What do you think?
Rate this book
Opowieści z Meekhańskiego Pogranicza #1
Оповістки з Меекханського прикордоння. Північ-Південь
Далека зимна Північ, межа Меекханської імперії. Імперських чиновників тут рідко зустрінеш, лише Гірська Варта дбає про громадян. Шоста рота оберігає місцевих мешканців від грабіжників та ворожих племен, від дикої магії та від тих, хто спокусився забороненими ритуалами. Однак навіть Гірська Варта інколи стикається з неймовірним — і тоді їм лишається сподіватись тільки на власну зброю та на честь горця.
А на пустельному Півдні молодий воїн і неперевершений фехтувальник із таємничого племені іссарам наймається охоронцем до купця — і має обирати між коханням та власною честю. Його вибір уплине на долю людей та богів, а сам Йатех опиниться лицем до лиця із прадавньою історією та застарілою трагедією…
Шадорі прийшли точнісінько звідти, звідки їх і чекали. Дванадцятеро чоловіків, обвішаних в’юками, наче мули, вийшли з лісу на східному боці полонини. Зупинилися між деревами. Вигляд мали такий, наче кілька останніх днів безперервно йшли: брудні, розкудлані, задихані. Надходив вечір, сонце світило їм просто в очі, а розлога полонина, трохи нерівна, з іскрами свіжого снігу, була чиста і спокійна на вигляд. Вабила, обіцяючи легший шлях і відсутність засідки.
Звісно, брехала.
Перший із чоловіків зробив кілька кроків уперед, по коліна грузнучи в м’якому пуху. Схоже, сніг випав не раніше минулої ночі. Прибулець зручніше вмостив великий мішок на плечах, щось гарикнув іншим і рушив уперед, схоже, наміряючись перейти полонину навпростець, найкоротшим шляхом. Інші рушили слідом, зберігаючи дистанцію в кілька стоп. Зробивши десь із сотню кроків, провідник зупинився, важко дихаючи, і подав знак наступному в черзі, аби той його підмінив. Сам почекав, поки решта групи його омине, і зайняв місце в кінці. Ще сотня кроків — і відбулася наступна заміна, потім ще одна. Як для людей, що мандрували цілу ніч, вони втримували непогану швидкість. За чверть години подолали половину дороги.
І тоді полонина їх зрадила.
Сніг з обох боків розтягненої довгою вервечкою групи наче вибухнув у кільканадцяти місцях. Із завірюхи льодяного пилу вистрибнули, вимахуючи зброєю, загорнуті в хутра постаті. Повітря прошив вигук:
— Гірська Варта! Кинути зброю!
Шадорі, звісно, не послухалися.
А на пустельному Півдні молодий воїн і неперевершений фехтувальник із таємничого племені іссарам наймається охоронцем до купця — і має обирати між коханням та власною честю. Його вибір уплине на долю людей та богів, а сам Йатех опиниться лицем до лиця із прадавньою історією та застарілою трагедією…
Шадорі прийшли точнісінько звідти, звідки їх і чекали. Дванадцятеро чоловіків, обвішаних в’юками, наче мули, вийшли з лісу на східному боці полонини. Зупинилися між деревами. Вигляд мали такий, наче кілька останніх днів безперервно йшли: брудні, розкудлані, задихані. Надходив вечір, сонце світило їм просто в очі, а розлога полонина, трохи нерівна, з іскрами свіжого снігу, була чиста і спокійна на вигляд. Вабила, обіцяючи легший шлях і відсутність засідки.
Звісно, брехала.
Перший із чоловіків зробив кілька кроків уперед, по коліна грузнучи в м’якому пуху. Схоже, сніг випав не раніше минулої ночі. Прибулець зручніше вмостив великий мішок на плечах, щось гарикнув іншим і рушив уперед, схоже, наміряючись перейти полонину навпростець, найкоротшим шляхом. Інші рушили слідом, зберігаючи дистанцію в кілька стоп. Зробивши десь із сотню кроків, провідник зупинився, важко дихаючи, і подав знак наступному в черзі, аби той його підмінив. Сам почекав, поки решта групи його омине, і зайняв місце в кінці. Ще сотня кроків — і відбулася наступна заміна, потім ще одна. Як для людей, що мандрували цілу ніч, вони втримували непогану швидкість. За чверть години подолали половину дороги.
І тоді полонина їх зрадила.
Сніг з обох боків розтягненої довгою вервечкою групи наче вибухнув у кільканадцяти місцях. Із завірюхи льодяного пилу вистрибнули, вимахуючи зброєю, загорнуті в хутра постаті. Повітря прошив вигук:
— Гірська Варта! Кинути зброю!
Шадорі, звісно, не послухалися.
520 pages, Hardcover
First published June 15, 2009
166 people are currently reading
2466 people want to read
About the author
Robert M. Wegner
23 books320 followersDebiutował w 2002 r. w 19 numerze „Science Fiction” opowiadaniem Ostatni lot Nocnego Kowboja. Następnie było Ponieważ kocham cię nad życie, Honor górala, I będziesz murem, dwa opowiadania tworzące mikropowieść – Sen przedwiecznych i Przebudzenie; Światło na klindze miecza, Gdybym miała brata oraz Wszystkie dzieci Barbie – wszystkie w SFF&H.
Mieszka i pracuje na Śląsku, gdzie, jak mówi, przeprowadził się za panią swojego życia, która też zjechała tu z innych stron – „I tak spotkaliśmy się mniej więcej pośrodku drogi”.
Jego debiut książkowy "Opowieści z meekhańskiego pogranicza. Północ - Południe" zostały ciepło przyjęte zarówno przez czytelników, jak i krytyków. W plebiscycie „Fantastyka 2009″ portalu Katedra książka zdobyła tytuł „Najlepszej książki polskiej”, a opowiadanie Wszyscy jesteśmy Meekhańczykami otrzymało nagrodę im. Janusza A. Zajdla za rok 2009.
źródło opisu: http://www.powergraph.pl/robert-m-wegner
Mieszka i pracuje na Śląsku, gdzie, jak mówi, przeprowadził się za panią swojego życia, która też zjechała tu z innych stron – „I tak spotkaliśmy się mniej więcej pośrodku drogi”.
Jego debiut książkowy "Opowieści z meekhańskiego pogranicza. Północ - Południe" zostały ciepło przyjęte zarówno przez czytelników, jak i krytyków. W plebiscycie „Fantastyka 2009″ portalu Katedra książka zdobyła tytuł „Najlepszej książki polskiej”, a opowiadanie Wszyscy jesteśmy Meekhańczykami otrzymało nagrodę im. Janusza A. Zajdla za rok 2009.
źródło opisu: http://www.powergraph.pl/robert-m-wegner
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 251 reviews
August 8, 2024
Ta seria to skarb polskiego fantasy, a o skarby dbać należy.
Recenzja: https://www.youtube.com/watch?v=iipwb...
Recenzja: https://www.youtube.com/watch?v=iipwb...
April 9, 2023
Зі мною сталася нова фентезі-любов!
Збірка оповідань, що окреслюють для нас історію Імперії і її кордони, відданих офіцерів та затятих ворогів. Кожне оповідання читала від і до, якщо не вистачало часу на це, то навіть не починала. Історії повністю охоплювали мене, не хотілося пропустити щось важливе. Холодна Північ мені йшла набагато краще, ніж сонячний Південь. І, таке враження, що так і задумувалося автором, щоб ще більше підкреслити різницю цих сторін світу.
Коли на сторінках йде мова про Кеннета, лейтенанта Гірської Варти, я…наче знову дівчинка-підліток))) А от з лінією Йанеха все було так цікаво, поки стало геть не зрозуміло. Сподіваюся розібратися далі. Ну, і з усією супутньою Силою, богами і демонами.
Наостанок, хотілося б, аби від даної на форзацах карти, було більше користі. Бо я, зустрічаючи кожен новий географічний об’єкт, наполегливо намагалася його на ній знайти, і переважно безуспішно.
Збірка оповідань, що окреслюють для нас історію Імперії і її кордони, відданих офіцерів та затятих ворогів. Кожне оповідання читала від і до, якщо не вистачало часу на це, то навіть не починала. Історії повністю охоплювали мене, не хотілося пропустити щось важливе. Холодна Північ мені йшла набагато краще, ніж сонячний Південь. І, таке враження, що так і задумувалося автором, щоб ще більше підкреслити різницю цих сторін світу.
Коли на сторінках йде мова про Кеннета, лейтенанта Гірської Варти, я…наче знову дівчинка-підліток))) А от з лінією Йанеха все було так цікаво, поки стало геть не зрозуміло. Сподіваюся розібратися далі. Ну, і з усією супутньою Силою, богами і демонами.
Наостанок, хотілося б, аби від даної на форзацах карти, було більше користі. Бо я, зустрічаючи кожен новий географічний об’єкт, наполегливо намагалася його на ній знайти, і переважно безуспішно.
August 9, 2025
Збірка оповідань в явно дуже складному, жорстокому і темному світі, але в якому є місце і честі і хорошим людям. Володимир Аренєв в передмові назвав це «буденністю подвигу», а я б ще додала, що це - про буденність жорстокості.
Читається на одному подиху. Поділена на дві частини, перша відбувається на півночі Імперії, в горах, де службу несе Гірська варта. Оповідання мають одних героїв, але особливо один з одним не звʼязані. Друга половина відбувається на Півдні і це все одна цілісна історія, теж в оповіданнях, але вони безпосередньо повʼязані з попередніми.
