What do you think?
Rate this book
Sonia
Polskie tłumaczenie powieści „Соня” wydanej na Ukrainie w 2013 roku i nominowanej do ukraińskiej nagrody Książka Roku BBC 2013.
Historia młodej Ukrainki Soni, pokazuje, że gotowość do bycia matką nie zawsze pojawia się wraz z wieścią o ciąży. Bohaterka powieści, znalazłszy się na życiowym zakręcie, udaje się w podróż, by spotkać własnego ojca, którego nigdy nie poznała, wierząc, że pomoże jej to odnaleźć własną tożsamość i w przyszłości nawiązać lepszą więź z dzieckiem. Podróże jednak nie zawsze przynoszą rozwiązanie, jakie sobie wyobrażamy. Historia nieprzewidywalna, pełna zwrotów akcji i opisów niekiedy magicznych, co może wynikać z wyjątkowego stanu Soni.
Źródło: opis wydawcy
Historia młodej Ukrainki Soni, pokazuje, że gotowość do bycia matką nie zawsze pojawia się wraz z wieścią o ciąży. Bohaterka powieści, znalazłszy się na życiowym zakręcie, udaje się w podróż, by spotkać własnego ojca, którego nigdy nie poznała, wierząc, że pomoże jej to odnaleźć własną tożsamość i w przyszłości nawiązać lepszą więź z dzieckiem. Podróże jednak nie zawsze przynoszą rozwiązanie, jakie sobie wyobrażamy. Historia nieprzewidywalna, pełna zwrotów akcji i opisów niekiedy magicznych, co może wynikać z wyjątkowego stanu Soni.
Źródło: opis wydawcy
144 pages, Paperback
First published January 1, 2013
6 people are currently reading
103 people want to read
About the author
Kateryna Babkina
38 books22 followersUkrainian poet, short story writer, novelist, playwright and screenwriter. The winner of Angelus Central European Literature Award (2021).
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 20 of 20 reviews
June 28, 2021
“Tak w ogóle to życie się jej podobało”. Dość to zaskakujące pierwsze zdanie, bo przyzwyczajeni jesteśmy, że bohaterkom i bohaterom powieści życie zasadniczo się nie podoba. Udręczeni, zmęczone, z wątpliwościami, dramatami pojawiają się w literaturze pozwalając nam poczuć, że ktoś ma - w dobrym przypadku - gorzej od nas, albo przynajmniej podobnie. A Soni życie się podoba.
Kateryna Babkina, ukraińska pisarka “w miarę młodego pokolenia” pisze oniryczną balladę, ale jeśli przez słowo “oniryczny” rozumiecie coś, co się wlecze, ma dużo powidoków, a akcja jest niemrawa i bohaterka wciąż wam ucieka, to nic bardziej mylnego. Oniryczność Babkiny jest zaskakująco konkretna, a jej pisanie to połączenie realistycznej powieści obyczajowej z momentami nieprawdopodobnymi, trochę realizmem magicznym, trochę fantastyką.
Sonia jest kobietą wielkomiejską, choć z małego miasteczka. Ma przyjaciółki, zagranicznych kochanków, chodzi na imprezy i lubi jeździć samochodem. Przeżywa rozstanie z Luisem, swoją ostatnią i wielką miłością, zachodzi w ciążę. To już poważniejszy problem - Sonia bowiem nic nie czuje, nie wie czy będzie umiała pokochać przyszłe dziecko, czy w ogóle chce je urodzić, dlatego rusza do rodzinnego miasta. Tak zacznie się wielka wyprawa Sonii, która zawiedzie ją do mieszkania pary gejów, którzy postanawiają uciec do Polski, gdzie - jak przypuszczają - będzie im lepiej (tu kapitalna scena z babcią jednego z mężczyzn, która krzyżem i własnym ciałem próbue powstrzymać go przed wyjazdem). Sonia pojedzie z nimi, a gdy zaśnie za kierownicą na jej drodze pojawi się tajemniczy mężczyzna, sprzedawca marzeń. Geje trafią do Krakowa, Sonia z nowym kochankiem do Berlina, a ta historia ma dziesiątki innych wątków, bo to jest powieść drogi, w której nasza bohaterka co chwile kogoś spotyka, a czytelnik poznaje historie ludzi, którzy szukają swojego miejsca na świecie, rozmawiają o miłości i potrzebie bliskości, a są przy tym trochę nieporadni i trochę zabawni.
