What do you think?
Rate this book
Чоловік з моїм іменем
Родвелл Вільямс, інтроверт і книголюб, у букіністичній крамниці натрапляє на таємничі рукописи. І його життя переплітається із цією знахідкою. Він ітиме шляхами таємничого автора й водночас розплутуватиме плетиво свого минулого. Достоту він знає одне: ми всі змінюємося та з часом стаємо настільки іншими, що, якби зустрілися із собою колишніми, то навряд порозумілися б чи заговорили… «Чоловік з моїм іменем» захоплює можливістю ввійти у світ самопізнання, світ, де перетинаються минуле і майбутнє, а найкраща подорож починається, щойно дістаєш шанс повернутися на початок шляху.
144 pages, Hardcover
First published January 1, 2019
6 people are currently reading
99 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 29 of 29 reviews
January 22, 2021
Здається, я знайшла для себе цікавого автора.
Як же затишно читається ця книга.
Книга роздумів, рефлексій, спогадів та змін.
Я розібрала її на цитати. Хоча, точність не всіх їх розділяю.
«Згодом ти усвідомлюєш, що проживаєш декілька життів...»... поки що не уявляю, як я це усвідомлюю. Життя одне, з нього не викинеш жодного рядку, все проживається і закарбовується у наших зморшках на обличчі, сивині в волосі, виваженості у рухах та стриманості в почуттях. Але то все одна людина і одне життя, що наповнює її.
«Ми всі змінюємося та стаємо настільки іншими людьми, що, якби сіли напроти нас колишніх, то навряд порозумілися б» - Якби я зараз зустріла себе колишню, я зрозуміла всі свої вчинки.
Хоча, не виключаю, що у 60 років буду думати інакше.
Доречі, меня здається цікавим експериментом буде перечитувати цю книгу принаймі кожні 10-15 років
Як же затишно читається ця книга.
Книга роздумів, рефлексій, спогадів та змін.
Я розібрала її на цитати. Хоча, точність не всіх їх розділяю.
«Згодом ти усвідомлюєш, що проживаєш декілька життів...»... поки що не уявляю, як я це усвідомлюю. Життя одне, з нього не викинеш жодного рядку, все проживається і закарбовується у наших зморшках на обличчі, сивині в волосі, виваженості у рухах та стриманості в почуттях. Але то все одна людина і одне життя, що наповнює її.
«Ми всі змінюємося та стаємо настільки іншими людьми, що, якби сіли напроти нас колишніх, то навряд порозумілися б» - Якби я зараз зустріла себе колишню, я зрозуміла всі свої вчинки.
Хоча, не виключаю, що у 60 років буду думати інакше.
Доречі, меня здається цікавим експериментом буде перечитувати цю книгу принаймі кожні 10-15 років
October 12, 2021
Складний для продирання крізь сенси хоча вичерпно-завершений текст. Важко зрозуміти пункт призначення, бо сюжет як такий дуже умовний і розмитий. Це точно не гра в семіотику як у Павича чи Еко, а швидше намагання розповісти якусь внутрішню історію крізь призму внутрішнього ж світосприйняття. Вона настільки особиста, що може бути зрозумілою і довершеною тільки для найближчого кола, але тоді логічне питання: хто читацька аудиторія?
Є ще один правдоподібний варіант: мені просто зарано ще.
Є ще один правдоподібний варіант: мені просто зарано ще.
April 11, 2019
Чудова книга вихідного дня. Ідеально підходить для подорожей і роздумів. Особливо, коли і сам знаходишся в пошуках себе.
September 11, 2021
Лучшим описанием, мне кажется, будет урывок из самой книги:
"...ці тексти можна сприймати по-різному. Вони складно написані в плані мови, наче автор навмисно робив підніжки, щоб змусити читача зупинитися й проаналізувати певний уривок. Тексти не читалися - я постійно спотикався на якихось словах..."
"...ці тексти можна сприймати по-різному. Вони складно написані в плані мови, наче автор навмисно робив підніжки, щоб змусити читача зупинитися й проаналізувати певний уривок. Тексти не читалися - я постійно спотикався на якихось словах..."
January 29, 2020
Це дуже філософська книга про ставленя до життя, на яке ми дивимося через призму роздумів старого чоловіка, котрий згадував прожиті роки так, ніби це було не з ним, а з його знайомим. І він був інший, і світ був інший.
