Б-52

by Анатолій Дністровий

«Б-52» Анатолія Дністрового — дотепний і динамічний роман про чоловіка в кризі середнього віку. Досить неординарний за натурою і стилем життя, успішний топ-менджер, аналітик і драматург Мирослав Шефер наражається на любов до юної анархо-феміністки, і це руйнує його колишній світ.



Випадок — той неочікуваний дар, якого ніхто не сподівається, а тому й особливо ним не переймається. Бо хіба ми можемо розраховувати на речі, яких навіть нема в нашій свідомості? Тож людина ніколи не готова до випадку, який може нагрянути зненацька і з ніг на голову перевернути все життя. Від задоволення Шефер аж потягується у кріслі, скидає туфлі, запускає ноги далеко під стіл. І раптом знову починає думати про п’єсу.
«Тільки не це, тільки не це. Тільки не зараз».
«Не ламайся як дєвочка. Якраз це, якраз це. Якраз
зараз».
«Ні, не зараз. Це не той випадок. Не зараз».
«Не скигли. Це саме те, саме зараз».

Genres: Ukrainian Literature

256 pages, Hardcover

Published January 1, 2019

About the author

Український есеїст, прозаїк, поет, художник.
Анатолій Дністровий працює на межі контркультури та міської прози з виразною соціальною та психологічною складовою. Останнім романам притаманна посилена есеїстичність. Дністровий став відомим передусім своєю молодіжною трилогією — романи «Місто уповільненої дії» (2003, друге видання - 2021), «Пацики» (2005, друге видання - 2011, третє видання - 2020), «Тибет на восьмому поверсі» (2005, друге видання - 2013). Не меншої популярності набув його роман «Дрозофіла над томом Канта» (2010). Мовна амплітуда прози Дністрового (кримінальне арґо, молодіжний сленг) були широко використані в укладанні низки лінгвістичних словників, зокрема професором, доктором філологічних наук, Лесею Ставицькою («Короткий словник жаргонної лексики української мови», Київ: Критика, 2003, «Українська мова без табу: словник нецензурної лексики та її відповідників», Київ: Критика, 2008).

Іншими складовими творчості є поетичний доробок (найвдалішою критики відзначають верліброву частину, експериментування з ретроурбанізмом та культурною пам'яттю; збірки «Покинуті міста», 2004; «Черепаха Чарльза Дарвіна», 2015) і чималий корпус есеїстики, ключовими лініями якої переважно є літературознавство і філософія творчості (книги «Автономія Орфея», «Письмо з околиці»), політико-філософська публіцистика на есеї про ліберальну демократію (книга «Злами й консенсус»), націоналізм.

Reviews

[Zbestpersonever · Rating 4 out of 5]

— Я давно оце хотів спитать. А якщо чувак любить шото дєлать, але цим не займаєцця — це нормально?
— Не думаю, Мішо. Це не нормально. Така людина рано чи пізно розчарується в житті, замкнеться в собі, зневіриться і буде завжди нещасною.

[Yuliya Yurchuk · Rating 5 out of 5]

Це прекрасний роман про покоління, яке розпочинало своє доросле життя в 90-ті, це люди буквально трошки старші за мене, це покоління моїх двоюрідних сестер, які всюди тягали мене малу за собою. Це про «пациків», у яких є гроші і творчі амбіції (уже цікаве поєднання, так?)
Мирослав Шефер, успішний економічний аналітик, у нього є все для мірок України і його часу: бабло, квартира, машина, посада, відрядження за кордон, його навіть по ТБ показують в якості «експерта». Але Шеферу цього мало, він плекає мрію – писати п’єси, зробити справжній прорив у театральному житті країни, а, може, навіть не лише країни. Та одного дня він зустрічає анархо-феміністку Варю Кропоткіну і все летить шкереберть – і кар’єра аналітика і мрія писати.
Роман закінчується листопадом 2013, побиттям студентів і Шефером на лікарняному ліжку.
Про все інше читайте самі.
Ну, і я собі запам’ятала на майбутнє: «Важкий це хрест – любити за сорок. Можна остаточно посадити движок»

[Igor Mogilnyak · Rating 5 out of 5]

4,5⭐️

Давайте мені наступну книгу Толіка!

