L'automne à Pékin

by Boris Vian

Ce matin-là, Amadis Dudu rata l'autobus. Or, non seulement ce contre-temps ne compromit en rien sa journée, mais il l'engagea au contraire dans une série d'aventures bien extraordinaires, où se trouvaient mêlées toutes sortes de personnes au milieu desquelles il n'allait du reste pas tarder, lui Dudu, à se perdre ; mais cela n'était pas gênant du tout, au contraire. Inutile d'ajouter que rien dans cette histoire ne concerne l'automne, ni Pékin.

Le livre de Boris Vian est très drôle et tout à fait déchirant. À l'image de son auteur, lequel ne trouva le succès qu'après sa mort.

Genres: Fiction, France, Novels, Classics, French Literature, 20th Century, Roman

304 pages, Paperback

First published January 1, 1947

About the author

Boris Vian was a French polymath: writer, poet, musician, singer, translator, critic, actor, inventor and engineer. He is best remembered for novels such as L’Écume des jours and L'Arrache-cœur (translated into English as Froth on the Daydream and Heartsnatcher, respectively). He is also known for highly controversial "criminal" fiction released under the pseudonym Vernon Sullivan and some of his songs (particularly the anti-war Le Déserteur). Vian was also fascinated with jazz: he served as liaison for, among others, Duke Ellington and Miles Davis in Paris, wrote for several French jazz-reviews (Le Jazz Hot, Paris Jazz) and published numerous articles dealing with jazz both in the United States and in France.

Reviews

[Luís · Rating 4 out of 5]

This book will not be a question of autumn or Beijing but of constructing a train in Exopotamia. (It is useless since it leads nowhere; simultaneously, without customers, it’s easier, and customers are never happy.)
As I like etymology, I looked for the meaning of Potamia, which means river. “Mesopotamia” means “in the middle of the rivers.”
For the exo prefix, I didn’t need to search ;-)
This novel traces the construction of a train in Exopotamia. Numerous characters are introduced, and the beginning chapters explain how each becomes involved in this adventure.
Anne (a boy, as his name does not indicate) and his friend Angel were hired on this site as engineers. Rochelle, Anne’s girlfriend, accompanies her and becomes Amadis’ secretary. This novel is the impossible love story of Angel, who is in love with Rochelle, who does not love her. Anne loves Rochelle, but not more than that. But it is also the story of Athenagoras, the archaeologist; Petit Jean, the abbot; Claude Leon, the hermit; the copper, the archaeologist’s assistant who finds Angel to his liking; the hotelier who will expel (his hotel has the misfortune to be in the middle of the desert right where the train will pass!). The reader will also meet Mangamanga, the doctor, Olive, and Didiche, two teenagers who accompany their fathers, who are workers on the site, and of course, that bastard from Arland (the foreman whom we will not see at all but of whom we hear speak regularly).
The tone is alternately wacky (do you know what an agent’s prune is?), irreverent for Catholicism, and improbable (although certain scenes of the company’s board of directors responsible for building the railway felt very real). At the same time, it is an exciting reflection on the love, wear, and tears in the couple, as well as friendship, jealousy, and homosexuality (that of Amadis, Lardier, and Dupont).
There’s laughter, despair, and misunderstanding between the protagonists, the worst leading to murder and suicide.
This opinion could be more constructed, a little confused, even perhaps. But, if there is only one thing to conclude from it, I liked it a lot: the story, the characters, the inventiveness around the language.
So, if you are interested in building a railway track that leads nowhere through characters who seek and cross each other without finding each other, with pure wacky passages, this book is for you.

[P.E. · Rating 4 out of 5]

Prospectors, Inspectors, Spectators, and Specters

Title, cover, old copy (that is, 30 y.o., printed one year before I was born), its haunt, a second-hand bookstore in Saint-Nazaire... everything about this book drew me in.

What a carnival.


Robert Crumb's Mr. Natural

'The autumn in Beijing' offers layers and layers of possible interpretations, countless readings, each one unearthing whole new vistas, underground cities, florid ruins and liquid gems.

Still, among such a serene chaos of verdant imagination, in this ocean of ideas perpetually darting, to and fro, there is an element, a thing that binds together these rich lodes of possible interpretations, something from which this galaxy of ripples springs, a strange, underlying reliability. This subterranean, impalpable, ineffable "something" is first embodied in an extremely distinctive language giving birth to the unreliable, but consistently literal behaviour of words and things.

In 'L'automne à Pékin', everything is essentially exactly as it looks. At the same time, nothing turns out as expected. To properly navigate this electrifying story, you must unlearn the reflex use of languages, symbols, meanings, and the ordinary value applied to objects. To actually read Boris Vian, you have to go on a journey, and leave behind routine associations of ideas, customary ready-made phrases, mundane train of thoughts. This is the closest you can get to learning a new language, while actually reading in your preferred language. For the reader undergoing this patient alchemy, there are many delights to be reaped.


