What do you think?
Rate this book
Little Bird
Little Bird: The Fight for Elder's Hope
Award-winning filmmaker Darcy Van Poelgeest teams up with Angoulême nominated artist Ian Bertram to bring you the highly acclaimed dystopian sci-fi, Little Bird.
With the same limitless scope as Star Wars, and the social-political explorations of A Handmaid's Tale, Little Bird tells the story of a young resistance fighter battling against an oppressive American Empire while searching for her own identity in a world on fire. A gorgeously illustrated epic where one girl risks everything to save her people, their land, and the freedom they so desperately deserve.
Collects Little Bird #1-5.
With the same limitless scope as Star Wars, and the social-political explorations of A Handmaid's Tale, Little Bird tells the story of a young resistance fighter battling against an oppressive American Empire while searching for her own identity in a world on fire. A gorgeously illustrated epic where one girl risks everything to save her people, their land, and the freedom they so desperately deserve.
Collects Little Bird #1-5.
200 pages, Hardcover
First published November 20, 2019
38 people are currently reading
1297 people want to read
About the author
Darcy Van Poelgeest
34 books45 followersDarcy is a multi-award winning writer and director living in Vancouver, B.C. His film work has screened internationally at festivals, broadcast on TV, shown in galleries, and become a best seller on iTunes. His debut comic series LITTLE BIRD (2019) is out now from Image Comics & Glènat Editions.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 378 reviews
April 30, 2021
“Save the people. Free the north. Save the land. Save the world.”
Little Bird is the first volume of a dystopian science fiction/fantasy comics series by Darcy Van Poelgeest, his first comics series, and Ian Bertram, with colorist Matt Hollingsworth. Little Bird is a young, small, girl, indigenous, bird-like, born into war, her mother kidnapped by the opposition, and so she works to find her mother, join the resistance and find out who she is. The setting is Canada, at war with the United Nations of America, a theocracy called The New Vatican based in what appears to be something suspiciously like The Roman Catholic Church.
In case you’re wondering about the level of criticism leveled against said Church here, the first image we see of The Bishop is of him bathing in a tub filled not with water, not even with milk, but blood. You ask where the rage is in the arts about the current rise of fascism in the world? Well, in this one there is a lot of rage. No Gandhian non-violence in this imagined future.
“I was lost in the thickening shadows of civilization, in the vacuum that hope had left behind. But I had to keep going, if not for myself, but for you.”
The US-Canada conflict in this book reminds me of Brian Vaughn’s one-off science fiction volume We Stand Guard, where the USA is at war with Canada over water rights, but this is deeper, more serious, less Vaughn-style jokey. More righteous wrath. It bears closest comparison to Monstress, with its strong girl character, a search for parents, war, ultra-violence, the peripheral presence of strange creatures, that fantasy feel that you are living within its dream-state. With all the blood, and the surprising loss of favorite characters (hey, I didn’t tell you whom!) it also reminded me of Game of Thrones (I’m just warning you), but without the sex.
“A story about my mother, father, and everyone else who tried to kill me”--Little Bird
In its take on how children are inculcated into the Church/Nation State, taken from their parents, there are direct references to the hideous history in the US and Canada of first stealing indigenous land and then stealing Indigenous children from the parents, imprisoning them in school settings to attempt to make them into white people, non-Indian. something addressed in the recent Truth and Reconciliation Commission hearings in Canada (not in the US; we don’t apologize for anything we do). In its resistance to government and church control of bodies and minds, it also reminded me of both The Handmaid’s Tale and Philip Pullman’s His Dark Materials.
“Right now it’s up to us to save the world. . . Save yourself first and then maybe you can save the world.”
Is it relevant to today? We see in this story the insistence by the state in dark (theology-based)-“science.” We may be able to see some reflection in the tale on the rise of theocracy as we observe with shock and horror at the nearly unified agreement by American evangelical Christians (81% of those identified as evangelical voted for Trump), that Trump is Chosen, like the Pope, by God; the most recent to claim this is one of 45’s Holy Men, Rick Perry.
“Life itself is not enough. We want a life worth living.”
I have been waiting for an explosion of comics/literature about climate change, and this is one where the land and its desecration figures in importantly. With massive sci-fi Star Wars-style battles, though with tentacles everywhere and dream art.
“There is a world within me. I am the land”—Little Bird
So: Little Bird, Tantoo, Axe, part of a fledgling, ragtag band of Canadian resistance. And if Monstress is into cats, Little Bird is into owls. Why? Because owls are cool:
https://www.cnn.com/2019/12/18/us/owl...
I like it a lot and will read the next one for sure. It’s bloody, though, so be warned! But not bad for your first comics series volume, Darcy! :)
Little Bird is the first volume of a dystopian science fiction/fantasy comics series by Darcy Van Poelgeest, his first comics series, and Ian Bertram, with colorist Matt Hollingsworth. Little Bird is a young, small, girl, indigenous, bird-like, born into war, her mother kidnapped by the opposition, and so she works to find her mother, join the resistance and find out who she is. The setting is Canada, at war with the United Nations of America, a theocracy called The New Vatican based in what appears to be something suspiciously like The Roman Catholic Church.
In case you’re wondering about the level of criticism leveled against said Church here, the first image we see of The Bishop is of him bathing in a tub filled not with water, not even with milk, but blood. You ask where the rage is in the arts about the current rise of fascism in the world? Well, in this one there is a lot of rage. No Gandhian non-violence in this imagined future.
“I was lost in the thickening shadows of civilization, in the vacuum that hope had left behind. But I had to keep going, if not for myself, but for you.”
The US-Canada conflict in this book reminds me of Brian Vaughn’s one-off science fiction volume We Stand Guard, where the USA is at war with Canada over water rights, but this is deeper, more serious, less Vaughn-style jokey. More righteous wrath. It bears closest comparison to Monstress, with its strong girl character, a search for parents, war, ultra-violence, the peripheral presence of strange creatures, that fantasy feel that you are living within its dream-state. With all the blood, and the surprising loss of favorite characters (hey, I didn’t tell you whom!) it also reminded me of Game of Thrones (I’m just warning you), but without the sex.
“A story about my mother, father, and everyone else who tried to kill me”--Little Bird
In its take on how children are inculcated into the Church/Nation State, taken from their parents, there are direct references to the hideous history in the US and Canada of first stealing indigenous land and then stealing Indigenous children from the parents, imprisoning them in school settings to attempt to make them into white people, non-Indian. something addressed in the recent Truth and Reconciliation Commission hearings in Canada (not in the US; we don’t apologize for anything we do). In its resistance to government and church control of bodies and minds, it also reminded me of both The Handmaid’s Tale and Philip Pullman’s His Dark Materials.
“Right now it’s up to us to save the world. . . Save yourself first and then maybe you can save the world.”
Is it relevant to today? We see in this story the insistence by the state in dark (theology-based)-“science.” We may be able to see some reflection in the tale on the rise of theocracy as we observe with shock and horror at the nearly unified agreement by American evangelical Christians (81% of those identified as evangelical voted for Trump), that Trump is Chosen, like the Pope, by God; the most recent to claim this is one of 45’s Holy Men, Rick Perry.
“Life itself is not enough. We want a life worth living.”
