What do you think?
Rate this book
Капітан Смуток
Дебютний роман Сергія Мартинюка, лідера відомого українського гурту «Фіолет»,— незвична, заворожуюча книга. Оповідач історії, який не вимовить за весь роман жодного слова, вирушає зі своїм єдиним другом, котрий має дивне прізвисько невідомого походження — Пі, в мандри Україною. На цьому шляху героїв чекатимуть зустрічі з придорожніми повіями, підступними волоцюгами, ображеними на світ художниками, щойно посталими та згаслими зірками рок-н-роллу, матеріалізованими примарами минулого та містичними зблисками майбутнього. Загадкова мета вестиме героїв химерними лабіринтами їхніх власних сподівань, страхів та ілюзій, а справжній сенс цієї мандрівки вони осягнуть лише наприкінці дороги, що сама — наче заново прожите життя
416 pages, Hardcover
Published January 1, 2018
3 people are currently reading
71 people want to read
About the author
Сергій "Колос" Мартинюк
6 books23 followersУкраїнський музикант, вокаліст, лідер рок-гурту «Фіолет», поет, громадський діяч, арт-директор фестивалю Бандерштат та письменник.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 11 of 11 reviews
August 8, 2019
Років 10-15 тому ця книга напевно стала б для мене кайфом і одкровенням, тому що вона про волю, дорогу, дружбу, дитинство, мандри автостопом, sex-drugs-rock'n'roll. На жаль /чи на щастя/, ті часи минули, і тепер вже не зачепило) Хіба що саме спогади дитинства героїв у лихі 90-ті були щемно близькими, оскільки вони в нас із Колосом майже однакові в плані дозвілля, одягу, речей, ігор та іграшок, касет-наліпок-анкет-колекцій цигаркових пачок, etc. Залишилося відчуття, що саме про ці знакові моменти тих років і хотів написати автор, а персонажі та сюжет були вторинні, потрібні лише як носії цих спогадів. Але все ж таки, коли вдалося ввійти в ритм розповіді та відпустити очікування, книга 'перелилася' в мене і залишила теплий слід, тому наступну книгу Колоса буду чекати і за нагоди прочитаю. Все ж таки це був дебютний роман, далі буде...
December 27, 2018
Чим далі я читала «Капітан Смуток», тим більш виразним було відчуття: я знаю цього волоцюгу. Я бачила його на фесті під Польщею, у сквоті в Львові, в електричці на Здолбунів, в метро в Києві, на базарі в Одесі. Він приперся нетверезим у вагон і обсипав компліментами провідницю. Він вступав у полеміку зі Свідками Єгови і пропонував руку і серце одній із вірянок просто посеред площі. Ним пахло авто, в яке ми сіли автостопом. Він кожного разу мав інший колір очей, довжину волосся, тембр голосу і часом навіть стать, але кожного разу це був він.
Коли Сергій Мартинюк в історії поставив ситуативну крапку, було єдине відчуття: мені тепло по-домашньому. Не так, як зараз вдома тепло. А так, як ніколи вже не буде. Так, як було влітку 95-го, коли ми лічити зорі на небі, гойдаючись до тошноти, восени 94-го, коли будували халабуди на Сапалаївці і мій сусід впав в річку-смердючку, чи в 96-му, коли я загубилася на сусідній з домом вулиці, граючись в Козаки-розбійники, і знала, що за це мені влетить.
Книга душила дитячими спогадами. Я часто відкладала її і летіла назад. Вже й забула про гру «ножички», чи про обкладинки до підручників зі шпалер....Це як машина часу у ті роки, де кожен день був, як...Ви, одне слово, зрозумієте.
Дякую і безумовно рекомендую.
Коли Сергій Мартинюк в історії поставив ситуативну крапку, було єдине відчуття: мені тепло по-домашньому. Не так, як зараз вдома тепло. А так, як ніколи вже не буде. Так, як було влітку 95-го, коли ми лічити зорі на небі, гойдаючись до тошноти, восени 94-го, коли будували халабуди на Сапалаївці і мій сусід впав в річку-смердючку, чи в 96-му, коли я загубилася на сусідній з домом вулиці, граючись в Козаки-розбійники, і знала, що за це мені влетить.
