Нова авторка, нова тема, новий подих в українській літературі.
⠀
Не дарма на книзі вказано, що це сповідь. Ця історія — реальна оповідь про досвід перебування в системі української "справедливості": тут вам і СІЗО, і суди, і упереджені адвокати, безправність людини перед законом та повна її безпомічність.
⠀
Кілька думок, на які надихає ця щира книга:
⠀
✨Свобода — це те, що ми звикли сприймати як належне. Насправді вона розчинена у повітрі, яке ми вдихаємо, у їжі, яку ми їмо. Страшно і боляче втрачати свободу і про цей страх пише Ірина Агапєєва.
⠀
✨Вивчайте свої права! Цікавтесь, читайте, запитуйте, вчіться себе захищати та навчайте цьому своїх дітей. Вивчайте право стільки, скільки це можливо: оберіть предмет в університеті, пройдіть щось онлайн. Знайте свої права! Найстрашніше — беззахисність через незнання. Авторці і героїні довелось пройти через приниження, насилля, гірку несправедливість і вона мовчала, бо навіть не знала, ЩО можна сказати
За настроєм книга нагадала "Сад Гетсиманський" Багряного, тільки от події розгортаються за часів незалежності. Жахастик сучасного світу. Хочеться вірити, що зараз ситуація хоча б трішки покращилась.
⠀
Заплутавшись у судовій системі Україні, Ірина змогла зберегти свою людяність. Цим дуже чіпляє книга: розповідь ведеться розмірено, під час читання складається враження, що вона сидить поруч і розповідає свої спогади: побут в'язничного життя, калейдоскоп ув'язнених людей: хтось винен хтось ні. Жах в тому, що люди в тому світі (нашому світі!) отримують нелюдське ставлення навіть тоді, коли ще точно невідомо, хто винен.
⠀
Наше уявлення про ув'язнення та суди сформоване здебільшого фільмами: ми мислимо стереотипами, американськими картинками. А наша реальність ой яка далека від того всього.
⠀
Це дуже непересічна книга, нова тема і це однозначно заслуговує вашої уваги, якщо ви в пошуках нових тем.