Salvador Dalí, Archaeological Reminiscence of Millet's Angelus, circa 1934


QUOTES

'Le soleil passait et repassait dans le ciel et ne se décidait pas ; l'ouest et l'est venaient de jouer aux quatre coins avec leurs deux camarades, mais, pour s'amuser, chacun occupait maintenant une position différente ; de loin, le soleil ne pouvait s'y reconnaître.'

***

'- Il a besoin qu'on s'occupe de lui, et il a besoin d'avoir toujours quelqu'un près de lui.

- Je ne voudrais pas qu'il y ait non plus trop de gens, dit Rochelle pensivement. Seulement des amis sûrs. Vous, par exemple.

- Je suis un ami sûr ?

- Vous êtes le type dont on a envie d'être la sœur. Exactement.'

****

- Vous me remplacerez, alors. Je ne peux pas,
décemment, aller en Exopotamie avec une hanche brisée
en cinq morceaux. Si vous saviez ce que je suis content !...

- Mais... dit Angel.

- C’est vous qui conduisiez, hein ?

- Non, dit Angel. C’est Anne...

- Ennuyeux... dit l’autre.

Sa figure se rembrunit et sa bouche tremblait.

- Ne pleurez pas, dit Angel.

- On ne peut pas envoyer une fille à ma place...

- C’est un garçon... dit Angel. Ceci galvanisa le blessé.

- Vous féliciterez la mère...

- Je n’y manquerai pas, dit Angel, mais elle est déjà faite à cette idée.'

***

— Si on me donnait Rochelle [...] si elle m'aimait, je n'aurais jamais besoin qu'une autre femme m'aime.
— Si, dans deux, trois ou quatre ans. Et si elle t'aimait encore de la même façon à ce moment-là, c'est toi qui t'arrangerais pour changer.
— Pourquoi ?
— Pour qu'elle ne t'aime plus.
— Je ne suis pas comme toi [...]
— Elles n'ont pas d'imagination [...] et elles croient qu'il suffit d'elles pour remplir une vie.

****

— Tantôt tu veux, dit Angel, et tantôt non.
— Je veux tout le temps, dit Anne, mais je veux le reste aussi.

****


Also read:

Il colombre e altri cinquanta racconti
A Maze of Death
Le Roi se meurt
Cien años de soledad
Citadelle
Pedro Páramo
The Double
La Bête humaine
Annihilation
L'Arrache-Cœur
Владимир Маяковский. Стихи и поэмы


Soundtrack:
Lament - Gryphon



Salvador Dalí, The Endless Enigma

[Oleh Bilinkevych · Rating 4 out of 5]

Ні тобі осені, ні Пекіну, зате повно піску та вигаданого світу, який натякає на колоніальне минуле Франції. Власне, сама історія наштовхує на думку, що Борисові остогидли пустопорожні розмови про make France greate again, про колоніальний спадок і про території які вартувало б тримати в міцних гальських руках. Плюс добра порція висловивів в сторону масової індустріалізації, підняття теми лгбт: одним словом, список довгий. Наче і абсурдна історія, але в якій добре вписана обширна критика від шанованого джазмена, шикарними пасажами та попасти куди можна тільки 975-м автобусом. Хоча, може, тут щось зовсім інше і я помиляюсь, адже завершальна фраза автора дає волю на будь-які трактування.

«Будь-які спроби це описати будуть марними, адже можна припустити бозна-яку кінцівку»
(на його місці я б ще додав для апетитності «але це не точно»)

Ps: якщо наважитесь ознайомитись із його творчістю, я б радив все ж таки почати із "Шумовиння днів", воно не настільки дико сюрреалістичне і з цілком зрозумілою історією, та магічною атмосферою притаманну Віану.

[AiK · Rating 5 out of 5]

975 автобус уносит читателя в мир полного абсурда, гротеска и безумия. Виановская проза не оставляет читателя равнодушным.

[sepagraf]

"Але мені здається дивним, що такому серйозному хлопчикові, як Борис, спало на думку ... переписувати такі нісенітниці" 🌝

відгук на тг каналі sepagraf

[Marcus Mennes · Rating 5 out of 5]

Autumn in Peking – Boris Vian

A few years ago I met a thirty something Frenchman in a youth hostel in Bariloche, Argentina and he confessed to me he had read everything by Boris Vian – including many works yet to be translated into English – but had read them a long time ago, during his University years, and that he hasn’t revisited them since. Vian represents a period author for my French friend; specifically young adulthood. Similar to say Kurt Vonnegut, Jack Kerouac, Ayn Rand, or Hermann Hesse for young readers in the U.S. (if indeed these are still viable youth magnets today...?). I know when I was 19 years old I carried around a rumpled paperback of Hesse’s “Narcissus and Goldmund” in my back pocket as I strode across the college green. As a young man I was drawn to tales of vagabonds traveling the open road, as well as works of a jaded literary humor, i.e. “Catcher in the Rye” “The Crying of Lot 49” “Cat’s Cradle” etc.