Останнє оповідання знов про Гірську варту, але трохи іншого настрою і закінчує збірку на більш світлій ноті.
Таке класне, давно не читала настільки крутих історій.
Читається на одному подиху. Поділена на дві частини, перша відбувається на півночі Імперії, в горах, де службу несе Гірська варта. Оповідання мають одних героїв, але особливо один з одним не звʼязані. Друга половина відбувається на Півдні і це все одна цілісна історія, теж в оповіданнях, але вони безпосередньо повʼязані з попередніми.
Останнє оповідання знов про Гірську варту, але трохи іншого настрою і закінчує збірку на більш світлій ноті.
Таке класне, давно не читала настільки крутих історій.
September 28, 2025
4.5⭐️ Północ > Południe
Prześwietna książka! Ciesze się, że w końcu sięgnęłam po tę serię. Lecę do księgarni po kolejne tomy!
Prześwietna książka! Ciesze się, że w końcu sięgnęłam po tę serię. Lecę do księgarni po kolejne tomy!
May 23, 2017
Długo szukałam dla siebie jakiegoś nowego uniwersum fantasy, ale nic mnie z jakiegoś powodu nie mogło zachęcić. W końcu wpadłam na książki Wegnera i skuszona tym, że pierwsza część to zbiór opowiadań i że to niemal dark fantasy, skusiłam się. I to był strzał w dziesiątkę.
Chociaż faktycznie jest to zbiór opowiadań, to zarówno część o Północny, jak i o Południu, skupia się na konkretnych bohaterach, którym przytrafiają się różne historie mniej czy bardziej ze sobą powiązane. Podoba mi się to uniwersum. To, jak bogowie w ten świat ingerują, kultura tych plemion, ich historie czy fanatyzm religijny, chociaż niektórzy może się w tym wszystkim pogubią. Chętnie zacytuję tu jeden z moich ulubionych fragmentów:
Bogini nie wymagała ofiar, świątyń ani specjalnych ceremonii. Nie obchodziło jej to, jak zresztą większości panteonu. Bogów interesuje krew i poświęcenie, modlitwy i medytacja. [...] To ludzie stworzyli religie, niemal wbrew bogom, całe te hierarchie, akolitów, kapłanów, arcykapłanów. To kapłani budują świątynie, w których złote freski na ścianach nie pozwalają skupić się na modlitwie, za to szeroko otwierają kiesy wiernych.
Podoba mi się to, że to faktycznie mroczne fantasy, zdecydowanie nie dla dzieci. Nie czytałam też wielu opisów potyczek między wielkimi armiami, ale w tej książce zdecydowanie przypadł mi do gustu. Podobają mi się pomysły i motywy, które autor wymyślił: źrebiarze (!!!!), powstanie Shadoree... Wprawdzie bardziej podobały mi się historie z Północy niż z Południa, ale to już indywidualna sprawa.
Rzadko to się zdarza, ale podobały mi się zakończenia opowiadań. Niby happy end, ale tak jednak nie do końca. Mogę powiedzieć, że byłam usatysfakcjonowana, chociaż jednocześnie czułam niedosyt, bo ostatnie opowiadania Północy i Południa, które w jakiś sposób podsumowują całość, wyraźnie sugerują, że to nie jest koniec historii i zżera mnie ciekawość, co dzieje się dalej.
Podsumowując: kocham Górską Straż, Kennetha, Velergorfa i Yatecha.
Nie bój się tych, których bogowie już za życia zabrali do siebie. Bój się tych, których nie wezmą nawet po śmierci.
Chociaż faktycznie jest to zbiór opowiadań, to zarówno część o Północny, jak i o Południu, skupia się na konkretnych bohaterach, którym przytrafiają się różne historie mniej czy bardziej ze sobą powiązane. Podoba mi się to uniwersum. To, jak bogowie w ten świat ingerują, kultura tych plemion, ich historie czy fanatyzm religijny, chociaż niektórzy może się w tym wszystkim pogubią. Chętnie zacytuję tu jeden z moich ulubionych fragmentów:
Bogini nie wymagała ofiar, świątyń ani specjalnych ceremonii. Nie obchodziło jej to, jak zresztą większości panteonu. Bogów interesuje krew i poświęcenie, modlitwy i medytacja. [...] To ludzie stworzyli religie, niemal wbrew bogom, całe te hierarchie, akolitów, kapłanów, arcykapłanów. To kapłani budują świątynie, w których złote freski na ścianach nie pozwalają skupić się na modlitwie, za to szeroko otwierają kiesy wiernych.
Podoba mi się to, że to faktycznie mroczne fantasy, zdecydowanie nie dla dzieci. Nie czytałam też wielu opisów potyczek między wielkimi armiami, ale w tej książce zdecydowanie przypadł mi do gustu. Podobają mi się pomysły i motywy, które autor wymyślił: źrebiarze (!!!!), powstanie Shadoree... Wprawdzie bardziej podobały mi się historie z Północy niż z Południa, ale to już indywidualna sprawa.
Rzadko to się zdarza, ale podobały mi się zakończenia opowiadań. Niby happy end, ale tak jednak nie do końca. Mogę powiedzieć, że byłam usatysfakcjonowana, chociaż jednocześnie czułam niedosyt, bo ostatnie opowiadania Północy i Południa, które w jakiś sposób podsumowują całość, wyraźnie sugerują, że to nie jest koniec historii i zżera mnie ciekawość, co dzieje się dalej.
Podsumowując: kocham Górską Straż, Kennetha, Velergorfa i Yatecha.
Nie bój się tych, których bogowie już za życia zabrali do siebie. Bój się tych, których nie wezmą nawet po śmierci.
February 16, 2025
Відгуки на книжки які так саодобалися писати важко ніж на 3,2-зіркові, хочеться просто волати ВААААУ во все горло. Але я спробую.
Перші книги циклу знайомлять нас з кордонами меекханської імперії, що захопила майже весь континент. А ми, слідкуємо за персонажами що проживають на її території, та здебільшого саме меекханцями не являються.
Головне, що хотів написати, читав у відгуказ що замало критики імпереалізму і т.д., але як на мене автор чудово впорався з тим, щоб показати як люди до цього відносяться. Навіть як минуть сотнф років, дюди приєднані до імперії не вважатимуться її рівною часткою, і не тільки інших людей не вважатимуть меекханцями, то і самі люди не вважатимуть себе такими.
Хоча деякі окремі дії і можуть повпливати на окремих особистостей, але як влучно це прокомментував десятник Веллергоф, навіть після того як Меекханські солдати героїчно загинули, захищаючи людей, які досі, навіть після 300 років знаходження в імперії, вважали себе вессирцями: "З тих пір, якщо хтось називав мене меекханцем я не розбивав йому голову, а лише розквашував носа"
Ви точно знайдете персонажа який вам сподобається, є навіть неймовірні гниди які все одно приречені на те, щоб сподобатися як персонаж)
Але це грімдарк, і тяжка доля навіть якщо не спіткає самих персонажів, то тягнутиметься за ними вервечкою.
А взагалі - просто біжіть читайте цю книжку яка ще й дуже чудово написана!
Перші книги циклу знайомлять нас з кордонами меекханської імперії, що захопила майже весь континент. А ми, слідкуємо за персонажами що проживають на її території, та здебільшого саме меекханцями не являються.
Головне, що хотів написати, читав у відгуказ що замало критики імпереалізму і т.д., але як на мене автор чудово впорався з тим, щоб показати як люди до цього відносяться. Навіть як минуть сотнф років, дюди приєднані до імперії не вважатимуться її рівною часткою, і не тільки інших людей не вважатимуть меекханцями, то і самі люди не вважатимуть себе такими.
Хоча деякі окремі дії і можуть повпливати на окремих особистостей, але як влучно це прокомментував десятник Веллергоф, навіть після того як Меекханські солдати героїчно загинули, захищаючи людей, які досі, навіть після 300 років знаходження в імперії, вважали себе вессирцями: "З тих пір, якщо хтось називав мене меекханцем я не розбивав йому голову, а лише розквашував носа"
Ви точно знайдете персонажа який вам сподобається, є навіть неймовірні гниди які все одно приречені на те, щоб сподобатися як персонаж)
Але це грімдарк, і тяжка доля навіть якщо не спіткає самих персонажів, то тягнутиметься за ними вервечкою.
А взагалі - просто біжіть читайте цю книжку яка ще й дуже чудово написана!
August 6, 2021
як мені пощастило з цієї книжкою, дуже моя чашка чаю, отримала купу задоволення
August 4, 2024
Północ to było nawet 100 ⭐.
December 6, 2025
kiedyś już próbowałem czytać tą książkę ale wtedy coś mi nie pasowało,teraz zdobyła mnie szturmem. Wspaniałe swiatotwórstwo,ludy koczownicze,straż gorska ,lud w maskach ,magią ,dawno Bogowie z zapomnianych legend i wyraziste postacie super się to czyta , chcę coraz bardziej badać ten swiat.
November 1, 2022
«Оповістки з Меекханського прикордоння. Північ-Південь»
Роберт М. Веґнер, 2019
Рідна Мова
⠀
«Opowieści z meekhańskiego pogranicza. Polnoc-Poludnie”
Robert M. Wegner, 2018
⠀
Автор розповідає нам історію імперії через історії живих людей.
⠀
Людей, які кров‘ю та потом відстоюють честь свого плаща.
⠀
Які живуть та вбивають заради Душі свого племені.
⠀
Короткі історії про маленьких людей, які ламають Імперії.
