What do you think?
Rate this book
Тіні
«Тіні» Марічки Крижанівської — нове слово в сучасному бурхливому розвитку української жанрової літератури. Фактично, перед нами перший в історії гуцульський детективний роман! Гуцульський — не за поверховим зовнішнім антуражем і не за випадковою пов’язаністю з цією відомою карпатською територією. Ідеться про детектив, занурений у прадавні вірування гуцулів, коли ще люди та духи разом творили гармонію Всесвіту, відтак із документальною точністю перепущений через процес зйомок легендарних «Тіней забутих предків» Сергія Параджанова і доведений до наших часів, коли й відбувається несподівана розв’язка.
Хто головний лиходій, хто головна жертва, а хто мимовільний нишпорка, хто і в який спосіб доклався до відновлення світового ладу — щоб усе це остаточно з’ясувати, треба добратися до останніх сторінок «Тіней».
Хто головний лиходій, хто головна жертва, а хто мимовільний нишпорка, хто і в який спосіб доклався до відновлення світового ладу — щоб усе це остаточно з’ясувати, треба добратися до останніх сторінок «Тіней».
400 pages, Hardcover
Published January 1, 2019
3 people are currently reading
153 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 27 of 27 reviews
May 15, 2022
Найперше питання - чому цю книгу назвали детективом? Так і не зрозуміла 😂
Якщо не зважати на «детектив», то книга хороша. Добротна жанрова література. Маємо три часові лінії, поєднані одним сюжетом - Тінями забутих предків. Тут присутні духи і створіння української міфології, як рівноправні герої. Тобто будьте готові до містики (а-ля наше фентезі).
Слухала на Мегого. Начитка чудовезна ❤️ ця гуцульська говірка тільки чого варта 🥰
З‘явилось бажання подивитись фільм Параджанова (до речі, він тут один з головних героїв). Тому вважаю, що книга своє призначення виповнила)
Якщо не зважати на «детектив», то книга хороша. Добротна жанрова література. Маємо три часові лінії, поєднані одним сюжетом - Тінями забутих предків. Тут присутні духи і створіння української міфології, як рівноправні герої. Тобто будьте готові до містики (а-ля наше фентезі).
Слухала на Мегого. Начитка чудовезна ❤️ ця гуцульська говірка тільки чого варта 🥰
З‘явилось бажання подивитись фільм Параджанова (до речі, він тут один з головних героїв). Тому вважаю, що книга своє призначення виповнила)
June 3, 2022
Щодо проблемності жанрової реалізації та стилістичної простоти багато висловились, від себе додам, що авторка таки мало часу провела з гуцулами. Гуцульский говір, який авторка відтворила у частині, присвяченій зйомкам ”Тіней забутих предків”, скоріше притаманний для нашого часу. 70 років тому, говорили більш архаїчно. Побут гуцулів описано скупо. Мабуть, варто було глибше вдатись в краєзнавчі дослідження. Почитати Станіслава Вінценза, Шекерик-Дониківа та інших авторів, які фантастично відтворили автентику Гуцульщини.
May 15, 2019
Так...я ще не добре зрозуміла як почати розповідати про цю книгу.
Перш за все: це не детектив.
З одного боку, було цікаво прочитати трохи про гуцульські традиції та познайомитися з цікавим фільмом, який я ніколи раніше не бачила. Мені сподобалося, що в діалог включено багато гуцульського діалекту. Коли авторка писала про Карпати, ліси та річку—написано було прекрасно. Я хотіла зібрати свої речі і негайно втікти в гори. Мені також сподобалося, що авторка згадувавала про негативний радянський вплив на художників і арести Параджанова, але мені хотілося б, щоб у всій книзі було сказано більше про це, а не просто включено в кінці. Я також насолоджувалася смішнімі і забавними персонажами. Коли вони розмовляли один з одним, було цікаво читати, і мені хотілося б, щоб авторка підтримувала той самий гумор в книзі.
З іншого боку, мені здаєтся, що історія не дуже добре написана. Персонажи були недорозвинені і дуже прості. Сюжет також був наївним і простим. Різні частини, які розділені часми: наші, 60-і і прадавні, відрізнялися рівнем задоволення. Мене найбільше цікавила сюжетна лінія Олесі і, можливо, Гука, але в обох випадках не було жодного нюансу. Я залишилася незадоволена. Я не вірила автору. Я дуже чітко можу сказати, які частини автор склала і які були зроблені з її журналістських досліджень. Я згодена, що автор багато розповідала читачеві, але мало показала на сторінці. Також я написання гуцульскіх духів було якесь не тє. Їхня магія була не дуже вражаючою, і я взагалі не розумію їхнього суспільства чи чому гуцули про них разповідали. Ці духи здавалися так же як люди. Нічого особливо в них не було.
Автор також робить деякі дивні, ідеалістичні висловлювання, з якими я не можу погодитися, особливо коли вони були написані таким категоричним чином. Наприклад, сільський гуцульський спосіб життя є ідилічним і сучасне життя в місті з технологією дивно, неправильно і на крок назад від ідеального життя серед природи. Є й інші приклади, але я пам'ятаю це добре. Чи не було б точніше також пояснити, як важко жити в горах і скільки гуцульські люди повинні працювати, щоб там жити? Принаймні автор повинна хоч згадати про це. Багато разів я думала, що автор одягнула пару рожевих окулярів. Здавалося, що автор була дуже враженна певними ідеями і захопилася ними. Я не мігла загубитися в цієй історії.
Отже, нормальна і легка книга з добрим кінцем, але не моя книга. Можливо, вона для когось підійде, якщо не сприймати її занадто серйозно.
Перш за все: це не детектив.
З одного боку, було цікаво прочитати трохи про гуцульські традиції та познайомитися з цікавим фільмом, який я ніколи раніше не бачила. Мені сподобалося, що в діалог включено багато гуцульського діалекту. Коли авторка писала про Карпати, ліси та річку—написано було прекрасно. Я хотіла зібрати свої речі і негайно втікти в гори. Мені також сподобалося, що авторка згадувавала про негативний радянський вплив на художників і арести Параджанова, але мені хотілося б, щоб у всій книзі було сказано більше про це, а не просто включено в кінці. Я також насолоджувалася смішнімі і забавними персонажами. Коли вони розмовляли один з одним, було цікаво читати, і мені хотілося б, щоб авторка підтримувала той самий гумор в книзі.
З іншого боку, мені здаєтся, що історія не дуже добре написана. Персонажи були недорозвинені і дуже прості. Сюжет також був наївним і простим. Різні частини, які розділені часми: наші, 60-і і прадавні, відрізнялися рівнем задоволення. Мене найбільше цікавила сюжетна лінія Олесі і, можливо, Гука, але в обох випадках не було жодного нюансу. Я залишилася незадоволена. Я не вірила автору. Я дуже чітко можу сказати, які частини автор склала і які були зроблені з її журналістських досліджень. Я згодена, що автор багато розповідала читачеві, але мало показала на сторінці. Також я написання гуцульскіх духів було якесь не тє. Їхня магія була не дуже вражаючою, і я взагалі не розумію їхнього суспільства чи чому гуцули про них разповідали. Ці духи здавалися так же як люди. Нічого особливо в них не було.
