The Dramas of Euripides: Complete Surviving Works, 19 Plays

by Euripides

In the time of Euripides, Greek drama reached the zenith of its glory when the works of the great classic triad - Aeschylus, Sophocles and Euripides - followed each other in rapid succession. As partial evidence, presented here are the surviving nineteen plays of Euripides. Euripides was a voluminous writer, the number of his plays being variously stated at from seventy-five to ninety-two, including several satyric dramas. Of these nineteen have survived, with numerous fragments of others, though many of his best works have been lost and more have suffered from interpolations. It now is widely believed that the play Rhesus, which has long been ascribed to Euripides, was probably the work of some other, lesser-know dramatist. For the tragedians of later times Euripides was the absolute model and pattern, and equally so for the poets of the new comedy. Diphilus called him the "Golden Euripides," and Philemon went so far as to say, with some extravagance, "If the dead, as some assert, have really consciousness, then would I hang myself to see Euripides." He had warm admirers in Alexander the Great and the Stoic Chrysippus, who quoted him regularly in several of his works. Among the Romans, too, he was held in high esteem, serving as a model for tragedy. Still today, the works of Euripides are variously regarded and continue to be the source of much critical debate. In centuries to come, this will most likely continue and, in itself, will serve to insure the lasting fame of Euripides.

Genres: Classics, Plays, Drama, Mythology, Fiction, Literature, Ebooks

700 pages, Paperback

First published January 1, 1892

About the author

Euripides (Greek: Ευριπίδης) (ca. 480 BC–406 BC) was a tragedian of classical Athens. Along with Aeschylus and Sophocles, he is one of the three ancient Greek tragedians for whom any plays have survived in full. Some ancient scholars attributed ninety-five plays to him, but the Suda says it was ninety-two at most. Of these, eighteen or nineteen have survived more or less complete (Rhesus is suspect). There are many fragments (some substantial) of most of his other plays. More of his plays have survived intact than those of Aeschylus and Sophocles together, partly because his popularity grew as theirs declined—he became, in the Hellenistic Age, a cornerstone of ancient literary education, along with Homer, Demosthenes, and Menander.
Euripides is identified with theatrical innovations that have profoundly influenced drama down to modern times, especially in the representation of traditional, mythical heroes as ordinary people in extraordinary circumstances. This new approach led him to pioneer developments that later writers adapted to comedy, some of which are characteristic of romance. He also became "the most tragic of poets", focusing on the inner lives and motives of his characters in a way previously unknown. He was "the creator of ... that cage which is the theatre of William Shakespeare's Othello, Jean Racine's Phèdre, of Henrik Ibsen and August Strindberg," in which "imprisoned men and women destroy each other by the intensity of their loves and hates". But he was also the literary ancestor of comic dramatists as diverse as Menander and George Bernard Shaw.
His contemporaries associated him with Socrates as a leader of a decadent intellectualism. Both were frequently lampooned by comic poets such as Aristophanes. Socrates was eventually put on trial and executed as a corrupting influence. Ancient biographies hold that Euripides chose a voluntary exile in old age, dying in Macedonia, but recent scholarship casts doubt on these sources.

Reviews

[Mateo Pereyra · Rating 4 out of 5]

Leer LA OBRA COMPLETA de un autor clásico se hace tedioso, buen drama mucho puterío. Hercules es mi personaje favorito pq el tipo llega, pega, se rie y se va

[Egor Reznichenko · Rating 5 out of 5]

Euripides is a more severe author than Sophocles and Aeschylus. The divine fate is above everyone. If you disagree, you die. Also, revenge is the central inner mover of human actions.

[Elisa · Rating 3 out of 5]

Tan misóginos los antiguos griegos que hasta me dan risa. Eso sí, qué bien saben de dolores y de penas. Eurípides resultó más gráfico al describir muertes violentas de lo que me imaginaba.

