What do you think?
Rate this book
Григорій Кочур - Микола Лукаш. Листування 1958-1971 років
Вперше публікується корпус листування двох визначних українських перекладачів другої половини ХХ століття: 19 листів М. Лукаша до Г. Кочура і 46 листів Г. Кочура до М. Лукаша. Листування охоплює період 1958-1971 років. Воно містить широку панораму подій та імен українського культурного життя того часу. Водночас у цьому листуванні порушено важливі питання теорії та практики художнього перекладу.
Видання розраховане на фахових філологів, культурологів, перекладачів, усіх, хто цікавиться історією української культури.
Видання розраховане на фахових філологів, культурологів, перекладачів, усіх, хто цікавиться історією української культури.
145 pages, Paperback
First published January 1, 2019
36 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 5 of 5 reviews
Read
April 3, 2019Шматок листування Кочура й Куліша - маст для перекладачів, хоча, звісно, і вселяє глибоке відчуття своєї неповноцінності, бо працювати з мовою і матеріалом так ґрунтовно і глибоко, як вони, здатен дуже мало хто із нас-многогрішних.
Загалом: про те, як працювати з текстами, як шукати слова у класиці, як працювати у стані депресії і просто про побут тих років. Раджу.
Трошки переказувала на фейсбуці ще до того, як книжка вийшла друком, але скопіюю сюди - якщо ви вже читали на фейсбуку, то промотуйте.
Я перечитала, щоправда, ще в малосвідомому підлітковому віці - треба би поновити враження - всі основні Лукашеві переклади. Та й узагалі, ми ж усі знаємо, що Лукаш - неймовірний майстер роботи зі словом. Себто нібито мусила бути готова, так? Але хто ж коли готовий до дива, я в сліпому сопливому захваті й не уявляю, як він ці тексти так сплітав.
Наприклад, у листі від 4.Х.65 Лукаш хвалиться Кочурові, як хвацько вдалося перекласти голосіння-плач Санчо по вкраденому віслюку - й наводить чужі переклади для контексту.
Ось - варіант Лукаша: „Ой, ослику мій ріднесенький, у моїм дворі вроджений і зрощений! Та з тебе ж була моїй жінці втіха, моїм діткам радощі, а сусідам заздрощі! Та ти ж мені в трудах помагав, та ти ж мені півдуші годував, бо ти ж мені щодня копійочку заробляв, а я ж собі за дві душу забавляв!”
І для порівняння - російський переклад Любімова: "Ах ты, дитятко мое милое, у меня в дому рожденное, забава моих деток, утеха жены моей, зависть моих соседей, облегчение моей ноши и к тому же кормилец половины моей особы, ибо двадцать шесть мараведи, которые ты зарабатывал в день, составляли половинную долю того, что я тратил на ее прокорм!"
І в Любімова нормальний переклад, його не назвати банальним підрядником, редактор носа не підточить. Багато перекладачів і за рівень Любімова мусили б душу продати. Але клас, безперечно, і близько не той, що в Лукаша.
Далі можна погоджуватися чи не погоджуватися з окремими Лукашевими рішеннями. Далі можна говорити про те, що в нього - лише одна з можливих стратегій, не універсальна, й дискутувати про її плюси й мінуси. Але до такого рівня роботи зі словом більшості з нас, звичайно, три дні лісом, три дні полем, а там на глобусі рукою подати.
А ось якою роботою Лукаш досягає цього дивовижного ефекту: "Дуже допомагає гарячий Панько – ніхто все-таки краще за нього нашої мови не знав! Коли перекладав вставну новелу „Повість невольника”, я взяв із Кулішевого „Байди” не тільки деякі турецькі реалії (капудан-баша зам. командуючий флотом, замковий ага – комендант фортеці, райз капітан (в ісп. транскрипції arrdez) тощо, а то й цілі отакі вирази – „звелів їм братись поуз саму скелю”, „від берега щодальше одвертаймо”, „геруйте деменами до лиману” тощо. Старицький теж у великій пригоді став: його велика російська проза на українську тематику думана вся по-нашому, і там цілі поклади маловивченої лексики та фразеології. В нього я узяв „узнеб’я” – 13-й синонім до слова „горизонт”, який так органічно вливається в групу слів для пейзажної характеристики – узлісся, узріччя, узгір’я, узмор’я, узвишшя і т.д. [...] От як обкрадає класик класиків!"
