Зважаючи на популярність та впливовість його творчості, не дивно, що оповідання Говарда Ф. Лавкрафта неодноразово були адаптовані у вигляді коміксів чи інших медіа. Або ж автори просто надихалися його творчістю для створення своїх робіт. Алан Мур, Ніл Ґейман, Майк Міньйола, Джефф Лемір, Скотт Снайдер, Ед Брубейкер, Бен Темплсміт — це, лиш маленька частина авторів, які використовували наробок Лавкрафта і з багатьма роботами яких вдалося познайомитися. Та до цього часу не читав жодної манґа-адаптації цього письменника. Але Ґо Танабе і його манґа «У горах божевілля» все змінила.
«У горах божевілля» — це розповідь професора Міскатонікського університету Вільяма Даєра про дивні події попередньої експедиції до Антарктиди, що відбулася на початку 1930-х років. Університет забезпечив найсучаснішим на той час дослідницьким обладнанням групу, яку туди відправили. Майже одразу експедиція стикається з незвичайними знахідками: під час буріння було знайдено велику кількість скам’янілих останків живих істот, а повітряна розвідка виявляє дивні скельні утворення з підозріло правильною формою. Пізніше вони навіть натрапляють на чудово збережений зразок невідомої істоти. Знайшовши незвичні скелі, професор Лейк відвозить команду літаком далі до Південного полюса, щоб дослідити ці утворення. Він і його команда знаходять доісторичні докази, які не мають нічого спільного із цим світом. Коли Даєр втрачає зв’язок із Лейком, він із невеликою групою людей бажає вирушити на пошуки Лейка та його команди.
Вважаю, що одним із ключових елементів цієї адаптації є те, наскільки добре вона передає період дослідження Антарктики. А також відчуття пригод, що його супроводжувало. Від того, як взаємодіють різні члени експедиції, до їхнього розуміння ситуації, наукового процесу на той час, персонажі виглядають правдоподібно, ніби вони дійсно живуть на початку 1900-х років. Їхні діалоги також дуже добре прописані, передаючи все хвилювання і вагання, які відчувають дослідники під час подорожі.
Ще одним чудовим аспектом манґи є те, наскільки добре вона поєднує жах із людськими та науковими мотивами. Темп деяких оповідань Лавкрафта час від часу гальмується через забагато деталей і недостатню кількість динамічних подій. Адаптація Танабе ж зберігає колорит наукових деталей, але не до такої міри, щоб заважати плину оповіді. Манґака добре вивчив творчість Лавкрафта, тому знає, які наративні прийоми слід включити, щоб створити жваву й цікаву історію, не втрачаючи при цьому атмосфери творів письменника. Це все вдається, не в останню чергу, сценами, які зображує художник. Адже кількома кадрами малюнок із легкістю може замінити довгі описові тексти Лавкрафта.
Відомо, що Лавкрафту була до вподоби творчість таких художників, як Генрі Фюзелі (1741–1825), Сідні Сайм (1741–1825), Ентоні Анґарола (1893–1929), Гюстава Доре (1832–1883). І якраз драматичні малюнки останнього напрочуд схожі до художнього стилю Ґо Танабе. Старанне використання текстур допомагає передати пустельний антарктичний пейзаж і дуже добре підкреслює ту атмосферу, яка існує у творах Лавкрафта. Танабе вдало використовує простір сторінки та панелі, особливо передаючи це відчуття безмежності за допомогою розворотів чи збільшених кадрів. А чорно-білий стиль лише доповнює атмосферу історії 1930-х років.
Загалом, «У горах божевілля» Ґо Танабе — це надзвичайно хороша адаптація твору Лавкрафта. Ця історія оживляє антарктичну пригоду, а Танабе добре передає часовий період, драму персонажів та атмосферу, які притаманні роботам письменника. Окрім того, твір є гарною відправною точкою для читачів, які хочуть познайомитися із японською манґою. А читачі, знайомі з творчістю Лавкрафта, дістануть задоволення від читання, адже Танабе зберігає вірність першоджерелу.