Девятнадцатилетняя Мария поступает в университет и уезжает в Берген. Чувство одиночества и стресс из-за переезда погружают девушку в депрессию, с которой она не может справиться самостоятельно. Мария забрасывает учёбу, начинает злоупотреблять алкоголем и искать утешение в отношениях на одну ночь. Вскоре её отчаяние достигает такой глубины, что оно заставляет девушку причинять себе физический вред. Сможет ли Мария выбраться из этой ямы и вернуть контроль над собственной жизнью?
Графический язык Аньи Дале Эвербю идеально передаёт мрачную красоту самого дождливого города в Норвегии и помогает читателю прочувствовать на себе все трудности самоопределения героини.
Anja Dahle Øverbye er en norsk tegneserieskaper og illustratør. Hun er utdannet ved Kunstskolen i Bergen. I tillegg har hun en BA innen visuell kommunikasjon fra KIAD i England.
Hennes første tegneserieroman, Hundedagar, kom i 2015. Boka var inspirert av egen oppvekst på Nordvestlandet og er en oppvekstskildring om rivalisering mellom jenter i tidlige tenår. Den vant Årets tegneserie 2016 på Oslo Comix Expo.
Anja Dahle Øverbye gir også jevnlig ut tegninger og tegneserier på sin egen blogg, Haustlauv. Her har hun blant annet beskrevet sine personlige opplevelser ved å få en kreftdiagnose.
доволі темна історія про 19-річну Марію в депресії, яка не дозволяє їй ні вчитися, ні працювати, а лише штовхає в глибини алкоголізму, рандомного сексу з чоловіками, котрі героїню і не приваблюють, та селфгарму. героїні поталанило з подругою.
мені дуже сподобався малюнок, він прекрасний.
в якийсь момент ми бачимо як Марія читає книгу Сильвії Плат, дрібничка, але це працює.
Це дуже плоска та поверхнева історія про депресію, яку переживає Марія у 19 років. Авторка, на жаль, взагалі не вийшла за межі масових знань про депресію і показала тільки найбільш очевидні прояви цієї хвороби: пригніченість, постійну втому, втрату мотивації, розгубленість, страх самотності, і був лиш один глибший прояв хвороби - нанесення собі пошкоджень - порізів та інших травм. Тема того, яким чином Марія почала одужувати - взагалі не розкрита. Буквально між тим, що їй дуже погано та тим, що їй вже легше - немає жодної сторінки. Проте мені сподобався стиль малюнку авторки. Особливо те, як вона зображала емоції героїв та, ще більше, як вона намалювала пейзажі норвезького Бергена. За це й дві зірочки, а не одна.
якщо ви людина, яка хоч раз в житті була в депресії (на жаль) — цей графічний роман може викликати у вас емоції: чи то співчуття, чи флешбеки, чи сум, чи розуміння.
якщо ви людина, яка ніколи не була в депресивному стані (на щастя), але ви хочете дізнатися більше про депресію — ця книга не допоможе і не розкриє проблему для вас на пізнавальному рівні, скоріш за все. це таке от моє припущення.
імхо, авторка створила цей твір як саморефлексію на власний внутрішній стан чи це був хтось з її близького оточення, хто є прототипом головної героїні. тобто, цей комікс виглядає саме коротким епізодом з життя.
The only reason I'm giving this 2 stars and not 1 are the illustrations, they are absolutely amazing. As for the plot... I expected it to be a book about the journey of getting healed from depression, but the author simply made it look as if you can take some pills, stop drinking and voilá, you're cured. The main protagonist was feeling worse and worse with every page for 2/3 of the book and then just got rid of it all in 3 pages: pills, sobriety and ice cream with friends. Such BS. Disappointed.
This entire review has been hidden because of spoilers.
Høydepunktet ved denne tegneserieromanen er tegningene av Bergen - særlig fordi jeg selv bor nært Sandviken og i likhet med bokens hovedperson har studert på humanistisk fakultet. Boka er riktignok satt til noen år før min tid i Bergen, men annet enn videoutleie så er det meste gjenkjennbart. Men ikke selve livssituasjonen til hovedpersonen, som er dens andre hovedstyrke. Dette er et kort, men presist (vil jeg tro), portrett av ei ung student som sliter med depresjon. Bildet er tidvis frustrerende, men alltid troverdig. Det er noen hopp i tid som gjør at jeg føler at jeg "går glipp av" spennende sider ved hovedpersonens utvikling, men det er forståelig at Øvrebye vil begrense sitt fokus.