[Einstakling · Rating 3 out of 5]

читала лише "Вакханок", красиво, незвично, бо раніше ніколи схожого не читала, через це і складно впіймати ритм. будь-яка праця андрія содомори є моєю римською імперією, і перекладач сам є моєю улюбленою постатью

[Абрахам Хосебр · Rating 5 out of 5]

“Алкеста, Медея, Гіпполіт, Геракл, Троянки, Електра, Іфігенія в Авліді, Іфігенія в Тавріді, Вакханки”
Переклад Бориса Тена (Медея)
Андрія Содомори (всі інші трагедії)

Схоже на те, що кожного місяця осені, я прочитую по одному томові грецьких трагіків. Ось і прийшла черга до останнього з величної трійці – Евріпіда.

Софокл, за відомим свідченням Арістотеля, вважав, що саме він змальовує людей, якими вони повинні бути, Еврiпід же такими, якими вони є.
Визначаючи в такий спосіб рiзницю між власною творчістю і драмами свого молодшого сучасника, співець «віку Перiкла» мимоволі наводить на думку, що перед театром Евріпіда постало значно складніше завдання, аніж те, що його розв’язували попередні драматурги. Справді-бо, одна річ скомпонувати образ
героïчної особистості, чиi дiї підлягають окресленій нормативності, й цілком iнша – зазирнути у людську душу, спробувати поетичним словом передати те, що в ній дiється. Гармонія пропорцій, співмірність, доцільність в уявленні еллінів пов’язувалося з поняттям прекрасного, що давало насолоду від сприймання довершеноï цілості, вихоплювалося з-під Еврiпiдового стилоса. Втім,
інакше й не могло бути, адже поет зосереджував увагу на чомусь мінливому й незбагненному, що не вкладалось у звичні виміри. Ще ж Геракліт зауважив; «Хоч би якою дорогою ти йшов, не знайдеш меж душi: настільки глибока її міра».

«Обличчя – дзеркало душі». Можливо, саме Евріпідове обличчя найкраще підтвердження цієї сентенції. З-поміж багатьох зображень поета найвідомішим є так зване неаполітанське погруддя з IV ст. до н.е. – перший автентичний портрет, що дійшов до нас із тих часів. Задума і смуток, а водночас доброта і співчутливість віддзеркалені у кожній рисi обрамленого хвилястою бородою і довгим волоссям обличчя літньої людини; а в ньому відбиток страждання, що не додає гіркоти, радше гармоніює з високим просвітленим чолом мислителя.
<<Розуміть може той лиш, хто
страждав”- спадають на думку слова батька трагедії Есхіла, а ще Горацiя, котрий наставляв своїх сучасників-драматургів: «Хочеш, щоб я плакав, – страждай передусім сам. Отож, приглядаючись до античного погруддя, ловимо себе на думцi: обличчя Евріпіда попри всю свою індивідуальність мовби узагальнює риси народу, від якого ми перейняли чи не найвагоміше з-між усіх понять – «симпатія», що в перекладі із грецької означає «співчуття», точніше
«співстраждання».

Образ Евріпіда вирізьблюється перед нами й завдяки писемній традиції:
усамітнившись у печері на побережжі рідного острова Саламіна, весь у своїх
думах, поет споглядає морську просторінь, а разом з тим, додамо, – обрії то схвильованої, то погідноï, то знову збуреної вихором пристрастей людської душі.
Про ту печеру, начебто йому показували їх, згадує ще грецький історик Павсанiй (II ст. н. е.). Твори Еврiпiда, до речі, рясніють пов’язаними з образом моря художніми засобами. Поет дійсно ніколи не полишав філософських роздумів над життям. А хіба ж не море його одвічний символ?
Одначе найцінніші штрихи до портрета трагіка знайдемо у самих його
творах, приміром, у «Алкесті»:

Мені – й музи відомі,
Я – думками й зірок сягав,
Мудрість пив з багатьох джерел –
Сил, грізніших, ніж доля,
Не знайшов…

Так спiває хор, i за цими словами бачимо самого автора-поета, який
чималу частку свого життя провів серед сувоїв власної, що було рідкістю на той час найбагатшої в Афінах книгозбірні.