I didn’t discover Vian until my late 20’s, and, I suppose as I am currently still immature for my age, I can state with sincere confidence how much I continue to appreciate and enjoy entering the hip, weird, edgy world of Boris Vian’s fictions. The publisher Tam Tam Books has made it their mission to bring Vian to the English speaking world, and their efforts deserve our gratitude:

http://www.tamtambooks.com/

http://tamtambooks-tosh.blogspot.com/

Although Paul Knobloch conjures admirable magic with his inspired, fun, readable translation, a work like “Autumn in Peking” with the author’s idiosyncratic wordplay, fantasy and innuendo, questions the validity of literary translation, at least on a linguistic level. In his preface the translator admits “Translation is a tricky business, and translating Vian can be downright daunting.”The story itself with its otherworldly setting and absurd events translates well, and the Tam Tam edition is a fantastic romp. Vian’s imagination lives in translation, and since I’m someone that doesn’t read French, I can only speculate as to the depth and nuance present in the original text.

I’ll try to avoid cheap comparisons in this review, but the single work Vian’s “Autumn in Peking” most reminds me of isn’t a book at all, but Terry Gilliam’s film “Brazil.” It’s large, imaginative, subversive, slapstick...pick your adjective, the book is that clever. For the Vian newbie, I’d recommend beginning with his surrealistic masterpiece “Foam of the Daze” but for the adept, the Vian veteran, or just someone that enjoys a challenging work of imaginative writing, “Autumn in Peking” is a fascinating, extended belly laugh of a book...

[João Carlos · Rating 5 out of 5]

5 Estrelas Surrealistas


Ilustração by Ievgen Kharuk

”Outono em Pequim é um romance do escritor francês Boris Vian (1920 – 1959), publicado originalmente em 1947, com uma reedição em 1956. A minha edição, comprada em 1990, é das “Publicações Dom Quixote” com tradução da escritora Luísa Neto Jorge.
Na contracapa da segunda edição francesa de ”Outono em Pequim” podia ler-se o seguinte aviso fundamental: ”Esta obra não trata, naturalmente, nem do Outono, nem da China. Qualquer relação com estas coordenadas espaciais e temporais seria uma mera coincidência involuntária.”
”Outono em Pequim” começa com quatro capítulos preliminares – A, B, C e D – que “introduzem” quase todas as personagens da “história”, a que se segue a 1ª PASSAGEM (que no caso específico refere: “É oportuno, nesta altura, fazermos uma breve pausa, porque isto vai passar a ter coesão e a dividir-se em capítulos normais.” (pág. 57)) – no total são quatro capítulos “PASSAGEM” (cada PASSAGEM é uma interrupção na estrutura do romance onde o narrador efectua alguns comentários, quase sempre irónicos, sobre a “história” ou as “histórias”) e três capítulos “ANDAMENTO” (com subcapítulos “REUNIÃO”).


Ilustração by Ievgen Kharuk

”Outono em Pequim” é um romance que começa com um título que não tem nenhuma relação com a “história”, que exige uma profunda cumplicidade do leitor, com cerca de trinta personagens, sumariamente caracterizadas, onde, normalmente, os sentimentos estão ausentes,;algumas das relações entre as várias personagens são evocadas apenas no nível sexual; com uma linha narrativa fragmentada que se vai unificando com as “histórias” e os dramas, relacionados com a construção de uma linha de caminho-de-ferro no deserto, da Exopotâmia,
Boris Vian efectua uma brilhante reflexão sobre inúmeras temáticas, desde o funcionamento arbitrário e injusto das grandes empresas e dos projectos “faraónicos”, que se revelam sem nenhuma utilidade; ridicularizando algumas profissões, médicos e engenheiros; elaborando uma profunda e interessante reflexão sobre o amor, sobre o ciúme e o desgaste das relações amorosas, sobre a amizade e o ódio, sobre o desespero e a incompreensão, sobre a homossexualidade, sobre o assassínio e o suicídio.


Ilustração by Ievgen Kharuk

”Outono em Pequim” é livro brilhante, simultaneamente, realista e surreal, com personagens verdadeiramente originais, sobre um “tempo” e um lugar imaginário, a “Exopotâmia”, sobre o absurdo e o ilógico, numa linguagem criativa, inventiva, original e inimitável.


Boris Vian (1920 – 1959)

[Eylül Görmüş · Rating 4 out of 5]

"Bu kitap ne sonbahar ne de Çin’le ilgili elbette. Dolayısıyla zaman ve mekân benzerlikleri birer tesadüften ibarettir."

