What do you think?
Rate this book
Добрі новини з Аральського моря
«Роман писався три роки, вбираючи в себе реальні історії реальних жінок. Через це в ньому нема ні повністю позитивних, ні повністю негативних героїнь, а є різні психотипи, де кожна читачка знайде себе. Хтось буде бісити, хтось смішити, хтось змусить плакати. Бо в книзі є все: фешн, секс, стиль життя, зрада, втеча, пошук себе, вбивство, інтрига, смак вина і багато-багато Парижа. Хтось їздить на Астон Мартині, а хтось краде монетки, залишені офіціантові на чай. В певний момент долі цих моїх жінок переплітаються, і так — не читайте кінець відразу, щоб не спойлити, хто вбивця. Я люблю їх всіх. У кожній із них є часточка мене. І часточка вас. Тому сміливо пірнайте», коментує Ірена Карпа, письменниця.
До написання роману Ірену надихнув переїзд до Парижу кілька років тому. В основі сюжету пригоди чотирьох героїнь, яких об’єднує українське походження і секрети з минулого, а також бажання звільнитися від них і почати нове життя.
До написання роману Ірену надихнув переїзд до Парижу кілька років тому. В основі сюжету пригоди чотирьох героїнь, яких об’єднує українське походження і секрети з минулого, а також бажання звільнитися від них і почати нове життя.
592 pages, Hardcover
First published April 4, 2019
50 people are currently reading
397 people want to read
About the author
Irena Karpa
33 books99 followersIrena Karpa (Ірена Карпа) graduated from the Kyiv National Linguistic University, majoring in English and French. Since 1997 she has been the front woman of the Qarpa band, specializing in a fusion of industrial music, punk-rock, hardcore and psychedelic trip-hop. Her first novel Znes Palionogo was published in 2000. After a long trip to the Southern Asia, she published another novel Freud would weep which was nominated for a prestigious prize. Since 2005 Irena has been working as a host at several major Ukrainian TV-channels and acting as a model for Playboy and Penthouse.
Irena Karpa was named the WRITER OF THE YEAR-2005. Freud would cry was the finalist of Book of the Year award of the BBC Ukraine.
Irena Karpa was named the WRITER OF THE YEAR-2005. Freud would cry was the finalist of Book of the Year award of the BBC Ukraine.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 82 reviews
Read
March 28, 2020Вдала суміш лайфстайл-порну (устриці на французькому узбережжі, одяг від [довгий перелік брендів] за [довгий перелік цінників], оце от усе) з критикою суспільства споживання, де такий радісно-жадібний поглинальний підхід починає переноситися й на людей також. Героїні підкреслено споживають товари (і знають, що треба споживати, аби створити той чи той образ себе) - і при цьому себе перетворюють на такий само товар для споживання. Отже, у книжці переплітаються біографії чотирьох українок у Парижі.
Рита - професорка економіки, яка кидає роботу на користь ролі коханки бізнесмена, аб'юзера й важкого алкоголіка, який зате купує їй сукенки з багатьма нулями в ціннику. Станом на час дії роману десь типу працює, але нам, здається, навіть не кажуть, де; у будь-якому разі, це займає 0 місця у її внутрішньому монолозі. Поганенько виписаний персонаж - то вона крута професіоналка, то цього геть не видно в усьому іншому; то вона така егалітарна, то називає персонал челяддю; і т.д.
Маша - дівчина з Фемен, теж живе на гроші папіка.
Богдана - дівчинка з хорошої галицької родини, яка їде вчитися у Відень, пролюблює всі гроші на розваги в перший же семестр, далі живе на гроші папіків.
Хлоя - єдина, де споживання не в сексуальній сфері - музикантка, музику якої спродують успішному закордонному гурту, не поставивши її до відома.
Я розумію, що така характеризація майже всіх героїнь виправдана центральною темою про споживання, але умовність характеризації прийнятна в новелі, а тут 600 сторінок тексту. У світ, де всі жіночі типажі зводяться до дівчат-із-папіками, перестаєш вірити ще до сотої сторінки. Який апокаліпсис стався, куди ділися всі інші люди? Коротше, інші 500 сторінок сидиш і повторюєш буквально кожній героїні буквально на кожній сторінці буквально після кожного раунду її пиздостраждання: жінко, ну тобі ж природа дала багато інших частин тіла, крім пизди, ну знайди, чим іще зайнятися, нє? Купи собі сама ту сукенку, це не так складно, як видається, от чесно, більшості вдається.
Рита - професорка економіки, яка кидає роботу на користь ролі коханки бізнесмена, аб'юзера й важкого алкоголіка, який зате купує їй сукенки з багатьма нулями в ціннику. Станом на час дії роману десь типу працює, але нам, здається, навіть не кажуть, де; у будь-якому разі, це займає 0 місця у її внутрішньому монолозі. Поганенько виписаний персонаж - то вона крута професіоналка, то цього геть не видно в усьому іншому; то вона така егалітарна, то називає персонал челяддю; і т.д.
Маша - дівчина з Фемен, теж живе на гроші папіка.
Богдана - дівчинка з хорошої галицької родини, яка їде вчитися у Відень, пролюблює всі гроші на розваги в перший же семестр, далі живе на гроші папіків.
Хлоя - єдина, де споживання не в сексуальній сфері - музикантка, музику якої спродують успішному закордонному гурту, не поставивши її до відома.
Я розумію, що така характеризація майже всіх героїнь виправдана центральною темою про споживання, але умовність характеризації прийнятна в новелі, а тут 600 сторінок тексту. У світ, де всі жіночі типажі зводяться до дівчат-із-папіками, перестаєш вірити ще до сотої сторінки. Який апокаліпсис стався, куди ділися всі інші люди? Коротше, інші 500 сторінок сидиш і повторюєш буквально кожній героїні буквально на кожній сторінці буквально після кожного раунду її пиздостраждання: жінко, ну тобі ж природа дала багато інших частин тіла, крім пизди, ну знайди, чим іще зайнятися, нє? Купи собі сама ту сукенку, це не так складно, як видається, от чесно, більшості вдається.
