What do you think?
Rate this book
Червоні хащі
«Червоні Хащі» — книжка про те, як віднайти загублений або забутий чи вичерпаний роками сенс життя. Це історія мешканців будинку для людей похилого віку, який стоїть посеред лісу біля Черкас. Богдан Васильович Ковтун, колишній шкільний вчитель, приїжджає туди доживати віку. І раптом починає проживати нове, не зовсім зрозуміле йому життя. Там він зустрічає Йосипа Старенького, Журбу, Рибу та найкращого в світі пса. А ще стає свідком та учасником інтриг, дружби та ворожнечі, хитромудрих витівок, пустотливих радощів, зворушливого самозречення, подвигів та щемливої людяності, якої то бракує, то раптом стає несподівано багато.
Це історія сусідства, співжиття та порозуміння попри розбіжності в біографіях. Неважливо, якою мовою ти говориш, які історії мав раніше, де народився, вчився та чи читав класику. Головне, щоб уболівав за наших.
Це історія сусідства, співжиття та порозуміння попри розбіжності в біографіях. Неважливо, якою мовою ти говориш, які історії мав раніше, де народився, вчився та чи читав класику. Головне, щоб уболівав за наших.
224 pages, Hardcover
First published January 1, 2019
5 people are currently reading
157 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 55 reviews
December 24, 2020
Мені важко дібрати слів до цієї книжки, але це найкраще, що я читала за ці 5 місяців.
Правду кажу! Я не відразу зрозуміла, що автор це той самий Фозі, що з ТНМК. Знаєте, ця книжка написана дуже талановито, бо я весь час мала враження, ніби я там посеред усіх героїв і подій.
Я з ними дивувалась, плакала, сміялась, раділа і переживала, я навіть з ними дивилась футбол і була з ними на цвинтарі...
Тепер я точно знаю, що цю книжку можна радити, дарувати і тримати у своєму серці, бо вона така справжня і так багато світла і надії залишається після неї...
p.s добре, що в мене був день для цієї книжки, 200 сторінок не дозволяють їх залишити на завтра
Правду кажу! Я не відразу зрозуміла, що автор це той самий Фозі, що з ТНМК. Знаєте, ця книжка написана дуже талановито, бо я весь час мала враження, ніби я там посеред усіх героїв і подій.
Я з ними дивувалась, плакала, сміялась, раділа і переживала, я навіть з ними дивилась футбол і була з ними на цвинтарі...
Тепер я точно знаю, що цю книжку можна радити, дарувати і тримати у своєму серці, бо вона така справжня і так багато світла і надії залишається після неї...
p.s добре, що в мене був день для цієї книжки, 200 сторінок не дозволяють їх залишити на завтра
October 14, 2022
«Червоні хащі»
Фоззі
Видавництво Старого Лева, 2019
⠀
Чи задумувались ви, якою буде ваша старість?
⠀
Всі мріють про картинку, де «пенсійний тандем» відпочиває біля грубки в оточені одружених дітей, що подумки вже ділять спадщину, та рожевощоких онуків, що тягають дідо за вуса, а бабцю за чуба, та вгодованих песиків чи кішок, чи свинок …
⠀
А як щодо реальності?
⠀
Ніхто не гарантує «Happily Ever After”.
⠀
Життя та люди дуже непередбачувані.
⠀
Старість може запропонувати вам лише койку в «Червоних хащах» та парочку причмелених друзів.
⠀
Інколи, родини створюються не на Небесах, а в будинках приречених … - будинках для літніх людей.
⠀
Реалістично.
Болісно.
⠀
Цитати:
⠀
🔖«Він, як ніхто, міг вигадати щось таке, що задувало трошки свіжого повітря до наших затхлих кімнат, у яких відгонило сечею і старими людьми, котрі давно перебувають у власному грудні й уже трішки втомилися чекати на тридцять перше число.»
⠀
🔖«Я розумів його: світ був такий великий, а ми жили ціле життя по батьківських хатах, які електризували, коли нам було вже років і років. І нічого не бачили, крім власного городу, поповнюючи багаж знань про цей світ винятково з допомогою телевізора чи кіно. І час від часу хотілось усе це закинути, забути і вирушити в дорогу - так, аби далеко й надовго.»