Hayatımda okuduğum en absürt metinlerden biriyle tanıştım Boris Vian ile. Epey gecikmiş bir tanışma bu ve Mezarlarınıza Tüküreceğim ya da Günlerin Köpüğü gibi kült eserlerinden biriyle değil bu tuhaf kitabıyla tanışmak belki biraz alışılmışın dışında oldu ama ne fark eder - çok sevdim. Niye sevdiğimi anlatacak kelimeleri bulmam zor, çünkü büyük bir tuhaflık deryasının içinde yüzdüm 3 gün boyunca ama kendimi dalgalara bıraktım ve Vian'ın Ezgopotamya'sındaki tuhaf ekibin bir parçası oluverdim.

Çölün ortasında anlamsız, kimin kullanacağı ve niye yaptırıldığı belirsiz bir demiryolu inşaatının içindeyiz. Arka kapakta şöyle diyor; tam da bu sahiden: "Vian’ın kendine has üslubunu konuşturarak mizahla trajiği absürtte birleştirdiği, anıştırmalar, ikilikler, belirsizlikler ve çelişkilerden beslenerek gerçekleştirilmesi imkânsız bir bütünlük yakaladığı, her okumada yeni anlamlar kazanan bu roman..." Mizahla trajiği absürtte birleştirme işini muazzam beceriyor Vian, onca anlamsızlığın içinde kahkahalar atarak okurken kimi anlarda insanın gözlerini dolduracak denli dokunaklı bir cümleye yahut sizi durup derin düşüncelere gark edecek derinlikte bir fikre denk gelebiliyorsunuz.

Öfke duyduğu ünlü yazarların isimlerini az az değiştirerek kitabında sevimsiz karakterlere dönüştürüyor, olmayan kelimeler icat edip bunları dünyanın en genelgeçer laflarıymış gibi kullanıveriyor, okuru ikna etmek zorunda hissetmiyor kendini ama bunu da "yaptım, oldu" diyen bir üstencilikle değil yazdığı şarkılı metnin kendisine tanıdığı hakkı kullanarak yapıyor resmen. Kitaptaki bir dolu karakterin hepsini uzun uzun anlatmadan boyutlandırmayı, anlaşılır kılmayı beceriyor.

Yaratıcılığa dair bir manifesto gibi bir kitap resmen. İçinde yaşadığımız dünyanın zaten bir absürtlükler toplamı olduğunu bu biçimde anlatabilmesi çok etkileyici. Alev abinin (Er) çevirisi de her zamanki gibi pırıl pırıl, böyle zor bir metin bundan daha iyi çevirilemezdi sanırım.

Boris Vian'la seyahatlerim kesinlikle sürecek.

[Кремена Михайлова · Rating 4 out of 5]

„Всеки ден той ползваше три билета и половина, защото слизаше в движение преди своята спирка.“

„Амадис почувства някаква болка в дясната подмишница и затова заби една безопасна игла в бузата си. Изучаването на акупунктурата от трудовете на доктор Ботин дьо Заупокой (от смесен френско-руски аристократичен произход) беше любимият му начин за убиване на времето. За нещастие обаче той не се бе прицелил добре и вместо от гнетящата го болка се излекува превантивно от нефрит на прасеца, какъвто още не беше прихванал.“

„Умишлено закрачи накриво, за да се вижда, че е ядосан.“

„Погледът му попадна върху една птица, която, сведена над купчина боклуци, удряше с клюн последователно три консервени кутии и така успяваше да докара началото на „Волжските бурлаци.“

„Седнал на платформата, кондукторът машинално въртеше като ръчка клещовидния си компостьор за билети, който беше занитил към автобусната латерна, и мелодията, излизаща от нея, приспиваше Амадис. Той чувстваше потреперването на корпуса на транспортното средство, докато то влачеше задницата си по паветата, а пукотът, с които при това съприкосновение излитаха искрите, пригласяше по своеобразен начин на крехката и монотонна музика.“

„Погледна към светещия циферблат, установи, че е време да става и отхвърли от себе си завивката. Тя обаче тутакси пак се омота любвеобилно около него.“ Беше тъмно и светлият триъгълник на прозореца още не се беше очертал. Клод погали завивката. Тя спря да се вълнува и склони да го остави да седне.“

„Мастилото беше граниво и от него се разнасяше мирис на тюлен.“

„Надзирателят претегли този аргумент. Направи го на око поради липсата на теглилка.“

„ – Имате психическа устойчивост. Трябва да станете журналист.
- Не – отвърна му Клод. – Мерси.“

„Червеният и студен револвер все още пазеше мълчание; лежеше възтежко до сиренето, което изплашено се отдалечаваше, но без да смее да напусне чинията.“