“Sonia” to fascynująca literacka podróż, w której szybkie tempo akcji spowalniają błyskotliwe dialogi i poetycki język wypełniajacy przestrzeń pomiędzy wydarzeniami. Bohaterka poszukująca własnej tożsamości opowiada rodzinne historie, pokazując, że problemy w relacjach są dziedziczone, a konserwatywny i patriarchalny świat, z którego pochodzi nie ułatwia radzenia sobie z emocjami. Babkina w niewielkiej rozmiarami “Sonii” robi coś na co wielu pisarzy i pisarek potrzebuje kilkuset stron rodzinnej sagi - uważnie przygląda się społeczeństwu i dokonuje jego krytyki. Sporo tu feminizmu, sporo o homofobii, ale jeszcze więcej o kobiecości i próbie poukładania świata. I choć jedyni geje, którzy się tu pojawiają to dobrzy geje z artystycznymi zamiłowaniami, a ja od dobrych gejów po kulturoznawstwie czy innych sztukach wyzwolonych dostaję wysypki, to wciąż jest to powieść, którą bardzo wam polecam, bo Babkina ma wszystko to, co cechuje świetnych pisarzy i pisarki - język, wyobraźnię i odwagę.
Książkę przełożył Bohdan Zadura i jak zawsze jest to świetna robota. Nawet nie znając oryginału można zobaczyć, że tłumacz doskonale rozpracował frazę, którą pisze Babkina. Jeśli chcecie się dowiedzieć gdzie mieszka ostatni w Europie pelikan - polecam.
Kateryna Babkina, ukraińska pisarka “w miarę młodego pokolenia” pisze oniryczną balladę, ale jeśli przez słowo “oniryczny” rozumiecie coś, co się wlecze, ma dużo powidoków, a akcja jest niemrawa i bohaterka wciąż wam ucieka, to nic bardziej mylnego. Oniryczność Babkiny jest zaskakująco konkretna, a jej pisanie to połączenie realistycznej powieści obyczajowej z momentami nieprawdopodobnymi, trochę realizmem magicznym, trochę fantastyką.
Sonia jest kobietą wielkomiejską, choć z małego miasteczka. Ma przyjaciółki, zagranicznych kochanków, chodzi na imprezy i lubi jeździć samochodem. Przeżywa rozstanie z Luisem, swoją ostatnią i wielką miłością, zachodzi w ciążę. To już poważniejszy problem - Sonia bowiem nic nie czuje, nie wie czy będzie umiała pokochać przyszłe dziecko, czy w ogóle chce je urodzić, dlatego rusza do rodzinnego miasta. Tak zacznie się wielka wyprawa Sonii, która zawiedzie ją do mieszkania pary gejów, którzy postanawiają uciec do Polski, gdzie - jak przypuszczają - będzie im lepiej (tu kapitalna scena z babcią jednego z mężczyzn, która krzyżem i własnym ciałem próbue powstrzymać go przed wyjazdem). Sonia pojedzie z nimi, a gdy zaśnie za kierownicą na jej drodze pojawi się tajemniczy mężczyzna, sprzedawca marzeń. Geje trafią do Krakowa, Sonia z nowym kochankiem do Berlina, a ta historia ma dziesiątki innych wątków, bo to jest powieść drogi, w której nasza bohaterka co chwile kogoś spotyka, a czytelnik poznaje historie ludzi, którzy szukają swojego miejsca na świecie, rozmawiają o miłości i potrzebie bliskości, a są przy tym trochę nieporadni i trochę zabawni.
“Sonia” to fascynująca literacka podróż, w której szybkie tempo akcji spowalniają błyskotliwe dialogi i poetycki język wypełniajacy przestrzeń pomiędzy wydarzeniami. Bohaterka poszukująca własnej tożsamości opowiada rodzinne historie, pokazując, że problemy w relacjach są dziedziczone, a konserwatywny i patriarchalny świat, z którego pochodzi nie ułatwia radzenia sobie z emocjami. Babkina w niewielkiej rozmiarami “Sonii” robi coś na co wielu pisarzy i pisarek potrzebuje kilkuset stron rodzinnej sagi - uważnie przygląda się społeczeństwu i dokonuje jego krytyki. Sporo tu feminizmu, sporo o homofobii, ale jeszcze więcej o kobiecości i próbie poukładania świata. I choć jedyni geje, którzy się tu pojawiają to dobrzy geje z artystycznymi zamiłowaniami, a ja od dobrych gejów po kulturoznawstwie czy innych sztukach wyzwolonych dostaję wysypki, to wciąż jest to powieść, którą bardzo wam polecam, bo Babkina ma wszystko to, co cechuje świetnych pisarzy i pisarki - język, wyobraźnię i odwagę.
Książkę przełożył Bohdan Zadura i jak zawsze jest to świetna robota. Nawet nie znając oryginału można zobaczyć, że tłumacz doskonale rozpracował frazę, którą pisze Babkina. Jeśli chcecie się dowiedzieć gdzie mieszka ostatni w Europie pelikan - polecam.