Автор також робить деякі дивні, ідеалістичні висловлювання, з якими я не можу погодитися, особливо коли вони були написані таким категоричним чином. Наприклад, сільський гуцульський спосіб життя є ідилічним і сучасне життя в місті з технологією дивно, неправильно і на крок назад від ідеального життя серед природи. Є й інші приклади, але я пам'ятаю це добре. Чи не було б точніше також пояснити, як важко жити в горах і скільки гуцульські люди повинні працювати, щоб там жити? Принаймні автор повинна хоч згадати про це. Багато разів я думала, що автор одягнула пару рожевих окулярів. Здавалося, що автор була дуже враженна певними ідеями і захопилася ними. Я не мігла загубитися в цієй історії.
Отже, нормальна і легка книга з добрим кінцем, але не моя книга. Можливо, вона для когось підійде, якщо не сприймати її занадто серйозно.
December 28, 2021
Дуже, дуже я хотіла знайти щось хоч на дві зірочки, але не судилося. Хоча ідея цікава: у наш час журналістка знімає репортаж про те, як Параджанов знімав "Тіні забутих предків", у 60-і роки Параджанов власне знімає, а у прадавні часи діють карпатські духи, і всі ці три часові лінії пов'язані між собою, бо нам обіцяють гуцульський детектив.
Спойлери!
Так от: ніфіга. Детективної історії немає ніякої, є натяки на щось таке незрозуміле. У прадавні часи обмінник Гук мучиться нерозділеним коханням і скоює вбивство, ці події нібито знаходять відгук у легенді, потім Коцюбинський її ніби використав, потім Параджанов по Коцюбинському зняв, трішки щось таке прозираючи через підозрілого асистента (ніби не дуже людину), а журналістка зненацька виходить спадкоємицею роду, з якого все почалося. І їй теж багато чого ввижається (бо духи), а в кінці нас чекає епічна битва теж духів, але вагітність змиє гріх з душі коханого і відкриє шлях до щастя. Бідна дитина, якою щось змивають і відкривають.
Але гуцули є. Гуцулів повно, і про них написано багато. Проблема тільки одна - написано це в дусі передовиці районної газети про фольклорні традиції республіканських народів до чергового з'їзду партії. Тобто нудно і плакатно. І гуцули майже всі виходять пласкими характерами - добрі як намальовані, краще їхнього штибу життя нічого немає, і тільки одна баба, що консультує Параджанова, хоч трохи запам'ятовується. Інші, на жаль, ні.
В лінії про прадавні часи все трохи живіше, бо стиль під легенду частіше спрацьовує, але тут нас підводять часові рамки і купа інших дрібниць. Під кінець книги головний герой каже, що тисячі років після злочину не знаходить собі спокою. Ну гаразд, тисячі - це більше, ніж одна тисяча, хай буде дві. Дія відбувається у наші дні, хай буде 2019 рік як рік написання. Тобто у 19 р. н.е. вже були гуцули? І десь у цей самий рік відбулися і демократичні збори духів і мольфарів у печері після скоєного злочину, на яких сидів мольфар в окулярах. В принципі, це все можна пояснити позачассям для духів, але нічого ж цього не прописано.
Тому якщо коротко: гарна ідея, але ні. З задоволенням прочитала б справжній детектив на зйомках "Тіней", з Параджановим чи Миколайчуком в ролі холмса, але тут цього й близько нема. Шкода, бо саме гарного жанрового нам зараз і не вистачає.
Спойлери!
Так от: ніфіга. Детективної історії немає ніякої, є натяки на щось таке незрозуміле. У прадавні часи обмінник Гук мучиться нерозділеним коханням і скоює вбивство, ці події нібито знаходять відгук у легенді, потім Коцюбинський її ніби використав, потім Параджанов по Коцюбинському зняв, трішки щось таке прозираючи через підозрілого асистента (ніби не дуже людину), а журналістка зненацька виходить спадкоємицею роду, з якого все почалося. І їй теж багато чого ввижається (бо духи), а в кінці нас чекає епічна битва теж духів, але вагітність змиє гріх з душі коханого і відкриє шлях до щастя. Бідна дитина, якою щось змивають і відкривають.
Але гуцули є. Гуцулів повно, і про них написано багато. Проблема тільки одна - написано це в дусі передовиці районної газети про фольклорні традиції республіканських народів до чергового з'їзду партії. Тобто нудно і плакатно. І гуцули майже всі виходять пласкими характерами - добрі як намальовані, краще їхнього штибу життя нічого немає, і тільки одна баба, що консультує Параджанова, хоч трохи запам'ятовується. Інші, на жаль, ні.
В лінії про прадавні часи все трохи живіше, бо стиль під легенду частіше спрацьовує, але тут нас підводять часові рамки і купа інших дрібниць. Під кінець книги головний герой каже, що тисячі років після злочину не знаходить собі спокою. Ну гаразд, тисячі - це більше, ніж одна тисяча, хай буде дві. Дія відбувається у наші дні, хай буде 2019 рік як рік написання. Тобто у 19 р. н.е. вже були гуцули? І десь у цей самий рік відбулися і демократичні збори духів і мольфарів у печері після скоєного злочину, на яких сидів мольфар в окулярах. В принципі, це все можна пояснити позачассям для духів, але нічого ж цього не прописано.
Тому якщо коротко: гарна ідея, але ні. З задоволенням прочитала б справжній детектив на зйомках "Тіней", з Параджановим чи Миколайчуком в ролі холмса, але тут цього й близько нема. Шкода, бо саме гарного жанрового нам зараз і не вистачає.
April 16, 2019
Взяла з собою три книжки і одну за вчорашній день встигла прочитати. "Тіні" затягують - і це вже початок містики, яка охоплює фільм Параджанова, знятий за книгою Коцюбинського, який став фундаментом для цієї книги.
В анотації пишуть, що це перший гуцульський детектив. Хоча детективної лінії тут нема, але хто є хто в кінці - це дійсно може вас здивувати. Мене здивувало, бо авторка трохи водила читача за носа. А я якраз той читач, який ведеться і не думає, в які хащі його тягнуть і що це все означає 🙄 Також я той читач, якому подобається бачити знані сюжети під іншим кутом - і це я теж отримала, хоч не скажу, що ідея реалізована на всі сто.
Ще один суперплюс цієї книги - це настрій Карпат, атмосфера Гуцульщини, колорит, який дійсно вдалося передати. Для тих, хто любить ці місця і знає їх - бальзам на душу, а для карпатських неофітів - поштовх побачити все на власні очі. Почути звуки дзвоників на овечих шиях, шум старих лісів, в яких мені завжди чуються ще чиїсь кроки. Розглядати гуцульські дерев'яні хати, приліплені до схилів гір, темні хвилі норовливого Чорного Черемошу, відчути солоний смак справжньої овечої бриндзі. Кінестетика книги дійсно потужна!
