What do you think?
Rate this book
Театр перед твоїм порогом
До збірки увійшли три п'єси, написані Костецьким у 1940-х: "Спокуси несвятого Антона", "Близнята ще зустрінуться" та "Дійство про велику людину", а також – коментар автора до них.
256 pages, Unknown Binding
Published January 1, 1963
12 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 of 1 review
January 24, 2025
Я бачу, вас цікавить український театр абсурду
1940-ві, зруйнована Європа, тотальна зневіра у довоєнних сенсах та ідеалах. Життя триває, рани рубцюються, але вже неможливо жити так, наче нічого не сталося. З попелу утопій і різноманітних -ізмів народжується модерна філософія абсурду. Цікаво, як саме цей історичний період переосмислили б українці, якби не було цензури, залізної завіси, сталінського режиму та соцреалізму? Насправді, відповідь існує. До цієї паралельної реальності веде шпаринка під назвою Мистецький Український Рух — об’єднання українських письменників у німецькій еміграції.
Серед них — Ігор Костецький, один із піонерів українського модерного театру, засновник і теоретик МУРу. Його п’єси — це пласт української літератури, якщо не забутий, то добре прихований від широкого загалу за мюнхенськими виданнями і нерозбірливими пдфками, які заслуговують бути нарешті виданими в Україні, перечитаними і переосмисленими. А доти читачеві доведеться займатися археологією на піратських сайтах, якщо його, звісно, цікавить український театр абсурду. Неканонічний каноне, де ти, коли ти так потрібен?
Для знайомства з Костецьким раджу п’єсу «Близнята ще зустрінуться» в редакції 1948 року з журналу «Арка» — вона легко гуглиться. Так вийшло, що я прочитала обидві редакції і рання — дотепніша на сучасний смак, лаконічніша, постмодерно грайлива і гостра. Версія ж 1963 року, яка увійшла до цієї книги, допрацьована й випрасувана до патетичної невпізнаваності. І в ній досить мало лишилося від комедії.
Що робитимуть актори, якщо автор помер і залишив їх напризволяще? Нервуватимуть, напевне. Танцюватимуть, як уміють. Бухатимуть. Брехатимуть. Згадають і перемішають всі театральні штампи, які їм доводилося грати. Сипатимуть дурнуватими каламбурами, галицизмами, накидатимуть підозріло нескладні сентенції та ще підозріліші тости. Словом, ліпитимуть постмодернізм — і це все за 20 років до есеїв Ролана Барта.
Дія «Близнят» розгортається під час війни, тож і сучасний читач, на жаль, легко зчитає контекст. Новорічна ніч, але бахкають далеко не феєрверки. Чи на часі святкувати, коли йде війна? Як діяти в окупації: виїхати, спробувати влаштувати життя чи долучитися до супротиву? Ненависть до ворога — це вже гріх і «расчеловечивание»? А теракт? А погано спланований теракт, який може обернутися катастрофою? Йде війна без романтики, вбивча та хаотична, близнючка старої «справедливої» війни. Вже модерна, але без телеграм каналів. Вже іронічна, але поки без мемів.
На диво, пів століття потому гумор Костецького все ще смішний, відсилки впізнавані, розпач зрозумілий. Театр Костецького суперечить здоровому глузду, але водночас є його найпослідовнішим голосом. Це не просто літературний експеримент, а виклик: шукати сенс у хаосі й логіку в абсурді. І не боятися того, що відповіді може й не бути.
1940-ві, зруйнована Європа, тотальна зневіра у довоєнних сенсах та ідеалах. Життя триває, рани рубцюються, але вже неможливо жити так, наче нічого не сталося. З попелу утопій і різноманітних -ізмів народжується модерна філософія абсурду. Цікаво, як саме цей історичний період переосмислили б українці, якби не було цензури, залізної завіси, сталінського режиму та соцреалізму? Насправді, відповідь існує. До цієї паралельної реальності веде шпаринка під назвою Мистецький Український Рух — об’єднання українських письменників у німецькій еміграції.
Серед них — Ігор Костецький, один із піонерів українського модерного театру, засновник і теоретик МУРу. Його п’єси — це пласт української літератури, якщо не забутий, то добре прихований від широкого загалу за мюнхенськими виданнями і нерозбірливими пдфками, які заслуговують бути нарешті виданими в Україні, перечитаними і переосмисленими. А доти читачеві доведеться займатися археологією на піратських сайтах, якщо його, звісно, цікавить український театр абсурду. Неканонічний каноне, де ти, коли ти так потрібен?
Для знайомства з Костецьким раджу п’єсу «Близнята ще зустрінуться» в редакції 1948 року з журналу «Арка» — вона легко гуглиться. Так вийшло, що я прочитала обидві редакції і рання — дотепніша на сучасний смак, лаконічніша, постмодерно грайлива і гостра. Версія ж 1963 року, яка увійшла до цієї книги, допрацьована й випрасувана до патетичної невпізнаваності. І в ній досить мало лишилося від комедії.
Що робитимуть актори, якщо автор помер і залишив їх напризволяще? Нервуватимуть, напевне. Танцюватимуть, як уміють. Бухатимуть. Брехатимуть. Згадають і перемішають всі театральні штампи, які їм доводилося грати. Сипатимуть дурнуватими каламбурами, галицизмами, накидатимуть підозріло нескладні сентенції та ще підозріліші тости. Словом, ліпитимуть постмодернізм — і це все за 20 років до есеїв Ролана Барта.
Дія «Близнят» розгортається під час війни, тож і сучасний читач, на жаль, легко зчитає контекст. Новорічна ніч, але бахкають далеко не феєрверки. Чи на часі святкувати, коли йде війна? Як діяти в окупації: виїхати, спробувати влаштувати життя чи долучитися до супротиву? Ненависть до ворога — це вже гріх і «расчеловечивание»? А теракт? А погано спланований теракт, який може обернутися катастрофою? Йде війна без романтики, вбивча та хаотична, близнючка старої «справедливої» війни. Вже модерна, але без телеграм каналів. Вже іронічна, але поки без мемів.
На диво, пів століття потому гумор Костецького все ще смішний, відсилки впізнавані, розпач зрозумілий. Театр Костецького суперечить здоровому глузду, але водночас є його найпослідовнішим голосом. Це не просто літературний експеримент, а виклик: шукати сенс у хаосі й логіку в абсурді. І не боятися того, що відповіді може й не бути.
Displaying 1 of 1 review