What do you think?
Rate this book
З країни рижу та опію
«З країни рижу та опію» – другий тревелоґ Софії Яблонської, написаний впродовж 1932-1935 років, коли вона працювала операторкою в Китаї та Індокитаї. У ньому авторка докладно описує усі складнощі процесу зйомок кінорепортажів та фотографій в середовищі, де люди досі вірять, що камера забирає душу. Роман Яблонської динамічний, наповнений яскравими персонажами, небуденними пригодами, навіть авантюрами. Вперше опублікований 1936 року у Львові.
Видання 2018 року є частиною артпроекту «ТЕУРА. Софія Яблонська», мета якого – повернути Софію Яблонську в культурний дискурс й утвердити як актуального персонажа українського мистецтва. Окрім «З країни рижу та опію» в рамках проекту виходять друком інші два подорожні романи Софії – «Чар Марока» та «Далекі обрії», а також книга її фото, відзнятих у 30-х роках XX ст.
Упорядники: Андрій Беницький, Вероніка Гоменюк
Дизайнер: Володимир Гавриш
Видання здійснене за підтримки Українського Культурного Фонду
Видання 2018 року є частиною артпроекту «ТЕУРА. Софія Яблонська», мета якого – повернути Софію Яблонську в культурний дискурс й утвердити як актуального персонажа українського мистецтва. Окрім «З країни рижу та опію» в рамках проекту виходять друком інші два подорожні романи Софії – «Чар Марока» та «Далекі обрії», а також книга її фото, відзнятих у 30-х роках XX ст.
Упорядники: Андрій Беницький, Вероніка Гоменюк
Дизайнер: Володимир Гавриш
Видання здійснене за підтримки Українського Культурного Фонду
240 pages, Hardcover
First published January 1, 1936
83 people are currently reading
795 people want to read
About the author
Софія Яблонська
9 books33 followersукраїнська та французька письменниця, журналістка, мандрівниця, фотографка.
Народилася 15 травня 1907 р. у с. Германів (тепер Тарасівка Пустомитівського р-ну Львівської обл.) в сім'ї священника і лікаря Івана Яблонського та його дружини Модести (доньки отця Антона та Олімпії Ульварських).
Софія відвідувала учительську семінарію та курси крою і шиття в «Труді», де познайомилася з Оленою Кисілевською, пізніше вчилася книговедення та вступила до драматичної школи, яка відкрила їй двері до театру, де вона з успіхом дебютувала.
1922 року вступила на перший курс учительської семінарії.
1922—1923 роки ― Софія відвідує курс комерційної діяльності для жінок від Національної комерційної академії у Львові (Panstwowa Akademia Handlu we Lwowie).
1924—1925 роки ― Софія навчається в Драматичній школі на курсах акторського мистецтва. 1926 року займається кінопрокатом, керує двома кінотеатрами в Тернополі, співпрацює з маляром
Від 1927 року навчається у Парижі техніки знімання документального кіно. В Парижі потоваришувала з Степаном Левинським, українським письменником, мандрівником і дипломатом, який був захоплений культурою Сходу. Перебуваючи у богемному середовищі французьких митців, зацікавилась ідеями подорожей до екзотичних країн.
У грудні 1928 року вирушає в першу далеку мандрівку до Північної Африки, в Марокко. Касабланка — Маракеш — Маґадор — Тарудан — Аґадір — такий маршрут здійснила Софія за чотири місяці.
В кінці березня 1929 року повертається до Парижу.
Літо-осінь 1929—1930 років Софія проводить в місті Криниця-Здруй, яке було відомим курортом (теперішня територія Польщі). Там удвох з мамою Модестою орендують пансіонат і здають відпочивальникам номери. Цим невеличким бізнесом заробляють гроші.
У грудні 1931 року підписала контракт з товариством «Опторг Юнан-Фу» щодо створення документальних нарисів та їде в навколосвітню подорож. Через Порт-Саїд, Джибуті, Цейлон у французький Індокитай, відвідала Лаос, Камбоджу, провінцію Юньнань (Китай), Сіам, Малайський архіпелаг, Яву та Балі, острів Таїті, Австралію й Нову Зеландію, Північну Америку (США та Канаду).
Після навколосвітньої подорожі, в січні 1935 року, Софія Яблонська приїздить до Криниці та відвідує маму, сестру і брата. Проводить творчі зустрічі та публічні виступи. Жіноче товариство школи ім. Шевченка запрошує Софію виступити перед старшими ученицями.
В жіночій пресі ― часописах Нова хата та Жіноча доля ― регулярно публікувались репортажі з подорожей Софії Яблонської. Її постать була популярною серед феміністично налаштованої молоді тодішньої Галичини.
1939 року Софія востаннє приїздить до Галичини, встигає побачитись з родиною та друзями. В липні покидає українську землю назавжди. Кілька місяців живе в Парижі, а 29 вересня 1939 року прибуває в Індокитай.
29 жовтня 1939 року батько Софії Яблонської, отець Іван Яблонський, дізнавшись про окупацію радянськими військами і анексію Галичини, вчинив самогубство. Він уже відчув на собі більшовицький режим перебуваючи в Росії у 1918—1921 рр.
П'ятнадцять років Софія прожила в Китаї, де познайомилася і одружилася з французом Жаном Уденом. Народила і виховала трьох синів — Алана, Данка Мішеля і Жака Мірка.
Старший син Алан був військовим лікарем, помер на Алжирській війні 1961 року.[1]
Молодший син Жак Мірко Уден Jacques Oudin (homme politique) був відомим у Франції політиком, двічі обирався сенатором, протягом двох термінів засідав у Фінансовому комітеті країни, має наукову ступінь з права, лицар Почесного Легіону, лицар ордену Palmes academiques, нагороджений орденом за заслуги в сільському господарстві.
