Я підійшла до цієї книги не те, що з нульовими очікуваннями, в мене вони були від‘ємні, бо кілька разів я натикалася серед саме словенських письменників на нечитабельну муть, і вважала, що це (ще й видане державним словенським грантом) видання - ну точно буде якоюсь фігнею.
Як.Я.Помилялася
Свого часу мене надзвичайно вразила книга Озрена Кебо «Сараєво для початківців» і тепер я постійно шукаю подібні перлини балканської літератури, і мені завжди дуже хотілося, аби такою перлиною була б саме словенська книга. Бо, ну, знаєте, - Словенія. Моя казкова країна, Любляна з пряниковими будинками над смарагдовою рікою, гори, озера такої краси, що хочеться плакати, і отето от все. Ах, і танки, які вони зараз нам поставляють.
Отож, коли я попросила подарувати цю книгу на Миколая, я і не думала, що справді мене так захопить і що я дочитаю. Анотація каже, що це щось типу історичного любовного роману із трикутником есесівець-дівчина-партизан, але насправді книга набагато більша - це панорама 1944-45 року в Мариборі і Погор‘ї, із тисячею нюансів, історичних відсилок, оповідок про співжиття словенських німців і словенців, і персонажів, які буквально за речення поселяються в тебе у пам’яті. Ця книга, як і багато-багато книжок з Балкан, про війну. Книга про те, як війна перемагає людей - «і тих, хто воює, і тих, хто чекає, коли минеться» (с). Книга про окупацію і звільнення, про обмануті надії, про колишніх героїв, про самоту і пустку. І, звісно, про кохання. Яке лишається на пустці, але ніколи, ніколи цю пустку собою не загоює.
Можна сказати, що ця книга розбиває серце? Так, but in a good way. Вона якось надихає, хоча ні в кого з героїв життя не складається чудово. Я думаю, її можна було б порівняти з «Крадійкою книжок» Маркуса Зузака, ще одним шедевром світової літератури, втім, «І кохання теж» значно ближча до простих людей, значно менш спрямована у художнє.
І ще дві речі. Тут багато описів Словенії, локацій і гір, вулиць Марибора - я таке просто обожнюю. І друге - у Драго Янчара дуже цікавий авторський стиль, коли діалог продовжується в авторській мові, а потім перетікає в думки, і ці думки персонажів створюють цілий вир подій, які описуються в абзаці.
Оце, мабуть, і все. Шкода, що про цю книгу так мало в нас пишуть, навіть не пригадую, де я про неї почула.