What do you think?
Rate this book
По той бік пам’яті
Кажуть, чарівні казки — то не просто вигадки народів світу, а відгомін реальних подій, які відбувалися у дохристиянські часи. Зокрема й моторошних обрядів ініціації, що їх проходила тодішня молодь у хатинах-домовинах посеред дрімучого лісу…
Наші дні. Дві дівчини та троє хлопців вирушають на відпочинок за місто. Проте їхні плани летять шкереберть, щойно друзі опиняються на роздоріжжі біля поламаної автівки й у пошуках допомоги прибиваються до старого занедбаного хутора. І давня казка оживає, змушуючи кожного згадати свій найпотаємніший страх.
Що ж приховує колективне несвідоме наших предків упродовж тисячоліть, і які жахи насправді закодовані у знайомих нам з дитинства народних казках?
Наші дні. Дві дівчини та троє хлопців вирушають на відпочинок за місто. Проте їхні плани летять шкереберть, щойно друзі опиняються на роздоріжжі біля поламаної автівки й у пошуках допомоги прибиваються до старого занедбаного хутора. І давня казка оживає, змушуючи кожного згадати свій найпотаємніший страх.
Що ж приховує колективне несвідоме наших предків упродовж тисячоліть, і які жахи насправді закодовані у знайомих нам з дитинства народних казках?
256 pages, Hardcover
Published May 1, 2019
62 people want to read
About the author
Ксенія Циганчук
9 books4 followersКсенія Циганчук – авторка детективів і трилерів, лауреатка Міжнародного літературного конкурсу "Коронація слова". Для написання своїх поліцейських детективів виїздила на виклики разом із патрульними, а також мала консультації зі слідчими та судмедекспертами.
Серед її книг трилер "Коли приходить темрява", жахастик "По той бік пам'яті", поліцейські детективи "Кривавими слідами", "Убивця з підземелля", "Кубик Рубіка", "Право на вбивство", "Привиди серед нас", "Неспростовні докази", "Між життям та смертю", "Вбивство з необережності" та позасерійний детектив "Хто тебе вбив?"
Серед її книг трилер "Коли приходить темрява", жахастик "По той бік пам'яті", поліцейські детективи "Кривавими слідами", "Убивця з підземелля", "Кубик Рубіка", "Право на вбивство", "Привиди серед нас", "Неспростовні докази", "Між життям та смертю", "Вбивство з необережності" та позасерійний детектив "Хто тебе вбив?"
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 25 of 25 reviews
October 29, 2020
п'ятеро молодих людей, які одне одному не сильно подобаються, вирішують потусити на дачі, але до місця призначення не доїжджають і опиняються в малесенькому забитому селі, де автобуси ходять раз на тиждень, а мобільного зв'язку катма. першого вечора їм страшно бракує інстаграму, та згодом виникають серйозніші проблеми у формі кошмарів, видінь і цілої гори покійників. хто ж його знав, що молодь нині така нервова пішла.
гризучи цей кактус, я не могла позбутися враження, що навіть видавець, начебто орієнтований на жахи й містику, до горору як жанру ставиться несерйозно: це який-небудь інтелектуальний роман із претензіями на книжку року абощо соромно випускати у світ без редагування, а лякалки – цілковито можна. (зате дизайнерів у копірайтах написано троє). мені було аж прикро, бо за мовними й логічними недолугостями видніється живий, напружений сюжет; от прополоти би стилістику, виразніше прописати характери персонажів, узгодити, хто, що і звідки знає, трохи приборкати авторське прагнення поділитися проппом – і вийшла б нічогенька черкаська готика.
тобто прикро мені було десь до останніх двадцяти сторінок, на яких усе остаточно пішло під три чорти. антагоніст воістину виявився несподіваний – однак не тому, що відповідь була майстерно схована, а тому, що what the heck. може, авторкою керувало прагнення показати, що найстрашніші монстри живуть у нас самих; може, вона хотіла розповісти, до яких жахіть здатен призвести коктейль із огиди до інших, упереджень і вразливої уяви; може, ішлося про містичні впливи й поклик предків. але там настільки ніщо не віщувало, що будь-яка мотивація лускає раніше, ніж вдається пристойно її натягнути.
утім, робота з редактором цій книжці таки допомогла б. just sayin'.
гризучи цей кактус, я не могла позбутися враження, що навіть видавець, начебто орієнтований на жахи й містику, до горору як жанру ставиться несерйозно: це який-небудь інтелектуальний роман із претензіями на книжку року абощо соромно випускати у світ без редагування, а лякалки – цілковито можна. (зате дизайнерів у копірайтах написано троє). мені було аж прикро, бо за мовними й логічними недолугостями видніється живий, напружений сюжет; от прополоти би стилістику, виразніше прописати характери персонажів, узгодити, хто, що і звідки знає, трохи приборкати авторське прагнення поділитися проппом – і вийшла б нічогенька черкаська готика.
тобто прикро мені було десь до останніх двадцяти сторінок, на яких усе остаточно пішло під три чорти. антагоніст воістину виявився несподіваний – однак не тому, що відповідь була майстерно схована, а тому, що what the heck. може, авторкою керувало прагнення показати, що найстрашніші монстри живуть у нас самих; може, вона хотіла розповісти, до яких жахіть здатен призвести коктейль із огиди до інших, упереджень і вразливої уяви; може, ішлося про містичні впливи й поклик предків. але там настільки ніщо не віщувало, що будь-яка мотивація лускає раніше, ніж вдається пристойно її натягнути.
утім, робота з редактором цій книжці таки допомогла б. just sayin'.
October 27, 2020
А пізнавальний же жахастик! Ні, я, звичайно знала, що оригінальні історії та підґрунтя всіх казок аж ніяк не підходять для дитячих вух, але ніколи не задумувалася над тим, що таку ж моторошну основу, як дохристиянські обряди ініціації, мають і наші казки.
Почергова зміна подій наших днів (5-ох героїв, що опинилися в забутому Богом селі) та дохристиянських (фундаменту казкової історії) спрацювала круто: весь час намагаєшся проводити паралелі і вгадувати прототипи.