June 21, 2020
Здавалося, що має бути цікаво: чотири нетипові для сучукрліт жіночі образи, що шукають себе в Парижі. Одна з Femen, друга - дружина неадекватного багатія, третя - буремна музикантка з темним минулим, четверта - крутійка, що випурхнула з батьківського гніздечка в пошуках себе і цей пошук відбувається переважно через ліжко (ліжка, багато ліжок).
Так, це міг бути супер-дупер-феміністичний роман.
Але його велика і непрощенна для мене фальшивість полягає в тому, що світ принаймні трьох із чотирьох персонажок все одно обертається довкола мужиків та цінників. Власне, ця книжка, попри доторки до тем тероризму, фемінізму, українсько-російської війни, волонтерства, лишається книжкою про жінок і мужиків. Все одно жінка залежить від мужика, дивиться на нього переважно як на джерело бабла (невже про це цікавіше писати, ніж про те, що жінка - неймовірно, але факт - сама може на щось собі заробити). Споживацтво і знову споживацтво. Нестерпна, блін, легкість буття. І містечковість книжки не прикрити Парижем. Здавалося б, такі цікаві персонажки, а співвіднестися хоча б із котроюсь просто неможливо.
Навіть не хочеться писати про те, як детально можна описувати антураж любощів і при цьому жодного разу не назвати імена двох дітей однієї з героїнь (діти ніби дві склеєні безбарвні картонки, про них нецікаво, краще про дупи коханців, скандали, сплєтні, інтриги і хавчик з вином, оце ж більш інтересно).
Тепер я знаю, що літературна творчість Ірени Карпи - це щось таке абсолютно повз мене.
Шкода, що життя Ірени Карпи видається мені більш цікавим, ніж її роман.
Так, це міг бути супер-дупер-феміністичний роман.
Але його велика і непрощенна для мене фальшивість полягає в тому, що світ принаймні трьох із чотирьох персонажок все одно обертається довкола мужиків та цінників. Власне, ця книжка, попри доторки до тем тероризму, фемінізму, українсько-російської війни, волонтерства, лишається книжкою про жінок і мужиків. Все одно жінка залежить від мужика, дивиться на нього переважно як на джерело бабла (невже про це цікавіше писати, ніж про те, що жінка - неймовірно, але факт - сама може на щось собі заробити). Споживацтво і знову споживацтво. Нестерпна, блін, легкість буття. І містечковість книжки не прикрити Парижем. Здавалося б, такі цікаві персонажки, а співвіднестися хоча б із котроюсь просто неможливо.
Навіть не хочеться писати про те, як детально можна описувати антураж любощів і при цьому жодного разу не назвати імена двох дітей однієї з героїнь (діти ніби дві склеєні безбарвні картонки, про них нецікаво, краще про дупи коханців, скандали, сплєтні, інтриги і хавчик з вином, оце ж більш інтересно).
Тепер я знаю, що літературна творчість Ірени Карпи - це щось таке абсолютно повз мене.
Шкода, що життя Ірени Карпи видається мені більш цікавим, ніж її роман.
October 26, 2019
Моя перша книжка в Ірени Карпи.
У мої студентські роки Карпа була дуже популярною, але я так і не взялася за жодну з її книжок. Тож навіть не знаю, чи дійсно щось змінилося у її стилі та сюжетах за всі ті роки, що вона не писала, але ось ця нова книжка доволі непогана, і я геть не жалію, що прочитала її.
⠀
«Добрі новини з Аральського моря» – це історія чотирьох дуже різних жінок, яких об’єднує Париж, українське минуле і проблеми мігрантів. Маємо молоду Богдану, яка рветься пізнати життя (і секс) з усіх ракурсів, розумну Риту, яка зуміла легально переїхати в Париж завдяки своїй спеціальності, та все одно за життя встигла наробити дуже дурних помилок, дивакувату Хлою, психічним проблемам якої не позаздриш і феменку Машу, котру комплекси і жага до слави погубили.
Роман починається з кінця. Загалом з метою зацікавити читачів, щоб хотілося дізнатися, як героїнь занесло до такого життя, тим більше, на перших сторінках вже когось вбивають.
Мені подобається гумор Карпи, те, як вона іронічно описує життя українських мігрантів в Парижі і життя справжніх французів. Авторка відкрила для мене трохи інший світ, від якого особисто я тримаюся якнайдалі і роблю вигляд, що його не існує. Маю на увазі всіх цих «папіків», які утримують життя гарненьких дівчат, а останні зовсім і не проти обмінювати своє тіло на оригінальний тренч Burberry і ще купу красивеньких цяцьок. Чи українці, які готові виконувати будь-яку роботу за кордоном, лиш би не залишатись в Україні.
Ірена Карпа справді гарно вмістила у книжку наше теперішнє: тут і війна на Сході з волонтерами, і багаті батьки на західній Україні, які відправляють своїх дітей вчитися за кордон, бо гребуть гроші з держбюджету, і прості люди у Києві, які віддавали останнє від себе, аби допомогти чимось на Майдані під час Революції Гідності, і мігранти, кожен з яких тікає в іншу країну через власне болюче минуле.
Єдина проблема з цим усім – жодна історія ніяк не в’язалася з моєю власною чи історією моїх друзів. Тож історії героїнь ніби і були цікавими, але я геть їх не розуміла. Бо вони і їхній світ живуть далеко (поки що) за межами мого.
3,5 ⭐️ з 5-ти.
У мої студентські роки Карпа була дуже популярною, але я так і не взялася за жодну з її книжок. Тож навіть не знаю, чи дійсно щось змінилося у її стилі та сюжетах за всі ті роки, що вона не писала, але ось ця нова книжка доволі непогана, і я геть не жалію, що прочитала її.
⠀
«Добрі новини з Аральського моря» – це історія чотирьох дуже різних жінок, яких об’єднує Париж, українське минуле і проблеми мігрантів. Маємо молоду Богдану, яка рветься пізнати життя (і секс) з усіх ракурсів, розумну Риту, яка зуміла легально переїхати в Париж завдяки своїй спеціальності, та все одно за життя встигла наробити дуже дурних помилок, дивакувату Хлою, психічним проблемам якої не позаздриш і феменку Машу, котру комплекси і жага до слави погубили.
Роман починається з кінця. Загалом з метою зацікавити читачів, щоб хотілося дізнатися, як героїнь занесло до такого життя, тим більше, на перших сторінках вже когось вбивають.
