Альманах фантастичних оповідань-ретелінгів за мотивами відомих казок. До збірки увійшли найкращі роботи конкурсу «Коза-Дереза на орбіті», проведеного журналом «Світ Фентезі» спеціально до фестивалю поп-культури Kyiv Comic Con 2016. Це історії кріогенної сплячої красуні, прибульців із яйця-райця, Русалоньки-дослідниці — ви легко впізнаєте героїв українських та зарубіжних загальновідомих оповідок.
Жанри: фентезі, наукова фантастика.
Оповідання, які увійшли у збірку: 1. Ольга Фира “Сон, якого не було” (Спляча красуня) 2. Віталій Геник “Трохи казки” (Курочка Ряба) 3. Ігор Сілівра “Русалонька V2.0” (Русалонька) 4. Віра Наливана “Тільки не я” (Колосок) 5. Іванна Вишневська “Там, де зацвітає дика рожа” (Попелюшка) 6. Маргарита Варзар “Світ не терпить порожнечі” (Казки про полювання на дракона) 7. Вадим Соколенко “Якось в Кощієвому царстві” (Билинний епос) 8. К. Ліш “Як Квітень до Березня у гості їздив” (Як Квітень до Березня у гості ходив) 9. Наталія Матолінець “Я працюю Попелюшкою” (Попелюшка) 10. Яніта Владович “Солона печатка поцілунку” (Русалонька) 11. Олена Войницька “Анна і чума” (Попелюшка) 12. Аліна Штефан “Справжні принцеси обирають книгарні” (Принцеса на горошині) 13. Роман Нек “Мистецтво ілюзії” (Легенда про Марка Проклятого) 14. Юлія Васильєва “Dolce Masha” (Три ведмеді) 15. Марія Кулешова “Брати” (Лускунчик і мишачий король) 16. Павло Черепюк “Сусідка” (Івасик-Телесик)
Збірка “ДЕREЗА” – це 16 ретелінгів казок. Частина з них – “загальносвітова” класика, є й питомо українські сюжети. Генеральним спонсором конкурсу виступила “Попелюшка“, але “Русалонька” теж доклалася нівроку. Зараз ще спробую трішки за загальні тенденції поговорити, а за чарівним посиланням топчик топну.
Цікавинка перша – апокаліпсис продає
Здавалося – де казка, а де кінець світу? А ні. Серед 16 текстів збірки є кілька таких, що мають виразні апокаліптично-антиутопічні мотиви. У першу чергу це (судячи з усього переможний) “Сон, якого не було” (Ольга Фира) – про Сплячу Красуню в кріокамері, яка ще переспить нас усіх. Але також “Колосок” по-апокаліптичному “Тільки не я” (Віра Наливана) та зомбі-апокалипсис посеред попелюшкового сюжету в “Анна і чума” (Олена Войницька).
Цікавинка друга – чорнуха продає
Чорнуха… в усіх сенсах цього слова. Подеколи автори (частіше чоловіки, що цікаво) беруться за похмурі сюжети і роблять з них ще похмуріші варіації на тему. Так є з переосмисленням “Івасика-Телесика” під міський горор (“Сусідка” Павла Черепюка) або є з історійкою про “Марка-проклятого“, який навчився отримувати зиск із двох своїх маленьких проблем (“Мистецтво ілюзії” Романа Нека). Подеколи письменники й письменниці до краю драматизують робочий матеріал, беручи за основу святий принцип More Dark More Realistic. У “Dolche Маша” (Юлія Васильєва) казочка про трьох ведмедів розповідає про потенційно дуже проблемну сім’ю (приз за образ “Матір-злидня цього тижня” – в студію!), у “Там, де зацвітає дика рожа” (Іванна Вишневська) казка про Попелюшку розкриває нові глибини, про зомбяків в “Анні і чумі” я вже казала, що ще? Ще є сюжети, де “все погано” є логічним шляхом, бо світ отак влаштовано (як з колообігом драконів у природі у “Світ не терпить порожнечі” Маргарити Варзар). А є такі, де трішки “кров-кишки-розетосамоє” мають переключати читачів в іронічний режим (“Я працюю Попелюшкою” Наталії Матолінець). Але факт є факт: що кривавіше й драматичніше – то ефективніше казочка, виходить.