Скільки ж я в дитинстві прочитала казок народів світу – бігала в бібліотеку, ковтаючи книжку за книжкою! Не дивно, що всі текстові вставки з казки здавалися такими знайомими: все це я колись вже читала. Але читаючи цю історію зараз, можна тільки порадіти, що дитячий мозок сприймає всі ці казкові сюжети зовсім не так, як мозок дорослого, інакше я досі могла б періодично прокидатися вночі від жахливих снів, наповнених криками покинутих у лісі дітей, ожилих мерців та майже буденного канібалізму серед відьом.
Почергова зміна подій наших днів (5-ох героїв, що опинилися в забутому Богом селі) та дохристиянських (фундаменту казкової історії) спрацювала круто: весь час намагаєшся проводити паралелі і вгадувати прототипи.
Скільки ж я в дитинстві прочитала казок народів світу – бігала в бібліотеку, ковтаючи книжку за книжкою! Не дивно, що всі текстові вставки з казки здавалися такими знайомими: все це я колись вже читала. Але читаючи цю історію зараз, можна тільки порадіти, що дитячий мозок сприймає всі ці казкові сюжети зовсім не так, як мозок дорослого, інакше я досі могла б періодично прокидатися вночі від жахливих снів, наповнених криками покинутих у лісі дітей, ожилих мерців та майже буденного канібалізму серед відьом.
June 8, 2019
Роман-стріла, зазубрена і гостра, що влучно вцілила три темні плоди: містичний горор, детектив і українську готику. Герої потрапляють в казку, та недитячу зовсім, де вірування предків й ініціяції ворота відкривають в життя інакше. Читайте й переймайтесь, чим все закінчиться, а потім особливий післясмак доповнить враження нові.
September 12, 2022
Я не пишу відгуки, але зараз в районі чотирьох ночі і мені хочеться шось сказать, а всі сплять. Тут ще пара людей буде рішать, читати книгу чи ні, то уточню пару моментів.
Зразу скажу, шо якби не останні моменти, книга б, в принципі, нічого така була би.
Атмосфера, насправді, прям супер: отут у нас є і вайб старої місцевості, село українське, яке всім в дитинстві приїлось і в яке нікому не хотілось їздити, і тут раптом приколи класні з цим понапридумували, бо нагнали такої готичної атмосфери і безнадії. Перші сторінок 10-20 дуже круто подали, я прямо відчула, що це буде класний хоррор, як я хотіла. Персонажі, може трохи прості, але вгадувались нормально, і село ще так класно називається. А, ну і окремо виділю, що авторка круто розказала про історичний бекграунд казок, що прямо-таки пройшлось по моєму улюбленому. Якщо правда про те, що там написано щодо обрядів, то це прямо-таки дуже прикольно - напевне, найцікавіша ідея для адаптації фольклору нашого, яку я бачила.
Тепер я скажу за негатив, але без спойлерів. Таке враження, що авторка хотіла одночасно і хоррор, і трилер, але її постійно кидало то в одну, то в іншу сторону. Дуже багато фрагментів, і якщо про кістяну ногу казка була ще супер вплетена через сни, то казку про Івасика і Оленку, крім пари деталей, важко уявити в тому контексті. Ніби хотілось взяти класну казку і додати її, навіть якщо не в тєму. З такою класною зав’язкою така реалізація трохи не дотягла.
Тепер СПОЙЛЕРИ. ДАЛІ СПОЙЛЕРИ ОК?
Кінцівка дуже невдала. З усього, що було реалістичним, я виділю тільки Ігоря, який похоронив Тіну і трохи заспокоївся. Але цікаве у Ігоря було те, що він бачив себе з минулого, з минулого життя чи чужого життя, і до цього активно підводили. І настільки нуль уваги до такого в кінці? Камон. Це мало бути головною темою.
Альона була моєю улюбленою героїнею, і з нею стало… щось. За півсторінки. В неї був потенціал на шось типу української final girl, бо вона була єдина, хто не був козлярою і зі своєю головою на плечах. Те, що вона вирішила в кінці просто вбити бабу, бо її брат з нею поговорив, повний абсурд і не її характер зовсім. Такі теми класно передаються у Ширлі Джексон, наприклад, але тут ніякої логіки в такому падінні персонажа нема - людина не вирішує вбити когось на останній сторінці книги.
Бабу Ганнюту тупо шкода, по-людськи. Це було просто погано і несправедливо, але не в такому сенсі, як «я постраждала і кайфанула», а «за що, і де в цьому логіка?». Ганнюта показана нами як страшенно самотня стара людина, яка щаслива, що до неї люди прийшли. Вона, може, давня родичка Ігоря. І замість того, щоб гарно провести bonding moment з Ігорем, ми просто вбиваємо стареньку? Щоб шо?
На жаль, тут багато хвостів і натяків було, з яких може 1/20 виявилась розкрита. Але ідея дуже класна. Я прямо-таки прошу, якщо ви авторка або її друзі, попросіть її зосередити ідею на сюжеті Ігоря, забити на ці розслідування вбивств і детективну частину, зосередити увагу на легендам і казкам, дати їм кінечно паранормальних витків і писати про це. Історія стане кращою і реально досягне того, на що замахувалися.
Зразу скажу, шо якби не останні моменти, книга б, в принципі, нічого така була би.
Атмосфера, насправді, прям супер: отут у нас є і вайб старої місцевості, село українське, яке всім в дитинстві приїлось і в яке нікому не хотілось їздити, і тут раптом приколи класні з цим понапридумували, бо нагнали такої готичної атмосфери і безнадії. Перші сторінок 10-20 дуже круто подали, я прямо відчула, що це буде класний хоррор, як я хотіла. Персонажі, може трохи прості, але вгадувались нормально, і село ще так класно називається. А, ну і окремо виділю, що авторка круто розказала про історичний бекграунд казок, що прямо-таки пройшлось по моєму улюбленому. Якщо правда про те, що там написано щодо обрядів, то це прямо-таки дуже прикольно - напевне, найцікавіша ідея для адаптації фольклору нашого, яку я бачила.
Тепер я скажу за негатив, але без спойлерів. Таке враження, що авторка хотіла одночасно і хоррор, і трилер, але її постійно кидало то в одну, то в іншу сторону. Дуже багато фрагментів, і якщо про кістяну ногу казка була ще супер вплетена через сни, то казку про Івасика і Оленку, крім пари деталей, важко уявити в тому контексті. Ніби хотілось взяти класну казку і додати її, навіть якщо не в тєму. З такою класною зав’язкою така реалізація трохи не дотягла.