Книга душила дитячими спогадами. Я часто відкладала її і летіла назад. Вже й забула про гру «ножички», чи про обкладинки до підручників зі шпалер....Це як машина часу у ті роки, де кожен день був, як...Ви, одне слово, зрозумієте.
Дякую і безумовно рекомендую.
September 6, 2022
"Капітан Смуток", гадаю, дуже б мені сподобався, якби я прочитав його десь тоді, коли читав раннього Дереша. І до того, як я прочитав, мабуть усі книги Чарльза Буковскі і "Дорогу" Керуака. Я б точно насолодився ним, якби їхав у поїзді, наприклад, на кілька днів у Львів, або на літні канікули в село. Це легка книга, з досить непоганим авторським стилем, який по правді інколи видавався крінжовим (я кидав кілька прикладів у сторіз), але це речі, які виправляються набиттям рук, редактурою і хорошими бета-рідерами.
Поки читав, то відчував, що хороші враження від книги перемішуються в мені з відразою до Пі - фактично, такого собі Тайлера Дердена з "Бійцівського клубу" Паланіка. Це персонаж, навколо якого крутиться весь сюжет (хоча сюжету тут, як такого, немає, є лише дорога), і який викликає дуже негативні почуття. Принаймні, в мене. Я не дуже розумію, чого я, як читач, мав би сприймати чоловіка, який бухає, нюхає клей, не має роботи, плодить дітей, яких кидає, пристає до перехожих, якимсь таким, хто "випередив і нас, із нашим часом, і себе". На фоні цього ті "розумні" цитати Пі, якими насичена книга, здаються максимально непереконливими і ти просто не віриш в те, що сказано. Для мене це людина, яка мала б лишитись в минулому, про яку я волів би забути, а оповідач навпаки - захоплюється ним і майже боготворить. Це відштовхує.
Як ви зрозуміли - мої враження дуже полярні. Я розумію, чому цю книгу люблять, але і так само розумію, чому її хейтять або ставляться байдуже. Тут важливий саме рівень начитаності і світогляд читача. Я, як читач, запізнився з цією книгою на 10-15 років. Але Мартинюку респект за те, що окрім музики, продовжує також писати книги, старатись, відточувати стиль і шукати своє авторське Я. Чув, що його нова книга вже значно краща за дебютну.
Поки читав, то відчував, що хороші враження від книги перемішуються в мені з відразою до Пі - фактично, такого собі Тайлера Дердена з "Бійцівського клубу" Паланіка. Це персонаж, навколо якого крутиться весь сюжет (хоча сюжету тут, як такого, немає, є лише дорога), і який викликає дуже негативні почуття. Принаймні, в мене. Я не дуже розумію, чого я, як читач, мав би сприймати чоловіка, який бухає, нюхає клей, не має роботи, плодить дітей, яких кидає, пристає до перехожих, якимсь таким, хто "випередив і нас, із нашим часом, і себе". На фоні цього ті "розумні" цитати Пі, якими насичена книга, здаються максимально непереконливими і ти просто не віриш в те, що сказано. Для мене це людина, яка мала б лишитись в минулому, про яку я волів би забути, а оповідач навпаки - захоплюється ним і майже боготворить. Це відштовхує.
Як ви зрозуміли - мої враження дуже полярні. Я розумію, чому цю книгу люблять, але і так само розумію, чому її хейтять або ставляться байдуже. Тут важливий саме рівень начитаності і світогляд читача. Я, як читач, запізнився з цією книгою на 10-15 років. Але Мартинюку респект за те, що окрім музики, продовжує також писати книги, старатись, відточувати стиль і шукати своє авторське Я. Чув, що його нова книга вже значно краща за дебютну.
January 13, 2020
«Така ромааантиика,
І є хвилини, що варті усього людського життя.
Така ромаааантииика,
У грудях б'ється на виліт моя двадцять третя весна».
⠀
Буду відвертою, як Андрухович, бо свою передмову до цього роману він написав моїми думками (оце я наглувато загнула, так?😁). Скільки б разів не пробувала слухати Фіолет, їх «дівчачий рок» не для такої дівчини як я. Але «Романтика» з першої ноти, а тим більше з перших слів, а ще більше з приспіву підкорила моє серце, а потім це зробила дебютна книжка Сергія Колоса.