I have been waiting for an explosion of comics/literature about climate change, and this is one where the land and its desecration figures in importantly. With massive sci-fi Star Wars-style battles, though with tentacles everywhere and dream art.
“There is a world within me. I am the land”—Little Bird
So: Little Bird, Tantoo, Axe, part of a fledgling, ragtag band of Canadian resistance. And if Monstress is into cats, Little Bird is into owls. Why? Because owls are cool:
https://www.cnn.com/2019/12/18/us/owl...
I like it a lot and will read the next one for sure. It’s bloody, though, so be warned! But not bad for your first comics series volume, Darcy! :)
December 28, 2019
Beautiful art can't save this cliche, religious war, psychedelic storyline. While the fights and overall atmosphere is cold and bitter and works for the brutality, and can be fun, the messy and not very interesting narrative becomes tedious to read through. While I appreciate going for something weird and different, I could't get behind this one at all. Awesome art but meh story with even more meh characters. A 2 out of 5.
April 30, 2020
A brutal, bloody dystopian comic about a religious version of the United States that has taken over Canada and the rebel who fights back. The future sci-fi designs remind me of Moebius with some body horror and David Lynch Dune thrown in. Ian Bertram's art is out there. It's not for everyone. I don't like everything he's done, but here I think it fits.
March 24, 2020
"People want something to hold onto and they'll make it up if they have to."
August 6, 2021
“I’m haunted by the dream.
Haunted by mother’s words.
By the flames that await us.
By all the things we say.
And the secrets we keep.
The world we leave behind.
It all calls our name.”
«Пташеня» — це перша збірка із п’яти випусків антиутопічної наукової-фантастики, яка вийшла у видавництві Image Comics, а зараз, завдяки видавництву Видавництво, вийшло й українською мовою. Автором мальопису є Дарсі ван Полґіст (Darcy Van Poelgeest), художником — Ієн Бетрам (Ian Bertram), а колорист — Метт Голлінґсворс (Matt Hollingsworth). Чому я впевнений, що це тільки перша збірка, бо, окрім того, що наприкінці цього коміксу маємо натяки на продовження, то вже на офіційних сторінках у соцмережах показали чорно-білу сторінку прийдешнього випуску. «Патшеня» можна сміливо назвати саме інді-коміксом і ця історія точно не претендує на велику популярність, що і свідчать невисокі оцінки від читачів. Та все ж перші випуски розліталися досить швидко і видавництво робило нові наклади через цю увагу до нього. Дарсі ван Полґіст та Ієн Бертрам узагалі новачки в комікс індустрії та саме зі своїм свіжим баченням вони змогли створити непересічну історію, яка точно запам’ятається своєю унікальністю. А чи сподобається вона, то вже інша справа.
Коли я говорив про те, що Дарсі ван Полґіст є новачком у створенні графічних історій, то упустив момент, що це його перший мальопис, а сам він прийшов із кіноіндустрії. І цей досвід у його житті вплинув тільки позитивно на сюжет «Пташеня», бо він знає, коли історію потрібно уповільнити, коли додати драматизму, шокуючих ефектів, кривавих бійок чи філософських роздумів. Полґіст зумів створити унікальний сюрреалістичний світ до якого він підійшов особливо уважно, зосередившись на деталях, які змусять вірити у можливість розвитку таких подій у нашій історії.
Світ «Пташеня» потопає у фанатичній, жорстокій та кривавій війні. З одного боку конфлікту, перебуває теократична й тоталітарна держава — Американська імперія чи іншими словами Організація Об’єднаних Націй Америки. Правлячим центром цієї теократичної держави є церква, яка називає себе Новим Ватиканом із власними лозунгами, віруванням та ритуалами. Так само, як і в римо-католицькій церкві, у Новому Ватикані на верхівці влади є Папа, але із викривленим баченням сталості релігійного устрою. Тому прибічники цієї «нової церкви» є банально релігійними фанатиками, які бездумно ідуть вбивати задля звеличення їхнього бога. Відразу можна побудувати аналогію із середньовічними хрестовими походами, які супроводжувалися знищенням єретиків. А все задля звільнення Святої Землі. Одним із лозунгів Папи є якраз звільнення єретицьких земель та покарання грішників, щоби побудувати щасливу та праведну нову країну.
З іншого боку конфлікту, маємо рух опору, який захищає свої корінні землі Канади вже безліч років. Лідеркою армії цих етнічних племен є Танту, яка заохочує та мотивує дружні війська йти в бій та проливати кров для захисту своєї території. Початок історії переносить у час, де перед одним із важливих боїв, якраз саме Танту виголошує свою промову, а опісля ховає свою донечку в бункер, щоб захистити від прийдешніх жорстоких подій. Ось так ми і знайомимося із головною героїнею мальопису — Пташеня, залишеною на самоті матір’ю для її ж блага. Але чи, справді, це так, адже ця маленька дівчинка народилася під час кривавої війни. Можливо вона створена саме для війни…
За кілька днів, Пташеня, нарешті, вирішує вибратися зі сховища й розуміє, що бій виявився фатальним для них, а вона опинилася поміж згарища та безлічі трупів. Але дівчинка не може просто здатися, адже в душі є борчинею, тому твердо вирішує продовжити справу матері — далі обстоювати права на етнічні землі від північних загарбників. І перша ціль — знайти відомого колись воїна-берсерка Сокиру, що перебуває у в’язниці для генетично-модифікованих створінь із назвою Північна Варта. І цей хлопака має допомогти їй згуртувати залишки опору та дати останній бій цій фанатичній наволочі із Нового Ватикану.
Полґіст до деталей продумав цей фантастичний світ із ворогуючими фракціями, не тривіальними персонажами, вражаючими поворотами, але для повноцінного занурення в цю історію не вистачає розповісти про художню роботу Ієна Бертрама. Цей художник тільки починає робити кроки в комікс індустрії, але вже в дуеті із Пітером Томасі, створив унікальний мальопис «Будинок покаяння» («House of Penance»), де сильно відчувається його власний стиль. Звісно, можна ще пригадати веб-комікс «Хлопчаки Боурі: Наші батьки» («Bowery Boys: Our Fathers»), але якщо говорити саме про друковані примірники, то це перший повноцінний мальопис, який довірили художнику. Також потрібно виділити окремі випуски онґоїнгів «Детективні Комікси» («Detective Comics») чи «Бетмен Вічний» («Batman Eternal»), де він був запрошеним художником. Навіть ці його роботи суттєво відрізняються на тлі інших художників бет-лінійок і там теж видно схожий стиль малюнку, який маємо у «Пташеня».
Малюнок Ієна Бертрама чимось нагадує Тредда Мура (Tradd Moore), який малював, до речі, одну з альтернативних обкладинок до цього коміксу, чи Джефа Деррова (Geof Darrow), хоча в останнього гіперболізована деталізація на відміну від американця. І все-таки, тут вбачається вплив французького художника Мебіуса (Moebius). Але Ієн Бертрам до кінця витримує свій індивідуальний стиль, який характеризується плавними хвилястими й закрученими лініями контуру, де малюнок часто оздоблений рясними крапчастими тонкими лініями, що трішки може нагадати канадського художника Дейва Купера (Dave Cooper).
«Пташеня» — це той випадок, де сценарист і художники, таке враження, злилися воєдино, бо цей гротескний малюнок Яна Бертрама разом із кольорами чудового Метта Голлінґсворса ідеально пасують цьому сюрреалістичному світу.