„Майната му! – занарежда стажантът. – Майната му, че и лелината му! Какво ѝ е притрябвало да хвърля такива къчове на тази бракма?“

„Урсус дьо Яниолен смръщи вежди…“

„Първата я обичаш много в продължение на две години например. И тогава забелязваш, че вече не ти въздейства както в началото.“

„Пълно е с лентяи по канцелариите. Купища са. Сутрин им е тъпо, вечер също им е тъпо. През обедната почивка ходят да ядат по закусвалните в чинии от алпака лошокачествена краха, която следобед бавно смилат в коремите си, докато дупчат с молив листове хартия, пишат лични писма или говорят по телефона с приятели.“

„Ние сме винаги обект на подигравки от страна на хората, които водят нормален живот, тоест от страна на онези, които спят с жени и понякога им правят деца. Което нерядко тласка някои от нас в стремежа си да крият пред околните своята особеност към един вид болезнена мимикрия: и те от време на време лягат с жени, говорят за жени и дори стигат дотам, че им правят и деца. Тези им действия, произлизащи от стремежа им към прикриване, им струват много неврози и вътрешни конфликти, още повече, че са често пъти не особено резултатни, тъй като обикновено по-усетливите мъже и жени, с които те контактуват, разгадават истинската им природа.“

[Nate D · Rating 2 out of 5]

Almost-surrealist Boris Vian's narratives are subject to utter mutability and unpredictability. At any moment, anything may happen, any however casual phrase has the power to spin off (via a tangential nuance of meaning) a totally unexpected plot thread, which will then prove integral to all that follows. However, anyone can write an insane and utterly unforeseeable text (see any number of mid-grade automatic texts by actual surrealists); Boris Vian's unique talent is for making his unpredictability tie together into a congruent and memorable story as a whole, in which all individually bizarre moments have a logical (in retrospect) place.

....And then I kept reading and the disappointingly atrocious gender politics began. Ugh, come on Boris Vian, do you really believe all this stuff? I was ready to like you -- perhaps even love you -- just on the strength of Heartsnatcher and the surprisingly decent Mood Indigo film adaptation, but this is trying. The plot also seems rather less directed, as well, which would be less of an issue if you weren't already annoying me. Or maybe you're just messing with me? You claim that Rochelle is the protagonist, yet she isn't even a half-formed character, she's the worst kind of female-as-object/prize, with the added insult of becoming irrevocably tarnished by being in a relationship for a few months, and apparently represents all of womenkind in limited scope of vision. Let's not even discuss Angel's "inevitable" decisions, but he has to be one of the most repugnant characters that we could seemingly be expected to identify with. Seriously problematic.

And all this despite some really strange and lovely scenes worked in throughout. The black area is a fantastically ambiguous conception, and the descriptions and linguistic switchbacks are stellar. I have to commend the publisher and translator for getting this into English at all, but I don't have to love the troublingly broken vision it seems to expounding, though.

[Οδυσσέας Μουζίλης · Rating 3 out of 5]

«Υπάρχουν στιγμές που διερωτώμαι αν παίζ�� με τις λέξεις. Μήπως οι λέξεις είναι φτιαγμένες ακριβώς γι' αυτό;» Και εγώ έχω αναρωτηθεί συχνότατα. Σαφώς και μου αρέσει να παίζω με τις λέξεις, όπως και να αναζητώ το χιούμορ εκεί που υπάρχει ή εκεί που θα μπορούσε να υπάρξει. Γιατί λοιπόν το βιβλίο του Μπορίς Βιαν «Φθινόπωρο στο Πεκίνο» δεν κατάφερε να με κερδίσει;

«Όλοι γελάμε, αλλά ποτέ την ίδια ώρα με εσάς» όπως θα μας έλεγε και ένας αποκλειστικός αντιγραφέας φράσεων του Γκυ Ντεμπόρ. Ναι, φαίνεται όμως ότι η ώρα που θα μπορούσαμε να γελάσουμε με τα κείμενα του Βιαν έχει περάσει ανεπιστρεπτί. Και όσοι γελάνε ακόμα, μοιάζουν λίγο με εκείνους που σου λένε, θα σου πω ένα φοβερό ανέκδοτο, και μόλις ξεκινάει την αφήγηση ψιλοχαχανίζοντας ο ίδιος, αντιλαμβάνεσαι ότι το έχεις ακούσει εκατοντάδες φορές, και από ��τι αμυδρά θυμάσαι, μάλλον δεν γέλασες ούτε την πρώτη φορά!

