Отак загинув Гуска

by Mykola Kulish, Микола Куліш, Тетяна Бойко (Narrator)

«Отак загинув Гуска» — п’єса Миколи Куліша, історія написання якої сягає ще 1913 року.
Ще навчаючись у гімназії, Микола Куліш пише першу п’єсу комедію «На рыбной ловле» російською мовою. 1925 року він переробив її на веселий фарс з життя міщанства «Отак загинув Гуска». Відразу ж 3 провідні українські театри оголосили, що поставлять п’єсу 1926 року («Березіль», імені Тараса Шевченка, Одеська держдрама). Зацікавилися комедією також і російські театри. Проте за життя автора її так і не вдалося поставити. Готуючи до друку зібрання своїх творів 1932—1934 років, драматург зробив нову редакцію п’єси. Ця версія також не виходила друком, лише 1928 року журнал «ВАПЛІТЕ» давав анонс на її публікацію. Проте 1933 журнал «Червоний Перець» (№ 9-10) надрукував невелику сценку з цієї комедії.
Довгі роки оригінал комедії вважався втраченим. Але 1958 року Петро Кравчук з Канади розшукав примірник п’єси у Детройті, у Ю. Габоди, якому передала вдова драматурга Антоніна Куліш. Цей текст і було опубліковано у Києві 1960 року («П’єси» — Держлітвидав), а потім — 1968 року (Київ — «Молодь»), 1969 та 1983 року (Київ — «Дніпро»).

Genres: Ukrainian Literature, Audiobook, Classics

Audiobook

Published January 1, 1925

About the author

Микола Куліш - the most famous Ukrainian playwright of the twentieth century. After his mother’s early death, Kulish spent most of his childhood in orphanages and charity homes. He finished his early education thanks to the financial support of distant acquaintances. He began writing satirical poems and plays as a gymnasium student in Oleshky. After graduating from the gymnasium in Poti (now in Georgia) in 1914, he studied history and philology at Odesa University. Kulish’s university education was interrupted by the outbreak of the First World War. He was conscripted into the Russian Army, took part in military campaigns as an infantry officer in Galicia, Volhynia, and Belarus, and thus came into contact with the Ukrainian national movement. In 1917 Kulish was wounded at the front and discharged. Later that year he served as head of the town council in Oleshky. He participated in the Ukrainian Struggle for Independence (1917–20), organizing a guerrilla regiment to fight the Russian Volunteer Army in Southern Ukraine and distinguishing himself as its commanding officer.

Kulish wrote fourteen plays. Six of them were published during his lifetime. He became famous after the stage success in 1924 of his first play, 97, which is generally considered the beginning of Soviet Ukrainian drama and the first major play written in the USSR as a whole. It was, however, not staged as Kulish had written it, but was censored by first production’s director, Hnat Yura, who changed Kulish’s tragic finale to an ideologically correct, optimistic one. Kulish’s subsequent plays shared similar fates and were heavily censored or banned outright by the Soviet authorities. As a dramatist, Kulish initially devoted his efforts to portraying the postrevolutionary struggle among the peasantry of Southern Ukraine. Besides 97, the plays on that subject included Komuna v stepakh (A Commune in the Steppes, 1925) and, several years later, the final work in his ‘village trilogy’—Proshchai, selo (Farewell, Village, 1933). The Soviet censors forced him not only to revise the latter, but even to rename it Povorot Marka (Marko's Return, 1934), deeming the original title an allusion to the destruction of the traditional Ukrainian village by Soviet collectivization and the Famine-Genocide of 1932–3.

During the second phase of his dramaturgy, Kulish turned to writing comedy and satire. In Otak zahynuv Huska (That’s How Huska Perished, 1925) and Khulii Khuryna (1926), which harked back to Nikolai Gogol’s themes and motifs, he ridiculed the attitudes and prejudices of both prerevolutionary Russian imperial society and of the new Soviet bureaucracy. The culmination of his of demythologization of the Bolshevik revolution was his melodrama Zona (Ergot, 1926), which Kulish later reworked and renamed Zakut (Dead End, 1929). He also wrote a ‘linguistic comedy,’ Myna Mazailo (1929), where, in a manner akin to Molière, he satirized the political and social impact of the Soviet policy of Ukrainization.

