What do you think?
Rate this book
Про що мовчать
Ця книга про жінок, чиї історії для більшості оповиті стереотипними уявленнями. Що відчуває жінка, яка розуміє, що її назавжди паралізувало? Чого найбільше боїться безпритульна? Чому тільки після сімнадцяти років перебування у монастирі черниця наважується піти з нього? Як живе жінка після зґвалтування у віці шести років? 13 історій, які назавжди змінять ваше сприйняття дійсності. Багато зізнань, сліз, розмов із психологом... У ваших руках книга, переповнена емоціями та бажанням викорінити стигму з нашого суспільства.
- GenresNonfiction
240 pages, Paperback
Published January 1, 2019
42 people want to read
About the author
Таня Касьян
4 books2 followersТаня Касьян — письменниця, журналістка, громадська активістка. Народилася та виросла у Маріуполі. З 2014 року живе у Києві. Працювала журналісткою та головною редакторкою. Зараз очолює правозахисну організацію «Точка опори ЮА». Авторка книжки «Про що мовчать» та упорядниця «Довідника безбар’єрності», авторка та ведуча подкасту «Потрошку».
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 9 of 9 reviews
October 29, 2022
Ліричний відступ: Після повномасштабного вторгнення, ми всі яскраво зрозуміли, що відчували люди із Криму, Луганської і Донецької області починаючи з 2014. Ці 8 років ми не розуміли їх досвід. І зараз нас так само не розуміє західний світ. Нам нічого не залишається, як говорити, і ділитися нашими історіями. Це єдиний спосіб донести те, що відбувається.
Ця книга не про війну, а про досвіди різних жінок. 13 інтерв’ю з: наркозалежною, секс-працівницею, сегсоколічкою, жінку з онкологією, колишньою ув’язненою, трансґендеркою, безпритульною, жінкою з біполярним розладом, ромкою, жінкою з інвалідністю, жінкою з ВІЛ, колишньою монахинею та жінкою, що пережила зґвалтування.
Досвіди, якими вони діляться - неймовірно болючі. Люди, які не переживали ці досвіди не зрозуміють їх життя, але прочитавши книгу, можемо стати більш толерантними. Дискримінація народжується зі страху, а страх можна подолати знаннями і емпатією. Об’єднує ці історії сила цих людей, відкритість, і готовність говорити. Ними можна лишень захоплюватися.
З незрозумілого: кожна історія іде з передмовою відомого медійного чоловіка, який пише «о, як тяжко їй було». От шоб шо?
З цікавого: до кожної історії є дві ілюстрації, одна «стереотипна», та інша, що доповнює її і створює якийсь новий сенс. Також було розроблено спеціальні шрифти, і кожна історія ніби надрукована тим самим шрифтом, але коли читаєш, помічаєш несуттєві відмінності. Не знаю, чи це вартувало зусиль верстальника, але я такого ще не зустрічала.
Ця книга не про війну, а про досвіди різних жінок. 13 інтерв’ю з: наркозалежною, секс-працівницею, сегсоколічкою, жінку з онкологією, колишньою ув’язненою, трансґендеркою, безпритульною, жінкою з біполярним розладом, ромкою, жінкою з інвалідністю, жінкою з ВІЛ, колишньою монахинею та жінкою, що пережила зґвалтування.
Досвіди, якими вони діляться - неймовірно болючі. Люди, які не переживали ці досвіди не зрозуміють їх життя, але прочитавши книгу, можемо стати більш толерантними. Дискримінація народжується зі страху, а страх можна подолати знаннями і емпатією. Об’єднує ці історії сила цих людей, відкритість, і готовність говорити. Ними можна лишень захоплюватися.
З незрозумілого: кожна історія іде з передмовою відомого медійного чоловіка, який пише «о, як тяжко їй було». От шоб шо?
З цікавого: до кожної історії є дві ілюстрації, одна «стереотипна», та інша, що доповнює її і створює якийсь новий сенс. Також було розроблено спеціальні шрифти, і кожна історія ніби надрукована тим самим шрифтом, але коли читаєш, помічаєш несуттєві відмінності. Не знаю, чи це вартувало зусиль верстальника, але я такого ще не зустрічала.