Загалом, отакі в нашім цеху були прекрасні інопланетяни. Дуже надихають.
Загалом: про те, як працювати з текстами, як шукати слова у класиці, як працювати у стані депресії і просто про побут тих років. Раджу.
Трошки переказувала на фейсбуці ще до того, як книжка вийшла друком, але скопіюю сюди - якщо ви вже читали на фейсбуку, то промотуйте.
Я перечитала, щоправда, ще в малосвідомому підлітковому віці - треба би поновити враження - всі основні Лукашеві переклади. Та й узагалі, ми ж усі знаємо, що Лукаш - неймовірний майстер роботи зі словом. Себто нібито мусила бути готова, так? Але хто ж коли готовий до дива, я в сліпому сопливому захваті й не уявляю, як він ці тексти так сплітав.
Наприклад, у листі від 4.Х.65 Лукаш хвалиться Кочурові, як хвацько вдалося перекласти голосіння-плач Санчо по вкраденому віслюку - й наводить чужі переклади для контексту.
Ось - варіант Лукаша: „Ой, ослику мій ріднесенький, у моїм дворі вроджений і зрощений! Та з тебе ж була моїй жінці втіха, моїм діткам радощі, а сусідам заздрощі! Та ти ж мені в трудах помагав, та ти ж мені півдуші годував, бо ти ж мені щодня копійочку заробляв, а я ж собі за дві душу забавляв!”
І для порівняння - російський переклад Любімова: "Ах ты, дитятко мое милое, у меня в дому рожденное, забава моих деток, утеха жены моей, зависть моих соседей, облегчение моей ноши и к тому же кормилец половины моей особы, ибо двадцать шесть мараведи, которые ты зарабатывал в день, составляли половинную долю того, что я тратил на ее прокорм!"
І в Любімова нормальний переклад, його не назвати банальним підрядником, редактор носа не підточить. Багато перекладачів і за рівень Любімова мусили б душу продати. Але клас, безперечно, і близько не той, що в Лукаша.
Далі можна погоджуватися чи не погоджуватися з окремими Лукашевими рішеннями. Далі можна говорити про те, що в нього - лише одна з можливих стратегій, не універсальна, й дискутувати про її плюси й мінуси. Але до такого рівня роботи зі словом більшості з нас, звичайно, три дні лісом, три дні полем, а там на глобусі рукою подати.
А ось якою роботою Лукаш досягає цього дивовижного ефекту: "Дуже допомагає гарячий Панько – ніхто все-таки краще за нього нашої мови не знав! Коли перекладав вставну новелу „Повість невольника”, я взяв із Кулішевого „Байди” не тільки деякі турецькі реалії (капудан-баша зам. командуючий флотом, замковий ага – комендант фортеці, райз капітан (в ісп. транскрипції arrdez) тощо, а то й цілі отакі вирази – „звелів їм братись поуз саму скелю”, „від берега щодальше одвертаймо”, „геруйте деменами до лиману” тощо. Старицький теж у великій пригоді став: його велика російська проза на українську тематику думана вся по-нашому, і там цілі поклади маловивченої лексики та фразеології. В нього я узяв „узнеб’я” – 13-й синонім до слова „горизонт”, який так органічно вливається в групу слів для пейзажної характеристики – узлісся, узріччя, узгір’я, узмор’я, узвишшя і т.д. [...] От як обкрадає класик класиків!"
Загалом, отакі в нашім цеху були прекрасні інопланетяни. Дуже надихають.
November 30, 2020
просто шикарна епістолярна розмова двох геніїв перекладу: двох дуже різних, але однаково інтелігентних інтелектуалів, представників часом кардинально різних підходів до перекладу, але однаково визначних і подиву гідних.