Андрій Содомора
передмова до зібрання трагедії Евріпіда


В тріумвіраті безсмертних трагіків Евріпід завжди згадується третім. Перш за все тому, що молодший за Есхіла та Софокла, по-друге тому що його трагедії завойовували найменшу кількість перемог на змаганнях порівняно з попередниками. Напевно основною причиною критики Евріпіда сучасниками, було його ставлення до богів, котрих він часто критикує, називає незрозумілими та злими. З іншої сторони, Содомора називає Евріпіда найтрагічнішим із трагіків з чим можна легко погодитися. Але це не означає, що в його творах немає місця для благополучної кінцівки.

Відразу згадується “Алкеста” водночас і назва трагедії і ім’я головної героїні – дружини Адмета, котра вирішила піти замість нього в оселяю мертвих – Аїд. Її з рук Танатоса вириває вайлуватий, але відданий та щирий друг Адмета Геракл. В фіналі вона стоїть прикрита рядном, німа і ніби не своя – щойно повернута з потойбіччя. Другий приклад, одна з найкращих в плані поезії та філософських роздумів трагедія “Іфігенія в Тавріді”, події якої відбуваються в нас, в Україні, себто в Криму. Ця трагедія цікава тим, що є безпосереднім продовженням моторошної та зловісної “Іфігенії в Авліді” – там володар мужів Агамемнон, приносить свою доньку Іфігенію в жертву Артеміді, цим самим повторюючи жертвопринесення біблійних Їфтаха і Авраама. Але як і у випадку з Ісааком, Артеміда непомітно підміняє дівчину прекрасною ланню. В другій частині ми бачимо Іфігенію в ролі жриці її храму у варварській Тавріді, там вона приносить в жертву богині всіх чужинців, котрі сходять на острів. Таким чином ніби повторюється рух кровавого колесу роду Пелопа – Атрей вбиває дітей свого брата, Агамемнон вбиває доньку, Клітемнестра – дружина володаря мужів убиває його разом з бранкою Касандрою, Орест вбиває свою матір. Але за батьковбивцями, котрих вважали найбільшими грішниками серед еллінів незримо слідуватимуть демонесси помсти ерінії. Втікаючи від них, Орест і прибуває до своєї сестри, котра от-от принесе його в жертву, але раптово впізнає брата. Їм вдається втекти, а вкінці на читачів очікує бог з машини – Афіна, котра ще й наказує таврійському цареві Фоантові повернути в Агос дівчат, котрі прислуговували Іфігенії.

До нашого часу серед усіх трагедій цілими збереглась найбільша кількість творів саме Евріпіда, тому й третя частина в порівнянні з двома попередніми найтовстіша. Ми поговорили про щасливі трагедії, а тепер час згадати найтрагічніші – “Медею” та “Геракла”. Першу геніально екранізував божественний Пазоліні, дуже рекомендую цей фільм усім поціновувачам дійсно елітарного кіно, він же зняв неперевершеного “Царя Едіпа”. Медея в Евріпіда вчиняє аж чотири вбивства – спалює проклятою одежею царівну з котрою вирішує одружитися Ясон, та царя, котрий виганяє її разом з дітьми з міста. Дітей, вона теж вирішує вбити і вагання перед цим злочином описане дуже реалістично та моторошно. Одним із перших серед трагіків та й митців того часу Евріпід порушує в цьому творі тему жахливого та безвольного становища жінок того часу, вони просто власність чоловіків, пригнічені рабині. Помста Медеї це водночас помста і всього жіноцтва.