Тепер СПОЙЛЕРИ. ДАЛІ СПОЙЛЕРИ ОК?
Кінцівка дуже невдала. З усього, що було реалістичним, я виділю тільки Ігоря, який похоронив Тіну і трохи заспокоївся. Але цікаве у Ігоря було те, що він бачив себе з минулого, з минулого життя чи чужого життя, і до цього активно підводили. І настільки нуль уваги до такого в кінці? Камон. Це мало бути головною темою.
Альона була моєю улюбленою героїнею, і з нею стало… щось. За півсторінки. В неї був потенціал на шось типу української final girl, бо вона була єдина, хто не був козлярою і зі своєю головою на плечах. Те, що вона вирішила в кінці просто вбити бабу, бо її брат з нею поговорив, повний абсурд і не її характер зовсім. Такі теми класно передаються у Ширлі Джексон, наприклад, але тут ніякої логіки в такому падінні персонажа нема - людина не вирішує вбити когось на останній сторінці книги.
Бабу Ганнюту тупо шкода, по-людськи. Це було просто погано і несправедливо, але не в такому сенсі, як «я постраждала і кайфанула», а «за що, і де в цьому логіка?». Ганнюта показана нами як страшенно самотня стара людина, яка щаслива, що до неї люди прийшли. Вона, може, давня родичка Ігоря. І замість того, щоб гарно провести bonding moment з Ігорем, ми просто вбиваємо стареньку? Щоб шо?
На жаль, тут багато хвостів і натяків було, з яких може 1/20 виявилась розкрита. Але ідея дуже класна. Я прямо-таки прошу, якщо ви авторка або її друзі, попросіть її зосередити ідею на сюжеті Ігоря, забити на ці розслідування вбивств і детективну частину, зосередити увагу на легендам і казкам, дати їм кінечно паранормальних витків і писати про це. Історія стане кращою і реально досягне того, на що замахувалися.
February 19, 2020
Трохи розбавлю хороші відгуки своїм не надто приємним. Перших сторінок 100 було інгтригуюче - атмосфера маленького забитого села Марена, давні казки, у яких шукаєш паралелі з історією. Але що далі в ліс - то більш пошматованою ставала оповідь. Розідрана на маленькі клапті, які в кінці так і не склалися в суцільну картину. Дивна поведінка баби Ганни, священика, його баби - вони наче мусили мати казкових прототипів, але якісь натяки так і не дали повного розуміння. Багато хаотичних дій інших персонажів, настрожених поглядів, змін настрою - все це мало б щось означати, але врешті видалося, що авторка просто хотіла понагнітати. Деякі лінії, як от історія Ігора, вели-вели й нікуди не привели. Вадим - персонаж-довідник, такий собі дід Панас, який розказує казки, не приховуючи від "малят" тої *уйні (вибачте, без цієї алюзії ніяк 😁), що насправді в них твориться. Тому й сивий. Тіна - героїня-непришийкобиліхвіст, нашо вона? Словом, стрункості тексту не вийшло.
Не сподобалося використання діалектизмів. Бо діалект в одного й того самого персонажа то виринає, то зникає. Крім того, авторка чомусь вирішила жителів Черкащини нагородити типовим діалектом Заходу України, з твердим закінченням дієслів "робіт", "ходіт", "сидіт". А в Центрі України ж навпаки, все пом'якшують і додають м'який знак де треба, і де не треба 😬 Причому, такий косяк з діалектом саме у місцевих персонажів, бо якби приїжджі - ще можна зрозуміти. Логіка зносок теж дивує: слово "мо'" в значенні "може" вирішили пояснити, а от "одрину" я мусила гуглити.
Про казкове підґрунтя і його правдивість важко щось сказати - авторка пише, що це історична реальність. Повірю. І це було цікаво, пізнавально. Про кінцівку - вона одночасно розчаровує і дає можливість подумати. Розчаровує, бо багато непоясненого, моментами взагалі дико - ну, тут так сталося, бо шось персонажу в голову стрельнуло, нуль мотивів. Швидке становлення вбивці, яке, по суті, нічим не мотивоване, крім казкового підґрунтя історії. І от тут ховається цікава концепція - пояснення божевіллям. В деяких книжках це мене дратує, а в цій ситуації це хороший хід - якщо не забувати, в яких рамках розгортається історія і чим взагалі викликане це божевілля. Тим більше, головний антагоніст таки несподіваний. Тому трійку книзі поставлю, хоч сумнівалася між нею і двійкою.
Не сподобалося використання діалектизмів. Бо діалект в одного й того самого персонажа то виринає, то зникає. Крім того, авторка чомусь вирішила жителів Черкащини нагородити типовим діалектом Заходу України, з твердим закінченням дієслів "робіт", "ходіт", "сидіт". А в Центрі України ж навпаки, все пом'якшують і додають м'який знак де треба, і де не треба 😬 Причому, такий косяк з діалектом саме у місцевих персонажів, бо якби приїжджі - ще можна зрозуміти. Логіка зносок теж дивує: слово "мо'" в значенні "може" вирішили пояснити, а от "одрину" я мусила гуглити.
Про казкове підґрунтя і його правдивість важко щось сказати - авторка пише, що це історична реальність. Повірю. І це було цікаво, пізнавально. Про кінцівку - вона одночасно розчаровує і дає можливість подумати. Розчаровує, бо багато непоясненого, моментами взагалі дико - ну, тут так сталося, бо шось персонажу в голову стрельнуло, нуль мотивів. Швидке становлення вбивці, яке, по суті, нічим не мотивоване, крім казкового підґрунтя історії. І от тут ховається цікава концепція - пояснення божевіллям. В деяких книжках це мене дратує, а в цій ситуації це хороший хід - якщо не забувати, в яких рамках розгортається історія і чим взагалі викликане це божевілля. Тим більше, головний антагоніст таки несподіваний. Тому трійку книзі поставлю, хоч сумнівалася між нею і двійкою.
July 24, 2020
К. #Циганчук “По той бік пам'яті” (2019)
Містичний роман.
Прийде час і ми знову повернемося до казок.
Атмосферно, містично та динамічно.
П'ятеро друзів випадково потрапляють у Богом забуте село Марена, де починають відбуватися жахливі речі.
Самотня бабуся, дивний священик, схиблений відлюдник та Він!? Породження темряви чи вбивця із плоті та крові!?