⠀
«Капітан Смуток» — про те, що мені зараз дуже болить. Невпинний безкомпромісний надто швидкий плин часу, повернення додому (фізичне і серцем та думками), становлення особистості... Що робити? Куди йти? В якому напрямку рухатись? Періодично нам усім хочеться повернутись в дитинство, бо то був найтепліший в усіх сенсах відрізок нашого шляху. Я настільки прониклась переживаннями героїв, зрештою, мабуть, через те, що частково це мої переживання, переживання кожної молодої (і не молодої теж) людини, так от очі були постійно на мокрому місці, особливо останні розділи.
⠀
І шкода, що у мене немає такого Пі (бо я скоріше подібна до оповідача пригод), який забрав би мене в шалені мандри місцями... кхм, перепрошую, містами його «бойової слави». Дорога — це так романтично, хоч вона «річ непевна», правда ж?
⠀
І знаєте що? Хочу на Синевир.
⠀
Чудовий роман, так само, як і «Романтика» сподобався з перших слів. Надихає до нових спроб знайти себе, може, на цей раз вдало. І не кажіть, що не треба шукати, треба жити. Я не зможу спокійно жити, поки не знайду!
І є хвилини, що варті усього людського життя.
Така ромаааантииика,
У грудях б'ється на виліт моя двадцять третя весна».
⠀
Буду відвертою, як Андрухович, бо свою передмову до цього роману він написав моїми думками (оце я наглувато загнула, так?😁). Скільки б разів не пробувала слухати Фіолет, їх «дівчачий рок» не для такої дівчини як я. Але «Романтика» з першої ноти, а тим більше з перших слів, а ще більше з приспіву підкорила моє серце, а потім це зробила дебютна книжка Сергія Колоса.
⠀
«Капітан Смуток» — про те, що мені зараз дуже болить. Невпинний безкомпромісний надто швидкий плин часу, повернення додому (фізичне і серцем та думками), становлення особистості... Що робити? Куди йти? В якому напрямку рухатись? Періодично нам усім хочеться повернутись в дитинство, бо то був найтепліший в усіх сенсах відрізок нашого шляху. Я настільки прониклась переживаннями героїв, зрештою, мабуть, через те, що частково це мої переживання, переживання кожної молодої (і не молодої теж) людини, так от очі були постійно на мокрому місці, особливо останні розділи.
⠀
І шкода, що у мене немає такого Пі (бо я скоріше подібна до оповідача пригод), який забрав би мене в шалені мандри місцями... кхм, перепрошую, містами його «бойової слави». Дорога — це так романтично, хоч вона «річ непевна», правда ж?
⠀
І знаєте що? Хочу на Синевир.
⠀
Чудовий роман, так само, як і «Романтика» сподобався з перших слів. Надихає до нових спроб знайти себе, може, на цей раз вдало. І не кажіть, що не треба шукати, треба жити. Я не зможу спокійно жити, поки не знайду!
December 24, 2018
Що для них значить Дорога? Стиль життя, його сенс чи лише шлях до мети? Тут усього потроху. Але ці мандри – безсистемні і дуже спонтанні на перший погляд, таки мають свою логіку і свій достатньо гнучкий, проте завершений маршрут: захід, схід, море, гори, знову захід і кінцевий пункт призначення – дім. Але хто з них зрештою залишиться там, удома?
Дорога – це ідеальний інструмент для того, щоб рухати історію. Треба просто їй довіритися, погоджуватися на її пропозиції, їхати туди, куди прямують ті, хто готовий тебе підвезти, – і зрештою ти потрапиш саме туди, куди треба. Оповідач і його приятель Пі в такий спосіб заводять нові знайомства, навідують давніх приятелів Пі і численних його дітей, допомагають з’явитися на світ новому життю і поховати давні жалі, зрозуміти щось про себе і про світ довкола і нарешті закінчити весь цей цикл саме тоді, коли прийде час. Капітан Смуток — байдуже, що не має свого корабля, — добре відчуває це життєве море і знає, коли напинати свої вітрила.
У цьому романі справді багато жінок, і більшість із них – або повії, або матері. Перші, дівчатка з траси з передчасно постарілим обличчям, розкішні королівни і самотні жінки, охоче діляться з пілігримами-диваками своїм тілом або навпаки відкривають тільки душу, так само неприкаянно вештаються по світу або знаходять втіху у тому, як живуть (чи принаймні стверджують це). Другі – це матері головних героїв і ті жінки, які стали матерями завдяки Пі. Осібно стоїть Аліса, Ел – дитяче кохання, недосяжна мрія, чи не єдина жінка в цій історії, яка сама щось вирішує, сама обирає свою дорогу, виглядає самодостатньою і, хоча й сумує за друзями дитинства і легко вирушає з ними у мандри, так само легко може розставити межі і попрощатися із тим, що залишилося поза ними.
