Что делают люди, которых беспокойная судьба свела в одной точке пространства и времени, и не просто в одной точке, а в купе поезда, например? Ну, кроме того, что они начинают шуршать пакетами, а потом есть вареную курицу, помидоры и яйца. Правильно, они знакомятся и начинают травить байки. Рассказывать истории из жизни. На разных языках. Истории веселые, смешные, грустные, философские, сюрреалистические, немного трагические иногда, но всегда интересные. «Чемоданные истории» — это книга, в которую четыре автора вложили шматочок своей души и таланта. Это книга, которую удобно взять с собой в путешествие. «Чемоданные истории» не займут много места в вашем багаже. Но они точно займут место в вашем сердце.
"А про що книга?" — запитали мене, коли я виклала фото "Чемоданных историй" (з кавою, як і годиться)))) у ФБ. "Та ні про що загалом... Про все потроху... Про життя... Війну... Людей... Собак... Мишей!.." — варінати відповідей множилися й нанизувалися, бо ж збірка розрізнених дописів у ФБ (чи окремо написаних оповідань) п’яти авторів не може бути про щось одне.
Але, дочитавши цю невеличку книжечку й нареготавшись у не дуже підходящих для цього місцях (ескалатор у метро, переповнений трамвай, хол дитячого клубу тощо), можу з упевненісю заявити: книга про цицьки Монової. Ані її алабаї, ані кіт із мишею, ані україномовна (чогось) свыня, ані історії, розказані чоловіками-співаторами, не відклалися так чітко в уяві, як цицьки Монової, про які вона постійно, в кожному дописі в тому чи іншому контексті згадує. Тож тема цицьок тут точно розкрита. А що жінкою — то хто б і ще міг про них так багато розповісти, та ще й з таким практично на дотик відчутним флером домашнього затишку та комфортного розслабону? Не хлопці ж...
А хлопці що? Вони теж потішили й повеселили. І розважили — своєю різноплановістю насамперед. Чого тіко Яків Кутовий вартий зо своєм говірком. Такої смачної колоритної мови давно-м бись не чула! От лише тєжко було різко перемикатися з російської (основної мови збірки), тому подекуди пригальмовувала (як отой потяг на обкладинці). За книгою Сайгона "Грязь" уже полюю, Кутового й Коваленка у ФБ вже читаю, а історію останнього про педраду радитиму всім знайомим колишнім коліжанкам, бо то якщо й не геть-зовсім реально, проте дуже життєво.
Убого и ужасно. Не понятно зачем на такое было тратить бумагу. Подобное имеет свою нишу на просторах ФБ, но это не литература. Отдельно хочу отметить суржик и маты, просто вишенка на торте! С претензией на юмор, а на факту пустышка.