Хоча до стилю написання в мене є питання. Марічка Крижанівська - журналіст-телевізійник і це відчувається. Деякі фрагменти книжки - як начитка закадрового тексту, але ж картинки, як у телевізорі, читач не бачить! І від того текст втрачає, нам не показують, а тільки розказують. Також не всі персонажі були настільки об'ємними, як хотілося б, деякі навіть трошки бутафорними.
Але в книзі я загалом не розчарувалася. Люблю Карпати, люблю "Тіні забутих предків" і занурення в цю атмосферу, а ще море фактів про зйомки фільму мене підкупили. Можливо, такий симбіоз журналістики і художки, який вийшов - це навіть класно для читача, особливо такого, що шукає в книгах не тільки вигадки, але й трохи реальності.
В анотації пишуть, що це перший гуцульський детектив. Хоча детективної лінії тут нема, але хто є хто в кінці - це дійсно може вас здивувати. Мене здивувало, бо авторка трохи водила читача за носа. А я якраз той читач, який ведеться і не думає, в які хащі його тягнуть і що це все означає 🙄 Також я той читач, якому подобається бачити знані сюжети під іншим кутом - і це я теж отримала, хоч не скажу, що ідея реалізована на всі сто.
Ще один суперплюс цієї книги - це настрій Карпат, атмосфера Гуцульщини, колорит, який дійсно вдалося передати. Для тих, хто любить ці місця і знає їх - бальзам на душу, а для карпатських неофітів - поштовх побачити все на власні очі. Почути звуки дзвоників на овечих шиях, шум старих лісів, в яких мені завжди чуються ще чиїсь кроки. Розглядати гуцульські дерев'яні хати, приліплені до схилів гір, темні хвилі норовливого Чорного Черемошу, відчути солоний смак справжньої овечої бриндзі. Кінестетика книги дійсно потужна!
Хоча до стилю написання в мене є питання. Марічка Крижанівська - журналіст-телевізійник і це відчувається. Деякі фрагменти книжки - як начитка закадрового тексту, але ж картинки, як у телевізорі, читач не бачить! І від того текст втрачає, нам не показують, а тільки розказують. Також не всі персонажі були настільки об'ємними, як хотілося б, деякі навіть трошки бутафорними.
Але в книзі я загалом не розчарувалася. Люблю Карпати, люблю "Тіні забутих предків" і занурення в цю атмосферу, а ще море фактів про зйомки фільму мене підкупили. Можливо, такий симбіоз журналістики і художки, який вийшов - це навіть класно для читача, особливо такого, що шукає в книгах не тільки вигадки, але й трохи реальності.
February 6, 2024
Про Параджанова і зйомки Тіні забутих предків сподобалось, а решта ні. Ні наївна любовна лінія, в яку я не повірила. Ні містична лінія про давніх духів, які страждали. Навіть "живий" Нечай не спас ситуацію, а навіть навпаки, погіршив.
June 7, 2019
Колись давно світ духів і людей був нерозділеним, був триєдиним – Ява, Нава і Права. Цю потрійну структуру світу, в яку вірили наші предки, Марічка Крижанівська втілила у тричассі свого роману. І починається він із найдавніших часів – коли Чуйгайстер нявок ганяв, Нічниця сон людям навівала, а непрОсті, що жили поряд з людьми, вміли і духа впокорити, і хмари розігнати. Оце сусідство смертних і безсмертних було по-своєму небезпечним: через людей ставали вразливими і духи.
Історія “Тіней” розпочинається з того, як Бісиця викрала людське немовля, а замість нього підклала інше. З цього, іншого, виріс хлопчина, якого назвали Іванком, з Палійчукового роду. Того, другого, Обмінника, всиновив Чуйгайстер і назвав Гуком. І обоє хлопців закохалися в Марічку Гутенюкову…
Другий часовий вимір - це час, коли Параджанов знімав у Криворівні свої геніальні "Тіні забутих предків". Усі ці колоритні історії – про гуцулів, які везли в літаку триметрові трембіти і гуртом поселилися на квартирі у Параджанова, про плакальниць, яким для того, щоб зіграти свої ролі, потрібен був хтось знайомий у труні, про те, як режисер гуляв на місцевих весіллях та хрестинах – усі вони правдиві. Їх розповідають відвідувачам хати-музею “Тіней забутих предків”, їх охоче переповідає директор місцевої школи, який опікується хатою-граждою Параски Харук, в якій знімали фільм… Усе це “кіношне” минуле в Криворівні – реальному селі у серці Гуцульщини – люблять і дбайливо бережуть. Тому воно так переконливо оживає на сторінках роману.
Мені страшенно сподобалося, як авторка вплела цю режисерську сюжетну лінію у загальне тло роману, як прописала персонажів, спираючись на реальні фрагменти біографій і риси характерів їхніх прототипів. А ще більше припало до вподоби, як вправно передала всю цю гуцульську говірку – колоритні примовки і лайки, фонетичні особливості мови. Її герої – не тіні, а яскраві особи, чоловіки і жінки з плоті і крові.
І, зрештою, наш час. Нашу сучасницю, журналістку Олесю, разом із її напарником-оператором Яремою цікавість до фільму Параджанова приводить у Криворівню. А в цьому селі вона бачить привида непрОстого, який відкриває їй секрет про її походження. Намагаючись розмотати нитку родинної історії, дівчина мандрує місцями, пов’язаними з “Тінями забутих предків”, зокрема, й за океан, адже фільм зустрів гарячий прийом на багатьох кінофестивалях у далеких країнах.
Загалом саме у цій сюжетній лінії, можливо, найромантичнішій з усіх трьох, у цьому часовому проміжку і знаходить ця історія своє логічне завершення. Але мені саме ця частина оповіді – сучасна – видалася якоюсь найменш переконливою і цікавою.
Історія “Тіней” розпочинається з того, як Бісиця викрала людське немовля, а замість нього підклала інше. З цього, іншого, виріс хлопчина, якого назвали Іванком, з Палійчукового роду. Того, другого, Обмінника, всиновив Чуйгайстер і назвав Гуком. І обоє хлопців закохалися в Марічку Гутенюкову…
Другий часовий вимір - це час, коли Параджанов знімав у Криворівні свої геніальні "Тіні забутих предків". Усі ці колоритні історії – про гуцулів, які везли в літаку триметрові трембіти і гуртом поселилися на квартирі у Параджанова, про плакальниць, яким для того, щоб зіграти свої ролі, потрібен був хтось знайомий у труні, про те, як режисер гуляв на місцевих весіллях та хрестинах – усі вони правдиві. Їх розповідають відвідувачам хати-музею “Тіней забутих предків”, їх охоче переповідає директор місцевої школи, який опікується хатою-граждою Параски Харук, в якій знімали фільм… Усе це “кіношне” минуле в Криворівні – реальному селі у серці Гуцульщини – люблять і дбайливо бережуть. Тому воно так переконливо оживає на сторінках роману.