“Геракл” – для мене взагалі найжахливіша з усіх трагедій, та й із античних творів, котрі мені доводилося читати. Як пам’ятаємо з міфів цього славетного героя ненавиділа Гера, загалом як і кожну позашлюбну дитину її законного чоловіка Зевса. Сюжет даної трагедії вже з самого початку напружений та жахний – Амфітріон – батько Геракла, Мегара – Гераклова дружина та їх діти от-от мають загинути від рук Ліка – тирана, котрий посів владу Фівах, після того, як Геракл відправився в Аїд за Цербером і довго звідти не вертався. Лік знущається над ними і змушує якнайшвидше йти на смертельне вогнище. Раптово з’являється Геракл, вбиває Ліка, але Гера насилає на нього безумний шал від якого гинуть і Мег��ра і всі діти. Весь вкритий кров’ю в оточенні трупів герой приходить до тями. Вижив тільки нещасний батько Амфітріон. Не зм’якшує фіналу і поява Тесея – котрого Геракл саме звільнив з Аїду і котрий стає його заступником і приймає до себе, не зважаючи на прокляття.

Дуже цікаво було читати також Евріпідову “Електру”. Всі троє трагіків по своєму показують культову сцену помсти Ореста та Електри своїй підступній матері Клітемнестрі, але саме Евріпід найцікавіше представляє персонаж Електри. В нього вона одружена з безіменним селянином і сама бере участь у вбивстві, спрямовуючи меча брата в тіло Матері. В цій же трагедії можна знайти дуже багато філософських роздумів про сутність людини і зла.

Трагедія “Троянки” – обов’язкова для читання після Іліади, адже безпосередньо описує долі жінок та матерів загиблих захисників Іліона, тут же моторошна смерть сина Гектора Астіанакта, та пророцтва Касандри.

“Гіпполіт” напевне запам’ятався найменше, хоча тема досить цікава і перегукується з “Вакханками”. Тут йдеться про покару занадто цнотливих і самовпевнених героїв богами насолоди. Жіноненависника Гіпполіта карає Афродіта, занадто тверезого Пентея – Діоніс.

В підсумку, скажу що для мене Евріпід не третій, а перший. Все через те, що він дуже вдало засвоїв уроки своїх попередників, так ще й зміг поєднати філософію, поезію та трагедію в безсмертні зразки жанру та твори, котрі я перечитуватиму і цитуватиму ще багато разів.

[Lisa (Harmonybites) · Rating 5 out of 5]

Euripides' is one of only three Ancient Greek tragedians with surviving plays. The plays by the earliest, Aeschylus, remind me of a ancient frieze--not stilted exactly, but still stylized, very formal. The plays by Sophocles, in the middle chronologically are less so--he was credited with adding a third actor onstage, deemphasizing the chorus and allowing for more conflict. But it's the last of the three, Euripides, who to me seems the most natural, the most modern. Only 19 of some ninety-odd plays by Euripides still remain in existence.

Reading over these plays made him ultimately my favorite Ancient Greek playwright. It might have helped that not only have I studied two of his plays in school (though the same is true of Aeschylus and Sophocles), but have actually seen his most famous play, Medea, in a Broadway production--the one with Zoe Caldwell, I think, though the drama is so playable it has gone through several Broadway productions in my lifetime. Medea was one of the plays assigned me in school--the other one was Bacchae, a play that still has the power to shock. And mind you--look at Medea--a play where a mother murders her own young children. Euripides makes Sophocles and Aeschylus look staid with the rawness and wildness of what he presents onstage.

His women are more real to me too. There's a lot of debate about whether Euripides was misogynist or proto-feminist. Certainly Ancient Athens would not be a place where you'd find a sympathetic hearing for feminism, and I've read at least one critic allege that any feminist subtext we find in these plays are an overlay from our modern sensibilities--and another allege that actually his portrayal of woman was savage and satirical. I can only tell you that I felt Euripides wrote women with sympathy and understanding, and at least in his surviving plays, it's striking to me how many of the title protagonists are women. Maybe it's simply that he was too great a playwright to make complete caricatures of them, with enough layers to allow different reads. As with Shakespeare's Merchant of Venice, which was Hitler's favorite play, but one also memorable for its soaring cry of common humanity in its, "Doth not a Jew bleed?" There's a passage that reminds me of that in Medea, where the chorus complains of how poets have depicted women, and hope for a day when women will sing out and the old portraits "of frail brides and faithless shall be shriveled as with fire." His portrait of the suffering of women in war in The Trojan Women is notable in it's empathy. Read Euripides and decide for yourself--he's definitely worth knowing.