June 30, 2019
Книгу варто було б назвати "Про що мовчать жінки", адже вона в першу чергу про тих жінок, яких суспільство звично дискримінує - наркозалежних, колишніх секс-працівниць, ВІЛ-інфікованих, колишніх ув'язнених, ромок, безпритульних. ІсторіЇ-інтерв'ю доповнюють коментарі публічних осіб-чоловіків. Для кожної історії було розроблено спеціальний шрифт, кожну історію проілюстровано двома зображеннями, одне з яких демонструє картинку, яку ми звикли бачити на перший погляд, але варто перегорнути сторінку - і ось перед нами друге зображення, справжня глибинна суть, те, про що мовчать. Така увага до оформлення перетворює цю книгу на справжній арт-бук. Загалом, дуже позитивні враження від прочитаного, важливо, що такі люди, яких суспільство звикло не помічати, стають видимими. Єдиний мінус - неякісний переклад (трапляються русизми та граматичні помилки).
July 28, 2019
Погляньте на обкладинку книги. У ній важливі не автор і назва, а питання, на яке намагаються дати відповідь її герої — жінки. Й відповідь на нього однозначна: "Так". Бо й справді звикли. І не ми — тобто кожен із нас окремо, — а суспільство в цілому, оскільки, як сказала одна з героїнь книги, "суспільство — це статична система. І все, що виходить за рамки системи, викликає дискомфорт, а дискомфорт породжує агресію" (С, Алекса Фрей). Тому й криво ми дивимося на наркоманок, косо — на проституток, гидливо — на бомжих, із острахом — на циганок. А варто було б бачити наркозалежну, секс-працівницю, безпритульну, ромку... Однак для цього потрібно бути хоча б трошечки освіченішими, "просунутішими", поінформованішими.
Саме з цією метою — дати інформацію з-поза тієї стіни, яку вибудувало суспільство між умовною нормою і тим, "що поза нормами загальноприйнятих людських відносин", тобто "нездорово" (С, Сергій Комаровський) — й було створено серію інтерв’ю, які перетворилися на книгу.
Книга, до речі, незвичайна не лише змістом (до нього повернуся далі), а й оформленням. Її треба не просто читати, а роздивлятися, причому дуже прискіпливо, аби "поринути у суть". Кожна з 13 історій надрукована оригінальним авторським шрифтом, який підкреслює те, про що йдеться: хіть, вразливість, нестабільність, інакшість, замкненість тощо. Кожна проілюстрована подвійними й дуже символічними малюнками: на першому ми бачимо те, що звикли бачити, а з другого спадає червона полуда, й видно ту саму суть, про яку згадано на обкладинці. Червоний колір (а його у виданні багато) привертає увагу й викликає відчуття тривоги: щось тут не так. Бо й справді в нашому суспільстві багато чого не так.
У тому, що саме не так, і намагаються розібратися головна редакторка zza.delo.ua та womo.ua Таня Касьян і її героїні. Це жінки, котрі не бояться говорити про свою інакшість, адже яким іще чином можна "підвищити градус толерантності в нашому суспільстві" (С, Таня Касьян), якщо не інформувати, аби неприйнятне наразі стало "чимось звичним, банальним" (С, Алекса Фрей)? От вони й говорять. А послухати, чи то пак почитати, раджу кожному — книга дійсно дуже важлива для нас...
П. С. Одна річ мене в ній, щоправда, дуже дратувала, а саме — враження чоловіків, які коментують кожну історію, розказану жінкою. "Ну це вже занадто! — подумки обурювалася я. — Чому чоловіки виступають суддями жінок, котрі говорять про найболючіше, виливають, так би мовити, свою душу? Невже не можна було обійтися без цього?" Своє обурення принагідно я висловила й уголос — головній редакторці видавництва Bookchef, яке зініціювало публікацію інтерв’ю у форматі книги, Катерині Дем’янчук. На що отримала цілком логічне пояснення: це було зроблено навмисно, для того аби ще гостріше підкреслити високий рівень несприйняття інакшості в нашому суспільстві. Однак мені все одно не перехотілося почитати книгу, в якій чоловіків, із якими "щось не так", судитимуть жінки. Ага, я за справедливість)))
Саме з цією метою — дати інформацію з-поза тієї стіни, яку вибудувало суспільство між умовною нормою і тим, "що поза нормами загальноприйнятих людських відносин", тобто "нездорово" (С, Сергій Комаровський) — й було створено серію інтерв’ю, які перетворилися на книгу.