Уцілому книга цікава, змушує задуматися. Єдине, що здивувало - книга українського автора про американського головного героя, який живе у Сіетлі. Дещо іншого чекала відпочатку, але сама розповідь глибока і стисла.
У історії є короткий переказ творів улюбленого письменника головного героя. Ці історії дуже зацікавили. Я би сама почитала ті його романи.
Також досить інтригуючим здався допис автора, що нічого спільного з головним героєм він не має.
Уцілому книга цікава, змушує задуматися. Єдине, що здивувало - книга українського автора про американського головного героя, який живе у Сіетлі. Дещо іншого чекала відпочатку, але сама розповідь глибока і стисла.
У історії є короткий переказ творів улюбленого письменника головного героя. Ці історії дуже зацікавили. Я би сама почитала ті його романи.
Також досить інтригуючим здався допис автора, що нічого спільного з головним героєм він не має.
September 28, 2021
Особисто мені не сильно зайшло. Хоча книга написана гарною художньою мовою - мед для ушей, чи то для очей(не знаю, як більш доречно). Наповнена рефлексіями і роздумами героя про його прожитте життя. Одним словом то суцільна меланхолія. Може комусь зайде, десь там осінніми самотніми вечора, під каву і думи про вже пройдене, про щось нереалізоване і про те як воно могло би бути.
October 30, 2022
Я немаю нічого спільного з людиною яка писала цей відгук.
September 21, 2025
дуже легко читається, така собі філософська рефлексія на пошук себе, але це все не викликає жодних емоцій
May 12, 2021
Ідеальна українська, дуже красиво написано, правильна побудова речень. Читається дуже легко, але ...
Якщо говорити про саме наповнення історії, то філософія виходить на передній план, перекриваючи все те саме цікаве, про що б хотілось би дізнатись. Але в такі моменти автор пише: це нецікаво чи не потрібно для нашої історії... Тому мені було сумно...
Хоча, безперечно, заслуговує на увагу!
Якщо говорити про саме наповнення історії, то філософія виходить на передній план, перекриваючи все те саме цікаве, про що б хотілось би дізнатись. Але в такі моменти автор пише: це нецікаво чи не потрібно для нашої історії... Тому мені було сумно...
Хоча, безперечно, заслуговує на увагу!
September 29, 2020
Книгу Івана Байдака «Чоловік з моїм іменем» я прочитала на одному диханні за кілька годин. Тут цікава композиція. Вона, як на мене, трохи ускладнює сприйняття написаного, але водночас інтригує та затягує у процес читання.
Книга написана про одного персонажа – головного героя Родвелла Вільямса. Він змальований у різні періоди свого життя, у стосунках з багатьма людьми і майже щоразу в новому місці, тому часом може здатися, що ця історія все ж не про одного чоловіка, а як мінімум про трьох.
Родвелл протягом усієї книги читає, аналізує, відтворює події, зазначені у знайденому ним рукописі. Коли він шукає автора написаного, то ця історія стає схожою на детектив. Його роздуми над прочитаним настільки майстерно описані Іваном Байдаком, що, здається, це він аналізує свою повість «Чоловік з моїм іменем», а не Родвелл Вільямс свій рукопис. У ті миті, де йдуть ліричні відступи про читання, книги, про те, як краще писати, то у мене виникало відчуття, що перечитую якусь критичну працю. Відразу згадувались тоді такі університетські курси, як «Критика» й «Теорія літератури та основи естетики».
Загалом під час читання повісті мені здавалося, що переглядаю якийсь давній фільм. В уяві час від часу виринали картинки з екранізацій за романом англійського письменника Вальтера Скотта «Айвенго» та повісті Артура Конан Дойля «Собака Баскервілів». Якщо асоціації з другим у мене виникали тому, що я уявляла собі Родвелла, який живе в ті часи (хоча чимало деталей вказують на те, що це не так), то, до чого тут перший фільм, сказати не можу. Я була здивована і навіть трохи розчарована, коли прочитала опис будинку головного героя. Його я уявляла зовсім інакшим. Але ж хто казав, що він має бути саме таким?