Дуже мені подобається як пише Дністровий. Просто та реалістично про життя яке воно є, всі його герої яких наче знаєш.

[Тимощук В'ячеслав · Rating 4 out of 5]

Я вважаю Анатолія Дністрового найкращим українським прозаїком теперішнього часу. Всі ці підстаркуваті "галицькі метри" чи недороблені "співці українського сходу", чи навіть молода паросль, від якої мокнуть трусики в 16-річних дівчаток, всі вони не дотягують до рівня Дністрового. Звісно ж це лише моя думка. Проте як на мене в книгах Анатолія Дністрового як раз і показаний той неймовірний "зріз епохи", яка щойно відійшла в минуле. Його книги неймовірно фактурні, а персонажі справді глибинні. В його текстах немає умовностей, немає "terra incognita", яку читач має сам собі додумати вони деталізовані і реалістичні до дрібниць. Романи Дністрового наче жінка в яку ти довго і трепетно був закоханий, ти довго чекаєш, а потім коли вона шурхотить сторінками і розсуває перед тобою свої білосніжні стегна-сторінки, ти млієш і припадаєш до неї, ловиш кожну краплину, а літери стікають тобі по підборіддю.
"Б-52" не найкращий роман автора, але озирніться навколо, зараз і часи стали не найкращі для творчості. Більшість з нас заплуталися в хитросплетіннях життя, ми борсаємося, продираємося через якісь хащі, але не розуміємо навіщо це нам, яка мета цього руху. Головний герой "Б-52" Мирослав Шефер - це відображення нас усіх. Хто він? Українець бо Мирослав? Німець бо Шефер? А хто ми? Всі ми, люди, яким випала нагода пожити саме в цей час, саме на цій землі. "Славних прадідів великих правнуки погані" чи може знедолений народ, який попри всі негаразди бореться і перемагає? Шефер працює аналітиком, пише економічні викладки для депутатів і політиків, але сам не вірить в свою роботу, думає про своїх замовників за принципом "Ані всє так адінакавиє" але продовжує на них працювати. Бо гроші, бо визнання, бо можливість жити в своє задоволення, їсти в дорогих ресторанах, мати круту машину. Скільки таких навколо нас, тих хто найчесніший, найбільш роботящий, найсправедливіший, але за кожної ж нагоди починає гребти під себе. Побільше, побільше, побільше! Ще одна квартира, ще одна сотня тисяч на рахунку, ще крутіша робота, ще довгоногіша дівчина, більше силікону в губи, більше золота в інтер'єрі. Думаєте це не про вас? Ніііі, ми всі такі, ми голодні, які дорвалися до холодильна і невпинно запихаємо в себе усе до чого можемо дотягнутися. Ми всі Шефери.
Проте у головного героя є і інша сторон, він пише п'єси. Здавалося б що може бути більш непотрібне ніц це. Мертве, конаюче мистецтво театральних постановок, яке цікаво лише нафталіновим стариганям і маргіналізованій молоді, яка не маючи чим хизуватися, ходить в театри і вихваляється цим так, наче "споживати театр" це найвища цінність у світі! Творити для такої публіки теж на сама почесна місія. Але Шефер творить, робить це у своєму специфічному стилі, закохується (а точніше робить вигляд що закохується) в якусь чергову дівчинку, селить її в порожній квартирі своєї матері, щоб ця дівчинка була завжди поруч і перетворює її на літературу. Це так ницо! Колись був у мене знайомий, який спав з жінками лише заради спортивного інтересу, головний герой робить це з літературного інтересу. І те і інше - жахливе паскудство за яке треба відрізати пальці. Бо все це псує концепцію любові, якої і так не вистачає в світі. Життя карає головного героя "Б-52" за його лицемірну позицію. Він вивищив себе на фоні свого оточення, думав що піднявся над ними, простими смертними, колегами-аналітиками, що лише думають як заробити, серйозними дядями-депутатами, які невпинно крадуть не розуміючи навіщо вони то роблять. Він навіть вивищився над своїми жертвами-жінками, яких він випив до дна і викинув, над читачами своїх п'єс, що не могли їх усвідомити. Принаймні він так думав. Але Всесвіт жорстоко пожартував з головного героя, підкинув такий карколомний поворот: жінку до якої Шефер почав щось відчувати. Спочатку ця героїня мені дуже не сподобалася. Прізвище Кропоткіна аж дуже натякало на ідеолога анархізму. Я подумав "Ну от, старіє Дністровий, замість того щоб показати фактурність цієї дівчини, він послуговується прізвищем-шаблоном, щоб не розкривати персонаж" Проте я помилився. Її прізвище було натяком. Натяком на Революцію, яка скоро почнеться по сюжету, натяком на вільність і легкість, на анархізм в стосунках, в ставленні до людей, якого так не вистачало головному герою. А заразом цього ж не вистачає і усім нам. Ми втомлені важким і непростим життям, виживанням в 90-ті, нагулюванням жирку в 2000-х, втомлені своїм снобізмом до оточуючих, жахливим, сповненим ненависті, бажанням усе підкорити своїй волі, але при цьому і далі жалітися. Дністровий відчув суть цього часу і точно спрогнозував його закінчення. Події в книзі закінчуються з приходом чогось нового, того що змінить свідомість, а таких як Шефер і таких як ми з вами, викине на обочину історії, принагідно зламавши нам кілька ребер, щоб не думали, що ми найрозумніші, щоб не думали, що можемо ображати інших.

