була ще дитиною, а надолужити знання про ті роки зараз, коли з’являється купа інформації про трагічні події й злочини росіян кожного дня, досить складно. Тому такі книжки з вибірковою, структурованою інформацією – гарна нагода дізнатися нове не лише для мене, а й, впевнена, для багатьох інших.
Звісно, охопити все лише в одній книжці неможливо, але це й не є задачею автора. Це хороша праця, хоча мені здалася трохи суховатою місцями (виключно суб’єктивна думка, бо в період читання я ще й через сторонні причини зловила нечитун, тож це мало свій вплив). Натомість надалі я планую читати більше подібних книжок, аби розширювати свої знання про рідний край.
(Інст з відгуками: @_daria_barnes. Тг: Помішана на сучукрліті🌖)
September 4, 2023
Якщо ви нічого не знаєте про східні терени, дуже раджу прочитати для ознайомлення.
Є безліч праць, які більш детальніше висвітлюють той чи інший період, те чи інше явище в Донецькій і Луганській областях. Михеду чудово вдалося описати зустріч з сучасністю, Казанський гарно описав яким чином відбувся 2014 рік, а також про нелегальний видобуток вугілля.
Максиму Віхрову вдалося пояснити загальні тенденції Донбасу.
Дуже ймовірно, і скорше за все так і буде, що інші книжки будуть вступати в полеміку з цією, але як на мене, ця книжка чудовий "костяк" на який можна додавати всі інші історії. Вже віднайшов декілька книг зі згаданих автором, для більш детального прочитання.
Ця книга пояснила мені яким чином Донбас опинився саме в цій точці часу, але не через призму економіки, політики чи соціології. Головна чеснота цієї книги полягає в тому, що вона показує як середньостатистичний громадянин міг опинитися в жорновах імперій і потрапити на Донбас, і що б з цього було.
Є безліч праць, які більш детальніше висвітлюють той чи інший період, те чи інше явище в Донецькій і Луганській областях. Михеду чудово вдалося описати зустріч з сучасністю, Казанський гарно описав яким чином відбувся 2014 рік, а також про нелегальний видобуток вугілля.
Максиму Віхрову вдалося пояснити загальні тенденції Донбасу.
Дуже ймовірно, і скорше за все так і буде, що інші книжки будуть вступати в полеміку з цією, але як на мене, ця книжка чудовий "костяк" на який можна додавати всі інші історії. Вже віднайшов декілька книг зі згаданих автором, для більш детального прочитання.
Ця книга пояснила мені яким чином Донбас опинився саме в цій точці часу, але не через призму економіки, політики чи соціології. Головна чеснота цієї книги полягає в тому, що вона показує як середньостатистичний громадянин міг опинитися в жорновах імперій і потрапити на Донбас, і що б з цього було.
December 7, 2025
мені дуже важко читати нон-фікшн, сухий фактаж завжди дуже важко сприймався. вдячна автору за манеру, що все ж змогла зачепити.
впихнути в таку маленьку кількість сторінок історію з часів козацтва до сьогодення, не упускаючи ключові моменти, ще й встигати додавати особисті роздуми -- це справжнє мистецтво сторітелінгу.
ця книга -- нагадування про те, що все, що пов'язане з росією приносить лише кров і страждання.
останні розділи добили, бо книга була видана до початку повномашстабного вторгнення. тож згадки про міста, що зараз з'являються у новинах лише у контексті повного винищення росіянами відчувалися особливо боляче.
фото-додаток в кінці додав відчуття відвідування історичного музею. це був важкий, але важливий експірієнс, щоб ніколи не забувати, хто є наш справжній ворог.
впихнути в таку маленьку кількість сторінок історію з часів козацтва до сьогодення, не упускаючи ключові моменти, ще й встигати додавати особисті роздуми -- це справжнє мистецтво сторітелінгу.
ця книга -- нагадування про те, що все, що пов'язане з росією приносить лише кров і страждання.
останні розділи добили, бо книга була видана до початку повномашстабного вторгнення. тож згадки про міста, що зараз з'являються у новинах лише у контексті повного винищення росіянами відчувалися особливо боляче.
фото-додаток в кінці додав відчуття відвідування історичного музею. це був важкий, але важливий експірієнс, щоб ніколи не забувати, хто є наш справжній ворог.
January 30, 2023
Життєво необхідно такі книжки віддавати у шкільну програму.
April 15, 2023
Якщо вас цікавить короткий виклад історії Луганської та Донецької області (від часів Козаччини та до сьогодні) тоді ця книга однозначно для вас.
Displaying 1 - 9 of 9 reviews