Мені страшенно сподобалося, як авторка вплела цю режисерську сюжетну лінію у загальне тло роману, як прописала персонажів, спираючись на реальні фрагменти біографій і риси характерів їхніх прототипів. А ще більше припало до вподоби, як вправно передала всю цю гуцульську говірку – колоритні примовки і лайки, фонетичні особливості мови. Її герої – не тіні, а яскраві особи, чоловіки і жінки з плоті і крові.
І, зрештою, наш час. Нашу сучасницю, журналістку Олесю, разом із її напарником-оператором Яремою цікавість до фільму Параджанова приводить у Криворівню. А в цьому селі вона бачить привида непрОстого, який відкриває їй секрет про її походження. Намагаючись розмотати нитку родинної історії, дівчина мандрує місцями, пов’язаними з “Тінями забутих предків”, зокрема, й за океан, адже фільм зустрів гарячий прийом на багатьох кінофестивалях у далеких країнах.
Загалом саме у цій сюжетній лінії, можливо, найромантичнішій з усіх трьох, у цьому часовому проміжку і знаходить ця історія своє логічне завершення. Але мені саме ця частина оповіді – сучасна – видалася якоюсь найменш переконливою і цікавою.
April 3, 2021
Так захопливо про гори я ще не читала.
Такий роман може написати тільки людина, яка закохана в гори.
Колоритно, душевно та правдиво зображена Гуцульщина.
Дуже цікава історія створення фільму «Тіні забутих предків». Але і без мольфарів та духів не обійшлось :)
Такий роман може написати тільки людина, яка закохана в гори.
Колоритно, душевно та правдиво зображена Гуцульщина.
Дуже цікава історія створення фільму «Тіні забутих предків». Але і без мольфарів та духів не обійшлось :)
February 16, 2024
Затишна, добра книга зі смаком українських традицій і вірувань, колоритних моментів українського кінематографу і гуцульського життя. Читається зі смаком
August 2, 2021
Карпатська повість, що полонила мене повністю! Коли я отримала цю книгу від завдяки буккросингу, я навіть не уявляла наскільки сильна мені сподобається ця книга.
⠀
Так співпало, що пригоди у "Тінях" загалом відбуваються у Карпатах, де якраз на момент читання книги я була. І це було насправді так атмосферно. Читати про пригоди персонажів та уявляти, що вони відбувалися десь зовсім зовсім поруч.
⠀
Почну з того, що книга особлива тим, що у ній є аж три сюжетні лінії. Перша - це прадавні часи, коли люди і духи мешкали пліч-о-пліч. Саме тут ми знайомимося з початком історії, що триватиме всю книгу. А також персонажами - Гуком, Нічницею, Чугайстром, Арідником, Щезником та іншими лісовими духами ✨
⠀
Друга сюжетна лінія відбувається впродовж 60-х років. Головний герой тут - це Сергій Параджанов, відомий вірменський режисер, що приїхав до Гуцульщини аби зняти фільм "Тіні забутих предків" та дізнатися про традиції українців на Закарпатті.
⠀
А третя сюжетна лінія - це наш сучасний світ, і тут ми одразу бачимо молоду непосидючу журналістку Олесю та її вірного помічника оператора Ярему. Разом ці двоє зроблять багато відкриттів, що змінять їхнє життя.
⠀
Але що найцікавіше, усі ці сюжетні лінії так чи інакше переплітаються. І те, що їх поєднує - це гори 🤩
⠀
Мені жахливо сподобався цей роман. Насправді соромно визнати, але до Літературної школи я навіть не знала про нього, але читала інші дитячі книги цієї авторки.
⠀
Після прочитання я залишилася у захваті від книги! Перша сюжетна гілка особливо мене зачепила тим, що я щиро люблю українську міфологію, і бачення авторки про усіх цих духів мене вразила!😍
⠀
Стосовно другої сюжетної лінії скажу, що мені дуже сподобалося те, що тут якнайкраще переданий той самий колорит гуцулів. Їхня мова, звички, традиції, побутове життя - все це авторка пані Марія чудово описала на сторінках.
⠀
Загалом я залишилася дуже задоволена від цієї історії. Карпати неймовірні у всіх книгах!😍 І тому ця історія відправляється до мого топу)
⠀
Так співпало, що пригоди у "Тінях" загалом відбуваються у Карпатах, де якраз на момент читання книги я була. І це було насправді так атмосферно. Читати про пригоди персонажів та уявляти, що вони відбувалися десь зовсім зовсім поруч.
⠀
Почну з того, що книга особлива тим, що у ній є аж три сюжетні лінії. Перша - це прадавні часи, коли люди і духи мешкали пліч-о-пліч. Саме тут ми знайомимося з початком історії, що триватиме всю книгу. А також персонажами - Гуком, Нічницею, Чугайстром, Арідником, Щезником та іншими лісовими духами ✨
⠀
Друга сюжетна лінія відбувається впродовж 60-х років. Головний герой тут - це Сергій Параджанов, відомий вірменський режисер, що приїхав до Гуцульщини аби зняти фільм "Тіні забутих предків" та дізнатися про традиції українців на Закарпатті.
⠀
А третя сюжетна лінія - це наш сучасний світ, і тут ми одразу бачимо молоду непосидючу журналістку Олесю та її вірного помічника оператора Ярему. Разом ці двоє зроблять багато відкриттів, що змінять їхнє життя.
⠀
Але що найцікавіше, усі ці сюжетні лінії так чи інакше переплітаються. І те, що їх поєднує - це гори 🤩
⠀
Мені жахливо сподобався цей роман. Насправді соромно визнати, але до Літературної школи я навіть не знала про нього, але читала інші дитячі книги цієї авторки.
⠀
Після прочитання я залишилася у захваті від книги! Перша сюжетна гілка особливо мене зачепила тим, що я щиро люблю українську міфологію, і бачення авторки про усіх цих духів мене вразила!😍
⠀
Стосовно другої сюжетної лінії скажу, що мені дуже сподобалося те, що тут якнайкраще переданий той самий колорит гуцулів. Їхня мова, звички, традиції, побутове життя - все це авторка пані Марія чудово описала на сторінках.
⠀
Загалом я залишилася дуже задоволена від цієї історії. Карпати неймовірні у всіх книгах!😍 І тому ця історія відправляється до мого топу)
November 28, 2019
Хороший фанфік. Не детектив. Можна підсунути підлітку в доповнення до «Тіней забутих предків».
Хороші розділи про Параджанова, переважно оцінка за них.
Хороші розділи про Параджанова, переважно оцінка за них.
April 5, 2022
Зазвичай я не пишу тут відгуки. Але обґрунтувати низьку оцінку - це, вважайте, питання совісті, тому розкажу про свої враження.
Якщо коротко описувати книжку, то це переплетення трьох часових проміжків: зйомок фільму "Тіні забутих предків", реальних подій, на яких базується повість Коцюбинського, і історії журналістки, яка створює телевізійний сюжет до річниці премʼєри стрічки. Вони повʼязані між собою локацією і містичними подіями, і кожен новий розділ розгортає нам одну з сюжетних ліній. Задумка хороша, але втілення страшенно розчарувало.
