Її називають повелителькою смачних пирогів, мудрою порадницею, найвигадливішою казкаркою, заклинателькою часу, домашнього затиш- ку та доброго настрою. Її обійми цілющі й найдорожчі, а спогади про її турботу зігрівають у дні, коли сумно й самотньо. І хочеться безкінеч- но дякувати. І не забувати. Історії та спогади про бабусю, як вузлик на пам’ять. Аби перечитувати самому й переповідати дітям. Бо тільки так ми можемо зберегти пам’ять про тих, кого любили й любимо. Розповідаючи про них історії...
Українська письменниця і перекладачка, авторка дитячих і дорослих книжок, блогерка, літературна оглядачка. Народилася в Кам'янці-Подільському, де закінчила середню школу. У 2001 році переїхала до Києва, навчалася в Київському Міжнародному Університеті на факультеті журналістики і пізніше в Інституті розвитку дитини при НПУ ім. М. П. Драгоманова. З 2004 року розпочала активну творчу та наукову діяльність, які поєдналися у першому в Україні експериментальному проєкті з казкотерапії, писала казки та оповідання для дітей дошкільного віку, статті з психології. У 2007 році закінчила свою першу фантастичну повість «Катрусина любов», що була представлена серед конкурсних робіт у «Коронації слова». У 2009 році почала працювати педагогом за методом Монтессорі на базі Українського Монтессорі-центру. У цей же період Олександра працювала над двома циклами філософських оповідань, писала матеріали для українських педагогічних та дитячих періодичних видань. У 2012 році переїхала в Сіетл (штат Вашингтон) і розпочала активну літературну та перекладацьку діяльність. Наразі разом із чоловіком мешкає в місті Вудинвіль, де продовжує письменницьку роботу, займається перекладами, дописує та знімає для блогів в Instagram і на YouTube. Має британського короткошерстого кота на ім'я Ешер.
Дуже зворушливо,ностальгічно, тепло на душі навіть коли сумна історія... Мені дуже не вистачає моєї бабусі і ці історії то ніби бальзам для душі... В '"моя багатогранна" мені лише не сподобалась містична частка ,вона якось занадто забобонна чого я дуже не люблю , мабуть не очікувала нічого подібного...
Огляд, написання якого зайняло більше часу, аніж читання книжки.
Отже, в #yakaboobingoautumn2019 ця книга буде із боксу # 23 Книга, що надихнула мене на зміни. Зробила вона це ще до того як побачила світ, ще тоді як була лише ідєю. У ФБ @slavasvitova закликала всіх бажаючих надсилати оповідання про бабусь. У мене не було оповідання про бабусю, але у мене було кілька ідей, які неймовірним викрутасом раптово поєдналися і... Власне, так я перетворилася із просто автора в автора, якого надрукували 😁 Якась умовна О. Забужко на цьому моменті, напевно б, пфиркнула і здивовано підняла брови, але для мене це стало неабияким досвідом. Написати не більше чітко визначеної кількості знаків, це при тому, що я завжди багатомовна. Написати до конкретної дати, це при тому, що я пишу розслаблено і нерегулярно. Написати так, щоб оповіданя прийняли. Я досі не можу просто читати "Вузлик", хоч і перечитую збірку вже вчетверте. Я постійно ловлю себе на тому, що порівнюю своє оповідання з іншими, але сподіваюся, що скоро перестану. Я досі аналізую і розбираю на запчастини свою оповідь, міркуючи про те, що можна було б зробити краще, де скоротити, де додати, і сподіваюся, що колись перестану :). Але попри все, я все одно задоволена і оповіданням, і всією збіркою. По-перше, вона ду-у-у-уже душевна. І це логічно, бо це історії про бабусь, а чи може порівнятися хтось чи щось із бабусиною душевністю? По-друге, збірка дуже різна. Вона дозволить і посміятися, і поплакати, і замислитись, і посумувати. В ній дуже багато різних емоцій і вона точно не залишить байдужим. А ще я дуже сподіваюсь, що хтось після прочитання обов'язково зателефонує своїй бабусі і потеревенить із нею. #yakaboo #yakaboobingoautumn2019 #лєнатутщосьпрочитала
Як запах ромашкового чаю у літній кухні, як присмак вишень за бабусиною хатою, як хрумкіт щойноспеченого хліба, та ще й такого - з печі, - ця збірка. Вона сповнена яскравих спогадів з дитинства про бабусь. І ці спогади, як вузлики на нитках, як зарубинки на дереві, - такі щемкі, що хочеться плакати. І такі неймовірно неповторні. У цій неповторності і увесь смисл цієї теплої книжки. Дуже люблю цю серію, і як тільки захотілося якось себе розрадити під час карантину, одразу за неї взялася. Але це зовсім не такі радісні історії, як загалом у серії, збірка пронизана сумом - сумом за тим, що не повернути. Водночас це захоплюючі історії з життя - хтось розгадав таємницю бабусиної хустки чи дізнався, куди зникли книжки, а хтось отримав у спадок клаптикову ковдру зі спогадами. Ідеальна книжка для читання разом з мамами і бабусями #раджупрочитати❤️