What do you think?
Rate this book
Дівчина з ведмедиком. Доктор Серафікус
Два найвідоміші твори В. Домонтовича під однією обкладинкою.
Захопливий і доволі екстраваґантний роман «Дівчина з ведмедиком» розповідає про кохання поміркованого учителя і його учениці-бунтарки. Однак це також блискучий приклад інтелектуальної прози про зміну культурних орієнтацій і трагічну розколотість людини, якій випало жити у кризову добу.
«Доктор Серафікус» — історія про дивакуватого й інфантильного професора-аскета, що проповідує своєрідний «донжуанізм навпаки»: бажання кохати всіх жінок і зректися будь-якої.
Захопливий і доволі екстраваґантний роман «Дівчина з ведмедиком» розповідає про кохання поміркованого учителя і його учениці-бунтарки. Однак це також блискучий приклад інтелектуальної прози про зміну культурних орієнтацій і трагічну розколотість людини, якій випало жити у кризову добу.
«Доктор Серафікус» — історія про дивакуватого й інфантильного професора-аскета, що проповідує своєрідний «донжуанізм навпаки»: бажання кохати всіх жінок і зректися будь-якої.
288 pages, Hardcover
Published April 2, 2019
79 people are currently reading
1103 people want to read
About the author
В. Домонтович
24 books49 followersViktor Petrov (ukr. Віктор Петров) - Ukrainian ethnographer-archeologist and fiction writer.
For his scientific works as ethnographer-archeologist written in Ukrainian and printed under the real name Viktor Petrov (ukr. Віктор Петров) please use this author-profile: Віктор Петров)
For his fiction works as a fiction writer written in Ukrainian and printed under pseudonym V. Domontovych (ukr. В. Домонтович) please use this author-profile: В. Домонтович)
For his scientific works as ethnographer-archeologist written in Ukrainian and printed under the real name Viktor Petrov (ukr. Віктор Петров) please use this author-profile: Віктор Петров)
For his fiction works as a fiction writer written in Ukrainian and printed under pseudonym V. Domontovych (ukr. В. Домонтович) please use this author-profile: В. Домонтович)
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 139 reviews
July 15, 2023
Коротко кажучи - я під враженням. Я розумів, що Домонтович інтелектуал, що в нього дуже нетривіальна біографія, що його прозою захоплюються, і що він навіть випереджав літературні тренди, але я все ж думав, що десь це все натягнуто, і лише частково відповідає дійсності. Це було до того, як я купив книгу. Після прочитання двох його романів, зібраних під однією обкладинкою, я відчуваю такі ж емоції, які були від Стефана Цвейга чи інших класиків початку та середини 20 століття, яких читав. Я зовсім не применшую ваги українських письменників, але здебільшого вони сильні в локальному історичному контексті, і коли читаєш їх, ти розумієш, що читаєш про Україну, про радянський союз, і чітко ідентифікуєш це. Коли ж я прочитав "Доктора Серафікуса" - я міг пізнати Київ лише за описами Домонтовича, але сама історія абсолютно позаконтекстна, вона в найкращих традиціях світового модернізму, і події можуть сприйматись як такі, які відбуваються чи то у Франції, чи то ще десь в Європі. Після "Дівчинки з ведмедиком" я лише отримав підтвердження цій думці.
Проза Домонтовича - вона світового рівня. Ну принаймні ці два романи, інших ще не читав, але певно сьогодні-завтра зроблю замовлення і куплю відразу все, що знайду. Навіть трішки некомфортно писати так пафосно, але я рефлексую, і розумію, що для мене це правда, я сприйняв ці тексти саме так. Особливо в порівнянні з "Майстер корабля" та "Місто" (це ще два романи 1928 року, тоді ж вийшла "Дівчинка з ведмедиком", і цей рік рахується просто феєричним для нашого літературного спадку), які також мені сподобались, кожен по своєму (особливо "Місто", але його люблю саме за локальність та Київ), але Домонтович по моїм враженням та емоціям обігнав Підмогильного та Яновського на декілька кроків. І певні бали та харизму він отримує за рахунок своєї дещо скандальної біографії - я ще в деталях не розібрався, лише прочитав статтю на Вікіпедії, і "всьо сложно". Якби він був європейським чи американським автором, про нього знімали б документалки та художні фільми, натомість я на свій сором дізнався про нього лише пару років тому.
"Доктор Серафікус" та "Дівчинка з ведмедиком" - це в першу чергу інтелектуальна проза. Обидва романи тримають фокус на темі любові, і декомпозують її дуже детально та по різному. Перший - це про любовний трикутник, але повірте, дуже нетипова його версія. Другий - це про щось недоступне, заборонене, радше про закоханість та пристрасть, ніж про любов, і все це препарується філософськими роздумами та різними літературними прийомами. І це я лише навів одну тему, а в романах їх багато, і цей відгук міг би бути дуже великим, але мені бракуватиме експертизи та знань, щоб не зациклюватись лише на власному сприйнятті, а дивитись більш професійно.
Зрештою, це лише відгук простого читача. Дописую, і піду читати розбори професійних літкритиків, дуже цікаво, що писали вони.
Мені також здається, ці романи недооцінені як нами, так і світовою літературою. Рекомендую до прочитання, це сміливі, цікаві, розумні тексти, які потрібно читати, перечитувати, дивитись на контексти ❤️🩹
Проза Домонтовича - вона світового рівня. Ну принаймні ці два романи, інших ще не читав, але певно сьогодні-завтра зроблю замовлення і куплю відразу все, що знайду. Навіть трішки некомфортно писати так пафосно, але я рефлексую, і розумію, що для мене це правда, я сприйняв ці тексти саме так. Особливо в порівнянні з "Майстер корабля" та "Місто" (це ще два романи 1928 року, тоді ж вийшла "Дівчинка з ведмедиком", і цей рік рахується просто феєричним для нашого літературного спадку), які також мені сподобались, кожен по своєму (особливо "Місто", але його люблю саме за локальність та Київ), але Домонтович по моїм враженням та емоціям обігнав Підмогильного та Яновського на декілька кроків. І певні бали та харизму він отримує за рахунок своєї дещо скандальної біографії - я ще в деталях не розібрався, лише прочитав статтю на Вікіпедії, і "всьо сложно". Якби він був європейським чи американським автором, про нього знімали б документалки та художні фільми, натомість я на свій сором дізнався про нього лише пару років тому.
"Доктор Серафікус" та "Дівчинка з ведмедиком" - це в першу чергу інтелектуальна проза. Обидва романи тримають фокус на темі любові, і декомпозують її дуже детально та по різному. Перший - це про любовний трикутник, але повірте, дуже нетипова його версія. Другий - це про щось недоступне, заборонене, радше про закоханість та пристрасть, ніж про любов, і все це препарується філософськими роздумами та різними літературними прийомами. І це я лише навів одну тему, а в романах їх багато, і цей відгук міг би бути дуже великим, але мені бракуватиме експертизи та знань, щоб не зациклюватись лише на власному сприйнятті, а дивитись більш професійно.
Зрештою, це лише відгук простого читача. Дописую, і піду читати розбори професійних літкритиків, дуже цікаво, що писали вони.
Мені також здається, ці романи недооцінені як нами, так і світовою літературою. Рекомендую до прочитання, це сміливі, цікаві, розумні тексти, які потрібно читати, перечитувати, дивитись на контексти ❤️🩹
September 14, 2022
Готова віддати цій книзі всі зірки Всесвіту ❤ "Дівчину з ведмедиком" перечитувала вкотре і вкотре знаходила щось нове. А от "Доктора Серафікуса" читала вперше і це тепер мій улюблений роман Домонтовича! Але щоб відчитати всі його шари, впізнати алюзії і зрозуміти ідеї, про які говорять персонажі треба повертатися до нього ще не раз. Це було вишукане інтелектуальне задоволення!
September 26, 2020
дякую тобі, Домонтовичу, за «Дівчинку з ведмедиком», де ти так смачно описав наші 20-ті. нехай не зовсім ревучі, не дуже джазові, але такі справжні й такі київські, що в них хочеться залишитись назавжди.