⠀
Цитати:
⠀
«- Ти говориш про Війни Богів? Про Шейрена, Ейфру та Каоррін? Це казки та легенди для дітей. Навіть жерці…
- Які жерці? - перервав він жорстко. - Ваші? Меекханські? Ви прибули на цю землю звідкись зі сходу десь півтори тисячі років тому. Банди кочівників, що ледь уміли обробляти залізо. Ви вирізали або ж підкорили місцеві племена і врешті-решт створили свою Імперію. Мій рід налічує понад двісті поколінь, а його початки сягають часів, що передували Великій Війні. Три з половиною тисячі років традиції. У нас є історії, які здаються вам легендами, і легенди, від яких ви з‘їхали б з глузду. Тож не кажи мені про казки, дівчино, бо ти називаєш так моє життя та життя всіх моїх предків.»
⠀
Про книжку:
⠀
«Далека зимна Північ, межа Меекханської імперії. Імперських чиновників тут рідко зустрінеш, лише Гірська Варта дбає про громадян. Шоста рота оберігає місцевих мешканців від грабіжників та ворожих племен, від дикої магії та від тих, хто спокусився забороненими ритуалами. Однак навіть Гірська Варта інколи стикається з неймовірним — і тоді їм лишається сподіватись тільки на власну зброю та на честь горця. А на пустельному Півдні молодий воїн і неперевершений фехтувальник із таємничого племені іссарам наймається охоронцем до купця — і має обирати між коханням та власною честю. Його вибір уплине на долю людей та бо��ів, а сам Йатех опиниться лицем до лиця із прадавньою історією та застарілою трагедією…»
⠀
#примхливачитака
Роберт М. Веґнер, 2019
Рідна Мова
⠀
«Opowieści z meekhańskiego pogranicza. Polnoc-Poludnie”
Robert M. Wegner, 2018
⠀
Автор розповідає нам історію імперії через історії живих людей.
⠀
Людей, які кров‘ю та потом відстоюють честь свого плаща.
⠀
Які живуть та вбивають заради Душі свого племені.
⠀
Короткі історії про маленьких людей, які ламають Імперії.
⠀
Цитати:
⠀
«- Ти говориш про Війни Богів? Про Шейрена, Ейфру та Каоррін? Це казки та легенди для дітей. Навіть жерці…
- Які жерці? - перервав він жорстко. - Ваші? Меекханські? Ви прибули на цю землю звідкись зі сходу десь півтори тисячі років тому. Банди кочівників, що ледь уміли обробляти залізо. Ви вирізали або ж підкорили місцеві племена і врешті-решт створили свою Імперію. Мій рід налічує понад двісті поколінь, а його початки сягають часів, що передували Великій Війні. Три з половиною тисячі років традиції. У нас є історії, які здаються вам легендами, і легенди, від яких ви з‘їхали б з глузду. Тож не кажи мені про казки, дівчино, бо ти називаєш так моє життя та життя всіх моїх предків.»
⠀
Про книжку:
⠀
«Далека зимна Північ, межа Меекханської імперії. Імперських чиновників тут рідко зустрінеш, лише Гірська Варта дбає про громадян. Шоста рота оберігає місцевих мешканців від грабіжників та ворожих племен, від дикої магії та від тих, хто спокусився забороненими ритуалами. Однак навіть Гірська Варта інколи стикається з неймовірним — і тоді їм лишається сподіватись тільки на власну зброю та на честь горця. А на пустельному Півдні молодий воїн і неперевершений фехтувальник із таємничого племені іссарам наймається охоронцем до купця — і має обирати між коханням та власною честю. Його вибір уплине на долю людей та бо��ів, а сам Йатех опиниться лицем до лиця із прадавньою історією та застарілою трагедією…»
⠀
#примхливачитака
August 13, 2021
Останнє оповідання дуже миле і мені сподобалося найбільше :) загалом важко уявити більш не моє фентезі, ніж це, тому оцінка суто суб‘єктивна. Написано добре і багатьом зайде, особливо любителям фантастичних світів. мені ж було замало персонажів, та і спільний би сюжет не завадив, плюс психодел передостанніх оповідань просто виносив мозок, тому так.
March 5, 2020
"WINTER IS COMING"
Uwaga! To nie jest recenzja dla facetów!
Może gdybym doczytała tę książkę do końca, mogłabym zachwycić się nią tak, jak większość czytelników. Ale autor nie dał mi takiej szansy.
Kiedy czytnik pokazał 25%, a ja nadal nie dowiedziałam się, kto jest bohaterem i o co w tym wszystkim będzie chodziło – odpuściłam. Odpuściłam również dlatego, że przez jedną czwartą powieści autor skupia się prawie wyłącznie na scenach militarnych, a ta tematyka interesuje mnie mniej więcej tyle, co traktat o rozmnażaniu się muszki owocówki.
Atakują, odpierają atak. Piechota, konnica, łucznicy. Odpierają atak, atakują. Łucznicy, piechota, konnica. I tak w kółko, z dziesięć razy. Przestałam liczyć.
Bitwa, więc niby powinno być dramatycznie, ale nie jest, bo zupełnie nie wiadomo, komu kibicować. U takiego Sienkiewicza, na przykład, nie mamy wątpliwości, że trzeba trzymać z Kmicicem, Skrzetuskim czy panem Wołodyjowskim, i wtedy żadna bitwa nie jest straszna i można ją ścierpieć w imię wyższych celów, a tu? Nie pomaga nawet to, że bitwa opisana jest z punktu widzenia obrońców, ponieważ nie mamy do nich żadnego stosunku emocjonalnego. Wszyscy są anonimowi (to nic, że niektórzy nawet mają imiona), nie wiemy kto jest dobry, a kto zły. Obrońcy twierdzą, że to oni są dobrzy, bo zostali napadnięci. Ale może najeźdźcy mieli naprawdę dobry powód, żeby zaatakować? Może walczyli o przetrwanie?
Dotrwałam z bólem do końca tej bitwy tylko dlatego, aby dowiedzieć się, po co autor tę historię opowiada. Dlaczego właściwie oni się tłuką? Nie dowiedziałam się. Odpowiedź: tłuką się, bo ludzie od początków świata tak robią i sami nie wiedzą dlaczego – nie satysfakcjonuje mnie, niestety.
Czytając tę książkę nie mogłam uwolnić się od skojarzeń z „Grą o tron”. Tu jest Górska Straż, tam Nocna. Tu jest lodowiec, który rozgradza krainy – tam lodowy mur. I za lodowcem, i za murem mieszkają barbarzyńcy, którzy są zagrożeniem. Tylko czekałam, aż ktoś rzuci: "winter is coming". Być może wszystkie powieści w tym gatunku wyglądają podobnie. Nie wiem, bo fantasy mnie nie wciąga, więc małe mam możliwości porównania.
Chyba zupełnie mi nie po drodze z panem Wegnerem, i tego będę się trzymać.
Uwaga! To nie jest recenzja dla facetów!
Może gdybym doczytała tę książkę do końca, mogłabym zachwycić się nią tak, jak większość czytelników. Ale autor nie dał mi takiej szansy.
Kiedy czytnik pokazał 25%, a ja nadal nie dowiedziałam się, kto jest bohaterem i o co w tym wszystkim będzie chodziło – odpuściłam. Odpuściłam również dlatego, że przez jedną czwartą powieści autor skupia się prawie wyłącznie na scenach militarnych, a ta tematyka interesuje mnie mniej więcej tyle, co traktat o rozmnażaniu się muszki owocówki.
Atakują, odpierają atak. Piechota, konnica, łucznicy. Odpierają atak, atakują. Łucznicy, piechota, konnica. I tak w kółko, z dziesięć razy. Przestałam liczyć.
Bitwa, więc niby powinno być dramatycznie, ale nie jest, bo zupełnie nie wiadomo, komu kibicować. U takiego Sienkiewicza, na przykład, nie mamy wątpliwości, że trzeba trzymać z Kmicicem, Skrzetuskim czy panem Wołodyjowskim, i wtedy żadna bitwa nie jest straszna i można ją ścierpieć w imię wyższych celów, a tu? Nie pomaga nawet to, że bitwa opisana jest z punktu widzenia obrońców, ponieważ nie mamy do nich żadnego stosunku emocjonalnego. Wszyscy są anonimowi (to nic, że niektórzy nawet mają imiona), nie wiemy kto jest dobry, a kto zły. Obrońcy twierdzą, że to oni są dobrzy, bo zostali napadnięci. Ale może najeźdźcy mieli naprawdę dobry powód, żeby zaatakować? Może walczyli o przetrwanie?
Dotrwałam z bólem do końca tej bitwy tylko dlatego, aby dowiedzieć się, po co autor tę historię opowiada. Dlaczego właściwie oni się tłuką? Nie dowiedziałam się. Odpowiedź: tłuką się, bo ludzie od początków świata tak robią i sami nie wiedzą dlaczego – nie satysfakcjonuje mnie, niestety.
Czytając tę książkę nie mogłam uwolnić się od skojarzeń z „Grą o tron”. Tu jest Górska Straż, tam Nocna. Tu jest lodowiec, który rozgradza krainy – tam lodowy mur. I za lodowcem, i za murem mieszkają barbarzyńcy, którzy są zagrożeniem. Tylko czekałam, aż ktoś rzuci: "winter is coming". Być może wszystkie powieści w tym gatunku wyglądają podobnie. Nie wiem, bo fantasy mnie nie wciąga, więc małe mam możliwości porównania.
Chyba zupełnie mi nie po drodze z panem Wegnerem, i tego będę się trzymać.
