Братство: документальний роман за матеріалами слідчої справи Кирило-Мефодіївського братства

by Олег Криштопа, Анна Альпатьєва (Illustrator), Андрій Сакун (Illustrator)

Документальний роман, побудований на основі матеріалів слідчої справи Украйно-Слов’янського (Кирило-Мефодіївського) товариства: протоколів допитів, очних ставок, зізнань, доносів та донесень. У книзі оживають братчики, молоді люди, що несподівано опинилися в руках політичної поліції й по-різному пройшли випробування: вічно роздвоєний у всьому Пантелеймон Куліш, боязкий інтелектуал Микола Костомаров, невільник честі Микола Гулак та іронічний Тарас Шевченко.

Тут оживають і герої з потойбіччя: керівник Третього відділу граф Орлов, шеф жандармів Дубельт, київські губернатори Фундуклей та Бібіков, цар Микола І.

Врешті, якщо прочитати історію ще раз й уважно, то в ній проступає відомий біблійний сюжет: з Юдою і тридцятьма срібняками, Петром, який тричі відрікся, Пилатом, що вмиває руки, та Месією.

Genres: Historical, History

232 pages, Hardcover

Published January 1, 2019

Reviews

[Inna · Rating 5 out of 5]

«Про що вони думали, сидячи у своїх казематах, кожен на самоті?»

Якою ж крутою вийшла ця робота!
Я була захоплена ще з найпершої сторінки і оформленням, і якістю опрацювання документів, і подачею матеріалу. Аплодую!
Автор пропонує нам відтворення слідства у справі діяльності Кирило-Мефодіївського братства, де за збереженими документами розпише у формі роману порядок дій, характери, мотивацію і, звісно ж, як склалися долі обвинувачених та обвинувачів.

«- Костомаров заплутався у своїй брехні. Дав покази на Гулака, але дуже непевні. Все йому «здається, можливо, наче».
- Зізнається скоро, - махнув рукою Орлов. – Ви, головне, продовжуйте, упевнювати його в тому, що інші вже написали на нього доноси.»

Варто попередити, що ця книга може похитнути дещо ідеалістичне уявлення про класиків. Звісно, «мефодіївці» стали жертвами доносу студента Київського університету Петрова, що завдяки своїм свідченням, хоч і ненадовго, але був нагороджений за це призначенням позаштатним працівником Третього відділення (орган політичних розшуків і слідства Російської імперії, діяльність якого так завзято для нас романтизував серіал «Бідна Настя», пам’ятаєте?) Але не усі змогли пройти це випробування з честю.

Так Гулак – міцний горішок, відданість якого своїм друзям просто не може залишити байдужим. Натомість ставлення до Куліша ця книга точно зацементувала: колись неприємно вразило, як недостойно він поводив себе, коли був закоханий у Марко Вовчок, а тепер оця демонстрація його перетворення на вірнопідданого імперії🤢

«Видавши 1874-го свою жахливу «Історію воссоєдінєнія Русі», де козаки з благородних лицарів перетворилися на розбишак і п’яниць, а Катерина Друга, знищивши Січ, мовляв, зробила добру справу, Панько відправив примірник цього опусу Хильчеському…Іванові книжка, мало сказати, не сподобалася – він обурився, як вчорашній друг потоптався по своїх же вчорашніх ідеалах.»

Олег Криштопа струшує пил з рукописів, протоколів та щоденникових записів, аби детально, з ілюстраціями і фотовставками, в особах і ролях, віддати читачам цей шматочок української історії. Нам потрібно більше (ні, значно більше!) таких книг.

[Ярослава]

Отже, як було сказано, цього року вийшло аж два романи про Кирило-Мефодіївське товариство, й обидва активно спираються на опубліковані матеріали справи. Один заявлений як роман "про психологію підступності та зради" (“Донос” Гавроша), другий (власне, “Братство”) – як “документальний роман” з наголосом на процесуальну сторону справи, але врешті всі персонажі, від антагоністів до протагоністів, виявляються жвавішими саме у другому. Врешті, саме там видніше фактуру світу, в якому вони існують, який їх усіх формує чи калічить; як зовнішні юридичні приписи і заборони визначають, як пишеться і проживається біографія; етц., етц. Ну і взагалі, при тому, що фінал відомо заздалегідь, авторові вдалося створити саспенс – ніхто, навіть зі слідчих, не хоче роздувати цієї справи, усім це зайвий клопіт, неясно, чи братство взагалі існувало, і ти, зачаївши подих, стежиш, чи вдасться їм більш-менш замести все під килим, які різні чинники на це впливають (від людського фактора до історичних подій).