тепер я знаю, що у Києві 20-х найкращі тістечка купували у Фрундзинського на вулиці Карла Маркса (тепер Городецького), каву пили в кафе «На хвилинку» у Валентина на Прорізній, а на Золотих — була люксова польська забігайлівка «Коло коб’єт», де наливали добрий солодкуватий борщ.
що поет-футурист Михайль Семенко, саме той, якого розстріляли у 37-му, у 20-х був міським денді, носив ботинки з перлямутровими ґудзиками та замшовим верхом і мав модний одривний календар.
що вся молодь того часу була футуристами, кубістами, лефовцями, деструктивістами, антиімажиністами. словом, заперечувала усе правдоподібне задля вищої неправдоподібности.
що тоді майбутнє здавалось непевним, але дуже романтичним. усі гарно жили у своїх 20-х, їздили на вакації до татар у Крим, снідали там скумбрією, лежали на гальці, цитували вголос Ґете «Іфігенію в Тавріді», пили сухе каберне, розведене водою, і не думали й не гадали, що за пару років ця мрійлива реальність розіб’ється на друзки — будуть репресії, сталінський терор й війна.
але дякую тобі, Домонтовичу, дякую за книжковий досвід, дякую за той злиденно-богемний Київ 20-х, дякую за все 💔
тепер я знаю, що у Києві 20-х найкращі тістечка купували у Фрундзинського на вулиці Карла Маркса (тепер Городецького), каву пили в кафе «На хвилинку» у Валентина на Прорізній, а на Золотих — була люксова польська забігайлівка «Коло коб’єт», де наливали добрий солодкуватий борщ.
що поет-футурист Михайль Семенко, саме той, якого розстріляли у 37-му, у 20-х був міським денді, носив ботинки з перлямутровими ґудзиками та замшовим верхом і мав модний одривний календар.
що вся молодь того часу була футуристами, кубістами, лефовцями, деструктивістами, антиімажиністами. словом, заперечувала усе правдоподібне задля вищої неправдоподібности.
що тоді майбутнє здавалось непевним, але дуже романтичним. усі гарно жили у своїх 20-х, їздили на вакації до татар у Крим, снідали там скумбрією, лежали на гальці, цитували вголос Ґете «Іфігенію в Тавріді», пили сухе каберне, розведене водою, і не думали й не гадали, що за пару років ця мрійлива реальність розіб’ється на друзки — будуть репресії, сталінський терор й війна.
але дякую тобі, Домонтовичу, дякую за книжковий досвід, дякую за той злиденно-богемний Київ 20-х, дякую за все 💔
August 8, 2024
Книжка, яка так чітко підкреслює, що завжди були і будуть свої Зини, Лесі, Ірці, Тасі і Вери.
Це трохи Лоліта, трохи Bonjour Tristess, трохи Аліса.
Вкотре проводиш столітню паралель між 20-ми тоді і зараз. Емансипація і вільнолюбство такі, що багато хіпстерок-поліамурок позаздрили б. Вже мовчу про доступність кокаїну.
Але.
Усе це в унісон з Підмогильним подано через абсолютно нещадний male gaze:
- забагато прагнеш від життя - станеш курвою десь у темних закапелках Європи
- занадто покірна і домашня - заміж так і не запропонують, бо всі хочуть тих перших
- прагнеш спробувати різного - ніколи не зможеш вибрати
- занадто пристрасна - залипнеш у токсичних стосунках з асексуалом, який сублімує кохання до нудних побачень і цілування кінчиків пальців
- якщо літній роман починається і закінчується з ініціативи чоловіка-колеги, тобі залишається лише прийняти, як подарунок, глянь яка ти вже зношена, не так багато того життя лишилось
- проявляєш ініціативу сама - будеш нецікавою, самотньою і непотрібною
- латентна педофілія до зарозумілих п'ятилітніх дівчаток - це навіть мило і властиво янголам
На додачу до цього, суперечлива біографія Домонтовича.
Так цікаво реконструювати ту епоху у тих ж самих геолокаціях, ніби фоловлячи інстаграм своїх прабабусь і їхніх подружок.
Це трохи Лоліта, трохи Bonjour Tristess, трохи Аліса.
Вкотре проводиш столітню паралель між 20-ми тоді і зараз. Емансипація і вільнолюбство такі, що багато хіпстерок-поліамурок позаздрили б. Вже мовчу про доступність кокаїну.
Але.
Усе це в унісон з Підмогильним подано через абсолютно нещадний male gaze:
- забагато прагнеш від життя - станеш курвою десь у темних закапелках Європи
- занадто покірна і домашня - заміж так і не запропонують, бо всі хочуть тих перших
- прагнеш спробувати різного - ніколи не зможеш вибрати
- занадто пристрасна - залипнеш у токсичних стосунках з асексуалом, який сублімує кохання до нудних побачень і цілування кінчиків пальців
- якщо літній роман починається і закінчується з ініціативи чоловіка-колеги, тобі залишається лише прийняти, як подарунок, глянь яка ти вже зношена, не так багато того життя лишилось
- проявляєш ініціативу сама - будеш нецікавою, самотньою і непотрібною
- латентна педофілія до зарозумілих п'ятилітніх дівчаток - це навіть мило і властиво янголам
На додачу до цього, суперечлива біографія Домонтовича.
Так цікаво реконструювати ту епоху у тих ж самих геолокаціях, ніби фоловлячи інстаграм своїх прабабусь і їхніх подружок.
April 1, 2024
Art does not reproduce what we see, rather, it makes us see. -Paul Klee
A literary gem written by an enigmatic author. This collection swept me off my feet by its genius prose and stirring ideas.
Girl with a Teddy Bear Дівчина з ведмедиком (1928): a young teacher is enchanted with his irreverent student, a girl with a teddy bear. At first I was afraid it was going to tread into some Lolita territory (although it was written before Nabokov’s masterpiece), but in a few pages, the girl grows into a young woman with ultramodern ideas about life, society, art, marriage, woman’s happiness and just what it takes to be an individual.
The novel is set in the 1920s’ Kyiv, which has by then become part of the Soviet Union, after suffering several conflicts and serving as the capital of a short-lived Ukrainian state.
The pragmatic teacher believes that now after the war, after the revolution, everything will fall into its place and be as good as before. He is too settled in his ways, immune to any possible changes in social norms. Yet, acting according to conventions doesn’t get him far, he suffers. Language and words he has been relying on simply betray him.
The world is changing, but it is not ready for the girl with a teddy bear yet. Nor will it care to spare the teacher who is stuck in his ways. Some others just stand there and stare like nothing happened. The author portrays the outcome with utmost mastery.
In addition to the well developed plot and characters, this novel provides a multi-level reading. There is a text within a text, non-fiction within fiction - a collection of essays about clash between eras, society and individuals, a conflict between a ready made and a custom made, a copy and an original. There are incredible reflections on concepts of identity and relationship paradigms through a prism of not only philosophical, but artistic movements such as expressionism, cubism, futurism, destructivism.
While I thoroughly enjoyed the outstanding portrait of the city of Kyiv in my beloved Valerian Pidmohylny’s The City, Domontovych’s incredibly vivid descriptions of 1920s’ and 1930’s Kyiv, a glimpse of Berlin and post cards from Crimea left me in awe!
Doctor Seraficus Доктор Серафікус (1928–1929, published in 1947): a novel about a whimsical professor, a recluse, a homunculus with revolutionary thoughts about gender and relationships, who wants to have a child by himself without having to marry or interact with any woman through a natural way as social conventions dictate. There are very subtle suggestions of gender fluidity, queerness or assexuality, but I don’t believe the author is interested in defining or labeling his character.
Even Doctor Seraficus’ name, which originates from seraphic - a celestial or heavenly being found in Ancient Judaism - hints at his unreal nature. Doctor Seraficus dedicates all his time to his work, but soon he finds himself caught up in a strange love triangle. Akin to his nature, his relationships turn out to be undefined, abstract and seraphic.
Similarly to Girl with a Teddy Bear, Doctor Seraficus can be read on multiple levels. There are incredible reflections on individuality, solitude and peculiarity of human nature, subtly yet richly interwoven with artistic images and intertextuality.
