What do you think?
Rate this book
Дивак. Вибрані твори: На згарищі. Облога
Твори Григора Тютюнника (1931—1980), включені до цієї збірки, по праву можна назвати маленькими шедеврами. Читаючи їх, переймаєшся і болем пораненої війною дитячої душі, і трепетом та ніжністю героїв у ставленні до навколишнього світу, гармонії з яким вони прагнуть, і великими та малими людськими проблемами, багато з яких до цього часу належним чином не осмислені й не вирішені. Персонажі творів Григора Тютюнника стають нам до болю рідними та залишаються в серці на все життя.
До збірки включені:
1. Дивак
2. На згарищі
3. Облога (повість)
До збірки включені:
1. Дивак
2. На згарищі
3. Облога (повість)
159 pages, Hardcover
First published January 1, 1986
5 people are currently reading
76 people want to read
About the author
Григір Тютюнник
32 books24 followersУкраїнський письменник-прозаїк.
Григір Михайлович Тютюнник народився 5 грудня 1931 року в селі Щилівці на Полтавщині в селянській сім'ї.
1937 року батька майбутнього письменника заарештували й відправили на заслання, де він і загинув (пізніше був реабілітований).
Малого Григора забрали до себе родичі на Донбас.
Під чаї війни, рятуючись від голоду, хлопець повернувся до матері на Полтавщину.
У повоєнні роки Тютюнник закінчив Зінківське ремісниче училище, працював у Харкові робітником на заводі.
Захворівши, повернувся до рідної Іллівки.
За «втечу»» із заводу (мусив відпрацювати три роки) був засуджений і чотири місяці відбув у колонії.
Звільнившись, виїхав на Донбас, працював на різних роботах. Звідти був призваний до війська, служив на флоті на Далекому Сході.
Тоді ж почав писати літературні твори.
Після демобілізації закінчив вечірню школу і 1957 року вступив на філологічний факультет Харківського університету.
1961 року в журналі «Крестьянка» побачило світ перше оповідання Тютюнника, воно було написане російською мовою. Автор невдовзі переклав свій твір на українську й відтоді писав лише рідною мовою.
Після завершення навчання в університеті Тютюнник виїхав на Донбас, учителював у вечірній школі.
1963 року письменник перебрався до Києва, працював у редакції газети «Літературна Україна», в сценарній майстерні Київської кіностудії їм. О. Довженка, у видавництвах «Радянській! письменник», «Молодь», «Дніпро», «Веселка».
1966 року вийшла перша книжка прози Тютюнника «Зав'язь»’. Пізніше побачили світ збірники новел «Батьківські пороги» (1972), «Крайнебо» (1975), «Коріння» (1978), книжки для дітей «Ласочка» (1970), «Степова казка» (1973), повісті «Климко» (1976) та «Вогник далеко в степу» (1978).
За книжки «Климко» і «Вогник далеко в степу» Тютюнник 1980 року був удостоєний літературної премії ім. Лесі Українки в галузі дитячої літератури.
Помер Григір Тютюнник 6 березня 1980 року, покінчивши життя самогубством.
За свою творчість письменник 1981 року був посмертно відзначений Державною премією ім. Т. Г. Шевченка.
Григір Михайлович Тютюнник народився 5 грудня 1931 року в селі Щилівці на Полтавщині в селянській сім'ї.
1937 року батька майбутнього письменника заарештували й відправили на заслання, де він і загинув (пізніше був реабілітований).
Малого Григора забрали до себе родичі на Донбас.
Під чаї війни, рятуючись від голоду, хлопець повернувся до матері на Полтавщину.
У повоєнні роки Тютюнник закінчив Зінківське ремісниче училище, працював у Харкові робітником на заводі.
Захворівши, повернувся до рідної Іллівки.
За «втечу»» із заводу (мусив відпрацювати три роки) був засуджений і чотири місяці відбув у колонії.