(Jeg tror denne er fin også for de som ikke har et forhold til Bergen, bare så det er sagt.)
Похмура історія про важкий період дівчини Анни. Мені сподобалося. Чим більше читаю про депресію, тим більше пересвідчуюся, наскільки по-різному вона минає у людей. І тут вона явно не романтизується, що для мене дуже важливо. Тут нема глибини, якщо ви її шукаєте в коміксі. Вам мало чого пояснюватимуть, а вся історія - це маленькі уривки. Але я і не чекала більшого від короткого графічного роману. Малюнки прекрасні. Цілком "моє". Але це точно не "під скляним ковпаком", авжеж.
Гарна намальовано, вдало передані відчуття безвиході та депресії. Але сама сюжетна лінія слабка й недопрацьована. Героїня більшу частину книги скочувалась у прірву самотності, а за останні кілька сторінок авторка дуже швидко все розрулила. Якось дуже штучно вийшло.
This entire review has been hidden because of spoilers.
Напоминает все те бесконечные дневники, которые я читал на livejournal, diary, liveinternet итд. Опять-таки, мысль не нова, проблема прозаична. Подросток, депрессия, алкоголь, беспорядочный секс, не могу справиться сама, помогите... Наверное нужно читать было лет 10 назад, сейчас вызывает лишь скуку. Но очень стильный рисунок, город передан сырым и гнетущим.
Fin strek, men jeg skulle ønske historien ikke hoppet over resten av studieåret der Maria jobbet for å bli bedre. Plutselig var fortellingen bare over, liksom.
Maria er 19 år, bor og studerer i Bergen og hun er deprimert. Hun påstår at hun er alene, men hun har en venninne, Johanne, som er der for henne, men hun velger ikke å se henne.
Boken tar for seg mange viktige temaer, men jeg føler at de blir veldig overfladisk fortalt. Tegningene er i utgangspunktet fine, men veldig mørke. Jeg skjønner jo at temaet er ganske mørkt, men jeg føler at jeg mistet en del viktige detaljer grunnet mørke tegninger.
Hovedpersonen blir irriterende og jeg klarer ikke å få medfølelse for henne slik denne tegneserieromanen blir fortalt.
Det var gjensynsglede med Bergen da. Alle steder jeg også har vanka på i mine yngre dager. 😊
Ця зірочка тут за малюнки, бо якщо дивитися лише на них і не знати, як відчувається депресія, то можна і повірити.
Досвід хвороби унікальний, ніхто не переживає її як я, чи як головна героїня Марія, чи як будь-хто будь-коли.
Саме тому так важливо говорити про неї, говорити багато, ходити на лекції, обговорювати з друзями, запитувати у лікарів, шукати інформацію самостійно, але БОЖЕ ЗБАВ черпати її з цієї книги. Благаю.
Бо книга (а тим паче комікс) повинна показувати, а не розказувати. Але натомість Марія каже "Мені погано", її хлопець каже "Я люблю тебе", її подруга каже "Покинь його", а психіатриня каже "Ну я хз, може тобі варто попити таблеточки, але спершу спробуй вести нормальний спосіб життя, вдруге зайде". Вгадайте кого ігнорує гг.
Анья Далє Евербю чудова художниця. Коли я дивлюся на витвір її уяви — Марію, я щиро вірю, що це глибоко нещасна людина. А потім я читаю текст і моя долоня намагається вибити мозок з черепної коробки, щоб прополоскати під проточною водою.
"Великий тріумф «Берґена» в тому, що він дає депресії мову" каже нам Петтер Леннінґен з обкладинки. А я кажу "Ніт!"
Депресія неймовірно підступна, вона починається як поганий настрій, а п'ять років потому ти оглядаєшся на своє минуле і не можеш знайти того самого вирішального моменту. Вона відбирає у тебе усі сили, увесь сенс існування, спочатку тобі складно приготувати нормальну вечерю, а потім — піднятися з ліжка в туалет, спочатку тобі складно піти на каву з друзями, а потім — поїсти, спочатку складно ходити на роботу чи в університет, а потім — ходити.