About the author: Viktor Petrov (1894–1969) (pen names: V. Domontovych and Viktor Ber) is a prominent Ukrainian writer, historian, archeologist, ethnographer, literary scholar, linguist, folklorist, philosopher. On the other hand, Petrov is known for his alleged cooperation with Soviet intelligence services, consequentially accused of his split personality and called a traitor. Even now, this controversial persona with many masks remains a mystery. V. Domontovych's work, so different from social realism, one of the only genres approved by the Soviet authorities, and written in Ukrainian language, which in his time was rather a revolutionary act (see Executed Renaissance), speaks for itself - and in my opinion constitutes a literary and cultural legacy.
Artwork by Paul Klee, 1922
A literary gem written by an enigmatic author. This collection swept me off my feet by its genius prose and stirring ideas.
Girl with a Teddy Bear Дівчина з ведмедиком (1928): a young teacher is enchanted with his irreverent student, a girl with a teddy bear. At first I was afraid it was going to tread into some Lolita territory (although it was written before Nabokov’s masterpiece), but in a few pages, the girl grows into a young woman with ultramodern ideas about life, society, art, marriage, woman’s happiness and just what it takes to be an individual.
The novel is set in the 1920s’ Kyiv, which has by then become part of the Soviet Union, after suffering several conflicts and serving as the capital of a short-lived Ukrainian state.
The pragmatic teacher believes that now after the war, after the revolution, everything will fall into its place and be as good as before. He is too settled in his ways, immune to any possible changes in social norms. Yet, acting according to conventions doesn’t get him far, he suffers. Language and words he has been relying on simply betray him.
The world is changing, but it is not ready for the girl with a teddy bear yet. Nor will it care to spare the teacher who is stuck in his ways. Some others just stand there and stare like nothing happened. The author portrays the outcome with utmost mastery.
In addition to the well developed plot and characters, this novel provides a multi-level reading. There is a text within a text, non-fiction within fiction - a collection of essays about clash between eras, society and individuals, a conflict between a ready made and a custom made, a copy and an original. There are incredible reflections on concepts of identity and relationship paradigms through a prism of not only philosophical, but artistic movements such as expressionism, cubism, futurism, destructivism.
While I thoroughly enjoyed the outstanding portrait of the city of Kyiv in my beloved Valerian Pidmohylny’s The City, Domontovych’s incredibly vivid descriptions of 1920s’ and 1930’s Kyiv, a glimpse of Berlin and post cards from Crimea left me in awe!
Doctor Seraficus Доктор Серафікус (1928–1929, published in 1947): a novel about a whimsical professor, a recluse, a homunculus with revolutionary thoughts about gender and relationships, who wants to have a child by himself without having to marry or interact with any woman through a natural way as social conventions dictate. There are very subtle suggestions of gender fluidity, queerness or assexuality, but I don’t believe the author is interested in defining or labeling his character.
Even Doctor Seraficus’ name, which originates from seraphic - a celestial or heavenly being found in Ancient Judaism - hints at his unreal nature. Doctor Seraficus dedicates all his time to his work, but soon he finds himself caught up in a strange love triangle. Akin to his nature, his relationships turn out to be undefined, abstract and seraphic.
Similarly to Girl with a Teddy Bear, Doctor Seraficus can be read on multiple levels. There are incredible reflections on individuality, solitude and peculiarity of human nature, subtly yet richly interwoven with artistic images and intertextuality.
About the author: Viktor Petrov (1894–1969) (pen names: V. Domontovych and Viktor Ber) is a prominent Ukrainian writer, historian, archeologist, ethnographer, literary scholar, linguist, folklorist, philosopher. On the other hand, Petrov is known for his alleged cooperation with Soviet intelligence services, consequentially accused of his split personality and called a traitor. Even now, this controversial persona with many masks remains a mystery. V. Domontovych's work, so different from social realism, one of the only genres approved by the Soviet authorities, and written in Ukrainian language, which in his time was rather a revolutionary act (see Executed Renaissance), speaks for itself - and in my opinion constitutes a literary and cultural legacy.
Artwork by Paul Klee, 1922
December 9, 2024
Книга, яка випередила свій час. Чесно я була навіть шокована від думок героїв, зважаючи на те, що книга видана у 1928 році. Особливе місце в серденьку зайняла манера автора. Це було дуже сучасно, гарно та з важливими сенсами.
Домонтович в цій книзі показав, що часи змінюється і є люди, які готові змінюватися та пробувати щось нове, а є, яких і так все влаштовує. Бо звичка формує усталені норми життя з якими люди часто нічого не хочуть робити, бо так звично, так зручно.
Герої розкриваються з різних сторін, багато уваги автор приділяє їх думкам, їх психологічному стану, роздумам що все ж таки нормально, а що ні.
Особисто мене вразив образ Зини у цьому творі, абсолютно некласичної жінки тих років, яка хоче прожити інакше життя, ніж її мама та ніж інші жінки за класичним сценарієм — одруження, діти, сімейний побут. Вона прагне чогось нового та цікавого. Найголовніший стереотип, який вона хоче зруйнувати — це табу на сексуальність та статеві стосунки. І за цим її рішенням йде низка вчинків, які обовʼязково матимуть наслідки, бо не варто забувати в який час вона жила.
Задаю собі тільки одне запитання — чому я не прочитала цю книгу раніше?
Домонтович в цій книзі показав, що часи змінюється і є люди, які готові змінюватися та пробувати щось нове, а є, яких і так все влаштовує. Бо звичка формує усталені норми життя з якими люди часто нічого не хочуть робити, бо так звично, так зручно.
Герої розкриваються з різних сторін, багато уваги автор приділяє їх думкам, їх психологічному стану, роздумам що все ж таки нормально, а що ні.
Особисто мене вразив образ Зини у цьому творі, абсолютно некласичної жінки тих років, яка хоче прожити інакше життя, ніж її мама та ніж інші жінки за класичним сценарієм — одруження, діти, сімейний побут. Вона прагне чогось нового та цікавого. Найголовніший стереотип, який вона хоче зруйнувати — це табу на сексуальність та статеві стосунки. І за цим її рішенням йде низка вчинків, які обовʼязково матимуть наслідки, бо не варто забувати в який час вона жила.
Задаю собі тільки одне запитання — чому я не прочитала цю книгу раніше?
October 28, 2024
відгук на моєму книжковому ютубі https://youtu.be/X0c3N1G3DKo 🙃
«Дівчина з ведмедиком» 4 ★
«Доктор Серафікус» 5 ★
«Дівчина з ведмедиком» 4 ★
«Доктор Серафікус» 5 ★
January 22, 2024
Це книга про диваків… це книга дуже прогресивна на свій час, тут персонажі, яких можна зустріти зараз на вулиці… а в той час. Їх не приймали, не сприймали і старались змінити.
«Дівчинка з ведмедиком»: - Зина, бунтарка і хоче щоб її думку врахували і почули, але ні мама ні коханець не готові до її прогресивних поглядів на стосунки
«Доктор Серафікус»: Комаха - хто ж таки він був, самітник,дуже соромʼязливий чоловік, імпотент?
Мені сподобалась мова автора і його персонажі на всі 100%.
«Дівчинка з ведмедиком»: - Зина, бунтарка і хоче щоб її думку врахували і почули, але ні мама ні коханець не готові до її прогресивних поглядів на стосунки
«Доктор Серафікус»: Комаха - хто ж таки він був, самітник,дуже соромʼязливий чоловік, імпотент?
Мені сподобалась мова автора і його персонажі на всі 100%.
August 17, 2019
«Доктор Серафікус» читала в університеті, одна з кількох речей з української літератури, яка дійсно сподобалась. Химерний професор відлюдько з революційними думками, про чоловіків і жінок, про чоловіків, які хочуть мати доньку самі по собі, і чому б і ні, і про юнацькі почуття, і про кохання, яке приносить лише неприємності. Описи чудові, думки прекрасні, персонажі чудернацькі.
