Деякі історії не чіпають зовсім, а деякі не відпускають ніколи. Стругацькі писали, що ніколи не буває так, як вигадують. Але часом реальність така, що й найвигадливіший розум не зміг би до такого додуматися.
Хто б придумав такий стрімкий і феноменальний злет й не менш приголомшливе падіння Третього Райху та його шалених архітекторів? Історія, яку детально описує Ширер, це історія суперечностей, божевільних рішень й не менш божевільних людей. Людей, у яких вистачало жорстокості відправляти інших людей до газових камер за їхню «інакшість», наказувати вішати тих, хто хотів порятувати батьківщину, на фортепіанних струнах, підвішених на гаках для м’яса, але у яких не вистачало мужності й сили на власні очі спостерігати за виконанням своїх наказів, не втрачаючи свідомості. Це історія нестямного диктатора, який з невдахи-волоцюги перетворився на того, чиє ім’я завжди залишиться в історії на її найгірших і найстрашніших сторінках. Його можна страшитися, але ним можна й захоплюватися. Скульптор створює красу з брили каменю, а Гітлер створив свою велич, не маючи нічого крім амбіцій та ідеї. Й можна зрозуміти, чому цей нереалізований «художник» так високо злетів. Але осягнути, що діялося в його безумному мозку – місія нездійсненна. Й так само неможливо осягнути тотальну короткозорість і дурість європейських політиків, які мали безліч шансів не допустити трагедії, придушивши її ще в зародку, починаючи ще від окупації Рейнської демілітаризованої зони. Можна не розуміти й кожного разу дивуватися як вперше, але як казав Геббельс, що для історії найважливіше - приклад, який можна подати. Й за прикладом Третього Райху, в його «кращих» традиціях, на жаль, можна провести занадто багато паралелей в нашому сьогоденні. Хочеться вірити, що присмерки богів, які показав Третій Райх, були останніми.