⠀
Про книжку:
⠀
«Червоні Хащі» — книжка про те, як віднайти загублений або забутий чи вичерпаний роками сенс життя. Це історія мешканців будинку для людей похилого віку, який стоїть посеред лісу біля Черкас. Богдан Васильович Ковтун, колишній шкільний вчитель, приїжджає туди доживати віку. І раптом починає проживати нове, не зовсім зрозуміле йому життя. Там він зустрічає Йосипа Старенького, Журбу, Рибу та найкращого в світі пса. А ще стає свідком та учасником інтриг, дружби та ворожнечі, хитромудрих витівок, пустотливих радощів, зворушливого самозречення, подвигів та щемливої людяності, якої то бракує, то раптом стає несподівано багато. Це історія сусідства, співжиття та порозуміння попри розбіжності в біографіях.
⠀
Не важливо, якою мовою ти говориш, які історії мав раніше, де народився, вчився та чи читав класику. Головне, щоб уболівав за наших.»
⠀
#примхливачитака
Фоззі
Видавництво Старого Лева, 2019
⠀
Чи задумувались ви, якою буде ваша старість?
⠀
Всі мріють про картинку, де «пенсійний тандем» відпочиває біля грубки в оточені одружених дітей, що подумки вже ділять спадщину, та рожевощоких онуків, що тягають дідо за вуса, а бабцю за чуба, та вгодованих песиків чи кішок, чи свинок …
⠀
А як щодо реальності?
⠀
Ніхто не гарантує «Happily Ever After”.
⠀
Життя та люди дуже непередбачувані.
⠀
Старість може запропонувати вам лише койку в «Червоних хащах» та парочку причмелених друзів.
⠀
Інколи, родини створюються не на Небесах, а в будинках приречених … - будинках для літніх людей.
⠀
Реалістично.
Болісно.
⠀
Цитати:
⠀
🔖«Він, як ніхто, міг вигадати щось таке, що задувало трошки свіжого повітря до наших затхлих кімнат, у яких відгонило сечею і старими людьми, котрі давно перебувають у власному грудні й уже трішки втомилися чекати на тридцять перше число.»
⠀
🔖«Я розумів його: світ був такий великий, а ми жили ціле життя по батьківських хатах, які електризували, коли нам було вже років і років. І нічого не бачили, крім власного городу, поповнюючи багаж знань про цей світ винятково з допомогою телевізора чи кіно. І час від часу хотілось усе це закинути, забути і вирушити в дорогу - так, аби далеко й надовго.»
⠀
Про книжку:
⠀
«Червоні Хащі» — книжка про те, як віднайти загублений або забутий чи вичерпаний роками сенс життя. Це історія мешканців будинку для людей похилого віку, який стоїть посеред лісу біля Черкас. Богдан Васильович Ковтун, колишній шкільний вчитель, приїжджає туди доживати віку. І раптом починає проживати нове, не зовсім зрозуміле йому життя. Там він зустрічає Йосипа Старенького, Журбу, Рибу та найкращого в світі пса. А ще стає свідком та учасником інтриг, дружби та ворожнечі, хитромудрих витівок, пустотливих радощів, зворушливого самозречення, подвигів та щемливої людяності, якої то бракує, то раптом стає несподівано багато. Це історія сусідства, співжиття та порозуміння попри розбіжності в біографіях.
⠀
Не важливо, якою мовою ти говориш, які історії мав раніше, де народився, вчився та чи читав класику. Головне, щоб уболівав за наших.»
⠀
#примхливачитака
April 12, 2022
Навдивовижу приємне знайомство із Фоззі в ролі письменника.
Жива і відверта книга про те, як декілька стареньких проводять час в будинку для літніх людей.
Навіть попри присутність важкої тіні смерті, дядечки знаходять світло радості в дрібницях, якими і наповнюють останні роки свого життя.
Можливо, не вистачає глибини та філософських підтекстів, які дещо напрошуються в контексті того, скільки за своє життя ці люди пережили. Однак, це не настільки важливо, беручи до уваги те, які сенси закладені в книзі.
Жива і відверта книга про те, як декілька стареньких проводять час в будинку для літніх людей.
Навіть попри присутність важкої тіні смерті, дядечки знаходять світло радості в дрібницях, якими і наповнюють останні роки свого життя.
Можливо, не вистачає глибини та філософських підтекстів, які дещо напрошуються в контексті того, скільки за своє життя ці люди пережили. Однак, це не настільки важливо, беручи до уваги те, які сенси закладені в книзі.
