Що ж, завершення історії виявилось таким, яким і передбачалось: жорстоким і несправедливим. Здається, усе йшло до того, що погані хлопці увірвуть своє, а хороші лишаться ні з чим, бо не можуть пожертвувати честю, принципами чи близькими людьми. У цьому полягає якась гірка правда нашого світу, де виживають інстинкти й племена, а не цінності та індивіди. Це все особливо загострюється на фоні міжосібного, навіть міжнаціоанльного протистояння в богом забутій Катанзі.
Чи можна було написати інакше, змінити хід історії? Вочевидь, але тоді б ефект зовсім інший був. Не було б цього драматизму, розламування сподівань і черепів, гострих поворотів сюжетів, які планувалися задовго й ретельно. Усе ж виникає питання, як той Шарлі зумів прогадати, упустити, адже прекрасно знав, що попереду маніпуляції з його сестрою. Чи все ж перемагають ті, хто має більший досвід в політичних іграх, тому Шарлі був приречений на поразку як і багато інших героїв, сподіваючись вирватись із цих пекельних переслідувань?
Напевно, ця історія занадто жорстока, нещадна до тих, хто має хоч якусь надію у серцях. У Катанзі нема надії, а лише холодний розрахунок. Інколи мені здавалось, що Катанга -- це якийсь маленький відбиток усієї Африки, усієї колоніальної і постколоніальної історії, зітканої із мільйон таких же мікроісторій, невидимих і глибоко персональних. Мікроісторій, які в кінцевому разі стають великою історією, де навряд чи хтось згадає про одного чорного хлопця та його красиву сестру.