What do you think?
Rate this book
Зоряний метелик
Перенаселення планети, виснаження ресурсів, зростання злочинності і терористичні загрози змушують людей збудувати велетенський міжпланетний корабель – сонячний вітрильник «Зоряний метелик» – та вирушити в космос у пошуках кращого місця для життя. І все було б добре, якби рятівники людства врахували одну неспростовну річ: хоч і ретельно відібрані, люди залишилися людьми і прихопили у подорож не лише свої чесноти, але й вади. Війни, революції, заколоти, зради, вбивства, епідемії… – вся історія людства з притаманними їй драмами і трагедіями повторилася у мікросвіті новітнього міжпланетного ковчега. Врешті нову планету судилося побачити лише двом… зі 144 тисяч. Чи можливо створити досконалу людину й ідеальне суспільство, якщо почати історію з нуля?
232 pages, Hardcover
First published January 1, 2006
51 people are currently reading
1325 people want to read
About the author
Bernard Werber
162 books1,702 followersBernard Werber's "Ants" trilogy made him one of France's most popular science fiction novelists in the 90s. Werber began studying journalism in 1982 in Paris, where he discovered the work of sci-fi writer Philip K. Dick. In 1991 he published the novel Les Fourmis (Empire of the Ants), a complex fantasy novel in which ants were the heroes and humans the pesty antagonists. The novel became a cult hit across Europe, and Werber followed it with two other books in the same vein: Le Jour des Fourmis (Day of the Ants,1992) and La Révolution des Fourmis (Revolution of the Ants, 1995). His other books include L'Empire des Anges (Empire of the Angels, 2000) and L'Arbre des possibles (The Tree of Possibles, 2002).
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 167 reviews
May 6, 2015
The book was quite good and enjoyable until Werber attempted to make a sort of christian reference near the end.
The whole book was quite interesting in its idea and its reflection on innate human characteristics of criminality and conflict, but when it got to the end, it just became crappy. When Adam made Eve, I was already beginning to feel disappointed, and when Werber claimed that Eve kept 'mispronounce' things, like calling Satin as Satan, I had a strong urge to rip the ending off and just believe that Adam crash landed somewhere and the whole dream of moving to a new world failed. I can't believe what Werber did there was not criticised by his editor because the concept there is plainly bad. And what's with all the dinosaur-ish things? I get that Werber wanted to show a sort of new beginning of humanity by putting the evolutionary and creationist idea together, but he just did that in such a terrible way. I cannot give the book anything higher than three.
The whole book was quite interesting in its idea and its reflection on innate human characteristics of criminality and conflict, but when it got to the end, it just became crappy. When Adam made Eve, I was already beginning to feel disappointed, and when Werber claimed that Eve kept 'mispronounce' things, like calling Satin as Satan, I had a strong urge to rip the ending off and just believe that Adam crash landed somewhere and the whole dream of moving to a new world failed. I can't believe what Werber did there was not criticised by his editor because the concept there is plainly bad. And what's with all the dinosaur-ish things? I get that Werber wanted to show a sort of new beginning of humanity by putting the evolutionary and creationist idea together, but he just did that in such a terrible way. I cannot give the book anything higher than three.
November 13, 2021
Oh wooow!
Tout d’abord l’écriture. Ça se lit vraiment bien, c’est intéressant, c’est fluide et captivant.
Le livre est séparé en trois grandes sections et est techniquement sans chapitre, mais il y a des sous-chapitres numérotés à l’intérieur. Donc il y a un sentiment d’avancement chiffré.
J’ai beaucoup aimé la première partie qui est l’élaboration du projet de fuir la Terre. J’ai une drôle de relation avec les thématiques vaisseaux/espace mais j’ai bien aimé toute la section, les réflexions, les enjeux, les embûches, etc.
La deuxième partie me faisait un peu peur. J’étais sceptique quant à l’avancement de l’histoire et de la longueur que ça aurait. Finalement le temps avance très vite et c’est ma foi assez surprenant. L’auteur se salit les mains avec une froideur pas possible! 🙈 Je m’attendais à des lignes dévastatrices qui me tireraient des larmes, mais non. On arrache le pansement à frette et la vie continue! J’ai bien aimé la manière d’aborder cela. Ça fait très scientifique et cérébral.
La troisième partie est angoissante, triste (pour l’âme) et surprenante. Les dernières pages sont vraiment courageuses ahahahahah.
C’est un livre assez complet parce que ca se déroule sur beaucoup d’années. J’aimerais spécifier combien mais j’ai l’impression que ca volerait des intrigues. Moi-même j’ai été surprise de constater à quel point ca allait loin.