October 20, 2025
4.25⭐️
Zdecydowanie mam apetyt na wincyj!!!
Zdecydowanie mam apetyt na wincyj!!!
September 16, 2024
Jest rok 853. Cały kontynent jest podbity przez Imperium Meekhanu...Cały? Nie! Jedna jedyna osada, zamieszkana przez nieugiętych Birbowskich, wciąż stawia opór najeźdźcom i uprzykrza życie armii meekhanu. Tajemnicą tej wioski jest magiczny eliksir sporządzany przez druida Kakaduiksa, który obdarza mieszkańców nadludzką siłą. Niestety, Birbowscy mają problem – skończył im się sekretny składnik eliksiru, czyli arbuz…
Fajnie było ponownie zanurzyć się w świecie Meekhanu stworzonego przez Roberta Wegnera. Mimo że minęło już kilka lat od mojej pierwszej lektury tego tomu, nadal jestem pod wrażeniem, jak ten tom jest dobrze napisany.
Ten tom to zbiór ośmiu opowiadań, które przenoszą nas do północnych i południowych regionów Imperium Meekhanu. Pierwsze cztery opowiadania skupiają się na północnych, górzystych terenach zamieszkanych przez górali oraz na historii Szóstej Kompanii Szóstego Pułku Straży Górskiej, dowodzonej przez niedawno awansowanego Kennetha-lyw-Darawyta. Ostatnie rozdziały przenoszą nas na pustynne południe, gdzie śledzimy losy młodego wojownika Yatecha d’Kllean z plemienia Issaram, który zostaje osobistym strażnikiem meekhańskiego kupca Aerina-ker-Noel.
Część północna wprowadza nas w samo Imperium i pokazuje, jak podbite przez nie tereny postrzegają panowanie Meekhanu. Dodatkowo, skupia się na aspektach militarnych, oferując jedną z najlepiej opisanych bitew, jakie miałem okazję czytać. Z kolei część południowa opisując świat przed panowaniem Meekhanu oraz kulturę tamtejszych ludów. Opowiadania z południa również rozpoczynają wątki, które będą kontynuowane w kolejnych tomach.
Pan Robert wykazuje niezwykłe wyczucie zarówno w opisywaniu scen walki, jak i fragmentów politycznych. Ta różnorodność doskonale się sprawdza, ponieważ mieszanie różnych wątków pozwala nam lepiej zrozumieć świat przedstawiony, zamiast skupiać się wyłącznie na bohaterach poszczególnych opowiadań. Poniżej znajduje się moja indywidualna ocena każdego opowiadania:
Honor górala: ★★★★☆
Wszyscy jesteśmy Meekhańczykami: ★★★★★
Szkarłat na płaszczu: ★★★★★
Krew naszych ojców: ★★★☆☆
Ponieważ kocham cię nad życie: ★★★★☆
Gdybym miała brata: ★★★★★
Pocałunek skorpiona: ★★★★☆
Zabij moje wspomnienia: ★★★☆☆
Trzem opowiadaniom dałem ocenę 5/5, ale moim zdaniem najlepszym z nich jest "Szkarłat na płaszczu". Fantastyczne opowiadanie, które trzymało mnie w napięciu do samego końca!
Podsumowując, “Opowieści z meekhańskiego pogranicza: Północ-Południe” to znakomita książka fantasy. Lektura obowiązkowa dla każdego miłośnika tego gatunku.
Ocena: ★★★★★
Fajnie było ponownie zanurzyć się w świecie Meekhanu stworzonego przez Roberta Wegnera. Mimo że minęło już kilka lat od mojej pierwszej lektury tego tomu, nadal jestem pod wrażeniem, jak ten tom jest dobrze napisany.
Ten tom to zbiór ośmiu opowiadań, które przenoszą nas do północnych i południowych regionów Imperium Meekhanu. Pierwsze cztery opowiadania skupiają się na północnych, górzystych terenach zamieszkanych przez górali oraz na historii Szóstej Kompanii Szóstego Pułku Straży Górskiej, dowodzonej przez niedawno awansowanego Kennetha-lyw-Darawyta. Ostatnie rozdziały przenoszą nas na pustynne południe, gdzie śledzimy losy młodego wojownika Yatecha d’Kllean z plemienia Issaram, który zostaje osobistym strażnikiem meekhańskiego kupca Aerina-ker-Noel.
Część północna wprowadza nas w samo Imperium i pokazuje, jak podbite przez nie tereny postrzegają panowanie Meekhanu. Dodatkowo, skupia się na aspektach militarnych, oferując jedną z najlepiej opisanych bitew, jakie miałem okazję czytać. Z kolei część południowa opisując świat przed panowaniem Meekhanu oraz kulturę tamtejszych ludów. Opowiadania z południa również rozpoczynają wątki, które będą kontynuowane w kolejnych tomach.
Pan Robert wykazuje niezwykłe wyczucie zarówno w opisywaniu scen walki, jak i fragmentów politycznych. Ta różnorodność doskonale się sprawdza, ponieważ mieszanie różnych wątków pozwala nam lepiej zrozumieć świat przedstawiony, zamiast skupiać się wyłącznie na bohaterach poszczególnych opowiadań. Poniżej znajduje się moja indywidualna ocena każdego opowiadania:
Honor górala: ★★★★☆
Wszyscy jesteśmy Meekhańczykami: ★★★★★
Szkarłat na płaszczu: ★★★★★
Krew naszych ojców: ★★★☆☆
Ponieważ kocham cię nad życie: ★★★★☆
Gdybym miała brata: ★★★★★
Pocałunek skorpiona: ★★★★☆
Zabij moje wspomnienia: ★★★☆☆
Trzem opowiadaniom dałem ocenę 5/5, ale moim zdaniem najlepszym z nich jest "Szkarłat na płaszczu". Fantastyczne opowiadanie, które trzymało mnie w napięciu do samego końca!
Podsumowując, “Opowieści z meekhańskiego pogranicza: Północ-Południe” to znakomita książka fantasy. Lektura obowiązkowa dla każdego miłośnika tego gatunku.
Ocena: ★★★★★
July 11, 2021
Боротьба, честь, гідність та незламний бойовий дух. Ось про що книга «Оповідки з Меекханського прикордоння. Північ-Південь».
Відразу зазначу: я не знайома з іншими польськими авторами фентезі, тож порівнювати із Сапковським чи ще кимось – не буду.
Сюжет побудований на основі оповідей кількох пригод різних героїв. Спочатку бачимо членів Гірської Варти, зокрема шостої роти. Їх очільник – Кеннет – веде свої десятки через гірські схили для охорони кордону Меекхана й виконання поставлених місії. Вони охороняють людей від грабіжників, дикарів та чорної магії. Вони захищають, що б там не було, пам’ятають про свій обов’язок та дані присяги.
В другій частині знайомимося з іссарамським воїном Йатехом. Він неперевершений фехтувальник, тож заможній купець наймає його для служби й охорони. Воїн закохався у доньку купця, однак, це може зруйнувати усю пристрасть, теплоту відносин та його честь. Йатех робить те, що вбиває його зовні та всередині…
Книгу читала півтора місяця. Спочатку 70 сторінок тексту я поглинула як суха земля воду. Далі 200 сторінок читалися важко, бо книга не пішла в завантажений ритм місяця, і я її відкладала 5 разів, аби взяти щось легше. Важко було через битви, які, здавалося, не закінчаться. Сцени доволі детальні та кровожерливі. Тому особливо ніжних читачів попереджаю про це. Але ближче до половини книги ситуація стабілізувалася, і книгу дочитала за два дні. Але ці всі паузи – це мої проблеми – не автора. Радила б брати Вегнера тоді, коли можете морально сприймати важкі сцени й коли мізки не киплять від решти життєвих проблем.
Ще тут багато нових слів та значень зброї, місць, кланів, поселень. Мова незвичайна, як назви міст та імена, тому навіть не намагайтеся їх вимовити й запам’ятати. Тут багато динаміки, дій, подорожей. Книга дуже кінематографічна. Буду продовжувати знайомитися з цією пенталогією й далі.
Відразу зазначу: я не знайома з іншими польськими авторами фентезі, тож порівнювати із Сапковським чи ще кимось – не буду.
Сюжет побудований на основі оповідей кількох пригод різних героїв. Спочатку бачимо членів Гірської Варти, зокрема шостої роти. Їх очільник – Кеннет – веде свої десятки через гірські схили для охорони кордону Меекхана й виконання поставлених місії. Вони охороняють людей від грабіжників, дикарів та чорної магії. Вони захищають, що б там не було, пам’ятають про свій обов’язок та дані присяги.
В другій частині знайомимося з іссарамським воїном Йатехом. Він неперевершений фехтувальник, тож заможній купець наймає його для служби й охорони. Воїн закохався у доньку купця, однак, це може зруйнувати усю пристрасть, теплоту відносин та його честь. Йатех робить те, що вбиває його зовні та всередині…
Книгу читала півтора місяця. Спочатку 70 сторінок тексту я поглинула як суха земля воду. Далі 200 сторінок читалися важко, бо книга не пішла в завантажений ритм місяця, і я її відкладала 5 разів, аби взяти щось легше. Важко було через битви, які, здавалося, не закінчаться. Сцени доволі детальні та кровожерливі. Тому особливо ніжних читачів попереджаю про це. Але ближче до половини книги ситуація стабілізувалася, і книгу дочитала за два дні. Але ці всі паузи – це мої проблеми – не автора. Радила б брати Вегнера тоді, коли можете морально сприймати важкі сцени й коли мізки не киплять від решти життєвих проблем.