З жалем мушу сказати, що текст викликає спогади про низькопробні підліткові письменницькі спроби. Це стосується і стилю письма, і персонажів, і самих подій. Чомусь твір все одно надруковано на папері з логотипом престижного видавництва, і я не можу зрозуміти, хто це допустив.
Деякі абзаци і речення викликали такий іспанський сором, що хотілось на хвилинку згорнути книжку і повтикати в стіну. Недоладно підібрані слова (цитата: "сукня звабливо облягала срачину ідеальних розміру та форми" - це ж фізично боляче читати), вбогість образів, пласкість, і всякі інші неприємності постійно присутні на сторінках. Емоції описані бідно, штампами заїжджених фраз, і хоч трохи вибагливому читачу на них глибоко фіолетово. Події ледве вʼяжуться в загальну картину, особливо це стосується сюжетної лінії наших днів. Біди з хронологією в деякі моменти стають аж надто очневидними. Фінальну сцену на вершині гори з Лукою і Яремою, таке враження, було написано на коліні за 5 хвилин, щоб нарешті так-сяк закінчити кн��жку. Пейзажі - ніби авторка ті гори бачила і любить, але все одно скопіювала описи зі шкільного твору.
Єдиний персонаж, який викликає симпатію, це Параджанов; воно і не дивно, бо він був надзвичайною особистістю, і я дякую за натхнення дізнатись про нього більше. Усі інші герої виконують утилітарні функції, тобто сказати репліку і зробити дію. Більше нічого: за них не переймаєшся, не вболіваєш, не співчуваєш їм, а просто без зацікавлення спостерігаєш.
Всі гуцули однаково щасливі, дотепні, радісні, співучі і взагалі є еталоном людини, скопіювати-вставити. Це мило, викликає усмішку, але для роману категорично не годиться.
Тим не менше, мені сподобалась уважність авторки до гуцульської культури і діалекту, до деталей зйомок фільму, фактів про знімальну гр��пу і акторів. Було приємно дізнатись, що більшість таких епізодів (як-от дуель між Параджановим і Іллєнком, одруження Миколайчука та ін.) є правдивими, а не видуманими. Тому користь від цієї книжки все-таки є :).
Коротше кажучи, дві зірочки за Параджанова і говірку. Якщо вже купили - раджу почитати розділи про зйомки фільму і не витрачати час на все інше.
Якщо коротко описувати книжку, то це переплетення трьох часових проміжків: зйомок фільму "Тіні забутих предків", реальних подій, на яких базується повість Коцюбинського, і історії журналістки, яка створює телевізійний сюжет до річниці премʼєри стрічки. Вони повʼязані між собою локацією і містичними подіями, і кожен новий розділ розгортає нам одну з сюжетних ліній. Задумка хороша, але втілення страшенно розчарувало.
З жалем мушу сказати, що текст викликає спогади про низькопробні підліткові письменницькі спроби. Це стосується і стилю письма, і персонажів, і самих подій. Чомусь твір все одно надруковано на папері з логотипом престижного видавництва, і я не можу зрозуміти, хто це допустив.
Деякі абзаци і речення викликали такий іспанський сором, що хотілось на хвилинку згорнути книжку і повтикати в стіну. Недоладно підібрані слова (цитата: "сукня звабливо облягала срачину ідеальних розміру та форми" - це ж фізично боляче читати), вбогість образів, пласкість, і всякі інші неприємності постійно присутні на сторінках. Емоції описані бідно, штампами заїжджених фраз, і хоч трохи вибагливому читачу на них глибоко фіолетово. Події ледве вʼяжуться в загальну картину, особливо це стосується сюжетної лінії наших днів. Біди з хронологією в деякі моменти стають аж надто очневидними. Фінальну сцену на вершині гори з Лукою і Яремою, таке враження, було написано на коліні за 5 хвилин, щоб нарешті так-сяк закінчити кн��жку. Пейзажі - ніби авторка ті гори бачила і любить, але все одно скопіювала описи зі шкільного твору.
Єдиний персонаж, який викликає симпатію, це Параджанов; воно і не дивно, бо він був надзвичайною особистістю, і я дякую за натхнення дізнатись про нього більше. Усі інші герої виконують утилітарні функції, тобто сказати репліку і зробити дію. Більше нічого: за них не переймаєшся, не вболіваєш, не співчуваєш їм, а просто без зацікавлення спостерігаєш.
Всі гуцули однаково щасливі, дотепні, радісні, співучі і взагалі є еталоном людини, скопіювати-вставити. Це мило, викликає усмішку, але для роману категорично не годиться.
Тим не менше, мені сподобалась уважність авторки до гуцульської культури і діалекту, до деталей зйомок фільму, фактів про знімальну гр��пу і акторів. Було приємно дізнатись, що більшість таких епізодів (як-от дуель між Параджановим і Іллєнком, одруження Миколайчука та ін.) є правдивими, а не видуманими. Тому користь від цієї книжки все-таки є :).
Коротше кажучи, дві зірочки за Параджанова і говірку. Якщо вже купили - раджу почитати розділи про зйомки фільму і не витрачати час на все інше.
August 10, 2019
Це дуже класна книга!
⠀
Я вирішила не тягнути кота за хвоста і почати з головного (#Асямолодець 😁)
⠀
Але книга дійсно божественна. Я "проковтнула" її буквально за 2 підходи - просто не могла зупинитися.
⠀
Розповідь йде в трьох часових вимірах:
⠀
- 20 століття - Сергій Параджанов у Карпатах знімає фільм "Тіні забутих предків"
⠀
- наш час - журналістка Олеся приїхала до Карпат робити репортаж про це легендарне кіно.
⠀
- давні часи - справжня історія Івана Палійчука та Марічки Гутенюк (хоча, це більше історія обмінника Гука)
⠀
Я навіть не можу сказати, який час мене більше захопив. Усі 3 сюжети динамічні, атмосферні, з дрібкою містики і певним відчуттям, що "щось буде".
⠀
Неймовірне поєднання реальних фактів і гуцульської міфології. Важко відрізнити, що було насправді, а що авторська вигадка - тому просто віриш.
⠀
Зйомки фільму - найкумедніша частина. Гуцули - це взагалі особливі люди. Оця їхня говірка, гостинність, народна простота - вражаюче. Поїздка до Києва на кіностудію, трембіти в літаку - я сміялась вголос (ну, я вже звикла, що в метро на мене дивляться як на божевільну, все нормально 🤭).
⠀
Давній час - міфологічне фентезі - ну, я не можу перед таким встояти. Окей, може ідея Тогохтоврятуєсвіт і не нова (м'яко кажучи 😏), але навряд чи ви десь читали, щоб Обраний був сином Чугайтра і щоб його зачарував мольфар Нечай. Все наше, рідненьке 🤗
⠀
Сучасність - в якомусь сенсі основна частина. Прийнамні в цьому часі героям судилося розібратися з усією завареною кашею, врятувати світ, зняти кровне прокляття і зробити все, що повинні зробити герої
⠀
Фінал - ох, як же тут не наспойлерити! Я думала і сподівалась, що все станеться так - і все сталося саме так, але ну зовсім не так як я того очікувала. І здогадайтесь тепер, що я мала на увазі😝
⠀
В результаті: хоч тут і є деякі штампи (зрештою, де їх немає) вийшло круто. Мені сподобалось. Класне фентезі, відпочити, зануритися з головою в книгу і забути про навколишню реальність.