March 27, 2020
Книжка у фірмовому стилі Фоззі — про те, як сміючись, проживати життя героїв, а потім згадувати, що частина твого життя начебто зійшла зі сторінок читаної книги.
«Червоні хащі» — книга про прожите життя старенького вчителя, яке, насправді, тільки починається коли він переїжджає до будинку людей похилого віку. Саме там вир подій затягує героя книги настільки, що інколи й неможливо сказати, чи було життя до подій у книзі.
«Червоні хащі» — книга про прожите життя старенького вчителя, яке, насправді, тільки починається коли він переїжджає до будинку людей похилого віку. Саме там вир подій затягує героя книги настільки, що інколи й неможливо сказати, чи було життя до подій у книзі.
April 28, 2022
Спочатку розповідь якось не йшла. Я більше думав про те, наскільки реалістишно можна описувати почуття настільки старших персонажів, + не дуже подобалися герої, особливо роздуми самого Богдана. Але потім, в якийсь момент, втягнувся, і майже до кінця було цікаво. Потім під кінець знову було провисання, але загалом непогано.
February 5, 2020
Такий собі сценарій до короткого фільму про старість. Історія чотирьох дідків, які доживають останні дні в будинку для престарілих.
Класні персонажі, знайомий сеттинг з 90-х. Хоч починається не квапливо, вже після третини набирає якоїсь неспішної динаміки і не збавляє обертів до останніх сторінок. Що найприємніше — залишає дуже приємний післясмак. Як ужгородський коньяк із зацукрованим лимоном на закуску.
Класні персонажі, знайомий сеттинг з 90-х. Хоч починається не квапливо, вже після третини набирає якоїсь неспішної динаміки і не збавляє обертів до останніх сторінок. Що найприємніше — залишає дуже приємний післясмак. Як ужгородський коньяк із зацукрованим лимоном на закуску.
January 1, 2020
«Знаєш, іноді я думаю, коли все в житті добре, це ж страх, як нудно....»
Напевно, жителі геріатричного пансіонату «Червоні хащі» ці слова сприймали, як належне. І робили все для того, щоб жити ..
Жити тоді, коли лишився один, без житла і рідних .. Жити тоді, коли все набридло і не бачиш перед собою майбутнього..
Але жити заради того, щоб встигнути подивитися Чемпонат світу з футболу .. і заради того, щоб побачити рідну хату..
Може й востаннє у житті...
У «Червоних хащах» своє життя... і свої правила... і тут не залишають один одного в біді.. навіть тоді, коли самому бракує духу йти далі ...
Напевно, жителі геріатричного пансіонату «Червоні хащі» ці слова сприймали, як належне. І робили все для того, щоб жити ..
Жити тоді, коли лишився один, без житла і рідних .. Жити тоді, коли все набридло і не бачиш перед собою майбутнього..
Але жити заради того, щоб встигнути подивитися Чемпонат світу з футболу .. і заради того, щоб побачити рідну хату..
Може й востаннє у житті...
У «Червоних хащах» своє життя... і свої правила... і тут не залишають один одного в біді.. навіть тоді, коли самому бракує духу йти далі ...
August 15, 2019
Книга читається на одному подиху. Цікаві, колоритні герої. Мій рейтинг 4,5.
December 31, 2025
меланхолійна і дуже жива історія про будинок для людей похилого віку та його колоритних мешканців. мені якось в настрій потрапили і рефлексії головного героя про життя та нову реальність, і живописні описи специфічності його сусідів – якось прям легко було уявити цих людей в реальності)
April 4, 2020
Доволі цікава вигадана історія, яка викликає переживання за героїв і водночас заставляє задуматись про складнощі життя літніх людей.
August 12, 2025
Найкраща книга Фоззі) реально, максимально атмосферна, чітко передає якісь вікові особливості . І передає час (2006 рік, чемпіонат світу з футболу). Сюжет не динамічний, але сама фабула , як розписаний вайб - просто супер. Всім рекомендую, легко та швидко читається
January 21, 2020
український будинок престарілих зразка 2005 року (хоча що там змінилось між десятиліттями), чотири друга (три і один запасний, але важливий), найкращий у світі пес, середній вік усіх героїв за 70-т, собачі роки не рахуються. це могла би бути тужлива оповідь із чорним побутом, мокрухою, холодною зимою й запаленням легенів навесні. але книжку писав фоззі, тому смійтесь й робіть зморшки на лобі від щему історій. я би рекомендувала включити роман у шкільну програму, бо діди тут за пацанів, походи на цвинтар – як юнацькі пригоди з водкою й легкими наркотиками, а про секс говорять у зворотному порядку: не в кого перший, а коли був останній.