[Danger Mouse · Rating 5 out of 5]

Тонко, іронічно, без прикрас і без декорацій, життя як воно є.
Повний відгук в тгк.

[Margarita Pronina · Rating 5 out of 5]

Шефер, це все правда. Спочатку в тебе ніби усе є, а потім враз розумієш, що you have nothing. І те, що можна злягти від передозу нереалізованості - теж правда.
⠀
Жорстоко? З письменниками завжди так. Хто пам‘ятає автора, якому би доля дала усе без протистояння?
⠀
Але годі глибинних думок.
⠀
Анатолій Дністровий рве шаблон саме своїм прямим українським серцем. Простотою існування пересічного героя, але такого рідного і зрозумілого бовдура, яким буваєш і сам. Дуже доречними гострими фразами (йо..ний посуд!) та відвертими сценами.
⠀
Ох, як же ці прийоми зближують з книгами автора! Повна присутність. Занурення у розгубленість героя, пошук з ним відповіді, але, до біса, життя непередбачуване, як і література.
⠀
Особливість:
Правда про літературні муки. Ех, хто з нас не розмінював на папірці час, коли можна писати! Хто не продавав свою шкуру за достойне існування у шкоду свободі творчості? І не задавав найдибільніше із запитань «а кому це потрібно?»
⠀
Патетичний блуд героя - то ще один вдалий гачок-прийом автора (посмакуйте пригодами, яких нам не пізнати).
⠀
Фінальні сцени - о, я полюю за цим особливим стилем закінчення романів Дністрового!
І, цей, я не вірю у кризу середнього віку, копайте глибше.
⠀
📌 «Здається, це любов», - думає він, і його вперше почи��ає непокоїти, яким буде завтрашній день.
⠀
📌У такі миті його навідують гнітючі думки, що він невдаха, яких і так хоч греблю гати, посередність, котра фанатично вірить у себе і тим самим марнує життя, сліпо присвячуючи його своїй сумнівній творчості. Шефер знає, що не відступить.
⠀
📌Людина живе лише один раз, тому зобов‘язана використати життя на повну, віддатися своєму призначенню, присвятити себе власній меті.
⠀
Підіймаю «пелтик» за ще одну класну книгу в кар‘єрі!🍸

[Julia Tyshkevych · Rating 3 out of 5]

Швидко, правдиво і навіть грубо.

Буду відверта, певний час ще звикала до стилю оповіді, який мені здавався поспішним, ніби я лечу крізь чийсь неповний переказ. І від того текст викликав відчуття тривожності як постійної фонової емоції.

Тим не менш, вже десь на середині приходить розуміння того, що хотів передати автор цим портретом покоління. А відчуття тривоги перетікає з необґрунтованого у цілком зрозуміле, викликане тогочасними подіями, суспільними настроями, оповіддю про життя Шефера, його кризи та переживання.

Загалом скажу, що в мене ця книга викликає страх за своє майбутнє, відчуття неосяжності власних марень. Попри це, знаходжу сам роман трохи поспішним, хоч і затягуючим чтивом.

