На останніх сторінках книжки можна знайти аркуші для запису власних міркувань, власної історії фемінізму. Власне, упорядниця так і пропонує: ось, можеш записати; або ж - просто вирви улюблені сторінки і повіш на стіну; або ж - віддай книгу подрузі - що і збираюся зроби��и 🙂.
Тому свою "історію", своє есе залишу тут.
Виявляється, батьки мене виховали феміністкою. Мені важко згадати, щоб я зазнавала з їхньої сторони чи найближчого оточення рідних дискримінації через те, що я "дівчинка". Якщо щось таке і було, то залишилося на
задвірках свідомості і не дуже, значить, негативно вплинуло на мене теперішню.
Тому, мабуть, я і не розуміла смішків однокласників, коли на повному серйозі казала, що буду президентом.
Ох, якраз щойно згадала одну ситуацію для контексту. Здається, це ми вибирали сукню для першого причастя. І продавчиня така: Ну все, наступний раз - весільна, бо найкраща кар'єра дівчинки - це вдало вийти заміж. На що моя мама, як і на інші схожі слова завжди, помахала головою.
Мені втовкмачили в голову, що я повинна вчитися, здобути вищу освіту і піти на хорошу роботу, яка здатна самостійно, без чоловіка, якщо так складеться по життю, - утримати мене. А про чоловіка тут лунало: якщо погано вчитимешся, то будеш мати чоловіка фірмана або свинопаса. Це з серії - "будеш свиням хвости крутити" 🤭
А якщо вже підсумувати оце і все решта, що не згадаю, то мені вбивали, що як обиратиму (ключове - обиратиму) чоловіка, то він має вартувати мене. А ще, з чим не можу не погодитися і Микола це знає від мене напряму, успіх чоловіка - дуже залежить від жінки. Бо вони - як одне ціле. Але, думаю, що суть тут навіть не в конструкції "жінка-чоловік", а в будь-яких партнерських відносинах - від дружніх до ділових чи романтичних, незалежно від ґендеру. Ніхто не має переважати над іншим у стосунках, зазнавати утиску одне від одного.
Тому зараз у мене цілком рівноправні стосунки у подружжі і вихованні сина, до чого, до речі, був хоч і короткий, але трішки тернистий шлях через мої, визнаю, гормональні збої після народження Яреми. Я виривала можливість працювати на другому році декрету зубами. І все закінчилося (почалося?) тим, що в декреті на півроку фактично опинився чоловік. А ніщо так не відкриває очі на чиєсь буття - як можливість узути того когось черевики.
Що стосується роботи, то тут - так. Тут я вже стикнулася з дискримінацією. І продовжую стикатися у більших чи менших проявах. Мої резюме у 2012-2014 роках відкидалися в більшості тому, що я молода жінка, яка рано чи пізно вийде заміж і захоче народити дитину. Я натрапляла на оголошення вакансій на посаду юриста, де йшлося про "дівчину 22-26 років".
У 2015 році, після двох років просиджування у міській раді без справжньої юридичної роботи, про яку мріяла з 5-го курсу, - я врешті почала працювати юристом і помічником адвоката з реальними справами людей і підприємців. Мій тодішній начальник при прийомі мене на роботу відразу попередив: "майте на увазі, що як тільки завагітнієте, то ми з вами попрощаємося". А, щоб ви розуміли, у цей рік ми з Миколою вже були запланували весілля, і, як майже рік, - разом жили. Пізніше він [начальник] ще купу раз мені це нагадував. А його партнерка по бізнесу (з якою, до речі, він все ж в подальшому розійшовся через відсутність, не в останню чергу, оцієї рівності в ділових стосунках, про яку згадую вище) переконувала мене, що як народжу дитину, то випаду з професії, як і вона, на кілька років.
Наш з ними шлях закінчився тим, що як тільки я набрала необхідний для адвокатського свідоцтва стаж, - я пішла від них. Не плануючи - відразу в іншу юридичну компанію. Але одночасно, не відкладаючи, плановано вагітнію. Але мені щастить отримати в начальниці акулу бізнесу з піврічною дитиною на руках. Пізніше Соломія мене і вириває з декрету. Закріплює в мені мій фемінізм. І хоча в кінцевому результаті ми не знайшли спільну мову та розійшлися з образами і недомовками, - я багато в чому їй завдячую і, надіюся, що якось вона натрапить на цей текст і прийме хоча б цю подяку від мене.
Тому еге ж, склалося так, що у 2017-2019 роках я пережила купу нових переусвідомлень себе як жінки, як мами, як професіонала. І зараз на 30-му році життя я почуваюся цілком самодостатньою і щасливою у всіх сенсах, в тому числі сексуальному. Хоча, звісно, я навіть не на половині життєвого шляху. Ще стільки всього треба зробити і спробувати. Наприклад, виховати правильно сина. А також хороших юристів, як методом спроб і помилок виховували мене і продовжую виховувати сама себе, з допомогою оточення - клієнтів, колег, друзів і рідних.
Погоджуюся, із есеїстками цієї збірки - дуже важливо підтримувати одна одну і мати хороші приклади для наслідування. У мене це, передусім, - мама. І саме мамам в першу чергу радить дякувати Скарлетт Кертіс. Якщо я все ж наважуся і складеться так, що стану мамою дівчинки (чого, пам'ятаючи себе малу, - насправді дуже боюся), - то знаю, як з нею спілкуватися і чого її навчати (читай: з нею навчатися).
Ти можеш гратися ляльками, а в наступний момент бігти ганяти з хлопцями у футбол (навчу, до речі, Ярему, що дівчатам піддаватися у футболі, та й у всьому, - не варто 😁). Дивитися романтичні комедії і мріяти про погляд хлопця із класу, що на два роки старший від твого, а потім зануритися у черговий роман Жуля Верна чи фантазувати, що ти частина Братства Персня. Фарбувати нігті у чорний, чи у квіточки, чи взагалі не фарбувати. Любити хлопців, дівчат, і тих, і тих, або взагалі нікого.
Але головне - любити себе ❤️
Бо без любові до себе - важко вижити в цьому жорстокому, але, водночас, - прекрасному світі.