У монографії досліджуються засновкові моменти ейдології Г.С. Сковороди, а також її іконічного існування на тлі поступу європейської філософської традиції від античності до бароко. Для істориків філософії та літератури.
Леоні́д Володи́мирович Ушка́лов (5 листопада 1956, Краснопілля — 25 лютого 2019, Харків, Україна) — український літературознавець і письменник. Доктор філологічних наук. Професор.
Народився у містечку Краснопілля на Сумщині. З 1977-го по 1982 р. навчався на філологічному факультеті Харківського державного університету. Після закінчення університетського курсу працює на посадах викладача, доцента (1993) й професора (1995) на кафедрі української та світової літератури Харківського національного педагогічного університету ім. Григорія Сковороди. У 1989 р. в Інституті літератури ім. Тараса Шевченка НАН України захистив кандидатську дисертацію («Творчість Григорія Сковороди і антична культура»), а в 1996 р. — докторську («Література українського бароко в її зв'язках із філософією»).
Помер 25 лютого 2019 року у Харкові на 63-му році життя.
Давно те діялось. Ще в школі, Таки в учителя-дяка, Гарненько вкраду п'ятака - Бо я було трохи не голе, Таке убоге - та й куплю Паперу аркуш. І зроблю Маленьку книжечку. Хрестами І візерунками з квітками Кругом листочки обведу Та й списую Сковороду... (Тарас Шевченко) Дуже важлива і корисна книга. Не дивлячись на невеличкий обсяг (близько 120ст) - книга широко розкриває і висвітлює питання філософії Григорія Сковороди та потребує досить підготовленного читача. Тож для початку, раджу прочитати книгу "Ловитва невловного птаха: Життя Григорія Сковороди" цього ж автора, як це зробив і я (це дасть змогу ввійти в тему, звикнути до мови та стилю автора). Мова нарисів багата та різноманітна, включає в себе доволі багато специфічних термінів (для себе я виписав близько 50), та доволі продуманих розвідок, безліч цитацій, рецепцій та думок автора щодо багатьох питань філософії. Нариси складаються з 5 розділів: - метафізика Григорія Сковороди у дзеркалі платонізму; - Сковородинівська доктрина про Софію-Премудрість Божу та світ як театр; - антитетика "Афін" та "Єрусалиму" на терені вчення про "безначальну істину"; - Сковородинівська екзегета текстів Святого Письма Старого та Нового Заповіту; - питання істини та жанрова природа філософських діалогів Григорія Сковороди. Практично всі головні теми - висвітлено. Що таке світ, хто така людина та особистість, як влаштоване життя, чому та звідки виникає зло, в чому головна мета життя людини, що таке істина, як зрозуміти себе, свій шлях та світ, в чому мудрість цього світу, хто такий Бог, де та як його шукати, яке життя веде до щастя та яке життя робить з людини звіра... І це далеко не повний список питань які доволі чітко, ясно та згідно логіки філософії Григорія Сковороди, висвітлює Леонід Ушкалов. Для мене читання цієї книги було досить складне, але ті горизонти що вона відкриває - варті того. Ця книга - певна медитація та вступ до більш детального вивчення творчості Григорія Сковороди. Головне що я зрозумів - Григорій Сковорода - це ціла епоха Античності та Відродження, яких ми не мали на своїй території, але завдяки мандрівному філософу, отримали та стали їх учасниками. Завдяки Григорію Сковороді - ми маємо продовження СВОЄЇ тисячолітньої ТРАДИЦІЇ й до сьогодні (а не принижуючись, відшукувати свої основи під впливом сходу чи заходу, півночі або півдня, та кожні 50-100 років вщент знищуючи попередню традицію). Своєї тисячолітньої традиції... В своїй праці Леонід Ушкалов вказує на більше ніж 150 видатних авторів античності, патристики, відродження, бароко, романтизму, реалізму та символізму (мене ця книга надихнула більш детально ознайомитись з творчістю Платона, Арістотеля, Климента Олександрійського, Еразма Роттердамського). Читаючи цю книгу, розумієш, що завдяки життю і творчості Сковороди, ми маємо змогу бути долученими до загальносвітової тенденції розвитку людського, розумного та прогресивного... Язичницькі міфи, єгипетська міфологія, слов'янський фольклор, старозаповітні й новозаповітні оповіді, народні "байки", ідеї греко-римських філософів, твори "отців церкви", творчість представників відродження - виявляються тотожними, й за словами Григорія Савовича, - "вечная сия премудрость божія во всех веках и народах неумолкно продолжает речь свою, и она не иное что есть, как повсеместнаго естества божія невидимое лицо и живое слово, тайно ко всем нам внутрь гремящее"... Omnia praetereunt, sed amor post omnia durat. Omnia praetereunt, haud Deus, haud et amor. (Все мине, лиш любов зостається по всьому. Все мина, та не Бог, не любов.)