1946 року сім'я повернулася до Європи й оселилися спочатку в Парижі. В цей період Софія пережила кілька важких втрат: 1946 року помер Степан Левинський, потім трагічна смерть сестри Ольги, згодом смерть матері, 1955 року важко переживає трагічну смерть чоловіка Жана Удена. Після всіх втрат Софія покидає Париж і виїздить на о. Нуармутьє (Франція). Доля подарувала їй зустріч із Марта Калитов
Народилася 15 травня 1907 р. у с. Германів (тепер Тарасівка Пустомитівського р-ну Львівської обл.) в сім'ї священника і лікаря Івана Яблонського та його дружини Модести (доньки отця Антона та Олімпії Ульварських).
Софія відвідувала учительську семінарію та курси крою і шиття в «Труді», де познайомилася з Оленою Кисілевською, пізніше вчилася книговедення та вступила до драматичної школи, яка відкрила їй двері до театру, де вона з успіхом дебютувала.
1922 року вступила на перший курс учительської семінарії.
1922—1923 роки ― Софія відвідує курс комерційної діяльності для жінок від Національної комерційної академії у Львові (Panstwowa Akademia Handlu we Lwowie).
1924—1925 роки ― Софія навчається в Драматичній школі на курсах акторського мистецтва. 1926 року займається кінопрокатом, керує двома кінотеатрами в Тернополі, співпрацює з маляром
Від 1927 року навчається у Парижі техніки знімання документального кіно. В Парижі потоваришувала з Степаном Левинським, українським письменником, мандрівником і дипломатом, який був захоплений культурою Сходу. Перебуваючи у богемному середовищі французьких митців, зацікавилась ідеями подорожей до екзотичних країн.
У грудні 1928 року вирушає в першу далеку мандрівку до Північної Африки, в Марокко. Касабланка — Маракеш — Маґадор — Тарудан — Аґадір — такий маршрут здійснила Софія за чотири місяці.
В кінці березня 1929 року повертається до Парижу.
Літо-осінь 1929—1930 років Софія проводить в місті Криниця-Здруй, яке було відомим курортом (теперішня територія Польщі). Там удвох з мамою Модестою орендують пансіонат і здають відпочивальникам номери. Цим невеличким бізнесом заробляють гроші.
У грудні 1931 року підписала контракт з товариством «Опторг Юнан-Фу» щодо створення документальних нарисів та їде в навколосвітню подорож. Через Порт-Саїд, Джибуті, Цейлон у французький Індокитай, відвідала Лаос, Камбоджу, провінцію Юньнань (Китай), Сіам, Малайський архіпелаг, Яву та Балі, острів Таїті, Австралію й Нову Зеландію, Північну Америку (США та Канаду).
Після навколосвітньої подорожі, в січні 1935 року, Софія Яблонська приїздить до Криниці та відвідує маму, сестру і брата. Проводить творчі зустрічі та публічні виступи. Жіноче товариство школи ім. Шевченка запрошує Софію виступити перед старшими ученицями.
В жіночій пресі ― часописах Нова хата та Жіноча доля ― регулярно публікувались репортажі з подорожей Софії Яблонської. Її постать була популярною серед феміністично налаштованої молоді тодішньої Галичини.
1939 року Софія востаннє приїздить до Галичини, встигає побачитись з родиною та друзями. В липні покидає українську землю назавжди. Кілька місяців живе в Парижі, а 29 вересня 1939 року прибуває в Індокитай.
29 жовтня 1939 року батько Софії Яблонської, отець Іван Яблонський, дізнавшись про окупацію радянськими військами і анексію Галичини, вчинив самогубство. Він уже відчув на собі більшовицький режим перебуваючи в Росії у 1918—1921 рр.
П'ятнадцять років Софія прожила в Китаї, де познайомилася і одружилася з французом Жаном Уденом. Народила і виховала трьох синів — Алана, Данка Мішеля і Жака Мірка.
Старший син Алан був військовим лікарем, помер на Алжирській війні 1961 року.[1]
Молодший син Жак Мірко Уден Jacques Oudin (homme politique) був відомим у Франції політиком, двічі обирався сенатором, протягом двох термінів засідав у Фінансовому комітеті країни, має наукову ступінь з права, лицар Почесного Легіону, лицар ордену Palmes academiques, нагороджений орденом за заслуги в сільському господарстві.
1946 року сім'я повернулася до Європи й оселилися спочатку в Парижі. В цей період Софія пережила кілька важких втрат: 1946 року помер Степан Левинський, потім трагічна смерть сестри Ольги, згодом смерть матері, 1955 року важко переживає трагічну смерть чоловіка Жана Удена. Після всіх втрат Софія покидає Париж і виїздить на о. Нуармутьє (Франція). Доля подарувала їй зустріч із Марта Калитов
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 127 reviews
March 16, 2023
Самобутній, чудовий, сміливий, оригінальний тревелоґ який так само самобутньо, чудово, оригінально виданий, за що окрема подяка «Родоводу» та УКФ.
Абсолютно неясно чому Софія Яблонська залишається персонажем, до якого в українській культурі ще треба мати бажання докопатися. Дівчина яка на початку минулого століття береться за зйомки документального кіно (що вже само по собі унікально, бо тоді кіно було суто чоловічою професією) та ще й кіно про краї в які сцють їхати мачо-мени, що часто відмовляють її з аргументами типу «ну ти ж дівчинка» «тебе там уб’ють» і тд. Але вона їде. І знімає. І пише в перші, рідкісні журнали для жінок про те, як бути сміливою і вільною.
І якщо перша частина «Чар Маррока» нагадує східну красиву казку, то ось вам Китай, в якому Софію закидають камінням, переслідують, наставляють зброю. Де вона спостерігає людські страждання і смерть, сцени де матері з бідності продають власних дітей, де китаєць ненавидить білого, а білий вважає китайця за сміття при дорозі.
І крізь все це Софія напозір проходить самотою, повіддаль від кварталів білих колоністів, що бояться вийти на вулицю без озброєної охорони, живучи серед китайців в одному з найбільш небезпечних і диких регіонів тодішнього Китаю.
Пфффф… та це ікона емансипаціі українок та і для самої Софії тема фемінізму була НАДВАЖЛИВА і проходить червоною лінією крізь усе її життя і творчість.
