Пригоди Мак-Лейстона, Гаррі Руперта та інших

by Maik Yohansen, Майк Йогансен

«Пригоди Мак-Лейстона, Гаррі Руперта та інших» – чи не перший в українській літературі приклад пригодницького роману і заодно бестселер: за перший рік книга пережила 10 перевидань загальним накладом понад 100 тисяч примірників.

Майк Йогансен втілив у романі одразу кілька прийомів містифікації: пропонований твір нібито є перекладом з німецької повісті Антона Райнке, письменника родом з України, що писав під псевдонімом Віллі Вецеліус. Через загибель «автора» видавцеві довелося дописувати останній розділ та редагувати текст. При цьому видавець сховався за криптонімом «М. К.» — Михайло Крамар (видозмінене дівоче прізвище матері письменника), а роль перекладача він відвів невідомому, схованому за криптонімом «А. Г. Г.».

134 pages, Paperback

First published January 1, 1925

About the author

Maik (Mykhailo) Hervasiiovych Yohansen or Mike Johansen (Ukrainian: Майк Гервасійович Йогансен; pseudonyms Villi Vetselius [Willy Wetzelius] and M. Kramar; 16 October 1895, Kharkiv, Ukraine – 27 October 1937, Kyiv, Ukraine) – was a Ukrainian poet, prose writer, dramatist, translator, critic and linguist.

Source: Wikipedia

Reviews

[Іван Синєпалов · Rating 4 out of 5]

Всю дорогу, поки читав книгу, мене не покидав жаль, що Йогансен:
а) прожив так недовго і
б) не мав змоги писати у вільній Україні.

Бо “Пригоди Мак-Лейстона...” – це абсолютно дивовижний авантюрний роман з елементами детективу. За певного бажання сюди як жанр можна натягнути і нуар, але це буде неповторний комедійний нуар.

Якщо вірити вікіпедії, то книжка одразу ж мала багато перевидань. Мене це зовсім не дивує, бо, попри всю свою заплутаність і вигадливість, читається вона легко, наче Жуль Верн для дорослих.

Це іронічний текст, який вправно пародіює тодішні пригодницькі романи та фільми, використовуючи всі необхідні тропи: екзотичні країни, кохання, пошук скарбу та убивства. А ще це – заплутана літературна містифікація, написана нібито від імені запорізького німця Антона Райнке, який взяв собі псевдонім Віллі Віцеліус – саме це ім’я і потрапило на обкладинку.

І з літературною привабливістю книжки зрівняється тільки її шалена комуністична заідеологізованість. Вся розповідь обертається навколо тупих, одурених пропагандою американців, які на позір намагаються допомогти “голодному” Радянському Союзу, а насправді використовують благодійність у своїх корисних капіталістичних цілях. І взагалі Союз ніякої допомоги не потребує!

І вся ця, від початку й до кінця вигадана історія, на подив, народилася із реальності.

Ви чули колись про папіроси імені Фрітьйофа Нансена? А вони були. І виготовлені не абиде, а в Харкові!

Справа в тому, що легендарний норвежець у 1923 році приїздив до Харкова – там тоді розташовувався уряд УРСР. Приїздив, щоб допомогти подолати наслідки голодомору, який тільки-но закінчився. І, звісно, залагоджував цю справу з урядом – з Петровським і Раковським. Доброта і наївність якось занадто часто співіснують в одній людині.

Так от, Нансен пожертвував 250 000 золотих карбованців. І, очевидно, частина з них пішла на Краснооктябрську тютюнову фабрику, яка на знак подяки виготовила спеціальний сорт папірос його імені. І 5000 штук відправили йому особисто, супроводивши це листом від “трудового колективу”.

Трудові маси України не можуть забути всіх тих переживань, котрі їм судилися у 1921 році. <...> І ми вважаємо для себе за велику честь і гордість заявити вам, що в вашій особі ми мали найбільш неоціненного помічника, котрий невтомно, наполегливо та енергійно втілював у життя високу й гуманну діяльність боротьби зі смертною карою – голодом.

Це – уривки зі справжнього листа.

А от відповідь Нансена вигадав Йогансен. Вигадав і запакував не в пачку папірос, а в захопливий роман, цілком гідний того, щоб стати абсурдним міні серіалом. Якби ж тільки можна було якось позбутися комуністичних нашарувань, бо тут вони вже й не нашарування, а повноцінний кістяк.

Ну не можна спокійно читати книгу про благодентсвіє в Союзі, коли знаєш, що вона написана акурат у проміжку між двома голодоморами. Не можна не лютувати на автора, який віддає свій талант у прислугу злочинному режиму.