Але поміж красивого, хоча й жорстокого, світу і феноменального малюнку, ця історія саме про те, як загубленій душі знайти себе поміж навколишніх негараздів, запалити іскру життя поміж неоднозначності нового дня. Інколи тобі приходиться випустити того звіра із середини, щоб він знищував фізично всіх навколо, бо іншого виходу немає. Тільки жорстокість може породити спокій та мир. А на противагу пошукам відповідей щодо існування та цілей людини, автор висміює бездумний фанатизм, але не тільки у релігійному аспекті, але й в інших його проявах. Адже коли просто слідуємо за чимось підсилені сумнівними словами інших, то часто забуваємо про наслідки наших дій.
На останок хочу розказати про українське видання, яке має цікаві аспекти. Перше, що потрібно згадати — що на відміну від американського гарду, у нас є аж два варіанти обкладинки. Мінімалістична біла, яка мені подобається більше та темна із насиченими червоними елементами (кишками), що додає ефектного вигляду. Між цими чудовими виданнями мій вибір впав на темну, адже білу я вже мав англійською мовою. Друге, на що вартує звернути увагу — локалізована назва на обкладинці, адже це єдине видання у світі, де дозволили змінити назву з англійської на мову країни, у якій видається мальопис. Це круто!
Щодо формату видання, то завширшки воно таке ж, як і американське, тільки висота менша приблизно на один сантиметр. Наповнення додатковими матеріалами майже однакове, тільки в українському примірнику немає галереї обкладинок. Шкода, бо там є, справді, цікави екземпляри. Щодо сторінок, то в нас сторінки товстіші трішки, тому сама книга значно грубша за свою американську сестру. І ще потрібно згадати про колір, адже папір, який використовує «Видавництво» не є глянцевим, тому насиченість кольорів та саме насиченість чорного кольору не є аж таким сильним, якби хотілося. Але, з іншого боку, на сторінках не залишаються відбитки від пальців. Це звісно смак кожної людини, але мені кольори подобаються більше саме в американському примірнику.
Інді комікси характеризуються саме тим, що вони не можуть подобатися усім. Це, як андерґраундове кіно — тобі подобається або ні. Та все ж, якщо історія у багатьох може залишити двоякі відчуття, то малюнок, безумовно, заслуговує великих похвал. Підбиваючи підсумки скажу, що цей мальопис без сумніву не можна радити усім, але на нього потрібно звернути особливу увагу.
***
“Мене звуть Пташеня і це історія мого життя. Та моєї смерті.
Історія про мою матір, мого батька та всіх інших, хто намагався мене вбити.
Про те, щоб прокидаєшся і усвідомлюєш, що часом боротьба стає важливішою за те, за що борешся.
Про людей, яких я зустрічала на своєму шляху, і про тих, яких ніколи достоту не знала.
Але понад усе вона про всепоглинну природу вогню. Та мрії, які ми народжуємо з попелу.”
Haunted by mother’s words.
By the flames that await us.
By all the things we say.
And the secrets we keep.
The world we leave behind.
It all calls our name.”
«Пташеня» — це перша збірка із п’яти випусків антиутопічної наукової-фантастики, яка вийшла у видавництві Image Comics, а зараз, завдяки видавництву Видавництво, вийшло й українською мовою. Автором мальопису є Дарсі ван Полґіст (Darcy Van Poelgeest), художником — Ієн Бетрам (Ian Bertram), а колорист — Метт Голлінґсворс (Matt Hollingsworth). Чому я впевнений, що це тільки перша збірка, бо, окрім того, що наприкінці цього коміксу маємо натяки на продовження, то вже на офіційних сторінках у соцмережах показали чорно-білу сторінку прийдешнього випуску. «Патшеня» можна сміливо назвати саме інді-коміксом і ця історія точно не претендує на велику популярність, що і свідчать невисокі оцінки від читачів. Та все ж перші випуски розліталися досить швидко і видавництво робило нові наклади через цю увагу до нього. Дарсі ван Полґіст та Ієн Бертрам узагалі новачки в комікс індустрії та саме зі своїм свіжим баченням вони змогли створити непересічну історію, яка точно запам’ятається своєю унікальністю. А чи сподобається вона, то вже інша справа.
Коли я говорив про те, що Дарсі ван Полґіст є новачком у створенні графічних історій, то упустив момент, що це його перший мальопис, а сам він прийшов із кіноіндустрії. І цей досвід у його житті вплинув тільки позитивно на сюжет «Пташеня», бо він знає, коли історію потрібно уповільнити, коли додати драматизму, шокуючих ефектів, кривавих бійок чи філософських роздумів. Полґіст зумів створити унікальний сюрреалістичний світ до якого він підійшов особливо уважно, зосередившись на деталях, які змусять вірити у можливість розвитку таких подій у нашій історії.
Світ «Пташеня» потопає у фанатичній, жорстокій та кривавій війні. З одного боку конфлікту, перебуває теократична й тоталітарна держава — Американська імперія чи іншими словами Організація Об’єднаних Націй Америки. Правлячим центром цієї теократичної держави є церква, яка називає себе Новим Ватиканом із власними лозунгами, віруванням та ритуалами. Так само, як і в римо-католицькій церкві, у Новому Ватикані на верхівці влади є Папа, але із викривленим баченням сталості релігійного устрою. Тому прибічники цієї «нової церкви» є банально релігійними фанатиками, які бездумно ідуть вбивати задля звеличення їхнього бога. Відразу можна побудувати аналогію із середньовічними хрестовими походами, які супроводжувалися знищенням єретиків. А все задля звільнення Святої Землі. Одним із лозунгів Папи є якраз звільнення єретицьких земель та покарання грішників, щоби побудувати щасливу та праведну нову країну.
З іншого боку конфлікту, маємо рух опору, який захищає свої корінні землі Канади вже безліч років. Лідеркою армії цих етнічних племен є Танту, яка заохочує та мотивує дружні війська йти в бій та проливати кров для захисту своєї території. Початок історії переносить у час, де перед одним із важливих боїв, якраз саме Танту виголошує свою промову, а опісля ховає свою донечку в бункер, щоб захистити від прийдешніх жорстоких подій. Ось так ми і знайомимося із головною героїнею мальопису — Пташеня, залишеною на самоті матір’ю для її ж блага. Але чи, справді, це так, адже ця маленька дівчинка народилася під час кривавої війни. Можливо вона створена саме для війни…
За кілька днів, Пташеня, нарешті, вирішує вибратися зі сховища й розуміє, що бій виявився фатальним для них, а вона опинилася поміж згарища та безлічі трупів. Але дівчинка не може просто здатися, адже в душі є борчинею, тому твердо вирішує продовжити справу матері — далі обстоювати права на етнічні землі від північних загарбників. І перша ціль — знайти відомого колись воїна-берсерка Сокиру, що перебуває у в’язниці для генетично-модифікованих створінь із назвою Північна Варта. І цей хлопака має допомогти їй згуртувати залишки опору та дати останній бій цій фанатичній наволочі із Нового Ватикану.