Мені подобається гумор Карпи, те, як вона іронічно описує життя українських мігрантів в Парижі і життя справжніх французів. Авторка відкрила для мене трохи інший світ, від якого особисто я тримаюся якнайдалі і роблю вигляд, що його не існує. Маю на увазі всіх цих «папіків», які утримують життя гарненьких дівчат, а останні зовсім і не проти обмінювати своє тіло на оригінальний тренч Burberry і ще купу красивеньких цяцьок. Чи українці, які готові виконувати будь-яку роботу за кордоном, лиш би не залишатись в Україні.
Ірена Карпа справді гарно вмістила у книжку наше теперішнє: тут і війна на Сході з волонтерами, і багаті батьки на західній Україні, які відправляють своїх дітей вчитися за кордон, бо гребуть гроші з держбюджету, і прості люди у Києві, які віддавали останнє від себе, аби допомогти чимось на Майдані під час Революції Гідності, і мігранти, кожен з яких тікає в іншу країну через власне болюче минуле.
Єдина проблема з цим усім – жодна історія ніяк не в’язалася з моєю власною чи історією моїх друзів. Тож історії героїнь ніби і були цікавими, але я геть їх не розуміла. Бо вони і їхній світ живуть далеко (поки що) за межами мого.
3,5 ⭐️ з 5-ти.
July 10, 2022
Карпа пише саме про мій Париж, про такий, яким я його знаю і відчуваю. І хоч я не схожа на жодну із героїнь: мене не утримує багатий мужик, я не рок-зірка і не фем-активістка, я можу прекрасно уявити свою історію поруч із ними. Дуже заплутаний сюжет — починається історія з кінця, у книзі чотири окремих героїні, життя яких час від часу дуже несподівано переплітаються. Кульмінація, яка несподівано виявляється основаною на реальних подіях та якій приділено максимум п’ять сторінок (щоб шо, незрозуміло навіть після пояснення).
З одного боку Ірена розповідає про життя закордоном саме так як воно і відбувається, похід у місцевий супермаркет, нові туфлі, Майдан, волонтерство, смерть друзів в АТО. Нова работа, дешевий матрас для ліжка із арабського кварталу, виступ української групи у Парижі із пародією на борщ та закарпатське вино. З іншого боку авторка сама і піддається європейському уявленню про життя в Україні. У вас дійсно є знайомі, які ходять у Сільпо, як у Тіффані, просто подивитись на прекрасне?
В якийсь момент стає прям дуже багато переживань про мужиків. Не можу, і не хочу я думати, що дорослі та самодостатні жінки думають про своїх коханців 75% вільного часу. Але при цьому сильний ✨вайб✨ жіночності та фемінізму — тобі одночасно хочется придбати нову сукню та сходити на побачення, а після побудувати кар’єру та заробити стільки грошей, щоб від жодного «цукрового дідуся» в житті не залежити.
Загалом, прям дуже суперечливі враження. І читати було приємненько, але порадити комусь я все ж таки не ризикну. І звісно, бонус-поінти, якщо читати книгу у Парижі і зразу перевіряти усі описані місця
З одного боку Ірена розповідає про життя закордоном саме так як воно і відбувається, похід у місцевий супермаркет, нові туфлі, Майдан, волонтерство, смерть друзів в АТО. Нова работа, дешевий матрас для ліжка із арабського кварталу, виступ української групи у Парижі із пародією на борщ та закарпатське вино. З іншого боку авторка сама і піддається європейському уявленню про життя в Україні. У вас дійсно є знайомі, які ходять у Сільпо, як у Тіффані, просто подивитись на прекрасне?
В якийсь момент стає прям дуже багато переживань про мужиків. Не можу, і не хочу я думати, що дорослі та самодостатні жінки думають про своїх коханців 75% вільного часу. Але при цьому сильний ✨вайб✨ жіночності та фемінізму — тобі одночасно хочется придбати нову сукню та сходити на побачення, а після побудувати кар’єру та заробити стільки грошей, щоб від жодного «цукрового дідуся» в житті не залежити.
Загалом, прям дуже суперечливі враження. І читати було приємненько, але порадити комусь я все ж таки не ризикну. І звісно, бонус-поінти, якщо читати книгу у Парижі і зразу перевіряти усі описані місця
October 24, 2019
Mixed feelings about this one. Interesting style and plot, but not sure why the author chose to show all ukrainian girls in the immigration depending on men and their money. Little sad.
January 20, 2020
"Добрі новини з Аральського моря" Ірена Карпа.
Мабуть, найбільш розрекламована книжка у моїй стрічці за минулий рік.
Роман доволі цікавий, хоч і занадто затягнутий, як на мене.
У першій третині я взагалі хотіла закинути читання, але коментарі декого з вас змусили мене читати далі.
І я не шкодую. Ні, ефекту "вау" не сталося. Але книжку у довгу поїздку брати можна сміливо.
Для мене ця книга про те, що за все треба платити. А способи кожен обирає сам. Така собі соціальна драма, жодна з героїнь якої не була мені близькою.
Звичайно, я знаю про існування світу "папіків", дорогі марки всього на світі і ефект інстаграму. Але якось ніби живу собі у паралельному, в якому мені добре.
Проживши десять років у Парижі, мені було цікаво читати, як його бачить хтось інший.
Париж тут інсайдерський, без звичного романтичного флеру для пересічного туриста.
Цікаво було впізнавати прототипів героїв.
Цікавив, звісно і погляд на українську діаспору. Здивувало, що авторка побачила лише шароварництво, бо діаспора, як зменшена копія суспільства — дуже різна.
З іншої сторони — письменника(будь-якого) у творчості завжди більше цікавлять негативні явища. Можна обурюватися, а можна пробувати щось змінювати.
Не заперечую, що мені хотілося бачити трохи інших героїнь - українок-жінок у Парижі, бо вони є. Ну, але то вже була б інша книга.
Дівчата-героїні різні, але об'єднані одним бажанням — вирватися за рамки свого звичного середовища. Хоч щосекундно потрапляють в інші.
Бо цілковитої свободи не існує.
Роман нас заглиблює в атмосферу зовнішнього глянцю і внутрішнього хаосу.