J’ai bien aimé suivre Yves et Elisabeth avec qui nous parcourons une grande partie du livre. L’élément déclencheur arrive dès le début du livre et ça saisit! J’adore lorsque ça commence fort et que c’est chargé, ça me donne le « boost » pour avancer.
J’ai eu des vibes de Phobos/Extincta , Aurora Squad?
Lecture très intéressante!
Tout d’abord l’écriture. Ça se lit vraiment bien, c’est intéressant, c’est fluide et captivant.
Le livre est séparé en trois grandes sections et est techniquement sans chapitre, mais il y a des sous-chapitres numérotés à l’intérieur. Donc il y a un sentiment d’avancement chiffré.
J’ai beaucoup aimé la première partie qui est l’élaboration du projet de fuir la Terre. J’ai une drôle de relation avec les thématiques vaisseaux/espace mais j’ai bien aimé toute la section, les réflexions, les enjeux, les embûches, etc.
La deuxième partie me faisait un peu peur. J’étais sceptique quant à l’avancement de l’histoire et de la longueur que ça aurait. Finalement le temps avance très vite et c’est ma foi assez surprenant. L’auteur se salit les mains avec une froideur pas possible! 🙈 Je m’attendais à des lignes dévastatrices qui me tireraient des larmes, mais non. On arrache le pansement à frette et la vie continue! J’ai bien aimé la manière d’aborder cela. Ça fait très scientifique et cérébral.
La troisième partie est angoissante, triste (pour l’âme) et surprenante. Les dernières pages sont vraiment courageuses ahahahahah.
C’est un livre assez complet parce que ca se déroule sur beaucoup d’années. J’aimerais spécifier combien mais j’ai l’impression que ca volerait des intrigues. Moi-même j’ai été surprise de constater à quel point ca allait loin.
J’ai bien aimé suivre Yves et Elisabeth avec qui nous parcourons une grande partie du livre. L’élément déclencheur arrive dès le début du livre et ça saisit! J’adore lorsque ça commence fort et que c’est chargé, ça me donne le « boost » pour avancer.
J’ai eu des vibes de Phobos/Extincta , Aurora Squad?
Lecture très intéressante!
March 25, 2020
Якщо ви у школі не вчити фізику, хімію та біологію, то все життя у вас сповнене див та магії! А якщо ви - лише прозаєк™, який прогулював у школі фізику, хімію та біологію, і який крєпко хоче натягнути сову на глобус - у сенсі, видумати власне переосмислення біблійної історії про зародження людства, то спроба написати наукову фантастику із космічними перельотами стрємітєльним домкратом перетворюється на, ось наприклад, "Зоряного метелика".
Це - джерело постійного суцільного невиправного фейспалму. Які там закони фізики чи логіки? Які там закономірності розвитку суспільства, замкненого у 32-кілометровій єлді діаметром 500 метрів. Яка там біологія - автор вирішив, що йому потрібна груша, що росте більше 1200 років, значить вона буде рости! Автор вирішив, що більше 1000 років без освіти все одно залишить в здичавілих волохатих та вшивих істотах вміння вирішувати філософські та філологічні загадки, значить так і буде! Змішайте весь цей брєд у сиву ніч із абсолютною шизофренією у викладенні подій, притрусіть десятком гепів у мотиваційних картах персонажів і ось на виході маєте :)
Рекомендується для тих, кому навколишній абсурд здається все ще занадто скучним. Ну і ще цим романом можна розумних людей катувати похлєщє ніж піснями Стаса Михайлова
Це - джерело постійного суцільного невиправного фейспалму. Які там закони фізики чи логіки? Які там закономірності розвитку суспільства, замкненого у 32-кілометровій єлді діаметром 500 метрів. Яка там біологія - автор вирішив, що йому потрібна груша, що росте більше 1200 років, значить вона буде рости! Автор вирішив, що більше 1000 років без освіти все одно залишить в здичавілих волохатих та вшивих істотах вміння вирішувати філософські та філологічні загадки, значить так і буде! Змішайте весь цей брєд у сиву ніч із абсолютною шизофренією у викладенні подій, притрусіть десятком гепів у мотиваційних картах персонажів і ось на виході маєте :)
Рекомендується для тих, кому навколишній абсурд здається все ще занадто скучним. Ну і ще цим романом можна розумних людей катувати похлєщє ніж піснями Стаса Михайлова
June 7, 2024
Note finale : 2.5/5
Non mais en vrai, si je veux être un peu honnête avec moi-même, il est catastrophique ce livre. C'est un livre de science-fiction qui se torche avec la science à la moindre occasion, criblé de facilités d'écriture, avec des personnages improbables...