Βιβλίο με τόσο λεξιπλαστική παιγνιώδη δομή καλό είναι να διαβάζεται στο πρωτότυπο· αν ο και μεταφραστής του Αχιλλέας Κυριακίδης (καλός γνώστης τέτοιων παιχνιδιών) κάνει εξαιρετική προσπάθεια να τα μεταφέρει και τα καταφέρνει αρκετά καλά. Κάποια κόλπα του Βιαν μου φάνηκαν αρκετά ευχάριστα, όπως το εύρημά του να μεταφέρει… τις μεταφορές πίσω στην κυριολεξία! Δηλαδή, η κλισέ φράση «ο τοίχος έχει αυτιά» μπορεί να συνεχιστεί στην αφήγηση του Βιαν, λέγοντας ότι, «ευτυχώς ο τοίχος δεν άκουσε πολλά γιατί είχε στραμμένη την προσοχή του αλλού…», κλπ, (το παράδειγμα δικό μου, βαριέμαι να βρω αντίστοιχη του βιβλίου). Όμως, αυτό το εύρημα δεν χρησιμοποιείται με φειδώ ή δεν χρησιμοποιείται στα σωστά σημεία έτσι ώστε να γίνεται ενίοτε αφόρητο – εννοείται ότι αναγνώστες που δεν αντιλαμβάνονται τις μεταφορές του λόγου (και Θεέ μου, είναι πάμπολλοι!) δεν θα καταλάβουν τίποτα και θα αγανακτήσουν με το βιβλίο. Γενικά, τέτοια λεκτικά παιχνίδια τα έχουν παίξει πολύ καλύτερα άλλοι συγγραφείς, καθιστώντας το βιβλίο του Βιαν λίγο ανεπίκαιρο, παρά τις καλές λογοτεχνικές προθέσεις που του αναγνωρίζω.

Μέχρι το 1/3 που διάβασα, ο Βιαν μέσα από σουρεαλιστικά μικρά κεφάλαια μας γνώριζε με τους αλλόκοτους ήρωές του που σιγά σιγά απέκτησαν σκοπό της ζωής τους να δουλέψουν για μια Εταιρεία στη Εξωποταμία μια παράξενη περιοχή κάποιας ερήμου. Παρόλο που θα περίμενες ότι όλα αυτά τα κομμάτια θα αποκτούσαν συνοχή όταν θα βρίσκονταν επιτέλους όλοι στην έρημο, κάτι σου έλεγε ταυτόχρονα ότι το όλο πράγμα δε θα κατέληγε πουθενά – αυτό ωστόσο δε θα με ένοιαζε τόσο αν όλα τα λεκτικά παιχνίδια που προηγήθηκαν και βοηθούσαν την πλοκή να πάει παρακάτω, ήταν λίγο πιο ευφάνταστα και διασκεδαστικά για τα γούστα μου. Ο Βιαν, φανατικός λάτρης της τζαζ, χάθηκε στους αυτοσχεδιασμούς του, ξεχνώντας να μας κάνει κοινωνούς του. Κρίμα και για το υπέροχο εξώφυλλο και την ωραία έκδοση της Νεφέλης. #Μένω_σπίτι… με ένα βιβλίο λιγότερο!

[Hanna Kyrychenko · Rating 4 out of 5]

Фууух... оце була подорож. Мандрівка у сон наркомана з сюжетом. 7 (8?) смертей рахуючи агонії стільця. Залізниця у пустелі, коханці і ревнивець, археолог що б'є розкопані горщики щоб ті вмістилися у ящики, власник готеля-ресторана що стоїть у пустелі, лікар-авіамоделіст, голова будівництва (слово "педераст" щодо нього було використане разів 20), невидимий бригадир-мерзотник, розбещенний священник, двійко дітей, пара робітників, убивця-самітник що тільки те й робить що трахає африканку, капітан-педофіл, рада компанії що займається онанізмом (?) на засіданнях... ніби нікого не забула. Вони шпехаються, вбивають, їдять мумій, п'ють нафту, знижують зарплати, пишуть доповідні, відпускають собі гріхи, прокладають колії через готелі (ну звичайно, у пустелі ж місця нема), ревнують, копають, будують літак, відрізають руку і носять жовті сорочки.

Дурацьке але в тих діалогах є щось чисте. Так і не зрозуміла що це було. Вірогідно, варто буде перечитати.

[José · Rating 4 out of 5]

La construcción de un ferrocarril en el desierto de Exopotamia está lleno de peripecias surrealistas. Humor de Vian.

[Veronika Sebechlebská · Rating 3 out of 5]

Tento príbeh nie je o Pekingu ani o jeseni a nie je to príbeh. Je to surreálny povlak slov, zachytený na zvyšku včerajšieho dňa, asi tak dva kilometre severne od jesene, tam ako doznieva Peking a začína nedeľné popoludnie.

