Някога навярно съм вървяла по мека трева

by Carolina Schutti, Каролина Шути, Ваня Пенева (Translator)

Романът на Каролина Шути ни потапя в света на главната героиня Мая – свят, в който няма място за любов или безгрижна невинност. След смъртта на майка си Мая е приютена от леля си, която ѝ дава подслон, храна и възпитание, но не й разкрива нищо за миналото й. Двете живеят в едно безименно селце в отдалечен район и се борят за оцеляването си при оскъдни и трудни условия. Всеки опит на Мая да си спомни миналото води до задънена улица. Тя се мъчи да си припомни живота в Беларус, страната, която е напуснала като малка, езика, който не говори, майката и бабата, които вече почти не помни, но с годините спомените все повече избледняват и стават все по-недостижими. Марек, възрастен мъж, който говори странен и загадъчен език и живее напълно сам в отдалечена къща, е единственият човек, който разбира Мая и я кара да се чувства у дома си.

С ясен, но същевременно красив и поетичен стил Шути описва положението на хора, които са били принудени да напуснат дома си и да се приспособят към новата и понякога неприятелска среда. Романът ѝ е пропит от идеята за изгубената памет и непрестанното търсене на идентичността, благодарение на която можем да намерим мястото си в живота и да постигнем вътрешна хармония и спокойствие.

Романът е отличен с Наградата за литература на Европейския съюз.

Genres: Fiction

108 pages, Paperback

First published January 1, 2012

Reviews

[Roxana Snow · Rating 2 out of 5]

Книга гарно написана, тексти мають сильну образну і поетичну складову, але вони не на часі. Австрійці надрачують на «словʼянську душу», тут білоруську (хоча по описом схоже на русню), є оцей меланхолійно-безнадійний душок з явними нездоровими описами потягу дорослих до дітей, що читається між строчок.

[La lettrice controcorrente · Rating 3 out of 5]

’erba di ieri di Carolina Schutti (L’orma editore) è una storia frammentata, carica di ricordi e silenzi. Una ricerca di identità, una richiesta di radici.

Per me non è stata una lettura facilisisma e ho fatto molta fatica a tenere il filo. L’erba di ieri è scritto volutamente in maniera frammentaria e se da una parte questo stile può confondere, dall’altra fa si che il lettora non possa distrarsi nemmeno un istante.

Il tema dei ricordi, che per me hanno tutti un odore e a volte un sapore, è centrale nella mia vita. Mi piace annusare l’aria quando piove o sta per farlo, perché mi riporta alla memoria i pomeriggi in campagna da bambina, per esempio. Per questo ho acquistato il libro praticamente a scatola chiusa a Una Marina di libri a Palermo. Però arrivata all’ultima pagina sono rimasta abbastanza insoddisfatta perchè mi mancavano dei tasselli per completare il puzzle della vita della protagonista. Ma d’altra parte non sempre nella vita si ottengono le risposte che stiamo cercando.
RECENSIONE COMPLETA: www.lalettricecontrocorrente.it

[Miss Chocolate · Rating 2 out of 5]

Završila sam knjigu i pitam se što li sam to uopće pročitala. Priča djeluje kao da ima potencijala da se razvije u nešto, ali ovako kako je ispričana mislim da ostaje jasna samo autorici i nikome više. Nedorečeno i nedovršeno, ne preporučujem.

[Марија Андреева · Rating 3 out of 5]

Beautifully written!

[Reggie · Rating 2 out of 5]

A este libro no le ha beneficiado nada el hecho de ser leído justo después de la trilogía de Agota Kristof.

[Max Weisweiler · Rating 3 out of 5]

Mola, tot i que no l'hi he acabat de pillar el rollo. Molt poètic!

[Jasminka · Rating 2 out of 5]

Dug naslov za jednu kratku knjižicu. Njen originalni naslov na italijanskom bi bio “Jučerašnja trava”. Ali, uprkos tome što je knjiga kratka, ne čita se lako, ni brzo. Ovo je ustvari fragmentirana priča, puna sećanja i tišine, priča o potrazi za korenima. za identitetom. Priča je poput toliko spominjanog predmeta u knjizu: Matrjoške. Jer, priča se razvija, jedna iz druge, druga iz treće, priča u priči, isečci prošlosti, miks sećanja...Pratimio Maju koja je u mladosti ostala bez majke Beloruskinje, pa i bez maternjeg jezika i koju odgaja tetka u jednom austrijskom selu. Jednostavana knjiga, bez preteranih ukrasa, ali ta se jednostavnost dobro uklapa u priču. Uprkos jednostavnosti i sažetosti, dešava se poprilično, i uprkos odličnom stilu, ja sam se malo pogubila u toj popriličnosti koja je napisana na jedva sto pedesetak strana. Na kraju sam ostala sa velikim upitnikom.

[Mel · Rating 4 out of 5]

Maja, raised by her taciturn aunt in an unfamiliar country, is haunted by a lingering absence - that of her homeland and mother tongue…

With themes of identity and language, I thought I would absolutely hands-down love this one, but it didn’t quite hit the mark. I think I just went in with excessively high and slightly misplaced expectations, and wasn’t prepared for so much open-endedness.

The novel follows a non-linear timeline as Maja trawls memories of her childhood, but there are also a few other POVs occasionally thrown in, which I found slightly disorienting because for some reason I did not immediately cotton on. The reader has to do quite a lot of work to piece everything together - much is implied and left unsaid. I don’t mind this per se, but ultimately, given the set up of the story, with adult Maja’s search for connection and perpetual feeling of being on the outside of her relationships, I really wanted more introspection and reaction coming from her directly.