перша книжка фоззі українською, звісно, добре, але для себе висновок, що впізнаваний фоззі саме коли пише російською: «темнеет рано» мій фаворит. хоча в «червоних хащах» теж є стильні авторські штрихи, як то безкінечні приказки: «буря мглою і тудою», «і та любіла, і та хуєла» чи несподівані ліричні твердження: «ще б одну хорошу весну чи навіть дві».
тут як і в житті – загалом нічого надзвичайного, втім, все про важливе: «урешті-решт, що нам ще лишалося, як не промовляти дурню за дурнею і мріяти про щось хороше? на що ще від нас очікує цей світ?» (с)
перша книжка фоззі українською, звісно, добре, але для себе висновок, що впізнаваний фоззі саме коли пише російською: «темнеет рано» мій фаворит. хоча в «червоних хащах» теж є стильні авторські штрихи, як то безкінечні приказки: «буря мглою і тудою», «і та любіла, і та хуєла» чи несподівані ліричні твердження: «ще б одну хорошу весну чи навіть дві».
тут як і в житті – загалом нічого надзвичайного, втім, все про важливе: «урешті-решт, що нам ще лишалося, як не промовляти дурню за дурнею і мріяти про щось хороше? на що ще від нас очікує цей світ?» (с)
August 22, 2022
Хороший роман про життя людей похилого віку. Щемкий і він з таких, що змушують поглянути на стареньких під іншим кутом. А ще він чудово демонструє нашу недолугу систему по догляду за людьми, які не мають поряд рідних. Складно їм доживати віку... Втрачати дім, адаптуватися до нових умов, вони ж як діти. Лише діти повні енергії, здоров'я і життя, а тут лишаються спогади, туга і купа хвороб.
May 6, 2020
Я люблю все про стареньких. Величезна мудрість та старечі мощі. Інколи - впадання в дитинство або друга молодість.
Читати легко, ніби сидиш там поміж тих самотніх дідів і бабусь, яким так хочеться жити, а не животіти.
Читати легко, ніби сидиш там поміж тих самотніх дідів і бабусь, яким так хочеться жити, а не животіти.
June 15, 2019
Улюблений Фоззі навіть в такій нетиповій темі, знову зіграв на душевних нотах. Чудова книга.
June 16, 2021
Впродовж всього процесу читання не покладало відчуття, що дивлюся фільм із уже віковими акторами типу Моргана Фрімена, Джека Ніколсона чи Роберта де Ніро.
Неймовірно захоплива історія!
Неймовірно захоплива історія!
December 7, 2025
Хороша, мила, затишна, тепла (і далі по списку цим синонімічним рядом) історія по стареньких, які нікому не потрібні, крім самих себе і одне одного.
Воно якось так неочікувано лягло в мій настрій, тому рука не піднімається оцінювати її у чесну трійку через єдиний «недолік» цієї книги - а саме те, що це дуже проста, дуже локальна історія, яка навіть не намагається, на мою думку, бути метафорою на щось значно більше.
Воно якось так неочікувано лягло в мій настрій, тому рука не піднімається оцінювати її у чесну трійку через єдиний «недолік» цієї книги - а саме те, що це дуже проста, дуже локальна історія, яка навіть не намагається, на мою думку, бути метафорою на щось значно більше.
February 14, 2023
Мені несподівано зайшла ця книжка.
Я нічого не чекала від Фоззі, бо знаю його лише як музиканта. А тут такий життєвий, сумний, але місцями смішний текст.
Єдине, я "Червоні хащі" не читала, а слухала в аудіо на Мегого, озвучував автор. І він читав проооосто шикарно, різними голосами. Може якби я її читала текстом — враження було б слабшим.
Я нічого не чекала від Фоззі, бо знаю його лише як музиканта. А тут такий життєвий, сумний, але місцями смішний текст.
Єдине, я "Червоні хащі" не читала, а слухала в аудіо на Мегого, озвучував автор. І він читав проооосто шикарно, різними голосами. Може якби я її читала текстом — враження було б слабшим.
