Дівчина, яку ми вбили

by Поліна Кулакова, Ярина Каторож (Illustrator)

1999 рік, Івано-Франківськ. Їх було п’ятеро хлопців-підлітків — безтурботних, зухвалих, сповнених надій на нове життя. І була вона — красуня Ліда у блакитній літній сукенці, котру жоден з них уже ніколи не забуде. Тому що провина не згорить у вогнищі, як блакитний нейлон…

За сімнадцять років після Ліди вони знову зберуться разом, аби поновити шкільну дружбу й пробачити давні кривди. Знову розкладуть багаття. І та мертва дівчина, можливо, теж нічого не забуде. Адже тепер їхня черга стрибати крізь вогонь.

Genres: Thriller, Ukrainian Literature

160 pages, Hardcover

Published January 1, 2019

About the author

Авторка українських трилерів
Ukrainian author of thrillers

Reviews

[Darka · Rating 2 out of 5]

"Дівчина, яку ми вбили" стала першою роботою видавництва "Дім химер", яке обіцяло нам химерну прозу, що б це не значило. За жанром твір визначений як трилер і, загалом, закони жанру витримані. Текст у книзі максимально простий, короткі чіткі речення, читається легко.

Мені сподобалася гра авторки з часом: шматочок з 1998, з 2016, з нашого часу, з 1999. Це дозволяло додати саспенсу, обривати оповідь у несподіваних місцях, що мало б змусити читача переживати за долю героїв.

Об'єм історії насправді дуже маленький. У книжці всього 150 сторінок, а шрифт здоровенний, мабуть, щоб хоч візуально збільшити об'єм. Можливо, вона називається романом з-за того, що охоплений значний проміжок часу, але знову ж таки, охоплений він фрагментарно. Повість?

Найбільша проблема "Дівчини..." у героях. Вони ніякі. Як я вже казала, ігри з часом мали б змусити мене хвилюватися за персонажів, але ж, дідько, ні! Нікого не шкода, хай хоч всі помруть. Ніякі, геть ніякі. Навіть персонажі-мудаки, навіть та сама дівчина, яку вони вбили. Чому я мала її полюбити? Чому мені мало бути не байдуже? Де загубилися їх особистості, крім тих клейм, що один був рудий, а інший двічі був в АТО? Як це впливає на сюжет? Авторка згадує як одного з персонажів били в школі, як другий захистив його; наявність нелюбої дружини у третього, алкоголізм четвертого, але це взагалі нічого не додає книзі. Навіть головний герой, оповідач, ми знаємо тільки його ім'я. Як він жив до події у "Дівчині..."? Чим займався?

Також у мене лишилося забагато питань до організації того самого "герметичного" простору, що дає змогу персонажам підозрювати один одного. Якщо коротко, то основним фактором, який не дозволяє героям втекти є дощ. От тільки як можна було домовитися з дощем? Я ще розумію, як вбивця підготував інші пастки, але дощ?! Уявіть, якби в один чітко визначений момент не почався б дощ, вся книга зійшла б нанівець.

Загалом поки читаєш "Дівчину..." ніяких особливо негативних емоцій вона не викликає, але по прочитанню ти озираєшся назад і бачиш безодню питань без відповідей, яка вже вдивляється в тебе і скалить свої зуби, бо насправді не буде ніяких відповідей. Їх і не планувалося.

[Inna · Rating 2 out of 5]

Може я зараз напишу крамольну для деяких авторів та видавців штуку, та 150 сторінок крупного тексту не обов’язково одразу видавати книжкою, та ще й у твердій обкладинці. Можна спочатку доопрацювати текст, описати героїв так, аби читачам було до них та їхніх потенційних смертей якесь діло, вкласти логіку в їхні вчинки і тільки потім подумати над оформленням історії у книжку.