Ініціація. Давні звичаї. Криваві розправи.
Смерть чатує на кожного.
Старі казки оживають.
Кінець у них не завжди щасливий.
Іноді, він приправлений кров'ю...
Так що, вимкни wifi, читай книги. @chimeraspublisher
#читай_горор🕯️
#читатимодно #книги #ukrainereading
Містичний роман.
Прийде час і ми знову повернемося до казок.
Атмосферно, містично та динамічно.
П'ятеро друзів випадково потрапляють у Богом забуте село Марена, де починають відбуватися жахливі речі.
Самотня бабуся, дивний священик, схиблений відлюдник та Він!? Породження темряви чи вбивця із плоті та крові!?
Ініціація. Давні звичаї. Криваві розправи.
Смерть чатує на кожного.
Старі казки оживають.
Кінець у них не завжди щасливий.
Іноді, він приправлений кров'ю...
Так що, вимкни wifi, читай книги. @chimeraspublisher
#читай_горор🕯️
#читатимодно #книги #ukrainereading
June 24, 2019
Кілька молодих хлопців і дівчат виїхали на відпочинок у мальовниче місце. І, як часто буває у фільмах і книгах, їхнє авто зламалося посеред моторошної місцевості і дівчата й хлопці вирушили в сусіднє село шукати допомоги.
⠀
Звучить банально, чи не так?
⠀
Я теж перші кілька десятків сторінок була упереджена. Читала і думала: "Серйозно? Хіба це — оригінально?" Навіть почала в замітках писати злісний відгук. Та за півгодини його видалила, бо на сторінках почало відбуватися щось дивне.
⠀
Авторка взяла мотиви народних казок і вплела їх в моторошну історію у загадковому селі. Тут вам і дивовижні інтерпретації казок, і химерні переплетення подій, і елементи детективу. В результаті ми отримали захопливий сюжет, на який я витратила 4-5 годин часу протягом одного дня, бо я просто не могла відірватись!
⠀
Історія — динамічна, кожні дві сторінки тут щось відбувається. Особливого шарму додають розмови героїв про давні вірування народу та моторошне селище, в якому письменниці вдалося створити гнітючу та напружену атмосферу: всі ці жителі похилого віку, дивне кладовище, підозрілий священник. Не читайте перед сном цю історію, бо ще насниться: перевірено 😏
⠀
Наприкінці книги видавництво розмістило анонси своїх інших видань і тепер я хочу їх ВСІ! #укрліт_не_нудно — однозначно! Жахастик, вписаний в контекст українського села та народних, казок вийшов вражаючою історією!
⠀
Звучить банально, чи не так?
⠀
Я теж перші кілька десятків сторінок була упереджена. Читала і думала: "Серйозно? Хіба це — оригінально?" Навіть почала в замітках писати злісний відгук. Та за півгодини його видалила, бо на сторінках почало відбуватися щось дивне.
⠀
Авторка взяла мотиви народних казок і вплела їх в моторошну історію у загадковому селі. Тут вам і дивовижні інтерпретації казок, і химерні переплетення подій, і елементи детективу. В результаті ми отримали захопливий сюжет, на який я витратила 4-5 годин часу протягом одного дня, бо я просто не могла відірватись!
⠀
Історія — динамічна, кожні дві сторінки тут щось відбувається. Особливого шарму додають розмови героїв про давні вірування народу та моторошне селище, в якому письменниці вдалося створити гнітючу та напружену атмосферу: всі ці жителі похилого віку, дивне кладовище, підозрілий священник. Не читайте перед сном цю історію, бо ще насниться: перевірено 😏
⠀
Наприкінці книги видавництво розмістило анонси своїх інших видань і тепер я хочу їх ВСІ! #укрліт_не_нудно — однозначно! Жахастик, вписаний в контекст українського села та народних, казок вийшов вражаючою історією!
January 3, 2021
Легке, з металево-примарним присмаком, чтиво на один день. Якби не відчуття (яке дуже навіть справдилось), що історія перетворюється на конфеті, котре ніяк не складеться в кінці в одне ціле, то можливо б поставив і 4 зірочки. А так надто багато деталей та ліній так і не отримали, потрібні на мій смак, "кінці в воду".
Після останньої сторінки залишився цікавий післясмак і бажання зануритись в атмосферу оригінальних казок Грімм.
Після останньої сторінки залишився цікавий післясмак і бажання зануритись в атмосферу оригінальних казок Грімм.
February 17, 2023
Дія відбувається в Україні, але всі обряди і герої казок — русняві, що одразу відштовхує.
Герої діють непослідовно, прописані погано, деякі сюжетні лінії не пойми нащо починались, бо абсолютно нічим не закінчились.
Розв'язка несподівана, але не викликає захоплення, адже дії антагоніста абсолютно ніяк і нічим не пояснені.
Герої діють непослідовно, прописані погано, деякі сюжетні лінії не пойми нащо починались, бо абсолютно нічим не закінчились.
Розв'язка несподівана, але не викликає захоплення, адже дії антагоніста абсолютно ніяк і нічим не пояснені.
December 4, 2019
З самого початку книга занурює у дуже похмуру та лячну атмосферу. Починаючи з закинутого та похмурого села, яким його бачать головні герої спочатку, закінчуючи (з розвитком подій) постійною негодою, хащами, смертями, містикою, кладовищами та розв'язкою у кінці. Усю книгу ця атмосфера давить на читача, сприяючи абсолютному зануренню у світ та розумінню переживань головних героїв. Я навіть ловив себе на думці (неодноразово), що з цієї книги можна було б зняти крутезний фільм жахів.
Спочатку події розвиваються без поспіху, готуючи читача до карколомного марафону потім. Десь до першої смерті ти втягуєшся, а коли вона відбувається думаєш - ого, так швидко? А потім все закручується у нескінченний вир подій, з якого несила вирватися ні героям, ні читачу. Відірватися від книги у цей момент фактично неможливо (особисто я прочитав всю книжку за два заходи, бо треба було ще на роботу йти).
Кожен наступний виток подій захоплює, ще більше занурює у цю атмосферу паніки, страху та безвиході. Увесь час у напруженні чекаєш, що ж станеться далі. І воно стається, але ти не розслабляєшся, бо чекаєш уже наступного витка подій. Кожна смерть робить ситуацію усе заплутанішою, а переживання все глибшими. А містичний супровід взагалі змушує втрачати зв'язок з реальністю. Десь на стадії 3/4 книги ти вже підозрюєш всіх живих персонажів, половину мертвих, та кількох з невизначеним станом існування (це як коти Шредінгера, тільки не коти і не Шредінгера).