May 20, 2024
Ця історія про кумедних людей похилого віку, що перебувають у будинку престарілих, мене зачепила.
Вони старалися скоротати час, як могли. Та й речі, які спочатку їх дратували, як от надокучливий сусід Йосип, якому завжди не сиділося на місці, а потім прилюбилися.
Ця книга про наповнення барв життя, що ледь тримається на волосині, сповнене кумедних стариганів, позіхань за щвидкоминуче життя, про новий-старий дім і про смерть.
Вони старалися скоротати час, як могли. Та й речі, які спочатку їх дратували, як от надокучливий сусід Йосип, якому завжди не сиділося на місці, а потім прилюбилися.
Ця книга про наповнення барв життя, що ледь тримається на волосині, сповнене кумедних стариганів, позіхань за щвидкоминуче життя, про новий-старий дім і про смерть.
July 23, 2024
Якщо б Бакман писав українською та про українські реалії.
September 8, 2025
Чудовий приклад сучасної української прози
November 1, 2019
Буває, обираєш книгу для читання, бо чогось очікуєш: чи від сюжету, чи від стилю письма, чи від емоційного забарвлення. Якось так сталося, що у цьому випадку я не чекала від книги нічого наперед, просто хотіла познайомитися з Фоззі як з автором. Я розгорнула її в книгарні в кількох місцях і прочитала по сторіночці з кожного - цього було досить, аби прийняти рішення й піти додому вже з книгою, навіть попри те, що тема мені не близька, а хронологічно - відверто далека (або мені тільки зараз так здається).
Це було дуже незвично - дивитися на життя очима людини, яка знає, що воно, її життя, вже давно на заході, майже все, що мало статися - вже сталося, і єдине, що лишається - чекати, коли згасне останній промінь у грудях. Мене вражає те, наскільки чесними з собою можуть бути старші люди, коли визнають і приймають це. Справді, Ставлення до смерті - власної і чужої - описане у цьому творі майже так само яскраво й багатогранно, як ставлення до життя (хоча, якщо брати до уваги обставини, у яких перебувають герої сюжету, це приблизно одне й те саме).
Персонажів неможливо не полюбити такими, які вони є: цілісно, з усіма їх водночас зворушливими й дурнуватими витівками, смішними й не дуже жартами, банальними й світоглядними турботами. І зрозуміло, що деякі персонажі вмирають, що не можна назвати несподіванкою, але прикрість у тому, що з найяскравішими з них це стається найбільш невчасно і найбільш безглуздо. Як і завжди. Як і в житті.
Присвятою ж цієї книги Фоззі на вечір розбив мені серце. Я сумувала, але в моєму смутку було дуже багато добра. Дякую.
P.S.: можливо, я щось пропустила, і це новий правопис, однак особисто мені в тексті різав око недоречно вживаний прийменник "зі": "зі собою", "зі сумкою", "зі села". Якщо помилилась не я, а редактор (чи хто відповідальний за вичитку таких речей), то було б добре, аби в додруку, коли він буде, це врахували. Бо це єдине, що мені не сподобалось.
Це було дуже незвично - дивитися на життя очима людини, яка знає, що воно, її життя, вже давно на заході, майже все, що мало статися - вже сталося, і єдине, що лишається - чекати, коли згасне останній промінь у грудях. Мене вражає те, наскільки чесними з собою можуть бути старші люди, коли визнають і приймають це. Справді, Ставлення до смерті - власної і чужої - описане у цьому творі майже так само яскраво й багатогранно, як ставлення до життя (хоча, якщо брати до уваги обставини, у яких перебувають герої сюжету, це приблизно одне й те саме).
Персонажів неможливо не полюбити такими, які вони є: цілісно, з усіма їх водночас зворушливими й дурнуватими витівками, смішними й не дуже жартами, банальними й світоглядними турботами. І зрозуміло, що деякі персонажі вмирають, що не можна назвати несподіванкою, але прикрість у тому, що з найяскравішими з них це стається найбільш невчасно і найбільш безглуздо. Як і завжди. Як і в житті.
Присвятою ж цієї книги Фоззі на вечір розбив мені серце. Я сумувала, але в моєму смутку було дуже багато добра. Дякую.
P.S.: можливо, я щось пропустила, і це новий правопис, однак особисто мені в тексті різав око недоречно вживаний прийменник "зі": "зі собою", "зі сумкою", "зі села". Якщо помилилась не я, а редактор (чи хто відповідальний за вичитку таких речей), то було б добре, аби в додруку, коли він буде, це врахували. Бо це єдине, що мені не сподобалось.