C'était un de mes livres préférés, j'ai beaucoup de sympathie pour lui, il m'a fait rêver plus que beaucoup d'autres livres. En réalité, je suis un peu dég. Les aspects positifs du livre voyageront toujours avec moi, le rêve sera toujours là.
Et en fait, y a un niveau où il s'apprécie : si tu fais totalement abstraction de la moindre notion de rigueur. Si tu te dis "Ok, c'est un rêve. Un rêve très pessimiste qui a parfois des émanations un peu parodiques de "sciences" à la fois dures et humaines." Si t'arrives à te dire ça, tu peux kiffer le voyage. Moi, je ne peux pas.
Non mais en vrai, si je veux être un peu honnête avec moi-même, il est catastrophique ce livre. C'est un livre de science-fiction qui se torche avec la science à la moindre occasion, criblé de facilités d'écriture, avec des personnages improbables...
C'était un de mes livres préférés, j'ai beaucoup de sympathie pour lui, il m'a fait rêver plus que beaucoup d'autres livres. En réalité, je suis un peu dég. Les aspects positifs du livre voyageront toujours avec moi, le rêve sera toujours là.
Et en fait, y a un niveau où il s'apprécie : si tu fais totalement abstraction de la moindre notion de rigueur. Si tu te dis "Ok, c'est un rêve. Un rêve très pessimiste qui a parfois des émanations un peu parodiques de "sciences" à la fois dures et humaines." Si t'arrives à te dire ça, tu peux kiffer le voyage. Moi, je ne peux pas.
February 9, 2014
Werber est un poète qui manie admirablement la langue française; et cela reste un grand plaisir que de lire ses textes. Mais là, il déçoit, non pas par le sujet, ni par l'écriture, mais par le traitement du dernier tiers de son roman. Si la première partie est palpitante, la deuxième manque de développement (le thème de l'exode stellaire méritait au moins une trilogie!), et la troisième se calque presque mot pour mot sur une mythologie spécifique qui va à l'inverse des idéaux développés au début du roman. On a l'impression de tourner en rond, et l'espoir promis se révèle particulièrement amer. Ce n'est même plus la boîte de Pandore, mais plutôt le rocher de Sisyphe.
September 6, 2020
J'ai eu du mal à vraiment rentrer dans l'histoire
J'ai lu le livre jusqu'au bout car il est court et simple à lire.
Je n'ai pas aimé le côté science fiction (bon c'est peut être tout simplement pas mon style de lecture) qui n'est pas du tout crédible 1 seconde.
On passe parfois 10 ans d'histoire en 1 ligne et certains passages sont bcp plus longs... Il y a peu de dialogues (et le peu qu'il y a ne fait pas très naturel).
"Le papillon des etoiles" un projet pour recréer une humanité mais sans refaire les erreurs du passé, ok, mais alors pourquoi ne pas bannir le racisme, le sexisme, en bref toutes les discriminations ??
Et ne parlons pas du dernier (et heureusement court) chapitre... L'échange entre les 2 personnages est juste horrible à lire et la fin est totalement WTF avec un côté biblique dont je me serai bien passé.
J'ai lu le livre jusqu'au bout car il est court et simple à lire.
Je n'ai pas aimé le côté science fiction (bon c'est peut être tout simplement pas mon style de lecture) qui n'est pas du tout crédible 1 seconde.
On passe parfois 10 ans d'histoire en 1 ligne et certains passages sont bcp plus longs... Il y a peu de dialogues (et le peu qu'il y a ne fait pas très naturel).
"Le papillon des etoiles" un projet pour recréer une humanité mais sans refaire les erreurs du passé, ok, mais alors pourquoi ne pas bannir le racisme, le sexisme, en bref toutes les discriminations ??
Et ne parlons pas du dernier (et heureusement court) chapitre... L'échange entre les 2 personnages est juste horrible à lire et la fin est totalement WTF avec un côté biblique dont je me serai bien passé.
January 17, 2009
I read this book in Korean.
Reason I chose this book was I liked his other book, 'Empire of the Ants', but this book is SO disappointing.
Overall story was kind of interesting but the ending was like.."Are You SERIOUS?" totally wasted my time!
Reason I chose this book was I liked his other book, 'Empire of the Ants', but this book is SO disappointing.
Overall story was kind of interesting but the ending was like.."Are You SERIOUS?" totally wasted my time!
June 9, 2014
I read this book because a friend recommented it to me.
I was very surprised. The dream to be able to start over again on another planet is somewhere deep in every human being.
I never guessed how the story would end, the end is as surprising than is it logical in a certain way. It would mean that life is a circle, everything would be repetitive, there would be no way to change the destiny of life.
I was very surprised. The dream to be able to start over again on another planet is somewhere deep in every human being.
