Судьба и характер

by Walter Benjamin, Вальтер Беньямин

Вальтер Беньямин (1892–1940) – выдающийся немецкий философ, эстетик, эссеист, критик, историк литературы и переводчик, один из самых оригинальных теоретиков культуры XX века; неакадемический исследователь, оказавший огромное влияние на различные социальные и гуманитарные науки; мыслитель, чьи идеи заложили основу современного понимания модернизма и предвосхитили ряд ключевых понятий постмодернистской теории. В настоящий сборник написанных в разное время работ Беньямина вошло эссе «Произведение искусства в эпоху его технической воспроизводимости» (1936) – одна из первых в европейской теории культуры рефлексий о влиянии новых технологий на сущность и социальные функции искусства, приводящих к возникновению новой эстетики и новых форм художественного творчества, таких как фотография и кино. В книгу также включены эссе «Судьба и характер», «Задача переводчика», «Сюрреализм», «К портрету Пруста», «Теории немецкого фашизма», «Краткая история фотографии», «О некоторых мотивах у Бодлера», «О понятии истории» и другие знаковые для интеллектуальной биографии автора тексты, посвященные вопросам теории медиа и философии истории, взаимодействию политического и эстетического, феноменам власти и насилия, природе языка и назначению перевода.

Genres: Philosophy

448 pages, Paperback

Published January 1, 2019

About the author

Walter Bendix Schönflies Benjamin was a German Jewish philosopher, cultural critic, media theorist, and essayist. An eclectic thinker who combined elements of German idealism, Romanticism, Western Marxism, Jewish mysticism, and neo-Kantianism, Benjamin made influential contributions to aesthetic theory, literary criticism, and historical materialism. He was associated with the Frankfurt School and also maintained formative friendships with thinkers such as playwright Bertolt Brecht and Kabbalah scholar Gershom Scholem. He was related to German political theorist and philosopher Hannah Arendt through her first marriage to Benjamin's cousin Günther Anders, though the friendship between Arendt and Benjamin outlasted her marriage to Anders. Both Arendt and Anders were students of Martin Heidegger, whom Benjamin considered a nemesis.
Among Benjamin's best known works are the essays "The Work of Art in the Age of Mechanical Reproduction" (1935) and "Theses on the Philosophy of History" (1940). His major work as a literary critic included essays on Charles Baudelaire, Johann Wolfgang von Goethe, Franz Kafka, Karl Kraus, Nikolai Leskov, Marcel Proust, Robert Walser, Trauerspiel and translation theory. He also made major translations into German of the Tableaux Parisiens section of Baudelaire's Les Fleurs du mal and parts of Proust's À la recherche du temps perdu.
Of the hidden principle organizing Walter Benjamin's thought Scholem wrote unequivocally that "Benjamin was a philosopher", while his younger colleagues Arendt and Theodor W. Adorno contend that he was "not a philosopher". Scholem remarked "The peculiar aura of authority emanating from his work tended to incite contradiction". Benjamin himself considered his research to be theological, though he eschewed all recourse to traditionally metaphysical sources of transcendentally revealed authority.
In 1940, at the age of 48, Benjamin died by suicide at Portbou on the French Spanish border while attempting to escape the advance of the Third Reich. Though popular acclaim eluded him during his life, the decades following his death won his work posthumous renown.

Reviews

[Alla Komarova · Rating 4 out of 5]

Свого часу поява звичного вже сьогодні друкарського станка стала причиною революції (яка, на щастя, обійшлася без спалення міст та відрубування голів). Революції у мисленні, а головне – у ставленні до такого штучного (колись) товару, як книга. Десятки, сотні, тисячі однакових книг, що не відрізняються одна від одної – а головне, й від оригіналу! – жодною плямкою. Переписування книжок у монастирях відійшло у минуле разом із затребуваністю майстрів та підмайстрів, які вміли малювати красні літери, тримати рівність рядку та і взагалі якось не відволікатися від копіювання вручну.
Через кілька століть (які явно супроводжувалися болісними рефлексіями, які ми, на щастя, так ніколи і не прочитаємо, бо фейсбук вигадали дещо пізніше), людство стикнулося із черговою революцією, яку скрізь оптику свого світобаченням намагався описати Вальтер Беньямін. Із революцією технічного прогресу.
Будь-який витвір мистецтва тепер міг бути скопійованим – технічно відтворюваним! – будь-ким. Ці нескінчені ідентичні копії так налякали молодого філософа, що він, спочатку спитавши, так і що ж тепер буде із оригіналом, потім несвідомо (?) заклав основи для того, аби популярну культуру демонізували до стану майже фашизму. Нема, каже автор, в цих ваших фейсбуках, тобто кінотеатрах і популярних книжонках аури, яка є у справжніх витворів мистецтва, а копіювання їх позбавляє й оригінал справжності. І взагалі мистецтво перестало змушувати напружувати відчуття та уми, а стало на рейки розважального.
Але, тут же каже нам йуний трішки шизофренічний марксист, це харашо! Бо час зараз революційний, елітарне мистецтво має померти і на зміну йому має прийти революційні народні маси із їхньої масовою культурою. Ура, товаріщі.
Історія-то потім показала пану Вальтеру, як сильно він помилявся, але вже було запізно. Амінь.