Звільнившись, виїхав на Донбас, працював на різних роботах. Звідти був призваний до війська, служив на флоті на Далекому Сході.
Тоді ж почав писати літературні твори.
Після демобілізації закінчив вечірню школу і 1957 року вступив на філологічний факультет Харківського університету.
1961 року в журналі «Крестьянка» побачило світ перше оповідання Тютюнника, воно було написане російською мовою. Автор невдовзі переклав свій твір на українську й відтоді писав лише рідною мовою.
Після завершення навчання в університеті Тютюнник виїхав на Донбас, учителював у вечірній школі.
1963 року письменник перебрався до Києва, працював у редакції газети «Літературна Україна», в сценарній майстерні Київської кіностудії їм. О. Довженка, у видавництвах «Радянській! письменник», «Молодь», «Дніпро», «Веселка».
1966 року вийшла перша книжка прози Тютюнника «Зав'язь»’. Пізніше побачили світ збірники новел «Батьківські пороги» (1972), «Крайнебо» (1975), «Коріння» (1978), книжки для дітей «Ласочка» (1970), «Степова казка» (1973), повісті «Климко» (1976) та «Вогник далеко в степу» (1978).
За книжки «Климко» і «Вогник далеко в степу» Тютюнник 1980 року був удостоєний літературної премії ім. Лесі Українки в галузі дитячої літератури.
Помер Григір Тютюнник 6 березня 1980 року, покінчивши життя самогубством.
За свою творчість письменник 1981 року був посмертно відзначений Державною премією ім. Т. Г. Шевченка.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 6 of 6 reviews
December 25, 2025
Як цікаво можна обговорити оповідання Дивак, послухайте в подкасті ПереФарбований лис https://youtu.be/hgWn1MtTTjo
November 26, 2023
One of my favourite authors ever.
February 16, 2020
Ці шедеври не тільки написані Вишуканою українською мовою, а й змогли прорватись через московсько-радянську цензуру. Хоча українцям все було зрозуміло. Сучасному українцю тим більше зрозуміло, хто справжні вороги, окупанти, "братушки"
June 6, 2023
крізь пелену сліз.
епізод, де Котя розповідає про різницю між валізами - візуалізуються і закарбовується.
Згадка про Дебальцеве, сама назва, тепер це вже інші сенси.
епізод, де Котя розповідає про різницю між валізами - візуалізуються і закарбовується.
Згадка про Дебальцеве, сама назва, тепер це вже інші сенси.
August 7, 2025
В школі то була постійна плутанина: то ж Григір чи Гигорій? То дві різні людини чи одна, але з переплутаним ім’ям,? Принаймні я собі задалася тими питаннями, але якщо зараз хто спитає, то пам’ятаю лише Климка, але й те без прив’язки до автора. Тому ці твори зі збірки були неймовірно приємним, але дуже болючим, відкриттям.
Коли читаєш «Дивака», так хочеться просто обійняти того Олеся та повторювати йому на вушко, що він не дивак, що нам потрібні малюнки дятлів, а не глечиків. Таке маленьке опвідання так чудово показує людей, що чимось відрізняються від більшості чи натовпу.
Коли читаєш «На згарищі», настрашнішими для мене виявилися перші рядки, а не події в оповіданні, тим паче якщо враховувати війну в Україні зараз. Текст створено у 1966 – 11 років після завершення Другої світової. Боюся щось подібне почути чи стати свідком по завершенню цієї війни:
«— Коли ж почалася друга світова війна, Оксанко?
3 останньої парти підвелося кирпатеньке дівчатко, невстріливо закліпало очицями.
— Війна почалася в тисяча дев'ятсот сорок дру...— і крадькома зирнула на вчителя.
Той повагом заплющив очі: не те.
— В сорок тре?..
Вчитель ворухнув ногою під столом і звалив ціпок. Він гримнув об підлогу, мов карабін.