During his most productive and creative period as a playwright and close collaborator of Les Kurbas and the Berezil theater, Kulish abandoned the style and tools of traditional, realist dramaturgy. Instead, he experimented with expressionist and avant-garde writing, often combining it with elements of the Ukrainian puppet theater (vertep) and school dramas popular of the seventeenth and eighteenth centuries. His most important trilogy of that period—Narodnii Malakhii (The People's Malakhii, 1927), Patetychna sonata (Sonata pathétique, 1930), and Vichnyi bunt (Eternal Rebellion, 1932)—addresses the stark contradictions between Ukrainian national aspirations and Soviet reality and deals with the inherent conflict between an individual’s aspirations and a society’s principles.

http://www.encyclopediaofukraine.com/...

Reviews

[Ярослава]

Позиціонується, та й починається як комедія про міщанську, так би мовити, родину в перші роки після революції - потішне, але ще безпечне нерозуміння нових реалій, абсурдна родинна комедія про сімох доньок, які залицяються до одного студента, повторюючи ті самі фрази, тощо. Але оскільки дія розгортається в ранні 1920-ті, все мчить до кульмінації, коли батько родини, виснажений страхом, вбачає у випадкових рибалках чекістів і намагається їм здатися:

Гуска (підвівши руки). Амінь. Беріть мене!
Д і д о к. А ми рибки вам принесли.
Г у с к а. Не треба!.. Я й так уже знаю, хто ви такі. Беріть мене!

І від цього - тим паче в комплекті з атрибутикою значно легших жанрів - просто мороз по шкірі. Я не певна, чи це і в той момент було комічно, але вже скоро таке почне розгортатися цілковито серйозно.

[Jane Rukas]

За що люблю Куліша - так це за його здатність у комедії розповісти про трагедію. Це вже відкрито антирадянський тівр, але, з іншого боку, головний герой ностальгує за російською імперією, поки навколо вирує будування совка. А ще він так панічно бачить довкола працівників чека, але так і не помітив справжнього агента коло себе.

Ця п'єса писалась для того, щоб поставити її на сцені, і у 60-ті планувалась вистава (Алла Горська мала робити костюми, ці ескізи зараз можна побачити на виставці в Українському домі), але, звісно, виставу не дозволили.

Мрію, щоб твори Куліша видали гарно, бо його треба читати і перечитувати.

[Tetyana Veselkova]

Комедія, що насправді зовсім не комедія.
Враховуючи передумови, рік, обставини і авдиторію для якої був написаний твір то я ставлю тверду 4🌟.
Якщо накладати на теперішній час то комедія наповнена сексизмом і мізогінією, тому не варто накладати 😁
Начитка Абук - максимальний захват, особливо голос Гуски

P.S. Твір обрали на клуб після вистави Алли Горської, яка малювала костюми для всіх героїв. Проте за життя Куліша пʼєсу так і не дозволили поставити.
«Привабити жониха на висохлу цитрину, коли його манить персик? Подумай ти, тикво!»

[Ангеліна]

Куліш як завжди в комедію запакує ого-го яку трагедію.
Може, настрашніше тут — це те, як Гуска, українець, що плаче за падінням Російської імперії, просить собі старорежимні чоботи і побивається за свинею Маргариткою, а потім лунають слова, що все одно, під якою владою, тільки б тихо, без цих ваших революцій.
Як то кажуть, багато про кого. І це в Куліші завжди лякає і пробирає мало не до морозу по шкірі.

[Nataliia Firsova]

Слухала з АБУК.

Дуже багато думала про українську меншовартість (міщанин із виразно українським прізвищем Гуска ніяк не може пережити крах імперії і леліє свою любов до царя); про жахи революції (їх у цій комедії, чи то пак - трагікомедії, немає, але моторошні відчуття по хребту раз у раз пробігають); про зону комфорту і небажання з неї виходити, хоча це насправді не зона комфорту, а гниль.

