What do you think?
Rate this book
Серед виноградарів Південної Франції
http://diasporiana.org.ua/memuari/195...
64 pages, Paperback
Published January 1, 1905
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 of 1 review
February 20, 2019
Цього слід було чекати, що пара таких високоосвічених професійних людей вмістить в текст такої малої форми так багато цікавинок. Деякі сприймаються лише в контексті, а щось цілком можна виокремити в якості цитати, і замислитись над сенсом.
«Хіба серед освіченого люду може панувати таке лихо, як голод?», запитують співавтори, дізнавшись, як на кам‘янистому ґрунті Провансу його мешканці цілорічно працюють задля виготовлення вина, яке потім питиме весь світ в той час, як їх діти не швендяють полем чи селом, а навчаються в школі, проводячи паралель з рідним краєм, і соромливо опускаючи очі в надії, що їх не запитають: «А як у вас?». (Однак, цим же запитанням ніби дають підказку майбутньому тирану - Сталіну, - який спершу обезголовив країну через розстріли інтеліґенції, залишивши її німою і сліпою, а потім морив голодом.)
Або резюмують: «Але й нам нема чого скаржитись; додамо праці, - і колись по наших степах запанує така сама розкіш - воля, яка вабить усіх чужинців на провансальських ланах». Колись.
Для мене ця книжечка «на відпочити на годину» була не просто цікавим чтивом, яке ознайомило з побутом Пд. Франції століття тому (головно селянського [«кам‘яні хати, що в нас тільки по містах, і мощені дороги» {за точність цитати не відповідаю, бо пишу з пам‘яті}]), але й показала милозвучність української мови навіть через використання російської абетки (а в 1905 інакше не можна було), що є свідченням її самобутності. Але головне, вкотре утвердила в думці, що дбати про домашню бібліотеку, і щоденно виконувати прості кроки, які приведуть до непростих результатів - необхідно.
Освіта і праця. Освіта. І праця.
«Хіба серед освіченого люду може панувати таке лихо, як голод?», запитують співавтори, дізнавшись, як на кам‘янистому ґрунті Провансу його мешканці цілорічно працюють задля виготовлення вина, яке потім питиме весь світ в той час, як їх діти не швендяють полем чи селом, а навчаються в школі, проводячи паралель з рідним краєм, і соромливо опускаючи очі в надії, що їх не запитають: «А як у вас?». (Однак, цим же запитанням ніби дають підказку майбутньому тирану - Сталіну, - який спершу обезголовив країну через розстріли інтеліґенції, залишивши її німою і сліпою, а потім морив голодом.)
Або резюмують: «Але й нам нема чого скаржитись; додамо праці, - і колись по наших степах запанує така сама розкіш - воля, яка вабить усіх чужинців на провансальських ланах». Колись.
Для мене ця книжечка «на відпочити на годину» була не просто цікавим чтивом, яке ознайомило з побутом Пд. Франції століття тому (головно селянського [«кам‘яні хати, що в нас тільки по містах, і мощені дороги» {за точність цитати не відповідаю, бо пишу з пам‘яті}]), але й показала милозвучність української мови навіть через використання російської абетки (а в 1905 інакше не можна було), що є свідченням її самобутності. Але головне, вкотре утвердила в думці, що дбати про домашню бібліотеку, і щоденно виконувати прості кроки, які приведуть до непростих результатів - необхідно.
Освіта і праця. Освіта. І праця.
Displaying 1 of 1 review