Ще тут багато нових слів та значень зброї, місць, кланів, поселень. Мова незвичайна, як назви міст та імена, тому навіть не намагайтеся їх вимовити й запам’ятати. Тут багато динаміки, дій, подорожей. Книга дуже кінематографічна. Буду продовжувати знайомитися з цією пенталогією й далі.
December 22, 2023
Liczyłam na większy zachwyt, ale wciąż to bardzo mocna pozycja , zwłaszcza pod względem wykreowanego świata jak i bitewnych opisów. Zabrakło mi większego przywiązania do bohaterów, którzy oprócz pierwszoplanowych specjalnie się niczym ciekawym nie wyróżniają. Podoba mi się za to przewrotność w tych historiach, są tu też sztampowe motywy, ale przedstawione w interesujący sposób. Ciekawa jestem kolejnego tomu, oby było jeszcze lepiej 🙃
November 19, 2011
Niezłe: chociaż często pojawiają się naciągane wątki a język jest jeszcze dość niewprawny, to i tak zważywszy na konsekwentne milczenie Kresa i Sapkowskiego Robert M. Wegner jest ze wszystkich obecnie czynnych polskich pisarzy fantasy autorem, na którego kolejne teksty czekam z największym zainteresowaniem. W polskiej literaturze gatunkowej istnieje stały deficyt głównonurtowości: w swoim czasie nie dorobiliśmy się odpowiednika złotego okresu fantastyki zachodniej, brakuje polskiego pulpu, krajowej Andre Norton i Roberta Jordana. W s-f "od razu" był Lem a pałeczkę przejął od niego ciągle eksperymentujący, z prędkością nadświetlną oddalający się od klasycznych ujęć Dukaj. Pierwsza znacząca odsłona fantasy u nas była od razu wysmakowaną literaturą, porównywalną do "Silmarillionu" i książek Ursuli Le Guin. Myślę o "Gar'Ingawi" Anny Borkowskiej. Pierwsze mocne wejście także w aspekcie komercyjnym, rynkowym to był parę lat później od razu postmodernizm cyklu wiedźmińskiego. Dopiero od paru ostatnich lat, nie tylko w fantasy ale też na przykład w kryminale, horrorze i nawet w s-f (Kosik) polscy pisarze zaczynają publikować rzeczy nastawione na solidną realizację kanonicznych wymagań danego gatunku.
To co dotąd opublikował Wegner robi nadzieję na udane wzbogacenie polskiej fantasy rzetelnym, pozbawionym ekstrawagancji podejściem do jej podstaw, ale i stwarza twarde oczekiwanie, by Autor napisał wreszcie coś bez jaskrawych wad, pozbawionego wpadek niby łatwych do ominięcia, których jednak zdążył parę zaliczyć. Może sobie nawet ten styl być nadal nie do końca zręczny, nierówny (na przykład obok kilku świetnych porównań jest parę ewidentnie nietrafionych), źródłem obecnego w tekstach humoru może być dalej wypożyczalnia żartów pana Rycha, ale niech chociaż najważniejsze postacie, wątki i decydujące sceny będą dopracowane, pogłębione, lepiej przemyślane, jeśli Autor próbuje chwytać za gardło tylko najprostszymi środkami, to niech ich użycie będzie częściej uzasadnione logiką świata przedstawionego (dlaczego dziesiętnik oddał umysłowo ociężałemu chłopcu płaszcz, skoro to rzecz aż tak ważna dla Górskiej Straży? Przecież od tego gestu nie zależało przeżycie chłopaka, żołnierze nie spotkali go zimą nagiego na szlaku tylko pośrodku miasteczka, cienko ale jednak ubranego ;) Zachowanie dziesiętnika (i przyzwolenie kapitana) jest tym bardziej mało wiarygodne w zestawieniu z wcześniejszą sceną, w której trzech drabów obija chłopaka w zaułku: narrator wyraźnie daje znać, że przecież po odejściu żołnierzy z miejsca zamieszkania chłopaka znów zostanie on wystawiony na dowolne niebezpieczeństwa i kaprysy losu (i okazało się, że jednak jakoś słabo go ta Pani Losu chroniła). Symbol Straży mógł zostać sprofanowany przez niemal kogokolwiek, oddanie go było więc od razu narażeniem całej kompanii na duże ryzyko; a to tylko przykład pierwszy z brzegu, niby błahy, ale rzucający cień na cały główny wątek opowiadania "Szkarłat na płaszczu", niepozwalający wybrzmieć w pełni tragedii, która się w nim rozgrywa).
Jeszcze parę słów o samym świecie. Rzeczywiście nie jest on oryginalną kreacją, ale też kilka schematów, na których oparł się Wegner nie razi, dzięki dwóm (znowu) prostym zabiegom: w początkowych tekstach zbioru, kojarzących się zresztą swoją scenerią i postaciami z górskim motywem w cyklu Szererskim Kresa, realia są pretekstowe, są tylko ledwie narysowanym tłem brutalnych zmagań na lodowym odludziu. Rozgrywki te opisane są dosyć wciągająco, nie ma więc problemu z nieszczególnym settingiem. Dalej okazuje się natomiast, że ten z ogólnej perspektywy wydający się być nieciekawym świat w zbliżeniu jednak odsłania swoje frapujące strony: nie chodzi więc o to, jaki materiał Wegner wykorzystuje, ale jak nim gra. Kolejne teksty powoli odsłaniają układankę, sieć zależności między państwami, klanami i organizacjami bojowymi oraz religijnymi, prowadząc głównych bohaterów prosto w centralne punkty splotu tych zawiłych stosunków. Stoją oni pozornie na uboczu, ale w kluczowych momentach okazują się być tymi, którzy - często nagle i niespodziewanie - okazują się mieć decydujący wpływ na rozwój sytuacji. Takie rozwiązanie zastosowane na przestrzeni paru opowiadań, przy względnej zręczności narracyjnej, może przykuć uwagę czytelnika na tyle, że w kwestii realiów fajerwerki nieskrępowanej wyobraźni nie będą konieczne. Ciekawe, czy Autor odejdzie w nowych tekstach od tej formuły, czy zdoła ją frapująco utrzymać. Jeśli uda mu się zrealizowanie tego drugiego wariantu, to będzie mistrzem balansowania na bardzo cienkiej linie. Z wypowiedzi Wegnera dotyczących zapowiadanej powieści "Niebo ze stali" wynika jednak, że postawi on raczej na wzbogacanie obrazu świata.
Dodam, że już i w opowiadaniach z tomu "Północ-Południe" najczęściej mocno typowe elementy świata są od czasu do czasu jednak ubarwione w miarę świeżo brzmiącą opowieścią lub motywem, minimalne wynoszącym je ponad gatunkową przeciętność. Anegdoty i legendy, w przeciwieństwie do żartów całkiem udanie skonstruowane, są integralnymi, żywo wpływającymi na fabuły składnikami pierwszej części "Opowieści..."; czasem odnosiłem wrażenie, że przeszłość tego świata jest żywsza i oddana bardziej namacalnie, niż jego teraźniejszość; ale ten akcent będzie najwyraźniej konsekwentnie przenoszony w kolejnych tekstach z przeszłości na czas "obecny": legendy odżyją, bogowie powrócą. Powraca pytanie, czy w stylu, który coraz mniej będzie się kojarzył z tym, z czego już fantasy znamy, czy nadal zgodnie z klasycznymi wzorcami. W obu wypadkach utrzymanie czytelniczej uwagi na przynajmniej tym samym poziomie co przy opowiadaniach według mnie będzie wymagało rzemiosła lepszego niż dotąd.
To co dotąd opublikował Wegner robi nadzieję na udane wzbogacenie polskiej fantasy rzetelnym, pozbawionym ekstrawagancji podejściem do jej podstaw, ale i stwarza twarde oczekiwanie, by Autor napisał wreszcie coś bez jaskrawych wad, pozbawionego wpadek niby łatwych do ominięcia, których jednak zdążył parę zaliczyć. Może sobie nawet ten styl być nadal nie do końca zręczny, nierówny (na przykład obok kilku świetnych porównań jest parę ewidentnie nietrafionych), źródłem obecnego w tekstach humoru może być dalej wypożyczalnia żartów pana Rycha, ale niech chociaż najważniejsze postacie, wątki i decydujące sceny będą dopracowane, pogłębione, lepiej przemyślane, jeśli Autor próbuje chwytać za gardło tylko najprostszymi środkami, to niech ich użycie będzie częściej uzasadnione logiką świata przedstawionego (dlaczego dziesiętnik oddał umysłowo ociężałemu chłopcu płaszcz, skoro to rzecz aż tak ważna dla Górskiej Straży? Przecież od tego gestu nie zależało przeżycie chłopaka, żołnierze nie spotkali go zimą nagiego na szlaku tylko pośrodku miasteczka, cienko ale jednak ubranego ;) Zachowanie dziesiętnika (i przyzwolenie kapitana) jest tym bardziej mało wiarygodne w zestawieniu z wcześniejszą sceną, w której trzech drabów obija chłopaka w zaułku: narrator wyraźnie daje znać, że przecież po odejściu żołnierzy z miejsca zamieszkania chłopaka znów zostanie on wystawiony na dowolne niebezpieczeństwa i kaprysy losu (i okazało się, że jednak jakoś słabo go ta Pani Losu chroniła). Symbol Straży mógł zostać sprofanowany przez niemal kogokolwiek, oddanie go było więc od razu narażeniem całej kompanii na duże ryzyko; a to tylko przykład pierwszy z brzegu, niby błahy, ale rzucający cień na cały główny wątek opowiadania "Szkarłat na płaszczu", niepozwalający wybrzmieć w pełni tragedii, która się w nim rozgrywa).