Містика у романі - це просто прекрасно. Починаєш зі скепсису. Потім переживаєш разом з героями страх, недовіру, спротив і наприкінці починаєш вірити у всю цю чортівщину. Починаєш в кожному з персонажів впізнавати казкових героїв і думати, жива це людина, чи все таки справжній мрець?
Окремо хочу виділити сюжетну лінію з казкою. Чергування "дохристиянських казкових" часів та сучасності доповнюють один одного, і, на перший погляд, попереджають про те, що станеться далі. Але це не допомагає, все рівно ти не наближаєшся до розгадки. Але сама ідея з таким співставленням - дуже класна. Історичні екскурси щодо справжніх "казок", розказані вустами одного з персонажів, дуже цікаві та відкривають очі на справжню природу казок і змушують задуматися, а про що ж ми насправді розповідаємо дітям? І чи захочемо після цієї книги розповідати казки знову?
А деякі деталі з цього екскурсу (які не є вигадкою, а є дослідженням справжніх історичних фактів, за що окреме дякую Ксенії) дійсно шокують. Про це я не хочу говорити, щоб не псувати враження, краще почитайте самі.
Коли сторінка за сторінкою, ковтаєш книгу до самого кінця і вже чекаєш, коли все виявиться. Коли вже кожен варіант розвитку подій здається реальним (навіть найнеймовірніший), автор дає тобі цю розв'язку, у якій все перевертається з ніг на голову. І ти ще деякий час дивишся на останню сторінку книги і осмислюєш прочитане.
Загалом, це дійсно крута книга. Поєднання горору, містики, детективу та трилеру. Атмосфера та події занурюють читача повністю. Сюжет непередбачуваний, а персонажі реалістичні та живі (до кінця книги - не всі, хе-хе). І, що мене найбільше вразило, так це історичні факти про казки та дохристиянські часи на території України (це той момент, коли у художній книзі дізнаєшся більше цікавих фактів, ніж у деяких наукових). Багато шокуючих відкриттів про наше минуле, які змушують задуматися про генетичну пам'ять, у тому числі про свою, про обряди ініціації та ще багато речей.
Тому хто ще не прочитав, бігом у книгарні по примірник "По той бік пам'яті" - і занурюйтеся у атмосферу жаху, містики та безвиході.
Спочатку події розвиваються без поспіху, готуючи читача до карколомного марафону потім. Десь до першої смерті ти втягуєшся, а коли вона відбувається думаєш - ого, так швидко? А потім все закручується у нескінченний вир подій, з якого несила вирватися ні героям, ні читачу. Відірватися від книги у цей момент фактично неможливо (особисто я прочитав всю книжку за два заходи, бо треба було ще на роботу йти).
Кожен наступний виток подій захоплює, ще більше занурює у цю атмосферу паніки, страху та безвиході. Увесь час у напруженні чекаєш, що ж станеться далі. І воно стається, але ти не розслабляєшся, бо чекаєш уже наступного витка подій. Кожна смерть робить ситуацію усе заплутанішою, а переживання все глибшими. А містичний супровід взагалі змушує втрачати зв'язок з реальністю. Десь на стадії 3/4 книги ти вже підозрюєш всіх живих персонажів, половину мертвих, та кількох з невизначеним станом існування (це як коти Шредінгера, тільки не коти і не Шредінгера).
Містика у романі - це просто прекрасно. Починаєш зі скепсису. Потім переживаєш разом з героями страх, недовіру, спротив і наприкінці починаєш вірити у всю цю чортівщину. Починаєш в кожному з персонажів впізнавати казкових героїв і думати, жива це людина, чи все таки справжній мрець?
Окремо хочу виділити сюжетну лінію з казкою. Чергування "дохристиянських казкових" часів та сучасності доповнюють один одного, і, на перший погляд, попереджають про те, що станеться далі. Але це не допомагає, все рівно ти не наближаєшся до розгадки. Але сама ідея з таким співставленням - дуже класна. Історичні екскурси щодо справжніх "казок", розказані вустами одного з персонажів, дуже цікаві та відкривають очі на справжню природу казок і змушують задуматися, а про що ж ми насправді розповідаємо дітям? І чи захочемо після цієї книги розповідати казки знову?
А деякі деталі з цього екскурсу (які не є вигадкою, а є дослідженням справжніх історичних фактів, за що окреме дякую Ксенії) дійсно шокують. Про це я не хочу говорити, щоб не псувати враження, краще почитайте самі.
Коли сторінка за сторінкою, ковтаєш книгу до самого кінця і вже чекаєш, коли все виявиться. Коли вже кожен варіант розвитку подій здається реальним (навіть найнеймовірніший), автор дає тобі цю розв'язку, у якій все перевертається з ніг на голову. І ти ще деякий час дивишся на останню сторінку книги і осмислюєш прочитане.
Загалом, це дійсно крута книга. Поєднання горору, містики, детективу та трилеру. Атмосфера та події занурюють читача повністю. Сюжет непередбачуваний, а персонажі реалістичні та живі (до кінця книги - не всі, хе-хе). І, що мене найбільше вразило, так це історичні факти про казки та дохристиянські часи на території України (це той момент, коли у художній книзі дізнаєшся більше цікавих фактів, ніж у деяких наукових). Багато шокуючих відкриттів про наше минуле, які змушують задуматися про генетичну пам'ять, у тому числі про свою, про обряди ініціації та ще багато речей.
Тому хто ще не прочитав, бігом у книгарні по примірник "По той бік пам'яті" - і занурюйтеся у атмосферу жаху, містики та безвиході.
December 12, 2022
Це друга книга Дому Химер, що я читала, і друга книга, що замість свого заявленого жанру, підтримувати та розвивати який нібито зголошується видавництво, тільки кокетливо, проте цнотливо з ним заграє. В Дівчині, яку ми вбили цим жанром був трилер, а отримали ми . В цьому ж випадку була заявка на горор, а отримали ми .
