Україна в пісках

by Тарас Ващук

Це не новина, що життя за кордоном загалом змінює людину. Але арабський світ іноді трансформує всіх на свій лад. Що й казати про Дубай — цей Вавилон сучасності, де за місце під палючим нещадним сонцем змагаються національності всього світу, й українці — не виняток. Це міфічне й загадкове місто, гріховне й казкове: з шикарними п’ятизірковими готелями і магазинами, піщаними пляжами й верблюдами, хмарочосами і яхтами, шейхами й красунями. Але водночас це й місто смердючих нетрів і робітничих бараків, аеропортових відстійників, вогких тюрем і китайських борделів... То куди ж занесе доля наших героїв?..

188 pages, Hardcover

First published January 1, 2017

Reviews

[Olga Pogynaiko · Rating 2 out of 5]

Прочитала цю книжечку як обіцянку автору-однокласнику. Тепер от думаю: а якщо напишу правду, що думаю, то втрачу однокласника, чи ця позиція не втрачається?
Я уже багато років не читаю фолівську серію "Графіті", і думаю, що нічого не втратила. Ну, зате останні кілька років я читала рукописи на видавничу програму КМДА і це найближче, з чим можна порівняти цю книжку.
"Україна в пісках" - це збірка оповідань, про українців на заробітках на близькому сході, але не тільки і не стільки. Є ще оповідання про АТО - перше з яких взагалі найсильніша річ з усієї збірки, є ще кілька просто "за жизнь" в Україні. Як на мене, цього не досить на добру книжку. Або краще сказати, що взагалі не досить.
Взагалі матеріал же прецікавий: стільки тих українців їздять по заробітках по всьому світу (я не про четверту хвилю міграції, а просто про заробітчан), що це просто вимагає постання крутого емігрантського роману. А тут ще такий екзотичний антураж: Близький Схід, пустеля, інша культура, мішанина всіх рас і національностей в тому аеропорту. І наш автор, який це все щастя бачив на власні очі. Ну просто сідай - і пиши. Роман. Натомість автор виправдовується, що з нього "випльовуються крихітні новели", бо після досвіду публіцистики ніщо не варто й ста сторінок. ...і видає збірочку доволі таки одноманітних і сируватих і передбачуваних текстів (ну, все, тепер точно втрачу однокласника), що аж згадується приказка про поганого танцюриста.
Ну, менше з тим. Що ж там з тими українцями в Дубай. Все сумно. Одне бабло і бл..дство, за гроші, або без, кому як повезе. Ага, ну, реальність на зразок тої, що в Золя. Хоча ні, в Золя романи, їх зараз теж ніхто не читає, як і збірки сучасних українських оповідань, але хоч в історію літератури попав))
Насправді, я не хочу втрачати однокласника (закреслено, хоча й справді не хотілося б), не думаю, що Тарас Ващук такий невдатний автор. Але мені здається, що особистий досвід і щирість, яку так хвалить у передмові Андрій Курков (ага, передмова такий жанр, мус знайти, що похвалити), якраз заважають автору дистанціюватися і переосмислити всі ті уривки в один цілісний текст. І при цьому забути про реальних людей за ними: когось перекрутити, когось недокрутити, знаєте. Воно справді трудно, бо можна ж і друзів втратити, не всі приймуть, що це ж література.
Читати однокласникам, іншим випускникам Калуської гімназії, охочим поїхати на заробітки, особливо якщо ви зібралися в Дубай))

[Єва · Rating 5 out of 5]

Шикарна збірка, якщо говорити, що в українській літературі дуже мало хороших коротких оповідань. З них виділю: прозу Тараса Ващука «Україна в Пісках» та «Приблуди» . Не омину Любка Дереша «Пісні про любов і вічність».

Що захоплює в цій книзі: глибина пережитих емоцій кожногш персонажа. Тут є і сміх і плач. Тут є ріст людини від матеріального до духовного. Подекуди іронія долі.

Варто почитати всім по одній історії перед сном. Особливо, якщо плануєте закордон)

[Oleg Duma · Rating 3 out of 5]

Картаті short story, сповнені емоціями. Доволі споживчими, розбавленими кризою середнього віку та чоловічими комплексами. "Заробітчанські" історії — вщерть з нудьгою та відчаєм, які лізуть до серця, як пісок до взуття на пляжі... Ці історії — на двієчку with plus. Але загальне враження рятують суто українські сюжети, навіть дещо депресивні... Але свої)