I never guessed how the story would end, the end is as surprising than is it logical in a certain way. It would mean that life is a circle, everything would be repetitive, there would be no way to change the destiny of life.
October 28, 2019
Maybe some day I will get back to this book, but today it's too unemotional for me. The idea is cool, but I miss proper descriptions, character backstory, etc.
November 25, 2022
Jeśli nigdy w życiu nie zajrzałeś do podręcznika z fizyki, chemii, biologii to na cały świat będziesz patrzeć przez różowe okulary magii i cudów. A jeśli ponadto aspirujesz do bycia renomowanym powieściopisarzem to gratulację - właśnie masz szanse zasłynąć bardziej, niż Bernard Werber!
Nie pamiętam już kto i kiedy polecił mi przeczytać tę książkę, mówiąc o niej w samych superlatywach. Wiem jednak, iż aby tak zrobić, należy być niezbyt bystrym albo nienawidzić rozmówcy :)
Czytając pierwsze kilkadziesiąt stron „Gwiezdnego motyla”, uważałem, że będzie to świetna książka z bardzo ciekawym pomysłem.
Bliżej setnej strony było to już takie 4/5. W połowie już ledwo trójka… Im dalej w las - tym więcej drzew. Tych zgniłych, z pretensją o bycie dziełem literatury, łączącym w jedno filozofię, teologię oraz sci-fi. Pod koniec wiedziałem już, że taka książka nie ma szansy dostać oceny wyższej, niż 0 (i gdyby Goodreads na to pozwolił to tyle bym właśnie wystawił), ale wciąż zastanawiałem się „a co właściwie autor miał na myśli?” Na ostatnich stronach zastanawiałem się jedynie czy on właściwie myślał?
Dane „dzieło sztuki” było dla mnie źródłem ciągłego i nieuniknionego facepalm’u. Co się stanie, jeśli zrezygnujemy z praw fizyki? Czy banalna ludzka logika ma sens? Co może stać się z człowieczeństwem skazanym na ciągłą degradacje, do której doprowadziła piątka szalonych naukowców (a właściwie to jeden niedo-pisarz). Na te pytania (i wiele innych - np. jak drzewo jabłoni może rosnąć przez 1200 lat) znajdziecie odpowiedzi w „Gwiezdnym motylu”.
Spojler (not really): nawet w wypowiedziach odrealnionego papieża Franciszka jest więcej sensu, niż w tej oto fantasmagorii.
Nie pamiętam już kto i kiedy polecił mi przeczytać tę książkę, mówiąc o niej w samych superlatywach. Wiem jednak, iż aby tak zrobić, należy być niezbyt bystrym albo nienawidzić rozmówcy :)
Czytając pierwsze kilkadziesiąt stron „Gwiezdnego motyla”, uważałem, że będzie to świetna książka z bardzo ciekawym pomysłem.
Bliżej setnej strony było to już takie 4/5. W połowie już ledwo trójka… Im dalej w las - tym więcej drzew. Tych zgniłych, z pretensją o bycie dziełem literatury, łączącym w jedno filozofię, teologię oraz sci-fi. Pod koniec wiedziałem już, że taka książka nie ma szansy dostać oceny wyższej, niż 0 (i gdyby Goodreads na to pozwolił to tyle bym właśnie wystawił), ale wciąż zastanawiałem się „a co właściwie autor miał na myśli?” Na ostatnich stronach zastanawiałem się jedynie czy on właściwie myślał?
Dane „dzieło sztuki” było dla mnie źródłem ciągłego i nieuniknionego facepalm’u. Co się stanie, jeśli zrezygnujemy z praw fizyki? Czy banalna ludzka logika ma sens? Co może stać się z człowieczeństwem skazanym na ciągłą degradacje, do której doprowadziła piątka szalonych naukowców (a właściwie to jeden niedo-pisarz). Na te pytania (i wiele innych - np. jak drzewo jabłoni może rosnąć przez 1200 lat) znajdziecie odpowiedzi w „Gwiezdnym motylu”.
Spojler (not really): nawet w wypowiedziach odrealnionego papieża Franciszka jest więcej sensu, niż w tej oto fantasmagorii.
January 29, 2021
Le papillon des étoiles, un rêve fou mais inspirant : Yves & Elizabeth 💔
March 12, 2023
3.5 étoiles.
Des idées certainement intéressantes, mais un style de texte qui ne colle pas tout à fait avec moi. Ce que j'aime de la science-fiction, c'est quand je me sens au précipice d'un développement incroyable. Pas grave si les personnages et les émotions sont mis de côté, je suis habituellement capable de me contenter de mon excitation face aux concepts qui vont être explorés. Sauf que le livre faisait défiler ses idées en quelques phrases, avec un ton peu sérieux qui banalisait chaque déclaration, et la petite étincelle en moi n'a jamais su s'enflammer!