Про потрібність уважнішої редакторської роботи, очевидні ляпи (як ото смерть від серцевого нападу в калюжі крові) та скомканий кінець можна почитати в інших відгуках, а зауваження щодо автентичності черкаського діалекту залишу жителям Черкащини, бо сама там не бувала. Але не можу не сказати, що мені жуть як не вистачало глибшої роботи з персонажами та логічнішої мотивації дій всіх героїв. Твір мені здався сирим.
Чому ж доволі висока оцінка? Авторка має хист до саспенсу, описів підозрілих людей, готично-цвинтарної атмосфери, тож на мене перша половина книги справляла дійсно гнітюче враження, що й очікується від жанру горор. Проте згодом ігнорувати сюжетні дири стало неможливо і це відволікало від подальших спроб тексту напружувати читача естетикою та таймінгом. Разом з тим, ігнорувати явний талан Циганчук до створення жуткої атмосфери теж неможливо.
Тож чекаю на подальший розвиток авторки і візьму наступні її книги, сподіваюся що вона прислухається до конструктивної критики та прокачає свої навички, а ми невдовзі отримаємо більше якісного українського горору.
Про потрібність уважнішої редакторської роботи, очевидні ляпи (як ото смерть від серцевого нападу в калюжі крові) та скомканий кінець можна почитати в інших відгуках, а зауваження щодо автентичності черкаського діалекту залишу жителям Черкащини, бо сама там не бувала. Але не можу не сказати, що мені жуть як не вистачало глибшої роботи з персонажами та логічнішої мотивації дій всіх героїв. Твір мені здався сирим.
Чому ж доволі висока оцінка? Авторка має хист до саспенсу, описів підозрілих людей, готично-цвинтарної атмосфери, тож на мене перша половина книги справляла дійсно гнітюче враження, що й очікується від жанру горор. Проте згодом ігнорувати сюжетні дири стало неможливо і це відволікало від подальших спроб тексту напружувати читача естетикою та таймінгом. Разом з тим, ігнорувати явний талан Циганчук до створення жуткої атмосфери теж неможливо.
Тож чекаю на подальший розвиток авторки і візьму наступні її книги, сподіваюся що вона прислухається до конструктивної критики та прокачає свої навички, а ми невдовзі отримаємо більше якісного українського горору.
December 24, 2024
У неї і рейтинги не високі, і коли мені дали цю книгу, то сказали, що вона не сподобалась, але мене вона надихнула нарешті долізти почитати про Бабу Ягу і зробити нарешті сценарій. Та й сама книга сподобалась. Те, як вона закручена на казках - прям чудово. І те, що... це теж наводить на різні думки. До того ж у нас з авторкою в певному аспекті зійшлись думки щодо символізму Баби Яги.
August 23, 2020
Історія починається типово для багатьох хорорів: п'ятеро друзів їдуть на дачу, але їхнє авто раптово ламається, мобільна мережа відсутня, погода жахлива і вони вирішують дійти до найближчого населеного пункту, щоб викликати допомогу. Головні герої потрапляють в невеличке, Богом забуте село, в якому починають відбуватися жахливі речі.
Та на цьому банальність закінчується. Автор майстерно переплітає мотиви народних казок з реальністю. Давні звичаї, зникнення людей, загадкові вбивства занурюють читача в нескінченний вир подій.
Постійна негода, моторошне кладовище, містичні події, похмуре, відокремлене від іншого світу село створюють дуже гнітючу атмосферу.
І це саме той випадок, коли письменниці вдалося втримати інтригу до останньої сторінки.
Та на цьому банальність закінчується. Автор майстерно переплітає мотиви народних казок з реальністю. Давні звичаї, зникнення людей, загадкові вбивства занурюють читача в нескінченний вир подій.
Постійна негода, моторошне кладовище, містичні події, похмуре, відокремлене від іншого світу село створюють дуже гнітючу атмосферу.
І це саме той випадок, коли письменниці вдалося втримати інтригу до останньої сторінки.
June 20, 2022
Досить атмосферна книга, але зовсім не мій жанр виявився
Кінцівка трішки збентежила, мені не вистачило ще трішки подій та очікувала більшого від Ігоря, про якого всю книгу йшов натяк на те, що він те село знає, а у підсумку нічого
Кінцівка трішки збентежила, мені не вистачило ще трішки подій та очікувала більшого від Ігоря, про якого всю книгу йшов натяк на те, що він те село знає, а у підсумку нічого
This entire review has been hidden because of spoilers.
December 30, 2020
Що це за серцевий напад такий стався у хлопця на кладовищі, що його знайшли у незагуслій ще крові? Чтиво коли нема нічого під рукою.
January 22, 2021
Черкащина, осінь, дощ, ваш автомобіль ламається посеред забутого сільського шляху. Що робити? Залишається хіба дістатися найближчого села і там шукати допомоги. А може було не варто?
.
"Раджу вам у ночі з хати не виходити. І на шлях до перехрестя, шо тут за будинком, не можна... Там завжди бродить усяка нечисть" - саме так застерігає друзів бабуся, що прихистила їх наніч
.
Та хіба можна злякати сучасну молодь усілякими забобонами? Аж ніяк! Вони ж реалисті, скептики й вірять лише в те що можна пощупати, або нагуглити. І це було їх великою помилкою... Бо тут не казка, але й "кожна казкова історія щось колись означала. Кожна оповідь цілком правдива. Їх не просто вигадали. Все базується, на певних обрядах, на реальних подіях врешті решт. У данному випадку на віруваннях слов'янських народів... Лише згодом, коли ці жорстокі традиції відійшли у небуття, люди почали переповідати їх нащадкам. І все далі й далі вони ставали настільки неймовірними для людей, що їх почали сприймати, як щось незвичне, чарівне. Як казку".
.
P.S. Що ж, це було цікаво, моторошно, лячно, але цікаво. В мені знову прокинувся релігієзнавець і я з цікавістю вчитувався в язичницькі вірування, що потім стали казками. І водночас розмірковував хто ж? хто ж цей один? чи може не один, що тримає в страху все село, разом пришлими?
.
P.P.S. Від химерних жахіть варто відійти, тож далі візьмусь за сатиричну оповідь про антитерористичну операцію
.
"Раджу вам у ночі з хати не виходити. І на шлях до перехрестя, шо тут за будинком, не можна... Там завжди бродить усяка нечисть" - саме так застерігає друзів бабуся, що прихистила їх наніч
.