To be clear, this was still a good book. Schutti does really capture how much language is a part of our identity, in ways than run deeper than simply as a means to express ourselves. There’s a poignancy to the writing, and one feels for all the characters caught up in this story.

A raw yet poetic story exploring the intertwining of language and identity, with a slightly dissatisfying lack of introspection from the main character.

[PuPilla · Rating 4 out of 5]

„Kezdd csak el, mondta Maja, annyi első mondat van”
Érdekes, töredezett képekből álló történetmesélés, ami maga is olyan, mint az egyik fontos tárgy benne: a Matrjoska-baba. Kibontakozik egyik történetfoszlány a másikból, és van, hogy valaminek csak oldalakkal később értjük meg a jelentőségét. Vannak feltételes módú mesélések is, és a múlt szeletkéi... Milyen lehet, amikor nem ismered a múltad, és elfelejtetted az anyanyelved?
Rövid ugyan a könyvecske, de nagyon tömör, és igen sok mindenről mesél.

Hamarosan bővebben a blogon.

[Ana · Rating 1 out of 5]

Recimo da nisam razumjela šta je pisac htio da kaže, nepovezanim tezama, šturim rečenicama i bljeskovima sjećanja. Kao da je neko našao teze na cesti i ukoričio ih bez reda i uopšte čitanja. Sve u svemu, apsolutni promašaj...

[Meri Monfort · Rating 2 out of 5]

he de confesar que em vaig enterar de ben poc, pero estava ben escrit i la xarra va ser molt interessant

[Tjasa · Rating 3 out of 5]

3.5*

[Hanna Semenenko · Rating 4 out of 5]

Гарно, але кінцівки якісь дуже відкриті.
Як подих вітру.. ти аж завмираєш, насолоджуйся, але в кінці відчуваєш себе покинутим напризволяще 🤨

[endrju · Rating 1 out of 5]

I did not care for it at all, so much so that I don't even have anything to say about it.

[7etiana · Rating 2 out of 5]

Ця книга - той випадок, коли 160 сторінок тексту - дві новели, просто вирвуть з читача нутрощі і гарненько розвісять їх рядочком на паркані. Саме так я почувалася після другого тексту авторки.

Перша новела «Колись я бігала босоніж по мʼякій траві» - сумна, щемка, але хоча б із примарною надією на щасливий фінал. 
А от «Сови літають нечутно» - лишає багато простору, щоб додумати те, про що авторка прямо не сказала, але всі ці фантазії - одна гірша іншої.

Я не зношу в книгах і фільмах історії про насильство над дітьми, тому про другу новелу розповідати не буду, напишу тільки, що вона дуже травматична і безпросвітно сумна.

Щодо першої - «Колись я бігала…», то вона мені сподобалась, бо в ній про те, як багато для людини означає її коріння, мова, походження. Головна героїня - Мая виховується з 4 років у австрійської тітки в селі, хоча її мама - білоруска. Тітка гарно доглядає за дівчинкою, так виховує строго, але без знущань, Мая має найкращу подружку, яка з дитинства підтримує дівчинку і переживає разом із нею дорослішання. І попри все Мая мріє віднайти своє коріння, згадати забуту мову, мамину мову, хоча б поглянути на місце, звідки вона виросла. І ця дитяча травма має великий вплив на усе її життя.
Під час прочитання, я згадувала ті півроку у вимушеній еміграції на початку повномастабного вторгнення - цей невимовний тягар бути чужинцем, це гостре бажання чути рідну мову, якась надмірна радість бачити жовто-блакитний прапорець. Я впіймала себе на думці, що має бути нестерпно не мати жодних спогадів про те, що для тебе є «твоїм», коли ти живеш в усвідомленні, що все навколо хоч і знайоме, але не цілком «твоє». І яка ж це несправедливість, коли хтось вважає, що він має право посягати на це «твоє»…

Я не знаю, чи змогла б я розділити почуття головної героїні, не маючи досвіду останніх 3,5 років, але вважаю цю книгу на зараз трохи невчасною для себе.

[Els · Rating 3 out of 5]

Lopen over zacht gras door Carolina Schutti

In dit boek volgen we Maja die op jonge leeftijd haar Wit-Russische moeder verloor, en samen met die moeder ook haar moedertaal. Ze wordt opgevoed door haar strenge tante en de enige kleur in haar leven komt van Marek, een Poolse ex-dwangarbeider die bij hen in het dorp woont.

Het leven van Maja en haar tante bestaat uit praktische eenvoud en zo is dit boek ook geschreven. Het is eenvoudig, zonder enige opsmuk maar dat past goed bij het verhaal.
Ondanks de eenvoud en bondigheid gebeurt er best wel wat. Je maakt bijvoorbeeld kennis met Bert en Fini, mensen wiens invloed in het leven van Maja je graag groter had gezien.

Lopen over zacht gras is een Lees Europees!-boek, die reeks kwam tot stand om ons, lezers, dichter tot elkaar te brengen, elkaar beter te gaan begrijpen en samen te komen in een gedeelde Europese identiteit. Een mooi initiatief.

Er wordt niet veel gepraat in Lopen over zacht gras, dat brengt veel onzekerheid maar schept ook ruimte voor verbeelding. Die verbeelding zet Maja aan tot het op zoek gaan naar haar verleden, en zorgt er ook voor dat je dit boek met plezier gaat lezen. De korte lengte (125 pagina’s) en de bondige schrijfstijl maken dit boek ideaal voor een klein verwenmomentje voor jezelf.