Картинки, які ми бачимо —не завжди те, що відбувається насправді.
Як саме ви готові платити за ваш тренч Burberry?
Мабуть, найбільш розрекламована книжка у моїй стрічці за минулий рік.
Роман доволі цікавий, хоч і занадто затягнутий, як на мене.
У першій третині я взагалі хотіла закинути читання, але коментарі декого з вас змусили мене читати далі.
І я не шкодую. Ні, ефекту "вау" не сталося. Але книжку у довгу поїздку брати можна сміливо.
Для мене ця книга про те, що за все треба платити. А способи кожен обирає сам. Така собі соціальна драма, жодна з героїнь якої не була мені близькою.
Звичайно, я знаю про існування світу "папіків", дорогі марки всього на світі і ефект інстаграму. Але якось ніби живу собі у паралельному, в якому мені добре.
Проживши десять років у Парижі, мені було цікаво читати, як його бачить хтось інший.
Париж тут інсайдерський, без звичного романтичного флеру для пересічного туриста.
Цікаво було впізнавати прототипів героїв.
Цікавив, звісно і погляд на українську діаспору. Здивувало, що авторка побачила лише шароварництво, бо діаспора, як зменшена копія суспільства — дуже різна.
З іншої сторони — письменника(будь-якого) у творчості завжди більше цікавлять негативні явища. Можна обурюватися, а можна пробувати щось змінювати.
Не заперечую, що мені хотілося бачити трохи інших героїнь - українок-жінок у Парижі, бо вони є. Ну, але то вже була б інша книга.
Дівчата-героїні різні, але об'єднані одним бажанням — вирватися за рамки свого звичного середовища. Хоч щосекундно потрапляють в інші.
Бо цілковитої свободи не існує.
Роман нас заглиблює в атмосферу зовнішнього глянцю і внутрішнього хаосу.
Картинки, які ми бачимо —не завжди те, що відбувається насправді.
Як саме ви готові платити за ваш тренч Burberry?
August 27, 2019
Студенткою, я часто робила набіги на секонди в «останній день», там бестселери Нью Йорк Таймс, можна було купити дешевше. І я аж заковтувала ці всі легкі романчики Кінсели та інших авторів. Переважно то було в цілях вивчення мови. Я завжди мала в них вкладений олівець, яким обводила цікаві фрази і незнаймі слова. Але лукавити не буду, сюжети теж затягували. Ірена Карпа написала дуже якісний роман, з сюжетними лініями, які зачіпають і пишалась тим що це мій особистий бестселер, хоч може він і в Нью Йорк Таймс буде. Я смакувала українську мову і хотіла повернутись до вивчення французької. Французькі фрази вона вживає так само смачно як і описи купівлі риби, вина і кави в Парижі. Мікс гумору, іронії, легкості затягував глибоко в читання, а коли я не читала то ловила свої думки десь у співпереживаннях героїням. Я рада що дала шанс «Добрим новинам з Аральського моря» долетіти і до мене.
«Все-таки з двох настанов - «роби так, як хочеться» і «не засмучуй маму з бабцею» - у галицьких дітей переважає друга.
«Все-таки з двох настанов - «роби так, як хочеться» і «не засмучуй маму з бабцею» - у галицьких дітей переважає друга.
September 29, 2021
Ірена Карпа вміє писати. Вона може бути брутальною, іронічною, драматичною і захоплювати читача з перших сторінок. Тим сумніше мені, перегорнувши останню сторінку «Добрих новин з Аральського моря», усвідомити - ні, дякую. Звичайно, я можу звинувати у всьому Чімаманду Нгозі Адічі з її «Американхою», що встановила недосяжний для багатьох рівень сучасної емігрантської прози. Але насправді романові Ірени Карпи не завадили би ножиці і ще трохи редагування.
Її героїні, які заявляються як дуже різні персонажі, зливаються в один, одіозний, неприємний і неживий. Склейкою стають дотепні жарти (які буває повторюються по декілька разів, раптом хтось за 600 сторінок забув), різного ступеню смішності анекдотичні ситуації та спостереження і роздуми авторки і, звичайно, шампанське, устриці і круасани, розсипані на сторінках роману так щільно, що можуть викликати серйозні проблеми з травленням у пересічного читача.
В цій історії немає звичайних людей, з якими ти можеш асоціювати себе. І це неймовірно сумно, бо хто ще може розуміти емігрантів, ніж авторка- емігрантка?
Її героїні, які заявляються як дуже різні персонажі, зливаються в один, одіозний, неприємний і неживий. Склейкою стають дотепні жарти (які буває повторюються по декілька разів, раптом хтось за 600 сторінок забув), різного ступеню смішності анекдотичні ситуації та спостереження і роздуми авторки і, звичайно, шампанське, устриці і круасани, розсипані на сторінках роману так щільно, що можуть викликати серйозні проблеми з травленням у пересічного читача.
В цій історії немає звичайних людей, з якими ти можеш асоціювати себе. І це неймовірно сумно, бо хто ще може розуміти емігрантів, ніж авторка- емігрантка?
February 22, 2020
Не рятує навіть Париж
July 3, 2019
Той момент, коли за час читання роману вдалось відчути себе жінкою в чотирьох іпостасях: колишньою учасницею приголомшливих Femen, майже щасливою мамою з ідеальним французьким коханцем (ой, ні з двома коханцями, але ідеальний і французький з них лиш один), нереалізованою співачкою-інтроверткою і вісімнадцятирічною трохи-студенткою із "вродженим синдромом метелика-фаталіста".
Що сказати? Насичений досвід як для тижневого читання.
В той же час не скажу, що це суто жіночий роман. Хто любить українську сучасну прозу з усіма її перчинками і родзинками, зацінить книгу не залежно від статі.
Якщо коротко, то "Добрі новини з Аральского моря" - це:
▫️600 сторінок про не вражаючий Париж, але його шикарні, атмосферні передмістя;
▫️600 сторінок про українських французок, в чомусь близьких мені по духу, а в чомусь абсолютно нелогічних, незрозумілих;
▫️тиждень сміху, але частіше суму;
▫️тиждень можливостей ще раз оцінити, хто я, чому я тут, в Україні, і чому це прекрасно.