Полґіст до деталей продумав цей фантастичний світ із ворогуючими фракціями, не тривіальними персонажами, вражаючими поворотами, але для повноцінного занурення в цю історію не вистачає розповісти про художню роботу Ієна Бертрама. Цей художник тільки починає робити кроки в комікс індустрії, але вже в дуеті із Пітером Томасі, створив унікальний мальопис «Будинок покаяння» («House of Penance»), де сильно відчувається його власний стиль. Звісно, можна ще пригадати веб-комікс «Хлопчаки Боурі: Наші батьки» («Bowery Boys: Our Fathers»), але якщо говорити саме про друковані примірники, то це перший повноцінний мальопис, який довірили художнику. Також потрібно виділити окремі випуски онґоїнгів «Детективні Комікси» («Detective Comics») чи «Бетмен Вічний» («Batman Eternal»), де він був запрошеним художником. Навіть ці його роботи суттєво відрізняються на тлі інших художників бет-лінійок і там теж видно схожий стиль малюнку, який маємо у «Пташеня».
Малюнок Ієна Бертрама чимось нагадує Тредда Мура (Tradd Moore), який малював, до речі, одну з альтернативних обкладинок до цього коміксу, чи Джефа Деррова (Geof Darrow), хоча в останнього гіперболізована деталізація на відміну від американця. І все-таки, тут вбачається вплив французького художника Мебіуса (Moebius). Але Ієн Бертрам до кінця витримує свій індивідуальний стиль, який характеризується плавними хвилястими й закрученими лініями контуру, де малюнок часто оздоблений рясними крапчастими тонкими лініями, що трішки може нагадати канадського художника Дейва Купера (Dave Cooper).
«Пташеня» — це той випадок, де сценарист і художники, таке враження, злилися воєдино, бо цей гротескний малюнок Яна Бертрама разом із кольорами чудового Метта Голлінґсворса ідеально пасують цьому сюрреалістичному світу.
Але поміж красивого, хоча й жорстокого, світу і феноменального малюнку, ця історія саме про те, як загубленій душі знайти себе поміж навколишніх негараздів, запалити іскру життя поміж неоднозначності нового дня. Інколи тобі приходиться випустити того звіра із середини, щоб він знищував фізично всіх навколо, бо іншого виходу немає. Тільки жорстокість може породити спокій та мир. А на противагу пошукам відповідей щодо існування та цілей людини, автор висміює бездумний фанатизм, але не тільки у релігійному аспекті, але й в інших його проявах. Адже коли просто слідуємо за чимось підсилені сумнівними словами інших, то часто забуваємо про наслідки наших дій.
На останок хочу розказати про українське видання, яке має цікаві аспекти. Перше, що потрібно згадати — що на відміну від американського гарду, у нас є аж два варіанти обкладинки. Мінімалістична біла, яка мені подобається більше та темна із насиченими червоними елементами (кишками), що додає ефектного вигляду. Між цими чудовими виданнями мій вибір впав на темну, адже білу я вже мав англійською мовою. Друге, на що вартує звернути увагу — локалізована назва на обкладинці, адже це єдине видання у світі, де дозволили змінити назву з англійської на мову країни, у якій видається мальопис. Це круто!
Щодо формату видання, то завширшки воно таке ж, як і американське, тільки висота менша приблизно на один сантиметр. Наповнення додатковими матеріалами майже однакове, тільки в українському примірнику немає галереї обкладинок. Шкода, бо там є, справді, цікави екземпляри. Щодо сторінок, то в нас сторінки товстіші трішки, тому сама книга значно грубша за свою американську сестру. І ще потрібно згадати про колір, адже папір, який використовує «Видавництво» не є глянцевим, тому насиченість кольорів та саме насиченість чорного кольору не є аж таким сильним, якби хотілося. Але, з іншого боку, на сторінках не залишаються відбитки від пальців. Це звісно смак кожної людини, але мені кольори подобаються більше саме в американському примірнику.
Інді комікси характеризуються саме тим, що вони не можуть подобатися усім. Це, як андерґраундове кіно — тобі подобається або ні. Та все ж, якщо історія у багатьох може залишити двоякі відчуття, то малюнок, безумовно, заслуговує великих похвал. Підбиваючи підсумки скажу, що цей мальопис без сумніву не можна радити усім, але на нього потрібно звернути особливу увагу.
***
“Мене звуть Пташеня і це історія мого життя. Та моєї смерті.
Історія про мою матір, мого батька та всіх інших, хто намагався мене вбити.
Про те, щоб прокидаєшся і усвідомлюєш, що часом боротьба стає важливішою за те, за що борешся.
Про людей, яких я зустрічала на своєму шляху, і про тих, яких ніколи достоту не знала.
Але понад усе вона про всепоглинну природу вогню. Та мрії, які ми народжуємо з попелу.”
May 17, 2020
A bunch of unlikeable people take turns killing each in this very, very Euro sci-fi gorefest. I like gorefests, but I really, really hate Euro sci-fi with its purposely obtuse storytelling and fever dream imagery. Yeah, yeah, I know this particular book is by Canadians, but they acknowledge the Moebius influence that is soaked into every page.
And, yeah, I don't like Moebius. Get over it.
And, yeah, I don't like Moebius. Get over it.
April 6, 2021
«Пташеня» лише нещодавно вийшло, а його вже можна сватати в найпиздатіші комікси видані українською цього року. Я багато що чув про нього, але малюнок викликав сильний скептицизм.
Це історія про малу дівчину, що опиняється втягнутою у боротьбу між тоталітарною релігійною машиною, яка прагне встановити свій контроль над усім світом, та повстанцями. Ті ж, в свою чергу, боряться за свободу від їбанутої системи, яку їм хочуть нав'язати. Читача закидають у момент, що передує битві за рідне місто Пташеняти і буквально з перших сторінок головна героїня лишається сама. Все, що в неї є – настанови матері, тому вона починає їм слідувати, бо більше нічого не залишається робити, коли навколо купа трупів і немає жодного дорослого, кого можна було б попросити про допомогу. Протягом своєї мандрівки Пташеня пройде шлях від малої дівчинки (хоча й добре тренованої), яка слідує чужим настановам до повноцінної дійової особи, яка сама вершить свою долю.
Найкрутіша шняга, яка вдалася авторам – це створити світ, у який легко віриться. Нібито нам не дають великої кількості деталей та опису правил цього світу, але все одно відчувається його реальність. І на додачу до цього ми маємо купку добре прописаних персонажів. Єдине, чого тут не завезли – це нормальної масовки та другорядних героїв. Але це можна пробачити, зважаючи на те, як пиздато вийшло все інше.
Малюнок досить специфічний. Мені він чимось нагадує пиздопротивні мені мультики на кшталт «Справжніх монстрів», які коли по ICTV показували. Але саме тут він дуже пиздяцьки заходить. Кишки кров, бруд та уйобіщність деяких персонажів ідеально передані таким стилем малюнку. Окрім того, тут дуже хороша деталізація, та ще й є пасхалки сховані в цих деталях (наприклад в цьому коміксі є Супермен). В структурі фреймів нічого неординарного немає, але класичний стиль, обраний авторами, використаний якнайкраще.
Рекомендую всім. Це одна з найпиздатіших речей, що виходили українською.