[Elena Druță · Rating 3 out of 5]

Una dintre cele mai absurde și ciudate cărți din câte am citit. Dă impresia că autorul era pe droguri pe tot parcursul scrierii acestui roman :)

[Aleksandra Jagielska · Rating 4 out of 5]

oficjalnie mamy zwycięzcę konkursu na najbardziej pokręconą książkę
congrats panie Vian

[Nastya Podhorna · Rating 5 out of 5]

Я дуже люблю книги, фільми де після закінчення думаєш: "І що це таке було?". Про них потім згадуєш, х все обдумуєш, повертаєшся до них. І ця книга теж з таких. Тут взагалі не можна передбачити, що буде далі. Логіка дуже своєрідна (але не відсутня))). Вплітаються якість філософські пасажі. Текст струшують якісь абсурдні деталі. І пустеля, яка не дуже пустеля, а радше місце, де дії відбуваються за правилами автора (а не законами фізики). Ну, одним словом, я у захваті)))
П.С. Але все ж найкраща частина у книзі - це початок. Це феєричне переслідування 975-го автобуса...))))

[elderfoil...the whatever champion · Rating 3 out of 5]

5 stars for the first 30 pages, but then I don't know, feels like I'm in part cartoon, part American movie. None of the characterizations, conflicts, banter, and absurd predicaments got to me like the A and B vignettes early on. Vian has his moments of wicked irony, but it's tough to sustain given the singular, snappy tone spread across the set up and wide cast of characters on Exopotamie.

3.5 stars.

[Dolmar · Rating 5 out of 5]

He empezado la obra como si, a la velocidad de la luz, sorteara miles de obstáculos en una carrera muy divertida. Ese desquicio se frenó poco a poco, dando paso a una risa más tranquila y apreciando cierta crítica social, detrás de esas escenas tan estrafalarias. No hay detalle que a Vian se le haya escapado. La he encontrado perfecta, 5 estrellas.

[Clara Palop · Rating 2 out of 5]

Este libro me ha costado. Boris Vian es un escritor increíble, y su surrealismo me hace reír y enseña. Pero cómo se nota que es hijo de su época. El test de Bechdel explotaría ante este libro. La forma en que son tratadas y habladas las mujeres, es repugnante. Parecen un juguetito interactivo más de los que Vian despliega. Absolutamente todos los episodios que las involucran las refieren al sexo, y en ningún momento las protagonistas femeninas se encuentran. Un despropósito contextualizable, pero yo también soy hija de mi época y ahora pienso en Vian y me da lástima. Una imaginación tan grandiosa para un imaginario tan hostil con nosotras. Nos podría haber imaginado de tantas formas.. Un 2'5

[Tosh · Rating 5 out of 5]

Although I am the publisher of this masterpiece, I still feel I can write about it - because I came upon it as a reader. I think Vian's "Autumn in Peking" is one of the great novels of French literature. it's hysterical for one thing, and on the other I find it moving in how Vian portrays his characters struggling to get the train tracks down... For what purpose?

[Mogilmar · Rating 5 out of 5]

Ні осені, ні Пекіна, але стільки сенсів, стільки емоцій. Прекрасно 💛

[Alphan Lodi · Rating 5 out of 5]

Boris Vian bu kitapta ne Pekin ne de sonbahardan bahsediyor. Sade hayatı anlatırken felsefeye varılabilir mi ? Vardık diyelim, bulduklarımız kıymetli olur mu ? Kitapta okuyucu tarafından doldurulması gereken öylesine büyük boşluklar var ki, bir noktadan sonra büyük bir çapraz bulmaca içinde buluyorsunuz kendinizi. Keyifli bir okuma idi. “Normal insanlarda böylesine güçlü bir üstünlük duygusu yok. Sizi horlayan bu değil; onların yaşam çerçevesi ve bu çerçeve içinde varlığı giderek küçülen birey aşağılıyor sizi. Ama önemli bir şey değil bu. Olanca manyaklıklarınız, hastalıklarınız, garip anlaşmalarınız ve kınadığım her şeyinizle içinize kapanmanızın, kendi kendinizle yetinmeye çalışmanızın nedeni de bu değil. Bunun bir tek nedeni var, kendinizi gerçekten çok sınırlıyorsunuz. Basit bir hormonal ya da zihinsel sapma yüzünden kendinize etiket yapıştırıyorsunuz. Bu çok üzücü bir şey. Üstelik bu yetmiyormuş gibi etiketin üstünde ne yazıyorsa onunla özdeşleşmeye çalışıyorsunuz.”

[Крістіна Золотарьова · Rating 4 out of 5]

осень в пекине без осени и без пекина. только пустыня и старый добрый абсурдный виан. соскучилась.

[Наталія Домерецька · Rating 4 out of 5]

"Будь-які спроби це описати будуть марними..."