[Stanislaus · Rating 5 out of 5]

"Дівчина, яку ми вбили" Поліна Кулакова

Який же прекрасний психологічний трилер, що відразу змушує затамувати подих і бажання якнайскоріше дізнаватися все нові і нові деталі та епізоди з життя інших людей, що так чи інакше повпливали на історію дівчинки на ім'я Лада. Саму історію ніяк не можу розповісти коротко, бо це той випадок, коли треба ознайомлюватися самостійно. Сюжет постійно тримав в напрузі, подеколи викликало хвилювання за долю героїв та за подальше майбутнє. Розкриваються герої через їхнє минуле. Читається історія легко, цікаво та швидко (там просто сторінок не багато), і прочитав аж за 3 години! Але ж як було класно зануритися у цю атмосферу. Ще рекомендую паралельно слухати звуки природи, відповідно до тексту(я сам так не зробив, але відчуваю, що дійсно буде не зайвим). А фінал взагалі шокував, добив, так сказати, своє кінцівкою, але вона написана саме так, як треба.
От що не сподобалося, так це обкладинка, але все вищеперервховане перекриває цей мінус, тому виходить 5/5🤩

[Ivan Skyba · Rating 5 out of 5]

Більше дописів та інфи в моєму авторському блозі - "Ласкаво просимо в Касл-Рок, штат Мен"

"Дівчина, яку ми вбили" Поліни Кулакової - офігезний і мєгадинамічний трилер. Я б ще підібрав купу-купу епітетів, але краще поділюсь враженнями.

Мені сподобалось все.

Короткі розділи - це штукенція, яка і так динамічну історію перетворює в нестримний потік. Тому і від книги неможливо відірватись, бо прочитав розділ у 3 сторінки і хочеться далі, бо знаєш, що не займе багато часу. А потім годинка-друга пройшла - і вже книга прочитана (так і було в моєму випадку).

А в поєднанні з трьома часовими лініями оповідь перетворюється в справжні американські гірки бкз гальм та стоп-крану.

Сюжет нагадав мені пазл високої складності, де головний герой поступово, але невпинно розкладає елементи на свої місця. Крок за кроком складається цілісна картина, але я нутром відчував, що щось тут не так, не все так просто.

І не прогадав, бо кінцівка цей пазл руйнує і перевертає догори ногами, в найкращих традиціях жанру. Але робить це органічно, наче так і треба.

Герої....вони різні і так чи інакше причетні до смерті Ліди. Хтось придумав, хтось виконав, а хтось не сказав нічого проти. Але смерть Ліди стала каталізатором того, що відбулось потім.

"Дівчина, яку ми вбили" - топова історія, яка читається за декілька годин і залишає хороший трилерний післясмак.

[daryna_28 · Rating 4 out of 5]

вау, це було дуууже непередбачувано!
я придбала цю книгу, бо була у захваті від обкладинки, але й сюжет мене не розчарував —дійсно цікавий і унікальний, рекомендую :)

[Victoria Narizhna · Rating 2 out of 5]

Неймовірно нудний текст, написаний якось "понарошку". Протягом читання я постійно думала про дітей, які грають в "сім'ю" і старанно та безуспішно імітують діалоги, почуті від дорослих. Від недолугості стилю місцями було фізично дискомфортно: здавалося, я читаю районну газету ранніх дев'яностих, коли раптом стало можна писати про всіляке солоненьке, але умовні рефлекси високого комсомольського штилю залишалися невитравними. Також постійно виникало відчуття, що авторка не вміє побачити сцену зсередини в процесі написання, від чого з'являються неймовірні за своєю безглуздістю ляпи. Наприклад: герої заповзають до намету, поволі освітлюють його ліхтариком, розглядають розкидані речі, помічають щось "темне та густе", підповзають ближче, світять ліхтариком ще, розуміють, що це кров... "і тут ми нарешті відчули запах..." Нарешті! відчули! запах!!! Запах, який сприймається першим. Запах, який ударяє в обличчя. Запах крові, який ні з чим не сплутаєш. Враження, що авторка в принципі не пробувала закрити очі та в своїй уяві заповзти до залитого кров'ю намету, а просто писала що на душу впаде. І таких дрібниць, які складаються в недолуге ціле, багато.

Єдиний плюс цієї книги: вона дуже коротка. Її можна прочитати за пару годин, і потім не дуже довго страждати, що марно витратила час.