«З країни рижу та опію» нагадала мені, аж до болю, власні довоєнні мандри і тепер мені удвічі більше кортить дожити до Перемоги, бо ж у Китай я так і не доїхав. Так що дякую тобі, Софіє, що століття потому твої нотатки надихають нових авантюристів на те, щоб зривати свої сраки з диванів!
Абсолютно неясно чому Софія Яблонська залишається персонажем, до якого в українській культурі ще треба мати бажання докопатися. Дівчина яка на початку минулого століття береться за зйомки документального кіно (що вже само по собі унікально, бо тоді кіно було суто чоловічою професією) та ще й кіно про краї в які сцють їхати мачо-мени, що часто відмовляють її з аргументами типу «ну ти ж дівчинка» «тебе там уб’ють» і тд. Але вона їде. І знімає. І пише в перші, рідкісні журнали для жінок про те, як бути сміливою і вільною.
І якщо перша частина «Чар Маррока» нагадує східну красиву казку, то ось вам Китай, в якому Софію закидають камінням, переслідують, наставляють зброю. Де вона спостерігає людські страждання і смерть, сцени де матері з бідності продають власних дітей, де китаєць ненавидить білого, а білий вважає китайця за сміття при дорозі.
І крізь все це Софія напозір проходить самотою, повіддаль від кварталів білих колоністів, що бояться вийти на вулицю без озброєної охорони, живучи серед китайців в одному з найбільш небезпечних і диких регіонів тодішнього Китаю.
Пфффф… та це ікона емансипаціі українок та і для самої Софії тема фемінізму була НАДВАЖЛИВА і проходить червоною лінією крізь усе її життя і творчість.
«З країни рижу та опію» нагадала мені, аж до болю, власні довоєнні мандри і тепер мені удвічі більше кортить дожити до Перемоги, бо ж у Китай я так і не доїхав. Так що дякую тобі, Софіє, що століття потому твої нотатки надихають нових авантюристів на те, щоб зривати свої сраки з диванів!
June 10, 2025
це було так добре, що я навіть не хочу псувати цей досвід своїми словами.
тепер хочу не так досліджувати нові краї як саму Софію Яблонську
тепер хочу не так досліджувати нові краї як саму Софію Яблонську
April 17, 2023
«3 країни рижу та опію»- друга книга коротких записок про подорожі, яку Яблонська опублікувала в далекому 36-му.
В цій книзі мандрівниця розповідає про подорож Китаєм.
Країна, яка на той час активно починає переймати практику Заходу щодо індустріалізації, але відчуває масовий протест звичних громадян. Люди лякаються автівок, ігнорують електрофікацію домівок, відмовляються від благ цивілізації. Для них традиційні вірування у конструкт світу- понад усе, а дивні європейці чи американці- небажані чужинці, які руйнують звичний плин життя.
Це справді цікава праця, в якій Софія глибоко занурюєтьмя в побут та соціальний устрій сучасного ій Китаю. Праця, завдяки якій можна частково для себе зрозуміти, чому Китай зараз саме такий, яким він є.
Наполегливо рекомендую.
В цій книзі мандрівниця розповідає про подорож Китаєм.
Країна, яка на той час активно починає переймати практику Заходу щодо індустріалізації, але відчуває масовий протест звичних громадян. Люди лякаються автівок, ігнорують електрофікацію домівок, відмовляються від благ цивілізації. Для них традиційні вірування у конструкт світу- понад усе, а дивні європейці чи американці- небажані чужинці, які руйнують звичний плин життя.
Це справді цікава праця, в якій Софія глибоко занурюєтьмя в побут та соціальний устрій сучасного ій Китаю. Праця, завдяки якій можна частково для себе зрозуміти, чому Китай зараз саме такий, яким він є.
Наполегливо рекомендую.
June 2, 2025
Не можна не захопитись життєлюбністю Софії Яблонської 🧡, її пригодами, письменницьким стилем. Есе доволі різні за настроєм, але від того читати їх навіть цікавіше
May 11, 2023
Друга частина справляє ще сильніше враження.
В Китаї Яблонська прожила того разу більше року і назбирала достатньо вражень на окремий подорожній роман.
На той час вона вже освоїла професію операторки і надсилала в різні місця короткі відео-репортажі (досить тільки уявити: 1928 року, як сказано в передмові, в продажу з"явилися перші портативні камери, а Яблонська вже 1932-го була в Китаї, куди приїхала сама, з купою важкої апаратури, яку всюди тягала за собою на маленькому табунці коней і в супроводі тільки одного слуги; ще й поселилася відразу в китайському кварталі, наражаючи себе на реальну небезпеку, аби потай знімати життя китайців; "потай", бо на камеру китайці реагували в діапазоні від смертельного переляку до агресії).
Тут купа неймовірного: і доволі реалістичні описи катувань "піратів" перед стратою, і рятування малят під час бурхливих повеней, і замальовки з буденного життя, і різні неймовірні пригоди, які ця відважна жінка постійно знаходила на свою розумну голову; і нарешті відверта розповідь про те, як вона пристрастилася до опію (хоч, повертаючись до Європи, начебто відвикла).
Коротше, дивуюся тільки, чому не читала цього раніше.
Мовно, до речі, роман здався значно вправнішим. Пишуть, що цим текстом теж опікувався Михайло Рудницький. А після роману про Марокко в Софії Яблонської в Галичині з"явилася купа фанатів, які з нетерпінням чекали на її нові публікації. Коли Яблонська 1936 року приїхала до Львова, то їй влаштували серію презентацій, на яких вона збирала маленькі натовпи, розповідала й демонструвала свої фото.
В Китаї Яблонська прожила того разу більше року і назбирала достатньо вражень на окремий подорожній роман.
На той час вона вже освоїла професію операторки і надсилала в різні місця короткі відео-репортажі (досить тільки уявити: 1928 року, як сказано в передмові, в продажу з"явилися перші портативні камери, а Яблонська вже 1932-го була в Китаї, куди приїхала сама, з купою важкої апаратури, яку всюди тягала за собою на маленькому табунці коней і в супроводі тільки одного слуги; ще й поселилася відразу в китайському кварталі, наражаючи себе на реальну небезпеку, аби потай знімати життя китайців; "потай", бо на камеру китайці реагували в діапазоні від смертельного переляку до агресії).