Якщо це перша книжка Віана, яку ви плануєте прочитати - можливо варто відкласти і обрати якусь іншу... І повірте, тут нема ні Пекіну, ні осені... Лише пісок пустелі... І дика сюрреалістичність...
Проте якщо ви здатні тонко відчувати оту грань між сарказмом, іронією і серйозністю... Якщо розбирати до молекул ледь не кожне речення і розкопувати шар за шаром - це ваша суперсила - швидше читайте)
Це справжній виклик...
Лінія сюжету Анна (чоловік з псячим іменем) - Рошель - Анжель чи не найбільше сподобалась.

Дуже обережно раджу до читання... Та може все ж спочатку "Шумовиння днів"? - тут багато відсилок до неї...

[magic_geek · Rating 3 out of 5]

Абсурд, тонка сатира, гумор, подекуди в досить низькому регістрі, все це на тлі сюрреалістичного пейзажу пустелі, в якій будують залізницю.

Віан приголомшливий стиліст і його складні метафори постійно поєднуються з реальним і нереальним, стілець який скрипить у лікарняній палаті, наповнюючи її гидким смородом, автобус з дивним кондуктором, готель який заважає будівництву залізниці в пустелі, сатиричні персонажі, які сліпо переслідують свої нав'язливі ідеї. Елементи абсурдної комедії тут збираються наче пазл, де немає ніякого малюнка. Єдине про що думають персонажі на тлі цієї пустелі, хто з ким займатиметься сексом.

Відверто кажучи, перші приблизно 30% книги мені подобалися набагато більше ніж наступні 70%. Гумор і абсурдність того, що відбувалося, були дуже розважальними. Але чим далі, тим екзистенційнішим ставав сюжет, у діалогах, які займають приблизно 95% книги, ставало все більше філософських думок спонукаючих до роздумів про абсурдність життя, які мені не дуже резонували.

Є відчуття, ніби автор почав писати книгу в одному стані душі, а закінчив зовсім в іншому. Він ніби просто втомився від того, що відбувається і від персонажів, багато з яких просто залишилися в тіні від дійсно приголомшливих стилістичних елементів роману.

[Dominique · Rating 5 out of 5]

Non, Boris Vian n'a pas écrit que "j'irai cracher sur vos tombes". Le récit ne se passe pas à Pékin, mais est bien dans le style de Boris Vian : loufoque, absurde, acerbe, hilarant, burlesque et enchanteur. Ce livre n'est pas d'une lecture aisée si l'on ne veut pas perdre l'essentiel du fil des évènements.
Une de ses citations a depuis toujours retenu mon attention : "Les prix littéraires sont remis dans l'indifférence générale par des collèges de vieux gâteux qui ont rangé leur révolte au vestiaire depuis bien longtemps". Elle ne s'applique d'ailleurs pas qu'aux écrivains, mais est tout aussi valable pour les politiciens, les acteurs, les cinéastes, les musiciens, les penseurs et les hommes en général....
Un grand écrivain méconnu (il a fait l'objet de multiples censures), musicien de jazz hors-pair, acteur, poète et peintre. Ami de Raymond Quenau, JP Sartre, Simone de Beauvoir et Camus. Tout est dit

[Xavier Pinho · Rating 4 out of 5]

Boris Vian que embora tenha perecido precocemente não deixou de ter tempo de apresentar uma das escritas mais originais.
O surrealismo disfarçado de metáforas, reflexões sobre estereótipos e alguns temas taboo são foco no meio de uma narrativa cheia de personagens singulares.
Boris Vian ainda que escreva sobre um lugar inexistente com personagens irreais, remete engenhosamente para uma crítica de tudo o que é real.

PS: ”Esta obra não trata, naturalmente, nem do Outono, nem da China. Qualquer relação com estas coordenadas espaciais e temporais seria uma mera coincidência involuntária.”

[Rosa Ramôa · Rating 4 out of 5]

"Outono em Pequim" é uma espécie de manifesto criativo contra o racionalismo!!!
É a definição de surrealismo*
É o desprezo pela lógica e pelos padrões estabelecidos...
É irreal...
É imaginação sem limites...
É arte e poesia...
É anarquia?
É o homem e a natureza interpretados à não luz da razão!
É o sonho,o inconsciente e a imaginação!
É corrosão...cheia e vazia!
É sobre coisas tão importantes que não servem para nada*

[Юра Мельник · Rating 4 out of 5]

Борис Віан - творець світів. Один із його шедеврів - світ Ексзопотамії з її піщаними дюнами, залізницею і археологічними розкопками, має вдосталь енергії абсурду, яку лише інколи намагається проштрикнути лезо логіки (щоправда безрезультатно).

Переваги книги:
- відмінний дизайн
- надмірно якісні сторінки і обкладинка
- приємний книжковий запах
- нескінченни запас гумору
- глибокий зміст
- продумані персонажі

Недоліки:
- забагато переваг