Галина Вдовиченко — українська письменниця, журналістка та членкиня PEN Ukraine. Авторка популярних романів та дитячих книжок-бестселерів.
Народилася 21 червня 1959 року. У дитинстві часто переїжджала з родиною, що подарувало їй багатий географічний досвід. Здобула освіту на філологічному факультеті Львівського національного університету ім. Івана Франка. Значну частину професійного життя присвятила журналістиці: до 2017 року працювала заступницею головного редактора львівської щоденної газети «Високий Замок».
Письменницький дебют Галини відбувся у 2008 році з романом «Пів'яблука», який миттєво став хітом продажів. Її наступний роман, «Замок Гербуртів» (виданий як «Тамдевін»), здобув першу премію престижного конкурсу «Коронація слова — 2009». Серед інших знакових творів для дорослої аудиторії — романи «Бора», «Купальниця», «Найважливіше — наприкінці» та «Маріупольський процес» (який увійшов до топ-7 Всеукраїнського рейтингу «Книжка року 2015»). Вона також є активною учасницею та упорядницею багатьох літературних антологій і збірок есеїв.
Справжнім феноменом на українському книжковому ринку стала її серія дитячих повістей «36 і 6 котів», яка здобула безліч нагород, регулярно перевидається, перекладається за кордоном (зокрема, в Латвії) та виходить шрифтом Брайля.
Її дитяча проза має широке міжнародне та медійне визнання. Книжка «Сова, яка хотіла стати жайворонком» увійшла до престижного каталогу «Білі круки 2019» (White Ravens). А за мотивами повісті «Чорна-чорна курка» українська студія анімації розпочала створення мультсеріалу. Серед інших відомих дитячих творів авторки — «Мишкові Миші», «Ліга непарних шкарпеток» та «Містельфи».
Галина мешкає у Львові. Має сина та доньку. Серед її особистих захоплень — гірські лижі, дизайн одягу та інтер'єрів, а також незвичне хобі: колекціонування рукавичок.
"Женя вже третю книгу про 36 і 6 котів прочитав!" — у голосі сина чулися захоплення, здивування й трошки образи: як це друг прочитав, а ми ще ні? Тож книгу з продовженням пригод улюблених 36 і 6 котів ми чесно позичили і теж прочитали.
Дуже приємно було знову зустрітися з давніми знайомими. Попри те, що другу книгу з трилогії ми прочитали рівно два роки тому, жодного кота й кошеняти син не забув. Та і я також — дуже вже характерні вони всі. А ще — симпатичні й милі, і добрі, що дуже важливо.
Цього разу коти стали компаньйонами стареньких, які мешкають у будинку для людей літнього віку. Образи дідусів і бабусь дуже гарно виписані. Їх водночас і шкода, бо ж самотні, але разом із тим вони викликають захоплення, бо не сидять склавши руки, а мають мрії й уперто роблять усе, аби їх реалізувати. За допомогою котів, звісно, бо ж для чого іще створені ці істоти, як не для хорошої компанії?
Котів забагато не буває, з ними не засумуєш ніколи. Сумніваєтесь? В третій книзі трилогії "36 і 6 котів компаньйонів" якраз про це. Малі бешкетники мають багато вільного часу і починають займатись дурницями, з"являються шкідливі звички. Щоб дурниці в голову не лізли, потрібно руки, ноги і голову задіяти в роботі. Для котів це не проблема. Коти вирішують відвідати будинок, де проживають літні люди. Вони товаришують з ними, стають їхніми компаньйонами. Трішки сумно мені, як мамі, було читати про будинок літніх людей. Там живуть різні люди і актори, і колишні господарі котиків, люди які на схилі літ шукають затишку в чужих стінах. Неминуча старість... Ця історія вчить малечу відповідальності, турбуватись про старших, приділяючи їм належну увагу, бути небайдужими і милосердними. Наші герої коти вміють танцювати різними стилями, вправні, розумні детективи, а тепер вони футболісти і актори театру. Книга цікава, добра, захоплююча. Рекомендуємо читати!!! Моєму хоч і маленькому ще сину дуже сподобалася.
Це чергова, уже третя, книжка про 36 і 6 котів від Галини Вдовиченко з чудовими яскравими ілюстраціями Наталки Гайди. Починається історія з того, що наші коти щасливо мешкають в особливому будинку поруч із сусідами-собаками. Та одного разу на загальних котячо-псячих зборах виявляється, що дехто із чотирилапих має забагато вільного часу, тож від неробства починає займатися дурницями. Товариство міркує, куди б спрямувати цей надлишок енергії і зрештою виникає ідея поволонтерити у будинку для літніх людей «Погідна осінь», де стареньким частенько бракує компанії для прогулянок чи настільних ігор. Там коти знайомляться із Віолою Вольською (ВеВе), акторкою-пенсіонеркою, та з Павлом Павловичем (ПеПе), колишнім футболістом. От ці двоє немолодих, але енергійних людей, організовують звірят у два клуби: футбольний і театральний. Книжка непогана, проте, як і попередніх томах серії, у неї є проблеми. Найбільша з них, як на мене, така: котів занадто багато. Неможливо на 150 сторінках виписати характери 42 персонажів, і це не рахуючи собак і людських істот. Тому, скажімо, кішечки-жоржинки, яких восьмеро, діють як один персонаж.
Третя частина історії про котів сподобалась більше ніж друга. Трохи нагадала "Котохатку" - така ж сумовито-оптимістична. Так наче авторка хотіла написанням цих книг виправити життєву несправедливість, адже у її книгах безхатні коти мають домівку і їжу, а літні люди у будинку пристарілих живуть активно і щасливо. Книга не без недоліків, але загалом непогана.