У книзі Івана Байдака ми знаходимо згадки про різні прийоми з психології, про контроль і дисципліну, про значення руху в житті, про літературні вечори і написання дисертації, про сімейний статус, байдужість тощо. Частина книги під номером 5.7, на мій погляд, є тут зайвою. Якщо всю історію я читала легко, лінійно, без будь-яких спотикань, хіба були паузи задля осмислення та аналізу прочитаного, то після цього уривку виникли запитання: до чого це?, навіщо про це тут писати?
Коли останню сторінку перегорнуто, то складається враження, що книга все ж не закінчена, що зараз розгорнеш, а там є ще сторінки, які чомусь не були поміченими спочатку, однак розумієш, що в цій історії стоїть крапка. Це саме та книга, після прочитання якої залишається приємний післясмак та навіть осад у душі. Вона тебе не відпускає і змушує повертатися знову і знову, але відкрити її ти не маєш сили, бо розумієш, що для повторного прочитання та осмислення має пройти час. Багато питань для мене тут залишились відкритими, що дає ще один поштовх повернутися до неї за кілька років уже з новим багажем знань та набутим досвідом.
Наостанок ще хочу зауважити, що повість Івана Байдака є дуже реалістичною, та, як мені здалося, сумною й дещо песимістичною, бо в ній йдеться про минулість життя, про те, як ми змінюємося і втрачаємо себе до невпізнанності, а є люди, які пам’ятають нас двадцятирічної давності, і вважають, що ми такі ж. Насправді нас тих уже нема. Ми стаємо абсолютно іншими. І все колись має свій кінець.
Книга написана про одного персонажа – головного героя Родвелла Вільямса. Він змальований у різні періоди свого життя, у стосунках з багатьма людьми і майже щоразу в новому місці, тому часом може здатися, що ця історія все ж не про одного чоловіка, а як мінімум про трьох.
Родвелл протягом усієї книги читає, аналізує, відтворює події, зазначені у знайденому ним рукописі. Коли він шукає автора написаного, то ця історія стає схожою на детектив. Його роздуми над прочитаним настільки майстерно описані Іваном Байдаком, що, здається, це він аналізує свою повість «Чоловік з моїм іменем», а не Родвелл Вільямс свій рукопис. У ті миті, де йдуть ліричні відступи про читання, книги, про те, як краще писати, то у мене виникало відчуття, що перечитую якусь критичну працю. Відразу згадувались тоді такі університетські курси, як «Критика» й «Теорія літератури та основи естетики».
Загалом під час читання повісті мені здавалося, що переглядаю якийсь давній фільм. В уяві час від часу виринали картинки з екранізацій за романом англійського письменника Вальтера Скотта «Айвенго» та повісті Артура Конан Дойля «Собака Баскервілів». Якщо асоціації з другим у мене виникали тому, що я уявляла собі Родвелла, який живе в ті часи (хоча чимало деталей вказують на те, що це не так), то, до чого тут перший фільм, сказати не можу. Я була здивована і навіть трохи розчарована, коли прочитала опис будинку головного героя. Його я уявляла зовсім інакшим. Але ж хто казав, що він має бути саме таким?
У книзі Івана Байдака ми знаходимо згадки про різні прийоми з психології, про контроль і дисципліну, про значення руху в житті, про літературні вечори і написання дисертації, про сімейний статус, байдужість тощо. Частина книги під номером 5.7, на мій погляд, є тут зайвою. Якщо всю історію я читала легко, лінійно, без будь-яких спотикань, хіба були паузи задля осмислення та аналізу прочитаного, то після цього уривку виникли запитання: до чого це?, навіщо про це тут писати?
Коли останню сторінку перегорнуто, то складається враження, що книга все ж не закінчена, що зараз розгорнеш, а там є ще сторінки, які чомусь не були поміченими спочатку, однак розумієш, що в цій історії стоїть крапка. Це саме та книга, після прочитання якої залишається приємний післясмак та навіть осад у душі. Вона тебе не відпускає і змушує повертатися знову і знову, але відкрити її ти не маєш сили, бо розумієш, що для повторного прочитання та осмислення має пройти час. Багато питань для мене тут залишились відкритими, що дає ще один поштовх повернутися до неї за кілька років уже з новим багажем знань та набутим досвідом.