Сподобалось мені і те, ЯК пише Карпа: легко, живо, іронічно, актуально, місцями зачіпає найгостріші проблеми. До цього читала її лиш у короткій прозі збірок сучасних письменників. Але роман на 600 сторінок - це все ж ширший горизонт сприйняття авторського стилю.
Що сказати? Насичений досвід як для тижневого читання.
В той же час не скажу, що це суто жіночий роман. Хто любить українську сучасну прозу з усіма її перчинками і родзинками, зацінить книгу не залежно від статі.
Якщо коротко, то "Добрі новини з Аральского моря" - це:
▫️600 сторінок про не вражаючий Париж, але його шикарні, атмосферні передмістя;
▫️600 сторінок про українських французок, в чомусь близьких мені по духу, а в чомусь абсолютно нелогічних, незрозумілих;
▫️тиждень сміху, але частіше суму;
▫️тиждень можливостей ще раз оцінити, хто я, чому я тут, в Україні, і чому це прекрасно.
Сподобалось мені і те, ЯК пише Карпа: легко, живо, іронічно, актуально, місцями зачіпає найгостріші проблеми. До цього читала її лиш у короткій прозі збірок сучасних письменників. Але роман на 600 сторінок - це все ж ширший горизонт сприйняття авторського стилю.
April 20, 2020
Чи варто?
Чи варто читати цей роман? Так, але з особливим внутрішнім станом.
А якщо я літ критик чи філолог? Однозначно! Бо, по-перше, це Карпа. Надзвичайно розумна вишукана французка, яка знає неймовірні українські лайки, все про життя у Франції і дуже багато про жінку.
По-друге, сюжетні лінії і надзвичайна мова - може стати як мінімум матеріалом для вашої дипломної чи статті.
На початку заходило важко. Принаймні мені. Просто стає візуально важко дивитись на Товщину книги. Ми ж хочемо все фаст робити в споживати.
Але я й не помічала, як довше засиджувалась над книгою. Місцями хотілося до чортиків перечитати лише лінію до кінця однієї з героїнь і знати чи хвилюватись далі чи вмикати Billie Eilish)) чомусь під неї заходили історії Рити та Хлої.
Але стримувала себе і продовжувала бо життя не перегорнеш.
Я чекаю на екранізацію. Шикарну в на серії 3-4.
І особливо дякую Ірен Карпі за саме таку кінцівку з Ритою 🖤
Чи варто читати цей роман? Так, але з особливим внутрішнім станом.
А якщо я літ критик чи філолог? Однозначно! Бо, по-перше, це Карпа. Надзвичайно розумна вишукана французка, яка знає неймовірні українські лайки, все про життя у Франції і дуже багато про жінку.
По-друге, сюжетні лінії і надзвичайна мова - може стати як мінімум матеріалом для вашої дипломної чи статті.
На початку заходило важко. Принаймні мені. Просто стає візуально важко дивитись на Товщину книги. Ми ж хочемо все фаст робити в споживати.
Але я й не помічала, як довше засиджувалась над книгою. Місцями хотілося до чортиків перечитати лише лінію до кінця однієї з героїнь і знати чи хвилюватись далі чи вмикати Billie Eilish)) чомусь під неї заходили історії Рити та Хлої.
Але стримувала себе і продовжувала бо життя не перегорнеш.
Я чекаю на екранізацію. Шикарну в на серії 3-4.
І особливо дякую Ірен Карпі за саме таку кінцівку з Ритою 🖤
January 25, 2020
Cóż za dramat literacki. Nieprzyjazne, niewiarygodne i niespójne bohaterki, męcząca fabuła (miejscami niedopracowana) a całość nie wciąga ani nawet nie interesuje. Nie wiem jak ludzie znajdują w tym „prawdziwe portrety kobiet” czy „opisy urokliwego insiderskiego Paryża”. Ja utwierdzam się tylko w przekonaniu, że nie interesuje mnie to co dzieje się w życiu (i w głowach) bohaterek. Z ulgą zamykam tę książkę.
February 12, 2022
Навіть Париж не врятував. Якесь дивне почуття після прочитання.
August 27, 2021
Ось і дочитала книгу до кінця. Спочатку захопилася, потім повільніше йшло читання, навіть, були сумніви, навіщо взялася? Але не помітила, як зачиталася і проковтнула майже 600 сторінок!
Майстерно виписані образи головних героїнь, співчувала їм, таким різним, але таким подекуди самотнім, таким відчайдушним ... Вони всі хотіли кращого життя, обравши для втілення своїх мрій- Париж. Рита - прагнула сімейного затишку, кохання, яке б давало їй спокій, захищеність, впевненість... Маша - так хотіла бути на вістрі богемного
життя, слави, якоїсь впізнаваності постійної... Хлоя - вона зберігала в собі таємницю, була і в АТО, багато зазнала страждань, зради - втікала в Париж, шукала там рідну душу, але, що знайшла? Богдана - наймолодша, прагнула красивого, багатого життя за рахунок чоловіків... За рахунок "папіків" і не тільки вона.
Оповідь ведеться авторкою невеликими главами, по черзі, про кожну з героїнь. До цього швидко звикаєш, не помічаєш якихось незручностей при читанні.
Подекуди дуже хотілося скоріше дізнатися про подальшу долю дівчат, драматична кінцівка, співчуття, але й була й відраза, іронія, смуток... Охоплювали різні емоції, особливо торкнулася душі історія , думки, рефлексії Рити.
Колоритна книга, легкий стиль написання, психологізм. Багато цікавих деталей про Париж, парижанок, французьку їжу, ресторани...
Можливо, забагато ненормативної лексики, але про це повідомляється, як і про сцени сексуального характеру, 18+.
Майстерно виписані образи головних героїнь, співчувала їм, таким різним, але таким подекуди самотнім, таким відчайдушним ... Вони всі хотіли кращого життя, обравши для втілення своїх мрій- Париж. Рита - прагнула сімейного затишку, кохання, яке б давало їй спокій, захищеність, впевненість... Маша - так хотіла бути на вістрі богемного
життя, слави, якоїсь впізнаваності постійної... Хлоя - вона зберігала в собі таємницю, була і в АТО, багато зазнала страждань, зради - втікала в Париж, шукала там рідну душу, але, що знайшла? Богдана - наймолодша, прагнула красивого, багатого життя за рахунок чоловіків... За рахунок "папіків" і не тільки вона.