Книга, до речі, незвичайна не лише змістом (до нього повернуся далі), а й оформленням. Її треба не просто читати, а роздивлятися, причому дуже прискіпливо, аби "поринути у суть". Кожна з 13 історій надрукована оригінальним авторським шрифтом, який підкреслює те, про що йдеться: хіть, вразливість, нестабільність, інакшість, замкненість тощо. Кожна проілюстрована подвійними й дуже символічними малюнками: на першому ми бачимо те, що звикли бачити, а з другого спадає червона полуда, й видно ту саму суть, про яку згадано на обкладинці. Червоний колір (а його у виданні багато) привертає увагу й викликає відчуття тривоги: щось тут не так. Бо й справді в нашому суспільстві багато чого не так.
У тому, що саме не так, і намагаються розібратися головна редакторка zza.delo.ua та womo.ua Таня Касьян і її героїні. Це жінки, котрі не бояться говорити про свою інакшість, адже яким іще чином можна "підвищити градус толерантності в нашому суспільстві" (С, Таня Касьян), якщо не інформувати, аби неприйнятне наразі стало "чимось звичним, банальним" (С, Алекса Фрей)? От вони й говорять. А послухати, чи то пак почитати, раджу кожному — книга дійсно дуже важлива для нас...
П. С. Одна річ мене в ній, щоправда, дуже дратувала, а саме — враження чоловіків, які коментують кожну історію, розказану жінкою. "Ну це вже занадто! — подумки обурювалася я. — Чому чоловіки виступають суддями жінок, котрі говорять про найболючіше, виливають, так би мовити, свою душу? Невже не можна було обійтися без цього?" Своє обурення принагідно я висловила й уголос — головній редакторці видавництва Bookchef, яке зініціювало публікацію інтерв’ю у форматі книги, Катерині Дем’янчук. На що отримала цілком логічне пояснення: це було зроблено навмисно, для того аби ще гостріше підкреслити високий рівень несприйняття інакшості в нашому суспільстві. Однак мені все одно не перехотілося почитати книгу, в якій чоловіків, із якими "щось не так", судитимуть жінки. Ага, я за справедливість)))
August 16, 2019
Читати кожному 💔
February 25, 2023
Ця книга як вправа на розвиток емпатії, яку в суспільстві потрібно робити РЕ-ГУ-ЛЯР-НО.
Кожна історія відверта і болюча навіть не зважаючи на короткі інтерв’ю і стислі питання.
Динаміка позитивна, стигматизація зменшується, стереотипи руйнуються і саме завдяки людям які чесно про це говорять від першої особи. На жаль вони стикаються з булінгом, особистими образами, психологічними травмами, а в деяких випадках і побоями, але ВСЕ ОДНО говорять і діляться своїм досвідом. Величезна до них повага і вдячність.
З боку суспільства ми маємо підтримувати та вислуховувати. Разом працювати над гарантією безпеки у фізичному та психологічному сеансах для кожної людини не зважаючи до якої дискримінаційної групи вона залежить.
Ніхто не знає коли ця підтримка може знадобитися і нам. Але навіть якщо і ніколи, буди доброю і співчутливою людиною це просто класно та відповідально!
Кожна історія відверта і болюча навіть не зважаючи на короткі інтерв’ю і стислі питання.
Динаміка позитивна, стигматизація зменшується, стереотипи руйнуються і саме завдяки людям які чесно про це говорять від першої особи. На жаль вони стикаються з булінгом, особистими образами, психологічними травмами, а в деяких випадках і побоями, але ВСЕ ОДНО говорять і діляться своїм досвідом. Величезна до них повага і вдячність.