Тут купа неймовірного: і доволі реалістичні описи катувань "піратів" перед стратою, і рятування малят під час бурхливих повеней, і замальовки з буденного життя, і різні неймовірні пригоди, які ця відважна жінка постійно знаходила на свою розумну голову; і нарешті відверта розповідь про те, як вона пристрастилася до опію (хоч, повертаючись до Європи, начебто відвикла).
Коротше, дивуюся тільки, чому не читала цього раніше.
Мовно, до речі, роман здався значно вправнішим. Пишуть, що цим текстом теж опікувався Михайло Рудницький. А після роману про Марокко в Софії Яблонської в Галичині з"явилася купа фанатів, які з нетерпінням чекали на її нові публікації. Коли Яблонська 1936 року приїхала до Львова, то їй влаштували серію презентацій, на яких вона збирала маленькі натовпи, розповідала й демонструвала свої фото.
October 2, 2025
Я була здивована як авторка класно може занурити в той Китай 1930 років, і наскільки цікаво розказати історію своєї подорожі. Хороша книга
July 28, 2020
Настільки мені сподобались перші сторінки, що я миттю замовила собі дві інші книги Софії Яблонської. Ця книга - тревелог української письменниці у Китаї 1933 року, і кожна сторінка приголомшує. Вона фотографує і знімає місцеве населення богом забутої провінції Юннань, дуже часто з ризиком для життя, дуже часто пхається сама самісінька у якісь шалені пригоди. Працювати і жити там дуже важко, бо тодішнє населення Китаю доволі відстале (але чим є відсталість - пані Софія теж розмірковує над цим), заледве бачили автомобіль, а щодо фотоапарату - переконані, що він краде душу. Софія спілкується без тіні скованості з місцевими, рятується від «піратів», захоплюється театром, курить опій, рятує-купує китайського хлопчика, споглядає страти-тортури, рефлексує над китайським національним характером, і ще багато чого, від чого відвисає щелепа. Ще плюс до збереженого старого правопису, що додає шарму, і ще плюс до бомбічного оформлення книги. Це фантастика.
June 8, 2025
Софія Яблонська — абсолютна ікона!
August 15, 2025
На відміну від «Чару Марока» «З країни рижу та опію» жорсткіша і дражливіша. Оповідачка доросліша, її помисли і прагнення теж. Та й у Китаї вона прожила довше.
З останньої розповіді вийшла би дуже драматично напружена короткометражка.
Чому тут 4 зірочки, а не 5? Бо трохи примхлива верстка. І якщо поодинокі дефіси посеред слів чи зліплені слова докупи ще можна пробачити, але обірване речення мене таки засмутило. Аж довелося заїдати сум булочкою з маком.
Та попри все це дуже красива і вишукана книжка. Не шкодую, що маю її в колекції.
З останньої розповіді вийшла би дуже драматично напружена короткометражка.
Чому тут 4 зірочки, а не 5? Бо трохи примхлива верстка. І якщо поодинокі дефіси посеред слів чи зліплені слова докупи ще можна пробачити, але обірване речення мене таки засмутило. Аж довелося заїдати сум булочкою з маком.
Та попри все це дуже красива і вишукана книжка. Не шкодую, що маю її в колекції.
January 14, 2024
Захоплююсь Софією Яблонською. Сподобалось.
November 11, 2022
До прочитання цієї книги я ніколи не чула про Софію Яблонську. Про її життя варто зняти пригодницький фільм - це неймовірна жінка! В 1930-ті вона сама подорожувала Марокко, Китаєм, Індокитаєм, і в кінці-кінців здійснила навколосвітню подорож. Її мандрівні щоденники та фото (так, вона самотужки тягала важку фототехніку!) публікувались в жіночому журналі у Львові, а згодом були видані окремими книгами.
Ця книга видавництва Родовід описує мандри кількома провінціями Китаю. Знайомство з різними народами Китаю, культурні особливості різних верств населення, складнощі фотозйомок коли люди вірять, що камера забирає душу, куріння опію, місцеві бандити, філософські розмови... Все це зібрано в калейдоскоп дорожніх нарисів, з яких я дізналась багато цікавого і нового. Яблонська не слухала порад місцевих чиновників про те, які райони "безпечні для відвідувань білої жінки", а пхала носа, куди заманеться, незважаючи на ризик, щоб відчути справжнє життя цих країн, а не сам лише колоніальний фасад.
І хоч тема книги - Китай, одна паралель з Україною спала авторці на думку, і вона запала мені в душу:
Мені здається, що зовсім зрозуміло, що Китай не має охоти віддавати Юнану льо-льотам, Польща - нам Галичини, Москва - України, але, з другого боку, зовсім нормально, що Україна хоче бути вільна, що від віків бореться й боротиметься за свою незалежність. Наша пасивність була б доказом браку підстав до нашої незалежності, до нашого окремішного існування. Ось чому мені так важко було зрозуміти пасивність деяких азійських народів.
Окремо хочу згадати про оформлення книги. В ній немає репродукції фото з цієї подорожі (здається, фото Родовід видав окремим томом), але художнє оформлення цікаве. Перед кожною главою, а іноді і в середині розділів, містяться цікаві червоно-чорно-білі абстрактні ілюстрації. Дуже стильно!
Цікаво буде почитати також інші її тревелоги, видані Родоводом.
June 23, 2025
Upd. Трохи думок і фактів про пані Яблонську, та й відгук на книгу в блозі.
легко бути тревел блогером, коли маєш дурні гроші, нічого цікавого
легко бути тревел блогером, коли маєш дурні гроші, нічого цікавого
September 24, 2025
В цій книжці, для мене, ідеально все. Сама постать авторки, яка, живучи майже сторіччя назад, не боїться своїх сміливих думок, соло-подорожей (ще до того, як це стали мейнстрімом!), свого гострого інтелекту та нових вражень.