[Дарина Березіна · Rating 2 out of 5]

"Наталя завмерла на своєму табуреті з блідим обличчям"
_______
Власне, оцей бідолашний пополотнілий табурет - це квінтесенція цього тексту. Саме тексту, а не роману.
Задля того, щоби називатися романом, йому бракує не лишень обсягу, але й внутрішньої логіки, композиційної стрункості, мотивації персонажів. А авторці - вміння використовувати прийом "ненадійного розповідача" і створбвати живих персонажів, які здатні викликати в читача бодай якісь емоції, крім роздратування через необхідність раз-у-раз повертатися до попередніх розділів і перевіряти, хто з цих хлопів хто, бо вони всі геть однаковісінькі.
А ще, авжеж, тут потрібен редактор. Хоча б заради бідосі-табурету.

[Катерина Шильпп · Rating 5 out of 5]

Це так смачно, витримано, локанічно, правдиво 🤌🏻
Я в захваті!

[Olga Shkolna · Rating 4 out of 5]

5 балів за сюжетну лінію і 3 бали за описову та діалогову мову. У середньому 4. Ідеальна книжка в дорогу, читається миттю

[Yuliia Kravchenko · Rating 5 out of 5]

Мені сподобалось! І нівіть більше, ніж я очікувала

Динамічно, захопливо, достатньо інтриги.
І хоч мені вдалось відгадати вбивцю, все ж отримала приємні враження від читання

[Євгенія Яцюк · Rating 5 out of 5]

Якщо ви хочете класний психологічний триллер — ось він!

Книга маленька і можна прочитати за вечір (що, я і зробила), але по сюжету нас чекає хронологія в 17 років. Події з сьогодення чергуються з подіями 1999 року, а також, подіями декількох років у минулому, де саме і розвиваються основні події триллера.

Всю книгу ми гадаємо, що сталось і хто ж мститься за згорівшу дівчинку Ліду? Може це вона і є?

Книга настільки класна по сюжету, що мені було мало. Як казала Джейн Остін — хорошо написанної книги завжди мало😄 От і мені було мало, хотілось ще.

[Міла Смолярова · Rating 5 out of 5]

Раніше не любила синтетичний одяг, а тепер й поготів. Не то, щоб я збиралася стрибати через багаття. Хоча, хто зна, хто зна… :)
Хороший, якісний детектив. Читається миттєво, а не так, що перестрибуєш через описи і читаєш діалоги, аби скоріше докопатися до істини. І як же тішить українська література тим, що події відбуваються у нас і з, умовними, нами, а не Джонами і Чарльзами в уявному містечку десь закордоном.

[Alice K · Rating 3 out of 5]

В процесі читається легко і з захватом, але нічого після себе не залишає, окрім питань до логіки сюжету і мотивації персонажів.

[Віталій Роман · Rating 5 out of 5]

Коротка, гостросоціальна, зі справжнім сюжетом (хвала небесам, бо це я найбільше люблю в книгах), зрозуміла за мовою (без оцих всіх десятисторінкових описів падіння листочків дерева на холодну землю буття – денця небесного корита…) і щонайголовніше, історія тримає в напрузі до останнього абзацу! Це трилер, і те, хто вбивця, я дізнався під сам кінець. І мої очкування-передбачення не справдились. Напевно дається в знаки мізер книг цього жанру в моєму читацькому стажі 🤷‍♂️

Ця історія про просте, про буденне, про близьке (особливо, якщо ти дитина кінця 90-их – початку 2000-них). Наче зустрів давнього друга, і він тебе на час-два забрав у тенета «А хочеш почути моторошну історію?». І коли все закінчується, ти не тільки вражений самою історією, а навіть потайки думаєш про поведінку своїх (чужих) дітей, і наслідки, які це може за собою потягти. Тобі ж книга хоч і коротка, але піднімає важливу тему «не дуже обдуманих» вчинків юних хомосапіенс в період їх дорослішання. Вчинків, які можуть бумерангом принести виконавцю зовсім неочікувані наслідки…

Єдине, що мені лягло тінню на цю книгу, але не є її недоліком, це сцени насильства. Надто я ніжний читач, як для цього жанру. А Поліна, як мені видається, зробила все чітко за каноном 🔪

Рекомендую, особливо в період останніх, передосінніх та так бажаних вилазок на відпочинок, у відпустку, на річку, в гори, в парк.. Ну, ви зрозуміли. Додайте собі вражень до читання не-домашньою обстановкою 😈

p.s. кінцева сцена варта екранізації, хоча б музичного кліпу, хоча б чогось подібного - бо ІМХО, дуже вже пасує до цієї історії 👏

[Natalia Tymoshyk · Rating 4 out of 5]

Спочатку мінуси: Дуже муляло мене "Твою мати". Цікаво, коли дерево знищить машину авторки чи коректора вони теж скажуть "Твою ж мати!" чи все таки "твою мать", або хоча б "твою ж маму". Отакі бутафорські матюки, мене чомусь дуже вибішують. При цьому там поруч слово "блядь", то чому ж решту мови не оживити, тим більше там просто дуже нервова ситуація.