[Maik Civeira · Rating 5 out of 5]

Creo que los grandes libros de la humanidad son aquéllos en los que puede encontrarse verdadera sabiduría. Eurípides (480-406 AC), el último (y para muchos, el mayor) de los trágicos griegos, nos dejó una obra fundamental: sus diecinueve tragedias, cargadas de la sabiduría de un verdadero filósofo y poeta.

Eurípides creó a los personajes femeninos más ricos del teatro griego: Medea, Hécuba, Andrómaca, Electra... Espíritu sensible, se rebeló contra muchos de las coveniencias de su tiempo, y demostró la repugnancia que le causaba la barbarie que en su época era vista como cosa de todos los días. Incluso se atrevió, en boca de sus personajes, a elevar sus reclamos contra la injusticia de los dioses.

El destino, la venganza, la locura, la libertad y el deber son algunos de sus temas recurrentes. Verdadero artista, Eurípides osa ignorar las versiones originales de los mitos en los que se basan sus obras y los interpreta a su propio gusto. Medea, Orestes y Electra aparecen como almas desgarradas por la desgracia, enloquecidas y llevadas a la crueldad. El poeta hace descripciones de brutalidad tales que serían la envidia de muchos autores de horror.

[Elmez · Rating 3 out of 5]

Interesting Helenic writings, they shine within their own context, I wouldn't presume this kind of stories are for everybody, I read it in a 4 month period of time because I wasn't used to assume some of the characters. Also all the characters reasoning that is happening in the book, is very difficult to differentiate from real and fiction.

[Jonathan Arroyo · Rating 5 out of 5]

Una mayor cantidad de tragedias ha permitido que veamos mayor dimensión en la variedad de temáticas y tipos de protagonistas.
Mi trágico favorito, no por comparar necesariamente la calidad con los otros, sino por la diversidad de su obra que nos ha llegado hasta nuestros días.

[Xueqi Sun · Rating 4 out of 5]

enjoyed the Bacchae for the second time

[Sabrina Del Piano · Rating 3 out of 5]

Avoid this translation. So many typos.

[nunete · Rating 3 out of 5]

creo q me gustou mais q pa tres estrelas pero fixoseme algo longo ao incluir todas

[Riccardo]

(Troiane)
"O tu, fondamento della terra e che sulla terra hai dimora,
chiunque tu sia, inconoscibile, o Zeus,
necessità di natura o intuizione dei mortali,
io ti supplico: avanzando per tragitti di silenzio
guidi secondo giustizia le vicende degli umani."

Duello verbale Ecuba vs Elena a parte, tragedia lamentosa e inerte (dove quasi tutto è già accaduto), soprattutto per il caratteristico dinamismo di Euripide.

(Ifigenia in Aulide)
“Talora il destino decretato dagli dei
non va per il verso giusto, e ci sconvolge la vita,
talora ci lacerano i giudizi della gente, variabili, maligni.”

Euripide rimescola ruoli e personaggi in una tragedia dialettica, con significative variazioni sul mito ed un lieto fine a sorpresa.

[Tamara Díaz · Rating 5 out of 5]

Eurípides es, sin duda, uno de los mejores trágicos griegos debido a la profundidad psicológica de sus personajes y a la carencia de carga religiosa de sus obras. Es una lástima que en su época fuese un incomprendido.

[Dony Grayman]

Las diecinueve tragedias de Eurípides en una versión directa del griego, con una introducción de Angel Ma. Garibay K., de la Academia de la Lengua. Décimo Séptima Edición. Colección Sepan cuantos..., núm. 24.