«Дівчина з ведмедиком» прочитала за кілька годин в поїзді, прекрасна феміністична оповідь, про секс/шлюб/роль жінки у суспільстві, її бажанні бути просто людиною, з фразами типу «Я сумніваюсь, щоб віддаючись чоловікові, дівчина взагалі могла сказати, що вона щось загубила» які все ще потрібно чути в сучасному суспільстві. А+
«Дівчина з ведмедиком» прочитала за кілька годин в поїзді, прекрасна феміністична оповідь, про секс/шлюб/роль жінки у суспільстві, її бажанні бути просто людиною, з фразами типу «Я сумніваюсь, щоб віддаючись чоловікові, дівчина взагалі могла сказати, що вона щось загубила» які все ще потрібно чути в сучасному суспільстві. А+
May 25, 2019
В романах Домонтовича цікавіші есеїстичні відступи про Макіавеллі або природу абстрактного мистецтва, чи сюжетні відступи про поета Стефана Хоминського або вбивцю Миколу Буцького, ніж основний текст. Головні герої ніби існують лише для поєднання цих відступів, а коли автор висловить там все необхідне, він просто обриває оповідь або пародійним фіналом «Дівчини з ведмедиком», або взагалі без пояснень, як у «Докторі Серафікусі».
January 8, 2021
Хочеш заховати скарб, заховай на найбільш видному місці. Там ніхто не шукатиме.
Українська література двадцятих років. Ось яка вона, забута і невідома...
Дівчинка з ведмедиком це такий емоційний і розумовий вибух! І не те, щоб я поділяла всі ідеї героїв, але ж який пошук, яка аналіза, які екзистенційні запити. Головна героїня має мега складну організацію душі, знаходить в житті багато правдо-подібности, та не знаходить власне правди. Усталені традиції та шаблони поведінки не дають відповідей на її запитання щодо суті кохання, свободи, та й зрештою буття. Вона шукає і губить себе, приводить до трагедії. Роман просто наскрізь просочений тонким психологізмом, діалоги складні, заставляють напружитися і задуматися. Дуже рекомендую!
Українська література двадцятих років. Ось яка вона, забута і невідома...
Дівчинка з ведмедиком це такий емоційний і розумовий вибух! І не те, щоб я поділяла всі ідеї героїв, але ж який пошук, яка аналіза, які екзистенційні запити. Головна героїня має мега складну організацію душі, знаходить в житті багато правдо-подібности, та не знаходить власне правди. Усталені традиції та шаблони поведінки не дають відповідей на її запитання щодо суті кохання, свободи, та й зрештою буття. Вона шукає і губить себе, приводить до трагедії. Роман просто наскрізь просочений тонким психологізмом, діалоги складні, заставляють напружитися і задуматися. Дуже рекомендую!
March 28, 2024
Класика, якої в школі не було.
Мої враження приблизно такі:
Цікаві, нетривіальні герої, ситуації, думки. Мова автора вишукана, багата, а ще якась самобутня. Дуже сподобалися описи Києва (закладів, вуличок), а ще відпочинок у Криму неймовірно атмосферний❤️ ( наплинули спогади і про свої поїздки туди)
Обов'язково буду перечитувати ще
Мої враження приблизно такі:
Цікаві, нетривіальні герої, ситуації, думки. Мова автора вишукана, багата, а ще якась самобутня. Дуже сподобалися описи Києва (закладів, вуличок), а ще відпочинок у Криму неймовірно атмосферний❤️ ( наплинули спогади і про свої поїздки туди)
Обов'язково буду перечитувати ще
February 3, 2025
"Комаха імпровізував. Набігали лоскотними хвилями думки, не думки навіть, а примарні мрії. Дрімливо з'являлися мрії й непомітно, танучи, зникали. Музика акомпаньювала цим хвилястим лоскотінням дрімливих думок. Думки сплітались у тканину звуків і розпливались у солодкому почутті заспокоєности."
September 21, 2024
Для мене це був розйоб. Почну з того, як Домонтович занурює в атмосферу через звуки, запахи і картинку, це просто якась космічна майстерність. Я буквально шкірою відчувала все, про що писалось.
«Дівчина з ведмедиком».
Весь час ловила себе на думці, чому, ну чому про цей твір і самого автора так мало говорили, коли ми вже були в старшій школі, наприклад. Так, тут є достатньо провокативні моменти, але подані вони не вульгарно, не пошло і без бруду. Схожі моменти ми зустрічали і в «Місті» Підмогильного (ці твори і видані до того ж в один рік).
І потім я почала розуміти, що це аж занадто прогресивний твір і ми скоріше за все були б не готові (а може й зараз досі не готові) прийняти те, що вклав автор в книгу. Це емоційно, яскраво та розвернуло в моєму мозку активну обробку детальок сюжету і героїв. І ні, це не про «педофілію, яка ніяк не засуджується» (цитата з відгуку), це дещо інше, дещо глибше.
«Доктор Серафікус».
Ох, це було набагато важче за «Дівчину», тут стільки тем, що ой йой. Текст ніби наслідує той хаос в житті та думках героїв. Мені найбільше зайшло читати таку цікаву інтерпретацію вільних стосунків і асексуальності. Це дійсно твір початку ХХ століття?
Багато питань залишилось до персонажа Корвина, бо зовсім вже дивною була його трансформація в цій історії, такий собі післясмак і багато питань залишились.
Ці два твори досить не схожі між собою за сюжетом, але вони для мен�� в першу чергу про вибір і свободу. Свободу бути собою і жити так, як хочеш, не піддаючись суспільному тиску. Це про зміну епох і нову життєву філософію. І саме це обʼєднує дівчину і доктора під однією обкладинкою.
«Дівчина з ведмедиком».
Весь час ловила себе на думці, чому, ну чому про цей твір і самого автора так мало говорили, коли ми вже були в старшій школі, наприклад. Так, тут є достатньо провокативні моменти, але подані вони не вульгарно, не пошло і без бруду. Схожі моменти ми зустрічали і в «Місті» Підмогильного (ці твори і видані до того ж в один рік).
І потім я почала розуміти, що це аж занадто прогресивний твір і ми скоріше за все були б не готові (а може й зараз досі не готові) прийняти те, що вклав автор в книгу. Це емоційно, яскраво та розвернуло в моєму мозку активну обробку детальок сюжету і героїв. І ні, це не про «педофілію, яка ніяк не засуджується» (цитата з відгуку), це дещо інше, дещо глибше.
«Доктор Серафікус».
Ох, це було набагато важче за «Дівчину», тут стільки тем, що ой йой. Текст ніби наслідує той хаос в житті та думках героїв. Мені найбільше зайшло читати таку цікаву інтерпретацію вільних стосунків і асексуальності. Це дійсно твір початку ХХ століття?
Багато питань залишилось до персонажа Корвина, бо зовсім вже дивною була його трансформація в цій історії, такий собі післясмак і багато питань залишились.
Ці два твори досить не схожі між собою за сюжетом, але вони для мен�� в першу чергу про вибір і свободу. Свободу бути собою і жити так, як хочеш, не піддаючись суспільному тиску. Це про зміну епох і нову життєву філософію. І саме це обʼєднує дівчину і доктора під однією обкладинкою.
November 4, 2021
Перечитую обидва твори втретє в житті. Вперше читала в школі, потім - вже в свідомому віці. Зараз - в постсвідомому, тому хочу говорити не про загальні враження, а про те, на що звертається увага, окремі бездоганні частини надзвичайного цілого.
Яка надзвичайна, багата та, якщо можна так сказати, актуальна мова.
Який Київ, між словами, між сюжетом, жива, але не нав'язана істота, що живе своїм життям. Місто, яке впізнаєш без назв вулиць. Місто, яке бачиш і зараз, і ця тяглість крізь час вбиває, бо.
Яка невідворотність. Неможливо читати цей звичайний, будній світ, знаючи, як швидко він зникне в кривавій бані. Неможливо бачити, як будь-яке інше європейське місто між війнами, ніби без жодного натяку, без передчуття. Але є окремі речення чи деякі слова, які тягнуть на дно майбутнього.
Our spirit animal Комаха. Людина квір, людина асексуальна, людина нейродивіргентна, і все це написано ще до того, як народилися ті, хто кажуть, що такого не було раніше. Representation matters, як то кажуть.