⠀
Я вирішила не тягнути кота за хвоста і почати з головного (#Асямолодець 😁)
⠀
Але книга дійсно божественна. Я "проковтнула" її буквально за 2 підходи - просто не могла зупинитися.
⠀
Розповідь йде в трьох часових вимірах:
⠀
- 20 століття - Сергій Параджанов у Карпатах знімає фільм "Тіні забутих предків"
⠀
- наш час - журналістка Олеся приїхала до Карпат робити репортаж про це легендарне кіно.
⠀
- давні часи - справжня історія Івана Палійчука та Марічки Гутенюк (хоча, це більше історія обмінника Гука)
⠀
Я навіть не можу сказати, який час мене більше захопив. Усі 3 сюжети динамічні, атмосферні, з дрібкою містики і певним відчуттям, що "щось буде".
⠀
Неймовірне поєднання реальних фактів і гуцульської міфології. Важко відрізнити, що було насправді, а що авторська вигадка - тому просто віриш.
⠀
Зйомки фільму - найкумедніша частина. Гуцули - це взагалі особливі люди. Оця їхня говірка, гостинність, народна простота - вражаюче. Поїздка до Києва на кіностудію, трембіти в літаку - я сміялась вголос (ну, я вже звикла, що в метро на мене дивляться як на божевільну, все нормально 🤭).
⠀
Давній час - міфологічне фентезі - ну, я не можу перед таким встояти. Окей, може ідея Тогохтоврятуєсвіт і не нова (м'яко кажучи 😏), але навряд чи ви десь читали, щоб Обраний був сином Чугайтра і щоб його зачарував мольфар Нечай. Все наше, рідненьке 🤗
⠀
Сучасність - в якомусь сенсі основна частина. Прийнамні в цьому часі героям судилося розібратися з усією завареною кашею, врятувати світ, зняти кровне прокляття і зробити все, що повинні зробити герої
⠀
Фінал - ох, як же тут не наспойлерити! Я думала і сподівалась, що все станеться так - і все сталося саме так, але ну зовсім не так як я того очікувала. І здогадайтесь тепер, що я мала на увазі😝
⠀
В результаті: хоч тут і є деякі штампи (зрештою, де їх немає) вийшло круто. Мені сподобалось. Класне фентезі, відпочити, зануритися з головою в книгу і забути про навколишню реальність.
August 19, 2021
Не книга, а текстове кіно. Така ретроспективна композиція, коли три сюжетні лінії розкриваються паралельно, спалахами, дуже нагадує голівудський, динамічний, гарно змонтований фільм. Мистецтво кліфгенґерів Марічка Крижанівська теж опанувала дай Боже!
Від книги важко відірватися — хіба щоби поґуґлити про місця, людей, події описані тут. Але не спішіть шукати — наприкінці книги авторка сама розкаже, де була правда, а де вигадка.
Якби мене попросили описати цей твір двома словами, то я б сказала «гедонізм» та «гордість». Гедонізм тому, що від книги отримуєш естетичне задоволення: образи гір стоять перед очима, троїсті музики грають в вухах, а гуцульська вишиванка майорить в уяві. Гордість, бо це наше, рідне. Написане нашою авторкою, нашою мовою, про наших людей та про нашу історію. Так добре, забути про всіляку «зраду» і просто поринути в українську красу 💙💛
Від книги важко відірватися — хіба щоби поґуґлити про місця, людей, події описані тут. Але не спішіть шукати — наприкінці книги авторка сама розкаже, де була правда, а де вигадка.
Якби мене попросили описати цей твір двома словами, то я б сказала «гедонізм» та «гордість». Гедонізм тому, що від книги отримуєш естетичне задоволення: образи гір стоять перед очима, троїсті музики грають в вухах, а гуцульська вишиванка майорить в уяві. Гордість, бо це наше, рідне. Написане нашою авторкою, нашою мовою, про наших людей та про нашу історію. Так добре, забути про всіляку «зраду» і просто поринути в українську красу 💙💛
April 7, 2021
Три лінії. Кожна не перенавантажена, зрозуміла, чітка. Побудова роману сподобалась. Декілька разів зустрічала патетику, спрощення (це стосовно мого особистого сприйняття твору). Найбільше сподобалися розділи з гуцульською етнічністю. Ще не дочитавши роман до середини, відклала його аби переглянути фільм «Тіні забутих предків». Фільм це - окрема мова про чудовий фільм, стан, в який він занурює, я можу пірівняти з тим, який я отримала в процесі перегляду «Меланхолії» Трієра. За стимулювання до перегляду фільму я дуже вдячна авторці. Приємно та цікаво було читати.
September 13, 2024
Марічка Крижанівська « Тіні»
Ця історія розгортається в трьох вимірах: прадавній світ духів, період 1960-х і наш час. Всі три виміри органічно поєднані й майстерно переплітаються в дуже цікаву та незвичайну подорож.
Сюжет склався не стандартним. Читачу відкривається не тільки світ гуцульських вірувань та легенд, а ще цікава дослідницька робота про знімання фільму «Тіні забутих предків» та перебування Михайла Коцюбинського на Гуцульщині.
Марічка Крижанівська додала у свою книгу цікаві історії, мало відомі широкому колу людей, про містичні події, які траплялися на зніманні фільму. Все це вплинуло на фільм, тому його й досі вважають неперевершеним шедевром.
Але мені здається, що й на Михайла Коцюбинського сильно вплинуло прибування на Гуцульщині, тому його книга теж вийшла легендарною.
Книга «Тіні» Марічки Крижанівської, написана неймовірно цікава. Вона занурює читача у вир незвичайних історій де потойбіччя має вплив на сучасність.
Сподобалась любовна лінія, яка дуже плавно та й органічно вросла в загальний сюжет. Цікаво було читати й історію про нечисту силу. Ми звикли, що в сучасному світі не має міста реальній містиці, магії тощо.
Але письменниця доводить читачу, що потойбіччя й магія поруч з нами. Що всі ці« стародавні забобони» присутні у нашому житті, а не тільки існують у книжках та бабусиних казках.
Особливо сподобалась історія фільмування. Сцени похорон й падіння у воду. Як у цьому брали участь місцеві, щоб додати справжню атмосферу. Інші епізоди. Дійсно, робота над фільмом була надзвичайною.
Описи природи неймовірні. Мене ця книга повернула у минуле, коли я жив на Закарпатті (1995-1999). Й описи були настільки реалістичними, що я шкірою відчував велич Карпат, гори й ліси. Якусь особливу атмосферу природи, шум річок, щебет пташок. Запах лісу, гір. Я насолоджувався кожною хвилиною проведеною з книгою.
Я досі пам’ятаю місця де ходив у дозори, красоту природи. Її живильний вплив. В цій книзі все привертає увагу. Мова, герої, природа, побут, традиції інші описи. Все просто чудово збалансовано. Кожна частина книги розкривається поступово, доповнює інші частини. Додає всьому сюжету барв, почуттів тощо.
