Карби

by Микола Бажан

Почавши з футуризму в молодості, Микола Бажан став яскравим представником авангардної поезії в Україні й опинився поряд із Михайлем Семенком та Ґео Шкурупієм. Та згодом у 1930-х поет переломлюється, потрапивши під жорна соцреалізму. Поза тим після 1960-х Микола Бажан намагається повернути у свою творчість юнацький запал та відродити поетичну наснагу — аж до збірки «Карби». Саме в цій книжці поет повертається до ліричної настроєвості, згадує старих друзів і насолоджується мистецтвом.

Hardcover

About the author

Soviet Ukrainian writer, poet, highly decorated political and public figure. He was an academician of the Academy of Sciences of the Ukrainian SSR (1951), Merited Science Specialist of Ukrainian SSR (1966), Merited Art Specialist of Georgian SSR (1964), People's Poet of Uzbek SSR.

Bazhan was a People's Deputy of the Supreme Soviet of the Soviet Union for two of five convocations (1946–1962), and the Supreme Council of the Ukrainian SSR for six of nine convocations (1963–1980). He was a member of the Central Committee of the Communist Party of the Soviet Union and was elected to the Central Committee of the Communist Party of the Ukrainian SSR on several occasions at the party's congresses (17 of and 21 of 25). In 1943–49 Bazhan was a Deputy Chairman of the Council of Minister (Commissars) of the Ukrainian SSR.

Reviews

[Anton · Rating 3 out of 5]

Дуже неоднозначна прикінцева збірка Бажана. Якщо чесно, не до кінця розумію, як вона потрапила до пенівської сотні найкращих книжок.

Отже, попри те, що Бажану в частині віршів справді вдається "повернутися до ліричної настроєвости", але соцреалізм зі збірки нікуди не зникає. Починаються "Карби" з ударного "паровоза": Бажан пише, що "я єсть народ" та "ми стверджуєм Закон Країни Рад"; далі йде вірш "У музеї Леніна", після якого – ідеологічний вірш про пам'ятник Лесі Українки. Найкумеднішим з цього корпусу текстів є епіграф до "Пісні про Сокола": "Юрій Гагарін загинув за день до сторіччя з дня народження О. М. Горького".

Далі (що дуже важливо) вимальовується новий мотив, який стане одним із центральних у збірці: осмислення себе як учасника ІІ-ї Світової війни (хоча, напевно, правильніше сказати "вітчизняної"). Бажан працював на військові газети і навіть мав чин полковника. Але його ліричний герой постійно зі зброєю і в окопах.

Один із віршів присвячено Гончару, якого він називає на Ви (що звучить надто вже по-партійному; ця інтонація повторюється в декількох інших віршах). В цьому вірші зринає цікавий образ: "[...] назустріч їм несіть [...] / бузку розквітлу тріумфальну віть / в суворій чаші фронтової каски". Напевно, такі рядки можна було б писати на листівках з нагоди дев'ятого травня, але навряд чи вони залишаться "на віки".

Збірку супроводжують дуже дивні ілюстрації, які дуже нагадують військові значки або кокарди. Читаючи, навіть подумалось, чи не є така інтенція наслідком відповідного соцзамовлення? Все ж таки, скоріше ні, хоча за рік після виходу збірки Радянський Союз почав інтервенцію Афганістану.

Гадаю, що цей військовий статус є однією з ідентичностей Бажана. І що, підбиваючи підсумки свого життя, він думає про неї як про один із найважливіших досвідів, хоч він і не здатний говорити про нього щиро (бо змушений підгримовувати свою поезію під офіційну ідеологію).

Але в середині збірки стається злам. Тут ми бачимо більш щирого й справжнього Бажана, який рефлексує над прожитим життям. У цих віршах його поетика стоїть близько до того, що робили шістдесятники за технікою та смислами. Можливо, найкращий вірш збірки "На луг лягло благословіння снігу...", кінець якого можна почути в пісні Zapaska "Запитайся".

Завершуються "Карби" циклом "Нічні концерти", в якому Бажан засобами поезії намагається передати враження від почутих музичних композицій. На мій смак, із семи "концертів" вдалося (тобто, не пахнуть соцреалізмом) тільки три, два з яких – "Криниця Антоновича" та "Незакінчена симфонія Шуберта" технічно справді не поступаються тому, що Бажан робив у 20-х (крім того, пам'ятаємо пробленість Антоновича для радянської влади). Однак їм бракує того нерва, за який вважаємо Бажана великим поетом.

В останньому "концерті" йдеться про твір Шостаковича (доробок якого теж зазнавав утисків в часи сталінізму), який слухають військові-ветерани (згадано тут і Бабин Яр, що теж не зовсім вкладається у загальноприйняту ідеологію). Таким чином, збірка "закільцьовується" мотивом героїчної боротьби 30-літньої (на той час) давности.

Власне, в цьому й полягає уся неоднозначність книжки: навіть у якихось, здавалося б, особистих віршах зринають вкрай дивні рядки на зразок "обгортка більшовицької брошури, / що взяв, як хліб, ти з материних рук". Таким чином, з 20-ти віршів "Карбів" десь половина не вдалася Бажану через надто очевидну ідеологічну спрямованість, а інша половина має як добрі, так і прохідні вірші (хоча останніх менше).

Фінальне враження, однак, не таке погане: в надзастійному 78-му році Бажанові вдається протягнути кілька справді добрих зразків поезії. Однак, за відчуттями, це не той особистий ренесанс, який стає вершиною твочости. Як на мене, такий сплав і співвідношення більше відповідає тому, що можна було б назвати "несміливим прозрінням": тобто, обережним поверненням на старі позиції, як це відбувалося по смерті Сталіна.

Найсильніші ж вірші збірки, усе ж, нічого не додають до корпусу української поезії: принаймні такого, що радикально змінювало б її обличчя. Навряд чи "Карби" є великим мистецьким твором, без якого неможливо уявити канон української літератури. Тому я, визначаючи найважливішу Бажанову книжку, зупинився б, скоріш за все, на поемі Сліпці.