Tout de même une lecture bien agréable.
Des idées certainement intéressantes, mais un style de texte qui ne colle pas tout à fait avec moi. Ce que j'aime de la science-fiction, c'est quand je me sens au précipice d'un développement incroyable. Pas grave si les personnages et les émotions sont mis de côté, je suis habituellement capable de me contenter de mon excitation face aux concepts qui vont être explorés. Sauf que le livre faisait défiler ses idées en quelques phrases, avec un ton peu sérieux qui banalisait chaque déclaration, et la petite étincelle en moi n'a jamais su s'enflammer!
Tout de même une lecture bien agréable.
January 7, 2012
I read the Korean translation of this book and maybe its the translation, but Werber has failed me yet again. I read the first sequel of his latest book "Nous les dieux" two years ago I think, and it was a huge disappointment. I didn't understand why he was so popular in Korea. So anyway, because he's so famous I read this book, and I liked it until the end. When the names Eve and Adam kept coming up near the end, I couldn't believe that he was going to end this book that way. It made the whole book boring and kind of a cliche. Oh and I'm really starting to think it might be the translation. The writing style just seemed really awkward to me. But again everything except the ending was nice.
June 22, 2019
2.5-3?
FR
C'est très bien fait, original, et bien pensé ; la fin est surprenante et remet tout en perspective. Mais je ne m'attendais pas à ça et, quelque part, je suis déçue. J'ai eu du mal à entrer dans l'histoire. J'ai beaucoup aimé la deuxième partie, jusqu'à la fin de la première génération. La troisième partie m'a laissée dubitative. Dommage !
EN
It's well-made, original, and well thought out; the ending is surprising and puts everything into perspective. But, I didn't expect that and, in a way, I'm disappointed. I had a hard time entering the book. I loved the second part, until the end of the first generation. The third part left me dubious. Pity!
FR
C'est très bien fait, original, et bien pensé ; la fin est surprenante et remet tout en perspective. Mais je ne m'attendais pas à ça et, quelque part, je suis déçue. J'ai eu du mal à entrer dans l'histoire. J'ai beaucoup aimé la deuxième partie, jusqu'à la fin de la première génération. La troisième partie m'a laissée dubitative. Dommage !
EN
It's well-made, original, and well thought out; the ending is surprising and puts everything into perspective. But, I didn't expect that and, in a way, I'm disappointed. I had a hard time entering the book. I loved the second part, until the end of the first generation. The third part left me dubious. Pity!
December 14, 2023
Захоплююсь фантазію Вербера! Чудова книжка. Він вміє поєднувати фантастику, філософію, історію і будувати із цього якусь іншу паралельну, схожу на нашу реальність. Це книга - міф. Міф про те що було, або про те що є, або про те ще колись буде?
Отримала таке задоволення, що спіймала себе на думці, що на останніх сторінках постійно усміхалась.
Отримала таке задоволення, що спіймала себе на думці, що на останніх сторінках постійно усміхалась.
February 28, 2024
Dunque.
In principio era il verbo... Ma l'umanità fa schifo.
Perciò un miliardario, un imbranato e una stvonza in crisi partono insieme a migliaia di scemi alla ricerca di una nuova Terra.
Perché dice che la vecchia l'abbiamo rovinata.
L'imbranato è in realtà un ingegnere della NASA amico delle falene (e perciò mio acerrimo nemico) che progetta un'astronave che va a vento fotonico e che impiegherà 1000 e passa anni per arrivare in un punto scelto sempre dall'imbranato di cui sopra.
Per convincere tutti dice:
Fidatevi.
E lì.
Seconda stella a destra e poi dritti fino al mattino.
Però siccome ci vorranno mille anni voi schiatterete prima e nn saprete mai nulla.
Chi nn partirebbe?
Mezzo libro parla dei fondatori, poi questi crepano e gli altri mille anni volano in 3-4 pagine che incredibilmente ho grossomodo apprezzato.
Piccola precisazione:
Parli di un'astronave che ricrea la gravità terrestre, deve contenere migliaia di persone, fiumi, laghi, tutta l'arca di Noé e ha vele lunghe un fottìo di km?
Va bene.
Ma mi devi spiegare di che materiale è fatta, come caspita fa a decollare e a simulare la gravità.
Tua la storia, tuo l'onere della spiegazione.
Trova qualcuno e fatti calcolare quante tonnellate di carburante servono per farla sparare fuori dall'orbita perché così, a occhio, forse nn basterebbe aspirare tutti gli idrocarburi presenti e futuri sulla faccia della terra per farlo e questo per me è un gravissimo problema visto che impiego parte del tempo a intripparmi con sta roba inutile.
