Кожелянко Василь Дмитрович — український письменник. Жив і працював у рідному селі. Закінчив філологічний факультет Чернівецького університету. Працював журналістом у провідних чернівецьких та львівських виданнях. Кожелянко вважається засновником напряму «альтернативної історії» в українській літературі.
Український огляд нижче (Ukrainian language review is below) This is a somewhat unusual novel by Василь Кожелянко, who is known primarily for his alt-historical novels, especially Дефіляда в Москві. The English title is ‘The Third Field’, which in turn is a direct hint at Cucuteni–Trypillia culture (a Neolithic–Chalcolithic archaeological culture (c. 5500 to 2750 BC) of Southeast Europe named after two major archeological sites near Cucuteni (Romania) and Trypillia village, which name means ‘three fields’ (Ukraine, at the time of discovery in the 19th century – part of the Russian empire). While it extended from the Carpathian Mountains to the Dniester and Dnieper regions, in modern-day Moldova, Ukraine and Romania, it was discovered independently in different states, so it was originally known as Cucuteni in Romania and Trypillia in the Russian empire. The culture had agriculture, pottery, wheel, etc.
At first glance, this novel can be called historical or prehistoric, because it tells the story of a life of a boy named Run in Trypillia culture. Let me remind you that no written sources from this period have survived, so our knowledge is based on archaeological findings. In the novel, the author not only follows archaeological data and some solid assumptions based on other cultures of a similar material and technical level of development (e.g., the presence of priests/druids/sages or their analogues), but also presents a certain satire on some modern ideas, for example, the protagonist several times makes speeches about "pig herders and warriors" that largely repeat, for example, Ukraine’s far right Korczynski's "Cossacks and buckwheat growers" or among the "ordinary" food he does not forget to mention borsch.
The novel is the story of Run's life, from the moment of his initiation into manhood and his subsequent life of adventure. He is curious and seeks to understand the world, from asking "uncomfortable" questions, such as if women cannot give birth without a man, how did the Original Mother give birth to the world on her own, to "why don't we ride horseback like the nomads who occasionally raid upon us?" During his lifetime, he becomes a founder of a new religion, a fugitive, a murderer, a leader and much more...
Це – дещо незвичний роман від Василь Кожелянко, який відомий передусім своїми альт-історичними романами, передусім Дефіляда в Москві. Цей роман з першого погляду можна назвати історичним або доісторичним, бо він розповідає історію життя хлопця Трипільської культури. Нагадаю, що писемних джерел з цього періоду не зберіглося, тож наші знання базуються на археологічних знахідках. Автор у романі не лише слідує даним археології та деяким ґрунтовним припущенням на основі інших культур аналогічного матеріально-технічного рівню розвитку (напр., наявність жерців/друїдів/відунів або їхніх аналогів), а й представляє певну сатиру на деякі сучасні уявлення – напр., головний герой кілька разів має промови щодо «свинопасів і воїнів» які значною мірою повторюють напр., «козаків та гречкосіїв» у Корчинського, або серед «звичайної» їжі не забуває згадати і борщ.
Роман то історія життя Рана, з моменту його посвячення у чоловіки і подальше повне пригод життя. Він цікавий і прагне зрозуміти світ, від постановки «незручних» питань, як то, якщо жінки не можуть народити без чоловіка, то як Первісна Матір самостійно народила світ, до «чому б нам не їздити верхи як роблять кочовики, що час од часу набігають на нас?» Він за життя стає і утворювачем нової релігії, і втікачем, і вбивцею і вождем…
Після щасливої нагоди побувати на розкопках найбільшого могильника України Мамай-гора, маю незадоволену потребу в зануренні у світ образів життя цивілізацій та культур, які існували на теренах України ще до Русі. Вперше за 34 роки розкопок на тому місці в безкраїх степах посеред видимих і невидимих курганів нам (зовсім випадково, до речі) вдалось знайти трипільський глечик. Там, де раніше за історичними фактами, ніяких контактів степовиків з трипільцями не було і не могло бути. Тож я не уявляю, якими фактами керувався автор книжки, але його історія про данину степовикам у вигляді трипільських горщиків виглядає більш переконливою, ніж звичайне припущення. Зрештою, може, й інші сюжети з книги це не просто так собі припущення?
Взагалі, читаючи книгу, усвідомила, що якось так мало можна знайти літератури, яка б описували ті неосяжні і, в певній мірі, щасливі часи.
Письменницький хист Кожелянка здивував і приголомшив мене знову. Ця книжка - деталізована хроніка із життя Рана - чоловіка, що жив за часів Трипілля, став воїном, кочовиком, вождем і творцем патріархального культу в епоху матріархату. На відміну від попередніх книг, тут практично немає гумору та іронії. Це епічне, магічне полотно. Коли вже на перших сторінках згадується "вмираючий та воскресаючий бог", я усвідомлюю, що Василь точно читав Фрейзера і Еліаде.
Потужне антропологічне підґрунтя, деталізовані, аж до мурах шкірою, описи обрядів та ініціацій. Магічні сни, контагіозна та імітативна магія, ієрогамія... І понад цим - незхитний культ Великої Матері. Очевидно, що саме ця книжка Кожелянка мені припала до душі найбільше, адже тематику ієрогамії та матріархальної магії я досліджую в першому томі "Тетраморфеуса".
Улюблений персонаж - Плат - віщун і меткий політичний діяч. Шкода, що книгу тепер можна тільки послухати в аудіо форматі, бо паперові примірники давно продані, а в електронному ніде не знайдеш. Закінчую принагідною цитатою з "Тетраморфеуса":
"Довколишність змінюється, весь простір окультурюється, на стінах з’являються перші мистецькі твори — sztuka, примітивна che cultura, відтворення реальності, інтерпретація її, втілення на стінах бажань, симпатична магія. Волохатий мамут і десятеро списоносців, приручений смілодон вгризається в карк хіротерія, велика сита і вагітна Матір Всього Живого (тучна від надміру дібр і розвільненості) пригортає до себе худесенького сина. Далі — сотні тисяч років, як одне закривавлення повіки («Скільки ти спав, пророче?» — «День або частину дня»), і вже Кібела, Рея, Понтія Терон — мчить на колісниці, в кожній руці по змії, а в упрязі все ті ж шаблезуби, не забуваймо про ту, що прийшла з Фракії і сотню днів затримувала душі біля витоків Стіксу, троїсту богиню роздоріж, суку, якій приносили цуценят і кристалізовані рубіни менструальної крові, Іо бідкається синові Япета, і той пророкує їй майбутнє обожествлення, тоді на Острові Філе, що близ Асуану, постає святилище великої відьми, тої, що отруїла, а потім вилікувала вогняного сокола і забрала його ім’я, над її головою дедалі частіше з’являються східці храму, а не широкі роги, округлений спіральний ув’язок зіккурату на голові многогрудої Артеміди Ефеської, образи богинь виникають на стінах, релігійні сюжети, ілюстрації обрядів і містерій. Усе це він бачить, лиш змигнувши оком, бо здичавілий граніт раптово стає мармуром, kunszt, титанічні колонади — підпирають нависле склепіння, і неможливо здогадатись, чи заглибився він вниз, в обітовану Гіперберу, а чи на верх піднявся Сіонів."