Сюжет: 9/10
Малюнок: 9/10
Оцінка: 9/10
#ррцз #безцензури #комікс #коміксрецензія #фантастика #бруталька
Це історія про малу дівчину, що опиняється втягнутою у боротьбу між тоталітарною релігійною машиною, яка прагне встановити свій контроль над усім світом, та повстанцями. Ті ж, в свою чергу, боряться за свободу від їбанутої системи, яку їм хочуть нав'язати. Читача закидають у момент, що передує битві за рідне місто Пташеняти і буквально з перших сторінок головна героїня лишається сама. Все, що в неї є – настанови матері, тому вона починає їм слідувати, бо більше нічого не залишається робити, коли навколо купа трупів і немає жодного дорослого, кого можна було б попросити про допомогу. Протягом своєї мандрівки Пташеня пройде шлях від малої дівчинки (хоча й добре тренованої), яка слідує чужим настановам до повноцінної дійової особи, яка сама вершить свою долю.
Найкрутіша шняга, яка вдалася авторам – це створити світ, у який легко віриться. Нібито нам не дають великої кількості деталей та опису правил цього світу, але все одно відчувається його реальність. І на додачу до цього ми маємо купку добре прописаних персонажів. Єдине, чого тут не завезли – це нормальної масовки та другорядних героїв. Але це можна пробачити, зважаючи на те, як пиздато вийшло все інше.
Малюнок досить специфічний. Мені він чимось нагадує пиздопротивні мені мультики на кшталт «Справжніх монстрів», які коли по ICTV показували. Але саме тут він дуже пиздяцьки заходить. Кишки кров, бруд та уйобіщність деяких персонажів ідеально передані таким стилем малюнку. Окрім того, тут дуже хороша деталізація, та ще й є пасхалки сховані в цих деталях (наприклад в цьому коміксі є Супермен). В структурі фреймів нічого неординарного немає, але класичний стиль, обраний авторами, використаний якнайкраще.
Рекомендую всім. Це одна з найпиздатіших речей, що виходили українською.
Сюжет: 9/10
Малюнок: 9/10
Оцінка: 9/10
#ррцз #безцензури #комікс #коміксрецензія #фантастика #бруталька
August 1, 2022
Це комікс мав би сподобатися мені більше! Антиутопія, християнська диктатура, що винищує генномодифікованих людей, проти якось змагаються повстанці на півночі, в колишній Канаді, головна героїня - бойова дівчинка, яка продовжує справу матері - лідерки повстанців...
Але сюжет виявися вже надто заплутаним для мене, я довго розбиралася, хто, кому і куди, та й то не все зрозуміла (особливо роздратувала непонятна женщіна на останній сторінці! Це Пташеня? Її мати? Ще якась персонажка? Ааааааа!), і водночас трохи дірявим - ніби якісь шматки пропустили.
Окремо відмічу, що в комікси гарно створена атмосфера безнадійного спротиву тоталітарному режиму - кожна спроба повстанців боротися провалюється, і їх щоразу масово знищують. Власне, аж надто гарно(((( під кінець я почувалася вже дуже пригнічено, мабуть, зараз не найкращий час, щоб читати, як хороші хлопці і дівчата помирають.
Але сюжет виявися вже надто заплутаним для мене, я довго розбиралася, хто, кому і куди, та й то не все зрозуміла (особливо роздратувала непонятна женщіна на останній сторінці! Це Пташеня? Її мати? Ще якась персонажка? Ааааааа!), і водночас трохи дірявим - ніби якісь шматки пропустили.
Окремо відмічу, що в комікси гарно створена атмосфера безнадійного спротиву тоталітарному режиму - кожна спроба повстанців боротися провалюється, і їх щоразу масово знищують. Власне, аж надто гарно(((( під кінець я почувалася вже дуже пригнічено, мабуть, зараз не найкращий час, щоб читати, як хороші хлопці і дівчата помирають.
December 30, 2019
Interesting mix of sci-fi, religious zeal and politics, with lots of Moebius-like sci-fi art design. Also, lots of gore and violence.
If I have one criticism, it's that the character of Little Bird remains a cypher, really only defined by her mission.
I'm also not sure it completely sticks the landing.
(Read as five single issues)
If I have one criticism, it's that the character of Little Bird remains a cypher, really only defined by her mission.
I'm also not sure it completely sticks the landing.
(Read as five single issues)
January 16, 2020
Yet again, I pick up a comic because the art seems interesting and I find myself embroiled in some pointlessly trippy mess that thinks obscure imagery is more important than a plot with legitimate complexity and characters with depth. When will I stop falling into this trap? Never, apparently!
November 23, 2019
A story about a hero vs a tyrranical religious movement should be right up my alley. But somewhere around the second issue, my interest in the story started to wane. The dialogue and narration suggested an epicness in scope that the story didn't really deliver on. The grotesque violence was rendered beautifully by Ian Bertram but it was too over the top for me.
I found no plot point unexpected, no resolution made me happy or angry. I just wasn't invested in the characters. The villains too cartoonishly evil. The protagonists too martryish and magically invincible.
Fans of art that ranges from Frank Quitely to Moebius will probably love this book. It also has some Grant Morrisonly appeal. So it's not a bad book. It just isn't for me.
I found no plot point unexpected, no resolution made me happy or angry. I just wasn't invested in the characters. The villains too cartoonishly evil. The protagonists too martryish and magically invincible.
Fans of art that ranges from Frank Quitely to Moebius will probably love this book. It also has some Grant Morrisonly appeal. So it's not a bad book. It just isn't for me.
June 8, 2025
Re-read in preparation for the prequel.
Ian Bertram is fantastic. This book draws on so many influences, and I feel sometimes they're a bit too obvious. Dune, Star Wars, The Incal (and other Heavy Metal comics). Still its a fantastic blend!
Ian Bertram is fantastic. This book draws on so many influences, and I feel sometimes they're a bit too obvious. Dune, Star Wars, The Incal (and other Heavy Metal comics). Still its a fantastic blend!
April 19, 2020
A brutal and bloody dystopian comic of a group of rebels fighting against a regime of overzealous religious fanatics.
The art is ridiculously good! The story feels like a mash-up of dune/akira/madmax and while it is a little tropey and follows a lot of the normal dystopian, scifi, cliches...I still enjoyed the overall narrative.
But that art. That's what made the book for me. I kept thinking about how I would love to see a Genndy Tartakovsky animation of this.
Its very...bloody and...slippery...though. So if that's not your bag this may not be for you.
The art is ridiculously good! The story feels like a mash-up of dune/akira/madmax and while it is a little tropey and follows a lot of the normal dystopian, scifi, cliches...I still enjoyed the overall narrative.
But that art. That's what made the book for me. I kept thinking about how I would love to see a Genndy Tartakovsky animation of this.
Its very...bloody and...slippery...though. So if that's not your bag this may not be for you.
September 27, 2024
Read this after it was recommended to me by someone who enjoyed my recommendations, and it did not disappoint!
The story follows Little Bird - the last of her people - on her quest to save humanity. It's sci-fi but also has an apocalyptic feel to it, and the stakes feel dire.
The artwork is phenomenal, and the characters really come alive. I loved each and every one of them.
I was swept up in the story so easily and really enjoyed it from start to finish.
Highly recommend for fans of graphic novels.
The story follows Little Bird - the last of her people - on her quest to save humanity. It's sci-fi but also has an apocalyptic feel to it, and the stakes feel dire.