Mi sminchia nel finale ma ci può stare.
La storia d'amore però no, quella mi ha fatto bestemmiare.
Leggero e senza pensieri scivola via impalpabile e spedito come un fotone nel vuoto cosmico
In principio era il verbo... Ma l'umanità fa schifo.
Perciò un miliardario, un imbranato e una stvonza in crisi partono insieme a migliaia di scemi alla ricerca di una nuova Terra.
Perché dice che la vecchia l'abbiamo rovinata.
L'imbranato è in realtà un ingegnere della NASA amico delle falene (e perciò mio acerrimo nemico) che progetta un'astronave che va a vento fotonico e che impiegherà 1000 e passa anni per arrivare in un punto scelto sempre dall'imbranato di cui sopra.
Per convincere tutti dice:
Fidatevi.
E lì.
Seconda stella a destra e poi dritti fino al mattino.
Però siccome ci vorranno mille anni voi schiatterete prima e nn saprete mai nulla.
Chi nn partirebbe?
Mezzo libro parla dei fondatori, poi questi crepano e gli altri mille anni volano in 3-4 pagine che incredibilmente ho grossomodo apprezzato.
Piccola precisazione:
Parli di un'astronave che ricrea la gravità terrestre, deve contenere migliaia di persone, fiumi, laghi, tutta l'arca di Noé e ha vele lunghe un fottìo di km?
Va bene.
Ma mi devi spiegare di che materiale è fatta, come caspita fa a decollare e a simulare la gravità.
Tua la storia, tuo l'onere della spiegazione.
Trova qualcuno e fatti calcolare quante tonnellate di carburante servono per farla sparare fuori dall'orbita perché così, a occhio, forse nn basterebbe aspirare tutti gli idrocarburi presenti e futuri sulla faccia della terra per farlo e questo per me è un gravissimo problema visto che impiego parte del tempo a intripparmi con sta roba inutile.
Mi sminchia nel finale ma ci può stare.
La storia d'amore però no, quella mi ha fatto bestemmiare.
Leggero e senza pensieri scivola via impalpabile e spedito come un fotone nel vuoto cosmico
October 22, 2022
3.5/5 ⭐ J'ai ADORÉ le thème de ce livre, cet auteur est un vrai génie vraiment j'ai l'impression qu'il lit dans mes pensées c'est assez perturbant... Ce livre apporte énormément de réflexions intéressante sur le monde actuel. J'ai été légèrement déçue par la fin, j'arrive pas à savoir si c'est du premier degré ou alors encore une caricature de notre société ^^ J'ai aussi eu un peu du mal avec certains passages répétitifs et certains personnages 🤔
PS : La scientifique en moi est vraiment outrée parce que y a des trucs qui tiennent pas debout mais c'est de la SF alors passons ^^
PS : La scientifique en moi est vraiment outrée parce que y a des trucs qui tiennent pas debout mais c'est de la SF alors passons ^^
July 25, 2025
Le pitch du livre donnait vraiment envie! On se laisse emporter dans son projet utopique de nouvelle civilisation, plus humaine, moins individualiste …
L’œuvre commence comme attendu, il plante le décor et annonce la couleur.
Malheureusement encore déçue par une fin de Werber … Les références religieuses ne m’ont pas parlées du tout. Dommage :/
L’œuvre commence comme attendu, il plante le décor et annonce la couleur.
Malheureusement encore déçue par une fin de Werber … Les références religieuses ne m’ont pas parlées du tout. Dommage :/
January 31, 2022
Le livre qui m’a fait tomber amoureuse de l’écriture de Bernard Werber !
December 21, 2022
Excellent roman. Belle histoire.
Une planète sur le bord de la destruction par l'espèce humaine. La seule solution : la fuite.
Un cycle sans fin.
Une planète sur le bord de la destruction par l'espèce humaine. La seule solution : la fuite.
Un cycle sans fin.
January 26, 2023
Дивна книга, і не достатньо фантастична і не достатньо філософська, але підозрюю то лише мені так здається. Зрештою книга читається легко і більш менш цікаво.
August 27, 2023
Comme d'hab la fin me laisse sur ma faim.
July 18, 2025
vraiment cet auteur est fabuleux, il nous transporte avec tout nos espoirs vers un monde meilleur pour que l'on se rende compte que nous y vivons. Absolument génial, facile à lire et très beau !