Яка надзвичайна, багата та, якщо можна так сказати, актуальна мова.
Який Київ, між словами, між сюжетом, жива, але не нав'язана істота, що живе своїм життям. Місто, яке впізнаєш без назв вулиць. Місто, яке бачиш і зараз, і ця тяглість крізь час вбиває, бо.
Яка невідворотність. Неможливо читати цей звичайний, будній світ, знаючи, як швидко він зникне в кривавій бані. Неможливо бачити, як будь-яке інше європейське місто між війнами, ніби без жодного натяку, без передчуття. Але є окремі речення чи деякі слова, які тягнуть на дно майбутнього.
Our spirit animal Комаха. Людина квір, людина асексуальна, людина нейродивіргентна, і все це написано ще до того, як народилися ті, хто кажуть, що такого не було раніше. Representation matters, як то кажуть.
April 17, 2023
«Дівчина з ведмедиком. Доктор Серафікус»
Віктор Домонтович
Видавництво «Комора», 2019
⠀
Чудовий стиль.
Багато цікавих, незнаних українських слів.
Про настрої того часу, про людину в період змін, про Київ, про Дніпро, та про наш прекрасний Крим…
⠀
Цитати:
⠀
📄«У ці хвилини вона здається дівчинкою, тоненькою, синьоокою дівчинкою в довгих панчішках і з руками, вимазаними в чорнило. Дивлячись на Зину, що бавиться зі своїм рудим ведмедиком, я думаю, що вона є така, як і належить бути дівчинці із синіми очима в довгих панчішках: із капризами й коверзуваннями, із любов‘ю до цукерок, із бажанням, розігнавшись, посковзатись на блискуче натертому паркеті, подражнити та поперекривляти вчителів, із постійним безтурботно-веселим настроєм, коли й гадки немає, що у світі є щось темне, огидне й прикре.»
⠀
📄«- Згодьтесь,- казав Корвин, звертаючись до Вер,- що Ірця мала рацію. Серафікус - не людина, а так, амфібія, молюск, якась фікція. Так, паперова силюета. Тінь од людини. Гомункулюс. Я обурююсь, Вер. Даруйте мені, але я обурююсь. Я не можу лишатися спокійним при думці, що цей йолоп Серафікус мешкав поруч із Тасею, двері їхніх кімнат виходили в один коридор і…
- І що?
- І нічого! Як нічого!
- Ви не знаходите для нього жадних пробачень?
- Жадних!..»
⠀
Про книгу:
⠀
«Два найвідоміші твори В. Домонтовича під однією обкладинкою.
Захопливий і доволі екстраваґантний роман «Дівчина з ведмедиком» розповідає про кохання поміркованого учителя і його учениці-бунтарки. Однак це також блискучий приклад інтелектуальної прози про зміну культурних орієнтацій і трагічну розколотість людини, якій випало жити у кризову добу.
«Доктор Серафікус» — історія про дивакуватого й інфантильного професора-аскета, що проповідує своєрідний «донжуанізм навпаки»: бажання кохати всіх жінок і зректися будь-якої.»
⠀
#примхливачитака
Віктор Домонтович
Видавництво «Комора», 2019
⠀
Чудовий стиль.
Багато цікавих, незнаних українських слів.
Про настрої того часу, про людину в період змін, про Київ, про Дніпро, та про наш прекрасний Крим…
⠀
Цитати:
⠀
📄«У ці хвилини вона здається дівчинкою, тоненькою, синьоокою дівчинкою в довгих панчішках і з руками, вимазаними в чорнило. Дивлячись на Зину, що бавиться зі своїм рудим ведмедиком, я думаю, що вона є така, як і належить бути дівчинці із синіми очима в довгих панчішках: із капризами й коверзуваннями, із любов‘ю до цукерок, із бажанням, розігнавшись, посковзатись на блискуче натертому паркеті, подражнити та поперекривляти вчителів, із постійним безтурботно-веселим настроєм, коли й гадки немає, що у світі є щось темне, огидне й прикре.»
⠀
📄«- Згодьтесь,- казав Корвин, звертаючись до Вер,- що Ірця мала рацію. Серафікус - не людина, а так, амфібія, молюск, якась фікція. Так, паперова силюета. Тінь од людини. Гомункулюс. Я обурююсь, Вер. Даруйте мені, але я обурююсь. Я не можу лишатися спокійним при думці, що цей йолоп Серафікус мешкав поруч із Тасею, двері їхніх кімнат виходили в один коридор і…
- І що?
- І нічого! Як нічого!
- Ви не знаходите для нього жадних пробачень?
- Жадних!..»
⠀
Про книгу:
⠀
«Два найвідоміші твори В. Домонтовича під однією обкладинкою.
Захопливий і доволі екстраваґантний роман «Дівчина з ведмедиком» розповідає про кохання поміркованого учителя і його учениці-бунтарки. Однак це також блискучий приклад інтелектуальної прози про зміну культурних орієнтацій і трагічну розколотість людини, якій випало жити у кризову добу.
«Доктор Серафікус» — історія про дивакуватого й інфантильного професора-аскета, що проповідує своєрідний «донжуанізм навпаки»: бажання кохати всіх жінок і зректися будь-якої.»
⠀
#примхливачитака
November 29, 2023
Читаючи романи Домонтовича, я зрозуміла, що для мене наступила друга стадія прийняття української літератури. Якщо перша стадія була прийняттям того, що українська література буває дуже цікава і, уявити тільки!, може подобатись, то друга - прийняття того, що вона буває універсальна; цікава, навіть у відриві від українського контексту. Особливо дивує це бачити у класиці.
Чи то я неук, чи то Домонтович такий прогресивний, але я і уявити собі не могла, що у Києві 20-х могли зароджуватись такі думки: роздуми про поняття гендеру, сексуальності, прийняття суспільних норм, розуміння власних почуттів та емоцій.
Свіжим було й те, як часто автор заглиблюється у психологічний стан героїв: тут не буде динамічного сюжету (принаймні для сучасного читача), натомість головна увага приділяється емоційному стану персонажів, протиріччям та дивацтвам їх характерів, складністю їх почуттів. Дуже часто автор підмічає у героях щось таке, що дуже легко асоціювати з собою чи проводити паралелі з сучасністю.
Ну і бачити прогулянки по Києву, кокаїнових дилерів в кавʼярнях, відпочинок на пляжах Криму та перестрілки в Берліні - це точно не те, що чекаєш від української класики :)
Чи то я неук, чи то Домонтович такий прогресивний, але я і уявити собі не могла, що у Києві 20-х могли зароджуватись такі думки: роздуми про поняття гендеру, сексуальності, прийняття суспільних норм, розуміння власних почуттів та емоцій.
Свіжим було й те, як часто автор заглиблюється у психологічний стан героїв: тут не буде динамічного сюжету (принаймні для сучасного читача), натомість головна увага приділяється емоційному стану персонажів, протиріччям та дивацтвам їх характерів, складністю їх почуттів. Дуже часто автор підмічає у героях щось таке, що дуже легко асоціювати з собою чи проводити паралелі з сучасністю.
Ну і бачити прогулянки по Києву, кокаїнових дилерів в кавʼярнях, відпочинок на пляжах Криму та перестрілки в Берліні - це точно не те, що чекаєш від української класики :)
October 5, 2020
Важко оцінити бо ж у автора неймовірно прекрасна мова написання, структура та стилістика тексту 🙏дуже вражає!
Але сюжетно ну взагалі не моя книга та проблематика ☹️
До речі, брати душ - це є і у Домонтовича 😅то виходить, що це вірний вислів🤔
Але сюжетно ну взагалі не моя книга та проблематика ☹️
До речі, брати душ - це є і у Домонтовича 😅то виходить, що це вірний вислів🤔
November 16, 2024
Я в захваті від мови автора, яка використовується в книзі 'Дівчина з ведмедиком".
October 23, 2025
Спочатку думала писати окремі відгуки для "Дівчини з ведмедиком" та "Доктора Серафікуса", але змінила думку.
Відчулося, що книжку писала людина з непересічним інтелектом та рівнем спостережливості.
