Крим — це особливий край, омитий морем та зігрітий сонцем, і здається, що навіть вітер, який не знає кордонів, тут віє по-іншому. Це земля кримськотатарського народу, який, попри всі історичні та політичні реалії, намагається зберегти свою мову, культуру, релігію, світоглядні принципи, творити свою літературу. Ця книжка об’єднала найкращі твори учасників першого українсько-кримськотатарського літературного конкурсу «Кримський інжир», що відбувся 2018 року.
Поезія і проза, переклади українською і кримськотатарською, що увійшли до антології, дуже різні за жанром, стилем і поетикою, проте Крим — це та спільна тема, що їх об’єднує. У кожному творі своя емоційна тональність: біль і глибокий, як море, смуток, але водночас розуміння того, що можна втратити рідний дім, та головне — не втратити власної й національної ідентичності.
Під однією обкладинкою зібрано твори як кримськотатарською, так і українською мовами.
Саме для цієї книги вперше купив паперові індекси – ось вам доказ того, що люди змінюються. Читаю першу збірку у час, коли звільнюють (майже звільнили) Харківщину, і звільнення Криму вже не здається настільки фантастичним. Для мене найкращі тут Світлана Тараторіна, Ілона Червоткіна, Євгенія Світоч і Єва Райська. На презентації третьої збірки казали, що перша була з банально-романтичним присмаком, але, думаю, і така література про Крим повинна зберегтися для історії.
Чудова антологія, яка оживляє багато спогадів і надзвичайно точно передає відчуття людей, які втратили дім. Погоджуюсь, що якісь частини подобаються більше, якісь - менш релевантні мені як читачці, однак в цілому враження позитивне. Дуже задоволена, що книга трапилась мені саме зараз
Збірка цікава, але дуже нерівна. Деякі вірші та оповіді - неперевершені, а деякі зацікавили лише кримськотатарською культурою. Поезії Ганни Яновської з цієї книги справили на мене глибоке враження.
Якщо ти підеш — нехай буде вдача. Безмежним вільним морем буде шлях. Якщо на ньому іншу покохаєш — Подумаю, що сліпота осіла на обох твоїх очах.
О, ні, хіба забуду рідний Карасув я? З тобою нас з’єднає нить листів. Якщо на іншу я зміню тебе, моя красуне, — Нехай би у своїй могилі я згорів!
Якщо ти підеш — хай легкою буде та дорога. Ніхто заграду не поставить на путі. Згадай, що предки нам заповідали: «Не плач, коли вже прийняв рішення»... Іди!
Сумую за Кримом, тож коли побачила цю книжку, купила не вагаючись. Виявилося, що треба ще було прочитати анотацію, бо вона не про Крим, а антологія кримських письменників, різних оповідань і віршів про Крим, тут є і робота перекладачів з перекладу з української на кримськотатарську і навпаки. Є і вірші, і оповідання кримськотатарською. Якісь оповідання цікавіші, якісь не зачіпають, але загалом після прочитання знову так захотілося вдихнути кримське повітря, побачити кримські пейзажі, скупатися в морі, заночувати в Чуфут-Кале, пройтися вуличками улюбленого Севастополя.
Антологія, що просто пронизана запахом бризу Чорного моря та повітрям кримських гір. Книга закохує в кримську культуру та змушує співчувати киримли та їхній не менш важкій історичній долі. Прозові твори, деякі дуже не напряму, розповідають про пережите кримськими татарами у 20-му столітті, а також в теперішньому часі. Кожна з цих історій думаю мала аналог в житті та через це вони влучають прямо в серце.
Прочитавши антологію, дуже хочу, щоб киримли змогли повернутись додому в свій Крим і, щоб Україна допомогла їм зберегти свою мову, культуру та звичаї.
Надзвичайно сподобалося читати як українську літературу так і кримсько-татарську. Різноманітні погляди і жанри, часові стрибки і сильні особистості. Рекомендую.