Наостанок ще хочу зауважити, що повість Івана Байдака є дуже реалістичною, та, як мені здалося, сумною й дещо песимістичною, бо в ній йдеться про минулість життя, про те, як ми змінюємося і втрачаємо себе до невпізнанності, а є люди, які пам’ятають нас двадцятирічної давності, і вважають, що ми такі ж. Насправді нас тих уже нема. Ми стаємо абсолютно іншими. І все колись має свій кінець.
March 21, 2019
Про Родвела, який любив книжки, і про три періоди його життя. Про чоловіка, три книжки якого він знайшов у рукописах, перечитав, і дуже шукав, бо цей чоловік прекрасно писав і був схожим на нього.
Сподобалось - легко читається, без запинок. Багато моментів, на яких я накладала текст на свій досвід, чи навпаки, особливо гостро переживала розуміння своїх цінностей і розуміння кінця. Мабуть через те, що переживаю багато з цих розумінь зараз. Виписала купу цитат.
Не сподобалось - що в книзі про американців, а не про українців. Хочу читати про своє, рідне. Що в книзі багато про книги. Останнім часом мене дратує, що письменники багато пишуть про письменників, бібліотекарів та книги, розумію, що із власного досвіду, але я б хотіла читати про щось невідоме та екстраординарне, наприклад віртуальну реальність, чи роботу та переживання пожежника чи політтехнолога.
Книжку рекомендую, хороша!
Сподобалось - легко читається, без запинок. Багато моментів, на яких я накладала текст на свій досвід, чи навпаки, особливо гостро переживала розуміння своїх цінностей і розуміння кінця. Мабуть через те, що переживаю багато з цих розумінь зараз. Виписала купу цитат.
Не сподобалось - що в книзі про американців, а не про українців. Хочу читати про своє, рідне. Що в книзі багато про книги. Останнім часом мене дратує, що письменники багато пишуть про письменників, бібліотекарів та книги, розумію, що із власного досвіду, але я б хотіла читати про щось невідоме та екстраординарне, наприклад віртуальну реальність, чи роботу та переживання пожежника чи політтехнолога.
Книжку рекомендую, хороша!
May 28, 2020
Чудова книжка, що схожа на саморефлексію якоісь людини. Коли думки перескакують з однієї думки на іншу, коли розумієш, що немає в житті чорного і білого, а всі події можна інтерпретувати зовсім по-різному. Дуже незвичайна книга, бо в ній нема чіткого сюжету, і тяжко сказати, про що вона, але її можна перечитувати як книгу філософських думок, і завжди знаходити щось нове для себе. Вперше читаю цього автора, але тепер точно можу сказати, що буду читати його інші книжки.
July 20, 2023
Така маленька книга, але так довго і важко читається. Дуже важко було змусити себе її читати. Можливо в мене не той настрій і час був для неї, але книга мені не сподобалась. Основна думка зрозуміла, але реалізація не зайшла. Видно що автор хотів зробити беземоційний виклад певною особливістю, але по суті вся історія вийшла сухою, не викликає ніякого інтересу і не затягує. Опис книги зацікавлює набагато більше ніж реальний сюжет.
June 15, 2025
Вкотре переконуюсь, як я люблю малу прозу. Стільки ж сенсів і роздумів можна умістити у 130 сторінкову оповідь, як стислість допомагає фантазувати з формою, до того ж роблячи це настільки мелодійною, чуттєвою та чіпкою мовою!
Я, чесно кажучи, була здивована зрозуміти, що ця книга від українського автора. Примірник потрапив до мене досить випадково, я без анотації почала одразу читати і на декілька годин буквально випала і поринула у неймовірну історію про одного чоловіка, який прожив довге, насичене та різнопланове життя. Воно було настільки багатогранне, що й сам автор сумнівається в тому, чи є Родвел однією людиною, чи радше його тіло було вмістилищем для декількох абсолютно цілісних, але різних особистостей.
Вважаю, що цю книгу потрібно прочитати залпом, а потім повертатися до неї декілька разів впродовж життя. ЇЇ основна краса — змога показати плинність життя, тривкість спогадів, зміну особистості та ставлення до цих змін. По ходу тексту ви безліч разів зачіпатиметесь об власні роздуми про різні «ери» свого життя, сміятиметеся від того, як майстерно автор зміг передати двома реченнями те відчуття, яке крутилося у вас на язиці, але ви ніяк не могли його описати та зупинитися на кожній сторінці обдумати думку, чи вона вам резонує.