August 30, 2025
This is why you should never trust men with book recs even if they are pretty and cool and make good music ✌🏻
September 12, 2017
В продолжение темы о предсказуемости конца человечества, о жестокости, тупизме и других проблемах насущных (см.сюда) поделюсь еще одним замечательным творением любимого Бернара Вербера (теперь см.сюда). Он всегда, на мой взгляд, отличался глубочайшей симпатией к представителям нашего рода, пусть сей род и не такой уж выдающийся. В этом его основное отличие от Голдинга. Если тот повесил на всех людей клеймо неспособных что-то изменить деградирующих животных, то у Вербера надежд на спасение еще довольно много. Понятия не имею, откуда он берет все эти надежды ака идеи для произведений, но после них чувствуешь, что еще не все потеряно и даже наверняка можно что-то сделать. Об этом подробнее.
В самом начале приведу свое первое, самое свежее впечатление от "Звездной бабочки", дабы облегчить задачу себе ну и просто поделиться:
"хороший пример того, что история циклична. всё повторяется, как бы вы ни предупредили ход событий. насилие заложено в генах нашего поколения и оно никогда оттуда не исчезнет, потому что мы постоянно подпитываем эти корни, мы не даем им иссохнуть, мы не хотим, чтобы они исчезали. и до тех пор, пока ненависть к человечеству заложена в нас, люди не смогут жить спокойно. а значит, человечество обречено. не похожая на предыдущие книги Вербера, "Бабочка" стала одним из любимых и лучших произведений".
На этой самой цикличности в общем и построена вся "Бабочка". И этой цикличностью (тавтология - мой конек, дада) чем-то отдаленно напоминает "Сто лет одиночества" Гарсия Маркеса. Сюжет прост, поэтому вкратце о нем же. Миллиарды вечно голодных и недовольных червяков 24/7 грызут яблоко, в котором живут. Им все мало мало мало, никаких идей для спасения они не придумали, поэтому они продолжают точить сей фрукт, не задумываясь о последствиях. Кто-то обгладывает чужие территории, кто-то придерживается ультраконсервативных методов обгладывания, возникают войны. Яблоко постепенно утончается, а червям лучше не становится. И вот, как гром среди ясного неба, происходит событие, которое обеспечит выживание червей еще в ближайшие полторы тысячи лет. Мужчина сбивает автомобилем женщину. (Ну про червей вы же поняли. Скучно было) Дальше по законам жанра Вербера идея развивается за долю секунды. Немного знаний физики приправим вселенской фантазией автора и тадаааааа. Получаем Ноев ковчег, версия дополненная. 144000 человек (ох уж эти игры цифр) сбегают с тонущего корабля и бороздят просторы космического океана на протяжении около 1000 лет с хвостиком (если не ошибаюсь). Изначально сей побег планируется как создание идеального общества, свободного от правительства, религии и армии. Но утопий,как мы знаем, не бывает. Поэтому со временем, а его предостаточно, идеяфикс основателей отходит на второй план и наши любимые сопланетники, сами того не ведая, рожденные уже за пределами действия земной силы тяжести, так называемые homo stellaris, проходят весь путь развития человечества. Но оставлять их подыхать, не достигнув заветнйо цели - это, конечно же, не дело. Так думал и товарищ Вербер. Поэтому люди, оставшиеся в живых (5 мужчин, 1 женщина), берутся за ум и завершают начатое предками. И тут....Концовка сделала всё произведение. Вот просто капитально так сделала. Не буду про нее рассказывать,там прочтения буквально на 5 минут. Но ради нее стоит прочитать всю книгу. Равнодушным, думаю, не останется никто. Ну а если останется... Не беда, вы еще найдете своего писателя.
Must read, товарищи.:)
В самом начале приведу свое первое, самое свежее впечатление от "Звездной бабочки", дабы облегчить задачу себе ну и просто поделиться:
"хороший пример того, что история циклична. всё повторяется, как бы вы ни предупредили ход событий. насилие заложено в генах нашего поколения и оно никогда оттуда не исчезнет, потому что мы постоянно подпитываем эти корни, мы не даем им иссохнуть, мы не хотим, чтобы они исчезали. и до тех пор, пока ненависть к человечеству заложена в нас, люди не смогут жить спокойно. а значит, человечество обречено. не похожая на предыдущие книги Вербера, "Бабочка" стала одним из любимых и лучших произведений".