This entire review has been hidden because of spoilers.
September 10, 2019
Йосип Старенький, або про те, що життя тече, життя рухається у будь-якому віці. Сумна, деінде філософська, деінде до туги життєва книга, яка читається легко, як і все інше, що пише Фоззі.
February 10, 2021
Немає до чого докопатись. Прочитала з задовленням і з сумом. Окремо було приємно читати про знайомі місця Черкащини
April 25, 2021
Книжка дуже сподобалась. Щиро раджу.
January 6, 2022
"Йосип Старенький"... Дякую, Фоззі. "На східному фронті сьогодні без змін" моя мала знає напам'ять. Пиши, це про життя. Ігорю вічна пам'ять,він був неповторний.
October 12, 2022
Ніц не чекав, а отримав купу задоволення !!
Особливо рекомендую авдіокнигу у виконанні автора. Читання в ролях просто неперевершене!!!
Особливо рекомендую авдіокнигу у виконанні автора. Читання в ролях просто неперевершене!!!
July 7, 2024
Політ зозулі над Червоними Хащами
Зізнаюсь, для мене Фоззі як письменник став випадковим відкриттям.
Ненароком побачив на аудіокнигу “Червоні Хащі” у виконанні самого автора і не зміг пройти повз.
Привернула увагу заявлена в анотації тематика - про те, як віднайти загублений або забутий чи вичерпаний роками сенс життя. Мені, сорокарічному дядьку, на півшишечки зав’язлому в кризі середнього віку, здалося вкрай актуальним.
Книга в аудіоформаті дуже підкупає формою, що нерідко відволікає від суті. Фоззі, як творець “Хащів”, передає героїв в тому стилі мови, якому мабуть в оригіналі і закладав. Кожен персонаж має свій персональний говір - від академічної української до блатного суржа. Можна геть не запам'ятати імен, але легко зрозуміти що це за один говорить в кадрі.
В цьому аспекті, пане шеф, ви гарнюній! Найвищий бал.
Але як я казав вище, оригінальна подача відволікає від суті.
Якщо заглянути за лаштунки гумору, то, найперше німе питання буде “що я тільки що прослухав / прочитав?”.
“Червоні Хащі” здаються легеньким косплейєм “Польоту над зозулиним гніздом” Кена Кізі. ХЗ, чи дійсно Фоззі надихався цим твором, але місцями було дуже схоже. І ні, це не закид - дуже навпаки, я б хотів, аби декілька ліній, пов'язаних з адміністрацією Будинку пристарілих, отримали продовження та гідне розкриття.
Відсутність розвитку персонажів та генеральної сюжетної лінії вважаю найбільшими мінусами книги. Сюди ж додам прісний снобізм головного героя - оповідача. Він нібито згори дивиться на своїх сусідів по Хащах (хоча приїхав туди добровільно), але сам по собі напрочуд нецікава особа. Може так було задумано спеціально, щоб крізь призму його персонажа Йосип, Журба, Грузинка та інші сяяли ще більш яскраво - не знаю. Але найнудніші моменти книги - це якраз флешбеки діда-математика про своє прожите життя.
“Червоні Хащі” - це набір спогадів та байок, пов'язаних хіба що дійовими особами. За великим рахунком, після знайомства з головними діячами оповідання, глави книги можна читати в рандомному порядку, за винятком
Не жалкую часу на “Червоні Хащі”.
Легка гуморна історія, яку здебільшого цікаво сприймати.
Але сподіватися з її допомогою намацати вичерпаний особистий сенс життя - то марна справа.
Ставлю 4 з малюсіньким “мінусом”.
Зізнаюсь, для мене Фоззі як письменник став випадковим відкриттям.
Ненароком побачив на аудіокнигу “Червоні Хащі” у виконанні самого автора і не зміг пройти повз.
Привернула увагу заявлена в анотації тематика - про те, як віднайти загублений або забутий чи вичерпаний роками сенс життя. Мені, сорокарічному дядьку, на півшишечки зав’язлому в кризі середнього віку, здалося вкрай актуальним.