Jeszcze parę słów o samym świecie. Rzeczywiście nie jest on oryginalną kreacją, ale też kilka schematów, na których oparł się Wegner nie razi, dzięki dwóm (znowu) prostym zabiegom: w początkowych tekstach zbioru, kojarzących się zresztą swoją scenerią i postaciami z górskim motywem w cyklu Szererskim Kresa, realia są pretekstowe, są tylko ledwie narysowanym tłem brutalnych zmagań na lodowym odludziu. Rozgrywki te opisane są dosyć wciągająco, nie ma więc problemu z nieszczególnym settingiem. Dalej okazuje się natomiast, że ten z ogólnej perspektywy wydający się być nieciekawym świat w zbliżeniu jednak odsłania swoje frapujące strony: nie chodzi więc o to, jaki materiał Wegner wykorzystuje, ale jak nim gra. Kolejne teksty powoli odsłaniają układankę, sieć zależności między państwami, klanami i organizacjami bojowymi oraz religijnymi, prowadząc głównych bohaterów prosto w centralne punkty splotu tych zawiłych stosunków. Stoją oni pozornie na uboczu, ale w kluczowych momentach okazują się być tymi, którzy - często nagle i niespodziewanie - okazują się mieć decydujący wpływ na rozwój sytuacji. Takie rozwiązanie zastosowane na przestrzeni paru opowiadań, przy względnej zręczności narracyjnej, może przykuć uwagę czytelnika na tyle, że w kwestii realiów fajerwerki nieskrępowanej wyobraźni nie będą konieczne. Ciekawe, czy Autor odejdzie w nowych tekstach od tej formuły, czy zdoła ją frapująco utrzymać. Jeśli uda mu się zrealizowanie tego drugiego wariantu, to będzie mistrzem balansowania na bardzo cienkiej linie. Z wypowiedzi Wegnera dotyczących zapowiadanej powieści "Niebo ze stali" wynika jednak, że postawi on raczej na wzbogacanie obrazu świata.
Dodam, że już i w opowiadaniach z tomu "Północ-Południe" najczęściej mocno typowe elementy świata są od czasu do czasu jednak ubarwione w miarę świeżo brzmiącą opowieścią lub motywem, minimalne wynoszącym je ponad gatunkową przeciętność. Anegdoty i legendy, w przeciwieństwie do żartów całkiem udanie skonstruowane, są integralnymi, żywo wpływającymi na fabuły składnikami pierwszej części "Opowieści..."; czasem odnosiłem wrażenie, że przeszłość tego świata jest żywsza i oddana bardziej namacalnie, niż jego teraźniejszość; ale ten akcent będzie najwyraźniej konsekwentnie przenoszony w kolejnych tekstach z przeszłości na czas "obecny": legendy odżyją, bogowie powrócą. Powraca pytanie, czy w stylu, który coraz mniej będzie się kojarzył z tym, z czego już fantasy znamy, czy nadal zgodnie z klasycznymi wzorcami. W obu wypadkach utrzymanie czytelniczej uwagi na przynajmniej tym samym poziomie co przy opowiadaniach według mnie będzie wymagało rzemiosła lepszego niż dotąd.
February 21, 2025
Це вау!!!
Книга розділена на дві частини. Різні герої, різні регіони де відбуваються події. Але все звязано Імперією…
Читається легко, захопливо, цікаво. Однозначно рекомендую)))
Книга розділена на дві частини. Різні герої, різні регіони де відбуваються події. Але все звязано Імперією…
Читається легко, захопливо, цікаво. Однозначно рекомендую)))
December 22, 2019
This is a start of dark fantasy series. The author was lauded as the next Andrzej Sapkowski, but he is quite different (and I like Sapkowski more). This is similar to the first volume of Witcher series The Last Wish in that it is a loosely linked collection of stories. It is interesting to note that this way was also used by another Polish writer, Stanisław Lem.
There are two parts.
The first is titled ‘North: Axe and Rock’ and tells stories of a newly formed 6th company of 6th regiment of the Mountain Guards. The history of the Mountain Guards predates their current employer, Meekhan empire, which is a mix of Roman, Chinese and Persian empires, the giant country of many nations that stopped its aggressive expansion a few centuries back and now finds it hard to protect its borders. The company is newly formed from recruits and dregs of other regiments and is headed by a young and inexperienced commander Kenneth-lyw-Darawyt. He has to make solid troops out of them. There is a lot of pathos, more than I met in any fantasy I’ve read. To give you a taste, here is how one story goes:
The second is titled: ‘South: Sword and Heat’ and tells a story of a skilled swordsman from distant desert, reminiscent of sturdy fremen from Dune. He covers his face for only his tribe can see it without stealing his soul: if anyone else does, he has to kill them or die before the next sunrise.
There are two parts.
The first is titled ‘North: Axe and Rock’ and tells stories of a newly formed 6th company of 6th regiment of the Mountain Guards. The history of the Mountain Guards predates their current employer, Meekhan empire, which is a mix of Roman, Chinese and Persian empires, the giant country of many nations that stopped its aggressive expansion a few centuries back and now finds it hard to protect its borders. The company is newly formed from recruits and dregs of other regiments and is headed by a young and inexperienced commander Kenneth-lyw-Darawyt. He has to make solid troops out of them. There is a lot of pathos, more than I met in any fantasy I’ve read. To give you a taste, here is how one story goes:
The second is titled: ‘South: Sword and Heat’ and tells a story of a skilled swordsman from distant desert, reminiscent of sturdy fremen from Dune. He covers his face for only his tribe can see it without stealing his soul: if anyone else does, he has to kill them or die before the next sunrise.
February 20, 2017
"Opowieści z meekhańskiego pogranicza. Północ ‒ Południe" czyta się dobrze i szybko. Początkowo czytelnik może mieć problemy z odnalezieniem się w historii, lecz owo wrażenie bardzo szybko ustępuje i porywa go wir wydarzeń. Niemałą rolę ogrywa w tym plastyczny, lecz zarazem prosty język i pełnokrwiste sylwetki protagonistów. Wegner zachował równowagę między scenami batalistycznymi, dialogami a fragmentami opisowymi, dzięki czemu czytelnicy otrzymali solidny kawał świetnego fantasy.
Całość na: http://wiedzma-czyta.blogspot.com/201...
Całość na: http://wiedzma-czyta.blogspot.com/201...
July 15, 2024
Можливо 4,5 ⭐
Перший том цікавої історії.
Написано дуже талановито.
Я розумію це тільки зав'язка історії.
Мені мало критики імперії як явища, надто вже завойовані прикордоння визнали свою впокореність.
Трохи дратує оцей мейнстрімний горянсько-східний (з натяком на іслам) колорит.
Але однозначно захоплює, тож читатиму далі.
Перший том цікавої історії.
Написано дуже талановито.
Я розумію це тільки зав'язка історії.
Мені мало критики імперії як явища, надто вже завойовані прикордоння визнали свою впокореність.
Трохи дратує оцей мейнстрімний горянсько-східний (з натяком на іслам) колорит.
Але однозначно захоплює, тож читатиму далі.
December 29, 2023
Неперевершено. Якісно. Хто любить Аберкромбі та Сандерсона, запрошую оцінити) вам сподобається
November 11, 2023
Блін, ну як я могла оминути цю книгу! Тут просто все є: свій світ, релігії, легенди, країни, системи магії... реально круті та класні персонажі (деякі, до речі, неоднозначні, скоріш навіть негативні)... були моменти, від яких ти в шоці, від яких ти хочеш ревіти.. але іноді моменти смішні та милі, особливо якщо це стосується Гірської Варти.
Я гадала, що тут тільки оповістки, але ні: деякі переходять у основну сюжетку! Тому я вже хочу прочитати наступну частину.
Я гадала, що тут тільки оповістки, але ні: деякі переходять у основну сюжетку! Тому я вже хочу прочитати наступну частину.
October 21, 2025
Północ o wiele lepsza od Południa, ale i tak mnie jakoś nie porwała :(
April 22, 2018
საკმაოდ გამოირჩევა ფენტეზის სხვა ნაწარმოებებისგან, რომლებიც წამიკითხავს.
მოცემული ნაწარმოები რითაც გამოირჩევა ეს არის უნიკალური ატმოსფერო. ავტორი პირველივე წინადადებიდან ახერხებს იდეალურად გადმოსცეს გარემო. თვითონ წიგნი ორი ნაწილისგან შედგება: ჩრდილოეთი და სამხრეთი.
გარემოს შესაბამისად ჩრდილოეთის ნაწილი უფრო "მძიმედ" იკითხება და სჯობს სამხრეთისას.
ასევე საინტერესოა დაპყრობილი ხალხის ურთიერთობა მეეკხანის იმპერიისადმი. ამ დეტალებით ვეგნერი ფენტეზის ჟანრს სცდება.
ნაწარმოებთან მარტო ორი პრეტენზია მაქვს:
1. ჩრდილოეთის ნაწილი უფრო მოთხრობების კრებულის ასოციაციას იწვევს. ამიტომ თავიდან მიჭირდა სანამ ნაწარმოები ჩამითრევდა.
2. რთული სახელები.
პ.ს ბოლო მოთხრობამ რატომღაც ბერსერკი გამახსენა.