З боку суспільства ми маємо підтримувати та вислуховувати. Разом працювати над гарантією безпеки у фізичному та психологічному сеансах для кожної людини не зважаючи до якої дискримінаційної групи вона залежить.
Ніхто не знає коли ця підтримка може знадобитися і нам. Але навіть якщо і ніколи, буди доброю і співчутливою людиною це просто класно та відповідально!
March 16, 2025
13 інтерв'ю, а, отже, 13 історій жінок, які стикаються зі стереотипними уявленнями у суспільстві. Ярлики чіпляти значно легше — таким чином мозок позбавляє себе зайвої роботи, бо поринути в суть, ставити собі незручні питання, розбиратися зі своїми відчуттями складно.
Тут зібрано історії жінок з різним життєвим досвідом — колишні наркозалежна і секс-працівниця, жінка, яка була в ув’язненні, сексоголік і віл-інфікована, трансгендерна жінка, дівчина з онкозахвлрюванням і та, яка пережила зґвалтування тощо. Кожна з них унікальна і кожна тягне на окремий роман. Але у форматі інтерв'ю особливий шарм, бо звучить все максимально відверто і місцями приголомшує.
Деякі історії викликали відразу у мене співчуття, в деяких я ловила сама себе на внутрішньому відчутті певного відторгнення і це особливо цінно — значить, я теж маю з чим ще працювати. Такі книжки надзвичайно важливі — вони змушують чути іншого, відсунути в сторону власні судження і слухати. Лише так ми можемо стати ще більш емпатійними — поринаючи у суть.
Тут зібрано історії жінок з різним життєвим досвідом — колишні наркозалежна і секс-працівниця, жінка, яка була в ув’язненні, сексоголік і віл-інфікована, трансгендерна жінка, дівчина з онкозахвлрюванням і та, яка пережила зґвалтування тощо. Кожна з них унікальна і кожна тягне на окремий роман. Але у форматі інтерв'ю особливий шарм, бо звучить все максимально відверто і місцями приголомшує.
Деякі історії викликали відразу у мене співчуття, в деяких я ловила сама себе на внутрішньому відчутті певного відторгнення і це особливо цінно — значить, я теж маю з чим ще працювати. Такі книжки надзвичайно важливі — вони змушують чути іншого, відсунути в сторону власні судження і слухати. Лише так ми можемо стати ще більш емпатійними — поринаючи у суть.
November 16, 2019
Что отличает заурядную историю о женской судьбе от бесспорной вершины художественно- публицистической работы «О чем молчат», с которой так ярко дебютировала Таня Касьян? Амбициозностью поставленной цели и успешной попыткой разобраться в самых сложных проблемах, с которыми сталкиваются современные женщины с непростой биографией.
Книга затягивает в глубины внутреннего мира каждой героини. Она также символична специально созданными шрифтами, когда происходит некое спотыкание на слове или фразе – и это не столько для визуального дискомфорта, сколько для психологической рефлексии. Каждой истории предшествует краткая «оценка ситуации» мужчинами из медийного пространства, которые в совокупности образуют мозаику мнений «продвинутой» креативной прослойки в противовес общественному мнению. И как подчас симптоматичен этот унисон элитарного и общественного.
Пожалуй, ещё более символичны сдвоенные иллюстрации к каждому сюжету: одна изображает тайну, другая снимает с неё покровы. Браво создателям иллюзии - им удалось одним махом вскрыть квинтэссенцию стереотипов. Символичность можно искать и в совокупности 13 историй, однако по-настоящему знаковым есть собственно героизм этих женщин, оказавшихся в позиции жертвы, но нашедших в себе силы эту ситуацию осознать и во многих случаях её преломить. Каждая история уникальна, непредсказуема, читается взахлёб и с вынужденной передышкой на «переваривание» эмоций, объединённых в горькую истину: мы заключены в плен стереотипов, которые угрожают жизни и счастью маленького человека. Нам всем необходима поддержка и понимание. Без этого мы обречены на жалкое прозябание, когда любые отличия приводят к неприятию, изоляции, насилию и где жертвенность замена счастью.