[Volodymyr Okarynskyi · Rating 4 out of 5]

Якби не завтикалася книжка, давно вже б її прочитав (ну відвик від паперових книг трохи). І це трохи шкода. Бо твір справді хороший, з тих, що залишають по собі тривалий післясмак. Автор має дуже цінний дар - він знає життя в його різних проявах, а це береться з уміння спостерігати і, головне, - бачити і розуміти.
Твір про часи перед Революцією Гідности - недавнє минуле, крізь фокус вельми цікавого персонажа. Але скільки ж ми після цього пережили. Міні-машина часу. Ефект вражає.
Класно, що цей невеликий роман переклали чеською. Автор і його твори заслуговують, щоб їх знали і читали в Україні й за її межами. Раджу!

[Сергій Мартинюк · Rating 3 out of 5]

- як можна у всьому бачити негатив? - а як можна у всьому бачити літературний матеріал? (с)

занурення в новий роман Дністрового за відчуттями нагадує зустріч із запотиличним другом юності: кожен за цей час встиг стати на власний шлях, але спільного поміж вами й досі вистачає, аби ця зустріч не здавалася смикано незручною. десь всередині ви й досі ті ж самі пацики..) майже ті самі.

Шефер, головний герой роману, ситуативний опортуніст і контрреволюціонер, аналітик, топ-менеджер і драматург-початківець, болісно переживає кризу середнього віку, майже інфернальне роздоріжжя життєвої невизначеності: проблеми із самовизначенням, жінками і маминою опікою все глибше засмоктують його в жижу безсенсовості сущого, - все важливе вже зроблене, або сказане іншими до нього.

життя, за міркам Шефера, який вважає що Кіану Рівз і досі секс-символ тінейджерів, а останні ведуть безтурботно-бездепресивне життя, лише емпіричний матеріал для текстових полотен. втім, зміни можливі і знайомство з анархо-феміністкою Варею мало б їх стимулювати... ймовірно.

роман Дністрового, пронизаний розчарувальними нотками ледь не бегбедерівського суму та іденівськими амбіціями й обізленістю на світ та себе (Підмогильний з його «Містом» теж постійно зринали в пам‘яті), зводить читача з самим собою і власними страхами не поспіти за часом та своїми мріями про себе ідеального.

просто жити і насолоджуватися щоденністю - найскладніша штука в житті. для мене так точно!

[Barnes · Rating 3 out of 5]

З творчістю Анатолія Дністрового я познайомилася влітку 2023, прочитавши два з трьох романів його молодіжної трилогії. І якщо «Місто уповільненої дії» та «Пацики» оповідають про жорстоке життя «важких» підлітків наприкінці 80-х – початку 90-х, то в цьому романі головний герой – дорослий чоловік, успішний топменеджер і драматург-початківець із кризою середнього віку. Часові рамки – кінець нульових і до осені 2013 року.

Але для мене незмінним в усіх прочитаних романах автора лишається його відвертість в описах теперішнього і минулого його персонажів. Він не намагається дати нам вилизану картинку, натомість усі події та люди в його текстах напрочуд «непричесані» і справжні. Я відчувала напрочуд різні емоції від цієї книжки. Мені було шкода головного героя коли я читала про його дитинство і юність, що пройшли під нав’язливою гіперопікою матері, але потім було трошки огидно від описів того, як він в дорослому віці мріє про дівчину, що на майже на двадцять років молодша за нього. Загалом багато спірних моментів в особистості героя Мирослава Шерефа, але, на мою думку, це робить його більш реалістичним, місцями серйозним і професійним, місцями дурним і суперечливим.

Якщо погортаєте актуальні сториз «Книжки», то знайдете мої відгуки на два інших романи, в одному із них я говорила про схожість із «Містом» Підмогильного. В «Б-52» також можна провести деякі паралелі до цього твору, хоча б в плані постійного «поривання до творчості з подальшим періодичним закиданням» і супутніми душевними муками Шерефа. Мирослав більшість людей навколо себе бачить як сирий матеріал для своїх п’єс. Особливим чином це впливає на його стосунки із жінками протягом років.
Фінал для мене виявився трохи неочікуваним, але цілком притаманним стилю автора.