Оповідь ведеться авторкою невеликими главами, по черзі, про кожну з героїнь. До цього швидко звикаєш, не помічаєш якихось незручностей при читанні.
Подекуди дуже хотілося скоріше дізнатися про подальшу долю дівчат, драматична кінцівка, співчуття, але й була й відраза, іронія, смуток... Охоплювали різні емоції, особливо торкнулася душі історія , думки, рефлексії Рити.
Колоритна книга, легкий стиль написання, психологізм. Багато цікавих деталей про Париж, парижанок, французьку їжу, ресторани...
Можливо, забагато ненормативної лексики, але про це повідомляється, як і про сцени сексуального характеру, 18+.
June 10, 2025
Чесний, сумний і дотепний роман про харАктерних українських жінок у Парижі. Місцями читався як роман про жінок (в кожній з яких бачиш себе), а місцями — як роман про Париж. Із задоволенням посмакувала книгу, хоч і часто було не солодко.
February 14, 2020
Історія чотирьох українок, що живуть у Парижі. Гучно тиражований епітет "український "Секс і місто", на мою думку, не дуже підходить. Очікувала більшого.
Книга на 600 сторінок, а який-неякий розвиток подій і сюжет є лише в історії Маші. Власне, вона і здалася мені найбільш "живим" персонажем. Решта дівчат мають "картонні" характери.
Взагалі, українські мігрантки зображені саме так, як у європейських стереотипах: залежні від "папіків", біженки незрозуміло, від чого, такі, що прагнуть розводити чоловіків на секс... Не дуже приємно було читати художнє підтвердження стереотипів щодо українських жінок. Навіть неформалка Хлоя зображена як "стандартна" неформалка.
Загалом, сюжету як такого немає, ці 600 сторінок скидаються на стенограму психоаналітиків чотирьох жінок. Флешбеки, переживання...
Здалося, що авторка зобразила чотири іпостасі себе. Принаймні, те, що я про неї знаю, впізнавалося в героїнях.
Але мова чудова. Легка, сучасна, стиль реально крутий.
Цікаво було бачити відсилки до сучасної культури і історії: "Міфа", Оксану Шачко, інших "феменок".
Загалом - дуже стереотипно і "на любителя", але легкою і приємною мовою.
Книга на 600 сторінок, а який-неякий розвиток подій і сюжет є лише в історії Маші. Власне, вона і здалася мені найбільш "живим" персонажем. Решта дівчат мають "картонні" характери.
Взагалі, українські мігрантки зображені саме так, як у європейських стереотипах: залежні від "папіків", біженки незрозуміло, від чого, такі, що прагнуть розводити чоловіків на секс... Не дуже приємно було читати художнє підтвердження стереотипів щодо українських жінок. Навіть неформалка Хлоя зображена як "стандартна" неформалка.
Загалом, сюжету як такого немає, ці 600 сторінок скидаються на стенограму психоаналітиків чотирьох жінок. Флешбеки, переживання...
Здалося, що авторка зобразила чотири іпостасі себе. Принаймні, те, що я про неї знаю, впізнавалося в героїнях.
Але мова чудова. Легка, сучасна, стиль реально крутий.
Цікаво було бачити відсилки до сучасної культури і історії: "Міфа", Оксану Шачко, інших "феменок".
Загалом - дуже стереотипно і "на любителя", але легкою і приємною мовою.
October 17, 2019
4 абсолютно різних жінки за своїм характером, вподобаннями та світобаченням.
І єдине, що їх об‘єднує - це те, наскільки вони, українські жінки у тенетах французької казки Парижу, схожі між собою своїми екзистенційними проблемами, кризами та звичайним фатумом.
Роман «Добрі новини з Аральського моря» зачіпає глибоку тему ролі жінки в сучасному суспільстві, її переживаннями, клопотами, страхами, бажаннями та потребами.
Тут присутні всі можливі грані життя: щастя, любов, секс, прив‘язаність, жертовність, зрада, втеча, пошук себе, вбивство, інтриги... і все це на фоні симпатичних вуличок Парижу, з його милими брасеріями, терасами та квітковими магазинчиками.
Книга настроєва, багата на історії, переплетені між собою з актуальною проблематикою перш за все українського суспільства, а саме Майданом та АТО, які докорінно змінили долі багатьох.
З ненормативною лексикою, сценами сексуального характеру, відвертими діалогами та прямолінійністю - все у стилі Ірени Карпи, роман точно можна віднести до категорії «mustread» серед книжок сучукрліт.
І єдине, що їх об‘єднує - це те, наскільки вони, українські жінки у тенетах французької казки Парижу, схожі між собою своїми екзистенційними проблемами, кризами та звичайним фатумом.
Роман «Добрі новини з Аральського моря» зачіпає глибоку тему ролі жінки в сучасному суспільстві, її переживаннями, клопотами, страхами, бажаннями та потребами.
Тут присутні всі можливі грані життя: щастя, любов, секс, прив‘язаність, жертовність, зрада, втеча, пошук себе, вбивство, інтриги... і все це на фоні симпатичних вуличок Парижу, з його милими брасеріями, терасами та квітковими магазинчиками.
Книга настроєва, багата на історії, переплетені між собою з актуальною проблематикою перш за все українського суспільства, а саме Майданом та АТО, які докорінно змінили долі багатьох.
З ненормативною лексикою, сценами сексуального характеру, відвертими діалогами та прямолінійністю - все у стилі Ірени Карпи, роман точно можна віднести до категорії «mustread» серед книжок сучукрліт.
January 18, 2020
Карпа дійсно стала письменницею, вона виросла, стиль виріс, теми виросли. Пам’ятаю, як 10 років тому читала книжку 50 хвилин трави, і там і був лише якийсь секс-трах і something in between. Навіть не змогла дочитати. Від цієї книжки, навпаки, я не могла відірватись. Життя 4ьох емігранток, дуже різне і дуже різних у Франціі. Їхні почуття і відчуття, характери, теперішнє і минуле, що робить з них тих, ким вони є. Деякі моменти хотілось прям розбирати на цитати. Рекомендую.
May 12, 2020
Коли я прочитала цю книжку і закрила її, то перше що в голові промайнуло: "бляяяяха".