Та хіба можна злякати сучасну молодь усілякими забобонами? Аж ніяк! Вони ж реалисті, скептики й вірять лише в те що можна пощупати, або нагуглити. І це було їх великою помилкою... Бо тут не казка, але й "кожна казкова історія щось колись означала. Кожна оповідь цілком правдива. Їх не просто вигадали. Все базується, на певних обрядах, на реальних подіях врешті решт. У данному випадку на віруваннях слов'янських народів... Лише згодом, коли ці жорстокі традиції відійшли у небуття, люди почали переповідати їх нащадкам. І все далі й далі вони ставали настільки неймовірними для людей, що їх почали сприймати, як щось незвичне, чарівне. Як казку".
.
P.S. Що ж, це було цікаво, моторошно, лячно, але цікаво. В мені знову прокинувся релігієзнавець і я з цікавістю вчитувався в язичницькі вірування, що потім стали казками. І водночас розмірковував хто ж? хто ж цей один? чи може не один, що тримає в страху все село, разом пришлими?
.
P.P.S. Від химерних жахіть варто відійти, тож далі візьмусь за сатиричну оповідь про антитерористичну операцію
May 14, 2023
Історія починається типово для жанру. Від початку авторка дає забагато деталей, які в ході сюжету ніяк не впливають на нього. Відразу в око впадає, що показ історії постійно перетікає від сприйняття одного персонажа до іншого, що відчутно збиває динаміку. Я не встигала заглибитися в переживання котрогось із персонажів, перш ніж фокус зміщувався на іншого, а зважаючи на те, що самі герої прописані достатньо поверхнево, виникло враження читання про роздуми та дії сукупного образу.
Сетинг - сильна сторона книги. Опис села, побуту мешканців, відображення мови справді передають потрібний вайб. Найбільше задоволення я отримувала від опису помешкання бабці Ганюти та ночівлі молоді там. На додачу до декорацій саме в цій сцені велике значення мало введення паралельної сюжетної гілки про казки та вірування. Концепт, викладений словами Вадима, досить моторошний, аби намітити поле для потенційного горору.
Шкода, проте дії головних героїв відійшли занадто далеко від метафоричної історії, аби створювати емоційне підсилення. Наприкінці книги все обертання навколо фольклорних вірувань здається дуже притягнутим за вуха, оскільки жоден з персонажів не проходить тієї арки, яку намітила для нього авторка на початку і на яку давала натяки засобом паралелей з казками.
Стосовно фіналу: до останніх 20 сторінок вірилося, що ця історія ще може закінчитися лаконічно. Однак все зійшло з наміченого шляху, так ніби початкова задумка змінилася на ходу без додаткових допрацювань інших частин сюжету. Трактувати можна по-різному, проте для мене завершення виглядає сирим та обірваним.
Сетинг - сильна сторона книги. Опис села, побуту мешканців, відображення мови справді передають потрібний вайб. Найбільше задоволення я отримувала від опису помешкання бабці Ганюти та ночівлі молоді там. На додачу до декорацій саме в цій сцені велике значення мало введення паралельної сюжетної гілки про казки та вірування. Концепт, викладений словами Вадима, досить моторошний, аби намітити поле для потенційного горору.
Шкода, проте дії головних героїв відійшли занадто далеко від метафоричної історії, аби створювати емоційне підсилення. Наприкінці книги все обертання навколо фольклорних вірувань здається дуже притягнутим за вуха, оскільки жоден з персонажів не проходить тієї арки, яку намітила для нього авторка на початку і на яку давала натяки засобом паралелей з казками.
Стосовно фіналу: до останніх 20 сторінок вірилося, що ця історія ще може закінчитися лаконічно. Однак все зійшло з наміченого шляху, так ніби початкова задумка змінилася на ходу без додаткових допрацювань інших частин сюжету. Трактувати можна по-різному, проте для мене завершення виглядає сирим та обірваним.
April 19, 2024
Насилу домучила, сподіваючись, що, може, далі якось вирулить і стане краще. Не стало.
Історія починається заманливо: п'ятеро друзів (дві парочки і молодший брат однієї з дівчат) їдуть на відпочинок, машина ломається посеред непойміде і молодь опиняється в якомусь глухому селі, де лише дві хати, не ловить зв'язок і звичний зовнішній світ здається далекою вигадкою. Баба, в якої друзі зупиняються на ночівлю, скидається на відьму, а стара книга казок, що випаково знаходиться в хаті, робить атмосферу ще більш зловісною і підозрілою.
Історія обіцяє зв'язок між дохристиянськими часами і сьогоденням і сплетіння казкових сюжетів з долею персонажів. Буй там плавав.
Бо десь з моменту появи збірки казок, яку нам передають мало не цитатами з вікіпедії, «По той бік» стає гіршою з кожною сторінкою. Сюжет розпадається на окремі, нічим між собою не пов'язані епізоди. В селі раптом з'являється купа народу, навіть священник, який типу суттєво впливає на історію (насправді аж ніяк), і лікарка. Всі десь блукають, усього лякаються, але що з того? А нічого. Логіка з дій персонажів зникає остаточно і фіна��, де Антон і Альона роблять те, що роблять, просто тому що авторка так написала й іншого пояснення не треба (насправді ще й як треба), вже навіть не дивує і не збентежує.
Окремо люто фейспалмить авторське припущення (рушійна сила всієї історії, на секундочку!), що у «глухому селі»(тм) можлива будь-яка дічь, а ніхто й не здогадується, бо не цікавиться життям одне одного. Угу. Ага. Саме так жеж у селах і живуть.
Історія починається заманливо: п'ятеро друзів (дві парочки і молодший брат однієї з дівчат) їдуть на відпочинок, машина ломається посеред непойміде і молодь опиняється в якомусь глухому селі, де лише дві хати, не ловить зв'язок і звичний зовнішній світ здається далекою вигадкою. Баба, в якої друзі зупиняються на ночівлю, скидається на відьму, а стара книга казок, що випаково знаходиться в хаті, робить атмосферу ще більш зловісною і підозрілою.
Історія обіцяє зв'язок між дохристиянськими часами і сьогоденням і сплетіння казкових сюжетів з долею персонажів. Буй там плавав.