Книга в аудіоформаті дуже підкупає формою, що нерідко відволікає від суті. Фоззі, як творець “Хащів”, передає героїв в тому стилі мови, якому мабуть в оригіналі і закладав. Кожен персонаж має свій персональний говір - від академічної української до блатного суржа. Можна геть не запам'ятати імен, але легко зрозуміти що це за один говорить в кадрі.
В цьому аспекті, пане шеф, ви гарнюній! Найвищий бал.
Але як я казав вище, оригінальна подача відволікає від суті.
Якщо заглянути за лаштунки гумору, то, найперше німе питання буде “що я тільки що прослухав / прочитав?”.
“Червоні Хащі” здаються легеньким косплейєм “Польоту над зозулиним гніздом” Кена Кізі. ХЗ, чи дійсно Фоззі надихався цим твором, але місцями було дуже схоже. І ні, це не закид - дуже навпаки, я б хотів, аби декілька ліній, пов'язаних з адміністрацією Будинку пристарілих, отримали продовження та гідне розкриття.
Відсутність розвитку персонажів та генеральної сюжетної лінії вважаю найбільшими мінусами книги. Сюди ж додам прісний снобізм головного героя - оповідача. Він нібито згори дивиться на своїх сусідів по Хащах (хоча приїхав туди добровільно), але сам по собі напрочуд нецікава особа. Може так було задумано спеціально, щоб крізь призму його персонажа Йосип, Журба, Грузинка та інші сяяли ще більш яскраво - не знаю. Але найнудніші моменти книги - це якраз флешбеки діда-математика про своє прожите життя.
“Червоні Хащі” - це набір спогадів та байок, пов'язаних хіба що дійовими особами. За великим рахунком, після знайомства з головними діячами оповідання, глави книги можна читати в рандомному порядку, за винятком
Не жалкую часу на “Червоні Хащі”.
Легка гуморна історія, яку здебільшого цікаво сприймати.
Але сподіватися з її допомогою намацати вичерпаний особистий сенс життя - то марна справа.
Ставлю 4 з малюсіньким “мінусом”.
February 7, 2026
Як великий шанувальник творчості Кена Кізі та роману “Над зозулиним гніздом”, я просто не міг не порівняти з ним ось цю, безперечно незалежну та самодостатню книгу Фоззі.
“Червоні Хащі” – це глибоко чуттєва та водночас зрозуміла історія, яка сторінка за сторінкою звертається до теми пошуку сенсу там, де, здавалося би, давно залишилася тиша. Як і в романі Кена Кізі “Над зозулиним гніздом”, дія відбувається у замкненому просторі – установі, де постояльці опиняються фактично на фінальному етапі свого життя. У Кізі це психіатрична лікарня, у Фоззі – будинок для літніх людей. Але в обох текстах цей простір не є виключним тлом для історії, а стає повноцінною ареною не тільки для певного бунту проти системи та старості, а ще для парадоксального відродження особистості в умовах здебільшого деградуючої спільноти.
Богдан Васильович, головний герой “Червоних Хащ”, чудово перегукується з Вождем Кена Кізі, а Йосип Старенький із бунтарем Рендалом Макмерфі. І хоча в “Хащах” немає відкритого протистояння з репресивною владою, як із сестрою Ретчед у романі “Над зозулиним гніздом”, у Фоззі тут теж йдеться про підступну буденність, яка витісняє живі емоції, свободу вибору й гідність. Але замість агресивного бунту – тут панує іронія, тепло, співпереживання і м’який супротив забуттю.
Кізі демонструє, як особистість може зберегти себе навіть у божевіллі. “Червоні Хащі” ж більше акцентують увагу на сенсах, показуючи, що навіть у старості, навіть на узбіччі життя можна почати все спочатку – через дружбу, добрі жарти, сміх крізь сльози, собак, які, можливо, розуміють більше за людей, а також через футбол, бо всі ми так само звикли вболівати за нашу збірну, навіть коли знаємо наперед, що шансів на перемогу майже немає. Ну і найголовніший висновок – пошук справжнього сенсу для подальшого існування ніяк не залежить від віку – сенс можна знайти навіть у старості, або ж не знайти його взагалі. “Червоні Хащі” не те щоби радять із цим не затягувати, вони скоріше пояснюють, що поки ми живі – ми ще встигаємо!
Дякую Фоззі за глибоку та зворушливу історію. Раджу всім!