October 17, 2017
Цією книгою я мимохіть привертала увагу пасажирів метро та маршруток (бо ж читаю здебільшого в громадському транспорті). Точніше, не самою книгою, а страшненькою обкладинкою. І най вибачить мені Гриця Ерде — авторка колажів-ілюстрацій, однак вони справді, як на мій смак, страшненькі. А от історія, розказана Катериною Бабкіною, прекрасна!
Соня чимось нагадала мені головну героїню "Сніданку у Тіффані" Трумена Капоте — насамперед талантом бути собою, а не грати ролі, притаманні певному соціальному оточенню та вимогам часу й місця. Саме тому Соня — щаслива, навіть коли нещасна, як би дивно це не звучало. Що може бути ліпшим за вміння повністю віддаватися почуттям, навіть якщо це — страх (не)народити дитину?
Соня схожа на метелика, який живе одним днем. Роль здорового глузду — навіть трьох! — виконують подруги, у кожної з яких — специфічний багаж життєвого досвіду. Однак чужим розумом жити не виходить ні в кого, тож Соня сама проходить, точніше — пропурхує свій шлях. Він виявляється напрочуд заплутаним і довгим. Україна, Польща, Німеччина, Чорногорія, Албанія, Греція, цигани, гомосексуалісти, контрабандисти, мусульмани, мертві євреї, живий чи то батько, чи то коханець, чудеса, ікони, автомобілі, унітази, спогади, сни, сонце, засмага, останній у Європі пелікан — це і ще багато чого прекрасного (бо саме так сприймається цей чуттєвий текст) переживає читач разом із Сонею. Й усе це для того, аби зрозуміти: щастя є, яким би нещастям (так-так, я вже використовувала тут цей оксюморон))) воно не видавалося оточуючим...
Соня чимось нагадала мені головну героїню "Сніданку у Тіффані" Трумена Капоте — насамперед талантом бути собою, а не грати ролі, притаманні певному соціальному оточенню та вимогам часу й місця. Саме тому Соня — щаслива, навіть коли нещасна, як би дивно це не звучало. Що може бути ліпшим за вміння повністю віддаватися почуттям, навіть якщо це — страх (не)народити дитину?
Соня схожа на метелика, який живе одним днем. Роль здорового глузду — навіть трьох! — виконують подруги, у кожної з яких — специфічний багаж життєвого досвіду. Однак чужим розумом жити не виходить ні в кого, тож Соня сама проходить, точніше — пропурхує свій шлях. Він виявляється напрочуд заплутаним і довгим. Україна, Польща, Німеччина, Чорногорія, Албанія, Греція, цигани, гомосексуалісти, контрабандисти, мусульмани, мертві євреї, живий чи то батько, чи то коханець, чудеса, ікони, автомобілі, унітази, спогади, сни, сонце, засмага, останній у Європі пелікан — це і ще багато чого прекрасного (бо саме так сприймається цей чуттєвий текст) переживає читач разом із Сонею. Й усе це для того, аби зрозуміти: щастя є, яким би нещастям (так-так, я вже використовувала тут цей оксюморон))) воно не видавалося оточуючим...
July 12, 2023
4.75
dwie fantastyczne książki pod rząd!
dwie fantastyczne książki pod rząd!
February 9, 2020
Мені ближче до закінчення трохи нагадала Павича, можливо через Балкани. А загалом оповідь схожа на сон інфантильної та незрілої героїні.
September 4, 2022
Якби можна було поставити 4,5 , це було б ближче до правди.
Я насолоджувалась мовою авторки, химерністю подій, чуттєвістю описів. Але сам сюжет не до кінця розкрився. Тобто там усе зрозуміло, але лишається відчуття, ніби щось не розгледіла
Я насолоджувалась мовою авторки, химерністю подій, чуттєвістю описів. Але сам сюжет не до кінця розкрився. Тобто там усе зрозуміло, але лишається відчуття, ніби щось не розгледіла
January 15, 2021
Книга від якої отримуєш задоволення. Авторка - несумнівно майстер слова
January 25, 2020
Це історія про дівчину Соню та її життя, яке їй подобалося. Вона не думала про те, як могло би бути краще, ніж є.
У Соні було безліч вмінь і талантів, проте в неї ніколи не було багато грошей, про що вона не дуже переживала.
Двічі на рік Соня підробляла, миючи чужі вікна, взимку вона запарювала трави і подавала до них зварені влітку джеми, варення, конфітюри, частину з яких відносила до крамниці. На зароблені гроші вона купувала нитки і плела собі светри, шкарпетки, шапки, комірці.
Також Соня малювала, переважно себе саму, для журналів, сайтів, дитячих книг. А ще дівчина вчила німецьку та французьку мови, мала ключі від голуб'ятника, ходила на вечірки і закохувалась.
У Соні був старенький авто ВАЗ, на якому вона постійно когось підвозила.