Сподобався образ Параджанова. Не можу похвалитися що добре знаю життя та творчість цієї людини, але авторка чудово намалювала його постать. Проста й жива людина, майстер свого діла. Мудрий, добрий чоловік.
Іноді було таке відчуття, що це не людина розповідає історію, а самі Карпати виступають у ролі оповідача. Ніби вони діляться своєю пам'яттю з читачем, розповідають про цікаві та незвичайні події, свідком яких були.
Після цієї книги, знайшов у мережі фільм та подивився його. Не можу сказати, що мені він дуже сподобався, але той колорит, гуцульський колорит, який майстерно передав Параджанов, заворожує.
Хто ще не читав цю книгу, рекомендую. Книга сильна, цікава, жива. Це якась магія Карпат.
А ви читали цю книгу? Яке враження залишилося у вас? Пишіть у коментарях.
**********************************************
Ставте вподобайку. Шукайте «Хроніки Книголюба» у соцмережах. Рекомендуйте своїм знайомим та друзям.
************************************************
Текст відгуку пройшов перевірку на плагіат. Унікальність тексту 100%.
Якщо знайдено помилку в тексті – пишіть
**********************************************************
#враження_UA #читаю_книги_щодня #ПроКниги_Що_почитати #Хроніки_Книголюба #Марічка_Крижанівська #відгукнакнигу #українські_письменники #сучасна_українська_проза #блог_про_книги #книжкове_суспільство #блог_українською #читаюукраїнськихавторів
*********************************************************
Ця історія розгортається в трьох вимірах: прадавній світ духів, період 1960-х і наш час. Всі три виміри органічно поєднані й майстерно переплітаються в дуже цікаву та незвичайну подорож.
Сюжет склався не стандартним. Читачу відкривається не тільки світ гуцульських вірувань та легенд, а ще цікава дослідницька робота про знімання фільму «Тіні забутих предків» та перебування Михайла Коцюбинського на Гуцульщині.
Марічка Крижанівська додала у свою книгу цікаві історії, мало відомі широкому колу людей, про містичні події, які траплялися на зніманні фільму. Все це вплинуло на фільм, тому його й досі вважають неперевершеним шедевром.
Але мені здається, що й на Михайла Коцюбинського сильно вплинуло прибування на Гуцульщині, тому його книга теж вийшла легендарною.
Книга «Тіні» Марічки Крижанівської, написана неймовірно цікава. Вона занурює читача у вир незвичайних історій де потойбіччя має вплив на сучасність.
Сподобалась любовна лінія, яка дуже плавно та й органічно вросла в загальний сюжет. Цікаво було читати й історію про нечисту силу. Ми звикли, що в сучасному світі не має міста реальній містиці, магії тощо.
Але письменниця доводить читачу, що потойбіччя й магія поруч з нами. Що всі ці« стародавні забобони» присутні у нашому житті, а не тільки існують у книжках та бабусиних казках.
Особливо сподобалась історія фільмування. Сцени похорон й падіння у воду. Як у цьому брали участь місцеві, щоб додати справжню атмосферу. Інші епізоди. Дійсно, робота над фільмом була надзвичайною.
Описи природи неймовірні. Мене ця книга повернула у минуле, коли я жив на Закарпатті (1995-1999). Й описи були настільки реалістичними, що я шкірою відчував велич Карпат, гори й ліси. Якусь особливу атмосферу природи, шум річок, щебет пташок. Запах лісу, гір. Я насолоджувався кожною хвилиною проведеною з книгою.
Я досі пам’ятаю місця де ходив у дозори, красоту природи. Її живильний вплив. В цій книзі все привертає увагу. Мова, герої, природа, побут, традиції інші описи. Все просто чудово збалансовано. Кожна частина книги розкривається поступово, доповнює інші частини. Додає всьому сюжету барв, почуттів тощо.
Сподобався образ Параджанова. Не можу похвалитися що добре знаю життя та творчість цієї людини, але авторка чудово намалювала його постать. Проста й жива людина, майстер свого діла. Мудрий, добрий чоловік.
Іноді було таке відчуття, що це не людина розповідає історію, а самі Карпати виступають у ролі оповідача. Ніби вони діляться своєю пам'яттю з читачем, розповідають про цікаві та незвичайні події, свідком яких були.
Після цієї книги, знайшов у мережі фільм та подивився його. Не можу сказати, що мені він дуже сподобався, але той колорит, гуцульський колорит, який майстерно передав Параджанов, заворожує.
Хто ще не читав цю книгу, рекомендую. Книга сильна, цікава, жива. Це якась магія Карпат.
А ви читали цю книгу? Яке враження залишилося у вас? Пишіть у коментарях.
**********************************************
Ставте вподобайку. Шукайте «Хроніки Книголюба» у соцмережах. Рекомендуйте своїм знайомим та друзям.
************************************************
Текст відгуку пройшов перевірку на плагіат. Унікальність тексту 100%.
Якщо знайдено помилку в тексті – пишіть
**********************************************************
#враження_UA #читаю_книги_щодня #ПроКниги_Що_почитати #Хроніки_Книголюба #Марічка_Крижанівська #відгукнакнигу #українські_письменники #сучасна_українська_проза #блог_про_книги #книжкове_суспільство #блог_українською #читаюукраїнськихавторів
*********************************************************
December 9, 2022
Почну із того, що мені сподобалося. Першочергово, «Тіні» мене зацікавили саме через новий погляд на класику. Було доволі цікаво почитати альтернативне трактування деяких подій оригінальної повісті. З трьох сюжетних ліній мені найцікавіше читалося про зйомки фільму у 60-х роках. Туди були вплетені реальні факти зі слів акторів / очевидців зйомок, і авторка в кінці книги написала які саме події відбувалися насправді. Додам, що до цього я не дивилася документалок про фільм «Тіні забутих предків», тому не можу сказати наскільки унікальними є ці факти.
Тепер до того, що не сподобалося. Впродовж усього прочитання мене не відпускало відчуття, що книгу написав підліток. Особливо погано була написана любовна лінія. У тому як діяли герої і як вони спілкувалися між собою, я весь час бачила дітей. У мене немає улюбленого героя книги, ніхто не був достатньо добре прописаний. Мені було все одно що з ними там відбудеться в кінці. Авторка намагалась створити напружену атмосферу за допомогою трикрапок і це виглядало дуже дивно. Серйозно, я ніколи не бачила стільки трикрапок у тексті. Будь-яке речення, яке має читачем сприйматися як напружена атмосфера мало трикрапку…
Я б не радила читати цю книгу маючи від неї багато очікувань. Якщо у вас є зайвий час і вам цікаво знову зануритися в атмосферу Гуцульщини та трішки побути у Криворівні, то можете спробувати почитати.