მოცემული ნაწარმოები რითაც გამოირჩევა ეს არის უნიკალური ატმოსფერო. ავტორი პირველივე წინადადებიდან ახერხებს იდეალურად გადმოსცეს გარემო. თვითონ წიგნი ორი ნაწილისგან შედგება: ჩრდილოეთი და სამხრეთი.
გარემოს შესაბამისად ჩრდილოეთის ნაწილი უფრო "მძიმედ" იკითხება და სჯობს სამხრეთისას.
ასევე საინტერესოა დაპყრობილი ხალხის ურთიერთობა მეეკხანის იმპერიისადმი. ამ დეტალებით ვეგნერი ფენტეზის ჟანრს სცდება.
ნაწარმოებთან მარტო ორი პრეტენზია მაქვს:
1. ჩრდილოეთის ნაწილი უფრო მოთხრობების კრებულის ასოციაციას იწვევს. ამიტომ თავიდან მიჭირდა სანამ ნაწარმოები ჩამითრევდა.
2. რთული სახელები.
პ.ს ბოლო მოთხრობამ რატომღაც ბერსერკი გამახსენა.
March 1, 2017
Классическое эпик фэнтэзи, местами даже слишком эпик, чувствуешь себя заглянувшим случайно в события, тысячелетнюю историю которых понимаешь очень смутно.
Война богов, боги, вселяющиеся в тела людей, таинственное племя воинов, горная стража, стерегущая границы. Очень даже интересно, буду читать вторую часть, задел тут такой, что частей на 10 хватит.
Поклонникам Роберта Джордана (я! я!) мастрид.
Война богов, боги, вселяющиеся в тела людей, таинственное племя воинов, горная стража, стерегущая границы. Очень даже интересно, буду читать вторую часть, задел тут такой, что частей на 10 хватит.
Поклонникам Роберта Джордана (я! я!) мастрид.
March 6, 2020
Не можна читати польське фентезі й не порівнювати його з відьмацьким циклом Сапковського, тим паче, коли то твій улюблений фентезійний цикл. Спільного у Веґнера з Сапковським не так вже й багато: схожий формат повістей, глибоко пропрацьований світ і надзвичайна увага до характерів персонажів. У світі Роберта М. Веґнера знайшлося місце і для давньої магії, і для витівок богів, і для представників інших рас, але на першому плані все ж люди.
Перша книга складається з двох частин “Північ” та “Південь”.
Починається перший том саме з “Півночі”, в якій йдеться про пригоди Гірської Варти, що охороняє суворе Меекханське прикордоння. Щоб вижити на Півночі, потрібно мати звірине чуття й витривалість, володіти неабиякою рішучістю та кмітливістю. Солдати Гірської Варти нерідко виглядають страшніше, за банду головорізів, але знають кожну гірську стежинку й прикмету, чудово володіють зброєю, та здатні витримувати довгі та напружені переходи, наводячи страх на супротивників стрімкими та неочікуваними атаками.
“Південь” — частина трагічна та драматична. Історія про помилки й складність вибору, сповнена жорстокості і страждань, насичена неприродною, жасною та кривавою магією. В основі сюжету йдеться про молодого, талановитого воїна з гірського племені на ймення Йатех. Жителі його племені жорстко слідують тисячолітнім правилам, закривають обличчя запоною і смерть чекає на того, хто побачить обличчя воїна-іссара.
Мої фаворити
Друга оповідка з Північної частини “Усі ми — меекханці” — це наповнена по вінця “ванна” з епічності, саспенсу та масштабних боїв. Пишучи про імперську елітну важку піхоту, автор, очевидно, надихався римськими легіонами. Її сила в дисципліні та еталонній військовій виучці, вони не титани і не герої, а просто солдати, яким нікуди відступати.
Знову ж друга оповідка, але вже з Південної частини “Якби я мала брата”. Оповідь ведеться від імені Деани, сестри Йатеха. Автор надзвичайно реалістично описує традиції, релігійні та соціальні устрої народу іссарам. Веґнер не соромиться і яскравими фарбами змальовує весь спектр злигоднів, що випадають на долю напівкровок, та що значить бути чужим серед своїх.
І звичайно ж ягідка на торті — “Кожен отримає свою козу” — це окрема повість, яка увійшла в збірку, але має самостійний та завершений сюжет. Тут немає епічності, трагізму та масштабних боїв, все це успішно замінює гумор та іронія присмачені магією. Добра історія, що ковтається на одному подиху та залишає приємний післясмак.
“Оповістки з Меекханського прикордоння. Північ - Південь” — звичайно не безгрішні, це і неоднорідність розповідей, які часто сюжетно провисають, змушуючи позіхати, або грузнуть в пустих діалогах. Є у мене претензії і до надмірної любові автора щодо своїх героїв, які проходять через купу пригод і битв без жодної подряпини чи вагомої втрати.
Але все ж це тільки-но перша книга, а їх, на хвилиночку, вже п’ять, і автор не обіцяє кінця, тож я в передчутті.
Перша книга складається з двох частин “Північ” та “Південь”.
Починається перший том саме з “Півночі”, в якій йдеться про пригоди Гірської Варти, що охороняє суворе Меекханське прикордоння. Щоб вижити на Півночі, потрібно мати звірине чуття й витривалість, володіти неабиякою рішучістю та кмітливістю. Солдати Гірської Варти нерідко виглядають страшніше, за банду головорізів, але знають кожну гірську стежинку й прикмету, чудово володіють зброєю, та здатні витримувати довгі та напружені переходи, наводячи страх на супротивників стрімкими та неочікуваними атаками.
“Південь” — частина трагічна та драматична. Історія про помилки й складність вибору, сповнена жорстокості і страждань, насичена неприродною, жасною та кривавою магією. В основі сюжету йдеться про молодого, талановитого воїна з гірського племені на ймення Йатех. Жителі його племені жорстко слідують тисячолітнім правилам, закривають обличчя запоною і смерть чекає на того, хто побачить обличчя воїна-іссара.
Мої фаворити
Друга оповідка з Північної частини “Усі ми — меекханці” — це наповнена по вінця “ванна” з епічності, саспенсу та масштабних боїв. Пишучи про імперську елітну важку піхоту, автор, очевидно, надихався римськими легіонами. Її сила в дисципліні та еталонній військовій виучці, вони не титани і не герої, а просто солдати, яким нікуди відступати.
Знову ж друга оповідка, але вже з Південної частини “Якби я мала брата”. Оповідь ведеться від імені Деани, сестри Йатеха. Автор надзвичайно реалістично описує традиції, релігійні та соціальні устрої народу іссарам. Веґнер не соромиться і яскравими фарбами змальовує весь спектр злигоднів, що випадають на долю напівкровок, та що значить бути чужим серед своїх.
І звичайно ж ягідка на торті — “Кожен отримає свою козу” — це окрема повість, яка увійшла в збірку, але має самостійний та завершений сюжет. Тут немає епічності, трагізму та масштабних боїв, все це успішно замінює гумор та іронія присмачені магією. Добра історія, що ковтається на одному подиху та залишає приємний післясмак.
“Оповістки з Меекханського прикордоння. Північ - Південь” — звичайно не безгрішні, це і неоднорідність розповідей, які часто сюжетно провисають, змушуючи позіхати, або грузнуть в пустих діалогах. Є у мене претензії і до надмірної любові автора щодо своїх героїв, які проходять через купу пригод і битв без жодної подряпини чи вагомої втрати.
Але все ж це тільки-но перша книга, а їх, на хвилиночку, вже п’ять, і автор не обіцяє кінця, тож я в передчутті.
July 26, 2019
Непогане фентезі, якщо треба чимось зайняти час. Структурно це збірка оповідань, але не зовсім. Якщо в першій частині "Північ", де йдеться про Гірську Варту, оповідання напряму не зв'язані, то в другій - "Південь" - це вже розділи одної повісті.
Герої обох частин не перетинаються: на Півночі ми стежимо за долею лейтенанта Варти, на Півдні - за долею "бедуїна" з гірсько-пустельного племені. Відповідно, перша частина - збірка фентезійно-детективних оповідань, а друга - історія "бедуїна" і його митарств. Мегі перша частина йшла жваво, а от друга...
Втім, цій збірці притаманна низка недоліків, які псують загальне враження від тексту.
1. Відсутні прописані другорядні персонажі. Деколи їх нема взагалі, деколи від них є лише ім'я. Від цього світ стає доволі пласким: через кілька оповідань харизми головного героя перестає вистачати, щоб в уяві читача/ки наповнювати Меекхан життям.
2. Сюжети. У частині просто стирчить моралізаторство. Нариклад, нема гірших чудовиськ, ніж люди. Ок, в Сапека це також було, але хоч замасковано між декорацій, сюжету та жартів, а тут просто як баобаб серед савани... Деколи в сюжеті просто діри чи нелогічні повороти. Наприклад, полк, що втікає від ворогів, раптом вирішує битися до останнього, або загін Варти покидає посла Імперії, бо треба помститися ворогу.
3. Боги. Найкращий спосіб зіпсути фентезі - ввести в нього богів. Як казав Толкін, магію у вигаданому світі треба обмежувати, а як це зробити з богами? Та й як з ними спілкуватися? Якщо боги вже діють в світі напряму, то навіщо тоді жерці? І чи треба дотримуватися ритуалів і в повсякденній комунікації з втіленими богами? Загалом, боги настільки могутні персонажі, що їх ввести їх як безпосередніх дійових осіб без шкоди для цілісності світу просто неможливо.
Ще можна було покритикувати промальовку світу, але це буде частково перегукуватися з відсутністю другорядних персонажів.