Ще мені не сподобалося, що оповідач говорить одне, розповідаючи як все сталося, а потім в кінці, коли вже все стало зрозуміло, і його історія в певних моментх не сходиться, то він пояснює - "ой, ну я збрехав, тоді коли казав", хоча він ж типу розповідав "все як є" і загалом міг не говорити цих речей, на сюжет це б не вплинуло суттєво.

А тепер про плюси. Триллер. Атмосфера. Читала пізно вночі і було дуже моторошно виходиити в коридор. Хороша канва розповідей, не картонні персонажі, хоча їм бракує штрихів, емоцій, переживань але загалом дуже ок.
Чи читати? Так.

[Nicole Yelisieieva · Rating 5 out of 5]

Замечательная компактная история о погибшей по глупости девочке Лиде. Очень давно хотела её прочитать, не смотря на то, что чтение на украинском обычно вызывает у меня тоску (но это касается других произведений, язык оригинала которых другой), а тут подвернулся случай купить книги напрямую у автора, да ещё и с автографом. Ещё и в жанре детектив. Угадай убийцу за 150 страниц :) книга хороша, легка в чтении, читать было интересно. Вам советую прочитать, а сама пока готовлюсь ознакомиться с двумя другими книгами автора х)

[Svitlana · Rating 5 out of 5]

Це повість про невідворотню кару за гріхи минулого, легкий трилер/слешер, що ковтається за вечір (ідеально для розслаблення і відпочинку).

Але якщо глибше — це текст про наративи, про історії, які ми розповідаємо собі та іншим, і про те, на що ми здатні піти заради навіть не того самого наративу, що нас врятує, а заради спасіння самого наративу як такого.

[books_asorti · Rating 5 out of 5]

Мені сподобалася історія, кожен розділ закінчується так, що не почати наступний дуже важко, я таке люблю) хоч кінець трохи передбачуваний, але авторка змушувала мене сумніватися майже до останнього. І в кінці таки був поворот, якого я не очікувала. Рекомендую 👍

[Roksana Shevchuk · Rating 5 out of 5]

Я прочитала цю книгу за декілька годин у потязі.

Найбільше я полюбила цю книгу за динамічний сюжет. Починається все з нещасного випадку – молода дівчина стрибає через вогнище у синтетичній сукні. Як ви розумієте, нічого хорошого після того чекати не слід. Все це сталось у 1999 році. Аж ось минає майже 20 років, і ті п’ятеро хлопців, котрі, власне, й змусили Ліду стрибати, знову збираються разом. Напружено, неочікувано та місцями моторошно – таким і має бути крутий трилер.

Шалено сподобалось, як авторка «подорожує в часі» і кидає нас то в 1999, то в 2016. Подорожі ці, між іншим, вкрай ностальгічні, аж відчувається дух того часу, безсмартфонного та, все ж, технопроривного, я аж мимоволі згадувала дитинство. Оповіді обриваються, роки змінюються, і це підігріває зацікавлення і змушує переживати.

Окремий плюс за фінал, наскільки ж це було влучно! Не уявляю іншого завершення і не хочу.

Книжка досить невелика, 160 сторінок, і з одного боку це надто мало, бо хочеться значно більше, а з іншого – було б затягнуто. Тож така лаконічність тільки на користь. Ліпше так, аніж додавати води задля стандартного розміру під 300 сторінок.

Отже #раджу читати «Дівчину…» і чекаю на наступну книгу авторки.

9 попереджень не стрибати через багаття у синтетичному платті з 10

[Natalia Matsura · Rating 4 out of 5]

я обожнюю трилери, де група людей збираються в одному місці і їх раптово по черзі починають вбивати, спершу вони не розуміють чого, а потім ми дізнаємось, що в в кожного з них є скелети в шафі.