Дівчина ніколи не обманювала, а якщо обманювала, то потім одразу казала правду. Соня боялась багатьох речей, наприклад, самотності, старості, ніколи не вийти заміж, погано малювати...
Мама Соні працювала у Швейцарії у домі престарілих, а ще спеціалізувалась на тлумаченні снів. Батька Соня ніколи не бачила..
У неї був француз Луї, з яким вони рік зустрічались, поки він писав своє дослідження, а потім він сказав, що її не любить та покинув, поїхавши. Соня дуже переживала, не знала, що з цим робити і ніяк не могла пригадати обличчя Луї.
Потім вона зустріла іншого чоловіка, проїзджаючи в лісі. Вона показала йому голуб'ятник та завагітніла від нього, неочікувано для себе.
Соня довго думала, що робити зі своєю вагітністю, адже це сталося так раптово, а чоловік дитини просто зник. Соня радилась з подругами, які їй сказали, що в неї є час подумати, доки дитина в ній не виросте до розміру велик ої квасолини.
Дівчина вагалась щодо вагітності, адже нічого не відчувала, думала, що це має бути якось по-особливому...
Подруги порадили їй поїхати пошукати свого батька, і можливо з ним вона відчує зов крові. І якщо батько її ніколи не любив - він цілком може зробити це зараз. І Соня поїхала...
Їдучи до міста, де вона виросла, Соня згадувала своє дитинство, свої походи до зоопарку разом з дідом.
Проїзджаючи лісом, вона зустріла циганського хлопчика, який показав їй дорогу та привів до місця, де жили цигани. Від циган Соня дізналась, що її батько - син окуліста, якому вибрали око, коли він вчився у нафтовидобувному.
Дорогою на заправці дівчина зустріла своїх однокласників-хлопців, які жили разом, була у них вдома та, не знайшовши батька, поїхала з ними на машині до Польщі. Поїхати запропонували вони, адже хлопці тут на батьківщині соромились того, що вони разом, а в Польщі вони думали, що буде інакше...
Після перетину польського кордону Соня відволіклась на дорожні знаки з оленями, та їх машина перевернулась тричі. На щастя, всі вижили. Прокинувшись після аварії, вона побачила Кая, лікаря у третьому поколінні, який розказав, що їй сигналив перед тим, як вони перевернулись...
Згодом Соня дізналась, що Кай не був ніяким лікарем, а за його словами займався бізнесом: виконував чудеса для людей, про які вони мріяли.
З Каєм вони подорожували Польщею, Албанією, Чорногорією, Грецією. Їм було добре вдвох. А після виконання замовлення Кая поїхали до моря в Грецію.
Якось насолоджуючись теплою грозою над морем, Соня подумала, що треба берегти себе, щоб подовше мати змогу бачити цю красу. Поряд вона побачила єврейського хлопчика Хеньо, який сказав: "І мене берегти". А ще він просив її його народи��и, і що буде любити її понад усе на світі. І тоді вона пообіцяла народити...
А наступного ранку, Соня прокинулась з відчуттям, що в неї два серця...
Далі дівчина дізнається, що Кай - її батько, а вона з ним кохалась, любила його, вірила і довіряла... Від нього вона почула, що у вічному житті і вічній любові немає нічого хорошого. А також, що: "...Ми досконалі...усього у нас є без жодних чудес вже достатньо для щастя...все, що з нами стається, - добре...Просто треба менше заморочуватись..."
Після того було ще багато подій та, відчуваючи друге серце, яке билось в ній, вона поспішала жити, життя їй подобалось, більше, аніж будь-коли до того...
З вагітністю та відчуттям дитини всередині, Соня нарешті зрозуміла, чого їй постійно бракувало: любити та щоб любили тебе.
Народженням дитини Соня здійснить мрії мертвого єврейського хлопчика Хеньо, який загинув у газовій камері під час Другої світової війни...
У Соні було безліч вмінь і талантів, проте в неї ніколи не було багато грошей, про що вона не дуже переживала.
Двічі на рік Соня підробляла, миючи чужі вікна, взимку вона запарювала трави і подавала до них зварені влітку джеми, варення, конфітюри, частину з яких відносила до крамниці. На зароблені гроші вона купувала нитки і плела собі светри, шкарпетки, шапки, комірці.
Також Соня малювала, переважно себе саму, для журналів, сайтів, дитячих книг. А ще дівчина вчила німецьку та французьку мови, мала ключі від голуб'ятника, ходила на вечірки і закохувалась.
У Соні був старенький авто ВАЗ, на якому вона постійно когось підвозила.
Дівчина ніколи не обманювала, а якщо обманювала, то потім одразу казала правду. Соня боялась багатьох речей, наприклад, самотності, старості, ніколи не вийти заміж, погано малювати...
