What do you think?
Rate this book
Праві двері зліва
Інтерпретація, яку німецькі ліві дають подіям в Україні, вписується в геополітичний поворот — притаману сучасній західній радикальній лівиці тенденцію солідаризуватися з будь-яким режимом, що позиціонує себе як антизахідний.
Зачарування ліворадикальним світоглядом є нормальним, до певної міри навіть нейтриальним та немаркованим станом доволі вагомої частини універсального інтелектуального набутку нашої епохи.
Беручи до уваги вплив лівої традиції на нашу інтелектуальну культуру вародовж останніх 150 років, маємо визнати рівень її некритичої рецепції як проблему, що потребує докорінного переосмислення.
Проблема не в тому, що нинішні радикальні ліві незадовільно опрацьовували спадок сталінізму чи недостатньо дистанціювалися від найодіозніших груп усередині руху. Проблема в тому, що в самому осерді лівого руху досі переживають використовувані в 1930-х роках категорії та способи арґументувати, які так зрослися з лівою ідентичністю, що відокремити одне від одного вже просто неможливо.
Зачарування ліворадикальним світоглядом є нормальним, до певної міри навіть нейтриальним та немаркованим станом доволі вагомої частини універсального інтелектуального набутку нашої епохи.
Беручи до уваги вплив лівої традиції на нашу інтелектуальну культуру вародовж останніх 150 років, маємо визнати рівень її некритичої рецепції як проблему, що потребує докорінного переосмислення.
Проблема не в тому, що нинішні радикальні ліві незадовільно опрацьовували спадок сталінізму чи недостатньо дистанціювалися від найодіозніших груп усередині руху. Проблема в тому, що в самому осерді лівого руху досі переживають використовувані в 1930-х роках категорії та способи арґументувати, які так зрослися з лівою ідентичністю, що відокремити одне від одного вже просто неможливо.
204 pages, Paperback
First published January 1, 2019
2 people are currently reading
4 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 2 of 2 reviews
July 5, 2020
Цікава, неоднозначна і добряче розхристана книжка.
Її мета — показати хиби лівого руху й те, коли ліва теорія виявляється цілковито неспроможною адекватно прорефлексувати реальність (як це було з реакцією німецьких лівих на український Майдан), бо не може вийти за свою традицію і за своє бачення майбутнього. Утім, ця мета має ще й підмету — показавши ці хиби, ще й спрямувати лівих не до просто переосмислення свого інструментарію й інтелектуальної традиції, а ще й замислитись, чи є що рятувати в спадку лівої теорії і що треба замислитися про спадок демократії (про це автор сам досить прямо пише в останньому розділі). Це перетворює книжку на памфлет, і, як на мене, це вже є її певною хибою — розхристаність у формі. Адже полемічний формат, який був би до лиця колонці у виданні, що би закликала до дискусії, тут іде пліч-о-пліч із спробою автора поставити певну крапку і його наміром підбити підсумки всього лівого(радикального) руху в обсязі 161 сторінки. Утім, цьому наміру суперечить методологічна непроясненість автора і його вибірковість у наголошуванні фактів, які підтверджують його погляд — про це все переконливо пише Катерина Данілова в рецензії на «Спільному» (і текст Ткаченка в «Критиці», як на мене, не є достатньою відповіддю на закиди Данілової).
Книжка складається з досить розрізнених розділів, об’єднаних думкою, що радикальні ліві подібні у своїх переконаннях до радикальних правих і що через залежність від теорії вони не здатні відрізнити свою схему реальності від самої реальності. Тут і про лівий антисемітизм на прикладі підтримки німцями палестинських терактів проти громадян Ізраїлю; і про реакцію німецької лівиці на «українську кризу», зокрема виродження антиамериканізму в симпатії до Росії й підтримка ДНР/ЛНР; і сприйняття в Німеччині українців як фашистів за замовчуванням. Особисто мені було цікаво читати це — як людині без хорошої обізнаності в таких питаннях. До того ж з багатьма спостереженнями автора щодо реакції на події в Україні я можу погодитися. З другого боку, не можна не помітити авторової інтенції охопити настільки широкі теми під однією обкладинкою і те, що такий підхід беззаперечно приведе до упущень.
У цілому мені найбільш вдалими й актуальними (а ще між ними найбільше тяглості) здалися перші два розділи («Переправлення через Україну» і «Україна очима німців: сліпа пляма на карті Східної Європи»). Частини їх можна прочитати в періодиці — перший отут , другий на сайті «Критики», яка і видала «Праві двері зліва».
Її мета — показати хиби лівого руху й те, коли ліва теорія виявляється цілковито неспроможною адекватно прорефлексувати реальність (як це було з реакцією німецьких лівих на український Майдан), бо не може вийти за свою традицію і за своє бачення майбутнього. Утім, ця мета має ще й підмету — показавши ці хиби, ще й спрямувати лівих не до просто переосмислення свого інструментарію й інтелектуальної традиції, а ще й замислитись, чи є що рятувати в спадку лівої теорії і що треба замислитися про спадок демократії (про це автор сам досить прямо пише в останньому розділі). Це перетворює книжку на памфлет, і, як на мене, це вже є її певною хибою — розхристаність у формі. Адже полемічний формат, який був би до лиця колонці у виданні, що би закликала до дискусії, тут іде пліч-о-пліч із спробою автора поставити певну крапку і його наміром підбити підсумки всього лівого(радикального) руху в обсязі 161 сторінки. Утім, цьому наміру суперечить методологічна непроясненість автора і його вибірковість у наголошуванні фактів, які підтверджують його погляд — про це все переконливо пише Катерина Данілова в рецензії на «Спільному» (і текст Ткаченка в «Критиці», як на мене, не є достатньою відповіддю на закиди Данілової).
Книжка складається з досить розрізнених розділів, об’єднаних думкою, що радикальні ліві подібні у своїх переконаннях до радикальних правих і що через залежність від теорії вони не здатні відрізнити свою схему реальності від самої реальності. Тут і про лівий антисемітизм на прикладі підтримки німцями палестинських терактів проти громадян Ізраїлю; і про реакцію німецької лівиці на «українську кризу», зокрема виродження антиамериканізму в симпатії до Росії й підтримка ДНР/ЛНР; і сприйняття в Німеччині українців як фашистів за замовчуванням. Особисто мені було цікаво читати це — як людині без хорошої обізнаності в таких питаннях. До того ж з багатьма спостереженнями автора щодо реакції на події в Україні я можу погодитися. З другого боку, не можна не помітити авторової інтенції охопити настільки широкі теми під однією обкладинкою і те, що такий підхід беззаперечно приведе до упущень.
У цілому мені найбільш вдалими й актуальними (а ще між ними найбільше тяглості) здалися перші два розділи («Переправлення через Україну» і «Україна очима німців: сліпа пляма на карті Східної Європи»). Частини їх можна прочитати в періодиці — перший отут , другий на сайті «Критики», яка і видала «Праві двері зліва».
June 30, 2024
Книга переповнена цікавими історичними ідеями, проте їх, схоже, так багато, що автору не залишалось чи то часу, чи то місця на сторінках усі ці ідеї повністю аргументувати. Не те щоб я не погоджувалась з ідеями як такими, проте усе ж не кожен висновок автора мені вдалось інтерналізувати — деякі частини книги я досі сприймаю швидше як запрошення до роздумів, ніж як абсолютні істини. Рекомендую.
Displaying 1 - 2 of 2 reviews