Міо, мій Міо. Расмус-волоцюга. Брати Лев'яче Серце

by Astrid Lindgren, Ольга Сенюк (Translator), Ilon Wikland (Illustrator)

До книжки увійшли відомі повісті видатної шведської письменниці, двічі удостоєної премії ім. Г. К. Андерсена; в них засуджується жорстокість і несправедливість, стверджується віра в перемогу добра над злом.

Серія «Лауреати Міжнародної премії ім. Г. К. Андерсена»

ЗМІСТ
- Міо, мій Міо
- Расмус-волоцюга
- Брати Лев'яче Серце

432 pages, Hardcover

Published January 1, 1990

About the author

Astrid Anna Emilia Lindgren, née Ericsson, (1907 - 2002) was a Swedish children's book author and screenwriter, whose many titles were translated into 85 languages and published in more than 100 countries. She has sold roughly 165 million copies worldwide. Today, she is most remembered for writing the Pippi Longstocking books, as well as the Karlsson-on-the-Roof book series.

Awards:
Hans Christian Andersen Award for Writing (1958)

Reviews

[Marta Tatusko · Rating 5 out of 5]

Я навіть не думала, що прочитати казку така чудова ідея. Треба дозволяти казкам бути в нашому житті частіше.

«Але є речі, які треба робити, бо будеш не людина, а грудка гною»

[Kate Squirrel · Rating 5 out of 5]

Скандинави такі скандинави. Чи то на них так впливає кількість похмурих днів на рік, чи то вони гостріше відчувають вартість тепла, як сонячного, так і внутрішнього, а все їхні твори частіше за інші пронизані якоюсь тугою, незримою, невідчутною, але від того не менш реальною. От і Астрід Ліндгрен — писала собі, писала про кумедного Карлсона і веселу Пеппі, а потім — бум! — сум і страх. І ніби казочки казочками, але є у них щось таке…

Міо, мій Міо. Я не читала цю казку в дитинстві. Я навіть не дивилася тоді фільм. Якось так сталося, що все це мене оминуло. Хтозна, може, познайомся я з Міо раніше, мені б здалося все значно радіснішим і щасливішим. А так я тільки постійно відчувала якусь неясну тривогу, що щось не так, ніби все несправжнє, вигадане, а дійсність — дуже далека від вигаданого ідеалу.
Отож, Міо живе з прийомними батьками, які не надто його й люблять, у нього є один-єдиний друг Бенке, і Міо часто мріє, щоб батько Бенке був його батьком. Адже у них все так радісно і гарно! І ось, в один похмурий (а хіба в Стокгольмі буває інакше?) осінній вечір Міо йде до магазину, а опиняється… в Країні Далекій. Де на нього чекає тато-король, друг Юм-Юм, золотогривий кінь Міраміс і багато радості. Але тато-король чомусь на перший погляд дуже скидається на тата Бенке, Юм-Юм — на самого Бенке, а Міраміс — на коня пивовара, якого вони часто годували цукром по дорозі в школу… І хай навіть і всі пригоди успішно пройдено, а ворога — переможено, від того ніяк не покидало мене почуття, що Міо досі сидить на лавці в холодному стокгольмському парку і просто вигадує собі краще життя. Гра така. Щоб хоч якось краще і легше.
Ця повість накрила мене своєю моторошністю і якось невидимою безвихіддю і довго ще не відпускала. А постійні рефрени-репліки по тексту тільки більше вганяли в транс. Брр… І взагалі. Юм-Юм припав мені до душі значно більше, ніж маленький Міо. Отак.

Расмус-волоцюга. Той, хто укладав цю збірку, явно розумів, що після «Міо, мій Міо» неодмінно має бути емоційна розрядка, а ще краще — підзарядка. І «Расмус-волоцюга» з цим упорався на відмінно! Ось це дійсно легка, приємна, весела оповідка, і для дітей, і для дорослих, які насправді ще діти дітьми. Расмус — сирота, живе у притулку і сподівається зустріти людей, які захочуть стати йому за батьків. Та от потенційна пара вибирає не його, весь день у нього йде на перекіс, він боїться покарання суворої виховательки і тікає сам шукати собі домівку. А на ранок він зустрічає Оскара-волоцюгу і прилипає до нього, мов реп’ях. Попереду у них зустрічі з добрими і не дуже людьми, пригоди, злодії, небезпека — та все закінчиться, звісно, добре. А найголовніше, що і закохало мене в цю книгу, — це романтика мандрів. Оскар, як ніхто, знає, що часом тепла хатина не йде ні в яке порівняння з можливістю збивати пил на дорозі. І, певно, це так і є. Тим паче, зі скандинавськими-то краєвидами :)

Я думаю, що як отак волочишся дорогами, то володієш геть усім, що бачиш.

Брати Лев’яче Серце. Прекрасно, коли повість починається зі смерті обох головних героїв (і це не ретроспективна оповідь). Так, певно, тільки скандинави вміють. А втім, смерть, якщо хто не знав, — це не кінець, а тільки початок. І брати потрапляють в чарівну країну Нангіялу, де якраз доба табірних багать і казок. Вони здорові, щасливі і попереду — безліч днів, заповнених радістю. Та, на жаль, навіть в чарівних країнах часом трапляються не надто радісні казки, і на Юнатана й Карла чекають не тільки пригоди, а й випробування на мужність, вірність, відданість. Які вони, звісно, витримають з честю, але, як завжди, зі скандинавським колоритом)

Як результат — скандинавські казки, авторські чи народні — прекрасні й неповторні. Читати їх слід неодмінно, але з однією умовою — дозовано :)