Мама Соні працювала у Швейцарії у домі престарілих, а ще спеціалізувалась на тлумаченні снів. Батька Соня ніколи не бачила..
У неї був француз Луї, з яким вони рік зустрічались, поки він писав своє дослідження, а потім він сказав, що її не любить та покинув, поїхавши. Соня дуже переживала, не знала, що з цим робити і ніяк не могла пригадати обличчя Луї.
Потім вона зустріла іншого чоловіка, проїзджаючи в лісі. Вона показала йому голуб'ятник та завагітніла від нього, неочікувано для себе.
Соня довго думала, що робити зі своєю вагітністю, адже це сталося так раптово, а чоловік дитини просто зник. Соня радилась з подругами, які їй сказали, що в неї є час подумати, доки дитина в ній не виросте до розміру велик ої квасолини.
Дівчина вагалась щодо вагітності, адже нічого не відчувала, думала, що це має бути якось по-особливому...
Подруги порадили їй поїхати пошукати свого батька, і можливо з ним вона відчує зов крові. І якщо батько її ніколи не любив - він цілком може зробити це зараз. І Соня поїхала...
Їдучи до міста, де вона виросла, Соня згадувала своє дитинство, свої походи до зоопарку разом з дідом.
Проїзджаючи лісом, вона зустріла циганського хлопчика, який показав їй дорогу та привів до місця, де жили цигани. Від циган Соня дізналась, що її батько - син окуліста, якому вибрали око, коли він вчився у нафтовидобувному.
Дорогою на заправці дівчина зустріла своїх однокласників-хлопців, які жили разом, була у них вдома та, не знайшовши батька, поїхала з ними на машині до Польщі. Поїхати запропонували вони, адже хлопці тут на батьківщині соромились того, що вони разом, а в Польщі вони думали, що буде інакше...
Після перетину польського кордону Соня відволіклась на дорожні знаки з оленями, та їх машина перевернулась тричі. На щастя, всі вижили. Прокинувшись після аварії, вона побачила Кая, лікаря у третьому поколінні, який розказав, що їй сигналив перед тим, як вони перевернулись...
Згодом Соня дізналась, що Кай не був ніяким лікарем, а за його словами займався бізнесом: виконував чудеса для людей, про які вони мріяли.
З Каєм вони подорожували Польщею, Албанією, Чорногорією, Грецією. Їм було добре вдвох. А після виконання замовлення Кая поїхали до моря в Грецію.
Якось насолоджуючись теплою грозою над морем, Соня подумала, що треба берегти себе, щоб подовше мати змогу бачити цю красу. Поряд вона побачила єврейського хлопчика Хеньо, який сказав: "І мене берегти". А ще він просив її його народи��и, і що буде любити її понад усе на світі. І тоді вона пообіцяла народити...
А наступного ранку, Соня прокинулась з відчуттям, що в неї два серця...
Далі дівчина дізнається, що Кай - її батько, а вона з ним кохалась, любила його, вірила і довіряла... Від нього вона почула, що у вічному житті і вічній любові немає нічого хорошого. А також, що: "...Ми досконалі...усього у нас є без жодних чудес вже достатньо для щастя...все, що з нами стається, - добре...Просто треба менше заморочуватись..."
Після того було ще багато подій та, відчуваючи друге серце, яке билось в ній, вона поспішала жити, життя їй подобалось, більше, аніж будь-коли до того...
З вагітністю та відчуттям дитини всередині, Соня нарешті зрозуміла, чого їй постійно бракувало: любити та щоб любили тебе.
Народженням дитини Соня здійснить мрії мертвого єврейського хлопчика Хеньо, який загинув у газовій камері під час Другої світової війни...
May 18, 2019
Трошки дивакувата, але захоплююча історія дівчини Соні, від якої не очікуєш, що з нею трапиться вже на іншій сторінці. Гарна мова, неординарна в деяких моментах, саме те за чим я скучаю, коли не чую такого в повсякденному житті.
April 10, 2014
Чуттєва і світла книжечка, яку читається шкірою... Повна безтурботності, безпосередності, літа і любові, такої різної і такої дивної...
September 23, 2015
Очень вкусные описания и живые персонажи. Но сюжет совершенно нелепый.
September 21, 2023
Ой... Можна читати або ні... Як прийшло так і пішло.
Єдине, що ліфт з акваріуму описаного з Берліна вже нема, кончілся... Та й таке.
Єдине, що ліфт з акваріуму описаного з Берліна вже нема, кончілся... Та й таке.
July 14, 2023
У мене тільки одне запитання — «Що це взагалі було?».
Максимально дивна книга, з головною героїнею Сонею, яка дійсно «не від цього світу». Людина у котрої абсолютно відсутнє критичне мислення, адекватність дій та власне пізнання.