Ідеально те, що вона саме в Китаї, в країні, мову якої я вивчала за освітою і де прожила пʼять років. Не знаю як, проте Яблонській вдалося зробити те, що ніколи не вдавалося мені — передати тонку суть китайської культури та характерні риси нації — словами. Звісно. Китай Яблонської і сучасний Китай — зупевно дві різні речі, проте та сама ✨суть✨змінилася дуже мало.
І окремо також хотілося б виділити мову написання, наскільки збагаченою та неординарною є її українська, повний захват! А те, як вона, майже сто років тому, пише про амбіції москви на Україну — розриває серце, в сучасних реаліях.
Софія Яблонська — справжня ікона свого часу і дуже важлива постать української літератури. В світі, де нас всім відома лише Леся Українка, дуже не вистачає жіночих фігур, які абсолютно не поступаються талантом.
Ідеально те, що вона саме в Китаї, в країні, мову якої я вивчала за освітою і де прожила пʼять років. Не знаю як, проте Яблонській вдалося зробити те, що ніколи не вдавалося мені — передати тонку суть китайської культури та характерні риси нації — словами. Звісно. Китай Яблонської і сучасний Китай — зупевно дві різні речі, проте та сама ✨суть✨змінилася дуже мало.
І окремо також хотілося б виділити мову написання, наскільки збагаченою та неординарною є її українська, повний захват! А те, як вона, майже сто років тому, пише про амбіції москви на Україну — розриває серце, в сучасних реаліях.
Софія Яблонська — справжня ікона свого часу і дуже важлива постать української літератури. В світі, де нас всім відома лише Леся Українка, дуже не вистачає жіночих фігур, які абсолютно не поступаються талантом.
Read
February 10, 2025Тут знову дуже схожа ситуація до Чару Марока, тому не знаю, чи варто дублювати відгук. З різницею можливо тією, що після екзотизації приходить наче більше усвідомлення рівности людей та культур. І в цій книжці більше розкривається те, наскільки все ж сміливою і ризиковою була Яблонська майже 100 років тому. Поїхала в чужу далеку країну з абсолютно відмінною культурою, з поганими умовами життя, аби зняте бажане. Певен, що зараз небагато людей наважиться на таке в значно кращих умовах, а що говорити про те, як було жінці це робити століття тому? Уявляю, з якою цікавістю і захватом читали ці репортажі галицькі домогосподині, котрі про такий рівень свободи і таку відвагу могли тільки мріяти. Та й не тільки домогосподині, а й міщанки та чоловіки.
Ще одна штука, котра кидається в очі - це постійна ідентифікація Яблонської як европейка. Вона зрозуміла з одного боку, бо вона в Азії і природно себе називати там европейкою, плюс, вона працює для французької контори, та й жила перед приїздом у Франції. Але тут саме ідентифікації европейки-українки, бо вона вільна від накинутого совком і часом під совковою окупацією того відставання від Заходу, що у нас досі мимиволі нерідко говориться "в Європі", маючи на увазі країни ЄС, ніби Україна не є частиною Європи.
Ну і відмічу таки стилістику і мову ще раз, в пані Софії красива українська, місцями екзотишна, зі сторонніми впливами, але барвиста
Ще одна штука, котра кидається в очі - це постійна ідентифікація Яблонської як европейка. Вона зрозуміла з одного боку, бо вона в Азії і природно себе називати там европейкою, плюс, вона працює для французької контори, та й жила перед приїздом у Франції. Але тут саме ідентифікації европейки-українки, бо вона вільна від накинутого совком і часом під совковою окупацією того відставання від Заходу, що у нас досі мимиволі нерідко говориться "в Європі", маючи на увазі країни ЄС, ніби Україна не є частиною Європи.
Ну і відмічу таки стилістику і мову ще раз, в пані Софії красива українська, місцями екзотишна, зі сторонніми впливами, але барвиста
July 27, 2025
Це другий тревелог Софії Яблонської, на цей раз - про подорож до південного Китаю, а точніше - по району, який межував із Французьким Індокитаєм. Це була невеличка подорож по двом південнокитайським містечкам, але вкрай насичена подорожніми нарисами. Власне цей тревелог і побудований у вигляді таких от невеличких нарисів-есеїв, які присвячені якійсь темі чи пригоді.
Перше, що впадає в око, буквально одразу ж на початку читання - це неймовірна сміливість Софії, яка мало того, що вирішила подорожувати на самоті із купою валіз та важкої фототехніки, так ще й подорожувати не в Шанхай чи Гуанчжоу, які були насичені європейцями, а в маловідомі китайські землі, які знаходяться за межами дії колоніальної французької влади.
Більше того, всі її подальші пригоди не можна уявити без цієї сміливості, яка межує просто із якоюсь безшабашністю чи повною відсутністю почуття небезпеки. Так, вкрай небезпечні зустрічі із китайськими жовнірами (щось на зразок військової поліції), які постійно розмахували зарядженою зброєю перед її обличчям, не раз могли закінчитись вкрай фатально для неї. Крім того, сміливість Софії ще проявилась у тому, що вона на своєму човні врятувала життя декільком мешканцям маленького містечка, коли його накрила сильна повінь.
Авторка дає яскравий зріз життя та побуту традиційного китайського суспільства 30-х років минулого століття, яке не знало проявів цивілізації і шарахалось від одного вигляду її фотокамери. Ледве-ледве один із європейських інженерів, що мешкав в цьому містечку, умовив владу придбати генератор для проведення електрики, його врешті-решт придбали, але грошей на встановлення не захотіли знайти, і він стояв пів року без укриття і псувався під дощами і заростав бур'янами.
Перше, що впадає в око, буквально одразу ж на початку читання - це неймовірна сміливість Софії, яка мало того, що вирішила подорожувати на самоті із купою валіз та важкої фототехніки, так ще й подорожувати не в Шанхай чи Гуанчжоу, які були насичені європейцями, а в маловідомі китайські землі, які знаходяться за межами дії колоніальної французької влади.