Ці майстерно написані історії змусили мене багато думати про різноманітність та багатогранність людської натури. А отже, це добре написані історії.
Окремо виділю свою те, наскільки сучасними здались мені герої творів, хоч вони написані близько 100 років тому.
Відчулося, що книжку писала людина з непересічним інтелектом та рівнем спостережливості.
Ці майстерно написані історії змусили мене багато думати про різноманітність та багатогранність людської натури. А отже, це добре написані історії.
Окремо виділю свою те, наскільки сучасними здались мені герої творів, хоч вони написані близько 100 років тому.
April 15, 2020
• Доктора Серафікуса усім подобається бачити як першого гея в укрліт
• а його сексуальність цікавить усіх, окрім автора
• любовний трикутник із профемінізмом, особистими кордонами і пасивною агресією
• інфантильні інтелектуали – наше все, мирімося
• а його сексуальність цікавить усіх, окрім автора
• любовний трикутник із профемінізмом, особистими кордонами і пасивною агресією
• інфантильні інтелектуали – наше все, мирімося
March 17, 2024
Дочитала «Доктора Серафікуса» й мій тотальний захват за час читання 90 % історії просто злився останніми розділами 🫠
April 16, 2021
«Я хтіла, і я віддалась.»
Може це погода, може не той настрій, може високі очікування, але від читання я не кайфувала.
І хоча роман «Дівчина з ведмедиком» кілька разів змусив мої очі полізти на лоб несподіваними поворотами сюжету, але поки у пам’яті відбилися нескінченні перерахування через кому, Київ 20-х років і дуже чудернацькі персонажі.
Що ж, спробую ще раз пізніше.
P.S. Відшукала нове слово – «євнухоїд». Це типу імпотент?)
Може це погода, може не той настрій, може високі очікування, але від читання я не кайфувала.
І хоча роман «Дівчина з ведмедиком» кілька разів змусив мої очі полізти на лоб несподіваними поворотами сюжету, але поки у пам’яті відбилися нескінченні перерахування через кому, Київ 20-х років і дуже чудернацькі персонажі.
Що ж, спробую ще раз пізніше.
P.S. Відшукала нове слово – «євнухоїд». Це типу імпотент?)
May 30, 2024
"Дівчинку з ведмедиком" прочитала, а ось Серафікуса закинула. Не можу. Дуже нудно.
February 11, 2024
Ще раз хочеться наголосити, що це дуже крутий, вічний текст.
Хочеться тягнути звідти цитати, хочеться думати і розмовляти реченнями Домонтовича.
Серце моє - сірий патлатий ведмедик
Кілька місяців тому, я дочитала "Марсіани на Хрещатику", там є розділ "Модерністські візії Домонтовича", буду все перечитувати, бо я начебто прочитала зовсім іншого Домонтовича (чому дуже радію).
слухала "Дівчину з ведмедиком" на Абуку у виконанні Василя Шандро
Хочеться тягнути звідти цитати, хочеться думати і розмовляти реченнями Домонтовича.
Серце моє - сірий патлатий ведмедик
Кілька місяців тому, я дочитала "Марсіани на Хрещатику", там є розділ "Модерністські візії Домонтовича", буду все перечитувати, бо я начебто прочитала зовсім іншого Домонтовича (чому дуже радію).
слухала "Дівчину з ведмедиком" на Абуку у виконанні Василя Шандро
December 31, 2024
Коли читаєш такі українські книжки, закохуєшся в наших авторів ще більше ❤️
Для мене ця історія про непорозуміння і бажання Зиною бути почутою, отримати підтримку, мати можливість робити те що хочеться. Уявляю, як їй було в 1924 році важко, бо і зараз не всі приймаю, а тоді і поготів 😢
Оцінка 5/5 ⭐️
Для мене ця історія про непорозуміння і бажання Зиною бути почутою, отримати підтримку, мати можливість робити те що хочеться. Уявляю, як їй було в 1924 році важко, бо і зараз не всі приймаю, а тоді і поготів 😢
Оцінка 5/5 ⭐️
This entire review has been hidden because of spoilers.
March 19, 2023
Я читала цей роман не вперше, але вперше подумала про те, що Зині не вистачало правильної людини поруч (учителя, наставника, провідника), хто її зацікавить, збентежить її ум і скерує.
June 2, 2024
Дівчина з ведмедиком - 4,5/5
Доктор Серафікус - 5+/5
Доктор Серафікус - 5+/5
January 9, 2025
«Дівчина з ведмедиком» В. Домонтович
«Найприкріше божеволіти, зберігаючи ясну свідомість свого божевілля.»
«Нема нічого хворобливішого від згадки про зроблену безглуздість»
«На кожному «сьогодні» вже поставлено печать невідхильного й неминучого «було».»
«Падіння не існує. Це забобон, створений, з одного боку, боязкістю старих дівчат та, із другого, розпустою чоловіків. Віддатись - це для дівчини ще не значить упасти.»
«Я взагалі сумніваюсь, щоб, віддаючись чоловікові, дівчина взагалі могла сказати, що вона щось загубила.»
«Безневинність! Падіння! Безглузді й затуркані слова… Вони не наші, і для нашого покоління вони не властиві.»
«А ти запив мене? А я дала згоду? А ти не думаєш, що та твоя порядність, якою ти пишаєшся, є для мене образа? Ти заздалегідь припускаєш, що я зробила щось ганебне й тепер потребую, щоб хтось захищав мене! Ти не подумав, що коли ти висловлюєш намір своєю порядністю прикрити мою, мовляв, непорядність, ти цим ображаєш мою гідність? Не бійся, я захищатимусь сама. Я залежу від себе й ні від кого більше. Я хтіла, і я віддалась.»
«На твою думку дівчина, що покохала, має взяти шлюб і стати заміжньою жінкою. А для мене кохання є спосіб звільнитись од шлюбу, одруження, родини - усього, що звʼязує й може звʼязати мене й волю. Я хочу бути вільною й залежати у своїх вчинках від себе й нікого більше.»
Неймовірна книга, яка випередила свій час. Мова автора дуже зачаровує а його прогресивні погляди на життя, 100 років тому, вражають.
Ми отримали новий погляд на складне життя в реаліях 1920-х років але філософські роздуми головної героїні наче взяті з сьогодення. Було дуже несподівано зустріти таку персонажку як Зина в книзі написаній у 1928 році.
Її думки і переживання, погляди на власне майбутнє і точне розуміння своїх цінностей, що стосуються інституту шлюбу, очікуєш побачити в сучасному світі але аж ніяк в минулому столітті.
Іполит же навпаки саме той герой якого очікуєш побачити в 20-х роках минулого століття. Його установи і погляди на життя повністю відповідають тим рокам. На його думку все повинно бути «правильно» а от чи хочеться тобі того «правильно» чи ні не важливо, ну бо так прийнято в суспільстві. Всі так живуть…
Цікаво було прогулятись Києвом і Кримом того часу. Описи міста дуже приваблюють і викликають інтерес подивитися як то все виглядає на фото.
Кінець твору для мене дивний, було відчуття ніби автор хоче нам сказати, що для жінки є тільки дві можливі альтернативи. Вона може вибрати одруження і сімʼю або приречена стати повією з нестабільною психікою. І в будь-якому випадку вона залишиться нещасною.
«Найприкріше божеволіти, зберігаючи ясну свідомість свого божевілля.»
«Нема нічого хворобливішого від згадки про зроблену безглуздість»
«На кожному «сьогодні» вже поставлено печать невідхильного й неминучого «було».»
«Падіння не існує. Це забобон, створений, з одного боку, боязкістю старих дівчат та, із другого, розпустою чоловіків. Віддатись - це для дівчини ще не значить упасти.»
«Я взагалі сумніваюсь, щоб, віддаючись чоловікові, дівчина взагалі могла сказати, що вона щось загубила.»
«Безневинність! Падіння! Безглузді й затуркані слова… Вони не наші, і для нашого покоління вони не властиві.»