The artwork is phenomenal, and the characters really come alive. I loved each and every one of them.
I was swept up in the story so easily and really enjoyed it from start to finish.
Highly recommend for fans of graphic novels.
September 29, 2019
Visually stunning and narratively cliché, Little Bird tells a post-apocalyptic tale of resistance and revolution—with a few brief nods to the history and present conditions of Canada’s indigenous population. But as the book builds toward a conclusion, it ends up instead retelling an increasingly muddled version of Star Wars. If not for the beautiful art and action sequences, there would be few reasons to recommend the book.
[Read in single issues]
[Read in single issues]
May 14, 2022
"El día en el que debería haber muerto fue el día en el que nací"
Un cómic extremadamente sangriento y exageradamente violento para mi gusto.
La historia cuenta un futuro distópico en el que una niña, Little bird, se ve en la obligación de salvar a su pueblo.
Un Guerra religiosa contra el norte de Canadá donde lo más destacable es la propia protagonista.
Me ha faltado contexto y más desarrollo de la historia. Después de terminar el primer cómic no había entendido nada y aunque en los siguientes se va revelando más información para mí no ha sido suficiente.
"Una historia sobre mi madre, mi padre y todos los que han intentado matarme."
Un cómic extremadamente sangriento y exageradamente violento para mi gusto.
La historia cuenta un futuro distópico en el que una niña, Little bird, se ve en la obligación de salvar a su pueblo.
Un Guerra religiosa contra el norte de Canadá donde lo más destacable es la propia protagonista.
Me ha faltado contexto y más desarrollo de la historia. Después de terminar el primer cómic no había entendido nada y aunque en los siguientes se va revelando más información para mí no ha sido suficiente.
"Una historia sobre mi madre, mi padre y todos los que han intentado matarme."
December 17, 2019
Am I being too picky about my gore? Pg-13 stuff sometimes makes a big show of coloring within the PG-13 lines. This one-- is very bloody. While I might be rightly criticized here for whining about all the spatter-- I think what I'm really whining about is the lack of cohesion between all the spatter. Maybe I'm spoiled with my manga books.
Also-- I'm tired of the Catholics-are-the-devil trope. Hellsing did weird religiousity-lite better. Makes me want to re-read some Stephen Lawhead.
I think it's just hard to care about an action piece in which the main characters appear to be unkillable. When they die, you can never be sure if this is really it. And the ending felt a little abrupt for me.
Also-- I'm tired of the Catholics-are-the-devil trope. Hellsing did weird religiousity-lite better. Makes me want to re-read some Stephen Lawhead.
I think it's just hard to care about an action piece in which the main characters appear to be unkillable. When they die, you can never be sure if this is really it. And the ending felt a little abrupt for me.
December 5, 2021
Жорстокий і дуже кривавий комікс про одвічну боротьбу проти системи. Тисячу разів переказана та сама історія і не те, щоб очікувалося чогось революційно нового, але хотілося принаймні не такого банального та передбачуваного сюжету, ну і якось менше недоречного пафосу. Дуже багато штампів і сцен, після яких хотілося просто закрити книгу і піти виблювати.
Графіка цікава і саме видання фантастичної якості, але історія взагалі не зачепила, хотілося пошвидше дочитати і забути.
Графіка цікава і саме видання фантастичної якості, але історія взагалі не зачепила, хотілося пошвидше дочитати і забути.
January 22, 2023
While the plot does get slightly contrived, this story about resistance against outward and inward forces was really exceptional in every way. The visual design is outstanding and the dystopic, future Canada with a dash of gonzo Prophet style hits all the notes it attempts to. Probably, this is a four star book but I just loved it so dang much. Is there bouts of wild surrealism and fugue dreams that make the plot twists a bit unearned? yes, I think so. But because it is over the top and wild all of the time I was more than prepared to roll with it.
December 12, 2021
уфф. це щось інакше.
кривава й безжалісна історія маленької дівчинки в декораціях теологічної антиутопії. віддана мстителька з ніжною совушкою намагається прийняти травму втрати. невимовно боляче та красиво.
кривава й безжалісна історія маленької дівчинки в декораціях теологічної антиутопії. віддана мстителька з ніжною совушкою намагається прийняти травму втрати. невимовно боляче та красиво.
February 19, 2020
Dokonalý príklad toho, že art proste všetko nezachráni.. Celé to bolo zdĺhavé, začalo ma to v polovici nudiť, celá tá náboženská tématika tomu nepridávala tiež na pozitávnom pohľade a tie postavy keby boli ešte suchšie napísané ako sú, tak sú skoro v rovnakom stave, ako ten jeden kaktus čo mám čo nedostal pol roka vodu.. dokonca to nezachránil ani ten gore, lebo je zobrazený tak, že by som to dokonca dala čítať malému decku a nemalo by to následky. A keď už som v tom, tak proste skritizujem aj ten art, lebo proste áno, je naozaj zaujímavý oproti ostatným veciam, čo som držala v ruke, ale že by som si z neho sadla na zadok, to povedať nemôžem. Po treťom zošite som sa prejedla tých ich veľkých oči a prázdneho výrazu. Takže tak.. začínam mať pocit, že čokoľvek čoho sa chytím a je tam hlavná hrdinka žena, je pre mňa poslednú dobu len sklamanie.. a toto ma bavilo ešte menej ako posraná Harleen.
April 23, 2020
I love the character design for Little Bird, especially her mask and how her cloak billows out behind her when she runs. I also liked the title design and the general plot line. But boy oh boy this was a super bloody book.
February 15, 2020
like a 3.5...I really enjoyed the first half of this but found the ending to be lacking.
https://youtu.be/4Iib9uCQcgw
https://youtu.be/4Iib9uCQcgw
October 27, 2025
Oh, my, that was something ... different ... and unusual ... and interesting and compelling ... even if I'm not sure I was able to make sense of much of it (let alone fully understand it).
OK, OK, the basic premise of dystopia is that, well, the world we know is no more, and yet ... and yet, ... well, this is still pretty far out there (even if, at times, it feels pretty close to home).
Weird and uncomfortable as much of it may have been, it started fast, and it held my attention throughout, ... and the integration of the story and the art enhanced the experience, ... and I understand why it was (and has remained) popular and received accolades.
For better or worse, I probably need a little break from graphic novels and manga. A fair number of them ended up in my reading stack and now, after having read more than a couple of them, I'm once again reminded that I tend to enjoy the genres most when they're a change or a break from what (or the type of stuff) I'm typically reading rather than a steady diet.
OK, OK, the basic premise of dystopia is that, well, the world we know is no more, and yet ... and yet, ... well, this is still pretty far out there (even if, at times, it feels pretty close to home).
Weird and uncomfortable as much of it may have been, it started fast, and it held my attention throughout, ... and the integration of the story and the art enhanced the experience, ... and I understand why it was (and has remained) popular and received accolades.
For better or worse, I probably need a little break from graphic novels and manga. A fair number of them ended up in my reading stack and now, after having read more than a couple of them, I'm once again reminded that I tend to enjoy the genres most when they're a change or a break from what (or the type of stuff) I'm typically reading rather than a steady diet.
April 10, 2020
Ну, здрастуй, потенційно один з найцікавіших коміксів минулого року, була рада здибатися, па-па, бувай.