Більше того, всі її подальші пригоди не можна уявити без цієї сміливості, яка межує просто із якоюсь безшабашністю чи повною відсутністю почуття небезпеки. Так, вкрай небезпечні зустрічі із китайськими жовнірами (щось на зразок військової поліції), які постійно розмахували зарядженою зброєю перед її обличчям, не раз могли закінчитись вкрай фатально для неї. Крім того, сміливість Софії ще проявилась у тому, що вона на своєму човні врятувала життя декільком мешканцям маленького містечка, коли його накрила сильна повінь.
Авторка дає яскравий зріз життя та побуту традиційного китайського суспільства 30-х років минулого століття, яке не знало проявів цивілізації і шарахалось від одного вигляду її фотокамери. Ледве-ледве один із європейських інженерів, що мешкав в цьому містечку, умовив владу придбати генератор для проведення електрики, його врешті-решт придбали, але грошей на встановлення не захотіли знайти, і він стояв пів року без укриття і псувався під дощами і заростав бур'янами.
Культура, як бачу, поняття зовсім нетривке. В очах китайців це ми дикуни, профани, а навіть люди без душі, без думки... До нашої цивілізації, наших винаходів, поступу, китайці ставляться як до пустих речей, без найменшої тривкості, ні значення, без огляду на те, що вони самі часом їх потребують.Вона звертає увагу на ведення господарства, побут, одяг, їжу, театр, смертну кару (злочинці тут називаються піратами), і звісно ж, на опіум, який так приваблював європейців. Знайомства з опіумом не уникла і Софія. Остання глава присвячена її бесідам з продавцем опіуму, власне цим і закінчується книга, і ми не знаємо, що було далі, як надовго вона застрягла в цьому опіумному будинку, і як вона повернулась назад.
July 8, 2025
- Жадна людина не є пожиточна, - відповів так само спокійно Кво. - Людина - це найбільший паразит світу, а її життя - без значення.
August 22, 2025
Захоплююсь персоною Яблонської і її життєвим шляхом. Втім саме з літературного погляду ця книга мене не дуже вразила, якщо бути відвертим. Звісно мова в неї цікава, певні факти про Китай теж цікаві, але отакого що типу "не відірватися" я не відчув жодного разу.
September 5, 2025
як не дивно, але сподобалась післямова Галети (яка і справді була в кінці книжки, а не як завжди в цій серії)
September 23, 2025
Сподобалось, що тут багато роздумів про китайські культуру, побут, менталітет. Пригоди, які дивують і іноді жахають. В Китаї стільки традицій, які висаджують мозок, а деякі описи підтверджують, що за 100 років нічого не змінилося. Яблонській вдалося перенести мене думками та образами в іншу реальність, занурити в її химерні пригоди та спостереження.
August 5, 2025
Це тревелог, в якому авторка описує свою подорож до Китаю в 1930-тих роках.
Історія та географія
Чесно, я мало знаю про історію Азії, тому для мене відкриття почалися з того, що у Франції були колонії в тій частині світу — Французький Індокитай, в склад якого входили В'єтнам, Лаос і Камбоджа. Саме з цієї території Софія Яблонська їхала поїздом в Юньнань — провінцію Китаю.
Традиції
Авторка поїхала в Китай з метою фотографування та фільмування побуту та звичаїв, тому книга, не зважаючи на невеликий обсяг в 178 сторінок, рясно описує життя місцевих жителів.
Мова
Книга написана українською мовою зразка початку двадцятого століття Галичини, тому тут можна побачити цікаве написання слів, яке починається прямісінько з назви книги, адже "риж" — це "рис".
Сміливість
Софія Яблонська приголомшує своєю хоробрістю — їде на інший край світу, де вона виділяється і зовнішністю, і менталітетом. Везе з собою фотоапарат, який на той час люди Китаю сприймали як магічний апарат, який може нагнати хворобу або смерть. Гуляє сама незнайомими містами, де в неї жбурляють камінням. Показує себе дуже впевненою людиною.
Підсумовуючи, мені дуже сподобалося, читалося захопливо, а інколи навіть нагадувало пригодницький роман з елементами трилеру. Інколи, все ж таки, були думки, які не відгукувалися, на кшталт відмінностей рас. Може, я просто занадто чутлива й не завжди вмію відокремити погляди епохи від позиції авторки.
Радію, що тревелог видала Віхола і перевидають Родовід (там ще й з фотографіями), і за цими книжками тепер не треба полювати.
Запрошую до telegram-каналу "Під сонцем - теплий книжковий канал"
Історія та географія
Чесно, я мало знаю про історію Азії, тому для мене відкриття почалися з того, що у Франції були колонії в тій частині світу — Французький Індокитай, в склад якого входили В'єтнам, Лаос і Камбоджа. Саме з цієї території Софія Яблонська їхала поїздом в Юньнань — провінцію Китаю.
Традиції
Авторка поїхала в Китай з метою фотографування та фільмування побуту та звичаїв, тому книга, не зважаючи на невеликий обсяг в 178 сторінок, рясно описує життя місцевих жителів.
Ледве засвітало, жінки розставляють перед крамничками вмивальниці із дзеркальцем, з одинокою для всіх клієнтів щіточкою для зубів і рушником. За якийсь час приходять до них заспані китайці митися по пояс, чистити зуби та вуха.
Завдяки тутешнім дворазовим засівам, ледве тубильці встигли зібрати риж, а вже треба готовити поля під мак — на опій! Під маком почиває не тільки земля, але також людські руки, які втомила виправа рижу.
Мова
Книга написана українською мовою зразка початку двадцятого століття Галичини, тому тут можна побачити цікаве написання слів, яке починається прямісінько з назви книги, адже "риж" — це "рис".
Сміливість
Софія Яблонська приголомшує своєю хоробрістю — їде на інший край світу, де вона виділяється і зовнішністю, і менталітетом. Везе з собою фотоапарат, який на той час люди Китаю сприймали як магічний апарат, який може нагнати хворобу або смерть. Гуляє сама незнайомими містами, де в неї жбурляють камінням. Показує себе дуже впевненою людиною.