Книга неймовірна добра, дещо меланхолійна, як спокійний теплий дощ посеред літа. Якщо попередня мала проза, яку я читала, була відверто сатиричною за своїм характером, і використовувала свою лаконічність як зброю, то тут Іван Байдак залишається лаконічним, щоб дати вам, як читачеві, змогу самостійно дещо додумати в цій історії, а що важливіше — дає простір задуматися над плинністю власного життя та спогадів, які набуло ваше тіло впродовж нього
Я, чесно кажучи, була здивована зрозуміти, що ця книга від українського автора. Примірник потрапив до мене досить випадково, я без анотації почала одразу читати і на декілька годин буквально випала і поринула у неймовірну історію про одного чоловіка, який прожив довге, насичене та різнопланове життя. Воно було настільки багатогранне, що й сам автор сумнівається в тому, чи є Родвел однією людиною, чи радше його тіло було вмістилищем для декількох абсолютно цілісних, але різних особистостей.
Вважаю, що цю книгу потрібно прочитати залпом, а потім повертатися до неї декілька разів впродовж життя. ЇЇ основна краса — змога показати плинність життя, тривкість спогадів, зміну особистості та ставлення до цих змін. По ходу тексту ви безліч разів зачіпатиметесь об власні роздуми про різні «ери» свого життя, сміятиметеся від того, як майстерно автор зміг передати двома реченнями те відчуття, яке крутилося у вас на язиці, але ви ніяк не могли його описати та зупинитися на кожній сторінці обдумати думку, чи вона вам резонує.
Книга неймовірна добра, дещо меланхолійна, як спокійний теплий дощ посеред літа. Якщо попередня мала проза, яку я читала, була відверто сатиричною за своїм характером, і використовувала свою лаконічність як зброю, то тут Іван Байдак залишається лаконічним, щоб дати вам, як читачеві, змогу самостійно дещо додумати в цій історії, а що важливіше — дає простір задуматися над плинністю власного життя та спогадів, які набуло ваше тіло впродовж нього
July 23, 2024
Дивна, не схожа ні на одну з раніше мною прочитаних, книга. Не «відпускала» вона мене під час читання і тримає досі….
Я побачила в повісті історію самотнього чоловіка старшого віку, який розірвав останні ниточки, що пов’язували його з попереднім життям. Який знаходиться в психіатричній лікарні і осторонь, з боку, згадує і аналізує все своє життя.
І саме ця частина книги стала мені набагато цікавішою, ніж та, розрекламована, описана в анотації, коли головний герой знаходить рукопис і т.д. В другій частині книги я побачила лише критику і аналіз знайдених текстів.
***********
* Сутність життя найкраще передає кардіограма, хвилясті стрибки серця – органа, що підтримує стан нашої життєдіяльності, - демонструють сумбур, непостійність, неконтрольованість життєвих перипетій, тому часто омріяна стабільність у цій графіці була би прямою лінією, тобто смертю.
* У тебе давно не було справжніх розмов – тих, де ти намагаєшся наполягти на своєму чи зрозуміти суть позицій співрозмовника.
* Життя проходить у прогресії стрімкого накопичення, а згодом – поступового збуту.
Я побачила в повісті історію самотнього чоловіка старшого віку, який розірвав останні ниточки, що пов’язували його з попереднім життям. Який знаходиться в психіатричній лікарні і осторонь, з боку, згадує і аналізує все своє життя.
І саме ця частина книги стала мені набагато цікавішою, ніж та, розрекламована, описана в анотації, коли головний герой знаходить рукопис і т.д. В другій частині книги я побачила лише критику і аналіз знайдених текстів.
***********
* Сутність життя найкраще передає кардіограма, хвилясті стрибки серця – органа, що підтримує стан нашої життєдіяльності, - демонструють сумбур, непостійність, неконтрольованість життєвих перипетій, тому часто омріяна стабільність у цій графіці була би прямою лінією, тобто смертю.
* У тебе давно не було справжніх розмов – тих, де ти намагаєшся наполягти на своєму чи зрозуміти суть позицій співрозмовника.
* Життя проходить у прогресії стрімкого накопичення, а згодом – поступового збуту.