Загалом, якщо вибирати, який із цих двох романів читати, я б радила таки “Братство”.

[Loskotka · Rating 4 out of 5]

Кілька років тому прочитала і дуже вподобала книгу Костянтина Тур-Коновалова "Художник", бо саме вона 'оживила' в моїх очах статечного суворочолого Кобзаря, і відтоді я завжди думаю про нього не тільки як про "наше все" і Пророка, але як про земного і веселого талановитого хлопця (потім чоловіка) із несамовитою вдачею. Та книга змалювала зовсім молоді роки Шевченка, а саме історію його дитинства, переїзд з поміщиком Енгельгардтом до Петербурга та звільнення з кріп��цтва. "Братство" Криштопи ніби продовжує ту оповідь та описує не менш відомий сюжет з життя Тараса - слідство у справі діяльності Кирило-Мефодіївського братства, внаслідок якого Шевченко отримав найважче серед інших покарання без суду - його віддали у солдати на 10 років без права писати і малювати, і навіть не за участь у незаконному таємному товаристві, а за знайдені крамольні вірші та карикатури, що страшенно розгнівали царя Миколу. Заслання, за свідченнями сучасників, покалічило поета фізично, - "з веселого жартівника він перетворився на сумного, понівеченого діда". Але під час слідства він зовсім не такий, він глузує зі слідчого, іронізує над власною творчістю, при нагоді підтримує братчиків по нещастю та й із охороною він запанібрата - вони бігають для нього по вино!

Звичайно, книга не суто про Шевченка, іншим діючим особам приділено значно більше уваги, автор намагається дослідити психологію затриманих та слідчих, та успішно залучає до своєї історії так званий людський фактор - пише про життєві шляхи братчиків, які привели їх до усвідомлення власного українства та до прагнення змін у суспільстві. Найвідразливішим в Олега Криштопи постає Куліш, що просить царя про помилування й на очах читача перетворюється з козакофіла на козакофоба й ренегата. З цим можна не погодитися, адже цей братчик вище всього ставив свою Малоросію на противагу росіянину М. Костомарову, що турбувався передусім про слов’ян. Але ніде правди діти, пізніше Куліш таки нерідко суперчив своїм раннім поглядам, тому його постать є не до кінця зрозумілою для мене і дотепер.

Ну а загалом, все як завжди - стара як світ історія з доносом, зрадами та зіткненнями характерів, людей честі та безчесних і слабких. Документальний роман «Братство» видано розкішно: з ілюстраціями й рукописними вставками, фотокопіями документів. Олег Криштопа довів, що історію Кирило-Мефодіївського братства можна зробити доступною і захопливою. Він популяризує історію, уникає заідеологізованості, подає чимало цікавої інформації про особисту долю й характер найвідоміших братчиків.

[vhatos · Rating 4 out of 5]

Повість на основі матеріалів розслідування справи Кирило-Методіївського братства. Автор схематично описав поведінку головних членів товариства, тактику царських слідчих. Загалом усі ці факти відомі, їх лише подано у художній формі. Неприємні образи та поведінка Пантелеймона Куліша та Миколи Костомарова. Позитивний Тарас Шевченко, зловісний і жорстокий цар Микола І. Цю книжку, напевно, варто ввести у шкільну програму, можна читати десь з 5 класу.

[Іван Синєпалов · Rating 4 out of 5]

Блискучий текст. Серед численних спроб "оживити" Шевченка ця, здається, найвдаліша. Хай навіть він тут і не головний, а лиш "один із".

Якщо говорити суто про факти, то, мабуть, усі їх я проходив на уроках літератури та історії. Але не можу навіть сказати, що відтоді вони вже вивітрилися, бо вони там ніколи і не закріплювалися. А от після "Братства" - лишаться. Може, навіть колись прочитаю "Книгу буття українського народу" та "Історію русів", бо тепер це для мене живі, значущі тексти, а не чергові параграфи для зубріння.

Я й не сподівався, що ця книга виявиться такою гарною.

[Nataliya S · Rating 4 out of 5]

Автор намагається відтворити процес розслідування, суміщаючи документально підтверджені факти та уявні діалоги.
Неймовірно дратують якісь наново винайдені автором правила правопису та транслітерації. Як от: не Пєтєрбурґ, не Петербург, а Петербурґ, або цар Ніколай, який перетворився на Миколу...