What do you think?
Rate this book
Зламані сходи
Життя Юрія Холоденка пішло шкереберть після смерті матері. Її останнім заповітом було прохання — знайти батька, який зник понад сорок років тому. Поїхав на полювання й не повернувся — ось все, що було відомо Юрієві. І ще те, що тоді слідчий капітан Шаман сходив пішки весь ліс навколо озера та не знайшов жодних слідів. Минуло сорок років, і єдина зачіпка, яку має Юрій, дивна касета, на якій записана випадкова розмова двох коханців. Але яке відношення це має до справи? За Юрієм починають стежити. І єдиний, хто здатен допомогти йому, — старий міліціонер Шаман. Можливо, старому слідчому відомо про цю справу набагато більше, аніж здається…
240 pages, Hardcover
Published January 1, 2019
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 5 of 5 reviews
Read
August 8, 2026Загалом я б назвала цей роман проживанням совєцької травми і — частково — болісного періоду виходу з совєцької реальности. Головний герой, Юрій, народився у пізньому совку, тож буремні дев’яності припали якраз на період його дорослішання. Довелося покрутитися, щоб вижити, але сам персонаж каже про це, що проспав кілька десятиліть. Наче щось робить, чимось займається, але — спить. Мені дуже знайоме це відчуття: коли світ настільки швидко змінюється, що його складно сприймати реальним, ти наче переживаєш якісь химерні пригоди уві сні, і через це не так страшно робити навіть якісь різкі дії, бо ж це все несправжнє, вранці ти прокинешся... І так минають роки, ти наче щось робиш, але усвідомлености не додається. Ані твоїм діям, ані тобі.
Власне, про що книжка. Я от намагаюся це описати і розумію, що людині, яка виросла в сучасному світі, це може скидатися на якусь нісенітницю: за дивних обставин зникла людина, батько Юрія. Поїхав разом із двома колегами на полювання — і зник. Його дружина, мама Юрія, не вірила, що він помер, і перед смертю заповіла синові його знайти. І цей заповіт нарешті вириває Юрія з казкового сну, і хлопець — та який хлопець, дядько вже — починає пошуки батька через сорок років після зникнення.
Ні, ну це справді дивно. Що робили всі інші сорок років? Чому не шукали його? Чому сам Юрій був до того байдужий, аж раптом бігає, землю риє?
Якщо зрозумієш це — зрозумієш книжку.
Поступово перед читачем розгортається, так би мовити, совєцька панорама: всі телефонні розмови прослуховуються, слідчий, який розслідує справу, не може навіть подумати про те, щоб потрапити на територію психлікарні, а в людини, яка приходить «звідти», ніхто не сміє запитати документи. Юрій, людина молода, не до кінця розуміє те, що, певно, розуміла його мати (і що вочевидь добре розуміє колишній слідчий, нині пенсіонер; це проривається між рядків, і якщо читачеві, як-от мені, відомо, що таке совєцька епоха, читач зрозуміє теж): оскільки була крихітна підозра, що розслідування зачепило щось таке, що чіпати не можна, не варто його чіпати. Але «страни савєтав» більше немає, тож, можливо, все-таки вийде... Сам слідчий не насмілиться, а от молоде й дурне, може...
Це знову повертає нас до метафори нездорового, неприродного сну: правосуддя, виявляється, не померло остаточно, а просто перебуває в летаргії. І хтозна, може, його вийде розбудити. Якщо стане наснаги.
Загалом видно, що це відносно ранній роман: у ньому не бракує неув’язок, деякі персонажі поводяться неприродно, якісь ниточки обірвані. Але мова, як завжди у пана Василя, гарна, образна.
Власне, про що книжка. Я от намагаюся це описати і розумію, що людині, яка виросла в сучасному світі, це може скидатися на якусь нісенітницю: за дивних обставин зникла людина, батько Юрія. Поїхав разом із двома колегами на полювання — і зник. Його дружина, мама Юрія, не вірила, що він помер, і перед смертю заповіла синові його знайти. І цей заповіт нарешті вириває Юрія з казкового сну, і хлопець — та який хлопець, дядько вже — починає пошуки батька через сорок років після зникнення.
Ні, ну це справді дивно. Що робили всі інші сорок років? Чому не шукали його? Чому сам Юрій був до того байдужий, аж раптом бігає, землю риє?
Якщо зрозумієш це — зрозумієш книжку.