Тепер до того, що не сподобалося. Впродовж усього прочитання мене не відпускало відчуття, що книгу написав підліток. Особливо погано була написана любовна лінія. У тому як діяли герої і як вони спілкувалися між собою, я весь час бачила дітей. У мене немає улюбленого героя книги, ніхто не був достатньо добре прописаний. Мені було все одно що з ними там відбудеться в кінці. Авторка намагалась створити напружену атмосферу за допомогою трикрапок і це виглядало дуже дивно. Серйозно, я ніколи не бачила стільки трикрапок у тексті. Будь-яке речення, яке має читачем сприйматися як напружена атмосфера мало трикрапку…
Я б не радила читати цю книгу маючи від неї багато очікувань. Якщо у вас є зайвий час і вам цікаво знову зануритися в атмосферу Гуцульщини та трішки побути у Криворівні, то можете спробувати почитати.
July 6, 2020
Взагалі -- перша половина книги, коли сюжет розвивається, мені сподобалась. Гарно написано, і всі маленькі натяки (hints) на подальшу таємничну містерію добре і цікаво розвивали сюжет. Але авторка не успішно тримала лінію сюжета у другій половині. Мені не сподобалось, як вона все вирішила у кінці. Коли я передумаю про першу половину, після прочитання цілої історії, то мене трошки дратує що насправді розуміння про все зробить першу частину зовсім незрозумілою і недорозвиненою і щодо самого сюжету, і характерів. Авторка просто водила читача за носа замість повністю реалізувати цікаву ідею.
Хоча, мені сподобались колоріт гуцульщини — діалект, міфологія, і природа. Міфологія і те, як вона спочатку спліталася з класичним сюжетом Коцюбинського, мене підкупили. Проте, політичні і магічні елементи міфологічного світу не було добре продумано. Я погоджуюся із відгуком Анни, що авторка трошки одягнула пару рожевих окулярів про горянів і їхнє ставлення життя. Все одно, я хочу подорожувати у Карпатсках якнайшидше!
Мені також спродобалось, як авторка додала реальні моменти з часу зйомок “Тіней забутих предків”.
Гарна книга, яку насправді мені дуже сподобалося читати сторінку за сторінкою, але розвінчання бракувало, бо виявилось багато лакун у сюжеті і якості написання.
Хоча, мені сподобались колоріт гуцульщини — діалект, міфологія, і природа. Міфологія і те, як вона спочатку спліталася з класичним сюжетом Коцюбинського, мене підкупили. Проте, політичні і магічні елементи міфологічного світу не було добре продумано. Я погоджуюся із відгуком Анни, що авторка трошки одягнула пару рожевих окулярів про горянів і їхнє ставлення життя. Все одно, я хочу подорожувати у Карпатсках якнайшидше!
Мені також спродобалось, як авторка додала реальні моменти з часу зйомок “Тіней забутих предків”.
Гарна книга, яку насправді мені дуже сподобалося читати сторінку за сторінкою, але розвінчання бракувало, бо виявилось багато лакун у сюжеті і якості написання.
April 26, 2022
Найцікавіше в цій книжці - історії про зйомки "ТЗП", хоча частина є загальновідомою. Але захотілося переглянути кіно, бо зрозумів, що ніколи його нормально, вдумливо не дивився.
Чомусь не подобається сама манера нарації. Люблю мітологію, але тут частина із нею найслабша в книжці. Загалом все дуже схематишно. Хоча такого закінчення я не очікував, чесно кажучи.
Чомусь не подобається сама манера нарації. Люблю мітологію, але тут частина із нею найслабша в книжці. Загалом все дуже схематишно. Хоча такого закінчення я не очікував, чесно кажучи.
October 20, 2023
Гарно, але не на 5 зірочок. Багато було запозиченого, не нового, відомого. Як оцінити вклад авторки? Молодець, що зуміла то все поєднати до купи. Найбільше сподобались гуцули, найменше - Аргентина. Закінчення - як має бути, щоб отримати сатисфакцію від пройденого шляху. Чесно, очікував чогось містичнішого
April 15, 2024
Класна атмосферна історія про зйомки фільму «Тіні забутих предків».
Робота над книгою вражає, авторка спілкувалася з дружиною Миколайчука, Ларисою Кадочниковою, гуцулами. Наповнила свій твір справжніми спогадами, українською мітологією та колоритом Закарпаття.
Після цього мені дуже хочеться поїхати у Карпати, от настільки, що готова вже смакувати валізи!
Робота над книгою вражає, авторка спілкувалася з дружиною Миколайчука, Ларисою Кадочниковою, гуцулами. Наповнила свій твір справжніми спогадами, українською мітологією та колоритом Закарпаття.
Після цього мені дуже хочеться поїхати у Карпати, от настільки, що готова вже смакувати валізи!
July 14, 2022
Атмосфера 10/10, це те, що найбільше сподобалось в цій історії. Описи Карпат, гір, побуту людей, те як вплетені реальні події і містика. Після цього виникло шалене бажання їхати в Карпати.
Сюжет був трохи передбачуваний і простуватий, але я отримала величезне задоволення від решти.
Сюжет був трохи передбачуваний і простуватий, але я отримала величезне задоволення від решти.
June 6, 2022
Просто чудова книжка!
September 20, 2024
А яка чудова задумка була...
November 6, 2023
«Моє право — бути тут. Так само єк і градобура, єк і байбірника, єк і планетника, єк і баїльника. Ми всі, непрості, тут! І прості люди теж тут. Бо так захотів купу тисяч років тому Той, Що Є.»
Як вам отакі історії з різного роду міфологічними персонажами? Я таке терпіти не можу! 😂
☝️ АЛЕ! Книжка Марічки Крижанівської – особлива. Авторка дуже вдало і гармонійно переплела три лінії: історично достовірну, але чудово художньо написану розповідь про Сергія Параджанова у Криворівні та зйомки «Тіней забутих предків», сучасну історію про молодих журналістів і легенди світу гуцульської магії. Пропорції та стиль витримано ідеально.
🏘 Маю сказати, що ми обговорювали книжку з пані Василиною Зеленчук у Криворівні і вона сказала, що введення містичної складової їй не сподобалося.
Повний відгук - тут https://t.me/ukrainian_art_crossroads...
Як вам отакі історії з різного роду міфологічними персонажами? Я таке терпіти не можу! 😂
☝️ АЛЕ! Книжка Марічки Крижанівської – особлива. Авторка дуже вдало і гармонійно переплела три лінії: історично достовірну, але чудово художньо написану розповідь про Сергія Параджанова у Криворівні та зйомки «Тіней забутих предків», сучасну історію про молодих журналістів і легенди світу гуцульської магії. Пропорції та стиль витримано ідеально.
🏘 Маю сказати, що ми обговорювали книжку з пані Василиною Зеленчук у Криворівні і вона сказала, що введення містичної складової їй не сподобалося.
Повний відгук - тут https://t.me/ukrainian_art_crossroads...
November 9, 2025
Весела цікава книга. поєднує карпатську міфологію давніх часів з 60-ми роками 19 століття та з теперішнім часом. Прочитала на одному диханні , особливо було цікаво читати про зйомки фільму "Тіни забутих предків" Сергієм Параджановим
Displaying 1 - 27 of 27 reviews