"Пташенятко" - це ще одна спроба розповісти про постапокаліптичний світ, бунт проти релігійної диктатури, конфлікт між природним та правильним, злобну владу та відчайдушних повстанців, а ще про межі контролю над масовою та персональною свідомістю, роль пандемії в суспільстві, наслідки бурхливого розвитку біотехнологій, ну і про спробу трішки покерувати другим пришестям, бо чом би й ні. Вийшло струнко, яскраво, колоритно, криваво (десь так 0.7 "Причера"), жваво й незатишно вторинно. І справа навіть не в тому, що тут алюзій забагато - алюзії якраз непогано вписані в текст, поводяться чемно й роблять те, що мусять, от які молодці (хоча в той момент, коли окрім стандартного набору "Етвуд апокаліптична" мені почало ввижатися навіть Surfacing... ммм, спишемо на розхитані карантином нерви і надто підозріливе ставлення до автора-канадця). Тут діло в наскрізному сюжеті та його реалізації.
Ми вже багато тисячоліть розповідаємо одне одному історії про офірних цапів. Теоретично з цього приводу можна спробувати сказати щось принципово нове (власне, страшенно хочу подивитися на такі спроби! I mean it). Практично ж потреби в цьому нема, бо це міф, що працює за дуже чіткими правилами. Але останні років десь так 250 до міфу почали поволеньки додавати порційку-другу психологічних обґрунтуїв, бо людям так на себе проблематику приміряти легше. Підхід не те, щоб взагалі несуперечливий, наскільки пригадую, та ж таки Антонія Баєтт його в "Рагнароку" затрамбувала полум'яним глаголом, що аж ой, але в більшості новітніх ретелінгів бонтон - це таки наближати й приміряти, поки читач не відсахнеться.
Так от, повертаючись до наших баранів, історію про офірного цапа найпростіше розкручувати з двох боків: або наближати до аудиторії власне цапа-жертву, або старанно пояснювати мотивацію натовпу (або його очільників). Що з цього роблять у "Пташенятку"? Та, знаєте, нічого. З одного боку, мерехтливо-яскравий світ, що фонтанує дрібними деталями, так і не встигає скластися в єдину картину. Так, там сторітелінг організовано за принципом дозування світу, але... Звичайним людям цього світу ск��адно співчувати, бо незрозуміло, що відбувається з ними "взагалі", а виведеним на другий план персонажам в більшості випадків забувають покласти характер. І, справді, навіщо, якщо функція в них - допомогти/завадити головним героям і красиво вбитися, навіть коли сюжет не конче зобов'язує. А з надзвичайними людьми проблема в тому, що вони, власне, надзвичайні. За їхніми переміщеннями шахівницею цікаво спостерігати, а от співчувати... Нууу... таке. Не Тінь ти, Пташенятко, не Тінь, ото був Цап - аж обридатися! А тут маємо щось близьке до "проблеми Супермена", тільки світ жорстокіший, то й методи відповідні. Зате самі механізми творення міфу показали просто в прямому ефірі. Тож, думаю, те, що мене здивувало й підрозчарувало, на ділі - цілковито свідомий підхід. /нудна ксеня mod off/ Ну ок, чекатиму другий том "Монстриці", там зі схожою темою трохи інакше працюють.
"Пташенятко" - це ще одна спроба розповісти про постапокаліптичний світ, бунт проти релігійної диктатури, конфлікт між природним та правильним, злобну владу та відчайдушних повстанців, а ще про межі контролю над масовою та персональною свідомістю, роль пандемії в суспільстві, наслідки бурхливого розвитку біотехнологій, ну і про спробу трішки покерувати другим пришестям, бо чом би й ні. Вийшло струнко, яскраво, колоритно, криваво (десь так 0.7 "Причера"), жваво й незатишно вторинно. І справа навіть не в тому, що тут алюзій забагато - алюзії якраз непогано вписані в текст, поводяться чемно й роблять те, що мусять, от які молодці (хоча в той момент, коли окрім стандартного набору "Етвуд апокаліптична" мені почало ввижатися навіть Surfacing... ммм, спишемо на розхитані карантином нерви і надто підозріливе ставлення до автора-канадця). Тут діло в наскрізному сюжеті та його реалізації.
Ми вже багато тисячоліть розповідаємо одне одному історії про офірних цапів. Теоретично з цього приводу можна спробувати сказати щось принципово нове (власне, страшенно хочу подивитися на такі спроби! I mean it). Практично ж потреби в цьому нема, бо це міф, що працює за дуже чіткими правилами. Але останні років десь так 250 до міфу почали поволеньки додавати порційку-другу психологічних обґрунтуїв, бо людям так на себе проблематику приміряти легше. Підхід не те, щоб взагалі несуперечливий, наскільки пригадую, та ж таки Антонія Баєтт його в "Рагнароку" затрамбувала полум'яним глаголом, що аж ой, але в більшості новітніх ретелінгів бонтон - це таки наближати й приміряти, поки читач не відсахнеться.
Так от, повертаючись до наших баранів, історію про офірного цапа найпростіше розкручувати з двох боків: або наближати до аудиторії власне цапа-жертву, або старанно пояснювати мотивацію натовпу (або його очільників). Що з цього роблять у "Пташенятку"? Та, знаєте, нічого. З одного боку, мерехтливо-яскравий світ, що фонтанує дрібними деталями, так і не встигає скластися в єдину картину. Так, там сторітелінг організовано за принципом дозування світу, але... Звичайним людям цього світу ск��адно співчувати, бо незрозуміло, що відбувається з ними "взагалі", а виведеним на другий план персонажам в більшості випадків забувають покласти характер. І, справді, навіщо, якщо функція в них - допомогти/завадити головним героям і красиво вбитися, навіть коли сюжет не конче зобов'язує. А з надзвичайними людьми проблема в тому, що вони, власне, надзвичайні. За їхніми переміщеннями шахівницею цікаво спостерігати, а от співчувати... Нууу... таке. Не Тінь ти, Пташенятко, не Тінь, ото був Цап - аж обридатися! А тут маємо щось близьке до "проблеми Супермена", тільки світ жорстокіший, то й методи відповідні. Зате самі механізми творення міфу показали просто в прямому ефірі. Тож, думаю, те, що мене здивувало й підрозчарувало, на ділі - цілковито свідомий підхід. /нудна ксеня mod off/ Ну ок, чекатиму другий том "Монстриці", там зі схожою темою трохи інакше працюють.
September 6, 2020
Read more graphic novel reviews at www.graphiclibrary.org.
Illustrated by Ian Bertram, colored by Matt Hollingsworth
Little Bird's village comes under attack from the American Empire, but her mom has a great plan: squirrel her away until the violence is over, then set her on freeing a great warrior named Axe. Axe will save the people, and save the North, aka Canada, the last bastion of resistance against the Empire. Little Bird's family lineage is not what she was originally led to believe, and the Bishop who's coming after her now has more secrets than all of them combined.
I originally pounced on the opportunity to read this book because it won an Eisner Award for Best Limited Series, and nominated for 2 other categories, but I was left disappointed that this edged out other cool stories. This story leaves much to be desired. I was starting to think halfway through that I had missed another book somewhere before this, like this was actually volume 2, because of the lack of world building overall. There were so many things we were just supposed to "go with" and not question or care to figure out. There is something affecting the populace negatively, but I'm not entirely sure what. There was nothing to indicate why the Christian Church was what fueled this evil Empire.