А Йогансен – то талант неабиякий. У нього є і живий розум, і гарна освіта з кількома мовами за плечима, і відчуття мови, якого більше не мав ніхто. В “Пригодах Мак-Лейстона...” все це видно неозброєним оком.

Шкода тільки, що Йогансен дивився на світ крізь рожеві окуляри, які в темну пору не відрізнити від червоних.

[Olha · Rating 2 out of 5]

Повний більшовизм головного мозку, проблеми поширення сифілісу, падіння моралі (всюди, крім росії), утиски робітників з боку поганих, розпусних капіталістів, створення штучного протеїну, авантюрні пригоди в Африці, дивні (нахібавонитреба) казки аборигенів, мавпи-маніяки та заперечення Першого Голодомору на території України - звучить як записки божевільного. Але ніт! Це короткий зміст бестселера 1925 року, побудованого з погано структурованих уривків пригодницьких екшн-сцен, який, попри оди революції та цілування чобіт комуністам, не врятував автора від розстрілу.

Дуже сумно усвідомлювати, як часто українці ставали частиною пропаганди ідеології колонізаторів, що віками нас знищували.

Також не пригадую щоб читала щось подібне раніше і більше не хочу.

[Roman Trukhin · Rating 4 out of 5]

Не знаю, не знаю... На перший погляд простенький ігровий детектив з реверансами радянській владі і сюжетними стрибками туди-сюди, але якщо зазирнути глибше, то там щось є, просто я ще не розгледів, не мав часу, не допетрав.

Але це точно не односкладова конʼюктурна поробка на догоду комусь. Йогансена потім розстріляють і не виглядає на те, що це була його персональна спроба відкупитися своїм "Витязем у тигровій шкірі". Думаю, що справді вірив у країну рад і цінності соціялізму, просто це не ті цінності, що про них знаємо ми тепер. Між нашими 20-ми і його 2о-ми – прірва розуміння, сенсів та ідей, хоче одне незмінне: людожерське обличчя російської імперії – навіть свою версію українського комунізму не дали збудувати, винищили все і всіх під корінь.

Читати? Так. Але під контролем літераторів, або після повного курсу літосвіти. Самому краще не влазити, може вбити українським авангардом.

[Kate · Rating 4 out of 5]

Прослухала в аудіоформаті, регулярно втрачаючи ниточку, сюжет скакав туди-сюди, і так аж до 97%. А потім сталась розв‘язка) Книгу раджу. Автора буду досліджувати.

[Natasha · Rating 4 out of 5]

Звісно, що я не читала книжку видання 1925 року, яка тут зазначена.
Я купила електронну «Повісті» від Фоліо, а тут її немає.
Повість «Пригоди Мак-Лейтона, Гаррі Руперта та інших» мені треба було прочитати вже давно, тому що перше речення прям просило це: «Віллі Віцеліус - псевдонім Антона Райнке, що народився р. 1893 в німецьких колоністів у Запоріжжі (на Хортиці)».
Хоч далі про Запоріжжя немає і слова, а події відбуваються в Нью-Йорку, Парижі, в Конго, в Берліні, трохи автор згадує Пітер, Москву і Кубань», ці міста якість безликі. Я читала Вікіпедії, щоб дізнатися, чи був Майк Йогансен десь за кордоном. Начебто ні.

Цікаво було дізнатись, що повість була бестселером тих часів, видали 100 тисяч примірників, хоча автор пише про голод в росії та в Україні.

Історія трохи наївна, але закручений сюжет з інтригами, вбивствами - все, як і провинно бути в пригодницько-детективному романі.

Салдат, хемик - це ж точно не помилки. Це так було правильно писати в 1925 році?

Почуття гумору Майка Йогансена мені подобається: «Здавалося, що в котеджі жили глухі або мертві». «Що подумав би альбатрос, коли б умів курити».

Мені важко уявити, що ми могли отримати, як би не совєтська вбивча система: цензура та репресії.

[Olha Zhuravel · Rating 4 out of 5]

Мені було трошки важко починати читати цей роман. Мене ніби спеціально автор намагався заплутати. Та чим далі, тим більше я звикала і до імен, і до місяць, де відбуваються дії і самих героїв. Тому, цікаво, але не дуже легко. Відчувається легка насмішка над жанром

[Igor S · Rating 4 out of 5]

Досить сумбурно.
Мова в "Подорожі..." набагато поетичніша.
Все ж заслуговує на прочитання. І може бути рекомендовано.