На этой самой цикличности в общем и построена вся "Бабочка". И этой цикличностью (тавтология - мой конек, дада) чем-то отдаленно напоминает "Сто лет одиночества" Гарсия Маркеса. Сюжет прост, поэтому вкратце о нем же. Миллиарды вечно голодных и недовольных червяков 24/7 грызут яблоко, в котором живут. Им все мало мало мало, никаких идей для спасения они не придумали, поэтому они продолжают точить сей фрукт, не задумываясь о последствиях. Кто-то обгладывает чужие территории, кто-то придерживается ультраконсервативных методов обгладывания, возникают войны. Яблоко постепенно утончается, а червям лучше не становится. И вот, как гром среди ясного неба, происходит событие, которое обеспечит выживание червей еще в ближайшие полторы тысячи лет. Мужчина сбивает автомобилем женщину. (Ну про червей вы же поняли. Скучно было) Дальше по законам жанра Вербера идея развивается за долю секунды. Немного знаний физики приправим вселенской фантазией автора и тадаааааа. Получаем Ноев ковчег, версия дополненная. 144000 человек (ох уж эти игры цифр) сбегают с тонущего корабля и бороздят просторы космического океана на протяжении около 1000 лет с хвостиком (если не ошибаюсь). Изначально сей побег планируется как создание идеального общества, свободного от правительства, религии и армии. Но утопий,как мы знаем, не бывает. Поэтому со временем, а его предостаточно, идеяфикс основателей отходит на второй план и наши любимые сопланетники, сами того не ведая, рожденные уже за пределами действия земной силы тяжести, так называемые homo stellaris, проходят весь путь развития человечества. Но оставлять их подыхать, не достигнув заветнйо цели - это, конечно же, не дело. Так думал и товарищ Вербер. Поэтому люди, оставшиеся в живых (5 мужчин, 1 женщина), берутся за ум и завершают начатое предками. И тут....Концовка сделала всё произведение. Вот просто капитально так сделала. Не буду про нее рассказывать,там прочтения буквально на 5 минут. Но ради нее стоит прочитать всю книгу. Равнодушным, думаю, не останется никто. Ну а если останется... Не беда, вы еще найдете своего писателя.
Must read, товарищи.:)
May 11, 2025
Scénario intéressant, dénonçant la course effrénée de l'homme cherchant sa destinée. Dénonciation aussi de la mauvaise gestion de la planète et des relations humaines et sociales. Roman utopiste, dévisageant dans sa profondeur les affres de la condition humaine. La deuxième partie, décrivant la vie à bord du vaisseau pendant le voyage, est un peu longue. Lecture agréable. L'auteur avance une grande connaissance biblique.
April 10, 2021
Спочатку Бернар здався банальним і наївним, але минувши половину книги, текст почав дійсно захоплювати. А кінцівка не просто чудова - вона ідельна!
February 13, 2015
I really liked the book, but it was mostly due to the astounding end. Reading through the dragged on journey in space was not the most enjoyable of experiences. There was room for improvements as I am sure others would agree. I realize how tough it must have been trying to cover over a thousand years of time span in less than 500 pages, but I just felt the story was really rushed at multiple points. So much so that I almost quit reading! I felt the quick transitions and development a little bit unbearable. Even the construction of the spaceship itself and the billionaire's sudden interest in the effort to save humanity seemed quite odd. But the author being Bernard, I decided to finish the book out of simple curiosity, and (to put a quick end to this review) I felt it was really worth the effort reading my way through the could-be-boring journey till the conclusion.
August 28, 2013
J'aurais donné un 3.75 pour ce livre parce que j'adore la façon dont Werber racontait cette histoire. L'idée d'une nouvelle humanité qui ne se reproduise pas les mêmes erreurs de ses ancêtres est bien un idée dont je songe, moi aussi (bien que je préfère qu'elle sera sur cette terre, et non pas sur une nouvelle).
La seule chose de ce livre qui m'embête c'est la fin. Elle me semble d'être comique plutôt que réfléchissante. Eya qui se fait appeler Eva? Adrien soudain appelé Adan et puis Adam? Et même Satine prise comme Satan? A mon avis, la fin aurait pu aller d'une autre manière sans jeter l'idée que l'histoire se répète.
La seule chose de ce livre qui m'embête c'est la fin. Elle me semble d'être comique plutôt que réfléchissante. Eya qui se fait appeler Eva? Adrien soudain appelé Adan et puis Adam? Et même Satine prise comme Satan? A mon avis, la fin aurait pu aller d'une autre manière sans jeter l'idée que l'histoire se répète.
This entire review has been hidden because of spoilers.
January 4, 2015
Simplement dit: la confirmation de la déchéance totale et entière de Bernard Werber. Une tache indélébile sur son nom, tache assez tenace pour teinter rétroactivement dans mon esprit la qualité de ses livres précédents, ce n'est pas peu dire. C'est à l'oeuvre de Werber ce que Lucy est au Cinquième élément: un travail bâclé et sans imagination faisant suite à une oeuvre marquante par son inventivité ou sa qualité générale. Pshah, harumph et fi, dis-je.
Displaying 1 - 30 of 167 reviews