Обожнювання, яке місцями з біса нагадує об’єктивацію – таке ставлення персонажів (насамперед Пі, але й його супутника теж) не може сприйматися однозначно. Для когось вони видасться брутально-романтичним, для когось – сумнівним і навіть тривожним. Є у ньому щось від культу Прекрасної Дами, але також і від цього східного патріархату, де головна роль, в якій можуть реалізуватися жінки – надихати чоловіків і не заважати їм вершити їхні чоловічі справи.
« – У мене часто запитували про ідеал жінки, – манірно розмірковував Пі. – І щоразу я змальовував портрет іншої особи. Єдине, що об’єднувало їх усіх, – вміння мовчати і тримати дистанцію. Усі інше – ситуативний ��моційний натюрморт»
Більше - у "подвійній" рецензії для Yakaboo: https://blog.yakaboo.ua/cap-smutok/
Дорога – це ідеальний інструмент для того, щоб рухати історію. Треба просто їй довіритися, погоджуватися на її пропозиції, їхати туди, куди прямують ті, хто готовий тебе підвезти, – і зрештою ти потрапиш саме туди, куди треба. Оповідач і його приятель Пі в такий спосіб заводять нові знайомства, навідують давніх приятелів Пі і численних його дітей, допомагають з’явитися на світ новому життю і поховати давні жалі, зрозуміти щось про себе і про світ довкола і нарешті закінчити весь цей цикл саме тоді, коли прийде час. Капітан Смуток — байдуже, що не має свого корабля, — добре відчуває це життєве море і знає, коли напинати свої вітрила.
У цьому романі справді багато жінок, і більшість із них – або повії, або матері. Перші, дівчатка з траси з передчасно постарілим обличчям, розкішні королівни і самотні жінки, охоче діляться з пілігримами-диваками своїм тілом або навпаки відкривають тільки душу, так само неприкаянно вештаються по світу або знаходять втіху у тому, як живуть (чи принаймні стверджують це). Другі – це матері головних героїв і ті жінки, які стали матерями завдяки Пі. Осібно стоїть Аліса, Ел – дитяче кохання, недосяжна мрія, чи не єдина жінка в цій історії, яка сама щось вирішує, сама обирає свою дорогу, виглядає самодостатньою і, хоча й сумує за друзями дитинства і легко вирушає з ними у мандри, так само легко може розставити межі і попрощатися із тим, що залишилося поза ними.
Обожнювання, яке місцями з біса нагадує об’єктивацію – таке ставлення персонажів (насамперед Пі, але й його супутника теж) не може сприйматися однозначно. Для когось вони видасться брутально-романтичним, для когось – сумнівним і навіть тривожним. Є у ньому щось від культу Прекрасної Дами, але також і від цього східного патріархату, де головна роль, в якій можуть реалізуватися жінки – надихати чоловіків і не заважати їм вершити їхні чоловічі справи.
« – У мене часто запитували про ідеал жінки, – манірно розмірковував Пі. – І щоразу я змальовував портрет іншої особи. Єдине, що об’єднувало їх усіх, – вміння мовчати і тримати дистанцію. Усі інше – ситуативний ��моційний натюрморт»
Більше - у "подвійній" рецензії для Yakaboo: https://blog.yakaboo.ua/cap-smutok/
January 26, 2019
Талановита людина - талановита у всьому? З таким запитанням купував книгу музиканта Сергія Колоса. Думав а чи не даремно, але згадуючи його пісні, подумав що книжка не повинна засмутити.
І був правий. Легка, але в той же час і дуже змістовна книга. Хоча й автор і переборщив, на мою суб'єквтину думку, з порівняннями роман читається легко. Читаючи роман складалось враження ніби Колос описує свої гастрольні мандри Україною. Таке враження ніби головні герої - це мої друзі. Ніби я з ними знайомий сотні років.
Гарний початок. Чекаю наступну книжку від Колоса.