Бо десь з моменту появи збірки казок, яку нам передають мало не цитатами з вікіпедії, «По той бік» стає гіршою з кожною сторінкою. Сюжет розпадається на окремі, нічим між собою не пов'язані епізоди. В селі раптом з'являється купа народу, навіть священник, який типу суттєво впливає на історію (насправді аж ніяк), і лікарка. Всі десь блукають, усього лякаються, але що з того? А нічого. Логіка з дій персонажів зникає остаточно і фіна��, де Антон і Альона роблять те, що роблять, просто тому що авторка так написала й іншого пояснення не треба (насправді ще й як треба), вже навіть не дивує і не збентежує.
Окремо люто фейспалмить авторське припущення (рушійна сила всієї історії, на секундочку!), що у «глухому селі»(тм) можлива будь-яка дічь, а ніхто й не здогадується, бо не цікавиться життям одне одного. Угу. Ага. Саме так жеж у селах і живуть.
December 2, 2021
Дуже інтригуюче загравання з фольклором, яке змушує потім піти і нарити у Ґуґлі ще більше цікавої інформації щодо того, у що могли вірити наші предки, але воно як на мене буквально існує на фоні. Погоджуся з деякими коментарями щодо поспіху у фіналі книги, відчувається, ніби історія мала бути довшою, але авторці не вистачило сил чи навіть бажання (усі ми люди і маємо право не вичавлювати з себе соки, якщо вже не йде), а закінчити треба. Для мене ця книга виглядає як еквівалент жахастику, який іноді можуть пустити по ТБ пізно вночі на вихідних, тож якщо хочеться не подивитися, а почитати, як група героїв та їх оточення помирають або втрачають глузд один за одним в доволі атмосферних декораціях, то це сюди.
November 4, 2021
Непоганий хоррор-містика, але для мене все дуже зіпсував кінець. Таке враження наче похапки дописали і втулили його туди, бо йшла лінія і тут шось вдруг перекинуло. Я навіть перечитав чи не пропустив я якусь сторінку. Але ні, то так задумано.
Але читається легко і цікаво. Книжку проковтнув
Але читається легко і цікаво. Книжку проковтнув
January 15, 2021
Обожнюю казки )))! Тут реальність опинилася в «казці», замурррчательно))).
October 24, 2021
"По той бік пам'яті" Ксенія Циганчук
9 з 10
Горор
Чи знали ви, що чарівні казки побудовані на реальних історіях - оповідях про обряди ініціації? Що хатинка на курячих лапках - насправді домовина, що баба-яга-кістяна нога - насправді мрець, який розкладається (тому й кістяна нога!!!)
Неймовірно цікава книга😍 Читаю і не можу відірватися. Сьогодні бачила, як готують вітрину одного кафе до Хелоувіну, і подумала, що неспроста взяла зараз цю книгу до прочитання. Інтуїтивно))) Читається легко і тут купа цікавих фактів, хоч книга і художня.
Раджу.
9 з 10
Горор
Чи знали ви, що чарівні казки побудовані на реальних історіях - оповідях про обряди ініціації? Що хатинка на курячих лапках - насправді домовина, що баба-яга-кістяна нога - насправді мрець, який розкладається (тому й кістяна нога!!!)
Неймовірно цікава книга😍 Читаю і не можу відірватися. Сьогодні бачила, як готують вітрину одного кафе до Хелоувіну, і подумала, що неспроста взяла зараз цю книгу до прочитання. Інтуїтивно))) Читається легко і тут купа цікавих фактів, хоч книга і художня.
Раджу.
August 12, 2022
Компанія молодих людей вирушає відпочити за місто – цілком логічний початок для страшної історії. Але все затьмарюється, коли з'являється книга казок, оповіді з якої намагаються стати дійсністю, адже з дитинства всім відомо, що зустріти Бабу Ягу – це не на добро.
.
.
Не скажу, що це найкраще, що читала у жанрі горор, але читати місцями було цікаво.
⠀
Сподобалося, як авторка обіграла паралель між слов'янською міфологією та казковими оповіданнями. Це стало розкішною фішкою роману.
⠀
Але герої вийшли сирими: характери не розкрито, в голові не склалася цілісна картинка жодного з персонажів.
⠀
Натомість атмосферно змальовано забите село, життя якого залежить від погоди, а мешканці знають один одного на ім'я та по батькові. Не хочеться визнавати, що такі місця є на карті України, але віриш беззаперечно.
⠀
Кінцівка зіпсувала враження, багато відкритих у розповіді питання так і не було закрито.
⠀
В цілому, не шкодую, що познайомилася з цією книгою, але дуже багато "але".
.
.
Не скажу, що це найкраще, що читала у жанрі горор, але читати місцями було цікаво.
⠀
Сподобалося, як авторка обіграла паралель між слов'янською міфологією та казковими оповіданнями. Це стало розкішною фішкою роману.
⠀
Але герої вийшли сирими: характери не розкрито, в голові не склалася цілісна картинка жодного з персонажів.
⠀
Натомість атмосферно змальовано забите село, життя якого залежить від погоди, а мешканці знають один одного на ім'я та по батькові. Не хочеться визнавати, що такі місця є на карті України, але віриш беззаперечно.
⠀
Кінцівка зіпсувала враження, багато відкритих у розповіді питання так і не було закрито.
⠀
В цілому, не шкодую, що познайомилася з цією книгою, але дуже багато "але".
July 13, 2020
Я - боягузка. Боюся собак і містичних фільмів. От і ця книга мене манила і лякала водночас, бо ж всі писали - вона такаааа страшнаааа 👻🙀 Саме тому обрала цю книгу для #моторошний_марафон. Але… щось я не злякалася 😄
Назагал, книга гарна, атмосферна, написала дуже гарною мовою, читати було захопливо. І мені дуже сподобалася ідея використати дитячу казочку як фон. Я от в дитинстві дуже любила народні казки, а своїй донечці не поспішаю читати - надто вони вже моторошні виявилися)) А книга - просто добрий цікавий детектив :) мені сподобався, 4/5⭐️
Назагал, книга гарна, атмосферна, написала дуже гарною мовою, читати було захопливо. І мені дуже сподобалася ідея використати дитячу казочку як фон. Я от в дитинстві дуже любила народні казки, а своїй донечці не поспішаю читати - надто вони вже моторошні виявилися)) А книга - просто добрий цікавий детектив :) мені сподобався, 4/5⭐️
Displaying 1 - 25 of 25 reviews