Поступово перед читачем розгортається, так би мовити, совєцька панорама: всі телефонні розмови прослуховуються, слідчий, який розслідує справу, не може навіть подумати про те, щоб потрапити на територію психлікарні, а в людини, яка приходить «звідти», ніхто не сміє запитати документи. Юрій, людина молода, не до кінця розуміє те, що, певно, розуміла його мати (і що вочевидь добре розуміє колишній слідчий, нині пенсіонер; це проривається між рядків, і якщо читачеві, як-от мені, відомо, що таке совєцька епоха, читач зрозуміє теж): оскільки була крихітна підозра, що розслідування зачепило щось таке, що чіпати не можна, не варто його чіпати. Але «страни савєтав» більше немає, тож, можливо, все-таки вийде... Сам слідчий не насмілиться, а от молоде й дурне, може...
Це знову повертає нас до метафори нездорового, неприродного сну: правосуддя, виявляється, не померло остаточно, а просто перебуває в летаргії. І хтозна, може, його вийде розбудити. Якщо стане наснаги.
Загалом видно, що це відносно ранній роман: у ньому не бракує неув’язок, деякі персонажі поводяться неприродно, якісь ниточки обірвані. Але мова, як завжди у пана Василя, гарна, образна.
July 25, 2024
🤎«Зламані сходи» Борис Крамер
видавництво: КСД, 6/10
Сіро, швидко та ненапряжно.
Знаєте, анотація справді була цікава: «…зникнення батька, син, що втратив все і вирішив знайти правду, спроба налагодити життя, що пішло не тією стороною…», і все це з певним туманом містики та багатообіцяючого детективу. І ось ця анотація, яка задала неабияку планочку, зіпсувала все. Звісно, я розуміла, що за 240 сторінок буревію емоцій і сюжету очікувати не варто, але надія помирає останньою.
Також претензія до обкладинки: дивлячись на цього пана в світлому тунелі, я очікувала містики, що саме і люблю в детективах, але містики там від слова «ніц». І я навіть не знаю, що сказати про сам сюжет, щоб не заспойлерити цих 240 сторінок. Ну він… він дуже коцюбатий, бо в одному місці летить зі швидкістю світла, в іншому – заледве повзе, як черепаха.
Ладно, насправді все не так погано, як може здатися із мого тону. Ця історія відволікла мене від спеки. Ні не своїм льодяним жахом, просто банальними сюжетними зігзагами та певною наївністю. Розгрузити голову – це просто саме те.
Чи рекомендую я? Тут не вгадаєш. Скоріше ні. Не люблю, коли книга нічим не чіпляє, навіть поганим.
#дегустація
видавництво: КСД, 6/10
Сіро, швидко та ненапряжно.
Знаєте, анотація справді була цікава: «…зникнення батька, син, що втратив все і вирішив знайти правду, спроба налагодити життя, що пішло не тією стороною…», і все це з певним туманом містики та багатообіцяючого детективу. І ось ця анотація, яка задала неабияку планочку, зіпсувала все. Звісно, я розуміла, що за 240 сторінок буревію емоцій і сюжету очікувати не варто, але надія помирає останньою.
Також претензія до обкладинки: дивлячись на цього пана в світлому тунелі, я очікувала містики, що саме і люблю в детективах, але містики там від слова «ніц». І я навіть не знаю, що сказати про сам сюжет, щоб не заспойлерити цих 240 сторінок. Ну він… він дуже коцюбатий, бо в одному місці летить зі швидкістю світла, в іншому – заледве повзе, як черепаха.
Ладно, насправді все не так погано, як може здатися із мого тону. Ця історія відволікла мене від спеки. Ні не своїм льодяним жахом, просто банальними сюжетними зігзагами та певною наївністю. Розгрузити голову – це просто саме те.
Чи рекомендую я? Тут не вгадаєш. Скоріше ні. Не люблю, коли книга нічим не чіпляє, навіть поганим.
#дегустація
May 23, 2026
Один з найкращіх детективних романів пана Василя! Стрімка, емоційна та кінематографічна history, що захоплює з перших сторінок. Привиди радянського минулого переплітаються з сучасними реаліями, нагадуючи про жахи репресивної системи комуністичних часів.
March 10, 2020
Класна історія.
February 29, 2020
Прочитала за один вечір в поїзді. Досить цікава історія
Displaying 1 - 5 of 5 reviews