The art is very psychedelic and full of squiggly guts in every panel. Someone gets shot in the arm? guess what, intestines leak out.
There is lots of violence, cussing for the sake of cussing, lots of gore, murder, and nudity. Image rates this for mature, and I probably wouldn't put it in a high school collection.
Sara's Rating: 4/10
Suitability Level: Adult
This review was made possible with an advanced reader copy from the publisher through Edelweiss.
Illustrated by Ian Bertram, colored by Matt Hollingsworth
Little Bird's village comes under attack from the American Empire, but her mom has a great plan: squirrel her away until the violence is over, then set her on freeing a great warrior named Axe. Axe will save the people, and save the North, aka Canada, the last bastion of resistance against the Empire. Little Bird's family lineage is not what she was originally led to believe, and the Bishop who's coming after her now has more secrets than all of them combined.
I originally pounced on the opportunity to read this book because it won an Eisner Award for Best Limited Series, and nominated for 2 other categories, but I was left disappointed that this edged out other cool stories. This story leaves much to be desired. I was starting to think halfway through that I had missed another book somewhere before this, like this was actually volume 2, because of the lack of world building overall. There were so many things we were just supposed to "go with" and not question or care to figure out. There is something affecting the populace negatively, but I'm not entirely sure what. There was nothing to indicate why the Christian Church was what fueled this evil Empire.
The art is very psychedelic and full of squiggly guts in every panel. Someone gets shot in the arm? guess what, intestines leak out.
There is lots of violence, cussing for the sake of cussing, lots of gore, murder, and nudity. Image rates this for mature, and I probably wouldn't put it in a high school collection.
Sara's Rating: 4/10
Suitability Level: Adult
This review was made possible with an advanced reader copy from the publisher through Edelweiss.
January 10, 2020
All style, no substance - or if there is, it's only marginal. Any possible message is negated by somewhat unnecessary violence. Frequently sacrifices logic to make for a dramatic visual, mortally injuring a coherent plot in a story where the plot is already pretty muddled and very unoriginal. Takes the overused "Christianity is evil!" trope and runs it into the ground.
Two enjoyable things: a joke about buttons being small in the future and some clever paneling during a sword-fight very late in the book. The art is pretty damn great, and I would say represents the work's only real strong suit.
VERY reminiscent of Monstress. In fact, this entire review could almost word-for-word apply to that series as well, which simply goes to show how cookie-cutter this crap is.
Read instead: Akira, ファイアパンチ (Fire Punch)
Two enjoyable things: a joke about buttons being small in the future and some clever paneling during a sword-fight very late in the book. The art is pretty damn great, and I would say represents the work's only real strong suit.
VERY reminiscent of Monstress. In fact, this entire review could almost word-for-word apply to that series as well, which simply goes to show how cookie-cutter this crap is.
Read instead: Akira, ファイアパンチ (Fire Punch)
November 1, 2019
I think one of the strengths of fiction is in that it can use symbolism to makes its point to a great effect. The medium does not have to entrap itself with the rigidity of reality in terms of rules, language, and cliches. Because of that, fiction is able to make good points about the real world that non-fiction finds very hard to make.
For example, Goerge Orwell's Animal Farm taught a good lesson about the politics of that time without pretzelling itself with terminologies that would give too much away about what it was talking about. In short, you could enjoy the tale without any political commentary.
Unfortunately, Little Bird fails this test. The point the graphic novel was trying to make - the evils of blind nationalism, power, and religion, falls flat in the sense that there is no cloaking of words, no fallback on symbols, no employment of what makes fiction great. The venom of the writers towards what they consider vices and injustices are made too plain on the page. This error makes enjoying Little Bird quite hard for people they might be trying to reach
The art is lovely. Spectacular in many parts. But the story lacks the maturity the art deserves.
For example, Goerge Orwell's Animal Farm taught a good lesson about the politics of that time without pretzelling itself with terminologies that would give too much away about what it was talking about. In short, you could enjoy the tale without any political commentary.
Unfortunately, Little Bird fails this test. The point the graphic novel was trying to make - the evils of blind nationalism, power, and religion, falls flat in the sense that there is no cloaking of words, no fallback on symbols, no employment of what makes fiction great. The venom of the writers towards what they consider vices and injustices are made too plain on the page. This error makes enjoying Little Bird quite hard for people they might be trying to reach
The art is lovely. Spectacular in many parts. But the story lacks the maturity the art deserves.
June 16, 2020
(4,0 of 5 for solid dystopian epic adventure)
Little Bird has the same artist as House of Penance and it looks very similar. The faces, details, style, gore and all feels like a mix of Geof Darrow (for example in Hard Boiled) and Moebius (i believe Hollingsworth did the colouring and declared inspiration by Moebius). The art feels weird but in a good sense and I'm pleased by it. It helps to bring the atmosphere into this comics. On the other hand, the story is nothing special. Yes, it's well-executed and it's fun and thrilling, but the premise about religious fanatics versus resistance, where all the momentum is on the main villain and the main hero, destined to a final confrontation which will change all. Darcy Van "Poltergeist" is haunting of the book because the story model she uses is a little bit stale and all that stuffing isn't really surprising too. But as a whole, it works. The art helps this comics a big time and there are no major issues in the story and plot. I definitely enjoyed reading it.
Little Bird has the same artist as House of Penance and it looks very similar. The faces, details, style, gore and all feels like a mix of Geof Darrow (for example in Hard Boiled) and Moebius (i believe Hollingsworth did the colouring and declared inspiration by Moebius). The art feels weird but in a good sense and I'm pleased by it. It helps to bring the atmosphere into this comics. On the other hand, the story is nothing special. Yes, it's well-executed and it's fun and thrilling, but the premise about religious fanatics versus resistance, where all the momentum is on the main villain and the main hero, destined to a final confrontation which will change all. Darcy Van "Poltergeist" is haunting of the book because the story model she uses is a little bit stale and all that stuffing isn't really surprising too. But as a whole, it works. The art helps this comics a big time and there are no major issues in the story and plot. I definitely enjoyed reading it.
December 19, 2021
Przede wszystkim grafika. Bertram nie jest tu wprawdzie tak abstrakcyjny jak w "Domu Pokutnym", ale i tak deklasuje konkurencję. Krew leje się obficie, ale nie ma wrażenia obcowania z czymś autentycznie brutalnym, raczej od początku wiadomo, że chodzi o konwencję. W posłowiu autor przyznaje się do inspiracji Moebiusem i muszę przyznać, że od razu po otwarciu tej cegiełki miałem podobne skojarzenia. Historia jest dosyć wymagająca i posiada kilka nie do końca wyjaśnionych wątków. W dobie kolejnych afer odkrywanych w kanadyjskim kościele, nie sposób czytać tej fabuły bez oczywistych odniesień do konkretnych wydarzeń, choć ja bym to chyba wolał postrzegać bardziej uniwersalnie i kojarzyć z każdą władzą czy religią opartą na fanatycznym kulcie i dążeniu do zniewolenia swoich wyznawców. Mocny strzał na koniec roku
Displaying 1 - 30 of 378 reviews