В самом начале автор бросает вопрос с подводкой: мы привыкли осуждать людей, не пытаясь окунуться в «суть»? Прямых ответов и строгих нравоучений там не найти, но дочитав до конца, понимаешь, что надо сделать над собой усилие и прислушаться к человеку, постараться понять его, принять и оказать поддержку. В этом маленьком шаге таится огромный скачок ко всеобщему успеху. Этот рецепт оказывается так же прост в теории, как он всё ещё, увы, амбициозен в реалиях современного украинского общества.
Книга затягивает в глубины внутреннего мира каждой героини. Она также символична специально созданными шрифтами, когда происходит некое спотыкание на слове или фразе – и это не столько для визуального дискомфорта, сколько для психологической рефлексии. Каждой истории предшествует краткая «оценка ситуации» мужчинами из медийного пространства, которые в совокупности образуют мозаику мнений «продвинутой» креативной прослойки в противовес общественному мнению. И как подчас симптоматичен этот унисон элитарного и общественного.
Пожалуй, ещё более символичны сдвоенные иллюстрации к каждому сюжету: одна изображает тайну, другая снимает с неё покровы. Браво создателям иллюзии - им удалось одним махом вскрыть квинтэссенцию стереотипов. Символичность можно искать и в совокупности 13 историй, однако по-настоящему знаковым есть собственно героизм этих женщин, оказавшихся в позиции жертвы, но нашедших в себе силы эту ситуацию осознать и во многих случаях её преломить. Каждая история уникальна, непредсказуема, читается взахлёб и с вынужденной передышкой на «переваривание» эмоций, объединённых в горькую истину: мы заключены в плен стереотипов, которые угрожают жизни и счастью маленького человека. Нам всем необходима поддержка и понимание. Без этого мы обречены на жалкое прозябание, когда любые отличия приводят к неприятию, изоляции, насилию и где жертвенность замена счастью.
В самом начале автор бросает вопрос с подводкой: мы привыкли осуждать людей, не пытаясь окунуться в «суть»? Прямых ответов и строгих нравоучений там не найти, но дочитав до конца, понимаешь, что надо сделать над собой усилие и прислушаться к человеку, постараться понять его, принять и оказать поддержку. В этом маленьком шаге таится огромный скачок ко всеобщему успеху. Этот рецепт оказывается так же прост в теории, как он всё ещё, увы, амбициозен в реалиях современного украинского общества.
This entire review has been hidden because of spoilers.
Read
May 22, 2020Неоднозначне враження від цієї книжки. Очікувала чогось іншого... Тут історії тих, хто знайшов у собі ресурси, зустрів потрібних людей, отримав вчасно підтримку, має тверезий погляд на свою дійсність. Так, це чудово. Але скільки тих, хто пройшов крізь те саме, але так і не зміг оговтатися? Знаю жінок, які так і не змогли пережити зґвалтування. Знаю людей із психічними розладами, які злі на все й на всіх. На щастя, є такі, що, навпаки, сповнені доброти до людей, із якими цікавіше й приємніше спілкуватися, ніж з "нормальними", бо вони мають багатий внутрішній світ, однак дуже страждають від того, що їх не приймають. Роми, так, теж бувають різні. Мене й обікрасти намагалися, і, навпаки, у скрутній ситуації простягали руку допомоги. Але тих, хто не може адаптуватися, як на мене, більшість... Про що вони мовчать?
September 12, 2024
Мені хотілось поставити 3 зірки, чи й менше. Через оформлення книги. Ідея "щоб шрифт впливав" на мене вплинула максимально негативно. Голова болить, літери скачуть. Як на мене, сам текст має впливати, а не його оформлення.
Але як на мене, почути ці історії важливо, навіть не зважаючи на те, що довелось прориватися через терени оформлення.
Але як на мене, почути ці історії важливо, навіть не зважаючи на те, що довелось прориватися через терени оформлення.
Displaying 1 - 9 of 9 reviews