а ще звідси можна дізнатися про маленьку перекладацьку радість від того, що знаходиш 13-й синонім до слова "горизонт";
а ще про те, як Лукаш іронізує - "із властивою мені геніальністю (ускладненою небезпечним нахилом до надмірної архаїзації та українізації)";
а ще про те, що у Лукаша все "іде тугим поступом", а у Кочура "пиняво",
і багато-багато іншого.
а ще звідси можна дізнатися про маленьку перекладацьку радість від того, що знаходиш 13-й синонім до слова "горизонт";
а ще про те, як Лукаш іронізує - "із властивою мені геніальністю (ускладненою небезпечним нахилом до надмірної архаїзації та українізації)";
а ще про те, що у Лукаша все "іде тугим поступом", а у Кочура "пиняво",
і багато-багато іншого.
May 23, 2020
Читаючи цю книжку, найбільше шкодуєш, що вона не є хоча б удвічі (а ще ліпше, втричі) довшою. Бо листування двох, мабуть, найвідоміших українських перекладачів ХХ століття – це таки не лише «мастрід» для всіх дотичних до перекладацької і загалом літературної сфери, а й справжня читацька насолода, хоч, на жаль, і лише на 130 сторінок і 65 листів.
А ще це добрий аргумент (для тих, хто його потребує) надто не розпачати над своєю долею і не опускати рук навіть у скрутних обставинах. Бо, хоч би що там казали – і то слушно – про прекарність становища сучасних перекладачів і перекладачок, нині принаймні не доводиться відстоювати свої рішення на колегіальних зборах (а хіба в суперечках із літредакторами), як і боятися, що переклад можуть «зарубати» геть не пов’язані з самою книжкою люди.
Більше - тут: http://litakcent.com/2020/03/20/naper...
А ще це добрий аргумент (для тих, хто його потребує) надто не розпачати над своєю долею і не опускати рук навіть у скрутних обставинах. Бо, хоч би що там казали – і то слушно – про прекарність становища сучасних перекладачів і перекладачок, нині принаймні не доводиться відстоювати свої рішення на колегіальних зборах (а хіба в суперечках із літредакторами), як і боятися, що переклад можуть «зарубати» геть не пов’язані з самою книжкою люди.
Більше - тут: http://litakcent.com/2020/03/20/naper...
September 25, 2021
Саме те, що мені потрібно було прочитати зараз.
Епістолярій Миколи Лукаша і Григорія Кочура, двох геніїв перекладу, які у часи важкі, часом для них самих нестерпні, робили щось більше, ніж просто перекладали художню літературу - вони творили мову, займалися перекладом як націєтворенням у прямому сенсі і без пафосу.
Я хочу прочитати цю книжку ще раз; вона наче дотик до постатей, які віддалені від мене в часі, але про яких хочеться знати більше і більше.
- - -
"А то ще, буває, напада жіноча хвороба самолюбування (чого це я кажу жіноча, адже Нарцис був наш братчик?): напишеш речення та й смакуєш, що яке то воно добре!" (Микола Лукаш)
Епістолярій Миколи Лукаша і Григорія Кочура, двох геніїв перекладу, які у часи важкі, часом для них самих нестерпні, робили щось більше, ніж просто перекладали художню літературу - вони творили мову, займалися перекладом як націєтворенням у прямому сенсі і без пафосу.
Я хочу прочитати цю книжку ще раз; вона наче дотик до постатей, які віддалені від мене в часі, але про яких хочеться знати більше і більше.
- - -
"А то ще, буває, напада жіноча хвороба самолюбування (чого це я кажу жіноча, адже Нарцис був наш братчик?): напишеш речення та й смакуєш, що яке то воно добре!" (Микола Лукаш)
April 25, 2024
Вражає, як такі інтелектуали могли працювати в тих умовах, коли за кожне живе українське слово доводилось боротись... І не просто працювати, а створювати шедеври перекладу!
Displaying 1 - 5 of 5 reviews