Цікавинка третя – вітчизняний сюжет не так вже й погано продає
Поміж ретелінгами казок Андерсена, Перро та братів Грімм (окей, там ще Гоффман пробігав) українські сюжети почуваються цілком непогано. Окрім того, що вже згадувала, треба ще обов’язково сказати про два оповідання старих знайомців за конкурсами “Зоряної Фортеці“. Вадим Соколенко написав “Якось у Кощієвому царстві” про спортивне змагання нечисті – симпатичний олдскульний текст в дусі казок Василя Короліва-Старого, де все на місці і все працює (і стилізація дуже хороша, послідовних стилізацій насправді в збірці небагато). А Віталій Геник додав елементи мотиву про Яйце-Райце до етнографічно-трипільської замальовки “Трохи казки” – тут теж все на місці, особливо на тих місцях, де дбайлива реконструкція, але працює гірше, бо конфлікту не поклали. Тож загалом з готовністю переосмислювати український фольклор в сучасних письменників все гаразд, а от що з цього потенційно має експортні перспективи (тобто, має окремішню цінність для читачів, з сюжетами не знайомих) – то вже інше питання.
Цікавинка четверта – чесні казки живуть скрутно
Повертаючись до дисклеймера, з постмодернізмом в письменників все окнорм. Щоб не повторювати приклади, можна згадати ще “Русалоньку V 2.0” (Ігор Сілівра) – це майже Андерсен у близькому космосі. З реконструкцією структури і логіки казки – трохи… гаразд, не трохи… гірше. Поміж оповідань, де ретелінг є суто сюжетною фічою, кілька можна-таки виокремити, але майже в кожному разі – із застереженнями. Наталія Матолінець та Аліна Штефан (“Справжні принцеси обирають книгарні” – Принцеса на горошині з хіпстерським акцентом), перелопачують казку і показово повертають її на звичні рейки. Яніта Владович просто робить сюжетові гендер-світч (“Солона печатка поцілунку“). А от “Квітневий психоз” (К. Ліш) – варіація на тему братів-місяців з тріатлоном і сніговими бабами – при всій своїй легкості та пародійності чесно зберігає потрійну логіку казкового квесту. Пропп би, може, й не схвалив (де 31 функція?), але і то вже хліб.
Цікавинка п’ята – діточкам тут не місце
Чи є казки тру дитячим читанням – дискусія давня й запекла. З точки розу авторок та авторів збірки – не дуже, майже всі казки тут… веселі. От чесно-чесно дитячими текстами можна вважати, мабуть, тільки два: уже згаданий ретелінг Аліни Штефан та нову версію “Лускунчика” (“Брати” Марії Кулешової). Все інше – для підлітків і старших. Ну, чому б і ні.
Альманах фантастичних ретелінгів "Дереза" Фентезійні та фантастичні твори зібрані у цій чудовій книзі. "Світ фентезі" – електронний україномовний фензин, присвячений жанру фентезі. Заснований у серпні 2013 року, перший випуск – 11 вересня 2013 року. У цій фантастичній книзі ви зможете прочитати те, про що ніколи і не думали, що існують такі чарівні казочки. Може, комусь це буде здаватися дивним, але саме ці ретелінги зрозуміють усі!)
По-перше, хочу сказати, що якби тут використали шрифт хоч трохи книжкового розміру, то це були б не 122 щільно склеєні сторінки, а всі триста, а якби ше папір був зшитий і пухкий, і обкладинка то й збірка була б товста, як груба книжка на триста гривень. 16 оповідань, як-не-як!
По-друге, уявляю, що відбирати конкурсні роботи мало бути складно. Оповідання різні за жанром і глибиною ретелінгу: десь справді легко вгадується казка, десь не дуже. Історій про Попелюшку, здається, три, але вони кардинально відмінні. Як і відрізняються всі оповідання за якістю роботи, хоча більшість грішать одним і тим же: великим намаганням автора запхати побільше інформації в короткий жанр, а тоді швидко зав'язати тугу кінцівку, від чого спочатку текст невпорядковано патлатий, а в кінці зажований. Я вам не майстриня короткої прози, звичайно, і я не напишу краще, але в мене були флешбеки на домашні завдання з української в сьомому класі, — і це частина мого враження про цю збірку