Якби не кінець, який був зовсім неочікуваний, то ця книжка отримала би 3 зірочки.
З 4 головних героїнь так напрягали 2, що я кодного разу думала "омаге, коли вже закінчиться розділ з ними, щоб перейти до Рити чи Богдаги?".
Якби не кінець, який був зовсім неочікуваний, то ця книжка отримала би 3 зірочки.
З 4 головних героїнь так напрягали 2, що я кодного разу думала "омаге, коли вже закінчиться розділ з ними, щоб перейти до Рити чи Богдаги?".
September 1, 2023
Не склалось і не складеться 🫣 Ніби цікаво було до третини, потім якось стало нудненько, знайшлася цікавіша книжка і взагалі прийшло розуміння, що подальша творчість Карпи не чіпляє, просто писанина заради писання. Нудні книги слід викреслювати з свого TBR.
July 26, 2019
Це було дивовижно!
April 24, 2020
Добре в кінці подякувала Карпа "Терасам, доброму вину і нам, для кого це все тут писалося...'
December 2, 2024
Три жінки опиняються в Парижі. Звісно, з власних причин. Описано життя кожної.
Оскільки в мене це вже друга прочитана книжка авторки (першою була «Тільки нікому про це не кажи»), то відзначу фактично подібний стиль: нелінійна оповідь; схематичність; накидання тем (їх там багато піднесено; інколи навіть один рядок справляє незабутнє враження); щоправда, про цю книжку можна трішки більше розказати й не заспойлерити, бо обсяг тут удвічі більший; але й читати її менш комфортно було; проте сам винен: не подумав наперед, що може бути дрібно; як отримав — сприйняв наче виклик: електронку вирішив не купувати принципово; натомість через це читав її майже два місяці з великим перервами.
Але власне про книжку. Починається також майже подібно: Богдана лежить на столі, відчуваючи ритм партнера. Ця персонажка взагалі здається безтурботною; сама з Дрогобича; мріяла подорожувати й шукати інших партнерів. Проте, коли була маленькою, фактично нянчила молодшу сестру із синдромом Дауна. І тут — ауч! — йой, як боляче! — кількома реченнями піднесено тему ставлення до людей із синдромом Дауна в Україні й інвалідністю взагалі. Ні, звичайно, винятки також подано, але… Видихнув — і почав читати далі.
Рита ніби має нові прекрасні стосунки з французом Філіпои, проте є свої мінуси, ще й невгамовний колишній-аб’юзер про себе повсякчас нагадує: Іван-росіянин-алкоголік-бабій.
Маша — колишня активістка «Femen». Яка часто каже, що немає в неї феміністичних переконань — то все було за кремлівські гроші; проте, в епізодах мені здалося, що вони таки в неї є.
Хлоя — рок-музикантка, що вирішила полетіти в Париж прямо після виступу на фестивалі. Тішиться, що її там не знають і намагається заробити.
Отак-от! Мінуси подібні також: з одного боку тренуєш мозок, слідкуванням за лініями й темами, навіть інколи перечитуючи фрагменти, з другого — вкупі з дрібним кеглем (хоча це виправдано й обсягом, і ціною в книгарнях чи на сайті видавництва) таке неабияк мене втомлювало. Ірена Карпа використовує гарний засіб: перетікання, наприклад, однієї історії в другу тощо. Однак також іноді перетікали й зливалися самі персонажки: важко було відокремити.
Загальне враження: досі не думаю, що купуватиму книжки Карпи цілеспрямовано і раптово, проте якщо закортить; уплине якась подія — чом би й ні? Бо знаходжу таки те, що мені відгукується.
Оскільки в мене це вже друга прочитана книжка авторки (першою була «Тільки нікому про це не кажи»), то відзначу фактично подібний стиль: нелінійна оповідь; схематичність; накидання тем (їх там багато піднесено; інколи навіть один рядок справляє незабутнє враження); щоправда, про цю книжку можна трішки більше розказати й не заспойлерити, бо обсяг тут удвічі більший; але й читати її менш комфортно було; проте сам винен: не подумав наперед, що може бути дрібно; як отримав — сприйняв наче виклик: електронку вирішив не купувати принципово; натомість через це читав її майже два місяці з великим перервами.
Але власне про книжку. Починається також майже подібно: Богдана лежить на столі, відчуваючи ритм партнера. Ця персонажка взагалі здається безтурботною; сама з Дрогобича; мріяла подорожувати й шукати інших партнерів. Проте, коли була маленькою, фактично нянчила молодшу сестру із синдромом Дауна. І тут — ауч! — йой, як боляче! — кількома реченнями піднесено тему ставлення до людей із синдромом Дауна в Україні й інвалідністю взагалі. Ні, звичайно, винятки також подано, але… Видихнув — і почав читати далі.
Рита ніби має нові прекрасні стосунки з французом Філіпои, проте є свої мінуси, ще й невгамовний колишній-аб’юзер про себе повсякчас нагадує: Іван-росіянин-алкоголік-бабій.
Маша — колишня активістка «Femen». Яка часто каже, що немає в неї феміністичних переконань — то все було за кремлівські гроші; проте, в епізодах мені здалося, що вони таки в неї є.
Хлоя — рок-музикантка, що вирішила полетіти в Париж прямо після виступу на фестивалі. Тішиться, що її там не знають і намагається заробити.
Отак-от! Мінуси подібні також: з одного боку тренуєш мозок, слідкуванням за лініями й темами, навіть інколи перечитуючи фрагменти, з другого — вкупі з дрібним кеглем (хоча це виправдано й обсягом, і ціною в книгарнях чи на сайті видавництва) таке неабияк мене втомлювало. Ірена Карпа використовує гарний засіб: перетікання, наприклад, однієї історії в другу тощо. Однак також іноді перетікали й зливалися самі персонажки: важко було відокремити.
Загальне враження: досі не думаю, що купуватиму книжки Карпи цілеспрямовано і раптово, проте якщо закортить; уплине якась подія — чом би й ні? Бо знаходжу таки те, що мені відгукується.
January 19, 2020
«Добрі новини з Аральського моря» купила, потому что в этом году хочу в Париж. Да, Аральское море не во Франции, я уже погуглила 😂 А вот действие романа происходит в Париже.