Соня — це дівчина, яка готова за першим покликом їхати невідомо куди, переспати з першим зустрічним в голуб’ятнику, завагітніти та почати пошуки свого батька, якого ніколи не бачила. Дівчина, яка не готова брати відповідальність за свої вчинки. Вона наче прилетіла з космосу у світ рожевих поні та веселки. У неї є три подруги, думки, котрих більше схожі на зважені та помірковані. Здавалося, що саме вони її мозок. Інколи виникали запитання до них також, але «подруги ж поганого не порадять».
Крім Соні в цій книзі так багато всього — і контрабанда, і заробітчани, і гомосексуали, і євреї, і багато різних країн. Але десь між цим всім для мене загубився сенс цієї історії. Бо я взагалі незрозуміла для чого це все було?
А «переломний момент» у кінці просто зірвав мені мозок.
Для мене це було прям дуже погано. Я не перейнялася, не повірила і взагалі дарма витратила свій час.
Коротка проза Катерини Бабкіною для мене набагато краща, тому якщо хочете познайомитися з творчістю авторки зверніть увагу на її збірки оповідань «Щасливі голі люди» та «Мій дід танцював краще за всіх».
Максимально дивна книга, з головною героїнею Сонею, яка дійсно «не від цього світу». Людина у котрої абсолютно відсутнє критичне мислення, адекватність дій та власне пізнання.
Соня — це дівчина, яка готова за першим покликом їхати невідомо куди, переспати з першим зустрічним в голуб’ятнику, завагітніти та почати пошуки свого батька, якого ніколи не бачила. Дівчина, яка не готова брати відповідальність за свої вчинки. Вона наче прилетіла з космосу у світ рожевих поні та веселки. У неї є три подруги, думки, котрих більше схожі на зважені та помірковані. Здавалося, що саме вони її мозок. Інколи виникали запитання до них також, але «подруги ж поганого не порадять».
Крім Соні в цій книзі так багато всього — і контрабанда, і заробітчани, і гомосексуали, і євреї, і багато різних країн. Але десь між цим всім для мене загубився сенс цієї історії. Бо я взагалі незрозуміла для чого це все було?
А «переломний момент» у кінці просто зірвав мені мозок.
Для мене це було прям дуже погано. Я не перейнялася, не повірила і взагалі дарма витратила свій час.
Коротка проза Катерини Бабкіною для мене набагато краща, тому якщо хочете познайомитися з творчістю авторки зверніть увагу на її збірки оповідань «Щасливі голі люди» та «Мій дід танцював краще за всіх».
May 19, 2020
Від ненависті до любові один крок - таке моє ставлення до цього твору. Загалом книга мені сподобалась. Обожнюю, коли прочитані історїї залишають по собі якісь емоції: радість та натхнення, злість або ненависть, відчуття несправедливості тощо. Аби це не була байдужість.
Від "Соні" я "відходила" три дні. Спочатку історія головної героїні здалась мені дуже хаотичною. Було дивно читати увесь цей "вінегрет" подій, навіть, подекуди складно та нудно, допоки Соня не завагітніла. Тоді, як головна героїня, так і сам твір набули для мене якогось значення. Я змогла по-справжньому прив'язатись до Соні і почала щиро співпереживати їй, радіти, сміятись, мріяти, фантазувати, боятись, нервувати разом з нею. Часом мені так було шкода Соню, що просто хотілось її обійняти.
Мені незнайоме відчуття вагітності, але те, як К. Бабкіна описала ставлення Соні до цього стану, було мені якимось дуже близьким. Не маючи жодного досвіду я, чомусь, прекрасно Соню розуміла. Саме за це книга отримує від мене високу оцінку.
Попри все, книга нічого мене не навчила, і, думаю, я про неї досить скоро забуду. Рекомендувати "Соню" як твір, який варто прочитати, не буду (так як і не буду його перечитувати), але час який я провела з цією книжкою не вважаю втраченим.
Від "Соні" я "відходила" три дні. Спочатку історія головної героїні здалась мені дуже хаотичною. Було дивно читати увесь цей "вінегрет" подій, навіть, подекуди складно та нудно, допоки Соня не завагітніла. Тоді, як головна героїня, так і сам твір набули для мене якогось значення. Я змогла по-справжньому прив'язатись до Соні і почала щиро співпереживати їй, радіти, сміятись, мріяти, фантазувати, боятись, нервувати разом з нею. Часом мені так було шкода Соню, що просто хотілось її обійняти.
Мені незнайоме відчуття вагітності, але те, як К. Бабкіна описала ставлення Соні до цього стану, було мені якимось дуже близьким. Не маючи жодного досвіду я, чомусь, прекрасно Соню розуміла. Саме за це книга отримує від мене високу оцінку.