— Я забула, Федоре Несторовичу,— прошепотіла Оксанка.
Учитель обома руками обхопив протез, одсунув його вбік, щоб не заважав, і, обіпершись долонею об стіл, нахилився за цілком.»
Останні рядки не менш легкі для срийняття: йому не треба готуватися до уроків історії, бо він сам історія - він її частина, він її створював.
Коли читаєш «Облогу», то бачиш жахи війни очима Харитона Дем’яновича, сироти, якому 13-14 років на момент оповіді. Йому занадто рано довелося стати дорослим, але він ще зовсім дитина, яка найстрашніші миті пригадує свою покійну бабусю, щоб стало легше. Його очима ми бачимо історії людей під час війни, яка нікого не щадить. Читати то боляче. Плакати – багато. Але то треба:
«Я зі страхом відчуваю, як десь глибоко в душі зав'язується й росте вже знайомий, звіданий мною мулкий сум і втома від цього печального сонця та гайворонячих дітей на ньому, а ще від безсилля збагнути, що коять дорослі. Їхні стосунки завжди полишали в мені липучу, як павутина, нудьгу,— може, тому мене так вабило до людей, світлих, простих, зрозумілих людей, у чиїх вчинках я бачив відповідь на запитання: "Навіщо?"
5/100++ шкільної програми
Коли читаєш «Дивака», так хочеться просто обійняти того Олеся та повторювати йому на вушко, що він не дивак, що нам потрібні малюнки дятлів, а не глечиків. Таке маленьке опвідання так чудово показує людей, що чимось відрізняються від більшості чи натовпу.
Коли читаєш «На згарищі», настрашнішими для мене виявилися перші рядки, а не події в оповіданні, тим паче якщо враховувати війну в Україні зараз. Текст створено у 1966 – 11 років після завершення Другої світової. Боюся щось подібне почути чи стати свідком по завершенню цієї війни:
«— Коли ж почалася друга світова війна, Оксанко?
3 останньої парти підвелося кирпатеньке дівчатко, невстріливо закліпало очицями.
— Війна почалася в тисяча дев'ятсот сорок дру...— і крадькома зирнула на вчителя.
Той повагом заплющив очі: не те.
— В сорок тре?..
Вчитель ворухнув ногою під столом і звалив ціпок. Він гримнув об підлогу, мов карабін.
— Я забула, Федоре Несторовичу,— прошепотіла Оксанка.
Учитель обома руками обхопив протез, одсунув його вбік, щоб не заважав, і, обіпершись долонею об стіл, нахилився за цілком.»
Останні рядки не менш легкі для срийняття: йому не треба готуватися до уроків історії, бо він сам історія - він її частина, він її створював.
Коли читаєш «Облогу», то бачиш жахи війни очима Харитона Дем’яновича, сироти, якому 13-14 років на момент оповіді. Йому занадто рано довелося стати дорослим, але він ще зовсім дитина, яка найстрашніші миті пригадує свою покійну бабусю, щоб стало легше. Його очима ми бачимо історії людей під час війни, яка нікого не щадить. Читати то боляче. Плакати – багато. Але то треба:
«Я зі страхом відчуваю, як десь глибоко в душі зав'язується й росте вже знайомий, звіданий мною мулкий сум і втома від цього печального сонця та гайворонячих дітей на ньому, а ще від безсилля збагнути, що коять дорослі. Їхні стосунки завжди полишали в мені липучу, як павутина, нудьгу,— може, тому мене так вабило до людей, світлих, простих, зрозумілих людей, у чиїх вчинках я бачив відповідь на запитання: "Навіщо?"
5/100++ шкільної програми
February 6, 2024
Ну так щемко і пронизливо Григір Михайлович пише (в основному) про селян. Виписала собі про нього зі вступного слова до книги - "біль - його наскрізний мотив світовідчуття." Він - "найніжніший жорстокий реаліст."
Displaying 1 - 6 of 6 reviews