Ми зустрічаємо Марію, коли її депресія уже помітна, але ще не потребує медикаментозного лікування, на перших ж сторінках лікарка зауважує "тобі потрібно піклуватися про себе". Марія іде набухуватися. Бо в неї залежність. Марія кидає універ, їй важко Марія бере лікарняний на роботі, їй важко Марія і далі бухає і спить на право і на ліво , їй важко (Коментар про те, що антидепресанти вбивають лібідо нахєр) Марії усе гірше і гірше, доходить до самоушкоддення.
[Замітка від людини з депресьою. Оця лікарка, то хто? Психологиня - тоді якого дикого вона призначає медикаменти? І чому не опрацьовує з Марією її стосунки і залежність? Психіатриня? Тоді чому Марія не проходить спеціалізовані тести, а сама жіночка обмежується кількома словами? Людина, яка не стикалась із системою явно пропустить, але це просто гігантське "та я ніхєра не знаю" від авторки]
А потім бац — чудовим способом Марія виліковується, бо стала МЕНШЕ пити. Навіть не кинула. Знаєте, скільки часу зайняло це неймовірне зцілення? Та пару місяців. Тиць-пиздиць і здоровенькі. Аякже ж.
Рісьорч, проведений на підлітках в тік-тоці, не зараховую!!!
This entire review has been hidden because of spoilers.
марії дев'ятнадцять, і вона робить типові дев'ятнадцятирічні речі. навчається в університеті на мистецтвознавстві та прогулює пари. працює в магазині. п'є алкоголі. спить із чоловіками й каже, що їй було чудово, хоча насправді їй — ніяк. не тільки з чоловіками, втім. їй із усім ніяк, і часом це ніяк таке всеохопне, що марія захлинається його чорнотою.
цій історії, у якої зовсім мало сюжету, але неймовірно насичені ілюстрації, дуже пасує графічна форма — хтозна, чи її взагалі можна було б розповісти словами.
у певному сенсі це мальопис про те, що таблеточки не допоможуть, якщо не супроводжувати їх піклуванням про себе. і про те, що часом піклування про себе — це занадто складна справа, щоби братися за неї без чиєїсь допомоги.
I read this book because i saw it on some Instagram page as a good book for beginners in norwegian. I saw it in the library unexpected and was just excited to get it without even looking inside. I was therefore a bit surprised when I saw that it’s a tegnebok and even more surprised when I saw that it’s in nynorsk. I don’t know, I didn’t connect the dots that the name Bergen as location and that they speak Bokmål. Therefore it was much harder for me as I live in Tønsberg (south of Oslo). Overall, it was a really easy read with an interesting and relatable story and really nice drawings
I honestly find it difficult to write stories about characters who are suffering from mental illnesses. The author of that book did a great job depicting the main character's struggle by using both - words and drawings. Although I spent less than an hour reading this story, I felt it through. The black-and-white world, lack of energy and motivation, on-the-spot conflicts and many other things people with depression go through. It was an honest and straightforward way to deliver a message of what living with depression feels like.
Eg likar streken og historia, men er litt usikker på kor god denne boka eigentleg er. Depresjon er jo mørkt, irrasjonelt og repetitivt, men som lesar er det ikkje så spanande å følgje med på hovudpersonen. Ein synest synd på ho samtidig som ein blir oppgitt. Fleire trådar kunne med hell blitt utbrodert, men då hadde historia kanskje blitt for sprikande i staden. Bra at det ordnar seg til slutt, då. Som tidlegare innbyggar i Bergen set eg pris på den presise attgjevinga av byen i blyant.
Депрессия - это настоящая болезнь. Когда всё становится только хуже, нужно как можно скорее обратиться за помощью, в том числе профессиональной.
Я опасалась, что эта книга меня расстроит. Оказалось наоборот, скорее она внушила надежду на то что даже когда против тебя твой собственный мозг, есть будущее и можно попросить помощи.
Jeg er kanskje ikke i målgruppen for denne boken. Det er en ganske hverdagslig historie om en ung jente som sliter med depresjon når hun nylig har flyttet ut for å studere. Det er lagt mye arbeid i tegningene men jeg ventet på at det skulle skje noe mer i historien. Troverdig, men overfladisk.
Dessins magnifiques on peut pas dire le contraire mais alors l’histoire… complètement bancale et puis la morale de fin « c’était pas si grave » alors qu’on parle de dépression ?? Non vraiment je sais pas ce qui a fauté si c’est la trad ou autre mais c’était vraiment pas ouf