Попри все, книга нічого мене не навчила, і, думаю, я про неї досить скоро забуду. Рекомендувати "Соню" як твір, який варто прочитати, не буду (так як і не буду його перечитувати), але час який я провела з цією книжкою не вважаю втраченим.
April 19, 2025
Przedziwna książka, która w pewnym momencie coraz dalej odjeżdża z jawy w stronę snu i realizmu magicznego. Ogólnie dość ciekawa, przewrotna, ale nie zaangażowała mnie tak bardzo, jakbym tego chciał. 3,5
July 10, 2021
Prześliczna książka, tryskająca radością życia, zwyczajna a jednak pełna magii - jak jej bohaterka
February 15, 2022
Дуже сподобалась. Розповідь тече неквапом, ніби ні про що, поступово стаючи все більш динамічною і прекрасною. Трішки нагадує Франсуазу Саган
This entire review has been hidden because of spoilers.
February 17, 2022
współczesna awangarda, pełna otwartość absurd i seksualność coś naprawdę innego, świeżego
May 25, 2023
Czy tylko ja tak miałem, że nie umiałem jednoznacznie orzec, czy w drugiej części książka wkracza w pogranicze jawy/snu, realizmu/nierealizmu? Wahałem się i dalej nie wiem. Kwestia tych marzeń sprzedawanych...? Dziwna historia. Sama Sonia bardzo kochana, pogubiona, zdezorientowana, ludzka. Kaj z soplem w sercu, geje, Cyganie, przemytnicy, polscy celnicy, smok wawelski i... Henio Żytomierski w akcji Bramy Grodzkiej. No i przewrotny wątek edypalny. Język literacki, przekład doskonały.
November 24, 2016
Eine Reise, die man so schnell nicht wieder vergisst
Kateryna Babkina hat mit »Heute fahre ich nach Morgen« einen Roman geschaffen, der mit einem wundervollen und leicht verständlichen Schreibstil bezaubert. Die Geschichte selbst hat irgendwie auch etwas Magisches, ohne jedoch ins Fantasy-Genre abzurutschen. Es ist von Zeit zu Zeit die Rede von Wundern und Dingen, die man sich nicht logisch erklären kann.
Die Protagonistin Sonja ist eine junge Frau, die herausfindet, dass sie schwanger ist und diese Tatsache zum Anlass nimmt, ihren Vater, den sie nie kennengelernt hat, aufzusuchen, um eine Beziehung zu ihm herzustellen.
Sonja war für mich nicht ganz greifbar auf der Gefühlsebene, dafür waren mir die 164 Seiten einfach zu knapp. Dennoch war sie mir sympathisch, vor allem, weil sie hin und wieder ihren Kopf in den Wolken hatte, also ein wenig verträumt war, und weil sie trotz ihrer Angst vor dem Baby in ihrem Bauch, von dem sie auch nicht wusste, wer der Papa ist, auf Reisen geht, um den verlorenen Part ihrer Familie zu finden.
~ »Man kann niemandem vertrauen. Aber manchmal lässt es sich nicht vermeiden.« ~
(S. 28)
Und so kam Sonja mir zeitweise auch vor: verloren und sich nach dem Lebenssinn fragend. Dieses Buch ist auf jeden Fall eines, in dem viel herumgereist wird: von der Ukraine nach Polen, nach Deutschland, nach Griechenland und schlussendlich noch einmal nach Deutschland. Sonja trifft auf ihrer Reise allerhand Menschen, die sie komischerweise fast alle kennt und die sie auf ihren verschiedenen Stationen auch immer wieder trifft. - Was für mich etwas eigenartig war, da mir irgendwie der Zusammenhang gefehlt hat. Mir kamen all die wiederholten Treffen der Buchfiguren sehr zufällig und unwahrscheinlich vor.
Die Suche nach Sonjas Vater hat sich für mich nicht wirklich als Suche entpuppt, sondern mehr als "ich-reise-einfach-mit-den-Menschen-mit,-die-mir-begegnen-und-schaue,-wer-oder-was-mir-sonst-noch-so-über-den-Weg-läuft".
Im Grunde war genau das aber ja auch das Spannende an der ganzen Geschichte: man wusste nie, wer oder was als nächstes auf Sonjas Reise auftauchen würde.
~ Sonja fühlte sich unsichtbar wie eine umherirrende Seele. Vielleicht passierte genau das mit Menschen, wenn sie etwas Derartiges ereilte? ~
(S. 151)
Die letzten Seiten des Buches fand ich sehr überraschend, da ich so überhaupt nicht damit gerechnet habe, was die Protagonistin über den Mann, mit dem sie gereist ist, herausfindet. Aber ob das Schockierende, was Sonja herausgefunden hat, überhaupt der Wahrheit entspricht, hat man als Leser am Ende leider nicht mehr erfahren, da Sonja eine in meinen Augen ziemlich überstürzte Handlung getätigt hat. Ich persönlich fand diese Ungewissheit nach dem Lesen des letzten Satzes etwas unbefriedigend, aber wenn ich mir die Art der Protagonistin jetzt noch einmal ins Gedächtnis rufe, war diese Reaktion am Ende eh zu ihr passend.