«А ти запив мене? А я дала згоду? А ти не думаєш, що та твоя порядність, якою ти пишаєшся, є для мене образа? Ти заздалегідь припускаєш, що я зробила щось ганебне й тепер потребую, щоб хтось захищав мене! Ти не подумав, що коли ти висловлюєш намір своєю порядністю прикрити мою, мовляв, непорядність, ти цим ображаєш мою гідність? Не бійся, я захищатимусь сама. Я залежу від себе й ні від кого більше. Я хтіла, і я віддалась.»
«На твою думку дівчина, що покохала, має взяти шлюб і стати заміжньою жінкою. А для мене кохання є спосіб звільнитись од шлюбу, одруження, родини - усього, що звʼязує й може звʼязати мене й волю. Я хочу бути вільною й залежати у своїх вчинках від себе й нікого більше.»
Неймовірна книга, яка випередила свій час. Мова автора дуже зачаровує а його прогресивні погляди на життя, 100 років тому, вражають.
Ми отримали новий погляд на складне життя в реаліях 1920-х років але філософські роздуми головної героїні наче взяті з сьогодення. Було дуже несподівано зустріти таку персонажку як Зина в книзі написаній у 1928 році.
Її думки і переживання, погляди на власне майбутнє і точне розуміння своїх цінностей, що стосуються інституту шлюбу, очікуєш побачити в сучасному світі але аж ніяк в минулому столітті.
Іполит же навпаки саме той герой якого очікуєш побачити в 20-х роках минулого століття. Його установи і погляди на життя повністю відповідають тим рокам. На його думку все повинно бути «правильно» а от чи хочеться тобі того «правильно» чи ні не важливо, ну бо так прийнято в суспільстві. Всі так живуть…
Цікаво було прогулятись Києвом і Кримом того часу. Описи міста дуже приваблюють і викликають інтерес подивитися як то все виглядає на фото.
Кінець твору для мене дивний, було відчуття ніби автор хоче нам сказати, що для жінки є тільки дві можливі альтернативи. Вона може вибрати одруження і сімʼю або приречена стати повією з нестабільною психікою. І в будь-якому випадку вона залишиться нещасною.
This entire review has been hidden because of spoilers.
July 20, 2022
4,5 з 5
Дехто порівнює цей твір з "Лолітою" Набокова, але як на мене порівняння абсолютно недоречне, так головний герой Іполіт Миколайович (йому приблизно 20+ років)закохується в молодшу дівчину Зину(свою ученицю), якій 16, але відносини в них починаються +- через 2 роки, тобто Зині вже 18, нічого спільного з набоковським сюжетом. До персонажів на протязі всього твору зберігається нейтральне відношення, тобто ти в жодного з них не закохуєшся, Зина іноді викликала роздратування, а місцями емпатію (флешбеки з юності). Що мене дійсно вразило так це Київ 20-х, Крим. Під час прочитання твору спіймала себе на думці, що можу уявити яким був Нью-Йорк і Лондон у 20-х, а от яким був Київ, що було модно, як містяни проводили свій час уявлення не маю. Ми спостерігаємо, перехід від імперської росії до радянської, злам епох, голод на початку 20-х, свого роду виживання.
"Що вже казати! Одержати року 1922-ого велику білу пухку паляницю було більш, ніж приємно. Ніколи не бував такий смачний білий хліб, як у ті напівголодні роки, коли аж надто малий учительський заробіток дуже рідко дозволяв пережити цю насолоду: їсти білий хліб, м'який, ніжний, теплий, з хрумкою, жовтою, піджа-ристою шкоринкою."
Хтось пристосовується до нового ладу, хтось вже не може жити по старому, але і як жити по новому ще не знає, а хтось просто робить вигляд ніби нічого і не змінилось.
"Думка — про завод. Завод — то його стихія!.. Хлопчиком почав він працювати на заводі і його тягне на завод. Вві сні увижається: машина, брязкіт заліза, полум'я вугілля, ковадло печі."
"Дивно, дуже дивно! Видко, що таки можна не мати жодних реальних уявлень про життя, про різницю між тим, що входить у склад червоноармійського пайка й арівської посилки й... жити. І до того ж, ще й добре жити!.."
АРА - Американська адміністрація допомоги - добродійна організація, яка допомагала срср провізією під час голоду 20-х (голод був офіційно визнаний срср на відмінну від 30-х).
"У шкляній шафі з порцеляною стоять блакитні, сині, червоні чашки, блюдечка, різнобарвні помальовані тарілки, рожеві пастухи й пастушки, маркізи й шевальє, Севр, Сакс, Хіна, порцеляна імператорських заводів, цінні речі, за які американці з "АРА" й "Джойнта" заплатили б чималі гроші. Поруч із старовинним Севром тішить своєю гротескністю групка роботи Сомова. На горішній поличці прабабушчина бомбоньєрка 20-их років: на брондзових дощечках вирізані королівські білі лілеї, що між ними літають срібні метелики; скринька, оббита синім шовком і білим атласом: Conseur Fley. Au pont des Marechaux. Moscou. В такій бомбоньєрці Чацький возив цукерки Софії й Онєгін — Тат'яні Ларіній. На долішній поличці поставлено українське шкло, що одливає райдужним блиском."
"Ведмедик сидів, схилившись тулубом вперед і уткнувши морду в стіл. Він дрімав коло книг і зошитів, цей суворий племінний тотем північноамериканських диких лісових Дакотів, — милий кімнатний бог маленьких ніжних і теплих сердець нашої дітвори, що за останні двадцять років покорив їх безроздільно."
"Нудьга — то потвора з головою Горгони. Нудьга приносить з собою біль, викликає в людині химерні ілюзії, що досі спали, не прокидаючись, в невідомих і темних проваллях душі. Коли б рік або ж півроку назад мені хтось сказав, що я чинитиму те, що я роблю зараз, я знизав би плечима й засміявся б у вічі: чого не вигадають люди!.. Я не знав, що кожна людина, яка б твереза та позитивна вона не була, завжди здібна віддатись болісним тривогам потворних ілюзій і в самій цій мучительній тривозі вигаданих уявлень знайти для себе втіху."
"У незворушному соняшному спокої ми одсвяткували радість осяйного останнього сьогодні, знаючи, що воно одно й єдине, що на кожному "сьогодні" вже поставлено печать невідхильного й неминучого "було"."
У Зини була сестра Леся(абсолютна протилежність Зини):
"Леся, та вся вкладається в канонічну чіткість і клясичних строф 4-столового ямба. Для Зини, навпаки, характеристичний vers-libre, розірвані рядки, поплутані слова, повна занедбаність метричних розмірів, галаслива безглуздість плутаних фраз, де кінець попереджає початок і де синтаксичну усталеність послідовної зміни головних і додаткових членів речення обернено в хаос сумбурної "вздиблености"."
"Влітку року 1924-ого курупрівські готелі на південному узбережжі Криму стояли порожні. Навіть на серпнево-вересневий виноградний сезон з'їзд був не дуже значний.Без ніяких перешкод і труднощів за 135 крб. місячної платні я одержав кімнату з повним пансіоном у тому ж готелі, де мешкали й Тихменєви."
Щодо другого твору "Доктор Серафікус", чомусь постійно проводились паралелі до "Перевтілення" Камю, ще й у головного героя призвіще Комаха (але думаю, що це більше якісь мої алюзії).
"Своєї самоти він не проміняв би на розмови з жінкою. Бавити жінку розмовою — тяжкий і нерадісний обов'язок. Від цієї розмови лишається тільки почуття примушености, втоми й даремно втраченого часу. Ні, компактне видання грецьких текстів «досократиків» — найкращий супутник для прогулянок."
"Кохання — символ нашої нудьги. Слід ретельно уникати, щоб, ховаючись від нудьги в коханні, не обернути самого кохання на нудьгу."
"Одружитись чи покохати — це для чоловіка, як і для жінки, значить завагітніти, понести в собі іншого абож іншу, жити не тільки собою, але й іншим. Я ж надто слабкий, щоб витримати тягар себе самого. Я відчуваю часто, що це надто важка для мене ноша, і я надриваюсь. Понести ще іншого? Я не витримаю..."