Без віри в себе людина має пів вартости — тому я не терплю сумніватися в себе саму.
Підсумовуючи, мені дуже сподобалося, читалося захопливо, а інколи навіть нагадувало пригодницький роман з елементами трилеру. Інколи, все ж таки, були думки, які не відгукувалися, на кшталт відмінностей рас. Може, я просто занадто чутлива й не завжди вмію відокремити погляди епохи від позиції авторки.
Трохи здивована тим несправедливим, як мені здавалося, окликом, я запротестувала та зазначила, що не тільки китайцям, а й мені самій замало того світла, яке дає тутшеня елєктрівня, хоч в мене "ясні" та зовсім здорові очі, а в жилах пливе "червона" слав'янська, а не китайська "жовта" кров.
Радію, що тревелог видала Віхола і перевидають Родовід (там ще й з фотографіями), і за цими книжками тепер не треба полювати.
Запрошую до telegram-каналу "Під сонцем - теплий книжковий канал"
November 30, 2025
Повернення Яблонської в український контекст – дуже важливий поступ, який маємо завдяки Фундації Софії Яблонської.
Цей текст для мене передусім цінний тим, що письмо Яблонської фактично здійснює резервацію мови Галичини до 1930-х років і дарує (де-факто – відновлює в памʼяті) нам такі лексеми як «внедовзі» (словотвір значно прозоріший, ніж має сучасне «невдовзі»), «сіравий» (сіруватий!), «правобіч» (показує обмеженість сучасного «правоРУЧ»), «бравура» (фантастично натрапляти на англіцизми, яких немає в українській сьогодні). Також маємо слова, значення яких залишилося в усталених виразах, але самостійно вони вже атрофувалися: верства – шар, терен – ґрунт, земля.
Є думка, що Яблонська екзотизує побачене у цій мандрівці, що притаманне колонізаторській оптиці. Однак, на мою думку, навіть сам цей текст наводить чудовий приклад того, наскільки емпатійнішою і відкритішою до китайського світогляду у порівнянні з іншими, згадуваними в тексті, є(е-)вропейцями була Софія. Також мені здається, що ми оцінюємо її сприйняття з точки зору презентизму, чим часто можна грішити з хронологічно віддаленими текстами. Гадаю, для свого часу Яблонська робила якраз протилежне – всі репортажі були надзвичайого масштабу спробою нормалізації (вона послідовно, виважено вибудовує прийнятність Іншого для європейського читача у різні способи: через пояснення побуту, історичного контексту, традиції ведення господарства, традиції взагалі, через вірування тощо).
А ще Яблонська, хоч і пише тревелоги, які мали би бути позбавлені художності, все ж доволі поетична та романтична (в хорошому сенсі) у своєму письмі. А її неосяжна навіть сьогодні бравура (!) не дозволяє цим особливостям зробити цей текст монотонним.
Цей текст для мене передусім цінний тим, що письмо Яблонської фактично здійснює резервацію мови Галичини до 1930-х років і дарує (де-факто – відновлює в памʼяті) нам такі лексеми як «внедовзі» (словотвір значно прозоріший, ніж має сучасне «невдовзі»), «сіравий» (сіруватий!), «правобіч» (показує обмеженість сучасного «правоРУЧ»), «бравура» (фантастично натрапляти на англіцизми, яких немає в українській сьогодні). Також маємо слова, значення яких залишилося в усталених виразах, але самостійно вони вже атрофувалися: верства – шар, терен – ґрунт, земля.
Є думка, що Яблонська екзотизує побачене у цій мандрівці, що притаманне колонізаторській оптиці. Однак, на мою думку, навіть сам цей текст наводить чудовий приклад того, наскільки емпатійнішою і відкритішою до китайського світогляду у порівнянні з іншими, згадуваними в тексті, є(е-)вропейцями була Софія. Також мені здається, що ми оцінюємо її сприйняття з точки зору презентизму, чим часто можна грішити з хронологічно віддаленими текстами. Гадаю, для свого часу Яблонська робила якраз протилежне – всі репортажі були надзвичайого масштабу спробою нормалізації (вона послідовно, виважено вибудовує прийнятність Іншого для європейського читача у різні способи: через пояснення побуту, історичного контексту, традиції ведення господарства, традиції взагалі, через вірування тощо).
А ще Яблонська, хоч і пише тревелоги, які мали би бути позбавлені художності, все ж доволі поетична та романтична (в хорошому сенсі) у своєму письмі. А її неосяжна навіть сьогодні бравура (!) не дозволяє цим особливостям зробити цей текст монотонним.
Read
October 17, 2025Я не ставитиму зірочок, бо це писалося не для загалу, а як щоденник, тож не маю права виставляти загалом претензій, бо, чесно, написано мозгодробильно.
Десь аж на середині звикла до тих архаічних слів, складних формулювань, що вживала авторка для опису своїх думок та вражень.
Інформативності для мене тут було вкрай мало, бо іноді підчитую якісь твори щодо Китаю.
Що справді сподобалось в книзі:
"Також ріжниця способу життя. На самоті з моєю люлькою я мав час дещо передумати, кожній людській пристрасті дати свою належну вагу, своє заслужене місце. Тоді як ви не маєте на це часу. Взагалі, у вас це рідкі винятки. Ви — европейці, ви завсіди кудись поспішаєте… до самої смерти. Вже над могилою, а ще сподіваєтеся, боретеся, розчаровуєтесь... Скільки витрачених хвилин!"
"— Зате у вас, у Китаї, таких «пристрасних легкодухів», як я, ви, напевно, виключаєте з загального числа пожиточних людей, — докинула я, подратована.
— Жадна людина не є пожиточна, — відповів так само спокійно Кво. — Людина — це найбільший паразит світу, а її життя — без значення."
І на цьому все.
Не рекомендую.
Почитала заради клубу.
Десь аж на середині звикла до тих архаічних слів, складних формулювань, що вживала авторка для опису своїх думок та вражень.