Alles in allem hatte ich meine Freude beim Lesen. Auch, wenn die Handlung an manchen Stellen für mich nicht immer ganz glaubhaft war und das Ende mich nicht völlig zufriedengestellt hat, so fand ich wenigstens den Schreibstil besonders und irgendwie magisch, zum Träumen einladend. Die Autorin hat es damit geschafft, mich zeitweilig komplett in eine andere Welt zu entführen!
Kateryna Babkina hat mit »Heute fahre ich nach Morgen« einen Roman geschaffen, der mit einem wundervollen und leicht verständlichen Schreibstil bezaubert. Die Geschichte selbst hat irgendwie auch etwas Magisches, ohne jedoch ins Fantasy-Genre abzurutschen. Es ist von Zeit zu Zeit die Rede von Wundern und Dingen, die man sich nicht logisch erklären kann.
Die Protagonistin Sonja ist eine junge Frau, die herausfindet, dass sie schwanger ist und diese Tatsache zum Anlass nimmt, ihren Vater, den sie nie kennengelernt hat, aufzusuchen, um eine Beziehung zu ihm herzustellen.
Sonja war für mich nicht ganz greifbar auf der Gefühlsebene, dafür waren mir die 164 Seiten einfach zu knapp. Dennoch war sie mir sympathisch, vor allem, weil sie hin und wieder ihren Kopf in den Wolken hatte, also ein wenig verträumt war, und weil sie trotz ihrer Angst vor dem Baby in ihrem Bauch, von dem sie auch nicht wusste, wer der Papa ist, auf Reisen geht, um den verlorenen Part ihrer Familie zu finden.
~ »Man kann niemandem vertrauen. Aber manchmal lässt es sich nicht vermeiden.« ~
(S. 28)
Und so kam Sonja mir zeitweise auch vor: verloren und sich nach dem Lebenssinn fragend. Dieses Buch ist auf jeden Fall eines, in dem viel herumgereist wird: von der Ukraine nach Polen, nach Deutschland, nach Griechenland und schlussendlich noch einmal nach Deutschland. Sonja trifft auf ihrer Reise allerhand Menschen, die sie komischerweise fast alle kennt und die sie auf ihren verschiedenen Stationen auch immer wieder trifft. - Was für mich etwas eigenartig war, da mir irgendwie der Zusammenhang gefehlt hat. Mir kamen all die wiederholten Treffen der Buchfiguren sehr zufällig und unwahrscheinlich vor.
Die Suche nach Sonjas Vater hat sich für mich nicht wirklich als Suche entpuppt, sondern mehr als "ich-reise-einfach-mit-den-Menschen-mit,-die-mir-begegnen-und-schaue,-wer-oder-was-mir-sonst-noch-so-über-den-Weg-läuft".
Im Grunde war genau das aber ja auch das Spannende an der ganzen Geschichte: man wusste nie, wer oder was als nächstes auf Sonjas Reise auftauchen würde.
~ Sonja fühlte sich unsichtbar wie eine umherirrende Seele. Vielleicht passierte genau das mit Menschen, wenn sie etwas Derartiges ereilte? ~
(S. 151)
Die letzten Seiten des Buches fand ich sehr überraschend, da ich so überhaupt nicht damit gerechnet habe, was die Protagonistin über den Mann, mit dem sie gereist ist, herausfindet. Aber ob das Schockierende, was Sonja herausgefunden hat, überhaupt der Wahrheit entspricht, hat man als Leser am Ende leider nicht mehr erfahren, da Sonja eine in meinen Augen ziemlich überstürzte Handlung getätigt hat. Ich persönlich fand diese Ungewissheit nach dem Lesen des letzten Satzes etwas unbefriedigend, aber wenn ich mir die Art der Protagonistin jetzt noch einmal ins Gedächtnis rufe, war diese Reaktion am Ende eh zu ihr passend.
Alles in allem hatte ich meine Freude beim Lesen. Auch, wenn die Handlung an manchen Stellen für mich nicht immer ganz glaubhaft war und das Ende mich nicht völlig zufriedengestellt hat, so fand ich wenigstens den Schreibstil besonders und irgendwie magisch, zum Träumen einladend. Die Autorin hat es damit geschafft, mich zeitweilig komplett in eine andere Welt zu entführen!
April 12, 2021
Наскільки мені сподобався початок, настільки ж розрчарувала решта 75% книжки.
Displaying 1 - 20 of 20 reviews