П.С. загалом, при всіх недоліках Сапковського, в нього просто натовпи другорядних персонажів, які мають характери, що запам'ятовуються. Ярпен Зіґрін, Золтан Хівай, Персіваль Шуттенбах, Джіанкарді, Фулько Артевельде, Ярре, Рієнс - це ті, хто пригадуються першими. А їх там море, які зовсім епізодичні - Менно Коегоорн, Стефан Скеллен, Кодрігер і Фенн, Весемир, Койон, Ламберт, Ескель, Шані, Іоля, Лідія ван Бредеворт, Тіссая да Вріє, Фаоільтіарна, Ширру і так далі... Тобто в Сапковського цілий полк персонажів, а тут... (І в Гжендовича та ж біда, до речі).
П.П.С. Кумедно, що Веґнера, як і Ґжендовіча, порівнюють із Сапковським, а точніше - називають новим Сапковським. Все ж, до Сапковського недотягує...
Герої обох частин не перетинаються: на Півночі ми стежимо за долею лейтенанта Варти, на Півдні - за долею "бедуїна" з гірсько-пустельного племені. Відповідно, перша частина - збірка фентезійно-детективних оповідань, а друга - історія "бедуїна" і його митарств. Мегі перша частина йшла жваво, а от друга...
Втім, цій збірці притаманна низка недоліків, які псують загальне враження від тексту.
1. Відсутні прописані другорядні персонажі. Деколи їх нема взагалі, деколи від них є лише ім'я. Від цього світ стає доволі пласким: через кілька оповідань харизми головного героя перестає вистачати, щоб в уяві читача/ки наповнювати Меекхан життям.
2. Сюжети. У частині просто стирчить моралізаторство. Нариклад, нема гірших чудовиськ, ніж люди. Ок, в Сапека це також було, але хоч замасковано між декорацій, сюжету та жартів, а тут просто як баобаб серед савани... Деколи в сюжеті просто діри чи нелогічні повороти. Наприклад, полк, що втікає від ворогів, раптом вирішує битися до останнього, або загін Варти покидає посла Імперії, бо треба помститися ворогу.
3. Боги. Найкращий спосіб зіпсути фентезі - ввести в нього богів. Як казав Толкін, магію у вигаданому світі треба обмежувати, а як це зробити з богами? Та й як з ними спілкуватися? Якщо боги вже діють в світі напряму, то навіщо тоді жерці? І чи треба дотримуватися ритуалів і в повсякденній комунікації з втіленими богами? Загалом, боги настільки могутні персонажі, що їх ввести їх як безпосередніх дійових осіб без шкоди для цілісності світу просто неможливо.
Ще можна було покритикувати промальовку світу, але це буде частково перегукуватися з відсутністю другорядних персонажів.
П.С. загалом, при всіх недоліках Сапковського, в нього просто натовпи другорядних персонажів, які мають характери, що запам'ятовуються. Ярпен Зіґрін, Золтан Хівай, Персіваль Шуттенбах, Джіанкарді, Фулько Артевельде, Ярре, Рієнс - це ті, хто пригадуються першими. А їх там море, які зовсім епізодичні - Менно Коегоорн, Стефан Скеллен, Кодрігер і Фенн, Весемир, Койон, Ламберт, Ескель, Шані, Іоля, Лідія ван Бредеворт, Тіссая да Вріє, Фаоільтіарна, Ширру і так далі... Тобто в Сапковського цілий полк персонажів, а тут... (І в Гжендовича та ж біда, до речі).
П.П.С. Кумедно, що Веґнера, як і Ґжендовіча, порівнюють із Сапковським, а точніше - називають новим Сапковським. Все ж, до Сапковського недотягує...
March 29, 2023
"-...Тож нехай між нами просто буде спокій. Нехай наші духи завжди пам’ятають, що один день миру вартий ста років війни."
На що я очікувала, коли розпочинала цей цикл? Суворі воїни, криваві битви, жорстокі звичаї, заплутана магічна традиція - це все тут, як у класичному dark fantasy.
Чого я абсолютно не чекала, так те того, що проживатиму разом з героями такий широкий спектр емоцій. Що оповістка про багрянець на плащі зможе розбити моє серце на шматочки. Що оповістка про кохання понад життя принесе розчарування в людській натурі, але й допоможе краще її зрозуміти. А оповістка про кров наших батьків пробудить злість до невтолимої жаги наживи.
Книга складається з дев'яти оповідок, які пов'язані між собою і нагадують головоломку - поміж рядків заховані натяки, які допоможуть зрозуміти загальний хід історії та її хронологію. Таким чином, досягається ефект максимального занурення в сюжет, наче ти сама є частиною шпигунської мережі Меекханської імперії і намагаєшся скласти докупи складний пазл інтриг та змов.
Наступні частини серії вже на черзі, а хто ще сумнівався читати чи ні - в мене відповідь однозначна. Якщо любите зріле, не банальне та закручене фентезі - Меекхан чекає на вас.
Окреме дякую пану Володимиру Арєнєву за свій підписаний примірник, як завжди прекрасну передмову та за просування в українському літературному просторі якісних фентезійних циклів.
На що я очікувала, коли розпочинала цей цикл? Суворі воїни, криваві битви, жорстокі звичаї, заплутана магічна традиція - це все тут, як у класичному dark fantasy.
Чого я абсолютно не чекала, так те того, що проживатиму разом з героями такий широкий спектр емоцій. Що оповістка про багрянець на плащі зможе розбити моє серце на шматочки. Що оповістка про кохання понад життя принесе розчарування в людській натурі, але й допоможе краще її зрозуміти. А оповістка про кров наших батьків пробудить злість до невтолимої жаги наживи.
Книга складається з дев'яти оповідок, які пов'язані між собою і нагадують головоломку - поміж рядків заховані натяки, які допоможуть зрозуміти загальний хід історії та її хронологію. Таким чином, досягається ефект максимального занурення в сюжет, наче ти сама є частиною шпигунської мережі Меекханської імперії і намагаєшся скласти докупи складний пазл інтриг та змов.
Наступні частини серії вже на черзі, а хто ще сумнівався читати чи ні - в мене відповідь однозначна. Якщо любите зріле, не банальне та закручене фентезі - Меекхан чекає на вас.
Окреме дякую пану Володимиру Арєнєву за свій підписаний примірник, як завжди прекрасну передмову та за просування в українському літературному просторі якісних фентезійних циклів.
December 9, 2024
After 6 years
იმაზე ბევრად უფრო მაგარი ყოფილა ვიდრე მახსოვდა. სასწაულია, მართლა 10/10
ბოლო წლებში ფენტეზის ჟანრში თუ რამე წამიკითხავს, ეს წიგნი მინიმუმ ტოპ 10-ში შედის უპრობლემოდ (თან ეგ ობიექტურად რო ვიმსჯელო) და სუბიექტურად კიდე ტოპ 3-ში ზის
რა აბერკრომბი, რის ლინჩი, რის ჰალიკი, ვაფშე სადა ბანაობთ, რაღაც მომენტებში როტფუსს სახეს ახევს ისეთი მაგარია
ძალიან ატმოსფერული, ძალიან საინტერესო სიუჟეტით და უმაგრესი პერსონაჟებით არის გაძეძგილი.
ზემოთნახსენებ როტფუსს რაც შეეხება, ადემების მსგავსი საზოგადოება გვხვდება აქაც, ისარამები ქვიათ, ჰოდა ისარამები vs ადემები - 100:0
მოკლედ უმაღლეს რეკომენდაციას ვუწევ - 100/100 წიგნია. პირველივე გვერდიდან ცხოვრებას იწყებ წიგნში და ცხვირს ვერ ყოფ გარეთ, რამდენიმე ნოველაა საერთოდ გარეკო შეიძლება, ელჩობა ჩრდილოეთის იარლთან, ჩრდილოეთში ბრძოლა, მორიელის ნაკბენი, მოკლედ სრული სიგიჟეა რა
იმაზე ბევრად უფრო მაგარი ყოფილა ვიდრე მახსოვდა. სასწაულია, მართლა 10/10
ბოლო წლებში ფენტეზის ჟანრში თუ რამე წამიკითხავს, ეს წიგნი მინიმუმ ტოპ 10-ში შედის უპრობლემოდ (თან ეგ ობიექტურად რო ვიმსჯელო) და სუბიექტურად კიდე ტოპ 3-ში ზის
რა აბერკრომბი, რის ლინჩი, რის ჰალიკი, ვაფშე სადა ბანაობთ, რაღაც მომენტებში როტფუსს სახეს ახევს ისეთი მაგარია
ძალიან ატმოსფერული, ძალიან საინტერესო სიუჟეტით და უმაგრესი პერსონაჟებით არის გაძეძგილი.
ზემოთნახსენებ როტფუსს რაც შეეხება, ადემების მსგავსი საზოგადოება გვხვდება აქაც, ისარამები ქვიათ, ჰოდა ისარამები vs ადემები - 100:0
მოკლედ უმაღლეს რეკომენდაციას ვუწევ - 100/100 წიგნია. პირველივე გვერდიდან ცხოვრებას იწყებ წიგნში და ცხვირს ვერ ყოფ გარეთ, რამდენიმე ნოველაა საერთოდ გარეკო შეიძლება, ელჩობა ჩრდილოეთის იარლთან, ჩრდილოეთში ბრძოლა, მორიელის ნაკბენი, მოკლედ სრული სიგიჟეა რა
Displaying 1 - 30 of 251 reviews