Юрій Яновський (1902-1954); геній романтичного реалізму української літератури першої половини ХХ століття, в творах якого знаходять відображення події та наслідки революції 1917 року, першими іскрами якої були ідеали людяності, які, розпаливши багаття, спалили в ньому всіх їй вірних. Твори Яновського глибоко ліричні, в них романтичне сполучається з реалістичним, промальовуються складні формули людських взаємин. Його перші оповідання виходять збіркою ldquo;Мамутові бивніrdquo; (1925), в якій автор експериментує, прагне створити нову форму для зображення кривавих подій громадянської війни. Один з найвідоміших творів Яновського роман Вершники складається з восьми не повrsquo;язаних між собою новел, у кожнiй з яких розвинуто безлiч мотивiв, що вихопленi автором iз полум'я громадянської вiйни. В першій новелі Подвійне коло головні герої брати Половці борються за свободу України на боці різних політичних сил і вбивають один одного за ідею. А їхній старий батько промовляє знакові слова для всієї історії нашої нації: "Тому роду не буде переводу, у котрому браття милують згоду". Зміст: 1. Вершники 2. Майстер корабля 3. Мамутові бивні
Український радянський письменник-класик, лауреат Сталінської премії (1949). Народився 27 серпня 1902 року в селі Майєрове (тепер село Нечаївка Компаніївського району Кіровоградської області) в селянській родині. Перший вірш «Море» надрукував російською мовою (1922), уперше виступив з віршами українською мовою в 1924 році (збірка «Прекрасна Ут», 1927), далі перейшов на прозу. Романтичні новели раннього періоду творчості Яновського зібрані в збірці «Мамутові бивні» (1925) і «Кров землі» (1927). До теми революції в Україні, але під тиском критики з офіційної позиції, Яновський повернувся в майстерно збудованому романі в новелах «Вершники» (1935), одна з новел якого, «Подвійне коло», присвячена зображенню трагедії братовбивчих конфліктів за доби революції. До Великої Вітчизняної війни Яновський написав кілька сценаріїв («Гамбург», «Фата морґана», «Серця двох» та інші), п'єси «Завойовники» (1931), «Дума про Британку» (1932), «Потомки» (1940) і видав збірку почасти дуже дотепних, пройнятих живим гумором оповідань «Короткі історії» (1940). За війни Яновський був редактором журналу «Українська література» і військовим кореспондентом, в 1945 — кореспондентом на Нюрнберзькому процесі. Найвизначнішим твором Яновського повоєнного часу став роман «Жива вода» (1947). Гостро критикований за націоналізм, Яновський змушений був переробити цей роман згідно з принципами соцреалізму й перевидати його в далеко слабшому варіанті під іншою назвою «Мир» (1956). Твори Яновського, окрім багатьох поодиноких видань, кілька разів були видавані зібрано: «Збірка творів», І-IV (1931—1932); «Вибране» (1949); «Твори», І-II (1954); «Твори», І-V (1958—1959).
Після третього прочитання Яновського можу врешті чесно сказати, що то не моє. Ані "Вершники", ані "Майстер корабля". Ага, не моє, само тому я і читала/слухала їх тричі - бо попередні два рази дуже швидко все забувала (ймовірно, цього разу теж так станеться 😂) і в пориві підтягнути класику за якийсь час бралася за Яновського знов. Ні, я не кажу, що Яновський поганий автор. Хороший. Просто у "Вершниках" мене відштовхує радянський пафос (часи були такі, я в курсі), а тепер ще й додатково "донбасівська республіка", яку в перших двох прочитаннях я навіть і не помітила (зуб даю, не я одна 😁). А у "Майстрі корабля" весь цей пафос кіна і моря. Знімати кіно - воно, канєшно весело і прикольно, але нащо ж так пафосно про це писать (хоча, звичайно, це все може бути і через начитку - хороша якісна начитка, але дуже пафосна). А море... ну, я просто не по мариністиці. Я гори люблю. Читайте, канєшно, Яновського, можна і, як я, по 3 рази)))