Саме на таку книжку я наткнулась у своїй бібліотеці - "Дівчина. яку ми вбили" Поліни Кулакової.
Я не мала жодних очікувань щодо історії, бо взяла книжку аби швидко прочитати: вона маленька, з великим шрифтом, якраз на вечір-два🤌🏻

Про що історія я вам коротко вже описала в першому реченні, тому не буду зациклюватись на анотації.

Книжка особлива великою кількістю часових ліній, проте це не заплутує читача, все описано цілком доступно.

Стиль написання дуже простий, мало описів, багато діалогів, темп дуже швидкий, бо нема куди розтягувати - історія всього на 160 ст🤏🏻

Хоча водночас, для мене це і не так добре, бо все таки я люблю, коли нас більше занурюють в історію, детальніше все розповідають. Мені хотілось, щоб в історії було більше пояснень вчинків героїв, деякі моменти були аж занадто різкі і бракувало передісторії.

Також головні герої були прописані скупо і вони не викликали в мене симпатії або хоча б співчуття. Але, напевно, найправильніш буде написати - вони не викликали в мене одних емоцій.

Хочу відзначити кінематографічність історії, я б із задоволенням глянула адаптацію. Що цікаво відзначити, при прочитанні в мене було стійке відчуття, що я дивилась фільм з дуже схожим сюжетом, але так і не змогла зрозуміти, що ж саме нагадує мені книжка🤔

Книжка 16+, моментами були неприємні описи, на що варто звернути увагу, якщо ви накинули оком на історію.

Я читала видання від "Дому Химер", проте зараз вже доступне перевидання 2024 року від видавництва "Темпора" з новою обкладинкою.

Враховуючи всі позитивні моменти, і всі недоліки книжки, я її оцінила на 3,5 ⭐

[Victor · Rating 4 out of 5]

Непоганий трилер - детектив. Чудовий варіант для легкого читання на відпочинку чи в потязі. Сюжет може і не супер оригінальний, але одночасна подача історії в декількох часових проміжках цікава. Я вгадав вбивцю ще на початку книги, але все одно - тримала вона до кінця. Впевнена четвірка

[Yelyzaveta Korol · Rating 3 out of 5]

2,5
Ода автору як передмова примусила напружитися і очікувати, щось протилежне від цієї історії. Трохи занадто.

Мені було зрозуміло, що відбувається, хоча на якомусь моменті авторка майже змогла збити з правильних думок. Певно, я забагато детективних дорам передивилася, тому і вгадалося.

От як поглянути на сюжет в цілому, то все як люблю. Але було дещо, що залишило неприємний осад після прочитання. На цю історію авторку надихнула чужа трагедія. Не знаю, чи етично "красти як митець" чуже горе. Виходить, людина в муках померла, щоб подарувати сюжет трилеру і дохід автору.
Я б воліла не знати, звідки автори трилерів черпають натхнення, їй-бо. Тому у мене неоднозначні емоції після того, як була перегорнута остання сторінка.

[Halina Hetman · Rating 2 out of 5]

Перший трилер, що я прочитала, і враження він на мене не справив. Досить передбачуваний фінал, не дуже вправна мова оповіді, не завжди логічний і послідовний сюжет. Сподіваюся, що авторка - і видавництво - будуть працювати далі та порадують нас більш якісними творами в майбутньому, тим більш сам жанр чудово лягає на український матеріал.

[Любава Кропивницька · Rating 2 out of 5]

Сюжет на 4 з половиною, цікавий, хоч кінцівку розгадала. Сподобалось, як в останніх рядках розділів нас ніби ловлять на гачок, змушують читати далі, щоб дізнатися більше.

Але моменти з "волосся як колосся", "поцілунок, солодкий, немов стигла черешня" і "два тоненькі струмки, які поволі стікали обличчям" просто важко витримувати, тому 3 загалом

[Anna Plishak · Rating 4 out of 5]

Скажу чесно: трилер - не мій жанр, особливо сучасний. Після прочитання цієї книги я свою думку не змінила.
⠀
Я згодна, що авторка порушила важливу тему: як психологічна травма, отримана у дитинстві впливає на подальше життя людини. Її мова легка і доступна читачу. Описи не викликають огиди і не шокують, але змушують замислитися (адже у юності персонажів стався дійсно нещасний випадок, ніхто нікому не хотів завдати шкоди). Особисто для мене у книзі не було жодних загадок, хто є хто - я здогадалася одразу.
⠀
Я не можу сказати, що книга пуста, беззмістовна, нецікава. Це не так. Але... я сприймаю її не як цілісний твір, а лише як епізод, вирваний із контексту масштабного роману (наголошую: так я ставлюся до кожного трилера).