Інформативності для мене тут було вкрай мало, бо іноді підчитую якісь твори щодо Китаю.
Що справді сподобалось в книзі:
"Також ріжниця способу життя. На самоті з моєю люлькою я мав час дещо передумати, кожній людській пристрасті дати свою належну вагу, своє заслужене місце. Тоді як ви не маєте на це часу. Взагалі, у вас це рідкі винятки. Ви — европейці, ви завсіди кудись поспішаєте… до самої смерти. Вже над могилою, а ще сподіваєтеся, боретеся, розчаровуєтесь... Скільки витрачених хвилин!"
"— Зате у вас, у Китаї, таких «пристрасних легкодухів», як я, ви, напевно, виключаєте з загального числа пожиточних людей, — докинула я, подратована.
— Жадна людина не є пожиточна, — відповів так само спокійно Кво. — Людина — це найбільший паразит світу, а її життя — без значення."
І на цьому все.
Не рекомендую.
Почитала заради клубу.
June 5, 2025
Книгу читати не легко, бо тут не цілісний сюжет, а окремі есе. Моя оцінка більше за те, якою була Софія, що вона випереджала свій час і дивилась на світ часто без тормозів і рамок, що не може не захоплювати. Не очікуйте структурної обдуманої історії, це просто записи Яблонськоі під час подорожі, часто вона описує все дуже емоційно та перебільшено. Але коли я писала щоденник, то записи теж були написані явно з максималізмом😎
October 31, 2025
Не вистачило хоч маленького посткриптуму про Китая (собаку) та про долю хлопчика
May 30, 2019
Така чудова книга! Я і плакала, і сміялась, і сумувала, і співпереживала, і жила разом з Софією. Так дивно, що прочитала я цю книгу напередодні затвердження нового українського правопису, книгу, де він повсюдно вживається і затим так цікаво її читати) дуже раджу, адже ми маємо знати про таких українських жінок!)
August 31, 2025
Як людина що виросла на Місімі, Мистецтві Війни, Міямото Мусасі, творчості Кім Кі Дука та інших азійських впливів - я не знаю чим ця книга може вразити :)
Я не відчула бажання Софії зрозуміти Китай, не побачила екзистенційної кризи в Опії та самотності. Героїня - біла привілейована людина на сході, що «краде душі» не зважаючи на заборону. І де дівся хлопчик?
Я не відчула бажання Софії зрозуміти Китай, не побачила екзистенційної кризи в Опії та самотності. Героїня - біла привілейована людина на сході, що «краде душі» не зважаючи на заборону. І де дівся хлопчик?
This entire review has been hidden because of spoilers.
June 27, 2025
Тревелоги молодої жінки, яка наважилась поїхати самій в Китай майже 100 років тому. І це в часи, коли люди майже не подорожували!
Ця книжка не без недоліків, але сміливість, авантюризм та почуття гумору Софії Яблонської перекрили собою все.
Ця книжка не без недоліків, але сміливість, авантюризм та почуття гумору Софії Яблонської перекрили собою все.
September 8, 2022
Ця книжка сподобалася значно більше за "Чар Марока". Якось тут було менше описів природи, а більше всякого про китайців.
October 12, 2025
Здається, що цією книгою я ніби повернула себе в українську літературу, до якої давно не торкалася. І це було щось дуже особливе. Мій перший тревелоґ.
Те, як Софія Яблонська описує світ, є цілим мистецтвом бачити, відчувати й передавати.
По-справжньому зрозуміла, що означає її часто повторювана думка «китайці — фаталісти». І як цей фаталізм ніби-то пронизує все від побуту до ставлення до смерті. І про смерть тут дуже багато, дійсно цікаве чтиво для саморефлексії:
«Ви — европейці, ви завсіди кудись поспішаєте... до самої смерти. Вже над могилою, а ще сподіваєтеся, боретеся, розчаровуєтесь. Скільки витрачених хвилин. Вам особисто з доброзичливости я раджу під старість вернутись назад до нас, до Китаю. У нас старість людям солодша».
Яблонську хочеться читати повільно, вдивлятися у кожне речення. Вона дійсно належить до тих, що вміють смакувати мандрівку як мистецтво.
Я дуже хочу почитати твори авторки ще безліч разів. Рада, що взяла її завдяки відгукам на goodreads :))
Те, як Софія Яблонська описує світ, є цілим мистецтвом бачити, відчувати й передавати.
По-справжньому зрозуміла, що означає її часто повторювана думка «китайці — фаталісти». І як цей фаталізм ніби-то пронизує все від побуту до ставлення до смерті. І про смерть тут дуже багато, дійсно цікаве чтиво для саморефлексії:
«Ви — европейці, ви завсіди кудись поспішаєте... до самої смерти. Вже над могилою, а ще сподіваєтеся, боретеся, розчаровуєтесь. Скільки витрачених хвилин. Вам особисто з доброзичливости я раджу під старість вернутись назад до нас, до Китаю. У нас старість людям солодша».
Яблонську хочеться читати повільно, вдивлятися у кожне речення. Вона дійсно належить до тих, що вміють смакувати мандрівку як мистецтво.
Я дуже хочу почитати твори авторки ще безліч разів. Рада, що взяла її завдяки відгукам на goodreads :))
Read
August 11, 2025DNF
Я обожнюю подорожі, але ця книга для мене була вкрай нудна. І особистість, міркування та манера оповіді Яблонської мене чомусь відштовхувала.
Знаю, що багатьом подобається, тому, мабуть, дуже індивідуально не зайшло. Перед покупкою прочитайте уривочок на сайті.
Найцікавіше в ній було прочитати ключ до розуміння тексту.
Я обожнюю подорожі, але ця книга для мене була вкрай нудна. І особистість, міркування та манера оповіді Яблонської мене чомусь відштовхувала.
Знаю, що багатьом подобається, тому, мабуть, дуже індивідуально не зайшло. Перед покупкою прочитайте уривочок на сайті.
Найцікавіше в ній було прочитати ключ до розуміння тексту.
Displaying 1 - 30 of 127 reviews