Загалом, я не скажу, що мені було дуже цікаво читати цю книжку. Я б сказала, що вона підійде ти, хто дещо старший за мене, оскільки в героях вони можливо зможуть впізнати себе та своїх знайомих. Для мене ж ця книжка була просто непоганим перепочинком від напружених сюжетів, з якими я зіштовхувалася останнім часом.

7/10

(Інст з відгуками: @_daria_barnes. Тг: Помішана на сучукрліті🌖)

[Ярослава Литвин · Rating 5 out of 5]

40-річний Мирослав Шефер переживає кризу середнього віку. У нього є все і одночасно немає нічого.

Він обіймає хорошу посаду, зробив кар'єру, живе у своє задоволення, володіє прекрасними аналітичними здібностями, добрим смаком і подобається жінкам. Мирослава Шефера цінують і поважають.

Він не має нічого. Він самотній і насправді не готовий до стосунків з жінками, він має тонку поетичну душу, закоханий у театр, але не реалізувався як митець. Він шукає свого місця серед всієї цієї буденності та метушні, алкоголю та трешу й розривається між тим, що мусить робити і тим, чого прагне насправді. Усі жінки, якими цікавиться Шефер, мають у собі якийсь вогонь, незгоду з оточуючим, бажання перемін. Вони дають йому поштовх.
Усі жінки, якими цікавиться Мирослав Шефер, стають донорками його натхнення. Він поселяє їх у квартирі й слухає їхні історії, спостерігає за ними. Вони там живуть доти, доки не вичерпуються. І тоді він їх відпускає. Але може й ні.

Усіх жінок, якими цікавиться Шефер, він поселяє у квартирі своєї матері. Бо увесь його шлях це насправді не пошук, а втеча. Втеча від тої самої, першої, найважливішої жінки його життя, яка й досі тримає його у своїх сталевих обіймах. Саме вона привила йому любов до театру, вона, акторка, якій так і не судилося грати. Саме вона зліпила з Шефера того, ким він став. Вона скеровувала його і утримувала від спокус. Вона щовечора слухала його історії про побачення, випитуючи усе, до найменших, найінтимніших подробиць.

Шефер йшов від своєї матері, але приходив до неї знову і знову, як приходив до кожної з муз, яка мешкала у квартирі його матері.

І це виливалося у п'єсах, які теж мали б стати символом втечі. Успішні твори, про які говорили критика і богема, блискучі театральні постановки. Вони мали б стати містком для Шефера між його минулим і омріяним вільним майбутнім. Але не стали. Бо він насправді нікуди не йшов.

[Michael Chyzhovsky · Rating 5 out of 5]

Увесь Дністровий читається легко для мене . Прочитав Пациків та Місто уповільненої дії ще два роки тому . Сподобалось . І тепер , з перервою в цілий рік , дійшла черга до Б-52 . Враховуючи попередній досвід знайомства з творами автора можу винести цей роман в топ-1 . Не раз рефлексував щодо Шефера , навіть знаходив багато спільного з собою . Автор зумів викликати в мені переживання щодо долі Мирослава . Особливо сподобався лейтмотив , що все в житті має певну ціну . І доведеться платити , кожному , рано чи пізно . Попри досить важкий фінал , і своєрідне "переродження" Мирослава Шефера , мені цей твір здався життєствердним . Рекомендую всім тим кому за 30 )) та й просто усім бажаючим . Автору браво і аплодисменти!

[Людмила Левицька · Rating 5 out of 5]

Чудовий екзистенційний роман, що напрочуд легко читається.

[Ketchup · Rating 5 out of 5]

Awesome!

[Tetiana Polianska · Rating 4 out of 5]

Автор роману має хист аналізувати та розповідати про, здавалось би, недавні події політичного та соціального життя в Україні, але з такими подробицями, що його обізнаність в багатьох життєвих подіях варта поваги. Повертаючись думками в ті роки, намагаєшся пригадати, що робив ти і як на тебе впливали зміни влади та суспільства. І це такий, доволі цікавий досвід, за що я дякую авторові.

Ще одна думка, яка не полишала мене під час читання - чи буде так само цікаво читати роман більш юним читачам? Бо, коли ти з простого звернення "Данилич" одразу здогадуєшся про кого йде мова, то трошки стає сумно, що твій власний життєвий досвід вже такий чималий...