April 23, 2022
Коротко: водичка
Як ця повість потрапила в мій список до читання? Найімовірніше, через назву серед новинок сучукрліту. І назва, справді, класна.
Центральна тема всієї повісті - взяти похідну від інтегральної функції особистості впродовж життя - розбити його на етапи, називати їх окремими персоналіями. Цікава ідея - автор читає свій щоденник з молодості, і аналізує його наче зі сторони.
Твір, в цьому вимірі, є саморефлексією (з двома рівнями вкладеності). Повільною, спокійною течією повість добігла до кінця, з доволі шаблонним завершенням.
Автор, за власним твердженням, експериментує зі стилістикою. Один з таких експериментів - використання жанрових шаблонів поряд з мета-поглядом на них же, у знайденому рукописі.
І окремо про книжковий маркетинг. Книжка гарно оформлена, і зверстана. 140 сторінок грубого паперу великим шрифтом з пробілами між абзацами. З формою все ок. Що ж до змісту, то маємо посередній твір, штучно розтягнутий до окремого видання.
Як ця повість потрапила в мій список до читання? Найімовірніше, через назву серед новинок сучукрліту. І назва, справді, класна.
Центральна тема всієї повісті - взяти похідну від інтегральної функції особистості впродовж життя - розбити його на етапи, називати їх окремими персоналіями. Цікава ідея - автор читає свій щоденник з молодості, і аналізує його наче зі сторони.
Твір, в цьому вимірі, є саморефлексією (з двома рівнями вкладеності). Повільною, спокійною течією повість добігла до кінця, з доволі шаблонним завершенням.
Автор, за власним твердженням, експериментує зі стилістикою. Один з таких експериментів - використання жанрових шаблонів поряд з мета-поглядом на них же, у знайденому рукописі.
І окремо про книжковий маркетинг. Книжка гарно оформлена, і зверстана. 140 сторінок грубого паперу великим шрифтом з пробілами між абзацами. З формою все ок. Що ж до змісту, то маємо посередній твір, штучно розтягнутий до окремого видання.
October 22, 2023
Це книжка яку я можу назвати «book of the soul»😅, я впевнена, що буду неодноразово повертатись і перечитувати багато моментів, вона начебто психолог, цікаві питання які постають у цій повісті, ніяк не виходять у мене з голови, я весь час думаю про неї, весь час хочеться відкрити та перечитати, можливо, якось по-іншому подивитися на те чи інше судження, ідея яка постає в кінцевій частині, змушує зробити те саме, що і сам герой.
August 5, 2023
Життєпис середньостатистичної людини. Без зайвих відгалуджень і лірики, без зайвих напавлень у будь-які напрямки думки. Ви просто маєте можливість самостійно додумати, зробити висновки. Самостійно прийняти рішення як ставитись до героя.
Хоч я не є фанатом подібного жанру - прочитала цю книгу за один присіст. Жодний абзац не викликав запинки.
Хоч я не є фанатом подібного жанру - прочитала цю книгу за один присіст. Жодний абзац не викликав запинки.
January 3, 2025
Мені сподобалось як автор пише: опис приміщень, емоцій, переживань, як передає атмосферу життя героя. От дуже сподобалось. Але я так і не зрозумів задумки: чи це одна людина, чи декілька? Якщо одна, то чому варто нього то в першій особі пише автор, то в третій? Задумка якась є, але до мене і вона не дійшла :)
This entire review has been hidden because of spoilers.
March 26, 2021
Досить цікава історія, котра викликала певні особисті рефлексії. Читалась дуже легко і швидко, приємна мова автора, філософія.
Тут немає напруги та сюжетного твісту. Втім, саме цього мені і не вистачило...
Загалом книга залишила приємний післясмак.
Тут немає напруги та сюжетного твісту. Втім, саме цього мені і не вистачило...
Загалом книга залишила приємний післясмак.
September 14, 2021
Книга, для легкого читанння. В деяких місцях трохи не зрозуміла задумка автора, але дуже сподобалась манера написання тексту. Гарно підходить для читання в потязі, або в проміжках між важкими текстами.
January 26, 2023
Молодість та зрілість, зацікавленність та досвід … Всі ми змінюємось залежно від оточення, мови спілкування, переймаючи ознаки того часу та культури де ми є саме зараз. Гарна книга для розуміння свого шляху, і для виявлення своїх справжніх потреб.