[Жанна Добриднєва · Rating 5 out of 5]

5-
Поки найкраща, прочитана у авторки

[Kateryna Yanvarova · Rating 5 out of 5]

В книзі описана історія помсти. Через невеличку необачність п’ятеро хлопчиків-підлітків посприяли смерті дівчинки. Після трагедії пройшло багато років і п’ятеро друзів зібралися разом на риболовлю на березі Дністра. Та раптово вони починають гинути один за одним.

Характери героїв до кінця не прописані, не встигаєш привʼязатися, тому і не шкода, коли когось вбивають.

Читати до кінця було цікаво, я не знала хто вбивця до останнього.

[Myroslav Ivasckevych · Rating 5 out of 5]

Перше що б хотілось сказати, це те що я б не наважився назвати цей твір романом. Знову ж таки, на мою думку. Бо для мене роман - це щось велике і більш грунтовне.
Читаючи не покидала думка, що розповідь не дописана, не зовсім розкриті персонажі та й взагалі багато чого не вистачає.
Але фінал... Він мене вразив.
Тому не дивлячись на певну сирість роману (напишу так, як це подано автором і видавництвом) та на дивне оформлення книжки видавництвом поставлю 5 зірочок. Бо якщо авторка продовжуватиме й надалі писати розповіді в такому ж стилі, то в нас буде ще одна літературна зірка.

[Vera Karasjova · Rating 5 out of 5]

Не велика фанатка триллерів, але цей приємно вразив. Наче як все очевидно - ааа не, не очевидно!))

[Бастіан Хайфіш · Rating 3 out of 5]

Я знаю, що ви зробили минулого літа 1999 року

Роман Поліни Кулакової “Дівчина, яку ми вбили” залишає по собі змішані враження.

На перший погляд, інтрига присутня, сюжет динамічний, читається швидко. Проте складається враження, ніби тримаєш у руках чернетку, а не завершений художній твір.

Як для роману, текст має відчутний дефіцит описів. Читача занурюють в навколишню атмосферу, але не дуже глибоко - потічок художньої свідомості ледь жевріє в широкому руслі варіацій. Персонажі залишаються здебільшого паперовими, їхня мотивація - туманною. Складно відстежити взаємозв'язок між морально-психологічними особливостями героїв та як вони (ці особливості) рухають сюжет.

Вбили дівчинку. Зрозуміло. Але що це, крім самого факту кримінального злочину? Чому варто переживати через смерть саме цієї Ліди, а не, скажімо, голодних дітей в Африці? На жаль, за весь хронометраж я так і не зміг віднайти той емоційний блютуз з головною жертвою, щоб передати їй мої співчуття.

Таймлайн дуже фрагментований та постійно скаче між різними періодами. Сам по собі цей прийом не поганий, але через частоту перемикань (ледь не на кожній сторінці) я відчував себе Супер Братом Маріо, що рухається контекстом стрибками.

Окремо скажу про фінал. Відчуття, ніби авторка поспішала закінчити - розв’язка різка, скомкана. Поволі нагнітається ��нтрига, але потім вбивця зізнається надто прямолінійно, без глибшого підтексту чи психологічної роботи з читачем. І взагалі злочину бракує глибини мотивації та чіткості планування. Бо розрахунок на природні явища робить план “надійним, як швейцарський годинник”.

"Дівчина, яку ми вбили" це радше легке чтиво в дорогу, ніж серйозна соціальна драма, на яку вона ніби намагається претендувати. Це простий детектив із напівпрозорими натяками, який, утім, не викликає глибокої рефлексії після прочитання.

Якщо хочете провести вечір за книгою, що не обтяжує, “Дівчина, яку ми вбили” цілком підійде. Але покладати на неї великі сподівання - зась.

Загальне враження:
3 з 5