Авторка, якій довелося побувати ботом, розповідає про свій досвід та про те, як влаштовані наші інтернет-хащі. Вона ділиться міркуваннями про вірусну рекламу та природу холіварів, про інтернет-шахраїв та різницю між ботами, тролями і хейтерами, про інформаційну гігієну та збереження здорового глузду в умовах суцільного інформаційного шуму. І, врешті, про те, як соцмережеві паразити впливають на наші реалії.
Тверда трійка. Побачила в фейбуці Забужко, очікування були відповідними. Назва намалювала в моїй голові відсидки до Брексіт, Кембрідж Аналітики, особистого досвіду автора, який би в синергії дав свіжий ковток інформації і переосмислення всього, що зараз відбувається в мережі. Я була заінтригована. А отримала я простеньку книжечку, яку можна дати почитати людині, яка абсолютно не орієнтується в темі. В розділі 10 взагалі розповідається про те, як пострадянський простір влинув на формування родини та особистості автора.. Про сам досвід роботи на «ботофермі» від сили 2-3 розділи. Можна було більше заглибитись в тему, перед тим як видавати книгу.
господі. це дуже погана книжка, яку навіть шкода називати книжкою з поваги до книжок справжніх.
якщо б викинути з неї 95% інформації, а решту переписати – вийшов би ще якийсь буклетик про перебування в Інтернеті для тих, хто щойно вперше почув про Інтернет.
з самого початку авторка розповідає про те, що вона була ботом, маючи на увазі ботоферми для маніпулювання думками/настроями. тут же йде незрозумілий розділ книги, де вказані незрозумілі думки незрозумілих людей про ботів, і раптом там хтось каже, що боти – це такі автоматизовані штуки, типу подавати показники лічильника. і авторка замість того, щоб одразу прояснити, що ось є такі боти, а є інакші, пише, що пояснить це потім. і це «потім» - це наступний незрозумілий розділ книги, де авторка ніби намагається дати визначення поняттям, але там знову ж таки ллється якийсь потік свідомости і ніяких однозначних визначень нема.
смішно, що авторка працювала на росіян (ну часи такі були, ладно), але після 2013-2014 вона побачила які вони погані і які в них погані методи маніпуляцій масами, а те що їй ці методи маніпуляцій буквально в переписці росіяни радили використовувати – скромно чомусь авторка не змогла зробити один плюс один і мати висновок, що це, в принципі, те саме.
книга жахливо відредагована, іноді скидалося, що це якийсь самвидав. жахливі відступи, постійні одруки.
ще в кінці книги є розділ, де авторка, живучи в китаї (!!!), жаліється як неправильно українці голосують в україні і що ж то людоньки тепер буде!!
P.S. ще авторка так постійно наголошує як вона одразу в 2013-2014рр. одномоментно відмовилася від російського сегменту Інтернету, що з кожною появою такого стейтменту віриться їй все менше.
P.P.S. ще я дізнався, що якщо вам раптово приходить імейл з африки, де нігерійський принц успадкував вісімнадцять мільйонів доларів і хоче з вами трошки поділитися, то це, насправді, – шахрайство, і ніхто грошей вам не дасть. дуже корисна книжка, так.
Здається, нам вже важко пригадати, який був наш інтернет-простір ще якихось десять років і як жилося тоді без уже таких звичних соцмереж, месенджерів та вміння «дати комусь по чолі», хоча б віртуально. Вже тоді починалося життя таких відомих персонажів сучасного інтернет-життя як боти і тролі та явище інформаційних воєн потроху входило в нашу пострадянську дійсність. Як це працювати ботом в кінці 2000-х (і не тільки) розповідає Юлія Смаль. Хоча вона й не обмежилася викладенням суто персонального досвіду «ботоводства», в тексті можна знайти і цілу історію інтернет-буднів ще якихось десять років тому, і роздуми про людську довірливість та маніпулювання громадською думкою. Повний огляд читайте тут bit.ly/30HglxD, а інтерв'ю з авторкою тут bit.ly/2ko8m8M
Ця книжка мала б називатися "Замітки на полях Юлі Смаль." Книжка оегко читається і написана в стилі блогу, але все якось занадто про авторку і її думки. Я дуже мало дізналася про те, як бути ботом, і це мене трохи розчарувало.
Назва та опис обіцяють залаштунки роботи ботом та багато користі. Натомість маємо: - «мені сорок, я життя прожила, тож знаю, що кажу»; - рандомну підбірку коментарів рандомних користувачів фб про інтернет; - спробу у словник, щоб пояснити, хто такі тролі і боти та інший «інтернет-сленг». Авторка при цьому вважає, що фідбек — це тільки позитивні відгуки; - історію про родинне дерево авторки (насправді цікаву, але ж як стосується заявленої теми?); - згадки про інтернетні шахрайські схеми, що давніші за лайно мамонта; - три розділи про політичні уподобання авторки; - розвінчення міфу про пальмове масло і склад повітря — класно й послідовно розкладено по суті, але по стилю добре пояснює, чому не злетів хімічний блог, і знову ж, до чого тут заявлена тема?
Історію ж про ботство можна вкласти в один абзац і зводиться вона до: погодилась, бо пропонували гроші, швидко вигоріла (не дивно, вести 12 активних акаунтів, хай навіть у повільному жж), працювала тільки у рунеті, тому не стидно, бо їх розум не шкода. А провести кореляцію між просуванням авдиторії «Ми з майбутнього 2» і подальшими подіями у науковиці якось не виходить. Чи ще такий момент: в тексті як приклад жахливої пропаганди неоднаразово згадується радіо тисячи холмів, але епізод, коли работодавець пропонує ознайомитися і взяти на озброєння засоби роботи з масами Геббельса (і ознайомилась, і взяла) - єта другоє.
Отже книга загалом — це погано структурований і ніяк не відредагований потік свідомості, місцями наче орієнтований на людей, які вперше в житті побачили комп'ютер. Нікому не раджу. Про роботу ботоферм більше можна дізнатися зі статей, загугливши.