September 2, 2023
Дуже дивна книга, я фактично не зрозуміла що автор нею хотів сказати, можливо не зрозуміла його ходу думки загалом? Історії в історіях, але тим не менш певні думки, компоненти її мене зачепили і я лишила в ній купу стікерів...
March 20, 2020
Варта перчитання, легка проза. І потішно вводить в транс із самоаналізу і самокопання. А що якби? Треба не забути її перечитати ще раз.
August 12, 2021
одна з філософських книг про пошук себе, про споглядання себе в минулому як іншої особи, яка носить твоє ім'я. радила б читати лише коли позитивний настрій
June 21, 2025
Дуже дивна книжка, трохи нагадує Борхеса за стилем
September 23, 2024
Книга не викликає емоцій. Автор, напевно, зробив так спеціально, але мені таке не заходить, вода водою. Особливо цінних думок для себе не знайшла. Іронічно було читати роздуми автора на тему що таке цікавий текст, при цьому ця книга - рівно навпаки.
Інколи взагалі здавалося, що читаю біографію в википедії, а то й чийсь некролог.
Найкраще в цій книзі те, що вона швидко закінчилася.
Інколи взагалі здавалося, що читаю біографію в википедії, а то й чийсь некролог.
Найкраще в цій книзі те, що вона швидко закінчилася.
May 7, 2023
"...ми можемо бути різними в уяві інших людей, а потім, залежно від іхніх рефлексій, втрачаємо власну ідентичність. Кожна людина сприймає нас у розрізі особистого спілкування, тому ми буваємо іншими, але це лише моделі поведінки - зовсім не персоналії. Різні здогадки, чутки, плітки, факти формують певний образ. Але не можна знати про людину все, що хотілося б, і важко довіряти тому, доказів чого особисто не отримано. Як наслідок, ці враження бувають здебільшого хибними. Як правило, частіше вони пам'ятають тебе такою людиною, якої більше немає".
Чоловік з моїм іменем. Іван Байдак
Книгу Байдака нелегко осягнути, тому що це щось особисте. Не обов'язково для автора, бо на одній з останніх сторінок він пише, що в них "нічого спільного". Цей текст особистий для наратора. Він складений з нерівних записів з відсиланням до розрізнених нотаток та загадкових рукописів. Розповідач прожив левову частку свого життя, від якого у підсумку залишилося небагато. Всі події "перетравлені" роками і від них залишився один скелет. Є тільки низка записів, будинок, який треба продати, та найяскравіше враження від пошуків невідомого автора неопублікованих романів.
Чоловік з моїм іменем. Іван Байдак
Книгу Байдака нелегко осягнути, тому що це щось особисте. Не обов'язково для автора, бо на одній з останніх сторінок він пише, що в них "нічого спільного". Цей текст особистий для наратора. Він складений з нерівних записів з відсиланням до розрізнених нотаток та загадкових рукописів. Розповідач прожив левову частку свого життя, від якого у підсумку залишилося небагато. Всі події "перетравлені" роками і від них залишився один скелет. Є тільки низка записів, будинок, який треба продати, та найяскравіше враження від пошуків невідомого автора неопублікованих романів.
November 23, 2020
Існує думка, що Іван Байдак - любовний письменник. Напевне це завдяки роману «Особисто я - особисто тобі», або збірці оповідань «Тіні наших побачень». Насправді і передусім творчість Івана Байдака пронизана тонким психологічним аналізом. І його повість «Чоловік з моїм іменем» - яскравий приклад соціально-психологічної прози.
У книзі дія відбувається в США, де головний герой натрапляє на рукописи й прагне дізнатися хто автор і також починає аналізувати своє життя. Текст насичений рольовими іграми, своєрідними персонажами, спробами самоусвідомлення і намаганням розібратися у минулому, і загалом - цікавими роздумами та ідеями.
У книзі дія відбувається в США, де головний герой натрапляє на рукописи й прагне дізнатися хто автор і також починає аналізувати своє життя. Текст насичений рольовими іграми, своєрідними персонажами, спробами самоусвідомлення і намаганням розібратися у минулому, і загалом - цікавими роздумами та ідеями.
Displaying 1 - 29 of 29 reviews