В одной из рецензий было написано, что книга про каждую украинку и каждую женщину. Но ни в одной из четырёх героинь я не узнала кого-то по-настоящему похожего на себя или подруг. Для меня этот роман о двух архетипах украинок. Первая — зависима от мужчин, вторая — нет.
Первая — женщина, которой я никогда не захочу стать. Она может жить в Париже только за счёт «встреч» с мужчинами. Таких женщин французы пренебрежительно называют filles de l’Est — «девушки с Востока». Эта книга была для меня ценна как раз возможностью узнать больше об мотивах и историях этих женщин, потому что они вряд ли когда-то появятся в моём близком окружении.
Вторая — женщина, которой я никогда не решусь стать. Она расстреливает своих обидчиков, а потом сбегает в Париж без запаса денег и предложений о работе. Которой приходится в кофейнях доедать оставленные кем-то эклеры и воровать чаевые, чтобы выжить. А ещё она влюбляется в женщину.
Возможно ли что-то посредине? Да. Это показывает эволюция одной из героинь, которая уходит из созависимых отношений и встречает свою настоящую любовь. Возможно, ради этой истории и стоит прочесть «Добрі новини з Аральського моря».
Мой рейтинг: 3,5 из 5.
В одной из рецензий было написано, что книга про каждую украинку и каждую женщину. Но ни в одной из четырёх героинь я не узнала кого-то по-настоящему похожего на себя или подруг. Для меня этот роман о двух архетипах украинок. Первая — зависима от мужчин, вторая — нет.
Первая — женщина, которой я никогда не захочу стать. Она может жить в Париже только за счёт «встреч» с мужчинами. Таких женщин французы пренебрежительно называют filles de l’Est — «девушки с Востока». Эта книга была для меня ценна как раз возможностью узнать больше об мотивах и историях этих женщин, потому что они вряд ли когда-то появятся в моём близком окружении.
Вторая — женщина, которой я никогда не решусь стать. Она расстреливает своих обидчиков, а потом сбегает в Париж без запаса денег и предложений о работе. Которой приходится в кофейнях доедать оставленные кем-то эклеры и воровать чаевые, чтобы выжить. А ещё она влюбляется в женщину.
Возможно ли что-то посредине? Да. Это показывает эволюция одной из героинь, которая уходит из созависимых отношений и встречает свою настоящую любовь. Возможно, ради этой истории и стоит прочесть «Добрі новини з Аральського моря».
Мой рейтинг: 3,5 из 5.
July 31, 2024
Всі казали, Карпа стала писати краще, але це ну знову якесь блогерство. Трошки поохайніше, ніж у ранніх книжках, але все одно.
Як з чотирьох героїнь майже всі перебиваються з подачок чоловіків? Навіть Рита, яка єдина там щось зробила сама, раз за разом впадає за тим огидним Іваном, з тими огидними їй штатами, які вона все ж не гидує носити. І відштовхує від себе нормального чоловіка, щоб упиватися своєю нікчемністю та другорядністю. Яка ж це "відповідь на Секс і Місто", якщо в серіалі більшість могли самі дати собі раду з фінансами, і явно не залежали від випадкових sugar daddies?
Дуже хотілося б, щоб наша сучасна література не грала під набридлий та неправдивий стереотип, що всі українки на заході шльондри, а видавала щось більш адекватне.
Від "в якості бонусу додається детектива лінія" - вже зовсім смішно. Ця так звана лінія - насправді дві рисочки, які явно загубилися серед моря пи#достраждань героїнь.
Як з чотирьох героїнь майже всі перебиваються з подачок чоловіків? Навіть Рита, яка єдина там щось зробила сама, раз за разом впадає за тим огидним Іваном, з тими огидними їй штатами, які вона все ж не гидує носити. І відштовхує від себе нормального чоловіка, щоб упиватися своєю нікчемністю та другорядністю. Яка ж це "відповідь на Секс і Місто", якщо в серіалі більшість могли самі дати собі раду з фінансами, і явно не залежали від випадкових sugar daddies?
Дуже хотілося б, щоб наша сучасна література не грала під набридлий та неправдивий стереотип, що всі українки на заході шльондри, а видавала щось більш адекватне.
Від "в якості бонусу додається детектива лінія" - вже зовсім смішно. Ця так звана лінія - насправді дві рисочки, які явно загубилися серед моря пи#достраждань героїнь.
July 11, 2025
Перші сто сторінок думала просто кинути книгу, бо опис героїнь був максимально пласким, вони переплітались одна з одною і загалом це більше нагадувало потік думок. В якийсь момент почав вимальовуватись сюжет, певні думки дуже навіть цікаво оформлені і думаю, дочитала я книгу тільки через ось цей гострий і влучний стиль авторки. Тим не менше, є точно половина тексту, яку можна було б забрати і книга б від цього тільки виграла.
February 25, 2023
В нас просто не склалось
January 16, 2024
Книжка-калейдоскоп життів чотирьох українських панянок в Парижі.
Стиль і мова написання мені дуже імпонували, але моментами трохи бракувало сюжету.
Хотілось детальніших заголовків для розділів, щоб не розгубитися на якому моменті залишив попередню геройку, а вони просто названі іменами дівчат - по черзі, знов і знову.
Зрештою всі історії мене зворушили і я з задоволенням прочитала цю книгу.
Стиль і мова написання мені дуже імпонували, але моментами трохи бракувало сюжету.
Хотілось детальніших заголовків для розділів, щоб не розгубитися на якому моменті залишив попередню геройку, а вони просто названі іменами дівчат - по черзі, знов і знову.
Зрештою всі історії мене зворушили і я з задоволенням прочитала цю книгу.
October 20, 2019
Прочитала книжку-всеодно що посиділа з колежанкою яку 100 років не бачила і в якої купа пригод за філіжанкою кави.
July 24, 2024
Господи, яка нудотина.
Прочитала для книжкового клубу - інакше б бросила, не дійдя до чверті. Якщо ви думаєте, що під кінець стане краще - ні, не стане.
Прочитала для книжкового клубу - інакше б бросила, не дійдя до чверті. Якщо ви думаєте, що під кінець стане краще - ні, не стане.
Displaying 1 - 30 of 82 reviews