У Куліша, як завжди, божественні імена всіх персонажів. Секлета Семенівна Гуска, Саватій Савлович Гуска (с-с-с-сичать як гуси, крутяк), але моє улюблене ім'я - Кирпатенко П'єр!

Хочу тепер побачити в театрі.

[Yulia Çimen]

Це було феєрично, цікаво, захопливо, і… мало! Тож продовжу знайомство з автором, поклавши цю пʼєсу до ще не стосику прочитаного, в якому наразі ще тільки «Патетична Соната» і «Хулій Хурина».

[Nazarii Zanoz]

Попри фірмовий стиль Куліша і його беззаперечну майстерність, слухаючи цю п'єсу, виникає якесь дуже незручне відчуття, бо всі ці герої ніби наші, але не знаєш, кому симпатизувати. І автору теж не хочеться, бо він якось теж наче тягне не в той бік. І от зараз подумав, що цей Гуска трохи нагадує українців-прихожан рпц, котрі від русні потерпають, але царя-батюшки образ приховали і хочуть співать російських романсів

[Ангеліна Іванченко]

Чи смішно це? Смішно. Чи втомив цей сміх крізь сльози? Однозначно. У театр на таку виставу я не пішла б, але послухати в чудовому начитуванні Тетяни та Сергія Бойків було варте кожної хвилини

[Абрахам Хосебр]

У Гуски було сім доньок : Устонька, Настонька, Пистонька, Христонька, Хростонька, Онисонька, Охтисонька.


І снилися йому сни:

"Перший сон: немов його превосходительство генерал-майор Телей-Теліпатов, наш покійний повітовий маршалок, кругом церкви плащеницю сам-один носив і псалом “Векую м’я отринул еси” замість належного йому баса дискантом співав. Приходить свиня наша Маргарита, ніби захворіла, сердешна, аж вуха посиніли, приходить до нас у спальню, це, між іншим, другий сон, і кашляє. Третій, як півні заспівали, приснився: немов у мене ще одна голова виросла, га?.."

Сумна комедія про прихід більшовиків у сім'ю українського пана.

А в кінці раптово Устонька молиться до Тетраморфів!
"Святий Анико-воїне і з ним три звірі божії, молю, благаю вас…"

[Anna-Liliya Kokora]

Такий дурдом, шо аж весело.

[Mykola]

Моторошно від усвідомлення, як люди щодня жили в очікуванні, що до них зараз можуть прийти з НКВС, арештувати, заслати в табори або й розстріляти.

З іншого боку надто вже зневажливо примітивними описані головні герої. Цей твір є яскравим відображенням тупого і агресивного більшовизму, який панував у ті часи. Сумно.

[Tina]

Одна з ранніх пʼєс Куліша, в якій, втім, він вже намічає чимало своїх наскрізних тем: зміну імен чи прізвищ, дзеркало як метафору роздвоєної ідентичності, християнський культ, протиставлення місяця (ідеалу) і сонця (усталеного традиційного укладу), досвітню годину, і навіть власне гусей :)

А ще мене в Куліша завжди шокує, наскільки ми не змінились:

Гуска: Памʼятаєте, Пʼєрику, яка ковбаса була! Малоросійська!

Кирпатенко: Українська, Саватію Савловичу!..

Гуска: Тільки-с малоросійська! Бо за їхньої України такої ковбаси вже нема і не буде-с!

[Anastasia Parna]

Комедія - лише прикриття, захована дуже важлива історія...

[Анастасія]

Це шедевр! Фінал пордував 🐸
Хочется тепер глянути в театрі

[Kateryna Kravets]

П’єсу важливо досліджувати зважаючи на різні аспекти:
- Біографію Куліша
- Історію України
- Комедію в літературі
- Драматургію в театрі

Тому розширивши весь перерахований контекст може бути цікаво.
А з начиткою по ролях в Абуці 3 години минули непомітно.

Мина Мазайло сподобалась більше