"Під 9 вересня 1916 року в щоденнику Вер (Вер записувала в щоденнику не почуття, а лише думки з приводу прочитаних книжок) занотовано:
«Лібералізм у Росії зі своєю боязкою інтелігентською громадськістю знав лише ,,малих" богів, "місцево-шанованих", "хатніх" богів, богів "пенатного" значення. Лібералізмові бракувало стилю. Злиденність, сірість, зубожілість, розпливчастість, — чи вважаємо це за стиль? Бєлінського, Михайловського, Добролюбова й Писарєва ми ж ушановуємо ім'ям героїв?
Лев Толстой засудив Наполеона як актора, що грав всесвітню комедію, і ствердив Кутузова, що під час бородінського бою — їв курку. В Росії завжди "їли курку" під час "бородінських боїв". Цією самою кутузовською куркою вигодовано російську відсталість.
Російські вояки під час війни воювали проти гармат багнетами. Хіба не Толстой заповів як вищу мудрість війни їсти курку під час боїв? А хіба не їли? Як провести межу, що відокремлює нездарність і зраду російського бюрократизму від так званого "російського генія"?"
Дехто порівнює цей твір з "Лолітою" Набокова, але як на мене порівняння абсолютно недоречне, так головний герой Іполіт Миколайович (йому приблизно 20+ років)закохується в молодшу дівчину Зину(свою ученицю), якій 16, але відносини в них починаються +- через 2 роки, тобто Зині вже 18, нічого спільного з набоковським сюжетом. До персонажів на протязі всього твору зберігається нейтральне відношення, тобто ти в жодного з них не закохуєшся, Зина іноді викликала роздратування, а місцями емпатію (флешбеки з юності). Що мене дійсно вразило так це Київ 20-х, Крим. Під час прочитання твору спіймала себе на думці, що можу уявити яким був Нью-Йорк і Лондон у 20-х, а от яким був Київ, що було модно, як містяни проводили свій час уявлення не маю. Ми спостерігаємо, перехід від імперської росії до радянської, злам епох, голод на початку 20-х, свого роду виживання.
"Що вже казати! Одержати року 1922-ого велику білу пухку паляницю було більш, ніж приємно. Ніколи не бував такий смачний білий хліб, як у ті напівголодні роки, коли аж надто малий учительський заробіток дуже рідко дозволяв пережити цю насолоду: їсти білий хліб, м'який, ніжний, теплий, з хрумкою, жовтою, піджа-ристою шкоринкою."
Хтось пристосовується до нового ладу, хтось вже не може жити по старому, але і як жити по новому ще не знає, а хтось просто робить вигляд ніби нічого і не змінилось.
"Думка — про завод. Завод — то його стихія!.. Хлопчиком почав він працювати на заводі і його тягне на завод. Вві сні увижається: машина, брязкіт заліза, полум'я вугілля, ковадло печі."
"Дивно, дуже дивно! Видко, що таки можна не мати жодних реальних уявлень про життя, про різницю між тим, що входить у склад червоноармійського пайка й арівської посилки й... жити. І до того ж, ще й добре жити!.."
АРА - Американська адміністрація допомоги - добродійна організація, яка допомагала срср провізією під час голоду 20-х (голод був офіційно визнаний срср на відмінну від 30-х).
"У шкляній шафі з порцеляною стоять блакитні, сині, червоні чашки, блюдечка, різнобарвні помальовані тарілки, рожеві пастухи й пастушки, маркізи й шевальє, Севр, Сакс, Хіна, порцеляна імператорських заводів, цінні речі, за які американці з "АРА" й "Джойнта" заплатили б чималі гроші. Поруч із старовинним Севром тішить своєю гротескністю групка роботи Сомова. На горішній поличці прабабушчина бомбоньєрка 20-их років: на брондзових дощечках вирізані королівські білі лілеї, що між ними літають срібні метелики; скринька, оббита синім шовком і білим атласом: Conseur Fley. Au pont des Marechaux. Moscou. В такій бомбоньєрці Чацький возив цукерки Софії й Онєгін — Тат'яні Ларіній. На долішній поличці поставлено українське шкло, що одливає райдужним блиском."
"Ведмедик сидів, схилившись тулубом вперед і уткнувши морду в стіл. Він дрімав коло книг і зошитів, цей суворий племінний тотем північноамериканських диких лісових Дакотів, — милий кімнатний бог маленьких ніжних і теплих сердець нашої дітвори, що за останні двадцять років покорив їх безроздільно."
"Нудьга — то потвора з головою Горгони. Нудьга приносить з собою біль, викликає в людині химерні ілюзії, що досі спали, не прокидаючись, в невідомих і темних проваллях душі. Коли б рік або ж півроку назад мені хтось сказав, що я чинитиму те, що я роблю зараз, я знизав би плечима й засміявся б у вічі: чого не вигадають люди!.. Я не знав, що кожна людина, яка б твереза та позитивна вона не була, завжди здібна віддатись болісним тривогам потворних ілюзій і в самій цій мучительній тривозі вигаданих уявлень знайти для себе втіху."
"У незворушному соняшному спокої ми одсвяткували радість осяйного останнього сьогодні, знаючи, що воно одно й єдине, що на кожному "сьогодні" вже поставлено печать невідхильного й неминучого "було"."
У Зини була сестра Леся(абсолютна протилежність Зини):
"Леся, та вся вкладається в канонічну чіткість і клясичних строф 4-столового ямба. Для Зини, навпаки, характеристичний vers-libre, розірвані рядки, поплутані слова, повна занедбаність метричних розмірів, галаслива безглуздість плутаних фраз, де кінець попереджає початок і де синтаксичну усталеність послідовної зміни головних і додаткових членів речення обернено в хаос сумбурної "вздиблености"."
"Влітку року 1924-ого курупрівські готелі на південному узбережжі Криму стояли порожні. Навіть на серпнево-вересневий виноградний сезон з'їзд був не дуже значний.Без ніяких перешкод і труднощів за 135 крб. місячної платні я одержав кімнату з повним пансіоном у тому ж готелі, де мешкали й Тихменєви."
Щодо другого твору "Доктор Серафікус", чомусь постійно проводились паралелі до "Перевтілення" Камю, ще й у головного героя призвіще Комаха (але думаю, що це більше якісь мої алюзії).
"Своєї самоти він не проміняв би на розмови з жінкою. Бавити жінку розмовою — тяжкий і нерадісний обов'язок. Від цієї розмови лишається тільки почуття примушености, втоми й даремно втраченого часу. Ні, компактне видання грецьких текстів «досократиків» — найкращий супутник для прогулянок."
"Кохання — символ нашої нудьги. Слід ретельно уникати, щоб, ховаючись від нудьги в коханні, не обернути самого кохання на нудьгу."
"Одружитись чи покохати — це для чоловіка, як і для жінки, значить завагітніти, понести в собі іншого абож іншу, жити не тільки собою, але й іншим. Я ж надто слабкий, щоб витримати тягар себе самого. Я відчуваю часто, що це надто важка для мене ноша, і я надриваюсь. Понести ще іншого? Я не витримаю..."
"Під 9 вересня 1916 року в щоденнику Вер (Вер записувала в щоденнику не почуття, а лише думки з приводу прочитаних книжок) занотовано:
«Лібералізм у Росії зі своєю боязкою інтелігентською громадськістю знав лише ,,малих" богів, "місцево-шанованих", "хатніх" богів, богів "пенатного" значення. Лібералізмові бракувало стилю. Злиденність, сірість, зубожілість, розпливчастість, — чи вважаємо це за стиль? Бєлінського, Михайловського, Добролюбова й Писарєва ми ж ушановуємо ім'ям героїв?
Лев Толстой засудив Наполеона як актора, що грав всесвітню комедію, і ствердив Кутузова, що під час бородінського бою — їв курку. В Росії завжди "їли курку" під час "бородінських боїв". Цією самою кутузовською куркою вигодовано російську відсталість.
Російські вояки під час війни воювали проти гармат багнетами. Хіба не Толстой заповів як вищу мудрість війни їсти курку під час боїв? А хіба не їли? Як провести межу, що відокремлює нездарність і зраду російського бюрократизму від так званого "російського генія"?"
Displaying 1 - 30 of 139 reviews