І був правий. Легка, але в той же час і дуже змістовна книга. Хоча й автор і переборщив, на мою суб'єквтину думку, з порівняннями роман читається легко. Читаючи роман складалось враження ніби Колос описує свої гастрольні мандри Україною. Таке враження ніби головні герої - це мої друзі. Ніби я з ними знайомий сотні років.
Гарний початок. Чекаю наступну книжку від Колоса.
October 11, 2023
Якби це була не книжка, а розмови з друзями п'яні чи не дуже після заходу сонця, коли оте откровенне з тебе так і лізе — було б класно.
Бо як текст — воно не те.
Сприймаєш, як цитатник помножений на комплекси бідності, родом з 90-х.
І це нвзвисько Пі.
Але не подобалось, то не читала б. Хоча чесне слово думала кілька разів закинути. А потім знов зачіпалась за щось. Ну а кінцівка геть ошелешила! Класна ідея, і гарну Колос влаштував перевірку уважності))
А ще оце питання: чи читала б це, якби книжка була піратською,а не купленою?
Кілька разів здавалось,що головний герой — шизофреник і Пі існує лише в його уяві, або як паралельне життя.
Часом здавалося, що все скочується до мандрівного щоденника. В стилі дуже раннього Кідрука, але з хаотичними подорожами Україною та дивними вкрапленнями з минулого героя чи його друзів.
Імпульсивно, поставила б книзі 4 зірки. Виважено — таки три.
Але кого ті зірки обходять, от чесне слово.
Бо як текст — воно не те.
Сприймаєш, як цитатник помножений на комплекси бідності, родом з 90-х.
І це нвзвисько Пі.
Але не подобалось, то не читала б. Хоча чесне слово думала кілька разів закинути. А потім знов зачіпалась за щось. Ну а кінцівка геть ошелешила! Класна ідея, і гарну Колос влаштував перевірку уважності))
А ще оце питання: чи читала б це, якби книжка була піратською,а не купленою?
Кілька разів здавалось,що головний герой — шизофреник і Пі існує лише в його уяві, або як паралельне життя.
Часом здавалося, що все скочується до мандрівного щоденника. В стилі дуже раннього Кідрука, але з хаотичними подорожами Україною та дивними вкрапленнями з минулого героя чи його друзів.
Імпульсивно, поставила б книзі 4 зірки. Виважено — таки три.
Але кого ті зірки обходять, от чесне слово.
May 29, 2020
4 зірки за спогади, за почуття, за стиль, за фабулу.
1 зірочку не додала, тому що не змогла оцінити перенасиченість влучних і однозначно прекрасних фраз, які можна розібрати на цитати. Саме перенасиченість смутила.
Серед багатьох рецензій на різних авторів зустрічала таку думку, що у своїх перших романах письменники часто намагаються показати себе з найвигіднішого боку, познайомити читача зі своєю ерудицією, накопленими за роки підготовки до книги-первістка інсайтами. В «Капітані Смутку» мені здалося те саме бажання автора. Хоча колекція спогадів та образів нашого дитинства та молодості - скарб.
Рекомендую роман своїм друзям і знаю, що буду сама його перечитувати ще не раз за життя.
Дуже чекаю на другий роман Сергія-письменника ❤️
1 зірочку не додала, тому що не змогла оцінити перенасиченість влучних і однозначно прекрасних фраз, які можна розібрати на цитати. Саме перенасиченість смутила.
Серед багатьох рецензій на різних авторів зустрічала таку думку, що у своїх перших романах письменники часто намагаються показати себе з найвигіднішого боку, познайомити читача зі своєю ерудицією, накопленими за роки підготовки до книги-первістка інсайтами. В «Капітані Смутку» мені здалося те саме бажання автора. Хоча колекція спогадів та образів нашого дитинства та молодості - скарб.
Рекомендую роман своїм друзям і знаю, що буду сама його перечитувати ще не раз за життя.
Дуже чекаю на другий роман Сергія-письменника ❤️
January 28, 2019
Така рідна серцю і дитинству книжка. Ще не раз її перечитаю. Дякую автору, дуже.
August 8, 2019
Приємні спогади про дитинство й читати легко, але три зірочки через відсутність сюжету
May 12, 2021
Кожна сторінка навіює спогади про дитячі і юнацькі роки. Це була неймовірна подорож.
Displaying 1 - 11 of 11 reviews