Моя оцінка: 4/5
“Червоні Хащі” – це глибоко чуттєва та водночас зрозуміла історія, яка сторінка за сторінкою звертається до теми пошуку сенсу там, де, здавалося би, давно залишилася тиша. Як і в романі Кена Кізі “Над зозулиним гніздом”, дія відбувається у замкненому просторі – установі, де постояльці опиняються фактично на фінальному етапі свого життя. У Кізі це психіатрична лікарня, у Фоззі – будинок для літніх людей. Але в обох текстах цей простір не є виключним тлом для історії, а стає повноцінною ареною не тільки для певного бунту проти системи та старості, а ще для парадоксального відродження особистості в умовах здебільшого деградуючої спільноти.
Богдан Васильович, головний герой “Червоних Хащ”, чудово перегукується з Вождем Кена Кізі, а Йосип Старенький із бунтарем Рендалом Макмерфі. І хоча в “Хащах” немає відкритого протистояння з репресивною владою, як із сестрою Ретчед у романі “Над зозулиним гніздом”, у Фоззі тут теж йдеться про підступну буденність, яка витісняє живі емоції, свободу вибору й гідність. Але замість агресивного бунту – тут панує іронія, тепло, співпереживання і м’який супротив забуттю.
Кізі демонструє, як особистість може зберегти себе навіть у божевіллі. “Червоні Хащі” ж більше акцентують увагу на сенсах, показуючи, що навіть у старості, навіть на узбіччі життя можна почати все спочатку – через дружбу, добрі жарти, сміх крізь сльози, собак, які, можливо, розуміють більше за людей, а також через футбол, бо всі ми так само звикли вболівати за нашу збірну, навіть коли знаємо наперед, що шансів на перемогу майже немає. Ну і найголовніший висновок – пошук справжнього сенсу для подальшого існування ніяк не залежить від віку – сенс можна знайти навіть у старості, або ж не знайти його взагалі. “Червоні Хащі” не те щоби радять із цим не затягувати, вони скоріше пояснюють, що поки ми живі – ми ще встигаємо!
Дякую Фоззі за глибоку та зворушливу історію. Раджу всім!
Моя оцінка: 4/5
October 4, 2025
Я рада, що ця книжка сталася зі мною.
Це той твір, який створюють не події, а персонажі. Живі, наповнені. Такі, що їхні образи чітко постають перед очима. Дивовижно, що історія про геріатричний пансіонат є настільки життєствердною.
Це історія про те, що добро виглядає по-різному, що і наприкінці життя ми зберігаємо жагу до пригод, шукаємо кохання та можемо ще дещо переосмислити. Це також історія про людей, які наче як постійно набридають, але без них життя втрачає кольори.
Коли я взяла цю книжку в руки, я здивувалася, що вона така маленька (200 сторінок), коли дочитала до сотої, то мені хотілося щоб там було хоч би 300 попереду, мені хотілося жити далі з героями, поринати в плітки будинку та гуляти собаку. Коли я її дочитала я зрозуміла - що вона рівно така, як треба.
Остання сторінка з присвятою - просто добила мене (не заглядайте до прочитання), зробивши історію ще більш щирою і справжньою. Якщо ви не знаєте хто це, то витратьте 10 хвилин, щоб погуглити про нього і пошукайте про стосунки автора з цією людиною. Повірте, книжка відкриється ще краще.
Це той твір, який створюють не події, а персонажі. Живі, наповнені. Такі, що їхні образи чітко постають перед очима. Дивовижно, що історія про геріатричний пансіонат є настільки життєствердною.
Це історія про те, що добро виглядає по-різному, що і наприкінці життя ми зберігаємо жагу до пригод, шукаємо кохання та можемо ще дещо переосмислити. Це також історія про людей, які наче як постійно набридають, але без них життя втрачає кольори.
Коли я взяла цю книжку в руки, я здивувалася, що вона така маленька (200 сторінок), коли дочитала до сотої, то мені хотілося щоб там було хоч би 300 попереду, мені хотілося жити далі з героями, поринати в плітки будинку та гуляти собаку. Коли я її дочитала я зрозуміла - що вона рівно така, як треба.
Остання сторінка з присвятою - просто добила мене (не заглядайте до прочитання), зробивши історію ще більш щирою і справжньою. Якщо ви не знаєте хто це, то витратьте 10 хвилин, щоб погуглити про нього і пошукайте про стосунки автора з цією людиною. Повірте, книжка відкриється ще краще.
Displaying 1 - 30 of 55 reviews